Компоненти комунікативних зв’язків політико-адміністративної системи та методологія їх дослідження
Дослідження комунікативної природи основних компонентів політико-адміністративної системи. Особливості використання системного та структурно-функціонального методів дослідження. Аналіз структури комунікативних зв’язків політико-адміністративної системи.
| Рубрика | Геология, гидрология и геодезия |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.12.2017 |
| Размер файла | 22,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Херсонський національний технічний університету
Кафедра державного управління і місцевого самоврядування
Компоненти комунікативних зв'язків політико-адміністративної системи та методологія їх дослідження
доктор наук з державного управління, доцент
Попович Наталя Григорівна
Анотація
У статті досліджується комунікативна природа компонентів політико-адміністративної системи. Описано особливості використання системного та структурно-функціонального методів дослідження. Проаналізовано структуру комунікативних зв'язків політико-адміністративної системи.
Ключові слова: системний аналіз, структурно-функциональний аналіз, державне управління, політико-адміністративна система, суб'єкт комунікації.
Аннотация
В статье исследуется коммуникативная природа компонентов политико-административной системы. Описаны особенности использования системного и структурно-функционального методов исследования. Проанализирована структура коммуникативных связей политико-административной системы.
Ключевые слова: системный анализ, структурно-функциональный анализ, государственное управление, политико-административная система, субъект коммуникации.
Annotation
The article investigates the communicative nature of the political and administrative system components. The features of a systemic, structural-functional methods of research. The structure of communication links political-administrative system is analyzed.
Key words: systems analysis, structural-functional analysis, public administration, political- administrative system, the subject of communication
Постановка проблеми у загальному вигляді. Поступова зміна поглядів на комунікації в сучасній науці управління віддзеркалює становлення та розвиток цього явища в суспільстві загалом, постійне зростання його значущості в процесі інформатизації всіх сфер соціальної життєдіяльності. Розуміння сутності політико-адміністративної комунікації, особливого роду зв'язків у комунікативних відносинах своїм корінням сягає в поняття політико-адміністративної системи, її структури та функцій.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений аналіз наукових джерел у царині політичного та державного управління підтвердив зростання ролі комунікативних процесів у політико-адміністративних відносинах. Значний внесок у розробку принципів і засад комунікативних зв'язків у процесі ухвалення як стратегічних політичних, так і тактичних управлінських рішень зроблено вітчизняними та зарубіжними фахівцями з менеджменту, такими як В.Веснін, О.Віханський, О.Кузьмін, О.Лебедєв, А.Наумов, С.Оборська, Р.Пейтон та ін. У науці державного управління комунікативні зв'язки стали предметом досліджень В.Голубь, Н.Драгомирецької, І.Лопушинського, П.Петровського, І. Плотницької та ін.
Системний підхід до аналізу соціального та політичного управління широко подано в працях провідних соціологів, політологів і теоретиків менеджменту XX ст. Г.Алмонда, А.Богданова, Д.Істона, Р.Мертона, Т.Парсонса, Ф.Тейлора, А.Файоля та ін.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Однак поза науковою увагою досі залишається політико-адміністративна система в контексті характеристики компонентів її комунікативних зв'язків і роль системного та структурно-функціонального аналізів у системі методів їх дослідження.
Формування цілей статті. Мета цієї статті - проаналізувати, використовуючи системний і структурно-функціональний підходи, структуру комунікативних зв'язків політико-адміністративної системи, що визначається як загальною природою процесу комунікації, так і особливостями самих політико-адміністративних відносин.
Виклад основного матеріалу. Узагалі поняття комунікації використовується для позначення різноманітних процесів: як обмін інформацією, думками; як процес соціальної взаємодії соціального чи управлінського характеру; як механізм становлення особистості або професійних якостей державного управлінця чи політика; як механізм мислення й діяльності з обґрунтування та ухвалення рішень; як стратегія розвитку й просування, вироблення загальних змістів у процесі формування єдиного комунікативного поля чи дискурсу управлінської діяльності; як спільне розуміння предметів і процес творення інтегрованого комунікативного простору.
Проте загалом комунікація розуміється як процес інформаційної взаємодії та досягнення взаєморозуміння різних політичних і адміністративно-управлінських суб'єктів. Цей процес характеризується в контексті поліфункціональності політико-адміністративної комунікації, що розглядається з погляду її змісту й форми, а також і багатьох функціональних призначень, при цьому характеризуючи динамічний аспект політико-адміністративної системи - як структури, яка розвивається, рухливої конструкції, моделі взаємодії соціальних суб'єктів тощо [1, с.6].
У комунікації відбуваються взаємодія, взаємовплив, взаєморозуміння, створюється нове комунікативне середовище, що інтегрує всю систему взаємовідносин. Щодо системи політико-адміністративних відносин, комунікативні зв'язки саме й відіграють роль системних інтеграторів, які об'єднують суб'єктів комунікації в єдине системне ціле.
Крім змістового, дослідження комунікативних зв'язків політико-адміністративної системи має і методологічний аспект. Цілком зрозуміло, що комунікаційна структура безпосередньо залежить від структури самих політико-адміністративних відносин. Тому методологічною основою їх дослідження є застосування підходів, що дозволяють визначити взаємозв'язок політико-адміністративної системи та комунікаційних зв'язків у її межах. На нашу думку, найбільше значення в цьому сенсі мають такі методології, як системний і структурно-функціональний аналіз.
Залежно від обраної методології або аспекту розгляду поняття «система» може мати різні визначення, кожне з яких буде відрізнятися більшим чи меншим ступенем узагальнення. Як найбільш загальне, тобто вживане до опису систем будь-якої природи і складності, можна навести таке визначення: система - це структурно-функціональна єдність елементів.
Політична система, як частина суспільної системи, що містить організацію політичної влади, комплекс відносин між суспільством і державою, характеризує перебіг політичних процесів, які включають інституціоналізацію влади, характер політичної участі та ін. [3; 4].
Поняття політико-адміністративної системи щодо політичної є вужчим і більш специфічним. Політико-адміністративна система - це сукупність усталених зв'язків і відносин усередині виконавчої влади, між гілками влади в їх динамічній взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Наведене вище визначення політико- адміністративної системи дає можливість оцінювати її структуру як комплекс стійких взаємозв'язків між основними елементами системи (гілками державної влади, інститутами державного управління та зовнішнього щодо них середовища).
Ефективність структури політико-адміністративної системи, а отже й політико-адміністративні відносини, перебуває під впливом основного критерію, за яким можна з'ясувати, ефективною чи неефективною є структура політико-адміністративної системи, - ступеня її відповідності зовнішньому середовищу. Отже, ефективною є така структура, що дозволяє системі оптимально взаємодіяти із зовнішнім середовищем, відповідаючи його запитам і викликам. У межах цього критерію визначаються і критерії комунікації в межах політико-адміністративної системи.
Говорячи про характер комунікаційних зв'язків у політико- адміністративній системі, слід сказати, що він визначається загальним станом останньої. Політико-адміністративні системи містять компоненти, які зведено нами для зручності у вигляді таблиці компонентів щодо структури сучасних політико-адміністративних систем, так чи інакше пов'язаних із комунікаційними процесами [10]:
Таблиця 1. Компоненти політико-адміністративних систем
|
“політизація” (“деполітизація”) державної служби |
ротація “політичних чиновників” в умовах змінності перебування партій у владі |
ступінь відкритості (закритості), прозорості (непрозорості) державної служби, її легітимність / нелегітимність |
|
|
“функціонаризація” (де- функціонаризація”) політики, участь, політична орієнтація державних службовців, політична лояльність державного апарату |
^ КОМПОНЕНТИ ^ політико-адміністративної системи |
рівень довіри і контролю над апаратом управління з боку громадянського суспільства |
|
|
політична роль адміністративної еліти та її участь (неучасть) у формуванні державної політики |
вплив політичних чинників на рекрутування, підготовку, кар'єрне просування чиновництва |
характер взаємовідносин зі ЗМІ, політичними партіями, групами інтересів |
Сьогодні політико-адміністративна система визначається як стійка сукупність відносин і зв'язків, які об'єднують центри ухвалення політичних рішень та органи реалізації політики. З наведеної таблиці видно, що політико-адміністративна система характеризується зчленуванням, яке встановлюється між здійсненням публічної політики та функціонуванням бюрократичного апарату і загалом має комунікаційну природу.
Одночасно зі зміною механізмів зворотного зв'язку змінюються організаційні структури всередині політико-адміністративної системи. Стратегічним напрямком змін стала децентралізація, а перспективною метою - формування горизонтальної управлінської мережі, куди, поряд із державними організаціями, мають увійти організації приватного сектору та різні громадські угрупування. Усе це вимагає розроблення та упровадження нових форм і способів комунікації як між суб'єктами політико-адміністративної системи, так і з навколишнім соціокультурним середовищем [8].
Дослідження компонентів політико-адміністративної комунікації, крім системного підходу, вимагає й застосування структурного аналізу. У нашому випадку доречним буде використання синтезу методу дискурс-аналізу та структуралістської методології до дослідження феномену політико-адміністративної комунікації. На нашу думку, використання цього методу в дослідженні сучасних політико-адміністративних відносин суттєво розширює методологічний потенціал державного управління як галузі знання.
Структурний аналіз є одним із теоретико-методологічних прийомів, застосовуваних у державному управлінні, лінгвістиці, антропології й низці інших наукових дисциплін. Водночас він також може бути використаний як інструментарій для пізнання складних політико-адміністративних явищ і процесів. Використання методу структурного аналізу в політико-адміністративних відносинах пов'язується з розробками структуралістської школи й перенесенням низки її методологічних настанов на сферу вивчення політики та адміністративного управління. Структуралізм і методологічні прийоми, що лежать у його основі, можна розглядати як важливий крок у напрямку створення загальної теорії політики та її взаємовідносин з адміністративним управлінням [7].
Як пише Н.Луман, «поняття структури уточнює співвіднесення елементів у часі. Таким чином, ми маємо виходити з відношення між елементами й зв'язками та розглядати його як конститутивне для кваліфікації елементів, а у випадку соціальних систем - для кваліфікації змісту дій» [2, с. 130]. адміністративний комунікативний політичний
Сутність структурного методу полягає у виявленні системних основ і структури в політико-адміністративних відносинах, яка становить собою сукупність взаємозв'язків і відносин між елементами системи, досить стійкої під час діахронічних змін елементів. Важливо, що при цьому надається пріоритет динамічному й нематеріальному аспекту, тобто сукупності закономірностей, за якими живе та змінюється політико-адміністративна система.
Структурний підхід становить собою спосіб розкриття окремих частин політико-адміністративної комунікації, яка в цілому набуває більш упорядкованого й систематизованого вигляду. При цьому характерну рису структурного методу становить зсув акценту з елементів системи на взаємозв'язки й відносини між елементами, що особливо корисно для аналізу комунікаційних процесів, оскільки означає методологічне превалювання відносин над елементами в системі.
Під час розгляду політико-адміністративної комунікації як «живого» процесу виникає потреба визначення її функціонального призначення, що визначає і структуру комунікативних зв'язків. Функціональність комунікації можна розглядати з погляду визначення її логічного змісту, як вплив на відношення її суб'єктів [5].
Комунікаційний акт політико-адміністративної діяльності - це локалізований у просторі й часі, організований і структурний процес, що відбувається без зміни учасників комунікації. Видокремлюються й акцентуються його різні структурні компоненти - суб'єкт, предмет, мета, засоби, норми, дії, процедури, операції тощо. Незалежно від форми кожний акт визначається ініціатором комунікації, ініційованим у комунікацію (суб'єкт-партнер), комунікативними нормами-регуляторами, цілями суб'єктів комунікації та просторово-часовою орієнтацією.
Слід зазначити, що вихідним і кінцевим пунктом будь-якої політико-адміністративної комунікативної діяльності є особистість суб'єкта комунікації з його самосвідомістю, яка визначає зміст, функції, манеру та стиль акту комунікації. Реалізація державним службовцем чи політиком своєї суб'єктивності в спілкуванні пов'язана передусім із наявністю потрібного рівня комунікативної компетентності, що становить собою квінтесенцію здатностей до розуміння, прогнозування, програмування й управління комунікативної ситуації (як набір чинників, що спонукають до спілкування).
Зважаючи на значущість особистісних особливостей суб'єктів політико-адміністративної комунікації, їх доцільно виокремити як її самостійну структурну складову. Характеристику можливостей політика чи державного управлінця, що визначають якість його спілкування в цілому, називають комунікативним потенціалом. Останній складається з комунікативних властивостей, комунікативних здатностей і комунікативної компетентності [6].
Цілі комунікативної діяльності суб'єктів політико-адміністративних відносин визначають кілька форм комунікаційної дії - наслідування, діалог/монолог, керування. Керування відрізняється від діалогу тим, що його суб'єкт має право монологу, а об'єкт не може дискутувати з суб'єктом, він може лише повідомляти про свою реакцію каналом зворотного зв'язку. Управлінський монолог виявляє себе в формі наказу, впливу й переконання. Загалом можна констатувати, що в межах політико-адміністративної системи будь-який змістовий діалог становить собою управлінсько-мотиваційну дію щодо іншого суб'єкта комунікації для залучення останнього в комунікативний акт.
У зв'язку з цим у політико-адміністративній комунікації суб'єкти часто постають одночасно як об'єкти комунікації, при цьому суб'єкт-об'єктом можуть бути особистість, група або маса людей. Слід зазначити, що діалог як форма взаємодії характерний для рівноправних суб'єктів комунікативного акту. Між різнорівневими суб'єктами політико-адміністративних відносин породжуються відносини форми наслідування та керування.
Подібно до комунікації, достатньо широким поняттям зі значним методологічним потенціалом є дискурс як інструмент дослідження владних відносин. При цьому слід ураховувати, що дискурсивність як особливий процес і спосіб досягнення визначеності й упорядкованості може базуватися на різних підставах. М. Фуко писав, що його «завдання полягає не в тому, ... щоб розглядати дискурси як сукупності знаків, а в тому, щоб розглядати їх як практики, що систематично утворюють об'єкти, про які вони говорять» [9, с. 24].
Це «систематичне утворення об'єктів» за допомогою «дискурсивної практики» надзвичайно характерне для дискурсу влади, реалізації владних повноважень і формування відносин «влади - підпорядкування» у сферах людської діяльності.
Характерною рисою сучасного структуралізму як методу вивчення політики є використання дискурс-аналізу. Дискурс з'являється як спосіб упорядкування політико-адміністративної реальності, її схематизації, типологізації явищ і процесів, визначаючи цінності політико-управлінської діяльності суб'єкта. Дискурси слід досліджувати в такий спосіб, щоб виявити взаємодію суб'єктів у контексті боротьби за владу та її утримання, як підставу всіх політико-адміністративних інститутів і дискурсів.
Характеризуючи структурний аналіз як метод дослідження політико-адміністративних відносин, слід відзначити, що він може бути використаний передусім у контексті визначення елементів і детермінант структурної перебудови органів влади в умовах відсутності чіткого зв'язку між елементами. Структурний аналіз також широко застосовується для аналізу конфліктного виміру політико-адміністративних відносин (конфліктологічна теорія Р. Дарендорфа) і для адаптації інституційно-сферного підходу для аналізу динаміки сучасного державного управління.
Висновки з даного дослідження
Вищевикладене засвідчує, що комунікативні зв'язки політико-адміністративної системи становлять собою складноорганізовану ієрархію різноманітних компонентів і відносин між ними. Будь-яка складова цієї комунікативної системи відіграє більшу чи меншу роль у забезпеченні успішності політико-адміністративної діяльності й відповідно може бути самостійним предметом дослідження політико-адміністративної комунікації. Тим самим зазначений аналіз окреслює предметний зміст проблемного поля дослідження комунікативного виміру політико-адміністративних відносин.
Перспективи подальших розвідок. Загалом розглянуті вище компоненти комунікативних відносин політико-адміністративної системи є результатом взаємодії політики та державної служби. Увиразнення будь-якої з компонент має об'єктивні причини, виявляти які в дальших дослідженнях пропонується шляхом застосування парадигмального підходу, оскільки об'єктивний характер цих причин закладено в кризових явищах, що стали помітними як у самих системах управління, так і в його традиційній моделі, запустивши тим самим механізми модернізаційних перетворень. Структуралізм можна розглядати як теоретико-методологічне підґрунтя для розробки оригінальних методик прикладних досліджень у сфері політико-адміністративних комунікацій, а також як базис для побудови їх загальної теорії, яка, ґрунтуючись на системному розумінні, може отримати колосальне прогностичне значення.
Список використаних джерел
1. Барахович И. И. Коммуникация как социальный феномен : функциональный аспект / И.И. Барахович // Ученые записки Забайкальского государственного университета (Серия: Педагогика и психология). - 2010. - № 5. - С. 5-10.
2. Луман Н. Час і системна раціональність / Н. Луман - Київ : Центр учб. л-ри, 2011. - 224 с. - (наук. видан.; пер. з нім. та упорядкув. М. Бойченка.).
3. Неліпа Д. В. Системний аналіз в політології: теорія, методологія, практика : монографія / Д. В. Неліпа. - Київ : Центр учбової літератури, 2011. - 311 с.
4. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління / Н. Р. Нижник, О. А. Машков. - Київ : Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.
5. Петровський П. М. Гуманітарна парадигма в системі державного управління : монографія / П. М. Петровський. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2008. - 252 с.
6. Попович Н. Г. Комунікативна природа політико-адміністративних відносин: досвід дослідження / Попович Н. Г. // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. : зб. наук. пр. Серія “Управління” / за заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - 2013. - Вип. 4. - С.149-157.
7. Смирнов М. М. Структурный функционализм и структурализм. Два камня в фундамент общей теории политики [Електронний ресурс] / М. М. Смирнов - 2010. - Режим доступу до ресурсу : http//mikesmirnovs blog
8. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні / В. Тертичка. - Київ : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. - 750 с.
9. Фуко М. Археологія знання / М. Фуко ; пер. з фр. В. Шовкун. - Київ : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. - 326 с.
10. Crozier M. The Bureaucratic Phenomenon / M. Crozier. - Chicago: University of Chicago, 1964.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Основні генетичні горизонти ґрунту системи В.В. Докучаєва для степних чорноземів і опідзолених ґрунтів: поверхневий, гумусово-акумулятивний; перехідний до материнської породи, підґрунт. Особливості системи індексів ґрунтових горизонтів О.Н. Соколовського.
реферат [14,3 K], добавлен 29.03.2012Характеристика кліматичної системи південно-західної частини України. Фактори, що зумовлюють формування клімату. Характеристика сезонних особливостей синоптичних процесів. Використання інформації щодо опадів у південно-західній частині Одеської області.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 17.11.2010Дослідження періодичності глобального тектогенезу, активізації і загасання вулкано-процесів, складкоутворення і швидкості прогинання в депресіях. Зв'язок процесу пульсації Землі з рухами Сонячної системи в космосі і регулярною зміною гравітаційного поля.
реферат [31,8 K], добавлен 14.01.2011Теоретико-методологічні засади дослідження ефузивного магматизму. Поняття про вулканізм. Особливості географічного поширення вулканів. Методи дослідження вулканічних явищ та способи їх попередження. Продукти вулканічних вивержень, грязьовий вулканізм.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 16.10.2010Дослідження еколого-геохімічних особливостей підземних вод Зовнішньої зони Передкарпатського прогину та їх оцінка як промислової сировини для вилучення корисних компонентів. Умови формування артезіанського басейну. Сфери використання мікроелементів.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 26.08.2014Характеристика способів та методів побудови системи геологічної хронології. Історична геологія як галузь геології, що вивчає історію і закономірності розвитку земної кори і землі в цілому: знайомство з головними завданнями, аналіз історії розвитку.
реферат [29,5 K], добавлен 12.03.2019Дослідження понять тектоніки та тектонічної будови. Особливості формування тектонічних структур на території України. Тектонічні структури Східноєвропейської платформи. Зв'язок поширення корисних копалин України з тектонічною будовою її території.
курсовая работа [2,1 M], добавлен 02.03.2013Коротка горно-геологічна характеристика шахтного поля. Розкритя шахтного поля. Розрахунок співвідношення між очисними і підготовчими роботами. Недоліки стовпової системи розробки. Провітрювання лави і контроль за змістом метану в гірських виробленнях.
курсовая работа [609,8 K], добавлен 24.08.2014Сутність, значення та використання вугілля. Особливості властивостей та структури вугілля, просторове розташування його компонентів. Характеристика пористості вугілля, процес його утворення. Спосіб видобутку вугілля залежить від глибини його залягання.
презентация [2,5 M], добавлен 13.05.2019Стан української мережі станцій супутникової геодезії. Системи координат, їх перетворення. Системи відліку часу. Визначення координат пункту, штучних супутників Землі в геоцентричній системі координат за результатами спостережень, методи їх спостереження.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 27.11.2015
