Феномен козацтва

Реферат на тему:

Феномен козацтва

ПЛАН

1. Проблема генезису козацтва.

2. Чинники формування козацтва.

3. Запорозька Січ

4. Література

1.Проблема генезису козацтва.

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монголь-ській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він оз-начає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника жи-тій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вжива-лося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання було зроблено ще на початку XVII ст., коли польські історики намагали-ся вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрий-ковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалися інші версії, що пояснюють походжен-ня козацтва:

«хозарська» -- ототожнює козаків з давніми народа-ми степу «козарами», або хозарами;

«чорноклобуцька» -- вбачає в них нащадків «чор-них клобуків» -- тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

«черкаська» -- вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черка-сів), які до того проживали в Тмутаракані;

«татарська» -- виводить козацький родовід з татар-ських поселень, що виникли на Київщині за часів Володи-мира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татар-ського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства -- козацтво;

«автохтонна» -- доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані велико-му литовському князю;

«болохівська» -- пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохів-ців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місце-вих князів;

«бродницька» -- висвітлює генетичний зв'язок ко-зацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київ-ської Русі -- «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

«уходницька» -- пов'язує виникнення козацтва з ут-воренням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за ри-бою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

«захисна» -- пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаю-чій татарській загрозі;

10) «соціальна» -- факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, націо-нального та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання¹.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість із них містить раціональні зерна, синтез яких дає можли-вість наблизитися до правильної відповіді.

2.Чинники формування козацтва.

Поява певного історичного явища зумовлена, як пра-вило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхід-ність. Чинниками, що робили можливими появу та форму-вання козацтва, були:

існування великого масиву вільної землі зі сприят-ливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та ін;

природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореа-лізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господар-ського освоєння та колонізації нових земель;

посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;

зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Козацтво сформувалося на стику землеробської та ко-чової цивілізацій між слов'янським та тюркським етніч-ними масивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тоб-то змішаним народом. У козацький побут органічно ввій-шли тюркські слова(кіш,осавул, булава, бунчук,барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо). Тому термін «протистояння», поширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбу-валося формування козацтва. Цей маргінальний проша-рок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською ци-вілізаціями.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формуєть-ся водночас зі шляхтою протягом XV-- XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не со-ціальний статус, а спосіб життя, рід занять. У 1572 р. ко-роль Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж во-на започаткувала два важливі суспільні процеси: а) утво-рення реєстрових збройних формувань; б) легітимізацію козацького стану -- юридичне визнання прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був розформований. Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у зв'язку з поразкою в Лівонській війні та активізацією ни-зового козацтва був змушений повернутися до ідеї віднов-лення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій впи-сав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового воло-діння, військово-адміністративну незалежність від місце-вої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєс-тровців були охорона кордонів та контроль за нереєстрови-ми козаками.

З часом кількість реєстрових козаків зростала: у 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. -- 6 тис, а 1631 р. -- вже 8 тис. Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р. мало шість полків -- Білоцерківський, Канів-ський, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чиги-ринський. Серйозним ударом по реєстровцях і по всій ко-зацькій верстві була «Ординація війська Запорозького ре-єстрового» (1638), яка зменшила кількість реєстрового війська і обмежила привілеї та права козацтва.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво -- замож-ні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво -- козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військо-во-політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покоза-чення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело ко-зацький спосіб життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі По-сполитої.

Отже, протягом XV--XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства --Асозацтво, яка виникла як опози-ція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небез-підставно претендувала на роль політичного лідера і вла-ду. Ґрунтом для формування козацтва стали існування ве-ликого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їх освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Ката-лізаторами цього процесу були широкомасштабна колоні-зація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і націо-нального гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків і татар.

3.Запорозька Січ

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495-- 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з тата-рами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сур-ський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву -- Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах -- Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час ви-никнення першої Січі полягає в тому, що козаки стихійно прибували на Запорожжя і будували в різних місцях так звані «городці» та засіки, або ж «січі», з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натис-ком ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Д. Ви-шневецького.

Вишневєцький Дмитро (Байда) (1516--1563) -- один із перших ві-домих в історії українського козацтва гетьманів, нащадок великого князя литовського Ольгерда. У1551 р. -- черкаський і канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. У1560 р. -- на службі в московського царя Івана Грозного, у 1561 р. повертаєть-ся в Україну. У1563 р. здійснив військовий похід до Молдавії. Че-рез зраду одного з молдавських претендентів на владу козацьке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був від-правлений до Стамбула і там страчений.

Під його керівництвом протягом 1552--1556 pp. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згурту-вання запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справ-жньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функ-ції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція держави. Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців помітно вплинули на процес самоорга-нізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. її рішення вважали обов'язковими для виконання. Як правило, рада розгляда-ла найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої полі-тики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини, та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі -- військової старшини, а та-кож органів місцевої влади -- паланкової або полкової стар-шини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 осіб. До цієї групи козацтва входили: військова старшина -- кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчуж-ний, довбиш, канцеляристи та ін.; похідні та паланкові на-чальники -- полковник, писар, осавул та ін. Старшина зо-середжувала у своїх руках адміністративну владу та судо-чинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним пра-вом і здоровим глуздом». Це пояснюється відсутністю тра-диції, оскільки козаки мали того часу порівняно коротку історію; перманентною воєнною конфронтацією, яка не да-вала змоги зосередитися на внутрішньому житті; побою-ванням запорозьких козаків, що писані закони змінять та обмежать їхні свободи. Козацьке право фіксувало ті відно-сини, що сформувались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5-- 8 територіальних паланок), зумовлювало правила військо-вих дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визна-чало види злочинів та покарань. Запорожжя мало і свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозько-го». Розташовуючись на території Дніпропетровської, За-порізької, частково Херсонської, Кіровоградської, До-нецької, Луганської та Харківської областей, Запорозька Січ у XVIII ст. за розмірами площі наближалася до острів-ної Англії. Територія Запорожжя постійно змінювалася, кордони переносилися. Проте це не могло стати на заваді визнання козацької державності, оскільки у багатьох кочових народів кордони були постійно рухомими, а існуван-ня державності все ж таки визнавалося.

Отже, йдеться про своєрідну оригінальну форму дер-жавності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній струк-турі народної самооборони і господарській формі самови-живання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. М. Костомаров назвав Січ «християнською ко-зацькою республікою», і це визначення стало класичним, адже Війську Запорозькому Низовому справді були прита-манні певні ознаки демократичної республіки. Тут не існу-вало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; пану-вала формальна рівність між усіма козаками (права корис-тування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі панівною була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала ко-зацька рада. Для козацтва не існувало жодного авторите-ту: всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали винят-ково через призму усталених звичаїв та традицій. Невідпо-відність лідера козацьким нормам могла стати причиною не тільки усунення з посади, а навіть смертної кари. Сам обряд обрання старшини свідчив про глибоко укорінений демократизм козацької громади. Так, за звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і ли-ше на третій -- погодитися. Аби він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав, звідки він ви-йшов, старі січовики посипали його голову піском або ма-зали багнюкою. А кошовий мав дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сторони. Водночас, присяг-нувши отаману, козаки в усьому підкорялися йому і ша-нобливо до нього ставилися.

Свого часу відомий дослідник американської демокра-тії Алексіс де Токвіль влучно підмітив, що американська цивілізація виросла на двох великих протилежних заса-дах, які органічно з'єдналися в одне ціле, -- духу свободи та духу релігії. Це ж стосується й козацтва. Взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад лежить не тільки в основі світобачення козаків, а є своєрідним ідео-логічним фундаментом усієї будови козацької держави. Глибока релігійність, ревний захист православної віри -- характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достат-ньо сказати, що вступ до запорозького товариства починав-ся з питання: «У Бога віруєш?» Саме православ'я, очевид-но, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.

Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить іс-нування в межах вольностей Війська Запорозького Низо-вого понад 60 церков. Козаки постійно відвідували бого-служіння та різні молебні. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини ви-тягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відпису-вав на церкву ікону, медаль, зливок золота, срібла тощо. У 1755 р. запорозький кіш придбав срібне панікадило вагою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було вели-чезною сумою (все жалування війська тоді становило 4660 крб.). Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного ру-ху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й заспокоїти вирую-че козацьке життя, а також підготуватися до самозречен-ня та подвигу, що становили суть запорозького способу існування. Саме тому можна констатувати, що між право-слав'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер, і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «християнською ко-зацькою республікою».

Козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-пси-хологічній основі. Людей об'єднала не сила державної вла-ди, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розви-ток військової сфери -- могутнє військо та озброєння і при-мітивний економічний сектор (відсутність власної фінан-сової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).

Отже, Запорозька Січ, маючи головні ознаки держав-ності, все ж була лише своєрідною перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демогра-фічної, культурної та інших державотворчих функцій) пе-рехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991.

Боплан Гільйон Левассер. Опис України. - К., 1990.

Щербак В. Козацтво у станово-класовій структурі українського суспільства (друга половина ХV - середина ХVІІ ст.) // Укр. іст. журнал. - 1992. - №11.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - К., 1990.