Концептуальні основи розвитку наукової думки про історію вивчення Землі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Концептуальні основи розвитку наукової думки про історію вивчення Землі

M. Г. Мильніков

У статті розкриті концептуальні основи розвитку наукової думки про історію вивчення Землі.

Ключові слова: гармонійний розвиток, екологічна рівновага, самопідтримуючий розвиток, стабілізація.

Систему розвитку поглядів на розуміння явищ і процесів, що супроводжують вивчення Землі, можна звести до таких положень. По-перше, необхідність вивчення Землі виникла з економічних, виробничих потреб суспільства. По-друге, історію вивчення Землі можна уявити ланками нерозривного ланцюга методичних підходів взаємодії природи та суспільства, співвідношення і зв'язків природного й суспільного, які змінювалися, уточнювалися, паралельно до змін суспільних явищ у країні і світі, з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. По-третє, еволюція наукової думки про вивчення Землі тісно пов'язана з зміною уявлень про Землю, розуміння процесів, виведення закономірностей, що з плином часу відбуваються на Землі під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. По-четверте, з'ясування законів розвитку природи та суспільства, щоб визначити їх вплив на людину. По-п'яте, протягом різних історичних періодів вивчення Землі використовувалися: анкетні статистичні дані про землю, теоретичні напра- цювання про вивчення Землі, їхня еволюція, яка постійно змінюється і вдосконалюється, досягнення суміжних галузей науки і техніки, можливості аеро- і космічної фотозйомки, сучасної комп'ютерної техніки ДЗЗ. По-шосте, стабілізація і гармонізація, динамічна рівновага суспільства в природному середовищі досягається спеціальними засобами та методами, які дістали назву механізмів природоохоронної, діяльності і природокористування. Найвідомішими стали такі: біотичне регулювання навколишнього середовища, екологічно-господарський баланс територій, кадастровий, моніторинговий, законодавчий і нормативно-правовий, економічний, адміністративний, інформаційно-контрольний, науково-освітній, громадський.

Як зазначав В. Швирьов, формування вихідного концептуального апарату науки є умовою і передумовою подальшого його розвитку і удосконалення в процесі відтворення реальності як складного і цілісного утворення, що являє собою універсальну закономірність розвитку теоретичного знання в тих науках, що мають своїм завданням відтворення предмета як конкретної цілісності, хоча в різних науках цей процес реалізується в різних формах. Однак, не дивлячись на ці відмінності, можна виділити деякі загальні риси, а саме відправні теоретичні конструкції, в яких виражається зв'язок вихідних абстракцій і на основі яких здійснюється все подальше дослідження, процес розгортання теоретичної системи, що носить змістовно-конструктивний характер і передбачає знаходження проміжних ланок, що дозволяють асимілювати емпірично дану конкретність в теоретичній системі, що є відправною від початкової конструкції [1, 57].

З'ясування еволюції вивчення Землі цікавило людство в різний час та і до нині привертають увагу вчених різних наук - філософів, істориків науки, природознавців, техніків та ін. Розуміння явищ і процесів, що супроводжують вивчення Землі, розглядається вченими в розрізі становлення науки, надаючи пріоритетне значення методу дослідження. Спираючись на думку філософа М. Вахтоміна, можна відзначити, що протягом всієї історії люди намагалися проникнути в потаємні підвалини природи. Це домагання почалося від використання вогню і до проникнення в космос, отримало своє відображення в матеріальній, духовній культурі людства. Люди значно частіше вивчали природу, ніж задумувались над питанням, можливості пізнання природи і як воно здійснюється. І в цьому відношенні можна зробити висновок: спочатку люди вивчали природу і значно пізніше зацікавились характером тих закономірностей, яким підкорюється процес пізнання [2, 24].

Продовжуючи цю думку, біолог К.-Ф. Рульє відзначив: «Усе, що дійсно існує має історію, яка показуючи ускладнення і наростання явищ - є єдиним і невичерпним джерелом для вивчення існуючого» [3, 25], розглядаючи процес пізнання, в зв'язку і причинною залежністю від зовнішніх умов, від історичного розвитку Землі. Наука - це думка, а історія науки - це рух думки. Будь- яка наука як форма суспільної свідомості проходить складний шлях розвитку від описового етапу (збір, накопичення і класифікація даних про об'єкти дослідження) - до етапу теоретичного і методологічного осмислення. Розвиток науки тісно пов'язаний із запитами практичної діяльності людства, що не залишаються постійними в різні епохи.

Значна частина науковців, співставляючи просторовий (емпіричний) та теоретичний підходи вивчення Землі, відзначала прогресивну роль теоретичного пізнання. На цьому наголошував М.Фрадкін: «Теоретичні відкриття, що призводять до пізнання суті явищ мають своїми об'єктами природні закономірності та їх взаємозв'язки. Вони є якісним стрибком в процесі пізнання природи, теоретичні відкриття здійснюються після відповідної підготовчої стадії, протягом якої поступово накопичується передумова і окремі елементи для майбутнього стрімкого переходу від незнання до знання або від неповного знання до більш повного. В подальшому за стадією реалізації скачка, приходить стадія подальшого поступального руху наукового пізнання, в процесі якого відкриття завершується» [4, 6].

Науки, як вказує Б. Грушин, що розвинулись у формі теорії, являли собою таке дослідження об'єкта, яке відносилось тільки до одного (практично завжди безпосередньо даного) його стану, що передбачало відхилення від історичних фактів і відношень в житті певного об'єкту Доводячи до того, що вичленення шляхом аналізу об'єкта різних «закономірностей» та «істин» повністю виключали підхід до розкриття закономірності розвитку об'єкту [5, 14] . У зв'язку з цим, М. Страхов відмічає, що в історії науки кожна дисципліна, яка має справу з класифікацією подій в часі, проходить дві стадії: штучного поділу (коли в основу вкладають тільки зовнішні ознаки) та природного поділу (коли виходять із суттєвих властивостей об'єктів, що вивчаються [6, 43].

Спектр наук, які вивчають Землю, достатньо широкий. Це - історія суспільства і еволюційна біологія, мовознавство і історична геологія, політична економія і історія науки, космогонія, геоморфологія, антропологія, філософія тощо. Кожна з них пропонує різноманітний емпіричний матеріал для дослідження логічної структури історичного знання. Тому відомий російський геолог М. Тєтяєв зауважував, що «в уявленні про історію вивчення землі втрачається сам зміст цієї історії. .. Те, що ми зараз розуміємо під історією геології, це не що інше як хронологія, де є поділ на періоди, поділ в часі, що реєструються змінами в органічному світі. Бракує внутрішнього змісту різних періодів так само, як процес і закони розвитку.. .Тому ми можемо порівнювати сучасне розуміння історії землі з тими минулими уявленнями про історію людського суспільства, коли вона відображалась як заміна царів, династій, війн та ін., тобто, коли вказувалися зовнішні ознаки проявів, а внутрішні закони розвитку людського суспільства не були ще усвідомлені» [7, 33].

Якісно новий етап в з'ясуванні питання вивчення Землі починається тоді, коли він переходить від емпіричного опису фактів та досліджень окремих, поодиноких сторін - до розкриття і відтворення закономірного процесу розвитку об'єкту в цілому, тому з'ясування питання про розкриття внутрішньої будови (механізму) самого історичного процесу спонукає з'ясувати такі поняття, як «процес», «рушійна сила процесу», «фактор процесу», «взаємодія факторів» тощо [5, 14-16], адже багато ідей через деякий час знову виникають, але на іншому «витку спіралі», на більш високому рівні накопичення фактів і теоретичного узагальнення. Наприклад, ряд ідей вчених античної епохи про взаємодію природи і людини на вищому рівні теоретичної думки був розвинутий в XVI ст. і потім, через два століття, знову висловлені Ш. Монтеск'є. Уявлення А. Гумбольдта про зони природи заново відновилися в працях Докучаєва а потім, через багато років, незалежно від ідей Докучаєва, на новому рівні знань до них прийшов Берг [8, 16].

Тому К.Маркс націлював на наукове відтворення історії, що передбачає дослідження інших систем, від яких вона залежить, і з'ясування характеру цієї залежності, бо історію Землі можна розглядати з двох сторін, її можна поділити на історію природи та історію людей. Однак ці сторони нерозривно пов'язані: до тих пір, поки існують люди, - історія природи й історія людей взаємно обумовлюють один одного», тому зацікавленість повинна бути не в тому, щоб генетично розвивати різні форми дійсності, а в тому, щоб шляхом аналізу звести їх до єдності [9, 82]. Продовжуючи цю думку, К.-Ф. Рульє наголошує, що «науковий шлях - це експериментальне дослідження предмету чи явища в його послідовному розвитку, не відокремленого, відірваного, а як необхідно пов'язаного з іншими зовнішніми явищами» [3, 25].

Ще виразніше висловився Ю. Саушкін: «В історії науки розвиток ідей проходить нерівномірно. Є «вузлики», які вимагають більш детального вивчення, тим більш, якщо передують тривалі періоди руху вперед. Націлюючи на цілісність науки, що мають власні хронологічні межі періодів розвитку, що відмінні від суспільних, які є частиною розвитку науки взагалі, але мають свою необхідність розвитку, свою логіку історії, що пов'язана з історією матеріального виробництва, з історією науки і культури в цілому. Співставлення процесів інтеграції і диференціації, та зв'язків і взаємовідношень зі суміжними науками, що в процесі розвитку змінювались повинні бути історично проаналізовані і співставлені» [8, 7].

На думку Б. Грушина, відтворюючи закономірний процес, необхідно «розкрити і відтворити не тільки ряд якісно різних історичних станів в житті об'єкта, але і самі закони переходу від одного історичного стану до іншого історичного стану», маючи предметом свого дослідження об'єктивні системи зв'язків і покликана відтворювати в мисленні історичні процеси розвитку своїх об'єктів саме як органічних систем. Тому видатний австралійський політик У Хьюз відзначав, що наука - це не просто імена, аргументи і причини, причини і наслідки, що мають на меті: класифікування явищ (як природних так і політичних), для порівняння, узагальнення, сходження від взаємодії до причин. Її завданням є з'ясувати великі закони природи, щоб визначити їх вплив на людину.

К. Маркс уперше в історії науки, розкриваючи діалектику єдності природи і життя людей, показав, що така єдність існує тільки в суспільстві, і саме суспільство є кінцевою існуючою єдністю людини з природою, бо «тільки в суспільстві природа виступає як основа людського буття». У свою чергу І. Тімофєєв наголошує, що суспільство завжди мало потребу в тому, щоб пізнання обслуговувало і забезпечувало необхідними знаннями ці системи відношень, обслуговує і виробничу діяльність людей і існуючу систему соціальних відношень. Як тільки ми розглядаємо пізнання в прямому зв'язку з соціальною системою, зразу ж з'ясовується суспільна потреба в існуванні найменше двох соціальних функцій пізнання. Одна - власне пізнавальна, що забезпечує можливість доцільної діяльності людини, перш за все відносно до природи, процес зміни природи людиною. Інша - ідеологічна - обслуговує потреби збереження цілісності певної соціальної системи. Аналіз показує, що в суспільній свідомості ми повинні розрізняти, хоча і взаємопов'язані й такі, що часто переплітаються, але й такі, що мають свою специфіку, пізнавальний і ідеологічний процеси. Ідеологічний процес в певному відношенні - це той же пізнавальний процес, але застосований до обслуговування потреб збереження (або модифікацію) конкретної соціальної системи [11, 13].

Характерною рисою людського пізнання є намагання до завершеності, однозначності. Тому, значне місце в вивченні Землі відводиться методам теоретичного дослідження, що рухає наукову думку від вихідної абстракції (одностороннє, неповне знання), через послідовні етапи поглиблення і розширення пізнання, до результату цілісного відтворення, на чому наголошує Е. Ільєнков: «Рух пізнання від чуттєво-конкретного до абстрактного це є рух від одиничного до загального, з домінуючими логічними прийомами, як аналіз і індукція. Сходження від абстрактного до конкретного - це процес від окремих загальних абстракцій до їх єдності, конкретно-загального, з домінуючими прийомами синтезу і дедукції. Це діалектичне протиріччя відображає суперечливий розвиток, перехід від одного рівня до іншого відповідно до розгортання його внутрішніх протиріч. Особливість знання містить відірваність від предмета, що створює можливість оперувати знаннями незалежно від предмета: вивчати, передавати, зберігати, втілювати в життя. Відносна самостійність знання від предмета породжує необхідність співставлення.., а це і є проблема істинності знання» [12, 94].

Завдання зі створення земної історії не розв'язане до цих пір [5, 25], тому що, як зауважив геолог О. Мазаро- вич, «немає єдиного методу, з яким би можна було б підійти до вивчення розвитку землі в цілому» [13, 403].

Тому методологією вивчення історії Землі є закономірний процес її розвитку як цілісної системи, в якій людина - частина цілого.

Література

Швырев В., Джумадурдыев С. Восхождение от абстрактного к конкретному как метод развития теоретического знания // Диалектика. Познание. Наука. -- М, 1988.

Вахтомин Н.К. О роли категории сущность. -- М., 1963.

Рулье К.-Ф. Жизнь животных по отношению к внешним условиям. -- М., 1852.

Фрадкин Н.Г. Географические открытия и научное познание Земли. -- М., 1972.

Грушин Б.А. Очерки логики исторического исследования (Процесс развития и проблемы его научного воспроизведения). -- М., 1961.

Страхов Н.М. Задачи и методы исторической геологии. -- М.; Л., 1932.

Тетяев М.М. Основы геотектоники. -- М.; Л., 1934.

Саушкін Ю.Г. История и методология географической науки: Курс лекций. -- М., 1976.

Новая публикация первой главы «Немецкой идеологии» К. Маркса, Ф. Энгельса //Вопросы философии. -- 1965 -- № 10.

Хьюз У. (1863). The Study of Geography. Изучения географии; Quoted in Baker, JNL (1963). The History of Geography . Цит. по: Бейкер. История географии. -- Oxford, 1963.

Методологические проблемы историко-научных исследований /Подред. И. Тимофеева. -- М., 1982. науковий земля абстракція

Ильенков Э.В. Диалектика абстрактного и конкретного в научно-теоретическом мышлении. -- М., 1997.

Мазарович А.Н. Историческая геология: Учеб. -- М.; Л., 1938.

Размещено на Allbest.ru