Життя та діяльність М.С. Хрущова

7

Народився 15 квітня 1894 р. у с. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області РФ, у робітничій родині. До 15 років наймитував у поміщиків. Від 1908 р. працював на шахтах Донбасу, де з 1912 р. брав участь у виступах проти царського режиму. Це, зокрема, засвідчив начальник Катеринославського губернського жандармського управління: у своєму донесенні від 28 травня 1912 р. він зазначив, що серед осіб, які збирали пожертвування для родин розстріляних на Ленських копальнях робітників, був 18-річний учень слюсаря заводу Боссе Микита Хрущов.

Після Лютневої революції обрано членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів він познайомився з Л. Кагановичем, який матиме згодом значний вплив на подальшу політичну долю М. Хрущова. Рада в Юзівці перебувала під впливом меншовиків і есерів. Хоча М. Хрущов на той час ще не був у ленінській партії, він підтримував саме більшовицьку фракцію.

У 1918 р. вступив до партії більшовиків. Сталося це, як потім він сам згадував, під впливом виступу М. Бухаріна. Під час громадянської війни М. Хрущов - червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії.

Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1925-26 рр. він працював секретарем Петрово-Мар'їнського райкому партії, у 1926-28 рр. - зав. оргвідділу і одночасно заступником секретаря Сталінського окружкому КП(б)У. У день свого 70-річчя М. Хрущов, порівнюючи своє життя з драбиною, скаже, що він долав її, не перестрибуючи «щаблі», виконуючи будь-яку доручену справу. Одначе цілком очевидно, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові особи, а з-поміж них, в першу чергу, Л. Каганович. Саме він запропонував М. Хрущову, викликавши того до Харкова, у 1928 р. посаду заступника завідуючого оргрозподвідділу ЦК КП(б)У. У квітні того самого року рішенням секретаріату ЦК КП(б)У його рекомендовано завідуючим оргвідділу і заступником секретаря Київського окружкому КП(б)У.

У 1938-49 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою з березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). В Україну М. Хрущов, як він сам пояснював Й. Сталіну, не прагнув вертатися з кількох причин. Насамперед він вважав, що С. Косіор, який очолював ЦК КП(б)У з червня 1928 р., був більш досвідчений, а до того ж М. Хрущов мав сумніви щодо власної здатності зорієнтуватись у національній політиці. Проте Й. Сталін відкинув його аргументи. Така категоричність не була випадковою. На той час Й. Сталін остаточно визначив для себе долю політики «коренізації» і «українізації», здійснюваної у попередні роки. Згортання цієї політики розпочалося ще з 1932 р. Тепер М. Хрущову належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри.

У червні 1938 р. у доповіді на XIV з'їзді КП(б)У М. Хрущов підкреслював: «Вороги народу, буржуазні націоналісти знали силу і вплив російської мови, російської культури. Вони знали, що це вплив більшовизму, вплив вчення Леніна-Сталіна на уми українського народу, українських робітників і селян. Тому вони викорінювали з шкіл російську мову. В багатьох українських школах вивчали німецьку, французьку, польську та інші мови, тільки не російську...Товариші! Віднині всі народи будуть вивчати російську мову».

На передвоєнний період діяльності М. Хрущова припадають не лише останній рік «великого терору», а й інкорпорація Західної України (1939 р.). Він брав безпосередню участь у тому, що комуністична пропаганда називала «визвольним походом» і що насправді було результатом секретних протоколів «пакту Молотова-Ріббентропа», підписаного у серпні 1939 р. Ось уривок з його спогадів про ті події: «Якщо вже у перший день ми підійшли до Тернополя, то до Львова підступили, напевно, на другий чи на третій день. Німці також підійшли до нього, але ми їх трохи випередили, хоча ні вони, ні ми до Львова ще поки не увійшли. Тут виникло питання, як би не стикнутись нашому війську з німецьким. Ми вирішили увійти з ними в прямий контакт. Переговори з німцями закінчились доволі швидко: вони хотіли першими увійти до Львова, щоб встигнути пограбувати його міські ресурси. Але оскільки наше військо вже стояло поруч, то вони не захотіли у той момент демонструвати ворожість, показали, що дотримуються угоди, і заявили: «Будь ласка».

На початку війни СРСР з нацистською Німеччиною М. Хрущов займався питаннями організації протидії нацистській окупації України. Під час війни був членом військових рад Київського особливого військового округу, Південно-Західного напряму, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів; йому було присвоєно звання генераллейтенанта (1943 р.). Від липня 1943 р. знову почав вести роботу політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У.

Від лютого 1944 р. до грудня 1947 р. М. Хрущов за сумісництвом працював головою РНК УРСР. Його призначення диктувалося потребою концентрації партійної й державної влади для швидкого подолання наслідків війни. Одним із важливих питань, що вимагали його уваги, було приєднання Закарпаття до України (1945 р.), відновлення зруйнованого війною господарства.

До певної міри діяльність М. Хрущова мала амбівалентний характер. У 1944 р. він уперше спробував приєднати Крим до УРСР, але отримав відмову (у 1954 р. реалізував цей задум). У 1944 р. вносив пропозицію про створення Холмської області, пропонуючи тим самим повернути давні українські землі до складу України. Інший маловідомий епізод пов'язаний з тим, що 1946 р. у відповідь на донос на його персональну адресу М. Хрущову у секретаріаті ЦК ВКП(б) випало доводити, що у Закарпатті та на західноукраїнських землях немає «насильницької українізації» російського населення. Було й таке, що М. Хрущов виправдовувався перед чиновником із ЦК ВКП(б) у тому, що напис на встановленому в Києві пам'ятнику «Генералові Ватутіну від українського народу» не є націоналістичний.

Найбільш одіозний приклад - голод 1946-47 рр. Виснажене війною та феодальною системою управління українське село в другій половині 1946 р. почало переживати голод, якому передувала катастрофічна посуха. У Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц з гектара. За підсумками сільськогосподарського 1946 р., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50- 100 г, а подекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.

Валовий збір зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн пудів, що було в 3,5 раза менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних влітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней та коней. Наслідки посухи посилювалися діями центральних московських органів. Не рахуючись з конкретними умовами та можливостями, вони здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.

Почали повторюватися жахливі картини 1932-33 рр.: люди хворіли на дистрофію, часто зі смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис. хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, траплялися випадки людожерства (в січні-червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людожерства, 189 - трупожерства). В цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській (нині у складі Одеської обл.) і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тис., у 1947 р. - понад 520 тис. осіб. І це лише ті випадки смертей, які зареєстрували загси УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань.

Керівники України неодноразово зверталися до Уряду СРСР із проханням про допомогу. Зокрема, 17 грудня 1946 р. М. Хрущов надіслав Й. Сталіну листа, в якому йшлося про необхідність надати фуражну позику колгоспам України. За підрахунками обкомів партії, в 1946 р. для боротьби з голодом потрібно було 150 тис. т зерна.

У повоєнний час М. Хрущов жорстко спрямовував боротьбу проти УПА і націоналістичного підпілля у Західній Україні. Кілька разів він визначав «остаточні терміни» знищення націоналістичного підпілля, стимулював провокаційну діяльність спецгруп МДБ-НКДБ. У своєму виступі у Львові 14 лютого 1946 р. на нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВС, НКДБ, командувачів військовими округами М. Хрущов наголошував на максимально повному використанні військової сили в Західній Україні, за допомогою яких пропонував «у кожному селі створити своє опертя».

М. Хрущову довелося брати участь і в знищенні УГКЦ. У березні 1945 р. з'явилася схвалена особисто Й. Сталіним інструкція з її ліквідації. Важлива роль у цьому відводилась Російській православній церкві. Невдовзі розгорнулась пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ як «слуги Ватикану», «ворога народу», знаряддя «українського буржуазного націоналізму». Широко використовувались і обвинувачення у співпраці УГКЦ з нацистами. При цьому замовчувався, скажімо, той факт, що А. Шептицький, ризикуючи власним життям, під час нацистської окупації рятував євреїв. Потому розпочалися репресії і вже в квітні 1945 р. всі наявні в тодішньому СРСР найвищого рангу священнослужителі УГКЦ були заарештовані. У травні 1945 р. під контролем органів безпеки було сформовано «ініціативну групу», яка агітувала за розрив унії з Римом і виправдовувала репресивні акції проти УГКЦ. Головою цієї групи був Г. Костельник, який мав великий вплив на греко-католиків. 8-10 березня 1946 р. відбувся контрольований НКДБ Львівський собор - з'їзд представників УГКЦ, на якому було ухвалено (за це голосували 216 делегатів священиків і 19 представників мирян) скасувати Берестейську унію 1596 р., возз'єднавши галицьку церкву з російською православною.

Ще 9 вересня 1944 р. голова РНК УРСР М. Хрущов та голова Польського комітету національного визволення Е. Осубка-Моравський підписали угоду про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського населення - з території України до Польщі. У 1945- 46 рр. близько 800 тис. поляків, а також євреїв і українців, які визнали себе за поляків, переселилися до Польщі. Складнішим виявився процес переселення українців, яких до УРСР вернулось загалом близько 500 тис. Відносно добровільно переселилось приблизно 90 тис. українців, а з середини 1945 р. розпочалось контрольоване польською владою примусове переселення. Однак понад 150 тис. українців на другу половину 1946 р. все ще залишалися в своїх домівках. І тоді політбюро ЦК ПРП під головуванням В. Гомулки рішенням від 29 березня 1947 р. започаткувало акцію «Вісла» - виселення українських і змішаних українсько-польських сімей з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя і поселення їх на так званих «повернутих землях», тобто у західних і північних районах Польщі з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Акція «Вісла», що тривала з квітня по серпень 1947 р. і внаслідок якої було переселено 140,6 тис. українського та змішаного українсько-польського населення, стала заключною фазою політики етнічної антиукраїнської «чистки» південно-східної Польщі від автохтонного українського населення.

У грудні 1949 р. М. Хрущов вернувся до Москви. До березня 1953 р. він - секретар ЦК і перший секретар Московського обкому партії. Від березня 1953 р. - секретар, з вересня 1953 р. - перший секретар ЦК КПРС. М. Хрущов здобув цю посаду у жорстокій боротьбі з Л. Берією, якого було політично затавровано на липневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС і швидко знищено.

М. Хрущов був ініціатором освоєння цілинних земель, перебудови управління промисловістю й сільським господарством (поділ парторганізацій на сільські й промислові), обмеження деяких привілеїв номенклатури. Однак його починання або не мали успіху і викликали невдоволення (наприклад, примусові посіви кукурудзи у несприятливих для цього регіонах), або з самого початку несли в собі непослідовність і навіть елементи реформаторського авантюризму. Під його тиском ХХII з'їзд КПРС (1961 р.) прийняв Програму партії, яка проголосила утопічну ідею побудови комунізму в СРСР за 20 років. Поступово почав складатися потворний культ самого М. Хрущова, який з березня 1958 р. за сумісництвом очолював РМ СРСР. Використовуючи непослідовність у його діях, а також зважаючи на невдоволення населення, оточення почало планомірну роботу щодо усунення М. Хрущова від влади.

Це сталося на жовтневому (1964 р.) Пленумі ЦК КПРС. Після цього і до кінця життя М. Хрущов фактично був ізольований на дачі під Москвою. Помер 11 вересня 1971 р.