Загострення політичних суперечностей. Доба Руїни 1659 - 1665 рр.

Загострення політичних суперечностей. Доба Руїни 1659 - 1665 рр.

1. Гетьман Юрій Хмельницький.

2. Переяславський договір 1659 р.

3. Чуднівська кампанія 1660 р. та укладення Слободищенської угоди.

4. Загострення внутрішнього становища Української дер-жави.

5. Обрання гетьманом Павла Тетері

6. Боротьба за владу на Лівобережній Україні.

Гетьман Юрій Хмельницький

Наступним після Івана Виговського гетьманом судилося бути Юрію Хмельницькому. На гетьман-ство його обрали 28 вересня 1659 р. Юрій Хмельницький був наймолодшою дитиною Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко. Гетьманич здобув непогану домашню освіту, був добре обізнаний зі Святим Письмом, знав кілька мов - грецьку, латину, польську. Вчився Юрій Хмельницький і в Києво-Могилянській академії, але недов-го, бо через погіршення здоров'я гетьман повернув сина до Чигирина, де той продовжив навчання вдома.

Після 1653 р., по загибелі старшого брата Тимоша він став єдиним спадкоємцем Богдана. Старий гетьман готував грунт для передання булави Юрію, зокрема призначив 16-літнього сина наказним гетьманом в одному з від-повідальних походів. Але, як мовиться у прислів'ї, до була-ви треба голови. Юрій Хмельницький міг стати добрим ученим, письменником, але зовсім не був здатний до ролі гетьмана та військового діяча.

Втім, дуже складним було й становище Української дер-жави. На Лівобережжі стояли російські залоги, тому відно-сини з Московією будь-коли могли загостритися до стану війни. Отож новообраний гетьман мусив порозумітися з московським царем. Одначе небажаним був і розрив дого-вору з Варшавою, оскільки він загрожував війною проти Польщі та союзного їй Кримського ханства.

Переяславський договір 1659 р.

Своє гетьманування Юрій Хмельницький вирішив роз-почати укладенням нового договору з Московією. Він прагнув рівноправних і взаємовигідних умов, які дали б змогу зберегти незалежність Української держави в конфе-дерації з Московією.

Проте переговори, що відбулися 17 жовтня 1659 р. в Переяславі, мали для України небажані результати. Тиск московських воєвод і 40-тисячного московського війська змусили Юрія Хмельницького і старшину підписати варіант договору, запропонований царськими дипломата-ми-воєначальниками. При цьому представники москов-ського царя вдалися до нещирості, подаючи свої статті як нібито укладені Богданом Хмельницьким.

Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р. був нерівноправним. Згідно з Пере-яславськими статтями 1659 р.]московські воєводи одержу-вали право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну, зовнішню політику: укладати міжнародні договори, прий-мати іноземних послів тощо. Київський митрополит по-винен був визнати зверхність московського патріарха (Українська православна церква відхилила цю статтю як неправомірну). Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або поси-лати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старши-ну та полковників. Отже, Переяславський договір 1659 р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах.

Українська держава втрачала незалежність, перетворю-ючись на автономну частину імперії. І хоча автономія була тоді ще доволі широкою, дії царату однозначно свідчили, що наступ на незалежність України триватиме.

Чуднівська кампанія 1660 р. та укладення Слободищенської угоди

Наступним зовнішньополітичним заходом Юрія Хмель-ницького став похід українсько-московських військ на Західну Україну. Мета походу - визволити західноук-раїнські землі з-під влади Польщі. Очевидним, одначе, був той факт, що дві інші учасниці операції - Польща та Московія, які розірвали перемир'я й поновили воєнні дії задля досягнення остаточного панування в Україні, докладуть зу-силь, аби перешкодити об'єднанню та зміцненню України.

План українсько-московської операції передбачав воєнні дії двома окремими групами військ. Польське ко-мандування вирішило перехопити ініціативу та розбити ук-раїнсько-московські війська кожне окремо. Водночас було зроблено все, щоб використати невдоволення козаків Пере-яславським договором 1659 р. і перетягти їх на свій бік.

Вдалі дії поляків змусили армію Шереметьєва відступи-ти з-під Любара до містечка Чуднова. Туди мав прибути Юрій Хмельницький. Справді, на початку жовтня очолене ним військо прибуло до Слободищ, за 20 км на схід від Чуднова. Аби не дозволити силам Шереметьєва об'єдна-тися з Хмельницьким, частина польського війська залиши-лася під Чудновом, а інша рушила навперейми Юрію Хмельницькому і раптово й сильно вдарила по українсько-му війську. Після кривавої битви Юрій Хмельницький під тиском старшини, невдоволеної політикою Москви, роз-почав переговори про перемир'я, які завершилися 7 жовт-ня підписанням угоди.

Дізнавшись про події під Слободищами, польське військо посилило штурм табору Шереметьєва, і той був змушений капітулювати. Найголовнішим пунктом умов капітуляції була відмова Шереметьєва від імені царського уряду від зазіхань на Україну.

Слободищенська угода 1660 р. розроблялася на основі Гадяцького договору. Щоправда, текст останнього зазнав суттєвих змін. Було вилучено статтю про Велике князівство Руське, Передбачалося повернення польській шляхті й магнатам усіх маєтностей в Україні. А ще зазначалося, що гетьман позбавляється права зовнішньополітичних відно-син і зобов'язується надавати воєнну допомогу Польщі в її війнах з іншими державами. Українська держава ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. Слободи-щенська угода не принесла Україні миру. Внутрішнє становище козацької держави ще більше ускладнилося, бо виникла загроза перетворення української території на арену жорстокої боротьби між Московією та Річчю По-сполитою.

Загострення внутрішнього становища Української дер-жави.

Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Рядові козаки й старшина відмовлялися визнавати владу Юрія Хмельницького. Лівобережні полки склали присягу цареві. Рух проти Хмельниченка очолив його дядько Яким Сомко, який прагнув посісти гетьманство. Проте Сомко був не єдиним претендентом на гетьманську булаву. Гетьманства дома-гався й ніжинський полковник Василь Золотаренко. Підтримуючи то одного, то іншого претендента, московсь-кий уряд загострював ситуацію й водночас посилював свою владу на Лівобережжі. А найбільше подобався мос-ковському цареві запопадливий Іван Брюховецький - тоді кошовий отаман Запорізької Січі.

Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща. Втручання інших держав у протистояння різних козацьких угруповань у боротьбі за гетьманську булаву призвело до поділу України на Лівобережну й Правобережну, що боролися між собою: одна на боці Москви, інша - на боці Польщі. Отже, в Україні вибухнула нова громадянська війна.

Обрання гетьманом Павла Тетері

Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи під час осіннього походу 1661 р. закінчи-лися невдачею. Влітку 1662 р. за підтримки польсько-татарських загонів він здійснив останню спробу відновити свою владу на Лівобережжі. 12 червня стався бій під Пере-яславом, а потім настав період невдалої облоги міста. Юрій Хмельницький врешті відступив. Сили Якима Сом-ка, підтримані московськими військами, завдали Хмельниченку болючої поразки під час його повернення на правий берег. За таких обставин молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Правобережної Ук-раїни Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім'ям Гедеона і став ігуменом монас-тиря у Корсуні. Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663 р. державну територію України було поділено на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини. На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.

Боротьба за владу на Лівобережній Україні. Обрання гетьманом Якима Сомка.

На Лівобережній Україні у квітні 1662 р, переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці Старшинську раду. Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не ви-знав законності його обрання. У Москві гетьманом воліли бачити запорізького отамана Івана Брюховецького.

Заходи Брюховецького в боротьбі за гетьманство.

Іван Брюховецький не був випадковим претендентом на геть-манську булаву. До цієї посади він торував криву стежку протягом кількох років. Він зміг переконати царя у своїй відданості московському престолу. Вдаючись до хитрощів, підлещуючись до найвпливовіших осіб, легко погоджую-чись на поступки у відносинах України з Московією, він отримав те, чого не мали інші претенденти на гетьманство в Лівобережній Україні, - підтримку московського царя, а відтак і військову допомогу. _;

Брюховецький розумів, що хоч би якою великою була ця підтримка, та все ж таки обирати на гетьманство його має козацтво. Тому він брехливими обіцянками схилив на свій бік Запорізьку Січ, козацькі низи й міщанство. Він гнівно засуджував політику козацької старшини, яка, прагнучи багатства, визискувала «чернь». У своїх заявах Брюховецький зобов'язувався у разі обрання його гетьманом поліпшити становище козацьких низів і селянства, надати права самоврядування міщанству. Упевнившись, що має на кого спертися в Україні, Брюховецький звернувся до царя з проханням дозволити скликати Чорну раду.

17-18 червня 1663 р. в Ніжині зібралася рада, в якій взяли участь разом із козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступили проти старшини, а також під тиском московських військ, Іван Брюховецький здобув перемогу над Сомком.

Діяльність гетьмана Івана Брюховецького (1663-1668)

Доступившись до влади, Брюховецький дуже швидко зрікся передвиборних обіцянок. Щоби позбутися не-потрібного тиску з боку запорожців, новий гетьман пе-реділив їх на невеликі загони й розташував по всьому Лівобережжю. Він прагнув, ставши гетьманом, щоб одно-осібне вирішувати державні справи. З цією метою звертав-ся навіть до московського царя, аби той заборонив запо-рожцям зноситися з Москвою та зобов'язав би їх вдавати-ся до посередництва гетьманського уряду.

Разюче відрізнялася від передвиборних обіцянок політика Брюховецького і щодо міщан. Гетьман наказав збирати з городян податок на власну користь, .усупереч по-переднім запевненням прагнув обмежити міське самовря-дування, наказав здійснити перереєстрацію всіх привілеїв, наданих містам за попередніх часів польськими королями, і зменшити кількість міст, які жили за магдебурзьким пра-зом. Це мало на меті упокорити міське населення, підпо-рядкувати його гетьманові та поступово обмежити права козацтва. Свідченням того стали слова Брюховецького, який у розмові з царським посланцем повідомляв: «Багато козаків пишуться в міщани, а я тому й радий, сподіваюсь, їло за декілька років пороблю всіх козаків міщанами: так і смути буде менше».

Владний і честолюбний, Брюховецький не відмовлявся зід планів об'єднання українських земель під однією була-вою. У цьому переконує його участь у воєнних діях 1663-1665 рр. Відбивши наступ польського короля на Ліво-бережжя, Брюховецький звернувся з універсалами до меш-канців Правобережної України й закликав їх виступати проти гетьмана Тетері та короля, об'єднуватися з лівобе-режним козацтвом.

Згодом Брюховецький на чолі своїх військ переправився через Дніпро й захопив кілька право-бережних міст, одначе після невдалої облоги Чигирина по-вернувся на лівий берег.

Підписання Московського договору 1665 р. У своїй діяльності Іван Брюховецький спирався на підтримку Москви. Він робив чималі поступки московському урядові. У 1665 р. Брюховецький - перший з українських гетьманів - поїхав до Москви «побачити пресвітлі очі государя». Там він погодився підписати новий договір, відомий в історії як Московські статті.

За цим договором московські воєводи й залоги отриму-вали право перебувати майже в усіх великих містах.

Зби-рання податків покладалося на московських воєвод, а збо-ри повністю мали надходити до царської скарбниці.

Вибо- "" ри гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та за присутності царського представника. Гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики.

Московські статті істотно обмежували автономію Ліво-бережної Гетьманщини, посилювали її залежність від мос-ковського царя. За підписання цього договору Брюховець-кий отримав боярство, численні маєтки та дочку князя Долгорукого за дружину.

Гетьман Павло Тетеря, його діяльність (1663-1665)

Павло Тетеря походив з української київської шляхти. Він народився у 20-х рр. XVII ст. Здобувши освіту, згодом був канцеляристом у Луцькому гродському суді. У 1648 р. приєднався до Богдана Хмельницького. З 1649 р. - перея-славський полковий писар, з 1653 р. - переяславський пол-ковник. Павло Тетеря мав неабиякий хист дипломата, за що його особливо цінував Богдан Хмельницький. Перебу-ваючи в Чигирині при гетьманові, він брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах. Так, у 1649 р. був на чоліпосольства до трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ра-коці; у 1652 р. супроводжував Тимоша Хмельницького в подорожі до Ясс, коли той мав одружитися з дочкою мол-довського господаря. У 1654 р. разом із генеральним суд-дею очолив посольство до Москви, де обговорювався й за-тверджувався українсько-московський договір. Тетеря був одним із авторів Гадяцького 1658 р. та Слободищенського 1660 р. договорів. Після загибелі Данила Виговського (бра-та гетьмана Івана Виговського) одружився з його вдовою -дочкою Богдана Хмельницького Катериною.

Спираючись на підтримку Польщі, Павло Тетеря сподівався поширити свою владу на Лівобережжя. Похід на Лівобережну Україну розпочався восени 1663 р. У ньо-му брали участь 22 тис. поляків, 15 тис. правобережних козаків та близько 40 тис. татар. У листопаді об'єднані війська перейшли Дніпро. Король упевнено просувався на північний схід, причому населення майже не чинило опору, позаяк серед його полководців були герої Національно-визвольної війни Іван Богун і Тиміш Носач. Тетеря рухав-ся південніше, ухиляючись від об'єднання з королівською колоною. Наказ короля правобережний гетьман виконав, лише надавши допомогу в облозі Глухова. З-під Глухова Павло Тетеря поквапом повернувся на Правобережжя, бо там спалахнуло антигетьманське повстання. Становище польсько-українських сил під орудою короля погіршува-лося. Дошкуляла зима. Розпочався голод. Жорстоке пово-дження поляків спричинило опір лівобережного козацтва. Тож на військовій раді в лютому 1664 р. було вирішено по-вертатися до Польщі. Усі невдачі походу звалили на Івана Богуна, якого звинуватили в таємних зв'язках із москови-тами й розстріляли. Не бажаючи втрачати Лівобережжя, король залишив там загони на чолі з Стефаном Чарнець-ким, відомим жорстоким ставленням до козаків.

Такий перебіг подій ускладнив становище Павла Тетері. Антигетьманське та антипольське повстання набирало розмаху. До нього прилучилися запорожці й дехто з ліво-бережних полковників.

Протягом 1664 р. на Правобережжі точилися брато-вбивчі бої. За участь у змові було заарештовано київського митрополита Йосифа Тукальського та архімандрита Свя-то-Онуфріївського монастиря Гедеона (Юрія) Хмельниць-кого, полковника Григорія Гуляницького, яких незабаром ув'язнили в колишній столиці хрестоносців Тевтонського ордену - Мальборку (Марієнбурзі), а також Івана Вигов-ського, якого засудили до страти і розстріляли. Каральні заходи не додали популярності Павлові Тетері. Прірву між ним та козаками поглиблювали й дії Чарнецького. По-встання ширилося...

Зречення Тетерею гетьманської булави.

За таких обста-вин у липні 1665 р. Тетеря втік до Польщі. У польського короля він просив допомоги, не втрачаючи надії повернути владу військовою силою. Одначе до осені 1665р. колишній гетьман втратив на Правобережжі останніх .прибічників. Гетьманську булаву отримав Петро Дорошенко, остаточне затвердження якого відбулося на Генеральній раді в січні 1666 р. в Чигирині.

Тим часом Тетеря у Польщі не порозумівся з новим ко-ролем Михайлом Вишневеньким та його оточенням і втік до Молдови. Там він налагодив зв'язки з турецьким султа-ном і підбурював його здійснити похід проти Польщі. За це його отруїли польські агенти.

Андрусівський договір

Тим часом Московія та Річ Посполита розпочали пере-говори. Закінчилися вони підписанням ЗО січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) перемир'я. За умовами договору воєнні дії між Річчю Посполитою та Московією припинялися, встановлювалося перемир'я на 13,5 років. Під владою Московської держави залишалася Лівобереж-на Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на два роки - Київ. За Польщею закріплювалися землі Біло-русі й Правобережної України. Запорізька Січ переходила під контроль обох держав.

Андрусівський договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з ук-раїнською стороною. Він перекреслював більшість здо-бутків українського народу, завойованих майже 20-літ-ньою боротьбою за національне визволення, узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.

Висновки

Що передбачав Ан-друсівський договір?

Кінець 50 - перша половина 60-х рр. XVII ст. для України були трагічними. Безперервно точилася громадянська війна. За володіння гетьманською булавою одночасно боролися кілька претендентів від угруповань різної зовнішньополітичної орієнтації. На-слідком втручання у внутрішні справи України інших держав, залучення їхньої військової сили були майже без-перервні воєнні дії, через що спусто-шувалися цілі регіони, руйнувалося і без того занедбане господарство, ма-сово гинули люди. Україна втрачала державну незалежність та економічну потугу. Але найтяжчий наслідок того періоду української історії - втрата територіальної цілісності України. Дніпро, який з'єднував Україну, роз-

ділив Гетьманщину на Лівобережну та Правобережну.

Закріплений Андрусівським дого-вором насильницький поділ укра-їнських земель між Московією та Польщею надзвичайно ускладнював визвольні змагання українців - адже відтоді для побудови незалежної дер-жави необхідно було долати опір двох, ворожих одна одній, держав. Перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожува-ло українському народові розколом. Саме тому найголовнішими завдання-ми українських державців у подаль-шому стали скасування умов Андру-сівського договору та об'єднання України під владою одного гетьмана.