Київська Русь

21

Реферат з історії України

на тему: «Київська Русь»

Зміст

1. Східні слов'яни

2. Суперечки з норманістами

3. Піднесення Києва

4. Перші правителі Києва

а) Олег

б) Ігор

в) Ольга

г) Святослав

5. Київ у зеніті слави

а) Володимир Великий

б) Ярослав Мудрий

в) Володимир Мономах

6. Занепад Києва

а) Політична роздробленність

б) Економічний застій

в) Монголо - татари

7. Висновок

8. Список використаної літератури

1. Східні слов'яни

Слов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населеня Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ан охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII століття вони стали розселятися в усіх напрямках: на північному сході заглибилися в землі угро - фіннів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселеня сягали р. Ельби у Північній Немеччині. Та найільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Дослідження визначного російського вченого О. Шахматова доводять, що на початок VI ст. із спільної мови, як польська, чеська та слов'янська; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.

У VII ст. счідні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Протягом VII - VIII ст. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племенних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими з них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра.

Про політичну організацію східних слов'ян відомо не багато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало покління спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хочь пізніше і з'явився клас племінної знаті, або князів, сціально - економічне розшарування племені було незначним, а земля і худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати в лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впевниність і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війни, так і під час миру.

Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби - мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своїх земель: віск, мед, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торгівельну імперію в позиції Волги та на Каспійському узбережжі. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.

2. Суперечки з норманістами

У середині IX ст. Наддніпровщина в господарському, культурному та політичному відношені залишалася тихою заводдю. Але через 150 років вона стала серцевиною Київської Русі - могутнього політичного об'єднання, котре швидко перетворювалося на одне з найбільш розвинених і економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи.

Ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август - Людвиг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Росії, розвинули так звану нормальну теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо - скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і досьогодні. Здавалося, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теорія. Проте антиноманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських вчених, як М. Грушевський та М. Костомаров.

Значною мірою дебати набули лінгвістичного характеру й торкаються ітеології слова «Русь». Норманісти доводять, що воно походить від слова ruotsi - фінської назви шведів, яка в свою чергу виводиться з давньошведського слова rodr (грести). У антинорманській концепції слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Росна в Центральній Україні. Інша гіпотиза припускає можливість існування зв'язку між цим словом і назвою кочового племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить «світло». Що стосується самого слова «Русь», то, як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом - ту політичну єдність, що стала зватися Київською Руссю. (Слово «Україна» вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя).

Існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складової слов'яно - скандинавської взаємодії. Американський вчений Омелян Пріцак, розвиваючи цей підхід, висловив думку, що питання про етнічне походження Русі є несуттєвим. На його погляд, Русь була спочатку поліетнічним і багатомовним торговельним союзом, що з метою встановити контроль над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морями і утворив політичну єдність під назвою Київська Русь.

3. Піднесення Києва

Як і більшість великих міст світу, Київ завдячує своїм звеличенням власному географічному положенню. Розташований у середній течії Дніпра, він слугував основним транзитним вузлом на величезній території, прилеглій до Дніпра з притоками. Водночас він був чудовою висхідною для подорожей униз по Дніпру через Чорне море аж до багатих міст Леванту. До того ж розташування а межі двох географічних і культурних зон - вкритих лісом рівнин Півночі та відкритих південних степів - зумовлювало чимале стратегічне значення міста. Тому воно й стало точкою зіткнення і взаємодії двох історичних тенденцій.

Про одну з них вже згадувалося, про поступове об'єднання численних розрізненних східнослов'янських общин у вликі племена. Кожне з них мало свою територію, власних вождів і захищені міцним частоколом поселення. Уже в VI - VII ст. поляни на чолі зі своїм напівлегендарним вождем Києм утворили сильний племенний союз, що панував над сусідніми племенами й мав тісні стосунки з Візантією. За легендою, Київ заснував Кий з братами Щеком, Хоривом та сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'ям. Хоча знаня про ту добу досить туманні, все ж можна припустити, що східні слов'яни взагалі та поляни зокрема значно просунулися у створенні величезного культурного й політичного цілого, яке називатиметься Київською Руссю.

Ще швидше розгорталися події, що до появи в історії Київської Русі скандінавів. У VIII - IX ст на скелястих і пустельних берегах Скандінавії з причин і досі незрозумілих виник небачений демографічний бум. Не знаходячи засобів для існування на батьківщині, багато молодих скандінавів сідали на кораблі й рушали шукати долі на чужині. Вони влаштовували спустошливі наскоки на країни Західної Європи, оселялися на захоплених землях Англії, Франції, Італії та Сіцілії, засновуючи там свої королівства та князівства. Інші скандінави, вихідці із Швеції та острова Готланд, яких називали варягами, мандрували на південний схід. Спочатку вони осідали на берегах Балтійського моря, на озері Ладога, а дещо пізніше - у Новгороді на озері Ільмень.

Торгуючи з тубільцями, а то й удаючись до грабунку, варяги добували хутра, мед, віск та невільників. Використовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що вели на південь до великих міст Візантії та ісламської цивілізації. За короткий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Балтійського моря да Каспію, що відкривала шлях до Багдада. Згодом з'явився ще важливіший шлях, названий у літописах «із варяг у греки», він йшов униз по Дніпру до Чорного моря й далі на Константинополь - величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й найбагатше місто в усьому християнському світі.

Згідно з литописами, два варязьких ватажки Аскольд і Дір, оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. У 882 р. князь Олег хитрощами оволодів містом Києвом, оголосивши його «матір'ю міст руських».

4. Перші правителі Києва

а) Олег (пом. 912 р.)

Він був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив свої володіння на сусідні племена, найважливішим з яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р. він на чолі велико війська напав на Константинополь і пограбував його. Схоже, що Олег справляв на Візантію відчутний тиск, якщо греки мусили піти на укладення дуже вигідної для київського князя торгівельної угоди.

б) Ігор (912 - 945 рр.)

За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Через кілька років виснажливих походів ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи - торгівельні чи теж грабіжницькі - на зразок тих, що робив Олег.

Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. За допомогою пальної суміші, о називалася «грецьким вогнем», візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної втечі. Внаслідок цього у 944 р. він мусив укласти дуже не вигідну угоду з візантійським імператором. Того ж року Ігор спробував щастя на сході - тут йому пощастило більше. Велике руське військо зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії. Князювання Ігоря закінчилося повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.

в) Ольга (945 - 962 рр.)

Дружина князя Ігоря й регентка у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Літописці описують її як вродливу, енергійну, хитру й мудру правительку. У 955 році Ольга прийняла християнство. У часи, коли помста була абсолютно моральним обов'язком, Ольга жорстоко помстилася древлянам за чоловіка. Ольга впроваджує перші в Кийвській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з який через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.

Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звірем землі, в такий спосіб вона забеспечила себе постійним притоком прибутків. У 957 р. Ольга їде Константинополя для переговорів із візантійським імператором. У літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора; за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.

г) Святослав (957 - 972 рр.)

Відважний і палкий Святослав був насам перед князем - воїном. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні та славетні справи. Його правління ознаменувало апогей ранньої героїчної доби в історії Київської Русі.

У 964 р. Святослав розпочинає війну на сході. Його метою є підкорення вітячів - східнослов`янського племені, що жило на р. Оці, звідки походять сучасні росіяни. Після цього, вниз по Волзі, він громить волзьких булгар. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хазаоському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Завоювання вятичів поширело владу Києва на всіх східних слов`ян, а також відкрило для слов`янської колонізації північно - східні землі, що тепер є складовою Росії.

У другій половині свого князювання Святослав цілком зосреджується на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі величезного війська він знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктов Переяславець.

Занепокоєна новим агресивним суспільством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва на роспорошені сили русичів напали печеніги і вбили Святослава.

5. Київ у зеніті слави

Установити географічні межі Київської Русі можна лише приблизно. Вони охоплювали майже всі населені східними слов`янами землі. Проте влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою і неоднакової сили. Примітивна політична організація, надто великі відстані, значнавідокремленість стояли на перешкоді становленню якогось об`єднаного політичного цілого. Що до княжих прав збирати данину, то вони забеспечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. У походах за даниною і в намаганях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об`єднання - Київську Русь.

Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться у виснажливу політичну недугу: чвири між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, Ярополк убив свого брата Олега. Молодий Володимир утік із Новгорода в Швецію і повернувся звідти з великим варязьким військом, розпочав війну з Ярополком, в якій той знайшов свою смерть.

а) Володимир Великий (980 - 1015 рр.)

Зійшовши на київський престол у 980 р., Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і зір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.

На початку правління Володимир обдаровував своє військо, підтримував традиційні язичницькі культи, поширив свою владу на радимичів. Як і батько, Володимир посадив своїх синів (12 законних) по великих містах і землях своїх володінь.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів, збудував розгалужену систему укріплень, також нові міста на південь від Києва. Він звернув увагу на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалим суперечкам з поляками за цей район.

Найголовнішим досягненням Володимира було впровадження християнства. Розуміючи, що Київська Русь вже пережила свою традиційну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти найбільш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства.

У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати віддати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із «варваром»похитне престиж імператорської династії, візантійці намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнути шлюб, але шлюб відбувся. У 988 р., прагнучи як найшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав заганяти юрби киян у р. Почайну і там усіх разом вихрестити. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила десята частина княжих прибутків.

Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеальну опору, якої раніше не мали. В самому суспільстві Київської Русі з`явилося активно діюча установа, що не лише забеспечувала духовне і культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне й господарське життя.

б) Ярослав Мудрий (1019 - 1054 рр.)

Смерть Володимира спричинилася до нової братовбивчої війни між Рюриковичами. За підтримкою поляків старший син Володимира Святополк напав на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Інший син Володимира, Ярослав із Новгорода, у 1019 р. розбив Святополка. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, вони погодилися розділити володіння між собою.

Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир, продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь: відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена та підкорив печенігів. Однак його воєнні досягнення затмарив невдалий похід на Константинополь, який був останньою війною русичів проти Візантії.

Гучна слава Ярослава спиралася на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осоредки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освітнішим. За часів правління Ярослава «золотоверхий» Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшим діамантом у цій короні був собор Святої Софії.

Досягненя, з яким найтісніше пов`язується ім`я Ярослава Мудрого, стало зведення загальнопройнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом всієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих. Незадовго до смерті Ярослав спробував розв`язати проблему: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він заснував принцип старшинства в межах родини. Надаючи таким чином можливість кожному синові правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.

Хоча деякий час система ротації влади діяла переважно завдяки співробітництву між трьома братівами - Ізяславом, Святославом та Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу - спадкоємства від батька до сина. Характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками та дядьками.

На додаток до зростаючих соціальних суперечок, у 1068 р. кияни, незадовелені правлінням Ізяслава, вигнали його, посадивши натомість його племінника Всеслава. І хоча за допомогою поляків Ізяслав повернувся й приборкав повстанців, події 1068 р. стали віхою в історії, ознаменувавши собою першу документально засвідчену «революцію» на українській землі. Кочові племена половців учинили ряд нападів, небеспечно близько підходячи до Києва, і унеможливлюючи рух торгівельних караванів по Дніпру. Поспроможні власним коштом зібрати достатньо сильне військо, чимало молодих князів, позбавлених права спадкоємства в системі ротації влади, в борьбі з суперниками кликали собі на підмогу половців.

в) Володимир Мономах (1113 - 1125 рр.)

Незважаючи ні на що, Русь змогла знайти в собі сили подолати смуту. На арену виходить новий видатний діяч - Володимир Мономах, син великого князя Всеволода. Мономах став одним з організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любечі під Києвом у 1097 р., що шукали можливості припинити братовбивчі конфлікти, пропонуючи запровадити в більшості князівств систему спадкового пристолонаслідування. Гучну славу й популярність завоювати Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Особливо вдалими були походи 1103, 1107 та 1111 рр. Свідченням популярності Мономаха було те, що після смерті його батька кияни повстали, вимагаючи, щоб Володимир зайняв великокняжий престол. І лише коли 60 - річний Мономах дав згоду стати князем, повстання припинилося. Його турбували зростаючі соціальні протиріччя серед підданих. Він дослухався до скарг нижчих верств, систематизувавши у своєму правовому кодексі їхні права та обов`язки, завдяки чому ще більше зросла його популярність у народі. Синові Володимира Мономаха Мстиславові вдалося тримати вкупі руські землі та зберігати владу над дедалі більшим числом князів. Але він був останнім коївським правителем, якому це було під силу. Його смерть у 1132 р. позначила кінець історичної доби, в якій Київ відігравав роль основного центру руських земель, і поклала початок періодові політичної роздробленності.

6. Занепад Києва

а) Політична роздробленість

Не викликає подиву те, що через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об`єднання земель почало розпадатися. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забеспечювали принаймні позірну єдніст земель. Хочь це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода що до того, хто серед них найстарший і, отже мав право на верховну владу.

З перемогою принципу спадковості над системою старшинства Ярослава Мудрогокняжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для все далі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов`язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 удільних князівств. Кожне мало незалежний політичний, економічний і культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь перетворилася на ціле з багатьма центрами, які були значною мірою самостійними і часто ворогували між собою.

Не зважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завоював його, міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жил митополіт і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався культурним і релігійним центром усієї Русі.

Переваги Києва були водночас і його нещастями. Продовжувалися чвари між князями за місто. Український історик Стефан Томашевський підрахував ,що між 1146 та 1246 рр. 24 князі 47 разів правили Києвом.

б) Економічний застій

Поряд з політичними проблемами існували і господарські. З кінця XI ст. значення шлях «із варяг у греки» почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Італійські купці, обминаючи Києв, встановили прямі зв`язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпро від наскоків кочовиків. У 1204 р. торгівельні зв`язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Контанстинополь. Водночас вступив у період занепаду Аббасидський халіфат зі столицею в Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох партнерів у торгівлі. Велична колись столиця Русі політично, економічно та соціально занепадала.

в) Монголо - татари

Справжньою Немезидою для Києва були його давні вороги - кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, а монголо - татари. Походження монголо - татар ще не встановлено остаточно, відомо, що у XII ст. вони кочували у прикордонних землях Китаю. В сотанні десятиліття XII ст. серед них з`являється надзвичайно обдарований вождь Темучин, який досягнув нечуваного: вдаючися до сили і політичних інтриг, він об`єднав ворогуючі племена, змусивши їх визнати свою владу.

Монголо - татарські війська, що ніколи не були багаточисельними, зате надзвичайно рухливими, добре організованими й близкуче керованими, спочатку підкорили Китай, Сердню Азію та Іран. У 1222 р. монголо - татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до руських князів, які підтримали його. У 1223 р. русько - половецькі війська зустрілися біля р. Калки з монголо - татарами й зазнали поразки. Руські князі швидко забули цей випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Проте у 1237 р. на кордонах Русі з`явилося монголо - татарське військо на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Були зруйновані міста Рязань, Володимир та Суздаль, а в 1240 р. дійшло до Києва. Хоча місцевий князь Михайло утік, городяни на чолі з воєводою Дмитром вирішили оборонятися від нападників. Облога міста була тривалою й жорстокою, навідь коли монголо - татари подолали міські мури, бої точилися за кожну вулицю і будинок. Нарешті на початку грудня 1240 р. Київ упав під ударами монголо - татар.

Висновок

Перший період - швидкого зростання - з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава у 972 р. базуючись у вигідно розташованому в стратегічому плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру, підкорили східнослов`янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому районі.

Другий період охоплює князювання Володимира Великого (980 - 1015) та Ярослава Мудрого (1019 - 1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершии політичної могутності і стабільності, економічного та культурного розквіту. Надзвичайно важливим було впровадженя християнства, що принесло нову культуру й докорінно змінило світосприйняття та самовираження населення Київської Русі.

Останній період характеризують беззупині руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, що всі ці лиха прийшли незабаром після смерті Ярослава Мудрого (1054 р.). Інші бачать зачатки початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва - Володимира Мономаха (1113 - 1125) та його сина Мстислава (1125 - 1132). Коли князь суздальський Андрій Боголюбський у 1169 р. захопив і розорив Київ, а потім вирішив залишити його, повернувшись у свої північно - східні землі, стало очевидним, що політичне й економічне значення Києва дуже занепало. Остаточне зруйнування Києва монголо - татарами у 1240 р. ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.

Список використаної літератури

1. Орест Субтельний «Україна. Історія».

2. «Выпускной экзамен. История». 9 класс.

3. «Выпускной экзамен. История». 11 класс.