Облік рухомості та вилучення запасів корисних копалин

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Криворізький національний університет

Гірничо-металургійний факультет

Кафедра маркшейдерії

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

Тема:

Облік рухомості та вилучення запасів корисних копалин

Виконав: Стулій Андрій

Студент групи ГГ-19-1М

Перевірив: Переметчик А.В.

Кривий Ріг - 2020



Вступ

Сучасна шахта є потужним, високопродуктивним гірничим підприємством по видобуванню корисної копалини. Гірничі роботи проводяться на значній глибині 1000-2000 метрів над рівнем поверхні.

Питання обліку рухомості та підрахунку запасів в усі часи було дуже актуальним. Підрахунком запасів займається маркшейдерський відділ, на плечі якого лягає великий об'єм робіт, зокрема: методи контролю за забезпеченістю гірничого підприємства балансовими і промисловими запасами та готовності їх до виймання; засоби і методи контролю повноти видобування запасів з надр; методи встановлення змін запасів у процесі експлуатації родовищ; методи ведення систематичних маркшейдерсько-геологічних спостереження в гірничих виробках для своєчасного поповнення гірничої графічної документації з метою використання її для оперативного керівництва; методи проведення практичних розрахунків при експлуатації родовища.

Метою даного курсового проекту є: оволодіння методами контролю за забезпеченістю гірничого підприємства балансовими і промисловими запасами та готовності їх до виймання; засвоєння методів контролю повноти видобування запасів з надр; оволодіння методами контролю повноти виймання корисних копалин; засвоєння методів ведення маркшейдерсько-геологічного обліку стану і руху запасів, обліку видобутку, показників видобування з надр відповідно до галузевих інструкцій.



Реферат

Курсовий проект. Пояснювальна записка на 58 сторінок, 2 таблиці, 9 рисунків, 23 літературних джерела.

В курсовому проекті з дисципліни «Облік рухомості та вилучення запасів корисних копалин» розглянуте актуальне питання про способи підрахунку твердих корисних копалин.

Метою даного курсового проекту є вивчення існуючих способів підрахунку запасів корисних копалин, графічне зображення покладу та прихильність підрахунків об'єму корисних копалин.

Досліджено: «Облік рухомості та вилучення запасів корисних копалин».

У першому розділі описане топографо-геодезичне забезпечення підприємства. В геологічній частині розглянуті особливості геологічної будови. У геологічному відношенні воно входить у склад Криворізького залізорудного басейну і є його серединою. В гірничій частині розглянуто питання сучасного положення та стану гірничих робіт. Спеціальна частина докладно розкриває питання існуючих способів підрахунку запасів корисних копалин.

Ключові слова: корисні копалини, гірничі роботи, курсовий проект, підрахунок запасів, охорона надр.



Зміст

• Вступ
• Реферат
• Розділ 1. Геолого-геоморфологічна , тектонічна, гідрологічна та якісна характеристика дільниць рудного тіла і покладу родовища
• 1.1 Геолого-геоморфологічна та тектонічна характеристика
• 1.2 Гідрогеологічна характеристика
• 1.3 Характеристика і структура рудних тіл, умови і елементи їх залягання
• Розділ 2. Сучасний стан гірничих робіт
• 2.1 Загальна характеристика гірничих робіт при видобутку балансу промислових запасів
• 2.2 Розкриття родовища
• 2.3 Системи розробки
• 2.4 Шахтний транспорт
• 2.5 Шахтний підйом і стан робіт по поглиблення стволів, їх характеристики
• 2.6 Провітрювання гірничих робіт
• 2.7 Поверхневий комплекс рудопідготовки
• 2.8 Шахтний водовідлив
• 2.9 Електропостачання
• Розділ 3. Способи підрахунку запасів родовищ твердих корисних копалин
• 3.1 Запаси корисних копалин, їх класифікація і параметри
• 3.2 Параметри підрахунку запасів корисних копалин
• 3.3 Визначення площі при підрахунку запасів
• 3.4 Визначення середньої потужності при підрахунку запасів
• 3.5 Способи підрахунку запасів твердих корисних копалин
• 3.5.1 Спосіб середнього арифметичного
• 3.5.2 Спосіб геологічних блоків
• 3.5.3 Спосіб експлуатаційних блоків
• 3.5.4 Спосіб об'ємної палетки (ізоліній) проф. П.К. Соболевського
• 3.5.5 Спосіб розрізів
• 3.5.6 Спосіб багатокутників
• 3.5.7 Спосіб трикутників
• 3.5.8 Комбіновані способи підрахунку запасів
• 3.6 Вибір способу підрахунку запасів
• 3.7 Оцінка точності підрахунку запасів
• Розділ 4. Охорона надр
• 4.1. Загальні положення про охорону надр
• 4.2 Рекультивація порушених земель
• 4.3 Правова охорона надр
• Висновок
• Список використаних літературних джерел

• Розділ 1. Геолого-геоморфологічна, тектонічна, гідрологічна та якісна характеристика дільниць рудного тіла і покладу родовища
• 1.1 Геолого-геоморфологічна та тектонічна характеристика
• Шахта «Жовтнева» розробляє рудні поклади п'ятого (основна смуга) і шостого (паралельна смуга) - залізистих горизонтів Саксаганської свити нижнього протерозою.
• П'ятий залізистий горизонт є найбільш продуктивний, до нього приурочені основні запаси залізних руд (поклад «Основна»). Залізистий горизонт представлений джеспілітами мартитовими і залізослюдко-мартитовими, які у висячому і лежачому боках змінюються дісперсногематіт-мартитовими кварцитами і гетит-дісперсногематітовими кварцитами. У лежачому боці гетит-дісперсногематітових кварцитів простежуються хлоритові і гетит-дісперсногематитові сланці.
• Шостий залізистий горизонт є другою продуктивної товщею і складений, в основному, мартитовими кварцитами. З висячого і лежачого боку товщі відзначаються гетит-дісперсногематитові кварцити з вмістом заліза від 25 до 45%.
• Рудні поклади п'ятого залізистого горизонту, в основному, пластоподібної форми, рідше линзоподібної і стовбоподібної, іноді ускладнені тектонічними порушеннями з різкою зміною потужності і наявністю внутрішньорудних включень порожніх порід. Основні рудні поклади №1, 2, 3, 15 в полі ш. Більшовик і №2, 3, 4-5 в полі ш. «Жовтнева».
• Загальна протяжність покладів основного простягання 2000-2100 м. Середня потужність 20-24 м. Падіння рудних тіл західне (згідно з вміщуючими породами), кут падіння 45-60 ?. Загальна площа цих покладів на останні робочих горизонтах -1115 і -1190 м складає 38600-42100 мІ.
• Рудні поклади шостого залізистого горизонту характеризуються невеликими розмірами і представлені тілами стовбо-, лінзо- і гніздоподібної форми. Потужність їх вельми непостійна і змінюється від 3-4 до 40 м. Морфологія рудних тіл ускладнена наявністю внутрішньорудних включень порожніх порід і розривами суцільності зруднення. У полі шахти Більшовик поклади №14, 12, 123 осі об'єднані в №12-Б, а в полі шахти «Жовтнева» №2б, 7, 8 у ЦПЗ. У північному крилі шахтного поля розташовані відокремлені поклади №12-О та 139 осі. Загальна площа їх становить 8300-11500 мІ.
• Фізико-механічні властивості руд непостійні. Коефіцієнт міцності коливається від 4 до 8. Стійкість руд, залежно від тріщинуватості низька і вельми низька. Руди неударобезпечні, схильні до самообвалення. Основними компонентами, що входять до складу руд, є залізо і кварц. Зміст Fe в рудах коливається від 46,0 до 69,0%, частка руд більш 58,0% придатні для мартенівського виробництва - більше 70%.
• 1.2 Гідрогеологічна характеристика
• Гідрогеологічна обстановка на шахті «Жовтнева» обумовлена наявністю підземних вод в метаморфічних і осадових породах, які є основними джерелами обводнення гірничих виробок шахти.
• За умовами циркуляції гідродинамічним та гідротехнічних особливостям води поділяються на два типи:
• - пластово-тріщинуваті;
• - карстово-тріщинуваті.
• Пластово-тріщинуваті води поширені в пластах залізистих кварцитів (приурочені до рудних покладів), карстово-тріщинуваті води - в кварц-карбонатних породах висячого боку (Гданцівському і Глеюватському свити).
• Водообільність порід залежить від їх тріщинуватості, закарстованості і пористості, які розвинені вкрай нерівномірно як по простяганню, так і за падінням.
• Найбільш водонасичені поклади багатих залізних руд це ті, які володіють високою пористістю (14-30%) і кварцити п'ятого залізистого горизонту. Коефіцієнт фільтрації багатих залізних руд і залізистих кварцитів коливається від 0,82 до 0,0014 м/добу.
• Підземні води в осадових відкладеннях приурочені до неогенових пісків і четвертинних суглинків. Потужність обводненої зони цих відкладень 0,5-2,5 м. Води безнапорні. Заповнення водоносних горизонтів відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Вони надходять в зону обвалення по західному борту кар'єру №1 ЦГЗК.
• Додатковими джерелами обводнення окремих ділянок родовища є незатампоновані стволи старих розвідувальних свердловин, розкриті кар'єром № 1 ЦГЗК і гірничими виробками шахти.
• Довготривале застосування систем із закладкою виробленого простору твердими сумішами зумовило особливості гідрогеологічної обстановки в шахті у наступному. При заповненні очисного простору сумішами, що твердіють, частина камери залишається незаповненою, а в результаті усадки при затвердінні закладки обсяг порожнеч збільшується. Тому води, що надходять у вироблений простір, скупчуються в цих порожнечах, що може призвести до ускладнень при веденні очисних і нарізних робіт.
• За період з 1975 по 2006 роки максимальний приплив склав 312,4 мі/рік в 1983 році. Середні притоки коливалися в межах 150-300 мі/год, а починаючи з 1988 року стабілізувалися на рівні 150-180 мі/год.

1.3 Характеристика і структура рудних тіл, умови і елементи їх залягання

Поклад „Північний-2 Східний” розташований в межах 174-254 маркшейдерських вісях шахтного поля. Простягання та падіння покладу згідно уміщуючими породами. Горизонтальна потужність його вагається від 6 до 48 м при середній 29,2м. Довжина покладу досягає 860м. У поверсі 1190-1350м поклад представлений одним рудним тілом шарової форми зі звивистими зовнішніми контурами, роздувами та пережимами.

Поклад „Головний” прилаштований до лежачого боку 6-го залізистого пласта та видніється між 180-240 маркшейдерськими вісями. Форма покладу стовпова, довжина по простяганню складає 160-230м, середня горизонтальна потужність 14,7 м при ваганні від 2 до 44 м.

Поклад „Кар'єрний” представлений 2-ма рудними тілами. Довжина рудних тіл складає 320-360 м, потужність від 3 до 26 м, середня 12,2 м. Форма покладу - стовпова.

Поклад „Північний” у проектному поверсі представлена одним рудним тілом стовбуропобіжної форми, витягнутими по простяганню порід. Довжина покладу не перевищує 150 м, потужність вагається від 2 до 45 м, та складає 23,4 м.

Вивчення структури родовища має велике значення для правильного і найбільш ефективного проведення на ньому розвідувальних і експлуатаційних робіт. Для більш повного уявлення про деталі структури родовища складають погоризонтні плани, вертикальні поперечні і повздовжні перерізи родовища.

Будова родовища обумовлена його розташуванням на крилах Саксаганської синкліналі та в східному крилі антикліналі. Західний борт геосинкліналі і західне крило Саксаганської антикліналі проявляються тут зрізаним крупним Західним розломом або насуванням. У східній частині родовища простежується Східне насування. Також серед диз'юнктивних порушень у межах гірничого відводу виділяється діагональне порушення шахтного поля.

Крім крупних тектонічних порушень спостерігається густа мережа січних тріщин в різних напрямах порід, що складають родовище. Будова рудних тіл визначається поєднанням процесу розвитку рудовміщуючих порожнин (тріщин) та рудовідкладень (послідовності відкладень мінеральних агрегатів). Для рудних покладів родовища характерна мінливість форми, не дотриманість потужності, складний характер контактів з вміщуючи ми породами, пережими або роздуви рудних тіл, як по падінню, так і по простяганню.

Для характеристики положення рудних в просторі використовують так звані елементи залягання, до яких належать: простягання та падіння самого рудного тіла. Для даного родовища характерні наступні показники: простягання рудного тіла під кутом 45є-60є, падіння з півночі на захід під кутом 50є-80є, північне відхилення 70є-85є.



Розділ 2. Сучасний стан гірничих робіт

2.1 Загальна характеристика гірничих робіт при видобутку балансу промислових запасів

Шахтою розробляється великий пластообразний поклад багатої руди протяжністю понад 1000 м. Середня потужність покладу 23 м з кутом падіння 53°, який нижче горизонту 1190 м зменшується до 36-46°. Також в шахтному полі налічується ряд гніздообразних і столбообразних рудних тіл завдовжки 60-3000 м і потужністю 6-17 м. Міцність руди 50-60 МПа, а середній вміст в ній заліза 63,3%. Висячі і лежачі боки складені мартитовими і гетит-мартиновими кварцитами міцністю 100-140 МПа.

Шахтне поле розкрите трьома вантажно-людськими стволами (два з яких не мають виходу на денну поверхню), вантажопідйомність стволом, двома вентиляційними стволами, один з яких також людський.

Очисна виїмка проводиться на горизонтах 1220 і 1260 м, підготовчі роботи - 1340 м, гірничо-капітальні - 1420 м.

На шахті «Жовтнева» 29% запасів відпрацьовуються за допомогою поверхово-камерної та 71% підповерхового-камерної системами розробки з відбійкою руди вертикальними віялами глибоких свердловин на горизонтальну підсічку. Висота відпрацьовується поверху становить 80 м.

На шахті розвідано запасів до глибини 2015 м - 253 млн 834 тис т. Трудовий колектив шахти становить понад 1700 працівників.

В кінці 2005 року введено в експлуатацію новостворена технологічна лінія дробильно-сортувальної фабрики - суттєва допомога в підвищенні вмісту заліза в товарній руді.

У 2009 році на шахті була введена в експлуатацію друга черга пускового комплексу горизонту 1265 м.

У 2014 році повністю замінена Скіпова підйомна машина шахти «Зоря» МК4х8 фірми ASEA на нову ЦШ5х8КД фірми ABB.

2.2 Розкриття родовища

На вибір способу розкриття та місця розташування головних розкривних виробок, крім рельєфу місцевості, елементів залягання і ряду інших факторів великий вплив робить зсування порід, що вміщають внаслідок виїмки корисної копалини.

Гірські породи після виїмки починають зрушуватися і руйнуватися, утворюючи порожнечі. Обвалення і зрушення порід розвивається поступово і за певних умов, можуть досягати поверхні. Глибина розробки, при якій зрушення порід не досягає поверхні, залежить від ставлення глибини залягання рудного тіла до його потужності, яка повинна складати не менше 200 м.

В іншому випадку на поверхні утворюється оконтурована границя зсування порід западина, яку називають зоною зрушення. Усередині зони зрушення виділяють зону обвалення, яка характеризується утворенням тріщин і більш інтенсивним опусканням порід.

Кути нахилу поверхонь зрушення д або обвалення д' називають кутами зсування і обвалення порід. На їх величину впливають фізико-механічні властивості і водоносність порід, глибина розробки, кут падіння родовища. Вони змінюються від 30-40° при несприятливих умовах (у наносах) до 70-80° в стійких (корінних) породах. Розкривні виробки розташовують за межами зони зрушення для їх збереження.

Щоб зменшити кути зрушення, поверхні споруди необхідно розташувати на відстані 30-60 м від межі зони зрушення. При розтині родовища вертикальним стволом у поле ш. «Жовтнева» його розмістили за межами зони зрушення в лежачому боці покладу. Від ствола до рудного тіла на кожному поверсі проводять квершлаги, а з них - штреки до вентиляційних шахтних стволів, розташованих на флангах шахтного поля, також за межами зони зрушення.

Із збільшенням глибини розробки рудних родовищ обсяги та вартість гірничо-капітальних виробок на горизонтах безперервно зростають, що обумовлено ускладненням умов вентиляції, водовідливу, а також

Рис. 2.1 Зона сдвижения и диагональное расположение шахтных стволов: 1 - главный ствол; 2 - вспомогательные стволы; 3 - граница зоны сдвижения; 4 - граница зоны обрушения.

Збільшенням протяжності квершлагів, особливо на рудниках з пологим падінням покладів, до яких належить і ш. «Жовтнева». Все це вказує на необхідність вишукування шляхів скорочення витрат на розтин нових горизонтів.

Одним з можливих резервів зниження гірничо-капітальних витрат є зменшення обсягів приствольних виробок. На деяких вітчизняних і зарубіжних рудниках дробильно-бункерні комплекси та водовідливні споруди розміщують через кілька поверхів. При цьому руду і воду на основний горизонт перепускають за спеціальними рудоперепускними і водоперепускними спорудами.

Враховуючи позитивний досвід роботи вітчизняних і зарубіжних підприємств з експлуатації бункерного і водовідливного господарства, розрахованого на відпрацювання кількох горизонтів, керівництвом шахти було прийнято рішення будівництва водовідливу і підземного бункера шахти «Зоря» на гор.-1265 м з розрахунком обслуговування трьох поверхів із загальною висотою 225 м.

Зниження гірничо-капітальних витрат можна також здійснити за рахунок повного або часткового винятку квершлагів на проміжних горизонтах, шляхом застосування в певних умовах схем групового розтину горизонтів з перепуском руди у поклади.

Для вирішення визначення оптимальної кількості горизонтів для відпрацювання розглянутої ділянки родовища має бути врахований великий комплекс гірничо-геологічних і гірничотехнічних чинників.

У 1968 р. Криворізьким НДГРІ були виконані дослідження з вибору оптимальних схем розкриття глибоких горизонтів для шахт Кривбасу методом економіко-математичного моделювання з використанням ЕОМ. В якості критерію оптимальності для оцінки схем групового розтину горизонтів був прийнятий мінімум наведених витрат. Проведені дослідження показують, що з усіх розглянутих факторів вирішальними для вибору оптимального числа одночасно розкривних горизонтів є поверхова рудонасиченність і річна продуктивність шахти.

Для найбільш характерних умов Кривбасу, де терміни відпрацювання горизонту складають 3-4 роки, оптимальним є одночасний розтин 2-3 горизонтів. Таким чином керівництвом шахти було прийнято рішення про доцільність застосування розтину горизонтів з перепуском руди біля рудопідіймальних ствола, яка дає найбільший економічний ефект у порівнянні з іншими схемами розтину горизонтів, в тому числі і зі схемою, що передбачає перепуск руди у покладів.

Така схема розтину передбачає застосування на всіх горизонтах електровозного транспорту, у зв'язку з цим питання про застосування самохідних вагонів для відкатки руди на горизонті відпадає.

Від стволів шахт «Жовтнева» і «Зоря» на експлуатацію гор. -1190 м пройдено одноколійний квершлаг. Підготовка покладу для очисної виїмки здійснюється одноколійним польовим відкаточним штреком і тупиковими відкаточними ортами, відстань між якими прийнято 50 м.



2.3 Системи розробки

Під час ведення очисних робіт при відпрацюванні покладів північного простягання застосовуються підповерхово-камерні системи розробки та системи підповерхового обвалення, питома вага яких наведена в таблиці.

Таблиця 2.1

Системи розробки та їх питома вага

Назва розвитку системи	Частка в загальному (%)
Подповерхове обвалення: · варіант з відбійкою глибокими свердловинами горизонтальних прошарків руди на компенсаційний простір	8.5
· варіант з відбійкою глубокими свердловинами вертикальних прошарків руди на компенсаційний простір	1
· подповерхово-камерні	90
· інші	0.5
Проміжні підсумки	100

Криворізький НДГРІ, використовуючи розрахункові методи, а також дані відпрацювання покладів вище гор.-1115 м і лабораторні досліди, для гірничо-геологічних умов на поверсі 1190 м рекомендує наступні параметри очисної камери: висота 25-30 м і довжина 20-25 м. Враховуючи вищесказане, висота поверху ділиться на два підповерхи. Кожен блок, довжина якого дорівнює 50 м і відповідає відстані між ортами, по простяганню ділиться на дві камери довжиною по 25 м кожна. Слід мати на увазі, що прийняті параметри очисних камер є орієнтовними, які вимагають уточнення в процесі роботи.

Підготовка блоків північного і південного крила в принципі нічим не відрізняється і здійснюється відкотними ортами, відстань між якими, як раніше вказувалося, прийнято в основному по 50 м.

З відкотних ортів проходять господарські, рудоперепускні, вентиляційно-ходові та вентиляційні підняттєві. На горизонті, відповідному позначці підповерхи, проходять штреки доставки, з яких виробляється зарубка дучок з наступним розворотом їх на рівні 7-10 м від ґрунту штреку доставки в воронки.

Розбурювання рудного масиву вертикальними віялами глибоких свердловин проводиться верстатом БУ-100 або НКР-100М з бурових виробок, розташованих на горизонті воронок, для буріння нафтових шпурів в основному використовується установка ЛК-70.

2.4 Шахтний транспорт

Для транспортування добутої руди, пустих порід, матеріалів, обладнання і перевезення людей прийнято електровозну відкатну машину на колії 750 мм.

Переваги електровозної відкатки порівняно з іншими являються незначні витрати на придбання технологічного обладнання в період експлуатації.

Техніко-економічні розрахунки показують, що для шахти з річною продуктивністю до 3 млн.т слід застосовувати локомотиви вагою до 14 тонн та вагони 2-4 м³, а при більшій продуктивності - локомотиви

Типи використовуючих електровозів К-14, вагонетки ВГ-45,

ВГ-20. Для перевезення людей вагон ВП-18 для транспортування матеріалів і різноманітного обладнання спеціальні «вагони хози», платформи.

Завантаження вагонів біля стовбура виконується в кругових опрокидувачах типу ОК-1, ОК-2.

Завантаження гірничої маси в вагони виконується за допомогою шахтних люків типу АШБ, ШПВ та інших, навантажувальними машинами типу ППМ-3, ППН-1, типу АКУ, скреперними лебідками через спеціальні штреки-полки(площадки) транспортування вантажів до стовбура здійснюється електровозами.

Керівництво підземним транспортом виконує підземний диспетчер за допомогою системи СИБ, по видачі вантажів на поверхню - дозаторщик, машиніст підземної установки і сигналісти.

Транспортування готової продукції споживачу здійснюється залізничними вагонами, навантаження руди у вагони - екскаваторне.

Транспортування руди на поверхню, до одержання готової продукції по всьому технологічному комплексу, переробки руди (дроблення, збагачення, розсів) здійснюється конвеєрами.

Типи конвеєрів - стрічкові. Ширина стрічок 1200 мм.

2.5 Шахтний підйом і стан робіт по поглиблення стволів, їх характеристики

Скіпова підйомна установка шахти «Зоря».

Скіпова підйомна установка шахти «Зоря» у даний час обладнана двома скіпами з донним розвантаженням вантажу місткістю 50 т. Маса скіпа 54т.

Технічна характеристика скіпової підйомної установки шахти «Зоря»

Вид підйому - багатоканатний скіповий.

Призначення - підйом вантажу.

Тип підйомної машини - МК 4 8, завод виробник ASEA, Швеція.

Рік виготовлення - 1966

Рік введення машини в експлуатацію - вересень 1966

Висота підйому - 1335 м.

Фактична висота перепідйому - 8 м.

Підйомна машина розташована на позначці + 54 м.

Підйомні канати ГОСТ 7669-80 42,0 мм, вага погоного метру - 7,695 кг / м

Врівноважуючі канати РТК-1-15,0-190 35/8 16; 5

розміри - 190 35 мм

вага погонного метра - 15,0 кг / м

кількість - 8 шт.

Канати навішені: 12.06.2002 р.

Підйомні посудини - скіпи з шиберним затвором.

Маса підйомної посудини - 41500 кг.

Дата навішування скіпів: лівого - квітень 1995

правого - червень 2002

Фактична вантажопідйомність скіпа - 45000 кг.

Дата навішування причіпних пристроїв 4ККБ, 16 шт. - Квітень 1995

Після дефектоскопії експлуатація їх продовжена до квітня 2007

Максимальна швидкість підйому: проектна - 10 м / с;

фактична - 7,4 м / с.

Тип відхиляючих шківів - БК-1, D = 3000 мм.

Редуктор - UAEFZ-288, i = 12,5.

Підйомна машина має привід від чотирьох двигунів, керованих за системою ASEA (Г-Д з ЕМУ).

Електродвигуни підйомні: тип - LA-177;

потужність - 1650 кВт;

число обертів - 600 об / хв.;

кількість - 4;

Скіпи розвантажуються через дно в бункер, розташований на висоті 15,2 м від рівня коміра ствола шахти. Завантажуються скіпи з дозатора підземного бункера нижче гор.-1265 м на 70 м.

Інспекторська підйомна установка шахти «Зоря»

Інспекторська підйомна установка в даний час обладнана однією кліттю з противагою. Кліть - двоповерхова, з корисною площею підлоги 1,44 мІ.

Маса кліті 4500 кг. Максимальний вантаж ,що піднімається або опускається -1500 кг.

Приймальний майданчик розташований на позначці «0». Підйомна машина двоканатного типу МКЗ 25 2. Передавальне число редуктора 10,5. Максимальна швидкість підйому 9,5 м/с. Електродвигун типу Ш 43 6к потужністю 250 кВт зі швидкістю обертання 570 об/хв на напругу 600В.

Для головних канатів використовуються два канати ш 30 мм з сумарним розривним зусиллям 68250 кгс при змінному опорі розриву 160 кгс/мм² і масою одного метра 3,892 кг за ГОСТ 7669-69.

В якості врівноважуючих канатів використовуються два плоских металевих канати за ГОСТ 3092-69 з розмірами 95 15,5 мм з сумарним розривним зусиллям 6420 кгс і масою одного метра 4,53 кг/м.

Скіпова підйомна установка шахти «Жовтнева»

Скіпова підйомна машина типу БЦК 8/5 2,7 допускає максимальний статичний натяг канату 55000 кгс і максимальне статичне неврівноважене зусилля 45000 кгс.

Привід здійснюється від електродвигуна типу ДПП-24 потужністю 3800 кВт зі швидкістю обертання 38 об/хв. Скіпи масою 8650 кг. Вантажопідйомність скіпа 10,6 т.

В якості головних використовуються два канати 35,5 мм з сумарним розривним зусиллям всіх дротів 10400 кгс при тимчасовому опорі розриву 180 кгс/мм2 і масою 5,29 кг/м за ГОСТ 7669-69.

В якості врівноважуючих канатів використовуються два плоских металевих канати з розмірами 107 17,5 мм з сумарним розривним зусиллям дротів 81100 кгс при тимчасовому опорі розриву 140 кгс/ммІ і масою одного метра 5,72 кг / м.

Клітьова підйомна установка №1 шахти «Жовтнева».

Клітьова підйомна установка №1 обладнана біциліндроконічною підйомною машиною типу БЦК 8/4, 5 2. Привід здійснюється від двох асинхронних електродвигунів потужністю по 1000 кВт зі швидкістю обертання 295 об/хв. Максимальна швидкість підйому 11,8 м/с. Кліть двоповерхова для підйому двох вагонеток типу ВГ-2 вантажопідйомністю 5 т. Маса кліті дорівнює 10065 кг.

За канатоємністю барабанна підйомна машина може забезпечити роботу з гор.-1115 м. Для можливості підйому з нижчих горизонтів пройдено сліпий ствол ш. «Сліпа Жовтнева».

Клітьова підйомна установка №2 шахти «Жовтнева»

Клітьова підйомна установка №2 шахти в даний час обладнана однією кліттю з противагою. Кліть двоповерхова на дві 5-тонні вагонетки. Розміри кліті в плані 4,5 1,45 м. Маса кліті 11045 кг. Маса вагонетки 1945 кг. Підйомна машина типу БЦК 8/5 2,5. Привід здійснюється від електродвигуна типу ПБК-380/80 потужністю 1800 кВт зі швидкістю обертання 260 об/хв. Максимальна швидкість підйому 10,8 м/с. Установка може забезпечити підйом з глибини 1190 м.

2.6 Провітрювання гірничих робіт

Вентиляція гірничих робіт. Свіже повітря для провітрювання гірничих робіт в кількості 250,0 мі/с надходить по стволах шахт «Зоря» і «Жовтнева». Вихідний струмінь повітря видається на поверхню по стволам шахт «Нова-Південна» і «Нова-Північна», на поверхні яких обладнані вентиляторні установки, кожна по два вентилятори типу ВЦ-5. Вентиляторна установка має привід від синхронного двигуна керованого по системі КМОЧ-ТВ-СД. Управління вентиляторною установкою проводиться місцево і дистанційно. Встановлені вентилятори та електродвигуни забезпечують провітрювання експлуатованих горизонтів. Розподіл повітря по окремих дільницях і блокам шахтного поля здійснюється шляхом встановлення вентиляційних дверей, перемичок з вікнами і шлюзових камер.

Технічна характеристика вентилятора ВЦ-5200/450

Номінальна продуктивність - 110-305 м3 / с

Номінальний статичний тиск - 330-480 мм водяного стовпа

Швидкість обертання робочого колеса - 300 об / хв.

Число лопаток - 24

Діаметр робочого колеса - 5 м

Дата введення в експлуатацію - 1963 р.

Завод виробник - ім. 15-річчя ЛКСМУ

Подача повітря та водопостачання гірничих робіт. Постачання стисненим повітрям здійснюється від районної компресорної станції КСЦВ-2, розташованої на території рудника і живильної шахти «Жовтнева» і «Родина». Повітря в шахту подається по трубах 300 мм, прокладеним по стволам шахт «Жовтнева», «Нова-Північна» і «Нова-Південна». Діаметр труб повітропроводу по горизонтах вибраний з розрахунку втрати тиску на найвіддаленішій ділянці не більше 1,0-1,2 атм. Для відділення води, що конденсується в повітропровідної мережі, по горизонтах встановлюються водороздільники.

2.7 Поверхневий комплекс рудопідготовки

Переробка руди до товарного вигляду здійснюється на дробильно-сортувальній фабриці з одержанням двох сортів руди: агломераційної та кускової. Поверхневий комплекс переробки включає грохочення на колосниковому грохоті, дроблення у дробарках КСД-2200, розсів на вібраційних грохотах.

Поверхневий комплекс ДСФ складається з надшахтної будівлі та дробильного комплексу, корпусу сортування, резервного складу руди та сполучених галерей.

З метою отримання одного сорту руди - агломераційної, здійснюється реконструкція ДСФ з будівництвом будівлі дрібного дроблення, що стоїть окремо, та включенням її в загальну технологічну схему переробки.

Часткове збагачення руди на потоці здійснюється шляхом передачі їх на кварцитиий бункер. Готова продукція конвеєрами передається на резервний склад, вантажиться екскаватором у залізничні вагони та відсилається споживачу.

2.8 Шахтний водовідлив

Водопостачання бурових робіт експлуатованих горизонтів здійснюється шахтними водами, які надходять по трубах (100 мм), прокладеним по стовбурах шахт «Жовтнева» і «Нова-Південна». Для регулювання тиску води в трубах, по трубопроводах в стовбурі, на квершлагах і у кожного блокового підняттєвого встановлюються редукційні клапани УкрДах і 2КРД. Для протипожежних цілей використовується мережа технічного водопостачання.

2.9 Електропостачання

Електропостачання гірничих робіт здійснюється від електропідстанції потужністю 154/6 кВ, розташованої на території рудника. Живлення електроенергією 6 кВ експлуатуються горизонтами, які здійснюються від центральної підземної підстанції гор. -965 м шахти «Жовтнева» і підстанції у шахти «Зоря» на гор. -965 м. Від цих підстанцій харчуються центральна розподільна підстанція (ЦРПП) гор. -1115 м у ствола шахти «Жовтнева» і підстанція біля ствола шахти «Зоря». Від ЦРПП харчуються центральна підстанція при головному водовідливі на гор.-1265 м, а також тягові підстанції гор. -1040 і -1115 м. Від тягових підстанцій харчуються дільничні підстанції горизонтів. Підземне освітлення приствольних дворів, квершлагів і відкотних штреків прийнято напругою 127В, а освітлення у відкотних ортах і очисних виробках - 36В.

Автоматизація виробничих процесів на поверхні. Схема управління підземною установкою шахти «Жовтнева» передбачає два види управління:

- автоматичне - по імпульсу, одержуваному після завантаження скіпа, з дозаторних;

- ручне управління - здійснюється машиністом з пульта управління, встановленого в машзалі.

Розділ 3. Способи підрахунку запасів родовищ твердих корисних копалин

3.1 Запаси корисних копалин, їх класифікація і параметри

Запасом корисних копалин називається їх кількість у надрах Землі, встановлена за даними геолого-розвідувальних робіт або в процесі розробки родовищ. Він підраховується для родовищ, рудних полів, районів, басейнів, регіонів, держав, континентів, акваторій і Землі в цілому. Запаси корисних копалин вимірюються в одиницях об'єму або маси: природний газ, нерудні корисні копалини і будівельні матеріали - в м³, нафта, вугілля, руда - в тоннах, благородні метали, рідкісні елементи - в кілограмах, алмаз - у каратах.

Підрахунком запасів називається визначення кількості мінеральної сировини у надрах. Підрахунок запасів і вивчення родовища, що супроводжує його, має на меті визначення: кількості корисних копалин у надрах і розподілу запасів по окремих сортах; якості корисних копалин; характеристики форми й умов залягання покладу; технологічних властивостей корисних копалин і вирішення питання їх промислового використання; геологічних і гірничотехнічних умов для правильного вибору системи розробки родовища; ступеня надійності результатів підрахунку запасів для вирішення питання про промислове їх призначення.

Всі розвідані запаси корисних копалин у надрах підлягають обов'язковій перевірці і затвердженню в Державній комісії по запасах (ДКЗ) або в територіальній комісії по запасах (ТКЗ). Підприємства, які здійснюють гірничовидобувні, проектні, геологорозвідувальні і гірничобудівельні роботи, фінансуються лише при представленні протоколу-рішення ДКЗ (ТКЗ).

Загальнорозвідані запаси корисних копалин класифікуються за трьома ознаками: за народногосподарським значенням, за ступенем розвіданості та за підготовленістю до промислового освоєння.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин розподіляються на балансові та забалансові, які підлягають окремому обліку. Балансовими називаються запаси, які при даному рівні розвитку техніки видобутку і переробки в даних економічних умовах району родовища можуть бути рентабельно використані в народному господарстві. Забалансовими називаються запаси, використання яких у сучасних умовах недоцільне за кондицією, потужністю, складністю розробки і переробки, але які в подальшому можуть стати об'єктом промислового освоєння.

Залежно від ступеня вивченості запаси корисних копалин поділяються на розвідані запаси категорій А,В,С₁ та попередньо оцінені - категорія С₂. При їх розподілі на категорії враховується різниця в достовірності визначення, яка знижується послідовно від категорії А до категорії С₂. Критеріями встановлення категорій для твердих корисних копалин є вивченість форм, розмірів і умов залягання корисних копалин, характеру і закономірностей зміни їх морфології, внутрішньої будови, якості та технологічних властивостей, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, гірничо-геологічних та інших природних умов родовищ [10].

Запаси категорії А повинні задовольняти такі вимоги:

1) встановлено розміри, форма й умови залягання тіл корисних копалин, вивчено характер і закономірності мінливості їх морфології та внутрішньої будови, виділено та оконтурено некондиційні ділянки всередині тіл корисних копалин;

2) визначено природні різновиди, виділено та оконтурено промислові типи і сорти корисних копалин, встановлено їх склад, властивості і розподіл цінних та шкідливих компонентів за мінеральними формами; якість виділених промислових типів і сортів корисних копалин охарактеризовано за всіма передбаченими кондиціями і показниками;

3) технологічні властивості корисних копалин вивчено з детальністю, що забезпечує одержання вихідних даних, достатніх для проектування технологічної схеми їх переробки;

4) гідрогеологічні, інженерно-геологічні та інші природні умови вивчено з детальністю, що забезпечує одержання вихідних даних, необхідних для складання проекту розробки родовища;

5) контур запасів корисних копалин визначено за свердловинами або гірничими виробками.

Запаси категорії В повинні задовольняти такі вимоги:

1) встановлено розміри, основні особливості і мінливість форми, внутрішньої будови та умов залягання тіл корисних копалин, просторове розміщення некондиційних ділянок;

2) визначено природні різновиди, виділено й оконтурено промислові типи корисних копалин, встановлено закономірності просторового розподілу і кількісного співвідношення промислових типів корисних копалин, мінеральні форми знаходження корисних та шкідливих компонентів; якість виділених промислових типів і сортів корисних копалин охарактеризовано за всіма передбаченими кондиціями і показниками;

3) технологічні властивості корисних копалин вивчено у достатній мірі, необхідній для вибору принципової технологічної схеми переробки;

4) гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-технологічні та інші природні умови вивчено з достатньою повнотою, що дає змогу характеризувати їх вплив на розкриття і розробку родовища;

5) контур запасів корисних копалин визначено за свердловинами і гірничими виробками.

Запаси категорії С₁ повинні задовольняти такі вимоги:

1) виявлено розміри і характерні форми тіл корисних копалин, основні особливості умов їх залягання та внутрішньої будови;

2) визначено природні різновиди та промислові типи корисних копалин, встановлено загальні закономірності їх просторового розподілу і кількісні співвідношення промислових типів і сортів корисних копалин, мінеральні форми знаходження корисних і шкідливих компонентів, якість промислових типів охарактеризовано за всіма передбаченими показниками;

3) технологічні властивості корисних копалин охарактеризовано достатньою мірою для обґрунтування промислової цінності запасів;

4) гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні умови вивчені з повнотою, що дозволяє попередньо охарактеризувати їх основні показники;

5) контур запасів корисних копалин визначено згідно з вимогами кондицій до свердловин або гірничих виробок.

Запаси категорії С₂ повинні задовольняти такі вимоги:

1) розміри, форма, внутрішня будова тіл корисних копалин та умови їх залягання оцінено за геологічними та геофізичними даними і підтверджено розкриттям корисних копалин одиничними свердловинами і гірничими виробками;

2) якість і технологічні властивості корисних копалин визначено за результатами досліджень поодиноких лабораторних проб або оцінено за аналогією до більш вивчених ділянок того самого або подібного родовища;

3) гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні умови оцінено за наявними для інших ділянок родовища даними;

4) контур запасів корисних копалин визначено згідно з вимогами кондицій на основі поодиноких свердловин, гірничих виробок, природних відшарувань з урахуванням геофізичних та геохімічних досліджень.

Одним із основних критеріїв підготовленості родовища до промислового освоєння є співвідношення різних категорій балансових запасів, одержане при проведенні на родовищі геолого-розвідувальних робіт. Нині діючими в Україні класифікаціями встановлено, що балансові запаси, які використовуються при проектуванні підприємств з видобутку твердих корисних копалин, затверджені у встановленому порядку з урахуванням складності геологічної будови родовища, повинні мати співвідношення запасів різних категорій.

За підготовленістю до промислового освоєння, ступенем підготовленості до видобутку балансові запаси родовищ розподіляють на вихідні, промислові, розкриті, підготовлені та готові до виймання (їх визначення наведено в цієї главі).

3.2 Параметри підрахунку запасів корисних копалин

Матеріали, необхідні для підрахунку запасів та вимоги до них визначаються відповідними інструкціями ДКЗ. Вони складаються із графічної, цифрової і текстової частин, які передбачають наявність таких матеріалів: детальну геологічну карту з топографічною основою (масштаб 1:2000 - 1:50000); вертикальні геологічні розрізи за розвідувальними лініями навхрест простягання і за простяганням рудних покладів; результати інструментальних зйомок розвідувальних виробок (масштаби 1:500-1:10000); результати документації та випробування по розвідувальних і гірничих виробках, визначення об'ємної маси (щільності) кожного типу корисних копалин, вологості, вмісту основних та попутних компонентів; внутрішній і зовнішній контроль результатів хімічних аналізів; мінералогічний склад, результати технологічних досліджень на збагачення корисних копалин, гіпсометричні плани поверхні підошви (покрівлі) покладу, плани ізопотужностей, ізоглибин залягання, ізоліній розміщення основних компонентів та інше.

Для підрахунку запасів корисних копалин будують геологічні плани і розрізи, на яких позначають геологічні контури ділянок (блоків) за катего-ріями запасів. Для кожної виділеної ділянки підраховують запаси одним із способів. До вихідних величин для підрахунку запасів, які характеризують поклад корисних копалин, належать: площа, потужність, об'ємна маса і вміст корисних компонентів. Об'єм покладу визначають за формулою:

(3.1)

Запас корисних копалин дорівнює:

, (3.2)

а запас корисного компонента:

, (3.3)

де - площа покладу або його частини в межах проекції контура підрахунку, м²; - середня потужність покладу на ділянці, м; - середня об'ємна маса (щільність) корисних копалин у масиві, т/м³; с - середній вміст компонента в межах контура підрахунку, % або г/т; К = 0,01, якщо с визначається в %; К = 0,001, якщо с визначається в г/т.

Зупинимося коротко на визначенні вихідних параметрів при підрахунку запасів.

геоморфологічний маркшейдерський облік запас родовище

3.3 Визначення площі при підрахунку запасів

У практиці підрахунку запасів визначення площі тіл корисних копалин здійснюється такими способами: аналітичним, за формулами геометричних правильних фігур, спеціальними палетками та планіметром.

При аналітичному способі визначення площі здійснюють за координатами X, У кутових точок контуру.

(3.4)

При користуванні цією формулою слід мати на увазі, що координати всіх вершин контуру виписуються в чіткій послідовності за ходом годинникової стрілки без перестановок.

При використанні для визначення площі формул геометричних правильних фігур ділянку розбивають на найпростіші геометричні фігури, переважно трикутники, рідше прямокутники та трапеції. При цьому криволінійні контури замінюють відрізками прямих таким чином, щоб площа ділянки поза фігурою майже дорівнювала площі ділянки, розташованої всередині. Вимірявши в побудованих фігурах необхідні величини, за формулами геометрії обчислюють площі фігур та всієї ділянки.

Для підвищення точності визначення площі кожну фігуру обчислюють двічі за різними основами і висотами.

Спеціальні палетки, які використовують при підрахунку запасів, виготовляються на прозорому папері або плівці. Вони бувають точковими, квадратними або з паралельними лініями (рис. 3.1). Відстані між точками і паралельними лініями в палетках беруть рівними 5, 10 або 20 мм залежно від розміру ділянки, площу якої знаходять. Підбираючи палетку, слід мати на увазі, що всередині контуру, площа якого визначається, повинно бути не менше 50 точок палетки.

При визначенні площі ділянки палетку довільно накладають на неї, після чого за точковою палеткою визначають кількість точок, а за квадратною - квадратів, які розміщені всередині контуру та на контурі К. Площу ділянки обчислюють за формулою:

, (3.5)

де - площа основи палетки в масштабі плану.

При користуванні палеткою з паралельними лініями площу визначають за формулою:

, (6.6)



де - відстань між паралельними лініями в масштабі креслення; - довжини ліній палетки між контурами в масштабі креслення; - сума, яка вимірюється за допомогою курвіметра; - сума площ заштрихованих ділянок, яка визначається за наближеними формулами.

Рис. 3.1 Палетки для визначення площі: а - точкова; б - квадратна; в - з паралельними лініями

При роботі з палетками площу ділянки слід визначати двічі, змінюючи для цього положення палетки відносно контуру. Із двох результатів за остаточний беруть середню площу, якщо їх різниця не перевищує 3%. У протилежному випадку вимірювання повторюють.

Найчастіше у маркшейдерській практиці площу вимірюють за допомогою планіметра, оскільки він досить швидко і просто дозволяє визначати площу будь-яких обрисів.

Перед роботою з планіметром визначають ціну його поділки. Знайшовши її значення, приступають до визначення площі. Площу кожної фігури визначають при одному положенні полюса двома обведеннями планіметра за формулою:

, (3.7)

де - число поділок, одержаних у результаті обведення контуру виміряної фігури; - ціна поділки планіметра.

3.4 Визначення середньої потужності при підрахунку запасів

Значення середньої потужності покладу визначають за даними розвідувального буріння, каротажу, замірів у гірничих виробках та відшаруваннях.

При геологічному випробуванні, яке проводиться по всіх гірничих виробках, у місцях взяття проб визначають потужність покладу, використовуючи для цього рулетку, по якій відліки беруть з точністю до 1 см. Місця замірів та відбору проб прив'язують до пунктів маркшейдерської знімальної мережі, відносно яких їх наносять на геологічні плани та розрізи.

Середнє значення потужності покладу при підрахунку запасів визначають двома способами:

1) при рівномірному розміщенні точок замірів по виробці - як середнє арифметичне:

, (3.8)

2) при нерівномірному розміщенні точок замірів по виробці -як середнє зважене за довжинами інтервалів або площі впливу заміру:

, (3.9)

де - потужність покладу в точках заміру; - довжина або площа впливу заміру потужності; - кількість точок замірів потужності.

При наявності планів ізопотужностей середнє значення потужності покладу визначають як середню позначку поверхні топографічного порядку.

3.5 Способи підрахунку запасів твердих корисних копалин

У маркшейдерсько-геологічній практиці для підрахунку запасів твердих корисних копалин та корисних компонентів у них використовують більше 20 способів, вибір яких визначається формою покладу корисної копалини, елементами його залягання, системою розвідки, способом випробування, характером розподілу вмісту корисного компонента, способом і системою розробки родовища та іншими факторами. Найбільш розповсюдженими з них є способи: середнього арифметичного, об'ємної палетки проф. П.К. Соболевського, ізоліній, розрізів, багатокутників, трикутників. Розглянемо деякі з основних способів підрахунку запасів.

3.5.1 Спосіб середнього арифметичного

Включає в себе кілька різновидів: сумарний, геологічних та експлуатаційних блоків, ізогіпс, Баумана. Всі вони характеризуються тим, що основні параметри підрахунку запасів у цих способах визначаються як середнє арифметичне.

При підрахунку запасів сумарним способом реальне тіло покладу корисної копалини, обмежене геометрично неправильними поверхнями топографічного порядку, трансформується в рівновелику за об'ємом пластину, площа якої дорівнює площі покладу в межах підрахункового контуру, а товщина дорівнює середній потужності покладу (рис. 3.2). Визначення площі в цьому та наступних способах здійснюється одним із методів, наведених у попередньому параграфі.

Потужність покладу визначають як середнє арифметичне із її значень по всіх виробках, які перетинають поклад, за формулою (3.8).

Середній вміст компонента в покладі визначають двома способами. У першому випадку його знаходять як середнє арифметичне із значень вмісту по окремих виробках, а в другому - як середнє зважене за потужністю покладу, якщо для родовища встановлено прямий або зворотний зв'язок між вмістом компонента і потужністю.

Об'єм покладу та запаси корисної копалини і компонента визначають за формулами (3.1-3.3).

Описаний спосіб дозволяє отримати загальну або сумарну кількість запасів по покладу в межах контуру підрахунку. Тому він і отримав назву сумарний. Його використовують при різних формах і розмірах покладів та умовах їх залягання, при будь-якому розподілі мінералізації і якій завгодно системі розвідки. Цей спосіб використовують, як правило, для отримання попередніх даних про загальні запаси покладу, а також для контролю результатів підрахунків, виконаних іншими способами.

При використанні для підрахунку запасів не менше, ніж 20-25 розвідувальних виробок, які перетнули поклади, при будь-якому їх розміщенні і довільній зміні потужностей покладу і вмістів компонентів, сумарний спосіб дає досить точні результати.

3.5.2 Спосіб геологічних блоків

За результатами геологорозвідувальних робіт поклад корисної копалини в межах контуру підрахунку розбивають на окремі геологічні блоки, враховуючи такі ознаки: ступінь розвіданості та вивченості; різноманітність сортів корисної копалини, які відрізняються технологією їх переробки або використання; різноманітність термінів відпрацювання та інші.

Рис. 3.3. До підрахунку запасів способом геологічних блоків



У цьому випадку підрахунок запасів здійснюють способом геологічних блоків, при якому весь поклад трансформується в ряд зімкнутих пластин, обмежених загальним контуром покладу. Товщина кожної пластини в цьому випадку дорівнює середній потужності покладу в геологічному блоці (рис. 3.3).

Об'єм корисної копалини в кожній із утворених у результаті трансформації пластин, запаси в них корисної копалини і компонента підраховують за вищенаведеними формулами середнього арифметичного. Загальний запас у межах контура підрахунку знаходять як суму запасів по всіх геологічних блоках. Описаний спосіб дає достатню для практичного використання точність при досить великій кількості блоків (не менше 10).

3.5.3 Спосіб експлуатаційних блоків

Використовують переважно в тих випадках, коли розвідку родовища здійснюють гірничими роботами, або на родовищі вже проведені гірничо-підготовчі виробки, які оконтурили утворений блок з чотирьох (або менше) сторін (рис. 3.4). Запаси в межах кожного експлуатаційного блока знаходять за формулами середнього арифметичного, а загальні запаси - як суму запасів всіх утворених блоків. При цьому використовують маркшейдерські та геологічні плани або проекції на вертикальну (похилу) площину.

Рис. 3.4 План експлуатаційного блока



3.5.4 Спосіб об'ємної палетки (ізоліній) проф. П.К. Соболевського

Застосовують при наявності плану ізопотужностей покладу. Його суть полягає в тому, що весь поклад корисної копалини поділяють на елементарні призматичні стовпчики, в основі яких лежать квадрати, утворені квадратною палеткою (рис. 3.5).

При цьому нижня основа утвореного стовпчика представляє собою горизонтальну площину з позначкою, що дорівнює нулю, а верхня - поверхню топографічного порядку. Для обчислення об'єму кожного стовпчика його трансформують у рівновеликий прямокутний паралелепіпед з висотою, що дорівнює середній потужності призматичного стовпчика. У результаті реальний поклад замінюють рівновеликим тілом, яке складається з окремих вертикальних стовпчиків. Тому об'єм покладу дорівнює сумі об'ємів елементарних частин, який у загальному вигляді підраховують за формулою:

, (3.12)

де - площа основи палетки;

- середня потужність призматичного стовпчика.

Рис. 3.4 План експлуатаційного блока



Рис. 3.5 До підрахунку запасів способом об'ємної палетки проф. П.К. Соболевського: а - ізопотужність покладу; б - вертикальні призматичні стовпчики, на які ділиться поклад за допомогою палетки

Для визначення об'єму корисної копалини квадратну палетку довільно накладають на план ізопотужностей покладу. У центрі кожного квадрата ставлять точку, в якій відносно ізоліній визначають потужність покладу. За планом визначають потужність покладу в кожній точці палетки в межах контурів підрахунку запасів і знаходять їх суму. Підставляючи одержане значення в останній вираз, обчислюють об'єм корисної копалини.