МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Українознавства»

Контрольна робота

з дисципліни «Історія України»

Тема: «Реформи Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Адміністративний устрій Київської Русі»

Виконала: студентка

групи 1зЕК

Науковий керівник:

доцент Чиркова Л.М.

Херсон 2007 р.

План

Вступ

1. Реформи Володимира Великого:

a) Реформи державного устрою.

b) Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі.

c) Прийняття християнства на Русі.

d) Династичні зв'язки київського князя.

2. Реформи Ярослава Мудрого:

a. Зовнішня політика.

b. Династичні шлюби.

c. Місто Ярослава.

d. Бібліотека Ярослава Мудрого.

e. Поширення освіти.

f. Перший збірник законів «Руська правда».

Висновок

Література

ВСТУП

За часів Київської Русі існував адміністративно-територіальний поділ, тобто були землі-князівства. У IX-XII ст. Територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського Князівства, зокрема полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялися на волості, центрами яких були міста - «городи». За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов'язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник - тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники - биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. З середини XII ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Безпосереднім спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період української державності. Згодом у склад Галицько-Волинської держави було об'єднано значну частину української етнічної території.

Після тривалої боротьби між синами князя Святослава київський стіл зайняв його син Володимир Святославович. Володимир ліквідував владу племінних князів і змінив її практикою посадження у землях Русі своїх синів. Князь заклав систему оборони пд. кордонів держави, відбивав напади печенігів. Після спроби проведення язичницької реформи (980) Володимир запровадив 988 християнство як державну релігію. За князювання великого князя київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірник законів «Руська Правда», які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. 1054 князь узаконив «горизонтальну» практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого рус.митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки та культури. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності. Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою із 27символів. Для письма використовувались береста і пергамент. У роки правління Володимира Великого в Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Володимир Великий один із найвизначніших діячів Київської держави. Володимир Великий значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. 981 здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира Святославовича до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Володимир Великий воював з в'ятичами, ятвягами, радимичами, волзькими болгарами і хорватами. Для захисту від кочівників збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу й Сулі. Завершив об `єднання всіх руських земель у складі Київської держави. Кочові печенізькі орди становили дедалі більшу небезпеку, і боротьба проти них ставала для Русі життєвою необхідністю. Очолив її Володимир Святославович, уся діяльність якого була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. Протягом 981-993 рр. він здійснив походи на ятвягів, в'ятичів, хорватів, після чого завершився тривалий процес формування державної території київської Русі. В кожному князівстві Володимир посадовив своїх синів або посадників. Отже, з автономністю давньоруських земель було покінчено. Політичне об'єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Спершу Володимир намагався піднести авторитет язичеських богів, для чого спорудив у Києві нове святилище з ідолами Перуна, Сімаргла, Стрибога, Хорса, Дажбога і Мокоша. Однак, збагнувши незабаром, що язичество зжило себе і більше не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, Володимир рішуче порвав з ним. У 988р. на Русі як офіційна державна релігія було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Русь остаточно визначила своє місце в Європі. Значно розширилися її економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами. А на самій Русі бурхливо розвивалися писемність, література, мистецтво, архітектура. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі. Після смерті Володимира в 1015 р. між його синами розгорілася боротьба за великокнязівський стіл. Перемогу в ній здобув Ярослав Мудрий. Період його князювання позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці. Одночасно з масштабною розбудовою Києва він здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі. Була зведена нова оборонна лінія вздовж Русі. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, добре розуміючи його ідеологічне значення в житті країни. Ще за Володимира церква одержала спеціальний статут, який визначав її місце в системі державного управління, а при Ярославі церковні привілеї ще більше розширилися. В усіх великих містах розгорнулося будівництво православних храмів, заснувалися монастирі. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв'язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами.

1.Реформи Володимира Великого.

Однією з найголовніших проблем, які довелося розв'язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі - місцева знать - були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв'язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади.

· Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою:

· Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-хрр. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.

· Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми - гривні). На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його монограма - знак «тризуб».

· Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс - «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегулював правові відносини в тогочасному суспільстві.

· Велику увагу приділив будівництву столиці Русі - Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У місті збудували фортецю, високі земляні вали - зовнішню лінію оборони - названі в народі «змійовими валами».

· Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку. За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

· 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком I, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Волинь, Холм і наклав на поляків данину;

· 983 року здійснив вдалий похід на Німан проти сильного балтського племені ятвягів;

· У 982 і 984 рр. відновив владу Києва над землями радимичів і в'ятичів;

· Здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв'язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії - Хорезмом;

· Поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись з Візантії, князь знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет (на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською).

· Значення прийняття православного християнства в Київській Русі:

· Прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників);

· Усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. При монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань - бібліотеки;

· Відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом.

З прийняттям християнства Володимир перетворився на могутнього державо творця, який мав рівноправні зв'язки з багатьма країнами Європи. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів: старший син Святополк одружився з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав - з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою -Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Ладиславом Лисим, друга - з чеським королем Болеславим Рудим, третя - Марія-Доброніга - з Казиміром Обновителем, королем Польщі. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійськими, а також з німецькими цісерями.

2. Реформи Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий, син Володимира Святославовича й варязької княжни Рогніди, проводив активну зовнішню і внутрішню політику, докладав чималих зусиль для зміцнення єдності своєї держави та для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації. Часи князювання Ярослава Мудрого вважають періодом найбільшого піднесення Київської держави; із цим князем пов'язують розквіт культури, писемності й наукових знань.

У налагодженні зовнішніх зв'язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 рр. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював черв енські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв.

1036 року Ярослав завдав нищівного удару кочівникам печенігам, які з'явилися біля Києва.

1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі анти візантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах).

Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою - дочкою шведського короля; його донька Єлизавета одружилася з Гарольдом Сміливим, норвезьким королевичем; Анна - з французьким королем Генріхом І; Анастасія - з угорським королем Андрієм. Династичні шлюби Ярославових синів зміцнили союзи Руської держави з німецькими князівствами. Тому не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи».

За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. Частину міста обнесли високими валами (Ярославові вали) з трьома брамами (Лядські, Львівські та Золоті ворота). Головний в'їзд у місто, як у Константинополі, з яким змагався Київ, мав назву «Золоті ворота». Це була не тільки головна фортифікаційна споруда міста, а й головний парадний вхід - черех нього до Києва врочисто в'їжджали князі, іноземні гості, купці.

За тогочасним звичаєм на честь князя в мітсі зведено монастирі св.Георгія та Ірини (Георгій та Ірина - хрещені імена Ярослава та Інгігерди). Головним храмом Давньоруської держави за часі Ярослава Мудрого був Софійський собор, присвячений Мудрості Господній, який на сьогодні є найвизначнішою пам'яткою візантійського мистецтва в Україні. Так поступово виникло «місто Ярослава», яке за площею в кілька разів перевищувало «місто Володимира»

За часів Ярослава Мудрого розвивалася культура Київської Русі, а саме, монументальний живопис. Софійські фрески й мозаїки не мають рівних серед подібних робіт періоду раннього середньовіччя. Техніка фрески була дуже складною: на сиру штукатурку накладали контури малюнків і фарби. І хоч фрески написані водяними фарбами, давньоруські майстри досягли неабиякої виразності. Серед багатьох фрескових композицій, що збереглися в Київській Софії, найбільшу цінність становить зображення сім'ї Ярослава Мудрого, музикантів. За наказом Ярослава збудовано Софійські собори в Новгороді то Полоьку.

За часів Ярослава Мудрого на Русі з'явилася перекладна література. Побачили сівт руські переклади античних творів Есхіла, Софокла, Сократа, Платона, Піфагора. Справжньою подією стали оригінальний переклад Біблії та вихід у світ збірника «Бджола», до якого увійшли уривки оповідань античних авторів.

Книги створювали писці та переписувачі, які здебільшого були священиками та ченцями. Давні книжки мали оправи, прикрашені золотом та коштовним камінням, а також різними фрагментами та заставками із зображеннями фантастичних птахів, звірів та людей.

Ярослав Мудрий заснував у Києві першу бібліотеку, одну з найбільших у Європі, яка налічувала близько 1 тис. книжок. Існують різні версії щодо подальшої долі бібліотеки Ярослава Мудрого: одні історики вважають , що бібліотека пропала під час вторгнення монголо-татарської орди в Київ, інші - що після смерті Ярослава вона розійшлася між різними книжковими зібраннями. Існує також припущення, що книгарню сховано в одному з монастирів під Києвом, де вона могла зберегтися до наших часів. Але найлогічнішою є думка, що це книжкове зібрання було розподілене між найбільшими церковними й монастирськими бібліотеками Києва, після чого часина книг загинула під час численних пожеж, а частина й донині зберігається в різних бібліотеках колишнього СРСР.

Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства, за Ярослва Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» - бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З'явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі.

По поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого.

На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі - «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповнений, отримав назву «Правда Ярославичів». Серед істориків немає єдиної думки щодо місця виникнення цього документа. Одні називають Новгород, інші - Київ.

Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Відомо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегулювала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів; «Розширена правда», яку пов'язують з діяльністю князя Володимира Мономаха та його сина Мстислава; та «Скорочена правда», яку відносять до другої половини ХІІ ст.

«Руська правда» за допомогою викладених у ній норм виконувала в руському суспільстві такі функції:

· Урегульовувала тогочасні відносини;

· Зміцнювала князівську владу;

· Розв'язувала питання власності;

· Установлювала відповідальність за злочин.

З появою такого документа дедалі більшу роль стало відігравати судочинство; замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлювали штрафи; поступово зникла кровна помста, що існувала за язичництва; порушено питання про скасування смертної кари.

Звичайно, «Руська правда» охороняла передусім життя й приватну власність феодалів. Основною мірою покарання був штраф, за вбивство холопа чи селянина треба було заплатити 5 гривень, а за вбивство представника феодальної знаті штраф сягав 80 гривень; за крадіжку майна простолюдина й представника феодальної знаті - штрафи сумою відповідно 3 і 12 гривень.

Найбільшими злочинами «Руська правда» визначала амах на життя князя, його сім'ї та найближчого оточення, а також спробу замаху чи державну зраду. І хоч, згідно з давнім правом Київської Русі, смертної кари не існувало, усіх , хто підпадав під ці види злочину («образи»),піддавали тортурам і засуджували на смерть.

Об'єктами охорони за руським правом були життя, тілесна й особиста недоторканність, приватна власність.

Спеціальних судових органів у Київській Русі не було, відтак верховним суддею був князь, а на місцях судочинство здійснювали представники княжої адміністрації. Певні види злочинів належали до компетенції церковних судів. Такий суд визнавав покаяння винних, але до найнебезпечніших злочинців застосовувалося каліцтво (осліпіння, відрізання носа, вух). Церква також урегулювала сімейно-шлюбні відносини.

У майбутньому «Руська правда» справила великий вплив на розвиток права України, Білорусі, Росії та Литви.

Висновок

Таким чином можна зробити висновок, що за часів правлінні князів була зміцнена Київська Русь. Кожен з правлячих князів вніс в розвиток Русі досить значну частку культурного надбання.

Але за Ярославом Мудрим відбувається розпад Київської Русі. При Ярославі відбувається режим феодальної роздрібності. 1240 році на м.Київ напали монголотатари.

Час Володимира Великого неможна вважати періодом гармонії влади та суспільства.

Історичне значення цього часу полягало в наступному:

· Київська Русь була визнана як християнська держава, що мала високий рівень відносин з європейськими державами і народами.

· Створення умов для повнокровного товариства з іншими християнськими народностями.

Князювання Володимира Великого (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов'янських земель,Володимир військовими походами завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східних слов'ян. Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої політики: далекі походи, захоплення нових земель поступаються місцем захисту власних кордонів. Завершальний етап формування давньоруської держави вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир провів кілька реформ. Величезні простори держави, слабкість князівського адміністративного апарату робила владу племінних вождів та князів на місцях майже безмежною. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала у тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Внаслідок зламу сепаратизму племінної верхівки на зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є однією з основних ознак сформованої державності.

Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів; сформувати боєздатне віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству.

Релігійна реформа теж придала впевненості владі Володимира Великого. Реформаційний доробок великого князя містить і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земельним», який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм - « Правди Ярослава».

Ярослав Мудрий всі свої зусилля спрямовував на продовження справи Володимира - посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово диплома, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній плітиці київського князя відігравала своєрідна «сімейна дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів.

За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави.

Визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології - християнства; поява писаного кодифікованого права;ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави; розквіт давньоруської культури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Новий довідник: Історія України./За заг. ред. С. Крупчан, О.Скопенко. - К.: ТОВ «Казка», 2005.

2. Історія України: Посібник для вузів / За ред.Ю.Зайцева. - Львів: Світ,1996.

3. Лотоцький А. Історія України. - Львів: Фенікс, 1992.

4. Рибалка І. Історія України: Підручник для вузів. - Харків: Основа, 1995.

5. Короткий довідник з історії України / І.Курас, М.Багмет, І.Федьков та ін. - К.,Вища школа,1994.

6. Ричка В. За літописами рядком: Історичні оповіді про Київську Русь. - К.: Радянська школа, 1991.

7. Тараненко М., Левітас Ф. Історія України від найдавніших часів до поч.. ХХ ст.: Методичні рекомендації. - К.: Магістр S,1992.