Україна в добу незалежності

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Україна в добу незалежності»

Виконала:

Костенко Л.М.

ПЛАН:

1. Політичний розвиток України

2. Проблеми реформування економіки України

3. Становище в соціальній сфері

4. Зростання бідності

5. Поява маргінального прошарку

1. Політичний розвиток України

Основні державотворчі події

Законом від 17 вересня 1991 р. назва "Українська Радянська Соціалістична Республіка "була замінена на споконвічну назву держави - "Україна ". 4 Законом від 8 жовтня 1991 р. "Про громадянство України" визначено правовий статус її населення. Громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти цього. 4 У листопаді 1991 р. прийнято закон "Про Державний кордон України", яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

4 Відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. "Декларації прав національностей України" підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права.

Наступним важливим документом став закон "Про національні меншини в Україні". Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, тобто на розвиток своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, сповідування своєї релігії, створення національних культурних і навчальних закладів, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації.

Будівництво власних Збройних сил на основі закону "Про збройні сили України" від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без'ядерному і позаблоковому статусі України, принципі розумної достатності і відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником. Це і визначає шляхи подальшого воєнного будівництва в Україні. 4 Створення правоохоронного органу - Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, у боротьбі з організованою злочинністю у сфері управління й економіки. 4 У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну "Ще не вмерла Україна"). 4 Практично з нуля створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українська фондова біржа. 4 Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994) всіляко намагалася обмежити вплив Президента.//. Кравчука на внутрішні справи в країні. Протистояння Президента і Верховної ради на фоні загальної кризи і соціального протесту, що зростав, закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їх повноважень.

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради 13-го скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України О. Мороза (на І світлині). Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило. У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Із семи кандидатів (В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Лановий, О. Мороз, І. Плющ, П. Таланчук) перемогу здобув Л. Кучма, за якого у другому турі віддали голоси понад 52% виборців. Однак, стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів влади суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею контролю над суспільними процесами.

Питання негайного прийняття нової Конституції набуло особливої актуальності.

Конституційний процес

З огляду на доленосність прийняття нової Конституції необхідно проаналізувати хід конституційного процесу в Україні. Він виявився суперечливим, складним і надзвичайно тривалим (із республік колишнього СРСР Україна прийняла свою Конституцію останньою).

Нова Конституція України

Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Наша країна реально стала невід'ємною частиною європейського і світового співтовариства. Основні віхи конституційного процесу відображає наведена схема.

Жовтень 1990 р. Верховна Рад;», спираючись на Декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції. Комісію очолив Л.Кравчук.

Червень 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції

24 серпня 1991 р. Проголошення Акта про незалежність України внесло принципові корективи в концепцію Конституції 1992, 1993 р.р. Два варіанти проекту Конституції виносилися на всенародне обговорення, але не були затверджені (виникла дискусія з проблеми механізму прийняття Конституції. Достроковий розпуск Верховної Ради у 1994 р. спричинив розпуск Конституційної комісії) 1994 р. Після виборів Верховної ради і Президента співголовами нової Конституційної комісії стали Л.Кучма та О.Мороз. Відбувається загострення конституційного процесу (висуваються різні пропозиції щодо форм державного управління, власності, принципів побудови парламенту, виборчої системи, державної мови та символіки). 8 червня 1995 р. Між Верховною Радою і Президентом підписано Конституційний договір, який регулював основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоуправління до прийняття нової Конституції. Договір значно прискорив конституційний процес

Лютий 1996 р. Верховна Рада почала обговорення проекту Конституції.

Початок червня 1996 р. Проект Конституції прийнято Верховною Радою у першому читанні. Однак, депутати не могли дійти згоди з ряду принципових питань. Президент підписав Указ про винесення Конституції на всенародне обговорення і 28 червня 1996 р. Після тривалого і напруженого обговорення Верховна Рада прийняла нову Конституцію

В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм - унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим міжнародно - правовими актами. Відповідно до Основного закону, утвердження і забезпечення прав і свобод є пріоритетним напрямом діяльності держави.

З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні. Главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами держави строком на 5 років. Єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада, яка обирається громадянами держави один раз у 4 роки у кількості 450 депутатів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Органами державної влади на місцях є обласні, районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації, їх голови призначаються Президентом України, а оперативне керівництво місцевими державними адміністраціями здійснює Кабінет міністрів.

Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування, яке здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. *

У цілому Конституція визначає всі основні засади та напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, орієнтири реформування нашого суспільства. Вона є першоосновою подальшої розбудови України як демократичної, соціальної і правової держави. І головне завдання, яке стоїть перед нашим суспільством, полягає в тому, щоб навчитися жити за Конституцією.

* Розвиток багатрпартійної системи в Україні

1990 рік увійшов в історію України як рік становлення багатопартійності.

Розвитку багатопартійної системи сприяла сукупність соціально-економічних і політичних факторів:

* зростання політичної активності народу;

*!* розвиток національної самосвідомості;

*«* ліквідація ст. 6 Конституції СРСР, послаблення ідеологічної і політичної цензури;

ліквідація економічного монополізму, поява нових суспільних груп на основі формування нових форм власності;

критичний стан суспільства, пошуки шляхів виходу з кризи.

Новим етапом у становленні багатопартійної системи стало прийняття нової Конституцій закону "Про вибори народних депутатів України", який надав партіям право участі у суспільному житті через виборний процес (225 із 450 депутатів Верховної Ради обираються за списками кандидатів від політичних партій і виборчих блоків).

Основні функції партій

Партії є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливе функціонування представницької демократії. Як посередник між владою і народом, між державою і суспільством партії виконують такі найважливіші функції: акумулюють настрої і бажання людей; Ф трансформують ці настрої у відповідні партійні принципи і вимоги; Ф генерують нові ідеї з вдосконалення суспільного життя, формують суспільну думку, стимулюють активність громадян у політичному житті; Ф відбирають людей, професійно придатних до роботи в органах влади, готових прийняти на себе політичну відповідальність.

Класифікація партій в Україні

Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, впала в іншу крайність -у гіпертрофовану багатопартійність, що призвело до створення мультипартійної політичної системи.

На сьогодні в Україні існує понад 100 політичних партій. За характером політичної орієнтації їх традиційно поділяють на праві, ліві і центристські.

До правих відносять націонал-ради-кальні партії:

націоналістів, Консервативну Республіканську партію, Українську Національну Асамблею-Українську Народну Самооборону та інші.

Ліві - це партії соціалістичного і комуністичного спрямування: Селянська партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична партія та інші.

Центристські партії являють собою широкий політичний спектр. Це партії націонал-демократичного, націонал-державницького, ліберально-демократичного, соціал-демократичного спрямування. Політологи розрізняють серед них правий центр, центр і лівий центр. До центристських партій належать Народний Рух України, Демократична партія України, Партія зелених України, Ліберальна партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана), Трудовий конгрес України та інші.

Не дивлячись на велику кількість утворених партій, для більшості з них характерні малочисельність, відсутність чітких позитивних програм, чітко сформульованих ідеологічних концепцій, слабкість організаційних структур. Існуюча багатопартійна система має конфліктний характер, підігріваючи напруженість у суспільстві.

В інтересах суспільства - формування декількох масових і впливових політичних об'єднань, що дасть можливість позбавитися суспільних потрясінь, забезпечить мирний перерозподіл влади між різними суспільними силами.

28 квітня 2001 р. вступив у силу закон "Про політичні партії в Україні". Закон ще не повністю відповідає потребам політичного структурування суспільства, стимулювання процесів зміцнення політичних партій та їх консолідації. Та все ж таки, він сприятиме зміцненню демократичних засад розвитку політичної системи в Україні, становленню в нашій державі громадянського суспільства.

Громадські організації та об'єднання

Становлення багатопартійності активізувало діяльність існуючих і вплинуло на формування нових громадських організацій і об'єднань. На сьогодні їх існує більше 500. Серед них: професійні союзи, Український союз промисловців і підприємців, Союз офіцерів України, Союз солдатських матерів, Червоний Хрест, Київський слов'янський університет та інші.

Активізувався молодіжний рух, важливе місце в якому посідають Спілка українських студентів, молодіжне об'єднання "Січ", організація скаутського типу "Пласт" та інші.

Диференціація інтересів населення є нормальним явищем і свідчить про духовне розкріпачення і демократизацію суспільного життя.

* Внутрішньополітична ситуація

2. Проблеми реформування економіки України

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо ринкової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізовувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермам користуватися кредитами банків.

Важлива роль в економіці кожної країні належить банківській системі. У вересні 1991 р. створено Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золотовалютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава продає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх факторів і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий ринок, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібних мотивацій для підвищення результатів виробничої діяльності. Вона навпаки спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на “тіньовий” сектор економіки України припадає близько 50% від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”. Проте цей документ втілювався в життя не послідовно.

Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 р. введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України - гривню.

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. Основним торговим партнером України залишається Росія.

Україна, як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високо розвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів, потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами більше як 4 млрд. дол.

Перед молодою Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх розв'язання у значній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя.

3. Становище в соціальній сфері

1. Сформувалося помітне майнове розшарування, яке сьогодні приблизно відповідає рівню країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Болгарії, Македонії, Словенії). Якщо у 1990 р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, то в 1999 р. - у 12 разів. В умовах України, суспільство якої (за невеликими винятками) не припускає самої наявності у своєму складі багатих людей і в цілому має низький рівень добробуту, не вірить у можливість некримінального походження "багатства", з одного боку, і водночас спостерігає абсолютно беззастережну похвальбу багатством з іншого, пріоритетне значення має рівень майнового розшарування, який, вочевидь, загрожує серйозними соціальними проблемами. Мабуть, не випадково майже третина дорослого населення країни вважає реальною перспективу виникнення конфліктів між багатими та бідними. Слід зазначити, що уявлення широкого загалу про природу майнового розшарування багато в чому збігаються з оцінками експертів, які вважають, що 10% населення України концентрують 40% доходів, причому три чверті цих доходів мають кримінальне походження.

2. "Розмивання" середнього класу

Істотних змін зазнав середній клас, значна частина якого перебуває у постійній небезпеці зниження свого соціально-економічного статусу. Аналізуючи зміни у складі середнього класу протягом перехідного процесу, слід підкреслити, що "доперебудовний" середній клас складався переважно з науково-технічних працівників та службовців. Статус його представників визначався, переважно, рівнем освіти та способом життя, а не привілейованим економічним становищем. Під час формування нової системи тільки частина цих фахівців зуміла зберегти посади, переважна ж більшість зіткнулася з різким зниженням свого благополуччя (дуже часто навіть маргіналізацією) і соціального статусу. Таким чином, значна частина представників сучасного середнього класу влилася до нього вже під час перехідного процесу.

3. Зростання бідності

Поширились масштаби бідності, яка охопила практично всі верстви населення, незалежно від професійних, освітніх та демографічних ознак. Якщо раніше бідними були переважно люди з низьким рівнем освіти, поганим здоров'ям або такі, що з різних причин не працювали, багатодітні сім'ї тощо, то протягом останніх років не тільки погіршилось становище тих людей, які й раніше фактично жили в бідності, але збідніли ті прошарки населення, які за своїми соціально-демографічними ознаками начебто були найбільше захищені від такого ризику: молодь з високим рівнем професійно-освітньої підготовки; люди 30-50 років, що мають не тільки високу професійно-освітню підготовку, а навіть і роботу; пенсіонери за віком, які раніше отримували максимальну пенсію; діти.

Незареєстрована зайнятість

Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість (що часто межує з кримінальною) як основна стратегія виживання для багатьох людей. Аналіз даних про розшарування населення за рівнем доходів, витрат та реального споживання свідчить про те, що переважна частина населення України споживає набагато більше, ніж дозволяють доходи. Пояснюється це, головним чином, поширенням незареєстрованої зайнятості практично серед всіх верств населення. Різниця полягає тільки в тому, що одні групи вдаються до такої діяльності тому, що це - єдина можливість хоч якось прожити (і це, як правило, діяльність, котра не дає значних доходів, але не має відверто кримінального характеру), а інші (це стосується найбільш заможних) саме за рахунок порушення законодавства отримують високі та надвисокі доходи.

5. Поява маргінального прошарку

Сформувався помітний прошарок з людей різного освітнього та професійного рівня, яких за ознаками добробуту, соціальних настанов та суспільної поведінки, наявних перспектив можна кваліфікувати як маргіналів. До цієї групи належать люди, які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, втратили або втрачають зв'язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психологічного стану. Водночас їх маргінальність виявляється в тому, що, знаходячись на межі різних соціальних груп, вони мають окремі характеристики неоднорідних, часто конфліктних сукупностей.

Маргіналізація суспільства

Відбувається процес маргіналізації суспільства, який проявляється в збільшенні чисельності маргіналів та посиленні їх впливу на суспільну свідомість та загальну соціальну ситуацію в країні. Вони неминуче починають створювати нову, соціальне відокремлену систему цінностей, якій притаманні глибока ворожнеча до сучасних суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття групової "стадності" тощо. Посилення маргіналізації призводить до того, що властива цим верствам система цінностей перестає бути виключно локальною, груповою і починає поширюватись на широкі суспільні верстви. Відповідно реальністю стають істотні зрушення у соціально-політичній структурі суспільства.

Термінологічний словник:

Криза політична -- тимчасове призупинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

Конституція -- основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів виборчу систему, основні права та обов'язки громадян.

Компроміс --* згода порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок

Нація -- історична спільнота людей, що складається в процесі формування спільності території, економічних зв'язків, літературної мови епічних особливостей культури та характеру

Олігархія -- політичне та економічне панування, влада правління, невеликої групи людей, а також сама правляча група

Опозиція -- протидія, опір певній політиці, політичній лінії політичній дії організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи з цілому.

Література:

1. Кармазіна М.С. Етногенез українського народу. // Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. - К., 2000. - с. 49.

2. Телешун С.О. Національне питання в програмах українських партій в кінці ХІХ. - на початку ХХ ст. - с. 88.

3. Присяжнюк Ю. Вплив ментальності українського селянства на рівень його освіченості у другій половині ХІХ ст. // Історія України. - 2000. - № 3. - с. 10.

4. Корецький І.С. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки. -К., 1995.

5. Павловський М. Шлях України. - К., 1997.

6. Панченко П.П., Славов В.П., Шмарчук В.А. Аграрна Історія України. - К., 1996.

7. Рывок в рыночную экономику. Реформы в Украине: взгляд изнутри. (Под ред. Л. Хоффмана и А. Зиденберга)- К., 1997.