УПА у Другій Світовій Війні

Науковий реферат на тему:

Українська повстанська армія та збройні формування ОУН у другій світовій війни

Друга світова війна поляризувала, більше того - розколола український народ. Переважна частина його боролася проти "коричневої чуми" в лавах Червоної армії. Певні кола з різних причин вдалися до колаборації. Решта ж прирекла себе до боротьби на два фронти - проти нацистського режиму та радянської влади.  

Національно-визвольна ідея, що живилася волелюбними пориваннями свідомих членів українського суспільства, спробувала прорости за обставин, котрі нагадували події 1914-1920 рр. Можливо, саме звідси - аналогії не лише у назвах збройних формувань, а й у внутрішніх засадах їх організації та функціонування. Створена на початку 20-х років Українська Військова Організація (УВО) була школою для багатьох майбутніх командирів УПА та збройних формувань ОУН. 

Українське національне підпілля набирало організованих форм у той час, коли над Україною зависли хмари нацизму. Намагаючись використати німецький "похід на Схід", ОУН легалізувала свою діяльність, сподіваючись, що політична угода з Гітлером не така вже й недосяжна річ. Спрямовуючи вістря боротьби проти сталінської моделі соціалізму, деякі лідери націоналістів не хотіли бачити у нацистах не менш жорстоких і підступних ворогів українського народу. Ставлення до третього рейху й було тим вододілом, який на початку 1940 р. розколов Організацію українських націоналістів на прихильників С. Бандери - з одного боку, і А. Мельника - з другого. Безкомпромісність, що часом межувала з фанатичною прямолінійністю, не дозволяла бандерівцям миритися з існуванням ОУН Мельника. Згодом це виявилося в прямих зіткненнях, терорі і, як наслідок, у взаємному ослабленні сил та дієздатності. 

В Україні виникло підпілля, започатковане Тарасом Боровцем за згодою уряду УНР в екзилі. Колишній в'язень польського концтабору, член політичної організації "Відродження", що припинила існування з початком війни, Боровець у липні 1940 р. перебрався на Полісся, де розпочав формування збройних відділів для боротьби проти радянської адміністрації. Йому вдалося згуртувати навколо себе кілька тисяч бійців, які мали досвід служби в арміях УНР, Польщі, Радянського Союзу. В основу організації ліг територіально-адміністративний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об'єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район - полк, 2-5 сіл - курінь, село - сотню. Головна команда базувалася в Олевську на Житомирщині. Бойове хрещення "Української Повстанської армії - Поліської Січі" відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини на СРСР. Розуміючи свою нездатність успішно протистояти регулярним військам Червоної армії, Т. Боровець, який у той час змінив псевдо "Байда" на "Т.Бульба", шукав можливості поповнення з'єднання кваліфікованими офіцерськими кадрами. Контакти з ОУН (СД) Бандери були безрезультатними, а в ОУН Мельника пропозиції Бульби-Боровця зустріли з цікавістю. В липні 1941 р. він у Львові зустрівся з членами Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковником М. Сціборським і сотником О. Сеником-Грибівським. Результатом консультацій стала угода від 5 серпня 1941 р., що відображала прагнення ОУН надати допомогу січовикам при розв'язанні кадрових питань.  

На цей час припадає публікація політичного маніфесту "УПА - Поліська Січ", який розповсюджувався в пресі та летючках під назвою "За що бореться Українська Повстанська армія". Програмні настанови "УПА - Поліська Січ" засвідчили народно-революційні спрямування її засновників. Відсутність ортодоксально-націоналістичних ідей з одного боку, та наявність положень, які передбачали захист соціально-економічних інтересів широких кіл українства, з іншого, мали забезпечити соціальну базу визвольного руху1. 

З приходом німецьких військ "упівці" перетворюються на "міліцію" Полісся, однак надати їй статус національного збройного відділу окупаційні власті відмовилися. Думки дослідників стосовно кількості УПА Бульби-Боровця у цей час розходяться: одні говорять про 10 тис. вояків2, інші оцінюють сили упівців у 3 тис. чоловік3. 

Служба на боці німців у ролі поліцейських відділів закінчилася для бульбівців швидко. Відсутність потреби в них, а, можливо, й відчуття німецькою адміністрацією певної небезпеки спричинили розпуск "УПА - Поліська Січ" у середині листопада 1941 р. 

Після консультації з урядом УНР у Варшаві, який категорично заборонив піднімати загальне повстання в окупованих районах, Т. Бульба-Боровець повертається на Полісся з новими вказівками, що орієнтували його загони на обмеження терору гітлерівців і створення перешкод для постачання фронтових частин вермахту. Ця переорієнтація свідчить про зміну настроїв у тих українських колах, які швидко зуміли розпізнати людиноненависницьку сутність нацистів. 

Весною 1942 р. збройні формування Бульби-Боровця відроджуються як суто партизанські з'єднання під дещо зміненою назвою - "УПА" (без доповнення - "Поліська Січ"). А вже в травні німці спрямовують проти них спеціальні відділи на чолі з майором Бронсеном. Уникаючи переслідування ворога завдяки добре поставленій розвідці, дисципліні та підтримці місцевого населення, УПА Бульби-Боровця влітку 1942 р. здійснює ряд нападів на німецькі стратегічні об'єкти та комунікації в районі Костополя, Людвиполя, Бережного, Сарн, Рокитного. 19 серпня відбулася одна з найбільш визначних операцій поблизу Шепетівки. 

Високий бойовий та моральний рівень повстанців став наслідком копіткої роботи по відбору бійців до загонів, агітаційно-пропагандистської діяльності серед населення, а також у середині війська. Прикладом може бути "Закон українського партизана", вироблений головною командою УПА й затверджений Т. Бульбою-Боровцем 15 вересня 1942 р. "Український партизан є вірним сином свого народу і щирим патріотом рідного краю, - підкреслювалось у першій статті закону. - Він добровільно жертвує свою кров та життя для загального добра". У статті 2-й відзначалось, що український підпільний і партизанський рух "є єдино можливою в цей час для українського народу формою збройної боротьби та зародком Української Національної армії". Закон передбачав смертну кару для тих, хто чинитиме грабунки цивільного населення, незалежно від його національності4. Отже, політичні принципи, моральні засади упівців не могли не викликати симпатії у жителів сіл та містечок, поблизу яких вони базувалися й діяли. 

Восени 1942 р. німці пішли на вимушений контакт з повстанцями: штурмбанфюрер СС доктор Пютц 23-24 листопада вів переговори з Т. Бульбою-Боровцем на предмет співробітництва у справі "умиротворення" Полісся. На висунуті контр-вимоги - самостійність України та звільнення українських політичних в'язнів - есесівський емісар ухильно відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки самих українців. Щодо політв'язнів д-р Пютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх неучасті в антинімецькій діяльності. 

У листі до д-ра Пютца 8 грудня 1942 р. Боровець викладає свою позицію так: "Я бачу, що за теперішніх німецько-українських політичних взаємовідносин про звільнення українських політв'язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива... Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не як ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні як діючу особу, то ми вирішили залишатися до кінця війни нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось, само собою розуміється, політики: вам не допомагати, але і не шкодити. Ми не змінимо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо перетворити наш нейтралітет в антинімецьку боротьбу"5. 

Роздратований позицією лідера УПА, доктор Пютц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосивши Бульбу-Боровця "безвільним інструментом анонімних підбурювань". З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі, пропонувалося посилити примусові заходи щодо населення: каральні експедиції, евакуації і т.п., а також агентурну підривну роботу. 

Однак серйозна небезпека чигала на головнокомандуючого УПА не лише з боку гітлерівців, але й з боку провідників ОУН (СД), тобто бандерівської. 22 лютого 1943 р. уповноважений проводу ОУН(СД-самостійників-державників) О.Бусел повідомив командування УПА про підтримку партизанських дій і передав пропозицію сісти за стіл переговорів. 

Тут слід здійснити короткий екскурс в історію національного підпілля в Західній Україні, який виправдовується необхідністю нагадати про існування ще трьох збройних формацій окрім УПА Бульби-Боровця. Одна з них - Фронт Української Революції (ФУР) - з'явилася влітку 1942 р. на Кременеччині (Волинь). Очолював ФУР Тихін Басюк (справжнє прізвище - Яворенко), який командував сотнею УПА. Після невдалого походу в Центральну Україну він з 80 бійцями залишив табір "Крука" й продовжив боротьбу проти гітлерівців на волинських землях. Штаб "Крука" засудив його, як зрадника, на смерть, а СБ виконала цей вирок згодом.6 

Розкол ОУН, що стався 1940 року, спричинив появу ще двох збройних формацій: одна з них будувалася під керівництвом мельниківського крила, а інша - бандерівського. Перша налагодила контакти з ФУР і "УПА - Поліська Січ", базуючись на півдні Крем'янеччини та Володимирщині. Командирами військових відділів ОУН (Мельника) стали "Хрін" (М. Недзведський), колишній поручик польської армії Журба та сотник Орлик. Друга творилася паралельно на території Полісся й Волині восени 1942 р. Поліським загоном командував Сергій Качинський ("Остап"), волинським - Григорій Перегійняк ("Довбешка-Коробка"). В перші місяці вони боролися проти радянських та польських партизанів, а пізніше спрямували удар проти німців, у боях з якими обидва командири загинули.  Наявність кількох військових формувань з відмінною політичною орієнтацією заохочувала спроби до координації зусиль. З одного боку робилися спроби узгодження дій між меньниківцями (командир "Хрін") і бандерівцями (командир "Крук"). З іншого - бандерівці активно шукали засобів впливу на Т. Бульбу-Боровця. 9 квітня між представниками Головного командування УПА та військової референтури ОУН Бандери почалися переговори, характерною ознакою яких була неприхована спроба делегатів ОУН поручика Сонара ("Юрка") та "Омелька" "викрутити руки" своїм візаві - отаману Т. Бульбі-Боровцю й отаману Щербатюку ("Зубатому"). Зокрема, пропонувалося відмовитись від політичної орієнтації на уряд УНР і перейти на однопартійну платформу ОУН, визнаючи акт державності від 30 червня 1941 р. як єдину державницьку концепцію. Репрезентанти ОУН (СД) домагалися створення спільних військових сил і штабу, очищення повстанської території від польського населення. Відмовившись пристати на ці вимоги, командир УПА фактично вирішив долю свого формування7 . 
Тоді ж, у квітні 1943 р., командування збройними відділами ОУН (СД) видало наказ, який закріплював за ними назву УПА. Командуючим новоствореною УПА призначено Клима Савура (Дмитра Клячківського), шефом військового штабу - полковника Гончаренка, начальником оперативного відділу - полковника М. Омелюсіка. Завдяки рішучим мобілізаційним заходам, бандерівці швидко довели чисельність УПА до 20 тисяч чоловік. СБ активно ліквідувала політичних противників та опонентів. Тож коли молодим людям пропонували рекрутуватися до УПА, альтернатив у них практично не було. Архівні документи свідчать, що мобілізаційні акції супроводжувались інколи й провокаціями, дезінформацією. Відомо було: німці палять села, в яких побували озброєні повстанці. З тим, щоб прискорити каральні дії окупантів і привернути на свій бій місцевих жителів, бойовики ОУН Бандери нерідко відкрито дефілювали зі зброєю по селах8. До УПА перейшла частина української поліції. Німецькі власті замінили її польськими відділами, що спровокувало трагічні сутички між польськими та українськими боївками, а також терор проти мирного населення на релігійно-національному підґрунті. 

Щоб відмежуватися від подібних акцій, Т. Бульба-Боровець 20 липня 1943 р. перейменовує свої збройні загони в Українську народно-революційну армію (УНРА), на чолі якої стояла Політична рада з 6 осіб. Чисто військовими питаннями продовжувала займатись Головна команда, до якої входили командуючий УНРА, комендант територіальної армії, командир діючої армії, начальник штабу та секретар. Позиція Т. Бульби-Боровця ставила УНРА між двох вогнів. З одного боку - тривала антигітлерівська діяльність. Так, за даними командира партизанського з'єднання В. А. Бегми, що надійшли до УШПР, у липні 1943 р. бульбівці знищили ландвіртів Демідівського та Вербівського районів. У відповідь на це німці спалили обидва райцентри, провели великі операції проти повстанців, причому в деяких селах знищили поліцейські дільниці, а в ході каральних акцій застосували бомбардувальну авіацію. З другого боку - керівництво УНРА постійно відчувало на собі жорстку руку оунівців, яка 19 серпня 1943 р. ще раз болюче вдарила: під час нападу бандерівської боївки на позиції УНРА було захоплено деяких штабістів і вбито дружину Бульби-Боровця - Ганну. Після цього його прихильники змінюють стратегію й тактику, прагнучи уникнути жертв серед особового складу та місцевого населення. А напередодні, 18 серпня, командуючий УПА Клим Савур видав наказ про роззброєння УНРА, який і був виконаний. Після цього УНРА фактично припинила існування.9 

Восени 1943 р. подібна доля спіткала військові відділи ОУН Мельника. Проголосивши лінію на боротьбу проти більшовизму похідними групами й залишаючись при цьому на фундаменті толерантності до окупантів, провідники ОУН (М) прирекли себе на повну ізоляцію, а потім і ліквідацію як збройної сили. Роззброєні бандерівцями відділи ОУН (М) частково поповнили УПА, а деякі стали базою для утвореного німцями на Волині 31-го карального загону СС чисельністю 600 чоловік, на рахунку якого серед інших спалене село Підгайці з його мешканцями.10 

На цей час чисельність УПА зростає до 20 тис. чол., "до яких належали організовані курені й сотні, що постійно були зібрані під командою командирів, і теренові частини (від роя до сотні), що виконували місцеві спеціальні завдання".11 У другій половині 1943 р. кристалізується організаційна структура УПА, яка стала єдиним військовим штабом, що перебазувався від Костополя на Львівщину. В серпні 1943 р. Головний військовий штаб (ВШ) був відокремлений від Центрального проводу ОУН (СД), хоча Р. Шухевич одночасно виконував функції голови ОУН Бандери та Головнокомандуючого всіма військами УПА. 

З метою більш чіткого керівництва військами, УПА була поділена за територіальним принципом на три частини: УПА - "Північ" під командуванням Дубового, що діяла на Волині, Поліссі, включаючи Житомирщину та Київщину; УПА - "Північний Захід" під командуванням "Рудого" (зона дії охоплювала Закарпаття, Галичину, Буковину); УПА - "Південь" під командуванням "Енея"; УПА - "Схід", що рейдувала до східних районів України (з 1944 р. доля цієї групи невідома, ймовірна загибель частини її складу та розосередження).12 

Крайовим командирам УПА підпорядковувалися військові округи (ВО) зі своїми штабами, які з незначними відхиленнями відповідали областям Української РСР. До складу ВО входили загони, кожен з яких мав кілька куренів. Курінь нараховував 3-4 сотні (по 160-200 чоловік у кожній). Всього у військовій окрузі налічувалося до 30 сотень.13  

Власної уніформи та відзнак (за винятком окремих частин) УПА не мала, однак бойові нагороди були введені: медаль УПА "За боротьбу в особливо важких умовах"; Золотий, Срібний і Бронзовий хрести 1 і 2 класу. Для підготовки офіцерських кадрів у липні 1943 р. була створена перша старшинська школа з 3-4 місячним терміном навчання. Вже наприкінці жовтня 1943 р. ця школа, під назвою "Дружинники", випустила 120 старшин. Відразу після цього утворилася ще одна школа - "Олені", яка у 1944 р. готувала офіцерів у Карпатах. Підстаршинські школи з 6-тижневим курсом підготовки діяли в кожній військовій окрузі. 

Командування УПА та провід ОУН Бандери надзвичайну увагу приділяли пропагандистській і виховній роботі. В частинах політвиховники поряд зі священиками відігравали першочергову роль у творенні відповідного морального клімату, політичної орієнтації бійців. 

Функції політичної контррозвідки уособлювала служба безпеки (СБ) на чолі з М. Лебедем. Вона діяла за допомогою референтів безпеки при підпільній адміністрації, котрі розпоряджалися своїми боївками з 3-5 чоловік. СБ складалася з 2 відділів: політичного та кримінального, а також сітки інформаторів, які давали агентурні відомості референтам. На карб СБ слід віднести не лише успішне протистояння німецьким та радянським спецслужбам, але й трагічне братовбивство, яке за сутю вело до ізоляції та самознищення організації. Часто жертвами політичних інсинуацій ставали люди, які вірою й правдою служили УПА, ідеї суверенної України, але в дрібних деталях розходилися з генеральною лінією ОУН Бандери.14 
Озброєння бійців та офіцерського складу було болючим місцем УПА. Упівці воювали радянською, німецькою, польською зброєю. Навіть рушниць та набоїв до них часом не вистачало. Рівень озброєння, зрозуміло, диктував характер військових дій УПА - уникнення генеральних боїв і партизанська тактика, рейди, диверсійні акції. Бойова діяльність УПА мала різнобічне спрямування: проти гітлерівських військ - з одного боку і проти радянських партизанів та Червоної армії - з іншого; проти польських боївок та частин Армії Крайової - з третього. 

Антинімецькі виступи мали на меті розв'язання кількох завдань. Брак зброї, амуніції, харчів змушував повстанців постійно поповнювати їх запаси з німецьких складів та ешелонів, що просувалися Волинню, Поліссям та іншими районами. До таких операцій належить успішний наліт на фабрику в Оржеві в ніч з 10 на 11 березня 1943 р. Уночі з 21 на 22 квітня потужні відділи УПА повели наступ на Іванову Долину (Костопільщина), здобули цей добре укріплений населений пункт, підірвали 2 залізничні мости, здобули багато зброї й тонну вибухівки.15 Посилення УПА (на осінь 1943 р. в ній нараховувалось близько 40 тисяч бійців) дозволяло її командуванню планувати й здійснювати рейдові операції. Такі рейди ставили не лише суто військові, а й пропагандистські завдання. Прикладом може служити рейд на східну Волинь загону курінного УПА - "Південь" Несуга у жовтні 1943 р. У 8-годинному бою з німцями частина бійців разом з командиром полягла, намагаючись вибити гітлерівців з бункерів у м. Барші на Коростенщині. Основним завданням куреня було здобуття складованої там зброї, "продемонструвати перед населенням силу УПА і задокументувати її ворожість до німців, тому що совітські партизани закидали УПА співпрацю з німцями". 

Одним з напрямів антинімецької боротьби УПА була протидія окупаційній адміністрації у вивезенні української молоді до третього рейху, грабунку населення, а також акції помсти за сплюндровані села та закатованих співвітчизників. Так, у березні 1944 р. повстанці вели бої з ворогом поблизу Деражні, Луцька, Ковеля, Крем'янця. Внаслідок звільнено полонених з луцького та ковельського таборів, а також в'язнів ковельської тюрми. Бічаль, Постійно, Ятополь, Чудви, Велика Любеша, Іванова Долина на Костопільщині; Березні, Новостав на Кремянеччині; Білогородка, Судінка на Дубенщині; Цумань, Колки на Луччині; Бугри, Жуків, Сергіївка на Рівненщині; Гурійська, Доротинь на Ковельщині; Дружкопіль і Горохів на Горохівщині - це лише частина з тих населених пунктів на Волині, Поділлі, Поліссі, в районі яких бойові відділи УПА вступали в збройні сутички з німецькими зайдами.17 

Протинімецькі виступи активізували заходи окупантів щодо знищення "бандитизму" й "умиротворення" населення. 29 березня 1943 р. повстанці відбили наступ карателів на Людвипіль. На початку травня німці здійснили 3-тижневу експедицію на с. Сільце та Скабарівський ліс, у яких перебував відділ УПА на чолі з "Громом". 9 травня почалась атака на позиції повстанців, у якій брали участь танки й бомбардувальна авіація. Чотовий "Сумний" ув'язався в бій з німцями, що вступали в Скабарівщину, й разом з ройовим "Шумом" утримав своїх бійців на позиціях. За цей час мешканці села зуміли втекти до лісу, хоча 28 чоловік гітлерівці затримали й знищили. 

Згодом уперті бої відбулися на території Берестечківського району. В лісовому масиві поблизу с. Лобечівка відбувся великий бій з німцями, що мали танк і 3 гармати. Бій тривав 10 годин, протягом яких повстанці знищили 8 автомашин і до 30 ворожих солдатів, захопивши багато зброї й амуніції. 

У травні 1943 р. німецькі частини оточили м. Колки, в якому перебувало 5 госпіталів з 80 пораненими та хворими бійцями УПА. Однак медперсоналові, серед якого відвагою й холоднокровністю відзначилася медична сестра "Циганка", вдалося евакуювати госпіталі. А в цей час передові загони стримували наступ переважаючих сил ворога, втративши поручника Василя Івакіна ("Сонара"), поручника Юліяна Ковальського та хорунжого Семена Сп'ятецького. 

Наступного місяця окупанти поширили каральні операції на всю Волинь, створивши окремий штаб "ББ", якому підпорядкувалися всі військові та поліцейські відділи, що вели боротьбу проти УПА. Безпосереднє командування операцією було покладено на генерала Гітлера, якому, втім, не вдалося її успішно завершити внаслідок результативних розвідувальних дій упівців. Натомість повстанці зробили кілька вдалих нападів на ворога. В ніч з 23 на 24 червня вони атакували між станціями Немовичі й Малинська поїзд, знищили близько півтори сотні гестапівців, здобувши велику кількість зброї та спорядження".18 

Розлючений невдачами адміністрації рейскомісаріату "Україна" у спробах придушити опір повстанців, її шеф Е. Кох покладає це завдання на генерала фон Баха. Розпочавши з масових арештів і катувань інтелігенції (15-16 липня було заарештовано близько 2000 чоловік в Крем'янці, Рівному, Луцьку) та спалення цілих сіл (Малин, Уличів та ін.), карателі Баха, підсилені 50 танками й бронемашинами, 27 літаками, артилерією, 5 бронепоїздами, повели широкомасштабні бойові дії проти загонів УПА. Ось сумна статистика тих боїв: у липні відбулося 35 сутичок, у серпні - 24, у вересні - 15; втрати повстанців становили 1237 бійців і старшин, ворожі втрати склали 3000 чоловік.19 

Слід зауважити, що окупантові протистояли не лише регулярні частини УПА, але й інші збройні формування, зокрема самооборонні кущові відділи (СКВ), створені адміністрацією "повстанських республік" у селах і містечках Волині та Полісся. Крім того, в Галичині діяли Українська Народна Самооборона (УНС), а з осені 1943 р. - повстанські відділи Буковини та Бессарабії під назвою БУСА - Буковинська Українська Самооборонна армія.20 У серпні 1943 р. бійці УНС напали на охорону табору "Баудінст" у каменоломні поблизу м. Сколе, перебили її, звільнивши в'язнів. 30 вересня німці наштовхнулися на засідку відділів УНС і зазнали серйозних втрат. Після цього нацисти вдаються до випробуваного засобу - терору серед мирного населення, щоб зіткнути його з УНС. З 10 жовтня 1943 р. до кінця червня 1944 р. за вироком судів поліції безпеки прилюдно розстріляно 16771 українців.21 

Безпосередньо проти відділів УНС карателі здійснили 3 операції: 27 листопада, оточивши табори УНС у Чорному лісі між селами Посіч і Завій; 4 грудня - на Самбірщині; 11-12 грудня - в Долинщині. Всі вони, незважаючи на значні втрати УНС, закінчилися для гітлерівців невдачею. 

3 січня 1944 р. Українська Народна Самооборона вливається до складу УПА - "Захід" під командуванням Ростислава Вишитого (В. Сидор-Шелест). Бойове хрещення УПА - "Захід" відбулося восени 1943 р., коли вона разом з УНС відбила три каральні акції окупантів. Останній бій з німцями біля сіл Кам'янки та Липа (Скільщина) УПА - "Захід" провела в липні 1944 р., коли ворог зазнав у 6-денній операції великих втрат. 

До найбільших сутичок з ворогом, які мала УПА - "Південь", слід віднести ліквідацію німецької поліцейської школи поблизу Житомира, розгром ворожих частин під с. Устинівка Потіївського району рейдуючими загонами УПА 26 липня 1943 р. У липні 1944 р. сотні хорунжого "Різуна", старших булавних Черника та Благого планували вчинити напад на німецьку поліційну частину в м. Сколе. Гітлерівці, дізнавшись про наміри повстанців, почали наступ на їхні позиції. На горі Лопаті розгорнувся бій, у якому ворог втратив майже 150 чоловік убитими. 

У серпні 1944 р., коли фронт підійшов до Бойківщини, відділ УПА під командуванням "Різуна" під час двох антинімецьких акцій у селах Бистриці та Ясинці Турківського району знищив близько сотні гітлерівців, 120 взяв у полон, здобув трофеї: 8 важких і 45 легких кулеметів, 250 рушниць, 3 мотоцикли, 75 підвод, 150 коней тощо. Тоді ж підрозділ УПА під командуванням поручника "Сапера" (курінь Грегота - "Різуна"), здійснивши засідку на відступаючий німецький обоз поблизу с. Ясінки Масової, знищив 32 ворожих солдатів, 107 взяв у полон, здобув 23 кулемети, 500 рушниць, 100 тис. набоїв, а також ліки, взуття, обмундирування.22 

На початку 1944 р. сили УПА зросли приблизно до 50 власне українських і 15 куренів, до яких входили представники інших народів. На час приходу Червоної армії в західноукраїнський регіон у них нараховувалося відповідно 80 тис. і 20 тисяч чоловік.23 За іншими даними, взимку 1943-1944 рр. УПА нараховувала в своєму складі близько 40 тисяч чоловік разом з підпільними кадрами ОУН. Через рік сили УПА, що діяли на радянській території, оцінювались у 20-25 тисяч чоловік.24 

Причиною боротьби УПА проти польських збройних формувань періоду Другої світової війни стало традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Війна лише загострила тертя, завдяки якому спалахнуло справжнє вогнище міжнаціональної "вендети". Згідно з принципом "поділяй і володарюй" і гітлерівський, і сталінський режими роздмухували це полум'я. 

За деякими українськими джерелами, винищення українців польськими екстремістами на землях, що межували з етнографічною польською територією (Грубешів, Холм, Володава та інші райони на захід від річок Буг і Сян), почалося з 1942 р. Жервами стали понад 2000 чоловік українців. З серпня-вересня 1943 р. акції польських "плацуфок" поширилися на райони Галичини та Волині.25 Лише 13-14 березня 1944 р. на Холмщині польські терористи дотла спалили 14 українських сіл, розстріляли або замордували до 1,5 тисяч чоловік, у тому числі 70% дітей і жінок. У с. Сагринь спалено 260 господарств, убито 700 українців; у с. Гнуковичі спалено 150 господарств, загинуло від рук польських бойовиків близько 80 чоловік; у с. Мординь - відповідно 36 і 75. Масовий терор охопив села Андріївку, Вороновичі, М'яке, Ласків, Шлиховичі та багато ін.26 

Перша значна протипольська акція відбулася 21-22 квітня 1943 р., коли на с. Іванова Долина (Волинь), зайняте німцями й допоміжною польською поліцією, наскочили відділи УПА. 

Командування Армії Крайової далекоглядно планувало створення "коридору" від Білгорайських і Холмських лісів через Раву-Руську й військові полігони, звідки ще 1940 року радянські власті відселили українців. З цією метою у лісових масивах було зосереджено 15-тисячний військовий контингент Армії Крайової (АК), який з наближенням радянсько-німецького фронту рушив проти населення Білгородського, Томашівського та Грубешівського повітів. 

У відповідь на Холмщину почали прибувати підрозділи УПА: в березні 1944 р. - відділи "Галайда" й "Тигри"; у квітні - відділи групи "Тури", курінь УПА під командуванням "Наливайка", курінь "Вовки" (командир - "Ягода-Черник") і з Карпат - курінь "Сіроманці" (командир - "Яструб"). Вони об'єдналися під началом командування Холмського фронту (КХФ), який очолював інспектор Головнокомандування УПА С. Новицький ("Спец"). Почалися антипольські бойові дії. 28 березня 1944 р. упівці вдарили на с. Острів, знищивши польських бойовиків і частину жителів. 6-9 квітня об'єктом операції УПА стали села Жарники, Посадів, Стенятин. 

15-20 квітня волинські відділи УПА почали наступ на південну Грубешівщину, куди після вигнання польських колоністів почали повертатися українські селяни. 15-16 травня настала черга сіл Гостинне, Гонятички, Гонятичі й Черемно, в яких було спалено польські помешкання. 

1-2 червня відділи АК спалили 500 господарств, вбили більше 100 українців у селах Зімно, Стенятин, Терники, Ульгівок, Ретичів. Підрозділи УПА в кровопролитних сутичках зуміли відкинути противника за р. Гучву. 12 червня відділи УПА під командуванням Острозького, подолавши р. Гучву, розпочали наступ на м. Грабовець. Операція допомогла звільнити від польських бойовиків і частин АК територію, окреслену лінією сіл Ухані - Орнатовичі - Горешів Руський - Черемно. 

В останні дні німецької окупації польсько-українські сутички на Холмщині стихають. Разом з тим неспокійніше стає в Галичині, де весною 1944 р. поляки спільно з радянськими органами "полювали" за націоналістичним підпіллям. Як наслідок - близько 200 відплатних акцій, в ході яких загинуло понад 5000 поляків.27 

З просуванням фронту за "лінію Керзона" у так званому Закерзонні (Холмщина, Посяння, Лемківщина) перед місцевим населенням постала сумна альтернатива: або виселятися до східних районів УРСР, або ж залишатися в межах Польщі, де перспективи міжнаціональних відносин не обіцяли нічого доброго. Весною 1945 р. в Закерзонні прокотилася нова хвиля бандитизму й геноциду: в с. Павлокома замордовано поляками 30 чоловіків, жінок і дітей українського походження; в селах Сівчина та Березці - понад 200 чоловік; в с. Малковичі - 250 чоловік; в селах Пискоровичі, Кирилівці, Люблинці - по 200 чоловік; у с. Ракові - 130; с. Горанці - 1325; с. Скоповій - 115.28 

Обставини, що склалися, змусили командування УПА створити на Закерзонні власну політичну та військово-організаційну структуру з трьох тактичних частин: "Бастіон", "Данилів", "Лемко", підпорядкованих військовому округу "Сян" на чолі з "Орестом" (Я. Онишкевичем). До них належали підрозділи УПА, що вийшли на Холмщину навесні 1945 р. (командири - "Ягода-Черник", "Штиль", "Куліш", "Шумський"), а також 11 сотень УПА та 3 відділи військової округи "Маківка", які повернулися на Посяння. 

Поряд з боями проти польських боївок і поліції УПА здійснювала адміністративні функції, забезпечуючи населення українських районів продуктами харчування, худобою, реманентом, допомагала в посівній кампанії. В липні 1945 р., коли скінчилося добровільне переселення українців з польських територій до УРСР, дію угоди між Польщею та Українською РСР було продовжено. З метою примусового переселення українців та ліквідації УПА, польський уряд надіслав до Закерзоння кілька піхотних дивізій. Однак відділи УПА місцями досягли успіху, як це було 5 жовтня 1945 р., коли вони захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокаль-Забужжя. Вагони, призначені для вивозу людей, знищувались, а насильно репатрійованих повернуто додому.29 

Боротьба проти антиукраїнських акцій польського уряду тривала після закінчення другої світової війни, зокрема, вона загострилася у зв'язку з сумнозвісною операцією "Вісла" (1947 р.), пов'язаною з переселенням майже 150 тисяч українців з південно-східних на західні землі Польщі. 

Ще однією, чи не найдраматичнішою, сторінкою діяльності УПА було її протистояння радянським партизанським загонам і Червоній армії. Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з'являються зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнюватися. Це й зрозуміло, оскільки люди по-різному сприймали й сприйматимуть братовбивчу війну, причиною якої став різний менталітет, політичні прагнення й амбіції таких неоднакових за переконанням, але єдинокровних синів і дочок України. 

Ось лише коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943 р. - нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р. Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943 р. - сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943 р. - рейд з'єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувався сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулися уперті бої між радянськими партизанами та повстанцями в Коківському, Степанському, Деражнянському й Уманському районах з великими обопільними втратами. У жовтні-листопаді 1943 р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 - з червоними партизанами, у яких полягло 414 старшин і бійців30. 

Радянські партизани в своїх донесеннях Українському штабу партизанського руху інформували про напрями, мету, тактику й стратегію загонів УПА. Так, 21 березня 1944 р. повідомлялося про бій чотирьох загонів партизанського з'єднання під командуванням Одухи з відділом УПА чисельністю 70 чоловік. 21 листопада 1943 р. надійшло донесення про бій партизанського загону ім. Хрущова з'єднання Шитова проти "українських націоналістів" чисельністю 600 чоловік.31 Як правило, в донесеннях партизанів та звітах повстанців втрати противника перебільшувалися. На жаль, ці дані без належної перевірки "перекочували" до наукової літератури й правлять сьогодні за орієнтири. Саме тому на часі ретельне вивчення архівів Служби Безпеки України, армійських джерел, які містять необхідний статистичний матеріал. Тільки неупереджене, об'єктивне співставлення різнорідної інформації, її аналіз зможуть допомогли відтворити справжню картину минулих боїв, вивести цифру обопільних втрат. 

Слід зауважити, що не завжди між партизанами та повстанцями доходило до сутичок. Відомий рейд Ковпака в Карпати взимку 1943 р. супроводжується "джентльменською угодою", як і стосунки червоних партизанів з УПА Т. Бульби-Боровця. Однак нейтралітет між останніми тривав лише півроку, а суперництво за вплив на населення між радянськими загонами та повстанцями з табору Бандери набуло загострених форм майже відразу після перших контактів. 

Останній і найтрагічніший етап існування УПА пов'язаний з боями проти регулярних частин Червоної армії та спеціальних з'єднань НКВС. Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації відділів УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії й тактики боротьби. ГК УПА прийняло рішення про перехід за лінію фронту через радянські бойові порядки й вихід в їх тилові райони. УПА - "Південь" дістала наказ залишити Вінниччину та Кам'янець-Подільщину, де було обмаль лісів, і відійти на Волинь разом з двома відділами армійської групи УПА - "Схід". Один відділ УПА - "Схід" мав залишитись у чоповицьких і малинських лісах і там перейти фронт. 

Частини УПА - "Північ" у другій половині січня 1944 р. перейшли фронт у лісовій смузі Волині по лінії річок Случ і Горинь. Саме в цей час Війська 1-го Українського фронту силами 13-ї та 60-ї армій здійснили Рівненсько-Луцьку операцію, визволивши від гітлерівців ці два обласні центри. Намагаючись уникати великих боїв з регулярними військами, загони УПА нападали на мобілізаційні пункти, розвідувальні, зв'язкові, інтендантські служби. Аналіз архівних документів свідчить про те, що одні її групи пробиралися через лінію фронту невеликими відділами, другі - переховувалися в селах поки пройшла перша лінія фронту, треті - переходили в запілля під виглядом червоних партизанів, інші ховалися в бункерах та сховищах, деякі розходилися по домівках, зберігаючи зброю.32 Характерним у протистоянні між Червоною армією та УПА на той час було й те, що провід УПА дав своїм відділам вказівку добре влаштовувати прийом військ діючої Червоної армії, котрі вступали в міста й села Західної України. Робилося це з тією метою, щоб приспати їх пильність, а потім завдавати відчутних ударів по штабах, складах, базах і окремих невеликих підрозділах для поповнення запасів зброї та продуктів.33 

Цю тактику УПА здійснювала до березня 1944 р. У квітні характер дії повстанців різко змінився. Причиною було те, що саме тоді війська 1-го Українського фронту готувалися до наступу проти німецько-фашистських загарбників. Щоб ускладнити цю підготовку, Головний провід ОУН дав вказівку ряду з'єднань із груп "Заграва-Турів" і "Південний Схід" провести глибокі рейди по тилах Червоної армії. Групи УПА здійснили ряд диверсій на шосейних і залізничних шляхах між Дубно та Кременцем. У районах на північ від залізничної лінії Ковель - Рівне - Шепетівка мали місце відкриті збройні виступи, в ході яких відділи УПА зазнали значних втрат.34 Особливо важко довелося частинам УПА - "Південь", втрати яких були настільки великими, що Головне Командування УПА розформувало УПА-"Південь" і включило її уцілілі частини до складу УПА-"Захід" і УПА-"Північ", а також змінило тактику переходу фронтів, форми та методи боротьби з Червоною армією. 

Відділи УПА виводили з ладу лінії зв'язку, мости, зривали мобілізацію до Червоної армії, заготівлю харчів для неї, організацію місцевої влади. Вояки УПА часто нападали на штаби, склади, бази, окремі військові підрозділи, військові колони з боєприпасами та продуктами харчування, які пересувалися на фронт залізничними й шосейними шляхами, здійснювали терористичні акції проти партійних і господарських керівників, працівників НКВС, радянських партизанів, бійців і командирів Червоної армії. Тільки з січня по лютий 1944 р. на території Рівненської області відділами УПА було зроблено 154 напади на військові частини та окремих військовослужбовців, у ході яких було вбито 439 радянських солдатів і офіцерів.35 

Велика кількість сутичок між УПА та червоноармійськими частинами була викликана, окрім інших факторів, ще й значною скупченістю повстанців на Волині, лісиста місцевість якої сприяла партизанським формам боротьби. На території Рівненської області в січні - лютому 1944 р. діяло 56 загонів УПА, в кожному з яких налічувалося від 100 до 600 вояків (загальна кількість - 10600 осіб). Там базувалися і рейдували "Поліська армія УПА" на чолі з "Добовим" і "Бористеном", що складалася з 5 куренів ("Шаули", "Яреми", "Берези", "Кори", "Лайлаки" - чисельністю 3500 чоловік), Західна група УПА на чолі з "Енеєм" (до 5 тисяч чоловік) та інші підрозділи, які нараховували ще близько 2 тисяч бійців.36 

Особливо посилився напад вояків УПА на дрібні підрозділи та окремих бійців і командирів Червоної армії на ділянці 13-ї армії. В період з 7 січня по 2 березня в розташуванні цієї армії зафіксовано 200 випадків нападу на окремі військові підрозділи, солдатів, сержантів і офіцерів.37 29 лютого 1944 р. вояки УПА під командуванням "Енея" вчинили напад на колону машин, у якій їхав зі штабу 13-ї армії в розташування 60-ї армії командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін. Біля с. Милятин колона була обстріляна, внаслідок чого М. В. Ватутін був поранений і через місяць помер.38 

Повстанці здійснювали напади й на окремі радянські підрозділи. Поблизу с. Сюлько-Божикув того ж Підгаєцького району вояки УПА після гарматно-мінометної підготовки піддали автоматно-кулеметному обстрілу 1-й батальйон зв'язку 1331-го стрілецького полку, що прямував на фронт. Внаслідок раптовості нападу та інтенсивності вогню батальйон зазнав значних втрат і був розпорошений. Лише окремі бійці наступного дня почали збиратися в районному центрі.39 

У свою чергу й радянське командування вживало заходів для "боротьби з бандерівцями". В усіх полках 13-ї армії 1-го Українського фронту з цією метою створювалися спеціальні загони. Навесні 1944 р. командування фронту виділило зі свого резерву кавалерійську дивізію, 20 броньовиків, 8 легкових танків, які використовувались у протиупівських операціях.40 

В цей час до західноукраїнських областей прибуває значна кількість військових частин НКВС-НКДБ. Армійські підрозділи тісно взаємодіяли з ними в ході так званих "чекістсько-армійських операцій". Так, під час спільної акції військ НКВС і 4-го Українського фронту на території Дрогобицької області з 18 серпня до 9 вересня було вбито 1171 і захоплено в полон 1180 "бандерівців", а також затримано 6 тисяч тих, хто ухилився від мобілізації.41 

До речі, мобілізація військовозобов'язаних до лав Червоної армії в Західній Україні завдавала націоналістичному підпіллю та УПА не менш відчутних ударів, ніж військові операції радянських військ. Лише до кінця вересня 1944 р. у Львівському військовому окрузі було мобілізовано 525 тисяч чоловік,42 багато з яких були потенційною соціальною базою повстанського руху. 

Радянське керівництво надавало боротьбі з ОУН і УПА великого значення. Спеціальним рішенням Наркомату оборони СРСР семи західним областям України було надано право на тимчасове звільнення від призову до Червоної армії 30 тисяч чоловік, які мали стати бійцями винищувальних батальйонів. Сталінська верхівка свідомо переводила боротьбу з УПА в площину громадянської, братовбивчої війни. Всього по УРСР було створено 776 винищувальних батальйонів чисельністю 69315 чоловік і 17930 груп сприяння (116297 чоловік). За час з 10 січня до 23 лютого 1945 р. до органів радянської влади з'явилося більше 22 тисяч учасників підпільного руху, взято в полон близько 26 тисяч, знищено 11 тисяч.43 

Іншою характерною особливістю в протистоянні між Червоною армією й УПА в той період стало розгортання пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед воїнів Червоної армії. Ця робота розглядалася "як особливий вид боротьби".44 "Її організаторами, - доповідав у політдонесенні начальник політуправління 1-го Українського фронту генерал-майор Шатілов на адресу члена Військової ради 1-го Українського фронту генерал-лейтенанта Хрущова, - були активні учасники бандитських загонів - бандерівці. Вони старанно маскували свою підривну роботу, в боях показували себе з позитивного боку, входили в довір'я, інколи здійснювали бойові подвиги, тим самим зменшували пильність командирів. Діяли вони згідно "Основних вказівок про пропагандистську роботу членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної армії". Цей документ, відзначав Шатілов, був захоплений у бандерівців на ділянці 38-ї армії. Про тактику їх дії в ньому говориться: "Кожен український революціонер не повинен демонструвати свою зовнішню ворожість до Червоної армії і небажання воювати. Навпаки, потрібно спочатку врости в червоноармійські маси, зблизитися з ними, завоювати довір'я, а потім розгорнути національно-визвольну роботу. Спрямувати її на те, щоб викликати у червоноармійців невдоволення, ненависть до Сталіна, сталінського режиму, апарату НКВС, партійної верхівки. Доводити, що і гітлерівська, і сталінська влади - однакові. Червоноармієць повинен прийти до висновку, що в СРСР неминуча національно-визвольна революція, яка закінчиться побудовою самостійних держав усіх народів".45 

Деякі з'єднання 1-го Українського фронту в своєму складі мали до 80 відсотків українців. У військах 1-ї танкової армії, наприклад, воїни-українці складали 51 відсоток особового складу.46 Тільки в квітні 1944 р. з Київської, Житомирської, Вінницької, Кам'янець-Подільської областей до з'єднань і частин цієї армії направлено 9997 чоловік.47 А протягом квітня-травня 1944 р. у війська Українських фронтів з Чернігівської, Київської, Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Кам'янець-Подільської, Рівненської, Волинської, Тернопільської областей мобілізовано 1037174 чоловік.48 То була, в основному, молодь 24-го, 25-го, 26-го року народження, яка, перебуваючи на окупованій території, дещо знала про УПА, а в західних областях і бачила, як діють вояки. Не враховувати, що серед українців, (особливо вихідців із західних областей) було поширене намагання ухилитися від призову до Червоної армії, неможливо. Так, наприклад, у ході мобілізації з 25 квітня по 2 травня 1944 р. по Тернопільській області ухилилися від мобілізації й втекли в ліси 2551 чоловік.49 Подібне спостерігалося й у інших областях. З 3 по 14 травня 1944 р. в 7 сільських районах на Станіславщині та в м. Коломия ухилилося від призову до Червоної армії 5915 чоловік.50 

Розуміючи, що діюча армія не пристосована для антипартизанських дій, партійне та воєнне керівництво СРСР вже в березні 1944 р. надіслало в Західну Україну для боротьби з УПА спеціально навчені війська НКВС. Весною 1944 р. на територію Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Станіславської та Чернівецької областей прибуло кілька стрілецьких дивізій НКВС, 15 бригад, 3 піхотні та один кавалерійський полки загальною чисельністю 26304 чоловік. Невдовзі проти УПА було кинуто один танковий батальйон 2-ї мотострілецької дивізії (22 танки) і 5 бронепоїздів (з 7700 чоловік особового складу).51 

Одна з перших сутичок між повстанцями й внутрішніми військами відбулася 18 січня 1944 р. у Броненському лісі. Сотня під командуванням "Ворона" змушена була відступити в ліси за р. Случ. У районі Гурбенських лісів на Крем'янеччині війська НВКС замкнули в кільце частини УПА - "Північ" під командуванням "Ясеня" (курені "Сторчака", "Мамая", "Дика", "Дока", "Довбенка", "Бувалого", "Шума", "Залізняка", сотню "Ваньки") загальною чисельністю 5000 чоловік.52 Вранці 23 квітня підрозділи НКВС атакували бази УПА в селах Антонівка-Забара, Андрушівка, Обчів. Під натиском переважаючих сил НКВС упівці відступили на лінію Майданські гори - Гурби - Мости - Святе - Мішаниця - Обчів. Наступного дня, після генерального наступу з'єднань НКВС, їм у кровопролитному бою вдалося зайняти Гурбенську гору. Вцілілі залишки повстанських куренів відійшли. Оцінки втрат обох сторін в різних публікаціях мають значну розбіжність. Автори "Історії Українського війська" та П. Мірчук наводять такі цифри: загинуло 80 повстанців, потрапило в полон понад 200. Втрати військ НКВС - 800 чоловік. За радянськими даними, вбито 2018 бійців УПА, захоплено в полон 1570.53 

Двомісячні вперті бої з переважаючими силами військ НКВС спричинили великі втрати в УПА - "Південь". В одній із сутичок з каральною експедицією НКВС поблизу Кам'янець-Подільського загинув курінний "Довбиш", уродженець Вінниччини; 10 червня 1944 р. на Вінниччині поліг командир групи УПА - "Південь" полковник "Батько" (Омелян Грабець). 

Однією з баз УПА-"Захід" стає Чорний ліс у Карпатах. Протягом літа-осені 1944 р. відділи цієї групи провели цілу низку боїв проти частин НКВС: лише в другій половині вересня вони охопили Сокальщину, Радехівщину (18 вересня), Зборівщину (27 вересня), Перемишлянищину (Унев, 30 вересня), Бережанщину (Урман і Вулька, 19 вересня), Ходорівщину (Буковина, 23 вересня), Снятинщину (Трійця, 23 вересня), Надвірнянщину (Молодиків, 19 вересня). 

В той же час радянські частини вдарили на Чорний ліс (12-14 вересня), Волохівські (24 вересня) і Перегінські ліси (19 вересня), внаслідок чого значних втрат зазнала група УПА - "Захід". У тих боях загинули головний лікар групи "Дон" - відомий діяч ОУНівського підпілля Ю. Липа, офіцери розгромленої першої старшинської школи УПА майор "Поль" (командир школи), хорунжий Ткачук, командир "Ждан", капелан о. Рафіїл, зв'язкова "Дзвінка".54 

Всього з 19 лютого по 20 вересня 1944 р. втрати УПА становили 13442 чоловік вбитими та 7457 полоненими.55 

Незважаючи на безвихідне становище, повстанці не лише вели оборонні бої, а й спромагалися на рейди та наскоки на постої військ НКВС, районні центри, склади, залізничні станції тощо. Лише в травні й червні було завдано удари по райцентрах Надвірна, Галич, Яворів, Солотвин, Делятин, Раджа, Гримайлів, Жаб'є, Яблунів, Ланчин, Яремча (Гуцульщина), Гоща, Березне, Людвипіль, Корець (Волинь). З 1 січня до 30 червня 1945 р. за звітом групи "Говерла" (курені "Гайдамаки", "Гуцульський", "Карпатський", "Перемога") її бійці здійснили 181 бойову акцію, завдавши противнику втрат 3975 вбитими, 1383 пораненими. Знищено в боях 21 автомашину, 5 локомотивів, висаджено в повітря 8 мостів, здобуто 22 кулемети, 103 автомати, 29 десятизарядних і 321 звичайну гвинтівок, 38 пістолетів. Втрати групи "Говерла": 215 вбитими (серед них 20 підірвали себе гранатами, щоб не потрапити в полон).56 

Окремі загони УПА були витіснені на територію сусідніх країн - Польщі, Чехословаччини. А на території УРСР війна тривала. В акті передачі справ НКВС новопризначеному наркому НКВС УРСР Т. Строкачу відзначалося, що з лютого 1944 р. до 1 січня 1946 р. було здійснено:   чекістсько-військових операцій - 39773; вбито бандитів - 110785; заарештовано учасників ОУН - 8370; заарештовано активних повстанців - 15969; з'явилося з повинною бандитів - 50058.57 

Власне військові акції проти УПА доповнювалися "додатковими заходами по боротьбі з бандитизмом", під якими слід розуміти облави та арешти всіх підозрюваних у зв'язку з повстанцями, членів їхніх сімей та рідних, виселення їх до східних районів СРСР. В інформації секретареві ЦК КП(б)У М. С. Хрущову Тернопільський обком партії та облвиконком повідомляли, що ними прийнято рішення "Про відселення жителів з 25-кілометрової смуги згідно постанови Військради 1-го Українського фронту від 3 квітня 1944 р.". Аналогічне рішення затвердили керівники Станіславської області.58 Лише з Галичини в 1944 р. було депортовано 4274 сім'ї (12762 чоловік), а в 1945 - відповідно 7393 (17497). Насильницьке переміщення цілих сіл із західноукраїнських земель тривало до 1949 р. включно й загалом охопило 50457 сім'ї (143141 чоловік).59 

У деяких областях ухвалювалися спеціальні постанови, спрямовані на ліквідацію повстанського руху. Прикладом може бути рішення бюро Волинського обкому КП(б)У "Про посилення боротьби з бандитськими групами, так званими "УПА" і "УНРА" від 25 вересня 1944 р., у якому, зокрема, міститься інформація про те, що з моменту звільнення області з повинною до органів радянської влади з'явилося понад 1200 учасників УПА і УНРА, вбито понад 2000, взято в полон і заарештовано 2100 бандитів, розгромлено 197 оунівських організацій та 14 банд.60 

Наступ на повстанські загони наростав. Продовжувалась також боротьба націоналістичного підпілля ОУН, що, затухаючи, тривала аж до 1952 року.