Розгортання української національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)

2

Реферат на тему

Розгортання української національно-визвольної війни

(лютий 1648 -- серпень 1657 р.)

ПЛАН

1. Початок збройної боротьби.

2. Військова стратегія Б.Хмельницького.

3. Зборівський та Білоцерківський договои. Битва під Берестечком.

4. Орієнтація на Москву.

5. Переяславський договір.

6. Література

1.Початок збройної боротьби.

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595--1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Боґдану дріб-ним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі свої-ми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину.) Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедли-вості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьма-ном. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збиран-ня повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізо-дом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

Намагаючись «якнайшвидше придушити козацьке свавілля» у самому зародку, Польща кинула проти пов-станців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі здобули блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (тра-. вень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень).' Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмель-ницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки за-стосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську про-тивника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби знач-ною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового ко-зацтва і укладенням союзу з кримськими татарами розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельниць-кий застосував абсолютно нову її модель, у якій зовніш-ньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою,) яка могла ефективно протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму за-ручником свого синаї. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад З тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.)

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військовими фор-муваннями Речі Посполитої /зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. За короткий час вона охопила майже всю територію України, під знамена повсталих одностайно стали козаки, селяни, міщани, духо-венство та частина шляхти. Така масштабність національ-но-визвольної та антифеодальної боротьби, активність пов-станських формувань у західних районах Волинського та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщь)Звістка про те, що Б. Хмельницький на-ближається до Львова, за спогадами очевидців, призвела до того, що «майже весь Люблін впав духом, і все, що живе, вирушило у путь». Не кращою була і ситуація у Варшаві: «Тут немає нікого, хто б не думав про порятунок найцінні-шого свого майна і свого життя».

2.Військова стратегія Б.Хмельницького.

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можли-вість розгромити польську армію і захопити столицю, об-межився лише викупом зі Львова й укладенням перемир'я під Замостям.ДЦо це було: виважений крок чи фатальна помилка козацького ватажка? Які ж фактори вплинули на такі рішення і остаточно визначили їх вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, адже з численни-ми перемогами помітною ставала і втома збройних форму-вань повстанців. Джерела свідчать про значне скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це поясню-ється тим, що частина полків за наказом гетьмана почала ді-яти самостійно, а певна кількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою роль відіграли і відірва-ність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирі-шальними діями Б. Хмельницький міг розраховувати лише на ЗО--40 тис. вояків. Ситуація в українському війську ускладнювалася нестачею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимо-вих умовах військо не було підготовлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою розра-ховувати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648 р. неподалік від Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких дже-рел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Кри-му, а з Хмельницьким залишається лише незначна части-на формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того, після укладення в жовтні 1648 р. у Мюнстері миру, який фіксував закінчен-ня тридцятилітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєї союзниці Австрії.

Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницького не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних меж України. Перехід поль-ського кордону міг внести нові акценти в характер війни. Створювалася цілком реальна загроза переростання наці-онально-визвольної боротьби в несправедливу загар-бницьку війну. До того ж, якщо в українських землях гетьман міг розраховувати на підтримку місцевого насе-лення, то на польській території місцеві жителі чинили б опір, вели б партизанську боротьбу.

Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцні позиції, водночас боялася народного гні-ву, який, вийшовши з-під контролю, міг би суттєво заче-пити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїй більшос-ті старшина вимагала негайного укладення перемир'я. Гетьман чудово розумів, що в нього за плечима розбурха-не, розбалансоване суспільство. Терміново необхідно було взяти під контроль суспільні процеси, визначити подальші перспективи українських земель.

Бурхливий розвиток подій, постійне збройне протисто-яння призвели до того, що майже вся енергія та розум ко-зацької верхівки були спрямовані на військову, а не полі-тичну сферу. Ці обставини, а також природний консерва-тизм старшини не дали змоги побачити нових перспектив, перспектив створення незалежної української держави. Б. Хмельницький та його соратники у цей час твердо стоя-ли на позиціях традиційного «козацького автономізму». Тому й мета в них була не радикальна -- започаткування власної державності, а порівняно поміркована -- реформу-вання державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та надання Україні такого ж статусу і прав, як Литві. З огляду на це зрозумілою стає поведінка козаць-кої верхівки. Підтримку обрання на трон короля Яна Ка-зимира, відмову від контролю над західним регіоном (тре-тина визволеної території України з високорозвинутим ви-робництвом та значним людським потенціалом) історики вважають невиправними помилками, але ці кроки абсо-лютно логічно випливають з ідей автономізму, прихильни-ками яких були у цей час як гетьман, так і більшість його прибічників.

Отже укладення перемир'я під Замостям (листопад 1648 р.) оуло наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них -- прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними форму-ваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на ет-нографічні кордони України, захист старшиною власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми по-дальших дій, обстоювання гетьманом та його прибічника-ми ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалеж-ної української держави/)

2.Зборівський та Білоцерківський договори. Битва під Берестечком.

23 грудня 1648 року Б. Хмельницький на чолі повстан-ського війська тріумфально вступив до Києва. Його зустрі-чали як «українського Мойсея», що «визволив свій народ від польського рабства». Між тим польська сторона, вико-риставши умови перемир'я не для конструктивного діало-гу з українцями, а для збирання сил, вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі/Річ Пос-полита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським геть-маном Янушем Радзивілом.)

Вишневецький Ярема (1612--1651) -- один із наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Походив з українського князівського роду. Перейшов у католицтво. Виступав проти урядової політики централізації. Брав участь у жорстокому придушенні козацько-се-лянського повстання 1637--1638 pp. Під час Визвольної війни відзначився у боях 1648 р. під Махнівкою, П'яткою і Старокостян-тиновим проти козацького війська, очолюваного М. Кривоносом. Ставши в 1649 р. коронним гетьманом, продовжував придушува-ти визвольний рух в Україні заради відновлення польсько-шляхет-ського панування.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію бі-лоруських повстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони. У скрутну ситуацію потрапив і Я. Вишневецький, військо якого Хмельницький оточив під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допо-могу оточеним, гетьман швидким маневром не тільки зу-пинив наступ поляків, а й примусив їх поспіхом будувати табір для оборони уШляхетське військо опинилося в катас-трофічному становищі -- назрівала подвійна поразка Речі Посполитої -- під Зборовом і під Збаражем.

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького)Зауважимо, що українсько-татарський мілітарний альянс з мо-менту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Укра-їна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктом для грабунку, з іншого -- певною загрозою. З огляду на це перспектива перемог України в протистоян-ні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення україн-ської державності зовсім не приваблювали татар. Вони зав-жди мали на меті тільки взаємоослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений пі-ти на укладення 8 серпня 1649 року Зборівського мирного договору. Відповідно до його умов козацький реєстр зрос-тав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київ-ське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті. Всім учас-никам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєт-ків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво; воє-водства Волинське та Подільське, як і до повстання, зали-шалися під владою короля,

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники бо-ролися лише за політичну автономію для козацького регіону Зборівська угода, яка, здавалось би, скріпила досяг-нення поставленої мети, з часом засвідчила свою нежиттє-здатність} Вона не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. Вже у ве-ресні 1650 р. король Ян Казимир під час таємної бесіди з папським нунцієм обговорював плани нового походу в Ук-раїну. Підтримуючи цю агресію, римський папа прислав королю освячений меч і благословення на війну. У лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне. Ця подія стала початком нового раунду протистояння, вирішальним моментом якого була битва під Берестечком (червень 1651 p.). У битві 150--200-тисяч-ному польському війську протистояло 100 тис. осіб війська повстанців, до яких приєдналися 50 тис. татар. З огляду на цю статистику цілком зрозуміло, у яке катастрофічне ста-новище поставили повстанців татари, які, не витримавши артилерійського обстрілу, у вирішальний момент покину-ли поле бою. Коли ж Б. Хмельницький зробив спробу зупи-нити відступаючих, то сам опинився в татарському полоні, з якого визволився лише через деякий час і за викуп.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов укладеного 18 ве-ресня 1651 року Білоцерківського договору козацький ре-єстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширю-валася лише на Київське воєводство, йому заборонялися зовнішні відносини. Крім того, шляхті було дозволено по-вертатися до своїх маєтків.

4. Орієнтація на Москву.

За цих обставин Б. Хмельницький дедалі більше розу-міє, що вибитися власними зусиллями з-під польського панування, маючи лише ненадійного союзника -- татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європей-ських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу про-ти законного свого господаря -- польського короля. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатура-ми були Росія та Туреччина, але оскільки Москва зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям пра-ва вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в ту-рецьких володіннях. Наприкінці року Оттоманська Порта формально прийняла Військо Запорозьке під свою протек-цію. Спираючись на турецьку підтримку, у вересні 1650 р. гетьман направив велике козацьке військо до Молдавії, маючи на меті через шлюб свого сина Тимоша з донькою молдавського господаря Розандою вивищити свій рід до рівня князівського та укласти союз України з Молдавією. Проте для Б. Хмельницького молдавська авантюра закін-чилася надзвичайно трагічно -- 1653 р. гине його син Ти-міш, Валахія та Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укла-дають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополі-тичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна під-тримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відно-син з Кримом і визначили проросійський вектор зовніш-ньої політики Війська Запорозького.

Починаючи з 1648 р. Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антиполь-ській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Ук-раїну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі По-сполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що ро-сійський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня

5. Переяславський договір.

У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Ук-раїною, збереження основних прав і вольностеи Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Вже на цьо-му етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності в підходах до новоствореного союзу. Спочатку російські пос-ли відмовилися принести присягу за царя, оскільки відпо-відно до специфіки їхнього державного устрою самодер-жець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутур-лін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностеи України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі пере-яславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно. На цій підставі фахівці вважають, що події січня 1654 р. в Переяславі мали головним чином ритуально-символічний характер.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після дво-тижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію як «Березневі статті». Згідно з цим доку-ментом Україна зберігала республіканську форму прав-ління, територіально-адміністративний поділ, нову сис-тему соціально-економічних відносин, цілковиту незалеж-ність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з україн-ського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом (зауважимо, що за життя Б. Хмельницького конкретний зміст «Березневих статей» козакам не був відомий).

Серед істориків ще й досі не вщухають дискусії з приво-ду визначення історико-юридичної суті Переяславсько-московського договору. Ситуація ускладнюється тим, що автентичний, підписаний сторонами документ не зберігся, до нас дійшли лише його копії. Спектр тлумачень цієї уго-ди надзвичайно широкий, але найпоширенішими є п'ять підходів: «персональна унія» (незалежні держави, що ма-ють власні уряди, визнають владу одного монарха); «ва-сальна залежність» України від Росії; «автономія» України у складі Росії; «возз'єднання» українського та російського народів; «військовий союз» між Україною та Росією.

Як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 p., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньо-му ефективний засіб для реалізації власних планів: Мос-ква хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирва-ти українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудо-вувати власну незалежну державу.

Укладення Переяславсько-Московського договору кар-динально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відпо-відь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьма-на розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної в догово-рі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брац-лавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, уби-то майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб).

Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загро-зи, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Віль-ненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про по-вернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-україн-ському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; по-вернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від та-тарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів -- приєднання до титулу гетьмана титулу суверен-ного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Шве-ції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Воло-щини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе швед-ський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольс-тво з підтвердженням готовності до спільної боротьби про-ти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднано-го українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.

Отже, на першому етапі Української національної рево-люції (лютий 1648 -- серпень 1657 р.) національно-ви-звольній боротьбі були притаманні значне піднесення, по-рівняно високий рівень організованості, охоплення більшої частини території та більшості населення України, пере-плетіння з селянською війною. Цей період характеризуєть-ся ускладненням міжнародного становища українських зе-мель. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його сорат-ників на процес державотворення визначали динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запо-розького. Спочатку пошуки союзників здійснювалися в трикутнику Польща -- Туреччина -- Росія, проте незаба-ром після укладення Вільненського перемир'я в зовніш-ньо-політичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор -- шведський.

Література

Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. - К., 1993.

Смолій В. Воз'єднання Правобережної України з Росією. - К., 1978.

Меріме П. Українські козаки та їх останні гетьмани. Б.Хмельницький. - Львів, 1990.

Оглобін О. Хмельниччина й Українська державність. - Нью-Йорк, 1954.

Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. - Львів, 1990.

Крип'якевич І. Історія Української держави ХVІІ - ХVІІІ ст. Зміст лекцій. - Львів, 1992.