Розклад феодалізму і формування капіталістичного устрою в Україні в ХІХ ст. Національно-визвольний рух в Україні

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Розклад феодалізму і формування капіталістичного устрою в Україні в ХІХ ст. Національно-визвольний рух в Україні»

Виконала:

Костенко Л.М.

ПЛАН:

1. Соціально-економічний розвиток України в першій половині ХІХ ст.

2. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки

3. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя

4. Суспільно-політичний рух першої половини ХІХ ст.

5. Кирило-Мефодіївське товариство

6. Суспільно - політичний і національний рух другої половини ХІХ ст.

1.Соціально-економічний розвиток України в першій половині ХІХ ст.

В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: Спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру.

Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.

Промисловість періоду розкладу феодально-кріпосницької системи була представлена розгалуженою мережею кустарних закладів (дрібні селянські промисли та ремесла в містах), вотчинними і капіталістичними мануфактурами, першими фабрично-заводськими підприємствами.

Починаючи з 30-40-х років XIX ст. у промисловому розвитку відбуваються якісні зміни. Вони насамперед були пов'язані з початком технічного перевороту у промисловості, переростанням мануфактури в фабрично-заводське виробництво. Капіталістичні мануфактури і перші фабрики, що ґрунтувалися на вільнонайманій праці, починають витісняти посесійні, казенні та вотчинні.

Вже у 30-50-х роках у ряді галузей промисловості спостерігається використання удосконаленої техніки і технології виробництва. У текстильній промисловості, яка була дуже розвиненою у Росії, впроваджувалися нові моделі прядильних, ткацьких, шовкомотальних машин, у паперовій - машинне устаткування, в гірничозаводській - гаряче дуття. Відчутні зрушення відбулися в суконній та цукровій промисловості.

Зростання на ринках збуту сільськогосподарської та промислової продукції сприяло пожвавленню торгівлі на Україні. Розвиток товарного виробництва втягував Російську державу, її складову частину - Україну - в систему світового ринку.

Зовнішня торгівля України здійснювалася через чорноморсько-азовські порти. Перетворення певної частини феодальних станів у класи буржуазії та найманих робітників було довготривалим і складним. Принципово новим фактором суспільного розвитку стало вкладення і використання його для подальшого розширення підприємницької діяльності. В розвитку соціальної структури суспільства наступав період капіталістичного класоутворення, який завершився з остаточною індустріалізацією країни в кінці XIX ст.

Майнове розшарування, яке спостерігалося у XVIII ст., в період дальшого розвитку товарно-грошових відносин поглиблюється, набуваючи класової диференціації. Серед селянства виділяються: заможна верхівка - сільська і торгово-промислова буржуазія; середня група, яка була досить чисельною; малоземельні та безземельні виробники, які складали армію найманої робочої сили. На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспільна група.

2. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки

У цілому селяни були невдоволені реформою і способом її проведення. Обурення селянства викликало те, що основні масиви землі залишилися в руках поміщиків, а колишні кріпаки були змушені ще два роки після оголошення Маніфесту виконувати феодальні повинності й платити великий викуп за наділи.

Розвиток сільського господарства в пореформений період значною мірою був зумовлений характером самої реформи. Вона хоч і залишила цілу низку пережитків кріпосництва, але й призвела до істотних зрушень в аграрному устрої країни, насамперед відбувалися корінні зміни в розподілі земельної власності. При збереженні поміщицьких прав на володіння землею йшло активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Земля дворян переходила до рук купців, заможних селян та представників інших станів. Тоді ж спостерігається посилений процес товаризації поміщицьких та заможних селянських господарств, чіткішою стає спеціалізація окремих районів України, що продукувала на ринок. Зокрема, на Правобережжі зростають посіви цукрових буряків, на Лівобережжі - картоплі, тютюну, конопель, на Півдні йде інтенсивне виштовхування скотарства торговим зерновим господарством.

Після реформи 1861 р. помітним явищем стала соціальна диференціація селянства. І це цілком закономірно, оскільки в усіх селах не могло бути однаковим ставлення до праці. В цілому людей можна поділити на три групи: вищу, середню та нижчу, що по суті збігається з соціально-економічною структурою українського села. Українське селянство поступово стало складатись з відносно заможніших, яких називали куркулями; господарів середнього достатку; бідних селян, тобто бідняків.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму закінчилася, але його пережитки іще довгі роки залишались в якості реалій господарського життя країни. Це проявилось в тому, що поміщики не тільки зберегли велике землеволодіння, а селянство довгий час залишалось в лещатах відробітків і викупних платежів поміщикам і уряду.

3. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя

Наприкінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини. На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво та пивоваріння.

Починаючи з 20-х років XIX ст., важливим джерелом зиску західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння.

Негативно вплинув на молоду західноукраїнську промисловість початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії. Ремесло і мануфактура краю не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промисловості.

Протягом першої половини XIX ст. основою економіки краю залишалось сільське господарство, головним чином землеробство. Більше половини земельних угідь належало поміщикам і казні, менше половини селянським господарствам. Традиційно невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку врожайність, особливо в селянських господарствах. Повільними темпами розвивалось і тваринництво.

Феодально-кріпосницьке сільське господарство західноукраїнських земель, не витримуючи конкуренції на міжнародному ринку з капіталістичним сільським господарством європейських країн, виявляло тенденцію до занепаду, яка переросла в кризу в середині 40-х років. Шукаючи виходу з кризи, поміщики вдавались до екстенсивних методів господарювання - поширювали свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали експлуатацію селян.

Закон від 17 квітня 1848 р., про скасування феодальних повинностей у Галичині спеціальним актом влітку 1848 р. було поширено й на Буковину. Більшість Буковинських селян, за винятком халупників, одержали землю від 2 до 10 моргів.

Хоча буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії й зазнала поразки, проте вона започаткувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичина, Північна Буковина і Закарпаття увійшли в нову епоху економічно відсталими.

Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість селян була змушена йти в кабалу до експлуататорів. Виключно тяжке економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни, робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.

У другій половині XIX ст. пануючим класом на західноукраїнських землях залишилися поміщики, проте розвиток капіталізму привів до посилення ролі буржуазії. Поряд з іноземними капіталістами в Галичині, Буковині і Закарпатті виникла і українська буржуазія, хоча її питома вага була порівняно невеликою.

Таким чином, падіння кріпосного права в Росії, спричинило до подальшого розвитку капіталістичного устрою в Україні. Внаслідок завершення промислового перевороту на початок 90-х років капіталізм став пануючим способом виробництва, і це викликало великі економічні й соціальні зрушення в Україні. Південь України перетворився на основну вугільно-металургійну базу країни. Важливим районом цукроваріння стала Правобережна Україна. Розвивалася промисловість на Лівобережній Україні: тут виростав Харківський промисловий район.

Провідним соціальним явищем післяреформенної епохи стало формування двох нових класів - буржуазії та пролетаріату.

4. Суспільно-політичний рух першої половини ХІХ ст.

Процес українського національного відродження має своїм початком останні десятиріччя ХVIII століття як реакція на нестерпне соціально-економічне та політичне становище, культурний занепад, у якому опинилися українські землі. Разом з тим, відродження виникло на хвилі національно-визвольних рухів у Європі, а також увібрало в себе ідеї західноєвропейської державної традиції й політико-правової доктрини. В Україні ці ідеї набрали специфічних рис внаслідок своєрідних місцевих обставин.

Значна заслуга в розширенні літературного діапазону української мови належить харківським романтикам.

Життя й діяльність більшості письменників Слобідської України були пов'язані зі створеним у 1804 році Харківським університетом. По-перше, це стосується П.П.Гулака - Артемовського. На думку сучасників, своєю творчістю Гулак - Артемовський “виступав проти кріпацтва”, його “твори будили в суспільства любов до українського народу“.

Значний вплив на становлення процесу національної самосвідомості мала творчість Григорія Квітки - Основ'яненка. У 1834 році Квітка пише “Малоросійські оповідання Грицька Основ'яненка”. У цих творах відображено життя слобідсько-українського селянина, його побут, мову, історію. Тож не дивно, що оповідання справили надзвичайний вплив на населення Слобожанщини. Творчість Квітки цінував М.І.Костомаров, що навчався у Харківському університеті.

Жанрову різноманітність української літератури розширив Левко Боровиковський. Улюбленою темою харківських письменників була козацька Україна, що змальовувалася у типових для романтиків підходах як сумний відгомін славної минувшини. Крім М.Костомарова,у Харкові розпочинали свою діяльність І.Срезневський, А.Метлинський, які межі своєї літературної творчості розширили до загальнослов'янського ідеалу й стали виразниками духовної єдності й братерства слов'янських народів.

В подальшому, завдяки літературній, науковій, політичній та освітній діяльності інтелігенції поглибилося усвідомлення традиційних особливостей тези “ми” (мова, право, релігія). На сході України такий розвиток національної свідомості був перерваний після розгрому Кирило-Мефодіївського братства й поновився на ґрунті діяльності хлопоманів, українофілів, громадівців. Тому не випадково автор програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства Н.Костомаров називав федерацію слов'янських народів.

Важливу роль у процесі становлення національної самосвідомості відіграла діяльність Харківського й Київського таємних товариств. Метою товариства стало знищення самодержавства революційним шляхом і встановлення республіканського ладу в Росії. Основним засобом боротьби товариства була пропаганда революційних ідей серед селян, військовослужбовців, студентської молоді.

Аналізуючи програмні вимоги та діяльність товариства, можна зробити висновок про те, що своєю метою організація ставила вирішення національного питання в напрямку федеративного устрою російської держави, побудованого на демократичних засадах.

5. Кирило-Мефодіївське товариство

У 30-х роках та на початку 40-х років XIX ст. починається етап відродження української свідомості, викликаного кризою феодально-кріпосницької системи в Росії та в Україні. Вже в кінці 30-х років на Волині була розкрита велика таємна організація, на чолі якої стояв Шимон Конарськнй. У 1835 р. він нелегально прибув в Україну й приєднався до таємного товариства «Співдружність польського народу» (1835--1839 рр.). Свої зусилля об'єднали «Товариство, створене для блага людства і вітчизни», яке діяло на Волині, гурток студентів Київського університету на чолі з учителем Петром Веронським і «Демократичне товариство (Одеса), яким керував купець Ігнат Молодецький. П'ять років діяла ця спільна організація, поки не була викрита царизмом. Ш. Конарського засудили до страти.

У 40-х роках до суспільно-політичного руху вилучалися нові сили передової частини суспільства.

Революційні сили в Україні гуртувалися навколо полум'яного поета і виразника народних дум Тараса Шевченка (1814--1861 рр.)--вихідця із селян-кріпаків Київщини.

Такою організацією і було Кирило-Мефодіївське товариство (1846--1847 рр.), утворенню якого сприяло в цей час загальне духовне піднесення українського народу. Суспільний склад Кирило-Мефодіївського товариства (братства) вже відрізняється від складу масонських лож і політичних гуртків першої чверті століття. Тут нема вже великих панів. Членами товариства були переважно діти середніх або й бідних дворян, урядовці і навіть колишній кріпак -- Тарас Шевченко Програма товариства була викладена у «Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія та в «Законі Божому (Книзі Буття українського народу), які були створені під значним впливом Т. Шевченка. Головна ідея написаного Білозерським «Статуту» -- духовне і політичне об'єднання .слов'ян. Істотна увага з цьому документі зверталась і на поширення освіти серед народу.

Найважливіші з програмних положень були сформульовані М. Костомаровим у творі під назвою «Закон Божий (Книг Буття українського народу)». Написаний в дусі романтизмі та ідеалізму, пошани до християнських цінностей, цей твір зазнав значного впливу польських моделей і закликав до зміни існуючого ладу на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства.

Створення Кирило-Мефодіївського товариства було спробою інтелігенції перейти до політичного етапу національне розвитку, який повинен був змінити культурно-просвітницьку роботу.

Отже, відродження української національної свідомості, діяльність Тараса Шевченка, Кирило-Мефодіївського товариства були ще одним свідченням радикальних суспільно-політичних змін тих часів.

6. Суспільно - політичний і національний рух другої половини ХІХ ст.

У 1861 р. в Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснували журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів з життям українського народу.

Він діяв до 1862 р. і став першим українським журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

Польське повстання 1863-1864 рр. і відгуки на нього в Україні

Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського комітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уродженець Сумщини А. Потебня, брат відомого вченого-мовознавця О. Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, взяли участь у діях повстанських загонів.

Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Правобережної України).

Другий етап громадівського руху

На початку 70-х рр. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган "Киевский телеграф ".

Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю.

Громади хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. З прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.

Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який впродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада ".

М. Драгоманов (1841-1895рр.)- мав значний вплив на український національний рух, організатором і ідеологом якого він виступав. М.Драгоманов розробив так звану кон-цепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого І суспільного устрою І українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політичне вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На його думку, справжня демократія можлива лише при ліквідації приватної власності на землю, фабрики і заводи, за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, вчений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави Виникнення політичних організацій та партій

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало "Братство тарасівців", яке діяло впродовж 1891 -1893 рр. Його засновниками були українські студенти М. Міхновський, І. Липа, В. Шемет. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. "Тарасівці" ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоч тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність "Братства" підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв.

Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники--Д. Антонович, М. Русов, Д. Матусевич та інші. Одне із відділень РУП знаходилося у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку як програмний документ партії використовувалася брошура М.Міхновського "Самостійна Україна", в якій обґрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що обумовило її розкол на поч. XX ст.

Українці у загальноросійському визвольному русі

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Вище вже згадувалося про такі його прояви, як діяльність масонських організацій, декабристський рух, діяльність революційних демократів 60-х рр. Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників 70-80-х рр., представлених, переважно, різночинною інтелігенцією.

Програма керівного органу народників - організації "Земля і Воля", створеної у 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здій-снення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну влас-ність. Економічною і адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община.

Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване "хо-діння в народ ") з метою викликати протест проти властей і збройні бунти.

У 80-і рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об'єднавшись у 1879 р. в організацію "Народна Воля", зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 р. в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр II. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки і групи народників, засудивши до страти їх керівників та активних учасників. Серед них були українці Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов, ДмитроЛизогуб, Володимир Малинка. Не дивлячись на жорсткі репресії, народницький рух не припинявся до кінця 80-х рр. XIX ст.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку, єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства, на соціальні перетворення. Але ж, з іншого боку, нехтування інтересами української справи відштовхувало від загальноросійських революційних організацій учасників українського визвольного руху.

Західна Україна Початок культурного відродження

Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У1816 р. священик Іван Могильницький заснував у м. Перемишлі "Клерикальне товариство" з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І.Могильницький створив "Граматику" української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов'янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов.

У 30-і рр. XIX ст. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, переміщується до Львова, де з 1830 по 1837 рр. діяв культурно-освітній гурток "Руська трійця". Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили

боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У1837 р. гурток видав альманах "Русалка Дністровая", майже весь тираж якого був конфіскований. При цьому начальник поліції Львова зазначив: "... ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ".

"Руська трійця " започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських. земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій.

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів.

Вплив революції 1848 р.

Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію-Головну Руську Раду на чолі з єпископомЯкимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію -"Галицько-Руська матиця". У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття. Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу.

* Основні підсумки революції:

Ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголошення конституційного правління та громадянських прав.

Було покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість та суперечливість

У другій пол. XIX ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:

Москвофіли - реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею "єдиної російської народності від Карпат до Камчатки ", виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися. Народовці - національний напрямок, який спрямовувався па служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство "Просвіта", яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянин. "Просвіта" мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю - засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кін. XIX ст. "Просвіта" за популярністю серед населення суперничала з церквою.

На рубежі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя.

У1885 р. народовці заснували свій політичний орган - Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини.

Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті. Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франка, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

М.Грушевський. Наукове товариство ім. Т. Шевченка

У 1894р. із Києва до Львова переїхав М. Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв'язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене "Просвітою" Наукове товариство ім. Т.Шевченка, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних східно і західноукраїнських учених.

Політизація національного руху

У кін. XIX ст. починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена в 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І.Франком М.Павликом. Партія вважала своєю метою створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.

У 1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким та В. Охримовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М.Грушевський та І.Франко. Партія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.

У 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо чисельність робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною. Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.