Культура України в литовсько-польську добу. початок татарських набігів.

2

Реферат на тему

Культура України в литовсько-польську добу. початок татарських набігів.

План

1. Вступ.

2. Європейські впливи на українську культуру.

3. Побутова культура і народний фольклор.

4. Релігійне життя.

5. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі

6. Література

1.Вступ.

Після занепаду Київської Русі литовське проникнен-ня, польська експансія, татарська агресія суттєво вплину-ли на перебіг подій в українських землях. У XIV--XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культур-ному розвитку України. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгів-лю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зрос-таюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 p.; татарська агресія. Піднесенню ук-раїнської культури сприяли технічний і технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Вза-ємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне об-личчя українських земель.

2. Євроейські вливи на українську культуру.

Певні зрушення в XIV--XVI ст. відбулись у політичній культурі. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвитку гуманістичної думки в Україні. Носіями нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших серед представників євро-пейської політичної думки заперечив божественне похо-дження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював не-втручання церкви в державні справи. У своїх творах гума-ністи подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів як активних суб'єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, по-лягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру. І хоча українські гуманісти були лише елітарною групою світських інтелек-туалів, а їхні ідеї не мали значного поширення, все ж вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб'єкта іс-торичного процесу.

Ніби для ілюстрації думок гуманістів наприкінці XVI -- на початку XVII ст. на історичну авансцену виходить нова суспільна сила -- міщанство, яке одразу стало помітним чинником громадсько-політичного життя. Саме міщанс-тво стало основою братств -- легальних організацій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-благодій-ницький напрям, а з посиленням іноземного гніту дедалі більше виявляли себе громадсько-політичний та націо-нально-культурний напрями. Братства фактично перетво-рилися на ідейні центри захисту мови, культури, духов-них цінностей українського народу, на зародкові елементи громадянського суспільства.

Новим явищем політичної культури цього періоду слід вважати і феномен Запорозької Січі, яка була праобразом майбутньої української державності.

Значні зміни в XIV--XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їх суспільного життя стало співіснуван-ня правових систем різного характеру та походження. Го-ловними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено тради-ційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель -- Волоське право. Хоча поява чужих правничих інститутів не зовсім відпо-відала ментальності місцевого населення, блокувала роз-виток традиційних правових норм, проте саме Литов-ський статут завершив процес уніфікації правових сис-тем давньоруських земель і став уособленням повного єдиного загального права, а Магдебурзьке право вводило суспільні відносини в цивілізоване русло, закладало на українському ґрунті основи громадянського суспільства.

3. Побутова культура і народний фольклор.

Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі україн-ських земель. Розширення панського землеволодіння, поси-лення влади феодала логічно призвело до зміни вигляду то-гочасних сіл. Якщо раніше, коли вільної землі було багато, межею між сусідами вважалося те місце, «де зіткнуться сокири», тобто де з обох сторін зустрінуться рубачі під час рубання лісу, то в XV--XVI ст. під тиском феодалів на се-лянські землі відбувається певне упорядкування структури селянського поселення. Хати будують обабіч дороги. За кожною хатою розташовані загуменки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали господарю хати.

Цивілізованішими стають сімейні та родинні стосунки. В українських землях тривалий час існував громадян-ський шлюб, заснований на народних весільних звичаях і традиціях. Починаючи з XVI ст. між батьками й родичами молодої та батьками і родичами молодого укладається до-говір (зговір, змовини, згода). Спочатку цей договір укла-дали усно, а починаючи з XVII ст. -- письмово, щоб закрі-пити за молодими придане. У XVI--XVII ст. церква вста-новлює контроль над процесом одруження. З цього часу тільки через обряд вінчання шлюб ставав дійсним.

У період XIV--XVI ст. в народний побут входять годин-ник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що сут-тєво вплинули на суспільне життя.

Розвивається фольклор. Народна творчість звертається насамперед до оспівування традицій Київської Русі. В ціло-му переважає обрядова поезія (русальні, купальські, об-жинкові пісні, голосіння, а з XVI ст. з'являються нові фоль-клорні жанри -- думи, історичні пісні, нова тематика -- боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой -- козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідейний зміст -- становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму, формування в народу нового рівня самосвідомості, громадянського обов'язку та віри у власні сили.

Значні якісні зміни відбулися в духовній культурі. Протягом XIV--XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мо-ва», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» -- це певна спільна основа, схо-динка в становленні української та білоруської національ-них мов. На зламі XV--XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови -- староукраїнська та старобілоруська. Якщо до утворення Речі Посполитої (1569) функціонуван-ня руської мови було досить вільним, то після переходу Волині, Брацлавщини, Київщини до складу Польської дер-жави вона зазнає дискримінації. Та все ж, незважаючи на утиски, українська мова не тільки не здає позиції, а роз-ширює сфери вжитку, збагачує свою стилістику. Поряд із традиційними юридично-діловим і літописним стилями, перекладною літературою, ораторсько-проповідницькою прозою бурхливо розвивається полемічний стиль (Г. Смот-рицький, І. Вишенський, С. Зизаній), зароджується нау-ковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотрицький, Д. На-ливайко та ін.).

4. релігійне життя.

Глибоко позначилася на духовній культурі специфічна ситуація в релігійній сфері, що склалася в українських землях XV--XVI ст. Безперервне протистояння католиц-тва і православ'я зумовило укладення Берестейської унії (1596) та утворення уніатської церкви, що посилило гос-троту релігійних та національних конфліктів. Релігійне протистояння мало не тільки негативні наслідки. Намага-ючись укріпити власні позиції, протидіючі сторони муси-ли дбати про розвиток освіти, поширення свого впливу через розбудову шкіл. Релігійна полеміка збуджувала дум-ку, сприяла розвитку культури дискусії, формуванню по-лемічного стилю.

Реальні потреби господарського та культурного життя, поширення ідей гуманізму, намагання представників різ-них релігійних конфесій розширити свою соціальну базу зумовили якісні зміни у сфері освіти. У XV--XVI ст. поряд з традиційними школами при церквах та монастирях ви-никають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань. Намагаючись протидіяти поширенню чужих впливів, православні засновують свої освітні закла-ди. Так, у сфері освіти з'являється новий тип школи -- греко-слов'яно-латинська, у навчальному процесі якої ор-ганічно поєднувалися давньоруська традиція й новітні надбання західноєвропейської думки. Першим освітнім закладом цього типу в українських землях стала Острозь-ка академія (1576), заснована князем К. Острозьким. У своїх стінах вона зібрала цвіт тогочасної української та зарубіжної інтелектуальної еліти. її викладачами були Г. Смотрицький, В. Суразький, Д. Наливайко, чужоземці -- відомі вчені К. Казимирський, Я. Лятош, К. Лукаріс, який незабаром став патріархом константинопольським. Своє-рідну естафету Острозька академія передала братським школам, перша з яких виникла 1586 р. у Львові. Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. школи цього типу діяли в Перемишлі, Кам'янці-Подільському, Галичі, Холмі та ін-ших містах.

Падіння в середині XV ст. Візантійської імперії зумови-ло докорінний переворот у духовному житті українського суспільства. Після певної паузи в поступальному розвитку культури, своєрідного інтелектуального та культурного застою, розпочинається переорієнтація на західну цивілі-зацію, активне засвоєння на Грунті києво-руської духов-ності надбань західноєвропейської культури. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали: 1) відхід від візантійських зразків та канонів (у XV--XVI ст. в іконопи-сі постаті святих виходять за межі візантійських умовнос-тей, набувають рис індивідуальності, передається динамі-ка руху); 2) поширення ідей гуманізму та реформації;

3) поява нових форм самовираження і мистецьких стилів (у літературі набуває поширення полемічний стиль, виникає українське віршування; у живописі наприкінці XVI ст. з'являються нові жанри -- портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу; виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хо- ру (кант), сольна пісня із супроводом; у 1573 р. створюється вітчизняний ляльковий театр, що надалі переростає в тра-дицію українського вертепу; зароджується стиль бароко;

4) посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу; 5) індивідуалізація творчості.

Отже, позитивні зрушення в культурі праці та господа-рюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозь-ка Січ) національної державності в політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духовній, зумов-лені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та неза-лежність.

5. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили цен-тральну владу, посилили відцентрові тенденції в Орді. У контексті цих подій та процесів, очевидно, і слід сприйма-ти відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських та-тар і утворення ними своєї держави -- Кримського ханства з правлячою династією Гіреїдів.

Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в політичному, і в економічному плані. Постійна боротьба за владу, в основі якої лежало як протистояння претендентів на кримський престол, так і змагання місце-вої знаті з централізмом, уособленням якого був хан, сут-тєво дестабілізувала ситуацію в країні. Не сприяло зміц-ненню держави і становище в економічній сфері. Достатньо сказати, що навіть на початку XVI ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя. Один із сучасників так описує характер татарського земле-користування: «Землю, навіть найродючішу, вони не об-робляють, задовольняючись тим, що вона сама їм прино-сить, тобто травою для годування худоби». Наприкінці XIV -- на початку XV ст. економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало ко-чове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпе-чувало ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму міс-цевому населенню. Свої внутрішні проблеми кримські ха-ни розв'язували шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на початку XVI ст. у ній було 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханс-тво робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим гра-бункам сприяло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало підтримку могутньо-го сюзерена.

Українські землі були одним з основних об'єктів татар-ських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії углиб українських та російських зе-мель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були занедбані, гарнізони укріп-лених замків слабкі, наймане військо становило лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти численній та мобільній татарській кінноті. Залучення до захисту пів-денних кордонів шляхетського ополчення та магнатських надвірних загонів також не давало бажаного результату, а навіть ускладнювало ситуацію. Ці формування, як прави-ло, не заважали набігам, вступали у бій лише з тими татар-ськими загонами, які поверталися додому з награбованим, і за викуп віддавали полонених і добро справжнім власни-кам. Така тактика не стільки блокувала татарські напади, скільки потурала їм.

У 1448 p., підтримуючи претендента на титул Велико-го литовського князя Михайла, татари Великої Орди впер-ше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважа-ло його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває ознак систематичності. Причиною цього став розрив Мен-глі-Гіреєм, сином' і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з ли-товським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для гра-біжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська аг-ресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, погра-бування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась ці-леспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 р. татари зроби-ли 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом екс-пансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства роз-вивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому на-селенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв'язу-вати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності -- союзів з тією чи іншою державою та грабіж-ницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV -- початку XVI ст. перетво-рили Кримське ханство на силу, яка своїми походами за-грожувала життєдіяльності українських земель.

Література

Боплан Гільйон Левассер. Опис України. - К., 1990.

Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватись українська нація. - К., 1991.

Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навчальний посібник для студентів вузів: У 3-х кн. - К., 1994.