20

План

• Вступ 3
• 1. Розвиток українського господарства в умовах незалежності 5
• 1.1. Криза промисловості 5
• 1.2. Сільське господарство 6
• 1.3. Банківська система 9
• 1.4. Недоліки в господарстві України 10
• 2. Аналіз сучасного стану українського господарства 13
• Використана література 20


Вступ

За 70 років більшовицького панування в Україні склалися державні форми господарювання і власності. Вони породжували хронічний товарний дефіцит, деформацію ринкових відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефективної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядковані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (добувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 % становили галузі групи Б. Такою немічною, деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в середині 1991 p., тобто в момент проголошення незалежності [2].

Наша держава успадкувала від більшовицької імперії застарілий виробничий апарат. У 1966 -- 1990 pp. тільки 25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Необхідність відтворення основних фондів економіки задовольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термінової заміни промислового устаткування потребували 25 % обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устаткування. У багатьох галузях промисловості функціонує 65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних показників не має жодна розвинена індустріальна країна.

Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закупити нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення урядом суверенної України контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

1. Розвиток українського господарства в умовах незалежності

У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Документи, прийняті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промисловості спостерігається спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні представлена 25 підгалузями. З них найголовніші -- цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.

Шлях до ринкової економіки -- приватизація державних заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром", "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлінського апарату не сприяли підвищенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину з кожним роком невпинно падає [1].

1.1. Криза промисловості

Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на глибині 1,3 км при температурі 40 -- 50 °С. Гірники працють уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища -- перехід до ресурсно-економної технології [5].

У 1992 -- 1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплатоспроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги становлять 247 трлн. крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва припадає саме на важку промисловість.

Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях промисловості зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у паливній галузі порівняно з 1993 p. він становив 36 %, в чорній металургії -- 34,8, хімічній -- 37,7, машинобудівній -- 46,6, деревообробній -- 42,3, будівельних матеріалів -- 48,4, легкій -- 50,7, харчовій -- 4,8% [5].

1.2. Сільське господарство

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не зупинився і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій скоротилася проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці -- на 57, овець і кіз -- на 49 %.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. Від цього насамперед страждає населення України. У 1990-1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15-20 років назад. На 1 січня 1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991-1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис. га (або, на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 % льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи [6].

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого -- українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. Занедбані в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі -- це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії.

З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної ситуації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору в Україні в 1991-1993 pp. почали поступо створюватися фермерські господарства. Приватна власність на землю робить селянина повноправним господарем. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але динаміка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. -- 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі [2].

У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня площа становить в середньому 30 га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській -- 10-20 га, у Закарпатській -- 5, Чернівецькій -- 5, Івано-Франківській -- 8, Львівській -- 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припадає 18-20 га. У перспективі за 3-5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня 1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асоціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успішно працюють і в інших областях України [1].

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадити його в життя дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виділення землі фермеру, то його частка становить 3-4 га. 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспного господарства. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків.

Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в держави, ні в господарів.

1.3. Банківська система

Важлива роль в економіці кожної країни належить банківській системі. Національний банк України (НБУ) створено у вересні 1991 p. Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці відносно валюти інших держав. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото-валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність". Цим зроблено перший крок на шляху до його незалежності.

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава дуже мало продає товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

У 1993 p. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Продавалося товарів більше, ніж купувалося (експортувалось товарів на суму 5588, імпортувалось -- на 4045 млрд. дол. США). Понад 20 % торгових операцій становив бартер. Вивозили ж з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки.

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитися те, чого до цього часу не знала світова економічна практика -- криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари немає попиту через низьку якість і високі ціни).

1.4. Недоліки в господарстві України

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто перехід їх до ринкових відносин, а без приватизації державної власності неможливо в країні створити цивілізовану ринкову економіку.

Загальновідомий принцип, що земля має належати тому, хто її обробляє. Маючи землю, її власник сам визначить, як на ній організувати виробництво.

Однією з найпекучіших проблем соціально-економічного розвитку України є ніким не контрольоване зростання цін і гіперінфляція. Зупинити ці процеси -- одне з найголовніших завдань, яке стоїть перед керівництвом держави.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх факторів і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий ринок, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо ринкової економіки. Однак попри всі труднощі українська держава, маючи великий природний, економічний, інтелектуальний потенціал, спроможна зробити помітний внесок у розвиток світового господарства і зайняти належне місце серед цивілізованих країн планети.

У 1991 році Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але за три роки вона не спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції на 41, національний доход -- на 54 %. У 1994 p. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму -- 27,7%. За роки великої депресії спад виробництва в США не перевищував 25 %. У СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва склала 30 % [5].

Виникла серйозна загроза витіснення України на периферію світового господарства, встановлення її технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний додаток, на територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв. Ця ситуація вимагала вжиття рішучих заходів, які б органічно поєднували невідкладні антикризові дії з реалізацією нової економічної стратегії. Вона була викладена у Зверненні українського Президента Леоніда Кучми до Верховної Ради України в жовтні 1994 p. і здобула схвалення найвищого законодавчого органу, найвпливовіших політичних сил країни. Були вжиті практичні заходи щодо реалізації нового курсу економічної політики. Отримано перші результати від втілення його в життя.

Після майже чотирирічного тупцювання на місці за останній час в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. Надзвичайно серйозним кроком в процесі ринкової трансформації економіки стало здійснення цінової лібералізації, яка охоплює практично всі як виробничі, так і споживчі товари. В ціновій лібералізації Україна наблизилася до світових цін. Це перш за все стосується енергоносіїв.

2. Аналіз сучасного стану українського господарства

Аналіз сучасного стану української економіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому півріччі 1995 p. зафіксовано падіння рівня інфляції. Щомісячний її індекс становив: у січні -- 121,2 %, в лютому -- 118,1, в березні -- 111,4, в квітні -- 105,8, у травні -- 104,5 (а ще раніше -- у листопаді 1994 p. -- 174 %). Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж в Росії [2].

Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 p. Зокрема, споживчі ціни зросли лише на 10,1% проти 39,7 % у 1996 p. та 181,7 % у 1995 p. Їх середньомісячний приріст у 1997 p. був майже у 4 рази нижчий відповідного показника попереднього року. Протягом більшості місяців рівень інфляції не перевищував 1 %, а у серпні 1997 p. вперше за весь період розрахунку цього показника (з 1991 р.) він був нульовим.

Принципове значення має тенденція зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше за останній час проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівнянних цінах збільшився майже на б %. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні ринки, в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.

Важливий напрям сучасної економічної політики України пов'язаний із переглядом податкової системи з метою зменшити тягар податків на економічну діяльність і забезпечити рівність юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою ЗО %, скорочено податкові пільги. Ставку податку на добавлену вартість зменшено з 28 до 20 %.

Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібних мотивацій для суб'єктів у підвищенні результатів їхньої діяльності насамперед у виробничій сфері, а навпаки -- спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовій" сектор економіки України припадає близько 50 % від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Здійснюються рішучі кроки в напрямку роздержавлення та приватизації власності. Процес приватизації в Україні почався у 1992 р. Наприкінці 1996 р. змінили організаційно-правову форму біля 46 тис. об'єктів державної власності. 18 % із них становлять об'єкти великої приватизації, незавершеного будівництва і частка державної власності в спільних підприємствах. Вже в середині 1995 р. на недержавних підприємствах України вироблялося понад 40 % промислової продукції. Як свідчить аналіз, ефективність роботи приватизованих підприємств залишається низькою. Вона істотно не відрізняється від підприємств державного сектора економіки. В процесі приватизації допущено чимало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем.

Приблизно 95 % громадян України вже отримали свої приватизаційні документи. Чимало таких, хто вже взяв участь у приватизації за майнові сертифікати, подавши заявки на придбання акцій підприємств, що приватизуються через сертифікати. Лише у другому з них взяли участь близько 1 млн. власників приватизаційних цінних паперів. Все це стало можливим завдяки створенню в Україні унікальної системи центрів сертифікатних аукціонів. Вона об'єднує 26 аукціонних центрів і понад 150 пунктів прийому заяв, з яких інформація надходить до Українського центру сертифікатних аукціонів. Створено програмне забезпечення процесу продажу акцій підприємств, що приватизуються, громадянам-власникам сертифікатів. Розгортається грошова приватизація. Здійснюється глибока реформа аграрних відносин. Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя непослідовно. Протягом 1992 p. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 p. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). З них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля -- основний засіб виробництва. Більше як 4 млн. громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. У 1996р. вони становили 48 % усіх земельних ділянок. Сьогодні в Україні налічується близько 35 тис. фермерських господарств, проте їх роль у сільськогосподарському виробництві ще невелика. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

Вагомим кроком у напрямку аграрних перетворень став Указ президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", підписаний 12 липня 1995 p. Він має неабияке значення для реалізації всього комплексу завдань ринкових перетворень.

Здійснено цілу систему заходів, спрямованих на утвердження в Україні ринку державних цінних паперів, що в перспективі служитиме безінфляційному обслуговуванню бюджетного дефіциту. З'явилися нові організаційні форми оптової торгівлі -- товарні та універсальні біржі, ярмарки, аукціони, товаророзподільні бази. Створено фондовий ринок як головний інструмент успішного розв'язання комплексу проблем у процесі роздержавлення, корпоратизації та приватизації, цивілізованого функціонування первинного та вторинного ринків капіталів.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 p. введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України -- гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу залишався валютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300 % у жовтні 1994 p. облікова ставка знизилась до 21 % у 1997 p [1].

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. Її обсяг за 1997 p. становив приблизно 30,5 млрд дол., із яких біля 14 млрд. припадає на експорт. Це приблизно відповідає рівню 1996 p. Негативне сальдо торгового балансу значно зменшилося порівняно з 1996 p. (з 3 млрд до приблизно до 2,5 млрд. дол.).

Основним торговим партнером України залишається Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 p. припадало 26 % українського експорту і 46,7% імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд дол.). Крупними торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд. дол.), Китай (1,13 млрд. дол.), Білорусія (1,11 млрд. дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує понад половину продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох четвертин товарів легкої промисловості. Всього ж доля експорту товарів у ВВП становить для України біля 25 %. Українські нафтопереробні заводи працюють в основному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ, який спалюється в топках котелень і газових плитах, в основному російського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42 %). При цьому різко зросла доля чорних металів -- з 23,5 % в 1996 p. до 31,9 % за січень-листопад 1997 p. З іншого боку, доля харчової промисловості в експорті протягом 1997 p. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного припинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям -- газу, нафті та продуктам її переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20 % припадає на імпорт машин та обладнання.

Що ж до забезпечення нафтою і нафтопродуктами, то починаючи з 1993 p. їх поставки були повністю децентралізовані. Внаслідок цього Україна позбулася нафтового голоду й зростання заборгованості.

Висновок

Нинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації -- МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 p. і на початку 1995 p. надали Україні вкрай необхідну їй кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол.

Україна, як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів, потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами -- більше як 4 млрд. дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за останні 5 років (1992-1996 pp.) становив 1,4 млрд. дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі по собі іноземні інвестиції не прийдуть, за них треба боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє розвитку іноземних інвестицій.

Економічна ситуація в Україні залишається складною і неоднозначною. У 1997 p. виробництво промислової продукції порівняно з попереднім роком зменшилося на 1,8 %. Це зниження майже в три рази менше, ніж в 1996p. Правда, таке становище спостерігалося не в усіх галузях промисловості. Так, спад у харчовій промисловості порівняно з 1996 p. збільшився вдвоє.

Збереглася тенденція до ефективнішого функціонування експортне орієнтованих галузей -- паливної промисловості, чорної та кольорової металургії. У цих галузях економіки за 1997 p. отримано приріст виробництва продукції відповідно 4,5, 7,7 і 2,7 %.

Валова продукція сільського господарства зросла за 1997 p. на 1,9 % проти 10 % зниження в 1996 p. Протягом минулого року виробництво продукції рослинництва збільшилося порівняно з попереднім періодом на 7% (в 1996 p. порівняно з 1995 p. виробництво продукції цієї галузі знизилося на 9 %), виробництво продукції тваринництва скоротилося на 13 % в порівнянні з 1996 p. Це зниження значніше, ніж в 1996 p., коли виробництво тваринницької продукції порівняно з 1995 p. становило 11 %.

Тільки в умовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи, вийти на рівень цивілізованих європейських країн. Попри всі економічні та соціальні негаразди за роки незалежності в розвитку нашої держави виявляються певні позитивні тенденції.

Використана література

1. Бачурин А. Интеграция экономик и создание общего рынка - веление времени // Экономист. - 1996. - № 7. - с. 43-51.

2. Дергачев В. Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе свободных экономических зон // Экономика Украины. - 1996. - № 7. - с. 43-51.

3. Кириченко О. Деяки аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. - 1997. - № 7. - с. 75-82.

4. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна, 1997. - 235 с.

5. Плотніков О. Україна: місце в світі і шляхи виходу з кризи // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 5. - с. 33-35.

6.Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. - 1999. - № 1. - с.80-88.