Політична діяльність таємних організацій, гуртків і груп у другій половині ХІХ столітті

1

6

Доповідь:

Політична діяльність таємних організацій, гуртків і груп у другій половині ХІХ ст.

Виступ декабристів, зокрема “Товариства з'єднаних слов'ян”, залишив помітний слід у розвитку політичної думки в Україні. Висунута ними ідея федеративної слов'янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Характеризуючи діяльність Кирило-Мефодіївського братства, необхідно відзначити, що ця українська таємна суспільно-політична організація діяла з кінця 1845 року до березня 1847 р. в Києві. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, згодом дор нього увійшли письменник П.Куліш. студенти Київського університету: О.Маркевич, О. Мавроцький. Г.Андрузький, О.Тулуб та інші.

У роботі товариства активну участь брав Т.Шевченко. Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного. Російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили “Статут і правила товариства”, та “Книга буття українського народу”, або “Закон Божий”. В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків - від аристократизму. “Книга” - багатоплановий твір, в якому відображено та оцінено основні події історії з давніх часів до середини 19 ст. Вона посідає чільне місце в історії прогресивної суспільної думки України. На її зміст та політичну спрямованість вплинули твори Тараса Шевченка. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П. Куліш наголошував та національному, М. Костомаров на загальнолюдському та християнському, а Т.Шевченко - на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов відображення в “Книзі Буття…”.

Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.

Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов'ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо тактики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак - збройне повстання та повалення самодержавства.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлено вже навесні 1847 р.

Проте ідеї братства глибоко увійшли в світогляд тогочасної інтелігенції. Створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського братства фактично поклали початок переходу від культурницького та політичного етапу до боротьби за національний розвиток України. Братство органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов'янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов'янської імперії з центром у Петрограді. Кирило-мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну України, інтелектуальною елітою української нації.

З середини 50-х років ХІХ ст. знову починає відроджуватись український національний рух, ефективність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Активізацією українського руху була стурбована царська адміністрація, наслідками чого стали валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.), спрямовані на заборону застосування української мови. В кінці 19 ст. з'явилось нове покоління людей, які гордо називали себе “національно-свідомими українцями”. Це були переважно студенти. Перша організована поява цих молодих українців. Які поринули в політичну діяльність. Відбулася у 1891 р., коли група харківських студентів (на чолі з Іваном Липою) зібралися на могилі Т.Шевченка й створила таємне товариство “Братство тарасовців”, заприсягнувшись поширювати серед українського народу ідей Великого Кобзаря. Організаційні засади братства були сформульовані в його статуті:

політичне виховання членів гуртка;

широка політична автономія України;

святкування днів, пов'язаних з видатними подіями в історії України;

видання для народу творів Т.Шевченка й Квітки-Основ'яненки;

вивчення економічного становища України і турбота про його поліпшення;

піклування про освіту народу, створення бібліотек тощо.

Члени товариства гостро критикували старше покоління українофілів за аполітичність і культурницьку обмеженість.

“Братство тарасовців” діяло в Україні до 1898 р. Під впливом його ідей в 1897 р. було засновано Загальноукраїнську безпартійну демократичну організацію, а у 1900 р. в Харкові - першу політичну українську партію в Російській імперії - Революційну українську партію (РУП).

Отже, “Братство тарасовцев” було перехідною сходинкою від громадівського руху 60-80 рр. до організації національних українських партій.

Цю історичну добу І.Франко назвав “Молодою Україною”. Це той перехідний час кінця ХІХ початку ХХ ст., коли, як зауважив І.Франко, українська інтелігенція та молодь відходять від культурництва і політично нейтрального українофільства й починають дошукуватись політичного розв'язання українського питання.

У другій половині 19 ст. значну роль в революційному русі відігравали народники, яке являло собою революційно-демократичний рух різночинної інтелігенції. Для посилення свого впливу на селі народники після виникнення в 1876 р. загальноросійської таємної організації “Земля і воля” змінили тактику, почали селитись в селах з тим, щоб постійно вести там революційну пропаганду. На Україні група народників на чолі з Стефановичем оселились в Чигиринському повіті на Київщині. Переконавшись, що їх пропаганда не справляє бажаного впливу на селян, Стефанович вирішив підняти повстання з допомогою підробленого царського маніфесту, який закликав селян виступати проти поміщиків. У 1877 р. йому вдалося у такий спосіб створити таємну селянську організацію, що мала назву “Таємна дружина”, в яку входило кілька сотен чоловік, але члени її були незабаром арештовані, і спроба використати віру селян у “царя-батюшку” закінчилась цілковитим провалом.

На Україні активну роботу проводили народовольці А. Желябов, М. Фроленко, Й. Давиденко, Л. Ковальська, О. Бах та ін. Українським народникам-терористам вдалося організувати кілька вбивств і замахів на царських урядовців, проте це не мало будь-якого впливу на розгортання масового революційного руху.

Певний слід у революційно-демократичному русі залишило Харківсько-Київське таємне товариство. Створене наприкінці 1856 р. при Харківському університеті Я. Бекманом, П. Завадським, М. Раєвським, воно ставило перед собою головне завдання: розповсюдження революційних ідей. Розгортання агітаційно-пропагандистської роботи серед селян і солдатів для залучення їх до справи ліквідації самодержавства і кріпосництва. Більшість членів товариства були за встановлення республіканського політичного ладу.

Харківсько-Київське товариство проводило антикріпосницьку й антицарську агітацію не тільки в Харкові та Києві, а йу одесі, Чернигові, Сумах та ін., привертало на свій бік інші легальні чи напівлегальні політичні або просвітницькі організації (гуртки “вертепників” у Москві, піквіків у Катеринославі тощо).

Література:

Грушевський М. Історія України-Русі. В 11 томах, т.1-2. - К., 1991 до питання 2:

Історія України.Навчальний посібник для студентів, учителів та учнів середньої школи.- Миколаїв, 1992.

Шпорлюк О.І. Історія України. Навчальний посібник. - К., 2004.