Довготривалі зміни площі озер на пересипу Тилігульського лиману (Чорне море)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Довготривалі зміни площі озер на пересипу тилігульського лиману (чорне море)

О.Б. Муркалов, канд. геогр. наук, доцент

О.О. Стоян, канд. геогр. наук, доцент

Одеса, Україна

АНОТАЦІЯ

Пересип Тилігульського лиману являє собою одну з потужних контактних зон море-лиман, формування і сучасний розвиток якої відбувається під впливом природних і антропогенних чинників. Геосистема пересипу включає офіційно визнані водно-болотні угіддя, морську і лиманну зони, антропогенноперетворені ділянки. Аналіз літературних, картографічних джерел, космічних знімків, польові дослідження дозволили простежити зміни площі озер на пересипі за період більше 200 років. Головним фактором, який впливає на розвиток водних об'єктів на сучасному етапі розвитку, є антропогенна діяльність. Вона проявляється через забезпечення функціонування з'єднувального каналу Тилігульський лиман - Чорне море та забудову пересипу.

Ключові слова: берегові озера, канал, картографічні джерела, пересип, Тилігульський лиман, Чорне море.

ВСТУП

Гирлова область Тилігульського лиману розташована в межах північнозахідної лиманної берегової області (Шуйський, 2000) між Одеською затокою і Березанським лиманом. Тилігульський лиман віднесено до водно-болотних угідь (ВБУ) України, які входять до Рамсарського списку і знаходяться в базі даних Чорноморської програми «Wetlands International» (Міністерство екології та природних ресурсів України; Information Sheet, 1998;. Озера пересипу Тилігульського лиману є частиною цієї потужної контактної зони море-лиман. Контактні зони, особливо море-суша, характеризуються значною інтенсивністю природних процесів та значним природним різноманіттям (Водні ресурси, 2014; Волкова, Мищенко, Антипцева & Липилин, 2017) і потребують постійного всебічного дослідження.

В останні роки, в зв'язку з реалізацією заходів із збереження Тилігульського лиману, пріоритетними стали дослідження гідрологічного режиму моря, лиману та з'єднувального каналу. Будова гідрографічної мережі пересипу, рельєф дна озер, зміни контурів їх берегової лінії, площі водного дзеркала та інші гідрологічні показники в публікаціях практично не представлені. При цьому автори підкреслюють значну роль озер пересипу в водообміні лиман-море, риборозведенні і збереженні природи. Згідно з генетичним підходом В.П. Зенкович (1950) розрізняє серед типів прибережних озер залишкові берегові озера. Вони формуються в результаті утворення пересипів, барів і кіс різного походження і цими береговими акумулятивними формами відділяються від моря та один від одного. Водойми Тилігульського пересипу в своєму розвитку на початковому етапі формування пройшли стадію міжвалового озера. Міжвалові озера як провідний елемент природного комплексу плавнів «осередкового типу» виділено з ландшафтних позицій на морському узбережжі у складі рухливого ландшафту акумулятивних форм Ю.Д. Шуйським та О.О. Ковтуном (2011). Сучасному етапу засвоєння Тилігульського пересипу і дослідження озер відповідає підхід зазначений в Рамсарському визначенні ВБУ - угіддя як природно-господарський комплекс (Рубель, 2009; Руководства Рамсарской конвенции, 2007; Стойловский, 2003). В.П. Зенкович (1960) в описі пересипу Тилігульского лиману вказує на його пересіченість протоками й канавами, звертає увагу на існування в тілі пересипу широкої протоки. В монографії цитуються матеріали зведення Загоровского (1929 р.) який встановив морфометричні параметри і особливості гідрологічного режиму протоки. За даними (Розенгурт, 1974; Шекк, 2004) до 1934 р. лиман був ізольований від моря. В 1934 р. пересип було прорвано повінню. В період 1937-1939 рр. та з 1968 р. канал не працював. Зв'язок з морем був штучно відновлений в 1940 і 1959 році. Впродовж 1940-1944 рр. рівень лиману був вищий за рівень моря, а в 1894-1958 рр. рівень був нижче рівня моря. В роботі (Шекк, 2004) автор вказує, що промисел риби зазвичай вівся на мілководдях, які є розливами та плесами в пониззі лиману, через які проходив канал. Адабовським В.В. та Большаковим В.Н. (2005) опубліковані результати натурних спостережень за водообміном Тилігульського лиману і моря. Було встановлено, що на водообмін моря та лиману впливає вільний водообмін каналу з прилеглими озерами і водними просторами, які переходять в плавні. Роль внутрішніх водойм, озер і плавнів в водообміні між морем та лиманом, за думкою авторів, полягає у відновленні балансу потоків на морському та лиманному краях каналу при розтіканні води у водоймах чи надходженням води у канал з них. За результатами геологічних та палеогеографічних досліджень відтворена історія формування гирлової частини Тилігульського лиману в пізньому плейстоцені-голоцені (Молодых, Усенко & Палатная, 1984; Коников, 2013). Було встановлено, що при більш низькому рівні, після Ольвійської регресії Чорного моря, в Німфейську трансгресивну стадію будова пересипу наближається до сучасного. Ольвійська регресія супроводжувалась ерозійним врізом, який на пересипу приводить до утворення великого русла, яке з'єднало лиман з морем.

В монографіях (Актуальные Проблемы Лиманов, 2011; Водні ресурси, 2014) та статтях (Ю. Тучковенко, Иванов & Тучковенко, 2012; Тучковенко, Кушнир &Лобода, 2015) головну увагу приділено морфометричним характеристикам Тилігульського лиману і функціонуванню з'єднувального каналу Тилігульський лиман - Чорне море. Авторами зроблений висновок про те, що солоні озера, прилеглі до каналу, суттєво не впливають на надходження морської води в лиман. Узагальнюючи результати викладені в публікаціях потрібно звернути увагу на те, що надходження лиманної і морської води до озер пересипу відбувалося, за думкою авторів, переважно через протоку та пізніше канал. Вода надходила до озер при перепаді рівнів лиману та моря, вітрових нагонах, фільтрації крізь тіло пересипу і з атмосферними опадами. Мета статті - отримання закономірностей змін площі водного дзеркала озер на пересипу Тилігульського лиману в часі в умовах зростання антропогенного навантаження. Об'єктом дослідження є озера Тилігульського пересипу. Предмет дослідження - площа водного дзеркала озер. Для досягнення поставленої мети сформульовані та вирішенні наступні завдання:

* узагальнити опубліковані матеріали досліджень водойм пересипу Тилігульського лиману;

* оцінити якість і застосовність картографічних джерел та космічних знімків на територію досліджень;

* виконати натурні дослідження сучасного стану водойм пересипу Тилігульського лиману

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Впродовж 2018-2020 рр. кафедрою фізичної географії, природокористування і комп'ютерних технологій ОНУ імені І.І. Мечникова проводились польові дослідження на пересипу Тилігульського лиману (рис. 1). Виконувалось картографування водних об'єктів, відбір проб води і наносів. Дослідження проводились в західній частині пересипу його морській і лиманній зонах та центральній частині. Камеральні роботи включали в себе обробку польових матеріалів і картографічних джерел 1793-1982 рр. видання. Відбір картографічних матеріалів проведено за їх відповідністю вимогам (Догановский & Орлов, 2011; Муркалов & Стоян, 2019). Картографування і визначення морфометричних характеристик озер виконано із застосуванням відкритої ГІС Saga (URL: http://www.saga-gis.org). Морфометричні характеристики озер пересипу визначені за загально- прийнятою методикою (Догановский & Орлов, 2011). Для вивчення динаміки площі дзеркала водних об'єктів на пересипу Тилігульського лиману застосовується термін загальна озерність. Під загальною озерністю території в статті розуміється відношення суми площ всіх водойм пересипу до загальної площі пересипу та виражається у відсотках. Загальна озерність пересипу Тилігульського лиману обчислюється за формулою (Догановский & Орлов, 2011; Михайлов & Добролюбов, 2017):

Рис. 1. Карта-схема фактичного матеріалу (місце розташування ділянки вказано стрілкою на врізці, ситуація за космічним знімком 2019 р.): А - Чорне море, Б - Тилігульський лиман; точки - ділянки стаціонарних спостережень. лиман природний антропогенний болотний

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Серед доступних для вивчення зміни площі водного дзеркала озер на пересипу Тилігульського лиману картографічних матеріалів які відповідають вимогам, придатними до подальшого використання виявилась обмежена кількість. Їх співставлення та візуальний аналіз (карти Шуберта та виконані до 1846-1863 рр. мають інші принципи побудови та можуть бути проаналізовані тільки візуально) підтвердили висновок (Адабовский & Большаков, 2005), що на пересипу постійно існують водойми: озеро північне, ланцюг центральних і східних озер, канал. За ґенезою озерної улоговини на пересипу можна виділити залишкові прибережні озера, антропогенні та антропогенно-перетворені. Залишкові прибережні озера залишаються майже незміненими і розташовуються в північній частині пересипу. До антропогенних відносяться озера створені в південній частині та ті, які виникли в результаті затоплення заглиблень піщаного кар'єру в центральній частині. Інші озера в той чи іншій мірі перетворені і зазнають суттєвого впливу господарської діяльності. Площа каналу в залежності від рівня води дорівнює 2,2% - 5,4% загальної площі водних об'єктів. На карті Де-Рібаса та на карті 1800 року (рис. 2 а, 2 б) Тилігульський лиман з'єднується з морем протокою. На виході до лиману вона має два гирла, розділених островом. Нанесені глибини в каналі та в морській і лиманній його частинах. На картах Чорноморського гідрографічного бюро, а пізніше в атласі Манганарі пересип лиману зображений як суцільний (Атлас Черного моря, 1841). На пересипу з південного сходу на північний захід простежуються ланцюги

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Серед доступних для вивчення зміни площі водного дзеркала озер на пересипу Тилігульського лиману картографічних матеріалів які відповідають вимогам, придатними до подальшого використання виявилась обмежена кількість. Їх співставлення та візуальний аналіз (карти Шуберта та виконані до 1846-1863 рр. мають інші принципи побудови та можуть бути проаналізовані тільки візуально) підтвердили висновок (Адабовский & Большаков, 2005), що на пересипу постійно існують водойми: озеро північне, ланцюг центральних і східних озер, канал. За ґенезою озерної улоговини на пересипу можна виділити залишкові прибережні озера, антропогенні та антропогенно-перетворені. Залишкові прибережні озера залишаються майже незміненими і розташовуються в північній частині пересипу. До антропогенних відносяться озера створені в південній частині та ті, які виникли в результаті затоплення заглиблень піщаного кар'єру в центральній частині. Інші озера в той чи іншій мірі перетворені і зазнають суттєвого впливу господарської діяльності. Площа каналу в залежності від рівня води дорівнює 2,2% - 5,4% загальної площі водних об'єктів. На карті Де-Рібаса та на карті 1800 року (рис. 2 а, 2 б) Тилігульський лиман з'єднується з морем протокою. На виході до лиману вона має два гирла, розділених островом. Нанесені глибини в каналі та в морській і лиманній його частинах. На картах Чорноморського гідрографічного бюро, а пізніше в атласі Манганарі пересип лиману зображений як суцільний (Атлас Черного моря, 1841). На пересипу з південного сходу на північний захід простежуються ланцюги

Рис. 2. Зображення пересипу Тилігульського лиману на картах: а - (Гидрографическая Карта Северным берегам Черного моря, 1793-1796); б - (Подробная милитерная карта, 1800); в - (Атлас Черного моря, 1841); г - (Военно-топографическая карта Российской империи, 1846-1863); д - (Мал. Буялык, 1923); е - (Сычавка, 1983)

Подібна ситуація відтворена на карті Шуберта (рис. 2 г). Картографовано 7 озер, які розташовані в північній, західній та південній частині пересипу. За виключенням водойми, розташованої на півдні, всі озера поєднані протоками. Загальна озерність пересипу дорівнює f oз= 3,9%. Починаючи з топографічної карти (Мал. Буялык, 1923), в прибережній частині центру морської берегової дуги позначено канал, який, ймовірно, був постійно заповнений водою (рис. 2 д). Ланцюги озер на карті показані за допомогою умовних знаків як пересихаючі. Визначена за цією картою загальна озерність складає f oз= 5,3%. Головною відмінністю топографічної карти 1983 року (Сычавка, 1983) є картографовані озера в північно-східній частині пересипі, та заповнений водою канал в її центральній частині. В північній частині позначено канал та систему озер (рис. 2 е). Загальна озерність для цієї ситуації складає f oз= 26,5%. На великомасштабній карті 1:250001970 р. показана ситуація тотожності рівнів лиману і моря (-0,4 м БС). Умовними знаками показано напрямок течії з лиману в море. Ширина калу дорівнює 45-48 м, глибина 1,4 м. Загальна площа водних об'єктів пересипу лиману, виміряна за цією картою дорівнювала f oз= 27,7%. Площа озер відносно їх розташування до з'єднувального каналу нерівномірна. На східну частину приходилось 21,9%, на західну - 5,7% загальної площі пересипу. Перерахунок площі водойм до площі цих частин пересипі показав, що для східної частини f oз= 29,4%, а для західної f oз = 22,1%.

Тобто вони майже тотожні і близькі до озерності всього пересип Тилігульського лиману. Співставлення результатів отриманих за картами, визначених за останніми супутниковими знімками Google Earth та польовому картографуванні, дозволили простежити зміни озерності в останні роки (рис. 3). За космічним знімком датованим 16.09.2019 р. загальна озерність дорівнювала оз f = 20,4%. В порівнянні із значеннями, отриманими за картографічними матеріалами (1960-1970 рр.), вона скоротилась на 7,3%. Озерність окремих частин пересипу з урахуванням їх площі майже рівні і складають 19,4% і 22,9% для східної і західної частини відповідно. Порівнявши ці цифри з наведеними вище, можна побачити, що площа озер західної частини пересипу залишилась майже незмінною, а східної зменшилась на 10,0%. Довготермінові зміни озерності Тилігульського пересипу представлені на рисунку 4. За останні роки простежується зникнення озер переважно в південносхідній частині пересипу. Тут більшість з них засипається при забудові. В північній і північно-східній частині пересипі зростання площі островів та суші і зменшення водного дзеркала озер в більш посушливі роки може бути пов'язано з обсягами води, яка надходить з каналу та малими глибинами озер.

Рис. 3. Карта-схема змін контурів озер на пересипу Тилігульського лиману, відкартографованих за даними: А - топографічна карта 1:250001970 р, Б - космічний знімок (Google Earth) 16.09.2019 р.

Зміни площі водного дзеркала, а відповідно й озерності - доволі консервативний показник динаміки водних об'єктів. Це пояснюється тим, що суттєві коливання озерності викликані змінами площі водного дзеркала малих та невеликих озер (площа водного дзеркала 0,1-10 км2 (Китаев, 2007)). Озерці та маленькі озера (площа водного дзеркала 0,01-0,1 км2 (Китаев, 2007)) мають малу площу водного дзеркала і тому, навіть при повному висиханні, суттєво не впливають на загальну озерність пересипу.

Рис. 4. Гістограми значень загальної озерності пересипу Тилігульського лиману по роках

ВИСНОВКИ

В своєму розвитку водойми пересипу Тлилігульського лиману зазнали значних змін разом із змінами пересипу. За ґенезою озерної улоговини тут представлені залишкові прибережні озера, антропогенні та антропогенноперетворені. Беручи до уваги їх недостатню вивченість можна сформулювати деякі риси географічних особливостей зміни площі їх водного дзеркала в часі: 1. Надходження лиманної води до водойм пересипу на всіх етапах їх розвитку, ймовірно, постійне, на відміну від надходження води з моря. 2. На пересипу Тилігульського лиману постійно існують три водойми: озеро північне, ланцюг центральних і східних озер та канал. 3. Введення в експлуатацію з'єднувального каналу Чорне море - Тилігульський лиман привело до зростання загальної озерності пересипу з 3,9-11,1% в природному стані до 20,4-26,5%. 4. Вплив штучного з'єднувального каналу на озера пересипу Тилігульського лиману зростає з часу його існування як протоки в природному стані дотепер як гідротехнічної споруди. Озера на пересипу Тилігульського лиману потребують подальшого вивчення: їх генезис, будова гідрографічної мережі, яка їх поєднує, донні і берегові відклади, морфологія і морфометрія, класифікація та інші питання. Подальші дослідження забезпечать розуміння функціонування пересипу Тилігульського лиману з геосистемних позицій, що сприятиме обґрунтованому раціональному природокористуванню на пересипу, збереженню природного різноманіття ВБУ і стійкому розвитку території.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адобовский В.В., Большаков В.Н. Влияние климатических факторов на водообмен Тилигульского лимана с морем. Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу: Зб. наук. пр. 2005. Вип. 12. С. 70-75. Актуальные проблемы лиманов северо-западного Причерноморья: Коллективная монография / ред. Ю.С. Тучковенко, Е.Д. Гопченко. ОГЭК. Одесса: ТЭС, 2011. 224 с.

2. Атлас Черного моря / гравирован капитаном I ранга Е. Манганари; Николаев: Гидрографическое Черноморское депо, 1841. 1 атл. (26 листов). Водні ресурси та гідро екологічний стан Тилігульського лиману: Монографія / за ред. Ю.С. Тучковенка, Н.С. Лободи. ОДЕК. Одеса: ТЕС, 2014.?- 278 с.

3. Волкова Т.А., Мищенко А.А., Антипцева Ю.О., Липилин Д.А. Прибрежные геосистемы в пространстве и времени: по материалам Краснодарского края: Монография. Краснодар: Просвещение-Юг, 2017. 275 c.

4. Военно-топографическая карта Российской империи, ряд: XXX, лист: 9 / под ред. Ф.Ф. Шуберта, П.А. Тучкова; 3 версты в 1 дюйме, 1:126000; Санкт-Петербург: Военно-топографическое депо, 1846-1863. 1 к. Гидрографическая Карта Северным берегам Черного моря, означающая ныне состоящую границу между устьями рек Днепра и Днестра, на коей показана глубина, отмели и фарватер; в пользу судоходства по Днепру, Бугу, Днестру и вдоль по берегам моря, с показанием способа как иметь коммуникацию по Черному Морю с городами и портами: Херсоном, Николаевым, Очаковым, Одессою и Овидиополем / по повелению Вице-Адмирала и Кавалера де Рибаса; Николаев, 1793-1796. 1 к. Догановский A.M., Орлов В.Г. Сборник задач по определению основных характеристик водных объектов суши (практикум по гидрологии). Учебное пособие. С-Пб.: РГГМУ, 2011. 315с. Зенкович В.П. О способе образования лагун. Доклады АН СССР. 1950. Т. 75. № 4. С. 527-530.

5. Зенкович В.П. Морфология и динамика Советских берегов Черного моря. М.: Изд-во АН СССР, 1960. Том II. (Северо - западная часть). 218 с. Китаев С.П. Основы лимнологии для гидробиологов и ихтиологов. Петрозаводск: Карельский научный центр РАН, 2007. 395 с Коников Е.Г. Геологическая история устьевой части Тилигульского лимана в позднем плейстоцене - голоцене. Геология и полезные ископаемые Мирового океана. 2013. № 2. С. 76-86. Мал. Буялык: топографическая карта лист XLV_31 / временное издание; 1:84000; Управление военных топографов, 1923 г. 1 к.: цв. Міністерство екології та природних ресурсів України. Природно-заповідний фонд України. Тилігульський лиан.

6. Михайлов В.Н., Добролюбов С.А. Гидрология: учебник для вузов. М.-Берлин: Директ-Медиа, 2017. 752 с. Молодых И.И., Усенко В.П., Палатная В.П. Геология шельфа УССР. Лиманы. Киев: Наукова думка, 1984. 176 с. Муркалов А.Б., Стоян А.А. Возникновение и употребление топонима Большой Аджалыкский лиман (Черное море). Вісник ОНУ. Сер.: Географічні та геологічні науки. 2019. Т. 24, № 1(34). С. 11-23. Офіційний сайт регіонального ландшафтного парку «Тилігульський».

7. Подробная милитерная карта по границе России с Турциею. Санкт-Петербург: Е. И.В. Депо карт, 1800. 1к. (4 л.). Розенгурт М.Ш. Гидрология и перспективы реконструкции природных ресурсов Одесских лиманов. К.: Наукова думка, 1974. 213 с. Рубель О.Е. Эконология ветландов. Кишинев: Eco-Tiras, 2009. 252 с. Руководства Рамсарской конвенции по разумному использованию водно-болотных угодий: 3-е издание, 2007 г. Создание Рамсарских угодий. Руководство 14. 132 p.

8. Стойловский В.П. Водно-болотные угодья Азово-Черноморского региона в системе природоохранных и управленческих решений: Монография. Одесса: Фенікс, 2003. 309 с.

9. Сычавка: топографическая карта лист L_36-51 / 1:100000; Генеральный штаб СССР, издание 1983 г. 1 к.: цв. Тучковенко Ю.С., Иванов В.А., Тучковенко О.А. Моделирование водообмена Тилигульского лимана с Черным морем. Мор. гидрофиз. журн. 2012. № 5. С. 42-58.

10. Тучковенко Ю.С., Кушнир Д.В., Лобода Н.С. Оценка влияния условий водообмена с морем на изменчивость уровня и солености воды в Тилигульском лимане. Український. гідрометеорол. журнал. 2015. No 16. С. 232-241. Шекк П.В. История и современное состояние кефалеводства в северном Причерноморье. Известия Музейного Фонда им. А.А. Браунера. 2004. Том 1. № 2 С. 5-10.

11. Шуйський Ю.Д., Ковтун О.О. Формирование очаговых водно-болотных угодий на аккумулятивных формах береговой зоны морей. Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. Сер.: Екологія. 2011. No 944, Вип. 6. С. 27-38. Шуйский Ю.Д. Типи берегів Світового океану: Монографія. Одеса: Астропринт, 2000. 480 с. Information Sheet on Ramsar Wetlands: 5 July 1998. Ukraine. Tyligulskyi Liman.

12. System for Automated Geoscientific Analyses.

REFERENCES

1. Adobovskiy, V.V. & Bolshakov, V.N. (2005). Vliyanie klimaticheskikh faktorov na vodoobmen Tiligulskogo limana s morem (Influence of climatic factors on water exchange of Tyligulskyi Liman with a Sea). Ecological safety of off-shore and shelfy zones and complex use of resources of shelf: Collection of scientific works. 12, 70-75. [in Russian]. Issues of the day of Liman's of north-western black Sea Region: the Collective monograph. (2011). (In Yu.S. Tuchkovenko, Ye.D. Gopchenko (Ed.). Odessa: TES. [in Russian]. Atlas Chernogo moray. (1841). (Atlas of the Black sea). Mykolaiv: Hydrographical black Sea depot. [in Russian]. Water resources and hydroecological condition in Tyligulskyi Liman: Monograph. (2014). In Y.S. Tuchkovenko, N.S. Loboda (Ed.). Odessa: TES. [in Ukrainian]

2. Volkova, T.A., Mishchenko, A.A. & Antiptseva, Yu.O. et al. (2017), Pribrezhnye geosistemy v prostranstve i vremeni: po materialam Krasnodarskogo kraya: Monografiya (Off-shore geosystems in space and time: on materials of the Krasnodar edge: Monograph), Krasnodar: Inlightening-south. [in Russian]. Voenno-topograficheskaya karta Rossiyskoy imperii, ryad: XXX, list: 9, 3 versty v 1 dyuyme, 1: 126000. (1846-1863). (Military Topographic Map of the Russian Empire, row: XXX, page: 9). F.F. Schubert, P.A. Tuchkov (Ed.). Sankt-Peterburg: Military-topographical bureau. [in Russian]. Gidrograficheskaya Karta Severnym beregam Chernogo morya, oznachayushchaya nyne sostoyashchuyu granitsu mezhdu ustyami rek Dnepra i Dnestra, na koey pokazana glubina, otmeli i farvater; v polzu sudokhodstva po Dnepru, Bugu, Dnestru i vdol po beregam morya, s pokazaniem sposoba kak imet kommunikatsiyu po Chernomu Moru s gorodami i portami: Khersonom, Nikolaevym, Ochakovym, Odessoyu i Ovidiopolem, masshtab v 1 sm. 4.2 km. (1793-1796). (Hydrographic Map of the Northern Shores of the Black Sea, signifying the current boundary between the mouths of the rivers of the Dnieper and Dniester, which shows the depth, shoals and fairway; in favor of shipping on the Dnieper, Bug, Dniester and along the seashore, with an indication of how to communicate on the Black Sea with cities and ports: Kherson, Nikolaev, Ochakov, Odessa and Ovidiopol). Vice-Admiral and Cavaler de Ribas (Ed.). Mykolaiv. [in Russian]. Doganovskiy, A.M. & Orlov, V.G. (2011).

3. Sbornik zadach po opredeleniyu osnovnykh kharakteristik vodnykh obektov sushi (praktikum po gidrologii). Uchebnoe posobie. (Collection of tasks on determination of basic descriptions of water objects of dry spell(practical work on hydrology). Tutorial). S-Pb.: RGGMU. Zenkovich, V.P. (1950). About the way of lagoons are formed. Proceedings of the USSR Academy of Sciences. 75(4), 527-530. [in Russian]. Zenkovich, V. P. (1960).

4. Morfologiya i dinamika Sovetskikh beregov Chernogo morya. Tom. II. (Severo - zapadnaya chast). (Morphology and dynamics of the Soviet banks of the Black sea. Vol. II. (North is western part)). Moscow: Publishing house of the USSR Academy of Sciences. [in Russian]. Kitaev S.P. (2007). Basic General Limnology for Hydrobiologists and Ichthyologists. Petrozavodsk: Karelian research centre of RAS. [In Russian]. Konikov, Ye.G. (2013). Geologicheskaya istoriya ustevoy chasti Tiligulskogo limana v pozdnem pleystotsene - golotsene. (Geological history of Estuarine part of Tyligulskyi Liman is in late Pleistocene - Holocene). Geology and minerals of the World ocean, 2, 76-86. [in Russian].

5. Mal. Buyalyk: topograficheskaya karta list XLV_31, 1:84000, Vremennoe izdanie. (1923). (Small Buyalyk: topographical map sheet of XLV - 31, XLV_31, 1:84000, it is Temporal edition). Management of soldiery topographers. [in Russian]. Ministerstvo ekologiyi ta pry`rodny`x resursiv Ukrayiny`. Pry`rodno-zapovidny`j fond Ukrayiny`. Ty`ligul`s`ky`j ly`an. (Ministry of ecology and natural resources of Ukraine. Naturally-protected fund of Ukraine. Tyligulskyi Liman).

6. Mikhaylov, V.N. & Dobrolyubov, S.A. (2017). Gidrologiya: uchebnik dlya vuzov. (Hydrology: textbook for Institutions of Higher learning). M.-Berlin: Direkt-Media. [in Russian]. Molodykh, Usenko, I. I., Palatnaya, V. P. & Kochubey, N. N. et all, (1984). Geologiya shelfa USSR. Limany. (Geology of the shelf of the Ukrainian SSR. Limans). Kyiv: Scientific Thought. [in Russian]. Murkalov, A. B. & Stoyan, A. A. (2019).

7. Vozniknovenie i upotreblenie toponima Bolshoy Adzhalykskiy liman (Chernoe more). (An origin and use of toponym are the Large Adzhalykskiy Liman (Black sea)). Odesa National University Herald. Series: Geography & Geology. 24, 1(34), 11-23. [in Russian]. Oficijny`j sajt regional`nogo landshaftnogo parku «Ty`ligul`s`ky`j». (Official site of regional landscape park « Tyligulskyi»).

8. Podrobnaya militernaya karta po granitse Rossii s Turtsieyu, masshtab v 1 sm. 4.2 km. (1800). (Detailed military map on the border of Russia with Turkey). Sankt-Peterburg: His Emperor's Majesty of Depot of Maps. [in Russian]. Rozengurt, M. Sh. (1974). Gidrologiya i perspektivy rekonstruktsii prirodnykh resursov Odesskikh limanov. (Hydrology and prospects of reconstruction of natural resources of the Odesa Liman's). Kyiv: Scientific Thought. [in Russian]. Rubel, O., (2009).

9. Ekonologiya vetlandov. (Ekonology on Wetlands). Chisinau: Eco-TIRAS. [in Russian]. Guidances of Ramsar Convention on the reasonable use of wetlands, 3th edition, 2007. Creation Ramsar lands. Guidance

10. Stoylovskiy, V.P. (2003). Vodno-bolotnye ugodya Azovo-Chernomorskogo regiona v sisteme prirodookhrannykh i upravlencheskikh resheniy: Monografiya. (Wetlands of the Azov-Black Sea region are in the system of nature protection and administrative decisions: Monograph). Odessa: Fenіks. [in Russian]. Sychavka: topograficheskaya karta list L_36-51, 1:100000. (1983). (Sychavka: topographical map sheet of L - 36-51, 1:100000). General Staff of USSR. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru