Монголо-татари та українські землі в ХІІІ столітті
Характеристика Золотої Орди как держави, її устрій та значення в світовій історії. Завоювання територій сусідніх земель Чингісханом. Взаємовідносини з Руссю: особливості системи володарювання та встановлення татарського ярма, його вплив на розвиток.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.04.2009 |
| Размер файла | 51,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Монголо-татари та українські землі в 13ст.
Зміст
Вступ
1. Золота Орда
2. Вплив монголо-татарського ярма на розвиток Русі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У 1206 р., за 30 років до нападу на руські міста, на березі центральноазіатської ріки Онон був скликаний курилтай (з'їзд), на якому зібралася степова аристократія. На курилтаї необхідно було обрати казна (верховного правителя). Усі знали, хто буде обраний, тому що був представлений тільки один кандидат -- Темуджин (Темучин). Від степової аристократії було потрібне лише формальне затвердження цієї кандидатури.
У 60-х pp. XIII ст. імперія розпалася, утворивши улуси (окремі частини) - Столицю з Каракорума .перенесли в Ханбалик (сьогодні це Пекін). З того часу правляча династія почала називатися Юань -- на китайську манеру. На північ від озера Балхаш і Аральського моря, від Іртиша до Яїка, у степах, розташувався улус старшого сина Чингісхана Джучі, Спадкоємці Чингісхана прагнули будь-що розширити кордони імперії, але не змогли, ймовірно, через військову слабкість.
Золота Орда вважалася в середні віки однією з найбільших держав. її волокна простягалися в Азії та Європі. Вона була настільки сильною державою, її боялися всі сусіди. До столиці Золотої Орди прагнули потрапити багато торговців, але тільки найбільш заповзятливим удавалося подолати величезні відстані, щоб опинитися в місці, яке отримало славу найбільшої торговельної між Заходом і Сходом. Мандрівники й торговці, яким удалося побувати в Золотій Орді, поширювали неймовірні чутки, підкріплені правдивими розповідями про народи цієї країни, їхні вигадливі звичаї та кочівництво, про неймовірне багатство ханів і багато про що інше.
І сьогодні не слабшає інтерес до цієї країни. Але він трохи однобокий. Найчастіше вивчається вплив Золотої Орди на історію Русі. Практично ніде не вивчався її державний лад, територія та межі, культура й звичаї. Золота Орда фігурувала як держава-узурпатор, що не заслуговує особливої уваги. Однак не слід забувати про значення цієї держави у світовій історії.
1. Золота Орда
Темуджину таки вдалося об'єднати ворожі й розрізнені кочові племена монголів у єдину державу. Для цього застосовувалися не завжди чесні способи й методи. Однак усе-таки це дало непогані результати, звільнивши племена від виснажливого кровопролиття. Темуджин був гідний титулу верховного правителя. Церемонія була вражаючою: найбільш знатні нойони (князі) посадили Темуджина на білосніжну повсть, піднявши до неба, й одностайно проголосили Темуджина Чингісханом -- титулом, якого досі не існувало. Чингісхан вирішив створити для себе особисту охорону, призвавши на службу десять тисяч воїнів. Населення під час його правління було поділене на десятки, сотні, тисячі й тумени (10 тисяч). Темуджин перемішав усі роди й племена, а правити над ними поставив своїх вірних слуг. Завдяки таким заходам зникли міжусобні війни, припинилося пограбування торговельних караванів, продаж одноплемінників у рабство. Жителі єдиної Монголії зітхнули спокійно й почали жити звичним життям без воєн і розбрату. Однак не минуло й 5 років від пам'ятного курилтая, на якому Темуджин був оголошений Чингісханом, як монгольським матерям довелося проводжати своїх синів на війну в чужі країни. Відтоді монголи вмирали не біля рідних берегів Онона й Керулена, а далеко за межами рідної держави. Чингісхану до серпня 1227 р. вдалося закласти основу нової Величезної імперії, : до складу якої ввійшли не тільки народи, чиї країни межували з Монголією, але й Середня Азія, і навіть степи на захід від Іртиша. Після смерті Темуджина його спадкоємці неухильно дотримувалися поглядів свого вчителя. Вони намагалися поширити свій вплив на всі великі території. Це їм удалося. У другій половині ХІІІ ст. великі території від берегів Тихого океану до Дунаю вже були завойовані Чингісидами. Про економічну й політичну єдність усіх приналежних до цього союзу територій не було й мови, хоча в певний період зі столиці Монголії Каракорума все-таки намагалися підтримувати цю єдність [6, 69].
Однак у 1235 р. усе різко змінилося На курилтаї було вирішено підтримати синів Джучі -- Орда-Ічена та Батай -- і допомогти їм завоювати Східну Європу. На допомогу були кинуті загони декількох монгольських принців і найкращого полководця Чингісхана Субедея. який зумів перемогти русько-половецькі війська на р. Калці в 1223 р. Очолював монгольські загони другий син Джучі Бату, якого літописці прозвали Батиєм Починаючи з осені 1236 р. величезна армія монголів завоювала й підкорила собі Волзьку Болгарію, Русь, половців, Таврику, Польщу, Чехію, Угорщину.
До весни 1242 р. монголи вийшли до Адріатичного узбережжя. Це несподіване вторгнення сильно налякало римського папу та французького короля. Але монголи раптово почали повільний відступ. Тому до кінця 1242 р. їхня армія зупинилася на зимівлю в причорноморських і прикаспійських степах, які східні літописці називали Дешт-і-Кипчак. Саме ця місцевість поклала початок майбутній державі, яка пізніше одержала назву Золота Орда. Відраховувати час її політичної історії правильнішим було з початку 1243 р. Саме в цей період в Іпатіївському літописі є згадка, що Бату повернувся з угорського походу, а Ярослав першим із руських князів поїхав у ставку монгольського хана за ярликом на князювання [12, 98].
Для багатьох Золота Орда -- це насамперед степові простори, де проживали кочівники. Серед цих безкрайніх степів розташована столиця країни -- місто Сарай. Золота Орда видавалася сучасникам найбільшою середньовічною державою. Наприклад, перські й арабські історики XIV--XV ст. наводили цифри, які просто вражали їхніх сучасників. Одні з них писали, що проект Золоту Орду можна вдовж за 8 місяців, а вшир -- за б. Інші стверджували, що розміри держави складають «6 місяців завдовжки й 4 місяці завширшки». Однак ці дані не точні. По-перше, кордони Золотої Орди постійно змінювалися: то збільшувалися, то зменшувалися. По-друге, підкорені народи не хотіли селитися біля монгольських границь, справедливо побоюючись за свою безпеку. Тому навколо золотоординських кордонів з'являлися нейтральні зони, якими найчастіше були лісостепові райони. їх по черзі використовували з господарсько-промисловою метою то одна, то інша сторони. Наприклад, якщо в теплу пору року монголи випасали там свою худобу, то в холоди русичі там полювали. Однак слід зауважити, що такі нейтральні зони існували тільки в ХІІІ ст., коли монголи були особливо агресивними. Уже XIV ст. осілі народи, які жили по сусідству із золотоординцями, потихеньку починали освоювати території монголів. У XIII ст. кордони Золотої Орди мали такий вигляд: східні межі Золотої Орди включали області Сибір й Ібір із прикордонними ріками Іртиш і Чулиман, що відокремлювали володіння Джучидів від метрополії. Окраїнними районами тут були Барабинські й Кулундинські степи. Північний кордон на просторах Сибіру знаходився в середній течії ріки Об. Південний кордон держави починався в передгір'ях Алтаю та проходив північніше від озера Балхаш, потім тягнувся на захід через середню течію Сирдар'ї, південніше Аральського моря, до улусу Хорезм. Цей район давнього землеробства складав південний улус Золотої Орди із центром у місті Ургенч. Розташована трохи на південь від Ургенча Хіва вже не належала до володінь Золотої Орди. Плато Устюрт; що примикало до Хорезма з північного заходу, і півострів Мангишлак також були зоною кочовищ Золотої Орди. На західному березі Каспійського моря прикордонним містом, що належало Джучидам, був Дербент, який східні літописи називали Залізними Воротами. Звідси кордон тягнувся вздовж північних передгір'їв -- Кавказького хребта до Таманського півострова, які повністю входили до складу Золотої Орди. Протягом XIII ст. на кавказькому кордоні було дуже неспокійно. Корінні жителі тих місць -- алани, черкеси, лезгини -- не хотіли підкорятися монголам, постійно вели j ними визвольні війни. Півострів Таврійський теж був частиною Золотої Орди, причому із самого початку її існування. Саме після того, як він був включений до цієї держави, він одержав назву Крим. Так називалося головне місто цього улусу. Слід зауважити, шо в XIII--XIV ст. монголами була зайнята лише степова, північна частина півострова. На узбережжі й у гірських районах розташовувалася безліч дрібних напівзалежних від монголів феодальних князівств. Найвідомішими в ті часи були італійські міста-колонії: Солдайя (Судак), Чембало (Балаклава), Кафа (Феодосія). У південно-західних горах розташовувалося дрібне князівство Феожоро. Його столицею було місто Мангуп -- добре укріплене селище. Монголи й місцеві князі, італійці, вели жваву торгівлю. Але час від часу ординські хани починали війну зі своїми торговельними партнерами, вважаючи їх своїми данниками [1, 59].
На захід від Чорного моря кордон золотоординської імперії проходив уздовж Дунаю, не виходячи за його межі, аж до угорської фортеці Турну-Северин З північного боку кордон доходив до відрогів Карпат, включав у себе степові простори Пруто-Дністровського межиріччя. Тут і починався русько-ординський рубіж. Кордон тягнувся вздовж рубежу лісостепу й степу. Далі він проходив у районі сучасних Вінницької й Черкаської областей. У басейні Дніпра володіння руських князів закінчувалися десь між Києвом і Кановом. Звідси прикордонна лінія йшла до району сучасного Харкова, Курська й далі виходила до рязанських кордонів уздовж лівого берега Дону. На схід від Рязанського князівства від ріки Мокші до Волги тягнувся лісовий масив, заселений мордовськими племенами. І хоча ординці не цікавилися густими лісами, віддаючи перевагу відкритій території, проте практично все мордовське населення було під ярмом монголів, уходило до одного з північних улусів. Це підтверджують усі джерела XIV ст. У басейні Волги протягом ХШ ст. границя проходила північніше від ріки Сури, а в наступному столітті вона поступово зміщалася до гирла Сури, на південь від неї Великий район сучасної Чувашії в XIII ст. повністю знаходився під владою монголів. На лівому березі Волги золотоординське прикордоння тяглося на північ від Ками. Тут розташовувалися колишні володіння Волзької Болгарії, що перетворилася на складову частину Золотої Орди без яких-небудь натяків на автономію. Башкири, які проживали на середньому й південному Уралі, також складали частину держави монголів. їм належали в цьому районі всі землі на південь від ріки Білої (Додаток 1).
Державний устрій Золотої Орди. В історії існування монгольської держави ніколи не було назви «Золота Орда» І зараз дуже важко дати однозначну відповідь на питання: як саме називалася ця держава? Можна тільки виділити три аспекти: яка назва існувала в самих монголів, як називали імперію прилеглі сусіди, як держава почала називатися після свого розпаду. Відомо, що всі монгольські держави, які виникали протягом XIII ст., утверджували панівні династії, що ведуть свій рід від Чингісхана. Тому правителі кожної такої держави сприймали територію, що була їм віддана у володіння, не як державу, а як родовий маєток. Наприклад, старший син Чингісхана Джучі був власником Кипчацьких степів. Він став засновником численного сімейства, яке правило тут, -- Джучидів. Тому нові власники називали свою державу не інакше як «улус», тобто «народ, відданий у власність, володіння». До наших часів дійшов ярлик хана Тохтамиша. У ньому він називає свою державу Великим Улусом. Цим епітетом користувалося багато ханів. Особливо це помітно з листування.
Правителі держав, що знаходилися поблизу, називали імперію монголів по-різному. Арабські літописці найчастіше називали а ім'ям хана, який правив у цей період. При цьому завжди було присутнє етнічне уточнення: «Токта, цар татарський», «Берке, великий цар татарський». Зустрічаються й інші варіанти. У них до імені хана додавалося географічне уточнення: «Узбек, володар північних країн», «цар Токта, власник Сараю й земель кипчацьких», «цар Дешт-і-Кипчака Токта». Іноді перські й арабські літописці називали Золоту Орду улусом Бату, улусом Джучі, улусом Узбека, улусом Берке. Часто ці назви закріплювалися навіть після смерті певного хана -- «цар Узбек, володар країн Берке». Європейські мандрівники, які проїхали всю золотоординську імперію, називали цю країну «країна Команів» (половців) або ж вдавалися до простішої назви -- «держава татар». Папа римський Бенедикт XII називає державу Джучидів Північною Татарією. Руські літописці віддають перевагу етнічному принципу. Русичі їдуть до татар і повертаються від-татар. Лише в останньому десятилітті XIII ст. виникає й закріплюється назва «Орда», яка зберігається до повного розпаду держави Джучидів. А от назва «Золота Орда» з'явилася тоді, коли самої держави вже не існувало. У «Казанському літописці», що побачив світ у другій половині XVI ст., ця назва з'являється вперше, у формах «Злата Орда» й «Велика Орда Злата». її корені слід шукати в багато вбраних ханських ставках, у розкішно прикрашених золотом і дорогими матеріями парадних юртах хана. Найімовірніше, що термін «Золота Орда» зустрічався в розмовній мові вже в XIV ст., хоча він і не зазначався в літописах. Це було пов'язане з тим, що руські літописці вкладали в слово «золотий» значення «світлий», «радісний». А імперія монголо-татар ніяк не в'язалася з таким значеннєвим навантаженням. І тільки після того, як минув тривалий період після розпаду монгольської держави, назва «Золота Орда» закріпилася на Русі [1, 72].
З найперших років свого існування Золота Орда не була незалежною державою, і хан, який її очолював, теж не вважався самостійним володарем. Це було пов'язане з тим, що володіння Джучидів, як і інших монгольських ханів, юридично складали єдину імперію із центральним урядом у Каракорумі. Каан за однією зі статей яси (закону) мав право на обумовлену частину доходів від усіх завойованих монголами територій. До того ж йому належали деякі володіння в цих областях. Така система була створена для того, щоб уникнути розпаду величезної імперії на дрібні суверенні Держави. Лише каракорумський уряд мав право вирішувати найважливіші економічні й політичні питання. Центральна влада, мабуть, утримувалася тільки завдяки авторитету Чингієхана. Але в 60-і роки XIII ст. навколо каракорумського престолу розв'язалася міжусобна боротьба між Хубілаєм і Ариг-Бугою. Саме Хубілай зробив столицею Хан-балик (сучасний Пекін). Менгу-Тимур, який правив у цей час у Золотій Орді й допомагав у боротьбі за верховну владу Ариг-Бугу, поквапився використати слушну нагоду й не визнав за Хубілаєм права верховного владики всієї імперії, тому що він залишив столицю її засновника та покинув напризволяще Монголію. Із цього періоду Золота Орда одержала повний суверенітет і самостійність у вирішенні всіх питань зовнішньополітичного й внутрішнього характеру. Імперія розвалилася на частини. Слід зауважити, що в Золотій Орді ще до повного розвалу імперії була чітка державна структура, що керувалася засадами, які запропонував Чин гісхан. В основі цієї системи лежало десяткове обрахування всього населення країни. У зв'язку із цим держава мала розподіл на ліве й праве крила В улусі Джучі праве крило склало володіння хана Бату, що простягалися від Дунаю до Іртиша. Ліве крило знаходилося під владою його старшого брата хана Орди Воно займало землі на південь від сучасного Казахстану вздовж Сирдар'ї та на схід від неї. Відповідно до давньої монгольської традиції, праве крило називалося Ак-Ордою (Білою Ордою), а ліве -- Кок-Ордою (Синьою). З вище сказаного можна дійти висновку, що такі поняття, як «Золота Орда» й «улус Джучі» у територіальному й державно-правовому відношеннях не будуть синонімами Улус Джучі після 1242 р. розділився на два крила, що склали самостійні володіння двох ханів -- Бату й Орди. Історики зауважили, що хани Кок-Орди були залежні від ханів Ак-Орди в політичних відносинах. Територія, що знаходилася під владою Бату, теж мала розподіл на ліве й праве крила. У перші десятиліття існування Золотої Орди крила були рівнозначні найбільшим адміністративним одиницям держави. Однак до кінця XIII ст. цей розподіл був чисто формальним, перетворився на армійські поняття та зберігся тільки у військових з'єднаннях [14, 39]
Тепер в адміністративній структурі відбулися істотні зміни Крила були замінені на чотири основні територіальні одиниці. Усі вони очолювалися улусбеками, називалися Сарай, Дешт-і-Кипчак, Крим, Хорезм. У Золотій Орді відтепер діяла улусна система. У її основі лежало право кочових феодалів на одержання від самого хана або іншого великого степового аристократа певного наділу -- улусу. Але це не було безкорисливою справою. Власник улусу зобов'язаний був у разі потреби забезпечити певну кількість добре озброєних воїнів, виконувати різні податкові й господарські повинності. Така система була точною копією устрою монгольської армії, що ділилася на наділи. З кожного з них у випадку війни виставлялися десять, сто. тисяча або десять тисяч озброєних воїнів. Слід зауважити, що улуси не були спадкоємними володіннями Навіть більше того, хан, який правив, мав можливість відібрати улус назовсім або поміняти його. У початковий період існування золотоординської імперії великих улусів було, очевидно, не більше 15. Границями між ними були ріки Усе це пов'язує адміністративне членування держави з кочівницькими традиціями Подальший розвиток державності, уведення мусульманства ускладнили управління державою. До того ж почалося масове відмирання традицій часів Чингісхана. Хан очолював один із чотирьох улусів і займав степи лівобережжя Волги від її устя до Ками, тобто включаючи колишню територію Волзької Болгарії. Будь-який із цих чотирьох улусів членувався на певну кількість «областей», що були улусами феодалів наступного рангу. У Золотій Орді в XIV ст. було приблизно 70 таких областей за кількістю темників. Поступово формувався апарат управління державою. Часи правління ханів Бату й Берке в історії Золотої Орди можна назвати організаційними. Бату заклав основні загальнодержавні підвалини, шо були збережені при всіх наступних ханах. Були оформлені феодальні володіння аристократії, виник апарат чиновників, заснована столиця, сформований ямський зв'язок між усіма улусами, затверджені й розподілені податки й повинності. За часів правління Бату й Берке існувала абсолютна влада ханів, авторитет яких порівнювався у свідомості підданих із розміром награбованих ними багатств. ; Історики одностайно зазначають, що хани в цей час мали величезну владу над своїми підданими. Хан, який стояв на чолі Золотої Орди, більшість часу знаходився у своїй ставці, яка кочувала степами. Разом із ним були і його піддані, і його жінки. І тільки взимку він дозволяв собі жити в столиці. А ханська ставка, що постійно кочувала, символізувала міць саме кочової держави. Слід припустити, що ханові важко було управляти справами держави, бо він постійно кочував. Це підтверджують численні історичні джерела. У Золотій Орді не проводилися відомі в Монголії курилтаї, на яких усі спадкоємці Чингісхана могли вирішувати важливі справи. Хан тепер спирався на рішення свого уряду, що складався з представників панівного роду й найбільших феодалів. Збираючи своїх підлеглих, хан проводив усі важливі ради. Спадкоємців тепер міг вибирати тільки хан, хоча тут велику роль відігравали нескінченні двірські перевороти [3, 42].
Русь і Золота Орда (Організація володарювання). Близько 1257 р. в одному зі списків Лаврентіївського літопису з'явилася наступна замітка: «Toe же зимы бысть число и изочтоша всю землю Русскую, только не чтоша, кто служит церкви». Трохи докладніше записано в іншому списку: «Toe же зимы приехаши числениции, исшетоша всю землю Суждальскую и Рязанскую, и Муромскую и ставиша десятники, и сотники, и тысящники, и темники и идоша в Ворду, толпко не чтоша игуменов, черньцов, попов, клирошан, кто зрит на Св. Богородицу и на владыку». Цей рік став знаменним і для Новгорода, якому пощастило уникнути татарського руйнування, але все-таки змушеного визнати над собою татарську владу. Новгородці були змушені відкупитися від татар. Але для Новгорода це було лише невеликою відстрочкою. Уже через два роки в Новгород прибули татарські уповноважені Беркай та Касачик і почали вимагати данину. Олександр Невський забезпечив їм охорону, оскільки новгородці зустріли гостей досить нелюб'язно. Простий люд не бажав підкорятися татарам. А от бояри боялися їх і просили чернь утихомиритися. Зрештою простий люд змушений, був скоритися. У цей час татари почали їздити вулицями й переписувати всі будинки. Татар супроводжував великий князь володимирський Олександр Невський. Він безліч разів рятував Русь то від шведів, то від лівонських лицарів, то від німецької папської агресії. І тут князь показав себе далекоглядним політиком, який оцінив політичну обстановку. Йому довелося вжити підвищених заходів безпеки проти можливого вияву народного гніву в Новгороді [8, 116].
1257 р. вважається роком повного встановлення татарського ярма на Русі. Однак до повного панування над Руссю існувала ціла система золотоординського володарювання. В одному з літописів написано, що Ярослав їздив до Батия. який призначив його князем руським, прийнявши з великою честю в ставці. Багато відомих мандрівників тих часів свідчать про те, що князь Ярослав дійсно користувався великою пошаною в татар. Вони йому подарували не тільки Володимиро-Суздальські землі, але й Київ. Але Ярослав не захотів знаходитися в Києві, поставивши там свого намісника Дмитра Єйковича. Достеменно відомо одне: руські землі, завойовані татарами, не були безпосередніми володіннями Золотої Орди, хоча й зобов'язані були платити їй данину -- «вихід». Відтепер руські князі призначалися ханом і саме йому були зобов'язані своїм князюванням. Процедуру проводив від імені хана або вповноважений ханський представник, або митрополит руський. Контроль здійснювали баскаки. Вони вели посилений нагляд за всім, що відбувалося в підвладних їм місцях. Найдовше баскаки знаходилися в південних районах, тому що в літописах востаннє згадуються близько 1284 p. Зате в північних районах про баскаків згадується тільки близько 1269 р. Відтоді збирання данини для татарського хана покладається на руських князів, відповідальність за них лягає на великого руського князя. Врученням ярликів на правління встановлювалася формальна влада татарського хана. Великий руський князь одержував від хана особливий ярлик.
Данину татарам зобов'язані були платити всі. Для цього часто проводився перепис населення. Перший з них виконували баскаки. При хані Берке, у 1257 p., цю роботу проводили спеціальні рахувальники. Рахувальниками були поставлені десятники, сотники, тисяцькі й темники.
Новий перепис був проведений у 70-х pp. ХІІІ ст. при хані Менгу-Тимурі. Практика перепису була продовжена. її проводили рахувальники, які .називалися інакше переписувачами. Вони скористалися готовими одиницями обкладання на Русі: «рало», «плуг», «соха». У ярлику між 1270 р. і 1276 р. хана Менгу-Тимура руським митрополитам міститься перелік повинностей, що лягали на населення завойованих руських земель, але від яких звільнялося духівництво. Той самий, але трохи розширений перелік наведений і в ярлику хана Узбека 1313 р. митрополитові Петрові. Збирають данину відтепер уже не помічники хана, а руські князі. І тільки духівництво звільняється від податей. Усе це робилося з метою привернути духівництво для використання у власних цілях. Хани могли бути вдячні церкві: публічні молитви за ханів уселяли в народні голови думки про необхідність підпорядкування ханській владі. Але не тільки данину вимагали татари від русичів. їм необхідні були гроші й люди для воєнних дій. Духівництво знову ж таки було звільнене від цих повинностей [2, 38].
Існувала ще і ямська повинність, для якої необхідна була людська сила. «Ям» -- вид данини. Однак татари вважали «ямом» повинність постачати коней татарським послам і чиновникам. Також від людей вимагалося виконання повинності щодо постачання корму, провідників і підвід. За виконання цих повинностей несли відповідальність посадники, скотарі й старости. Русичі були зобов'язані піклуватися про транспортне сполучення між різними князівствами й областями своєї країни.
Руські князі, як припускають учені, давали більші суми ханові, щоб відкупитися від нього, ніж ті, котрі були запропоновані самим ханом. Між князями існувала велика конкуренція, завдяки якій і накручувалися такі величезні суми. Великий князь Володимир Дмитрович платив «вихід» у сім тисяч карбованців, Нижньогородське князівство -- півтори тисячі карбованців і т. п. Але цими сумами платежі ханам не вичерпувалися. Траплялося платити часом і особливу данину, яку князі брали зі своїх бояр. Змінюваність розміру данини обговорювалася в міжкнязівських договорах. Не регулярно, але все-таки постійно руські князі возили в Орду ханам, а також їхнім близьким дорогі подарунки. Це теж стаття витрат, що лягала в результаті на плечі тих самих платників усякої данини, тобто на селянство й міські трудові маси. Усе це призводило до різних повстань.
Особливо могутнім було новгородське повстання 1259 р. Через кілька років така ж історія повторилася в Ростові, Суздалі та Ярославлі [7, 125].
Достеменно відомо, що татари ніде не змінювали суспільного ладу, тому що не могли цього зробити. Князі, бояри, купецтво, церква порівняно швидко знайшли спільну мову з татарською владою. Народні маси під натиском об'єднаних сил завойовників і колишніх панів, які спиралися на сильне татарське військо, змушені були скоритися. До столиці Золотої Орди приїхало багато русичів. Тому не дивно, що на південному сході, на Азовському узбережжі й Північному Кавказі, де з давніх-давен жила безліч слов'ян, уже в 1261 р. організувалася спеціальна православна Саранська єпархія з першим єпископом Митрофаном, якого затвердив руський митрополит Кирило III. Крім Сараю, до цієї єпархії ввійшов Переяслав Київський. Глава єпархії одержав титул єпископа саранського й переяславського. Однак це не усунуло розбіжностей між переможеною країною й країною-переможцем. Татарам так і не вдалося освоїти руську землю, тому що їм не вистачило ані організаційних засобів, ані кількості людей, і вони самі розчинилися в тюркському середовищі. Надалі розвиток Русі й Золотої Орди йшов у різних напрямках. Золота Орда потихеньку розпадалася, а руські князівства об'єднувалися в сильну державу. У зв'язку з цим із кожним роком руський народ швидко звільнявся від татарського ярма (Додаток 2).
2. Вплив монголо-татарського ярма на розвиток Русі
Політика. До приходу монголів численні російські князівства варязького походження, розташовані в басейнах рік, що впадають у Балтійське і Чорного моря, фактично не складали однієї держави. Ці князівства тільки в території визнавали над собою влада Київського Великого князя. А до племен слов'янського походження, що населяли ці князівства, незастосовна назва єдиного російського народу. Під впливом монгольського панування ці князівства і племена були злиті воєдино, утворивши спочатку Московське царство, а в наслідку Російську імперію. Це історичний факт, що знаходить визнання не тільки в нас, але й в іноземців. Історична закономірність цього процесу спостерігається і на Далекому Сході. Китай, об'єднаний монгольським завоюванням, уперше виступає, як єдина держава. Організація Росії, що з'явилася результатом монгольського ярма, була почата азіатськими завойовниками не для блага російського народу і не заради звеличання Московського великого князівства. Це було зроблено в благо власних інтересів, а саме - для зручності керування скореною великою країною. Вони не могли допустити в ній достатку дрібних володарів, що живуть за рахунок народу і хаосу їхніх нескінченних звад. Усе це підривало економічний добробут підданих і позбавляло країну безпеки повідомлень. Тому монголи заохочували утворення сильної влади Московського Великого князя, що могла б тримати в покорі і поступово поглинати питомі князівства. Цей принцип створення єдиновладдя здавався їм для даного випадку більш доцільним, чим добре відоме їм і випробуване на собі китайське правило - розділяй і пануй. Таким чином, монгольські завойовники приступили до збирання й організації Русі подібно своїй державі, заради створення в країні порядку, законності і добробуту [16, 97].
У результаті такої політики монголи, що усюди уводили встановлені ще при Чингісхані порядки, дали скореної їм країні основні елементи майбутньої московської державності: самодержавство (ханат), централізм, кріпосництво. Г.В.Вернадський вважав, що самодержавство і кріпосництво були ціною, що російський народ заплатив за національне виживання. Таким чином, прихильники даної точки зору, оцінюючи вплив завойовників як позитивне в плані історичної перспективи, не заперечували при цьому таких очевидних фактів, як руйнівні походи монголо-татар на російські землі, сплата важкої данини і т.д. У цьому відмінність їхнього погляду від розповсюджених у наші дні поглядів Л.Н.Гумільова, що відрізняються ігноруванням фактів подібного роду і підміною їхнім вимислом типу твердження, що Олександр Невський був прийомним сином Батия. З огляду на задачі адміністративного і фінансового керування, вони зайнялися організацією поштових трактів, установили ямську повинність населення, поліпшивши тим самим умови повідомлення на великих просторах Східно-Європейської рівнини. Далі - монголи зробили загальний перепис населення, ввели одноманітний військово-адміністративний пристрій і податкове обкладання по прийнятій у них десятковій системі, а також установили загальну для всіх російських областей монету - карбованець, розділений на 216 копійок.
Данина від населення повинна була вноситися в розмірі 1/10 частини доходу кожного господарства. Те ж населення ставило десятої людини в ханське військо. Усім цим завідував "даруга" (завідувач печаткою) - довірена особа з монголів при хані. Даруги (по-татарськи "баскаки") -представники хана в скорених державах, це було встановлено ще Чингіс-ханом [9, 49].
Тому що в монголів була стругаючи співпідпорядкованість в адміністрації і війську, те одного з князів ставили старшим, даючи йому "ярлик" на велике князівство, а інші змушували підкорятися йому. Через нього хан посилав свої накази з вимогою беззаперечного виконання їхніми князями. Для контролю діяльності князів хан призначав до них свого "даругу", чи "баскака", що був як би комісаром хана при російських князях. У розпорядженні баскака було військо, що розміщалося з метою безпеки поза рисою міста. Ці місця були відомі під ім'ям "татарських слобідок". Якщо князь відмовлявся чи коритися не платив покладеної суми податі, то виступав баскак зі своїм військом, як виконавчий орган влади.
Золота Орда дуже вплинула на посилення влади Московського князівства. Московські князі, починаючи від Івана Калити і його дітей, почали скуповувати землі в приватних осіб, монастирів і дрібних князів. Грошей ні в кого з них не вистачило, щоб зібрати Московське царство. Головна причина узвишшя Москви - це сильна допомога золотоординських ханів московським князям.
У монголів скрізь була стругаючи співпідпорядкованість в адміністративно-політичному відношенні - від воїна і простолюдина до Великого Імператора. Тому російське самодержавство не має собі повторення на Заході і було близьке і схоже на монгольський ханат. У васальних долях - у Китаї. Персії і Русі - організовували державне керування одноманітне: на чолі ставився місцевий князь, при ньому був баскак з військом. Цей князь був підлеглий питомому хану, а той у свою чергу - Великому Богдохану. Самими лояльними з місцевих виявилися московські князі, починаючи з Івана Калити. Він частіше інших їздив в Орду з подарунками, і там здобув собі повагу. Московські князі діяли дипломатією і "смиренною мудрістю", у той час як старші їхні суперники, тверські князі, діяли силою зброї. Завдяки цьому московський князь домігся великокнязівського сану. Хан доручив Розжарюєте покарати тверського князя за повстання. Це було виконано, за що Калита й одержав у 1328 р. великокнязівський престол, що з тих пір уже не виходив з-під московського князя. У цей же час у Золотій Орді загострилася боротьба за владу, що одержала назву "замятії великої". Монгольські хани були не в змозі відволікатися на військові підприємства проти своїх васалів, а тому призупинилися татарські навали на Московську Русь, і там установився світ і порядок на 40 років. Звідси і посилення Московського князівства. За 40 років з'явилося два покоління, що не бачила страху від татар.
Великий князь був наділений ханом такими функціями влади, що сприяли об'єднанню Московського князівства.
Татари кожні 10 років протягом перших 35 років переписували народ і подати збирали самі чи їхні загони, що наводили жах на країну. Потім збір податей був наданий Московському Великому князю - Іванові Даниловичу, що послужило могутнім знаряддям для об'єднання питомої Русі. Московський князь, як збирач хана, бив своїх князів не мечем, а карбованцем.
На початку московський князь поряд зі збором і доставкою данини був наділений ханом ще і владою повноважного керівника і суддею російських князів. Літописець розповідає, що, коли діти Калити після смерті батька в 1341 р. з'явилися до хана Узбеку, той зустрів їх з честю і любов'ю. Він "обіцяв нікому мимо їх не давати великого князювання. З них Сімеону, що получили велике князювання, дані були "під руку" усі князі росіяни, йому були доручені князі рязанські, ростовські і навіть тверські".
Сімеон дав відчути своє положення всім князям, за що і був прозваний Гордим. Після смерті Сімеона спадкоємець його Іван одержав також ярлик хана на велике князювання і разом з цим судову владу над усіма князями Північної Русі. Хан велів їм в усьому слухатися великого князя Івана, у нього позивати, а при несправедливому рішенні скаржитися на нього хану. В часи князювання сина Івана - Дмитра - це об'єднання на чолі з Москвою досягло майже абсолютної першості над іншими долями. Дмитро при мовчазній підтримці Орди став насильно приєднувати долі. Захопив Стародуб на Клязьмі і Галич із Дмитровом, вигнавши тамтешніх князів з їхніх вотчин. Син його Василь одержав ярлик на керування Муромом, Тарусой і цілим нижегородським князівством.
Так з кінця XIII в. планомірно збільшувалося Московське князівство. Питомі князі монгольського періоду могли розділити Русь на роздроблені і вічно ворогуючі питомі князівства, тому що в їхній спустошеній свідомості залишилося місце тільки інстинктам самозбереження і захоплення. Але князівства тодішньої Північної Русі були не самостійними володіннями, а їхні князі звалися холопами "вільного царя", як кликали на Русі ординського хана. Влада цього хана давало єдність роздробленим і ворогуючим вотчинам російських князів. Ханський гнів стримував "забіяк". Хан був верховним арбітром російських князів, суперечки яких завжди дозволялися на користь і для узвишшя Московського князівства. Перед зміцнілою Москвою встала погроза утрати всього придбаного, коли князь Юрій Галицький не хотів визнати право свого племінника Василя Темного на московський престол і поїхав позивати в Орду. Успіх Юрія міг перенести велике князювання на іншу лінію князів і розбудувати порядки, що заводилися Москвою ціле сторіччя, і грозив нескінченної усобиці. Цей небезпечний для Москви спор був дозволений на користь Москви і Василя, посилаючись на те, що джерело влади - воля хана, а не старі літописці і мертві грамоти, на які спирався князь Юрій Галицький [11, 9].
Таким було загалом значення монгольського панування для Росії в державно-політичному відношенні.
Вплив татарського ярма на внутрішні політичні відносини в російських князівствах позначилося в посиленні князівської влади над населенням і надалі ослабленні вічового чи демократичного елемента в Північно-Східній Русі. Російські князі перестали бути суверенними государями, тому що вони повинні були визнати себе підданими татарського хана, але, одержавши від нього визнання своїх власницьких прав, вони могли, у випадку зіткнення з підвладним російським населенням, спиратися на татарську силу.
Культура. Східні звичаї поширювалися нестримно на Русі під час монголів, приносячи із собою нову культуру. Змінилася загальним образом одяг: від білих довгих слов'янських сорочок, довгих штанів вони перейшли до золотих каптанів, до кольорових шароварів, до сап'янових чобіт.
Велика зміна побуту внесло той час у положення жінок: домашній побут російської жінки прийшов зі Сходу. Крім цих великих рис повсякденного російського побуту того часу, рахівниця, валянки, кава, пельмені, одноманітність російського й азіатського теслярського і столярного інструмента, подібність стін кремлів Пекіна і Москви -- усе це вплив Сходу
Церковні дзвони, це специфічна російська особливість, прийшли з Азії, відтіля і ямські колокольци. До монголів у церквах і монастирях застосовували не дзвону, а "било і клепало". Ливарне мистецтво було розвинуте тоді в Китаї, відтіля і могли прийти дзвону.
Вплив монгольського завоювання на культурний розвиток традиційно в історичних працях визначається як негативне. На думку багатьох істориків на Русі наступив культурний застій, що виразився в припиненні літописанні, кам'яного будівництва і т.д [10, 123].
Визнаючи наявність цих і інших негативних наслідків, слід зазначити існування інших наслідків, що не завжди можна оцінити з негативної точки зору.
Щоб зрозуміти наслідку сприятливого впливу монгольського панування на російську культуру, необхідно відмовитися від погляду на Монгольську державу як на державне утворення. Воно зобов'язано своїм виникненням і існуванням грубій і неприборканій силі численної і дикої "орди", у проводирів якої єдиним прийомом керування скореними народами був найжорстокіший терор.
Якщо говорити з приводу горезвісної "жорстокості" монголів, то варто помітити, що в числі приймачів Чингісхана на імператорському троні зустрічалися безумовно освічені і гуманні монархи. На думку всіх дослідників, що вивчають питання по першоджерелах, "керування Чингізидів було корисно для їхніх підданих, і Чингізіди по утворенню були вище свого століття". Сам засновник імперії в тією жорстокою, насиченою людською кров'ю час, зумів залишити виречення, яке можна зарахувати до кращих досягнень людської культури: "Поважаю і почитаю всіх чотирьох (Будду, Мойсея, Ісус і Магомета) і прошу того, хто з них у правді найбільший, щоб він став моїм помічником".
У Поволжя залишки будинків з облицюванням мармуром, водопроводи, надгробки, частини срібних речей, венеціанське скло свідчать про життя монголо-татарських культурних родичів ХІІІ-ХІV ст. І відносин з іншими народами Сходу.
Чудові гідротехнічні зрошувальні спорудження Нового Сараю. Місто було пересічено каналами і зрошені ставками (вода була проведена також в окремі будинки і майстерні). Одна із систем басейнів розташовувалася по схилі Сирта. Падіння, води використовувалося заводами, улаштованими біля дамб. Знайдено залишки залізних приводних коліс. Старий Сарай у часи Узбека був по перевазі промисловим центром: руїни горнів, цегельний завод, цілі містечка керамічних майстерень. Також і в Новому Сараї відкриті залишки монетного двору, ювелірних, приводних шевських і інших майстерень. У торговому кварталі виявлені залишки товарів походженням із усіх кінців монголосфери, наприклад, кава, чим відкидається думка, що кава ввійшов у вживання тільки в XVII в. У дерев'яних конструкціях зустрічаються ялинові колоди (найближчі ялинові ліси відстоять від Сараю на трохи стільник кілометрів). В обох містах були райони, що складалися суцільно з цегельних будівель. Технічно добре обладнані й упоряджені були житлові будинки золотоординського міста: прекрасні підлоги і зацікавлена система опалення свідчать про чистоту, теплоту і затишок. В околицях був розташований палаци, оточені садами. У передмістях розміщалися намети прикочувавших до міста степовиків.
Вплив Сходу наклало свій відбиток на народну творчість. Значна частина великоросійських народних пісень, стародавніх і весільних обрядів складена, у так називаній "п'ятитонній", чи "індокитайській" гамі. Ця гама існує, як єдина, у тюркських племен басейну Волги і Ками, у башкирів, у сибірських татар, у тюрків Туркестану, у всіх монголів. У Сіаму, Бірмі, Камбоджі й іншому Індокитаї вона панує і зараз. Ця безупинна лінія зі Сходу обривається на великоросах.
Така ж своєрідність представляє й інший вид мистецтва - танці. У той час як на Заході в танці повинне бути наявність пари - кавалера і дами, у танцях російських і східних народів це не важливо. Танцюють поодинці, а коли і парою, то присутність дами не обов'язково, танцювати можуть два кавалери чи разом по черзі, так що елемент зіткнення не грає в них таку видну роль, як у західних танцях. Рухам чоловіка дається простір для імпровізації. При русі ніг помітне прагнення до нерухомості голови, особливо в жінок. У чисто східних танцях ноги рухаються на носках, під ритм, а танцюють тіло і руки. Краса танцю на Сході полягає в гнучкості і пластичності рухів корпуса і рук, а не у витанцьовуванні ногами. Подібно східним танцям, російський танець носить скоріше характер змагання в спритності, гнучкості і ритмічності тіла.
Стиль російської казки має аналогію зі стилем казок тюрок і кавказців. Російський епос по своїх сюжетах зв'язаний з "туранським" і степовим "ординським" епосом [13, 58].
У Новому Сараї виявлено чимало християнських поховань. Там же руїни, що пристосовуються до древньої російської церкви. У Сараї існував цілий російський квартал.
Головна частка монгольського ярма на Росію відноситься до області духовних зв'язків. Можна без перебільшення сказати, що православна церква вільно зітхнула під час панування монголів.
Від платежу важкої татарської данини було урятовано все російське духівництво з церковними людьми. Татари відносилися з повною віротерпимістю до всіх релігій, і російська православна церква не тільки не терпіла від ханів ніяких утисків, але, навпаки, російські митрополити одержували від ханів особі пільгові грамоти, якими забезпечувалися права і привілеї духівництва і недоторканність церковного майна. У лихоліття татарського ярма церква стала тією силою, що зберігала і виховувала не тільки релігійна, але і національна єдність російського християнства, що протиставляло себе поганству своїх завойовників і гнобителів, послужило згодом могутнім засобом національного об'єднання і національно-політичного звільнення від ярма "нечестивих агарян".
Хани видавали російським митрополитам золоті ярлики, що ставили церкву в зовсім незалежне від князівської влади положення. Суд, доходи - усе це підлягало веденню митрополита, постійно відчуваючи потребу в грошах для воєн, церква швидко придбала матеріальні засоби і земельну власність і могла надати притулок багатьом людям, що шукали в неї захисту від князівської сваволі. Узагалі православне духівництво користалося в монголів пошаною і заступництвом. У 1270 р. хан Менгу-Тимур видав наступний указ: "на Русі не дерзне ніхто осоромлювати церков і кривдити митрополитів і підлеглих йому архімандритів, протоієреїв, ієреїв і т.д." Хан Узбек навіть розширив привілеями церкви: "Усі чини православної церкви всі ченці підлягають лише суду православного митрополита, аж ніяк не чиновників Орди і не князівському суду. Той, хто ограбує духовне обличчя, повинний заплатити йому втроє. Хто насмілиться знущатися з православної чи віри ображати церкву, монастир, каплицю той підлягає смерті без розходження, росіянин він чи монгол. Так почуває себе російське духівництво вільними слугами бога".
З деяких історичних фактів можна судити про відношення Золотої Орди до православ'я. Святий Олександр Невський, зрозумівши, що Росії не під силу бороти з монголами, став служити хану не за страх, а за совість. Тільки в союзі з монголами він міг захиститися від натиску войовничого католицизму на православний Схід. Інакше в історію довелося б записати факт переходу росіян у латинство. У цій історичній ролі Золота Орда з'явилася не тільки покровителькою, але і захисницею російського православ'я. Ярмо монголів - язичників і мусульман - не тільки не торкнуло душу російського народу, його православну віру, але навіть зберегло її [15, 123].
Для характеристики відносини монголів до іншим релігіям підлеглих їм народів цікавий указ Чингісхана - родоначальника всіх золотоординських ханів і засновника політики абсолютної віротерпимості. Цей указ був даний на ім'я глави даоського релігійного навчання Чан Чуня, називаного духовним-духовній-по-духовному цю-шен-сянь. "Святейшее Веління пануючи Чингиса, Веління начальникам усіх місць. Які є в цю-шен-сяня скити і будинку подвижництва, у них щодня читаючі книги і моляться Небу, нехай моляться про довголіття пануючи на багато літ. Вони так будуть урятовані від усіх великих і малих повинностей, оброків і податей, скити і будинку ченців, що належать цю-шен-сяню у всіх місцях, так будуть урятовані від повинностей, податей і оброків. Поза цього хто буде брехливо називати себе ченцем, під незаконним приводом відмовлятися від повинностей, того доносити владі карати по розсуду і після одержання дійсного Веління, так не насмілиться змінити і противитися цьому. Для чого і дане це свідчення".
Відзначивши це, можна установити як історичний факт, що монгольське панування в Азії і Європі сприяло не падінню, а підйому культури старого світла.
Економіка. Не зневажала монгольська, зокрема золотоординська, влада і матеріальною культурою. Є думки, що початок хліборобству в степовій смузі Південної Росії було покладено Бату. По його велінню були відкриті перші хлібні магазини. Подальші зведення про культурну роботу на території нинішньої Росії запозичаємо в П.Н. Савицького:
"Величезний район землі є загальним Російської імперії і Джучиеву улусу. Ми маємо на увазі, основний протяг російських низовин-рівнин нинішньої доуральсько-русською, сибірською-сибірській-західно-сибірської і туркестанський із прилягаючою частиною Кавказу - основна територія Джучиєва улусу. Вона складає основну частину Російської держави: басейни Волги і Дону в повному їхньому складі; Київ, Смоленськ, Новгород і Устюг, узбережжя Аральськ моря (тоді і тепер Узбекистан) і степу пізніших Тобольською і Томської губерній". "Всякий елементарний виклад російської історії відтепер повинний знайомити з образами тих царів і тих темників, у діяльності яких виразилися геополітичне і господарське тяжіння, що привели до створення Великої Російської держави. Імена цих царів і темників повинні з'явиться одним із символів трактування російських низовин-рівнин і прилягаючих до них країн як геополітичної єдності".
Не треба забувати, що й у змісті Золотоординська влада мала справу з використанням господарських ресурсів тих самих територій, що є основою економічної діяльності народів Росії. В даний час немає сумніву, що це використання був багатобічним. Доведено, що, незважаючи на зроблені монголами спустошення, перше час існування Монгольської імперії було часом економічного і культурного розквіту для всіх областей, що могли скористатися наслідками широко розвиненої при монголах караванної торгівлі і більш тісного, чим коли-небудь, колись і після, культурного спілкування між Західною і Східною Азією [8, 73].
Монголо-татарська навала в Україну. У степах Центральної Азії здавна жили численні племена кочовиків -- монголів, яких називали також татарами (за назвою одного з їхніх племен). Наприкінці XII ст. тут виникла могутня військово-феодальна держава. Між ватажками племен -- ханами -- точилася боротьба, яка скінчилася перемогою хана Темучіна. У 1206 р. Темучіна оголосили ханом усієї Монголії і дали йому ім'я Чингіс-хан. Він створив величезну кінну армію. В армії була сувора дисципліна. За найменший прояв боягузтва і нерішучості страчували. Монгольські воїни були спритні й безжальні. Про воїна казали: "Він володіє безстрашністю лева, хитрістю лисиці, хижістю вовка, бойовим запалом півня". Стрімкою лавиною, зі свистом і виттям воїни кидалися на ворога. Під час облоги міст застосовували стінопробивні машини, а через стіни кидали глиняні горщики із запаленою нафтою.
Спочатку Чингісхан завоював якутів, бурятів, ойротів та інші народи Східного Сибіру. Потім він напав на Китай і в 1215 р. захопив Пекін. Тисячі китайських ремісників, перетворених на рабів, почали виробляти зброю і спорядження для армії Чингісхана. У 1221 р. він завоював Середню Азію і Хорезм. Перед монголами відкрився шлях на Закавказзя і Причорномор'я. Розграбувавши міста Хорезму, Чингісхан з основними силами пішов у Монголію. Для подальших завоювань він залишив у Середній Азії великі військові загони під командуванням Джебе і Субедея. Вони захопили і спустошили Іран, а згодом вторглися в Закавказзя. Після цього монголи рушили на північ і вийшли до причорноморських степів. Тут загони Джебе і Субедея зустрілися з половцями і розбили їх. Залишки половецьких військ втекли за Дніпро, де розміщувались половецькі кочів'я на чолі з ханом Котяном.
Хан Котян підтримував дружбу із сусіднім Галицьким князівством. Галицький князь Мстислав Удатний був одружений з його донькою. Дізнавшись про монгольську навалу, Котян разом з іншими ханами поїхав до свого зятя просити про допомогу. Мстислав Удатний звернувся до всіх руських князів із закликом виступити проти монголо-татар. Проте до нього приєдналося небагато князів, зокрема київський, волинський, чернігівський та смоленський. Разом з ними виступили й половці. Військо було велике, але погано організоване, не було єдності. У травні 1223 р. на березі річки Калки, що впадає в Азовське море, русини і половці зустрілися з головними силами монголо-татарської армії. Половецькі, галицькі та волинські полки кинулися в бій. Київський князь Мстислав не взяв участі в битві, а розташувався в укріпленому таборі на горі. У розпал бою половці втекли. Русичі продовжували битися, та сили були нерівні. Мстислав Удатний і Данило Галицький відступили, переправилися через річку і повернулися додому. Монгольські війська оточили укріплений табір київського князя. Три дні тривала битва, але розбити табір монголам не вдалося. Тоді вони запропонували київському князю мир і обіцяли пропустити його з військом. Та тільки-но русичі вийшли з табору, монголи напали на них і перебили. Монгольські воєначальники по-звірячому розправилися з переможеними. Вони поклали полонених князів і бояр на землю, накрили їх дошками, влаштували на дошках бенкет і всіх задушили. Після битви на Калці мон-голо-татари повернули назад і через Каспійський степ пішли в Азію [5, 23].
Подобные документы
Військово-адміністративне управління монгольської імперії та завойовницькі походи. Великий Закон Чингізхана. Поразка руських князів на річці Калці. Створення Золотої Орди, її устрій, побут, звичаї. Початок визвольної боротьби. Значення Куликовська битви.
дипломная работа [94,5 K], добавлен 29.09.2009Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.
реферат [25,0 K], добавлен 26.02.2009Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів. Часи правління Карла Мартелла та його реформаторська діяльність. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого. Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи.
контрольная работа [29,9 K], добавлен 10.11.2010Суміжні Україні держави. Реформа феодального землеволодіння. Інтеграція Польщі та Великого князівства Литовського в єдину державу. Головніпричини виникнення козацтва. Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви.
реферат [32,8 K], добавлен 21.12.2008Дослідження факторів, які спричинили феодальну роздрібненість Київської Русі кінця ХІ–середини ХІІІ ст. Наслідки спустошення Батиєм Північно-Східної Русі. Похід монголо-татарів на Південну Русь. Роль монголо-татарської навали у слов’янській історії.
реферат [28,5 K], добавлен 28.10.2010Встановлення феодальних відносин у староруській державі, феодальна роздробленість. Боротьба проти німецьких завойовників та монголо-татарської навали. Встановлення влади литовських князів. Положення білоруських земель в складі Староруської держави.
реферат [225,5 K], добавлен 29.11.2009Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.
реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022Виникнення Литви та її спорідненість с Київщиною. Легенда про походження Литви, постання національної держави. Початок Литовської доби на Русі-Україні. Значення битви на Синіх водах. Устрій українських земель, зростання значення Київського князівства.
реферат [16,4 K], добавлен 23.12.2009Смерть Хмельницького-поворотний моментом в історії Української революції. Ю. Хмельницький та І. Виговський на чолі української держави. Пропольська політика Виговського. Російсько-польське змагання за українські землі. Возз'єднання Української держави.
реферат [28,9 K], добавлен 10.09.2008Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі. Геополітичне становище українських земель у першій третині ХVІ ст. Відносини Великого князівства литовського з Кримським ханством. Політика Російської імперії щодо Кримського ханства.
курсовая работа [349,7 K], добавлен 13.06.2010
