Козацько-селянські повстання наприкінці XVI-на початку XVII ст.

3

Реферат на тему

Козацько-селянські повстання

наприкінці XVI -- на початку XVII ст.

ПЛАН

1. Повстання Криштофа Косинського.

2. Збройна боротьба Северина Наливайка.

3. Затишшя перед бурею.

4. Повстання 30-х років.

5. Література

1.Повстання Криштофа Косинського.

Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народ-них мас проти існуючих порядків: перша (1591 --1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625--1638) -- тривалішою. Головною рушійною силою народних висту-пів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Ва-луа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна екс-пансія шляхти на відносно вільні українські землі, колоні-зовані уходниками та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Повстання К. Косинського (1591--1593) -- перший ве-ликий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозь-ким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтиче-ві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і м. Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592--1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і час-тково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозь-кий, зібравши численне шляхетське військо та загін ні-мецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки ко-зацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Жи-томирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.

Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою -- підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході пе-реговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали по-разки.

2.Збройна боротьба Северина Наливайка.

Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.

Наливайко Семерій (Северин) (7--1597) -- козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595--1596 pp. Родом з Гали-чини. Змолоду козакував на Запорожжі, потім вступив на службу до князя К. Острозького. В 1594 -- першій половині 1595 р. бере участь в антитурецьких походах. Після повернення з Угорщини бе-ре під козацький контроль більшу частину Волині, що стало почат-ком великого повстання. Після капітуляції повстанців на р. Соло-ниці Наливайко разом з іншими козацькими старшинами потра-пив у полон, був відвезений до Варшави і страчений.

Як сотник надвірних козаків князя Острозького, він був змушений брати участь у придушенні повстання 1591--1593, проте після битви під П'яткою в долі Нали-вайка відбувається крутий злам -- він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Семерій та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, козацький вата-жок посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків.

Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі К. Косинського під П'яткою, а решта, обравши наказним гетьманом Г. Лободу, вирушила на допомогу наливайківцям. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливай-ком. Уже навесні 1595 р. на території України вели бороть-бу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких було понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 -- на початку 1596 р. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Та-ке успішне розгортання повстання значною мірою було зу-мовлене тим, що основні збройні формування Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час пе-ребували в Молдові, де вони намагалися посадити на мол-давський трон польського ставленика.

Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького ко-ронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протидія-ти численному, вишколеному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном (по-над 1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків -- С. Наливай-ка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане козацько-селянське військо налічувало 5--6 тис. осіб, що дало змогу розгроми-ти передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами Жолкевського вони змушені були відступити.

Одна з вирішальних битв, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги, відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церкви і чекав підходу резервів, а козацьке військо -- у Переяслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отри-мавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до російського кордону.

В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоне-ного Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.

3. Затишшя перед бурею.

Після поразки повстань кінця XVI ст. протягом трид-цяти років не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на по-чатку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної ді-яльності, постійно відчувала потребу у військовій силі ко-заків і тому мусила змінити гнів на милість, а репресії на привілеї. Невдачі попередніх виступів та поява нових ак-центів у політиці польського уряду призвели до розколу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: ра-дикальної, що об'єднувала незаможних козаків, вчораш-ніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повстання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень, та поміркованої, до якої належали заможні козаки, схильні до компромісів і мирного легітимного (законного) розширення козацьких прав та вольностей шляхом договорів з польським урядом.

З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, найяс-кравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кішка (1600--1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-- 1622).

Кішка Самійло (7--1602) -- козацький гетьман, походив з україн-ської шляхти. Учасник морських походів запорожців на турецькі фортеці. Під час одного з них потрапив у полон, де пробув 25 років. У1599 р. організовує повстання невільників на турецькій галері поблизу Гезлева і повертається в Україну. Наступного року козаки під проводом Самійла Кішки у складі польсько-шляхетського вій-ська здійснюють успішну експедицію до Волощини на підтримку господаря Ієремії Могили. Загинув під час походу в Лівонію.

Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (?-- 1622) -- політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва. Наро-дився у с. Кульчицях поблизу Самбора в шляхетській родині. Нав-чався в Острозькій школі, згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі висунувся на чільне місце серед козацької старшини. Очолив кіль-ка вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство. З йо-го ім'ям пов'язане взяття Варни (1606) і Кафи (1616). У1618 р. взяв участь у поході військ польського королевича Владислава на Москву. Майже одночасно (1620) послав до царя спеціальне по-сольство з проханням прийняти українських козаків на російську службу. У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, тве-резим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромі-сів. Відомий як меценат і палкий прихильник братського руху. У 1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Тоді ж дістав тяжке поранення, яке прискорило його смерть. Похований у Брат-ському монастирі в Києві.

Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посили-ти його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздат-не регулярне військо; довести чисельність козацького вій-ська до 40 тис; трансформувати козацтво із суто воєнного в активний воєнно-політичний чинник суспільного жит-тя, здатний розв'язувати державні проблеми; шляхом вступу всього Війська Запорозького до Київського братс-тва утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та мі-щанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала перемо-гу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укладено-го 1621 p., йому заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не випла-тив зароблених козаками грошей та скоротив реєстр. Утво-рилася значна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальними правами й привілея-ми. У відповідь на утиски з боку Польщі козацтво, демонс-труючи свою незалежність, активізувало втручання в ту-рецько-татарські справи. Коли королівський посол, який прибув на Запорожжя, почав дорікати козакам, що вони порушують мирну угоду з Туреччиною, вони заявили: «Мир укладав король, а не ми!» Частина учасників Хотин-ської війни, яка змушена була повернутися в шляхетські маєтки, відмовилася від виконання феодальних повиннос-тей. Особливого розмаху ці процеси набули на Київщині, де чимало місцевих жителів «покозачилися», тобто само-вільно проголосили свою належність до козацького стану.

4.Повстання 30-х років.

Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, поль-ська офіційна влада для придушення козацько-селянсько-го руху відправила на Київщину 1625 р. 30-тисячне вій-сько С. Конецпольського. Проти шляхти виступили об'єд-нані сили місцевих повстанців та запорожців (майже 20 тис. війська) на чолі з гетьманом М. Жмайлом. Найбіль-ша битва між протидіючими сторонами відбулася в урочи-щі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, але, зазнавши значних втрат, жодна з них не отримала перемоги. Такий розвиток подій призвів до посилення поміркованої течії в козацькому середовищі: спочатку від керівництва було усунуто М. Жмайла і гетьманську булаву передано пред-ставнику козацької верхівки М. Дорошенку, а потім укла-дено компромісну мирну угоду. Згідно з Куруківською угодою всі повстанці були амністовані, козацький реєстр зростав від 3 до 6 тис, а щорічна плата реєстровцям збіль-шувалася до 60 тис. злотих. Водночас козакам забороняло-ся втручатися у релігійні справи в українських землях, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземни-ми державами.

Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольняла інтересів більшості повсталих, які муси-ли повертатися у кріпацтво. Саме тому вона прискорила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстро-ве козацтво, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміси з урядом, і нереєстрове, яке організа-ційно оформилося на Січі 1628 р. та, як правило, займало радикальну позицію.

Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Ук-раїні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основни-ми причинами повстання стали грабунки та розбої поль-ських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиблен-ня протиріч між нереєстровими та реєстровими козаками, які мусили захищати інтереси гнобителів. Початком пов-стання стала відмова запорожців коритися гетьману реєс-тровців Григорію Чорному. У березні 1630 р. козаки, об-равши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтав-щину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чор-ного, оволодівши Каневом та іншими населеними пункта-ми, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами. Центральною подією протистояння була «Тардсова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту -- добірне шляхетське формування, що охоро-няло штаб Конецпольського.

Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змушений був піти на переговори. Як і під час попереднього повстан-ня, козацько-старшинська верхівка усунула ватажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з частиною прибіч-ників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основних вимог Ку-руківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорож-жя та рейди запорожців у верхів'я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Судима на чолі загону січовиків знищив ко-дацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця по-дія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ва-тажка було підступно схоплено реєстровцями і видано польським властям.

Новим масштабним виступом народних мас стало се-лянсько-козацьке повстання 1637--1638 pp., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. На початковому його етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зрадників -- старшин-реєс-тровців, повстання поширило свій вплив на все Подні-пров'я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо, втративши більше п'ятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців -- вже навесні 1638 р. козаки знову активізу-ють свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остря-ниця, потім -- Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулюва-ти. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувало-ся козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох староствах -- Черкаському, Чигиринському та Корсун-ському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану поспо-литих.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI -- на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними при-чинами невдач були стихійність, неорганізованість, недос-конале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій ре-єстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програм-них установок, гнучка політика польського уряду, спря-мована на розкол лав повстанців, тощо. Однак, незважаю-чи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттє-во гальмували процеси ополячення та окатоличення, змен-шували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду бороть-би, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національ-ної самосвідомості.

Література

1. Боплан Гільйон Левассер. Опис України. - К., 1990.

2. Щербак В. Козацтво у станово-класовій структурі українського суспільства (друга половина ХV - середина ХVІІ ст.) // Укр. іст. журнал. - 1992. - №11.

3. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - К., 1990.