Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Агрономічний факультет

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

Звіт про проходження навчальної практики

з дисципліни «Гідрологія»

Гідрологічна характеристика Вінничини

Виконала:

студентка Тарасюк Н.М

Керівник практики: Мудрак Г.В

Вінниця - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Еколого-географічна характеристика Вінничини

1.2 Кліматичні і гідрологічні умови Вінницької області

1.3 Грунтово-біотичні особливості

1.4 Вплив антропогенних чинників на стан водних ресурсів

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧОК ТА ЇХ ГІДРОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ

2.1 Загальна характеристика річок, їх класифікація та водний режим

2.2 Інженерні споруди на берегах річок

2.3 Характеристика річок м. Вінниці

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВОДОСХОВИЩ І СТАВКІВ М. ВІННИЦІ

3.1 Водосховища та їх типи

3.2 Основні складові об'єму і нормативні рівні водосховищ

3.3 Сабарівське водосховище та ставки Вінницького району

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Слово «гідрологія» походить від сполучення двох грецьких слів: гідро - вода, логос - наука. У перекладі на українську мову воно означає «наука про воду». Гідрологія - наука комплексна і відноситься до циклу географічних наук. Вона тісно пов'язана з такими науками, як метеорологія, геологія, ґрунтознавство, біологія, хімія, фізика та іншими природничими науками. В гідрології використовуються різні методи досліджень, основними з яких є експедиційний, стаціонарний і лабораторний [3].

Основна мета досліджень - це закріплення теоретичних і практичних знань, що були отримані під час иторних занять, отримання навичок спостереження за явищами та процесами в гідросфері, оволодіння методикою польових досліджень водних об'єктів, вивчення природно-гідрологічних комплексів, вміння виявляти та аналізувати взаємозв'язки як між окремими компонентами гідросфери, так і взаємозв'язок з іншими компонентами геологічного середовища та природою в цілому, а також з господарською діяльністю людини.

Завдання практики:

- закріплення та поглиблення знань про воду та водні об'єкти, їх характеристики та параметри;

- оволодіння навичками спостереження, реєстрації та опису гідрологічних процесів та характеристик;

- оволодіння методами виявлення та спостереження антропогенних факторів та їх впливу на водні об'єкти.

Об'єктом навчальної практики є : річки, водосховища, ставки та інші водні об'єкти, які знаходяться на території Вінниці та її околиць.

Предметом навчальної практики є морфометрічні дослідження, заміри і підрахунки, які прводяться під час досліджень.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Еколого-географічна характеристика Вінничини

Проблема охорони природи для Вінницької області, більшість території якої відчуває на собі майже неконтрольовану інтенсивну господарську діяльність, є дуже актуальною.

Природні умови та ресурси Вінниччини різноманітні і своєрідні, на сьогодні ще недостатньо досліджене питання раціонального їх використання. Збереження сучасної природи, збільшення її багатств, неможливі без детального знання історії.

Саме знання минулого допомагають нам краще пізнати сучасне та прогнозувати майбутній стан природи регіону, можливості його реконструкції не тільки шляхом збереження, але і створення нових природоохоронних об'єктів.

Сучасний розвиток людської діяльності часто виявляється шкідливим для навколишнього середовища внаслідок зростання містобудування, промислового виробництва, дорожнього руху. Тому відбувається забруднення води, повітря, грунтів, що негативно впливає на стан здоров'я населення, викликає загрозу навколишньому середовищу, загострює екологічні проблеми [1].

1.2 Кліматичні і гідрологічні умови Вінницької області

Клімат області помірно-континентальний. Середня температура січня: -6°С, середня температура липня: +19°С, річна кількість опадів: 520-590 мм, з них 80% випадають в теплий період.

У Вінницькій області густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік - Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка.

Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна. На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України - Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.

До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища - Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське.

Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані.

1.3 Грунтово - біотичні особливості

Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 14,2%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів.

Основу лісової рослинності становить граб, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб, ясен, липа, клен, явір, берест, осика, тополя, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші.Ґрунти в основному опідзолені (близько 65%). На північному сході області переважають чорноземи, в центральній частині - сірі, ( Рис. 1.1. ) темно-сірі, світло-сірі, на південному-сході і в Придністров'ї - чорноземи і опідзолені ґрунти. ( Рис. 1.2 ).



Рисунок 1.1. Дерново-підзолисті грунти

Рисунок 1.2. Сірі лісові ґрунти: світло-сірий лісовий, сірий лісовий, темно-сірий лісовий

В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісових звірiв (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степових (гризуни) та водяних (норка, видра).

Багато водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах - розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо) [1].

1.4 Вплив антропогенних чинників на стан водних ресурсі

У 2012 р. у Вінницькій області було забрано 128,1 млн. м³ води з природних водних об'єктів, спожито 112,9 млн. м³ свіжої води. Загальне відведення зворотних вод у 2012 р. становило 82,9 млн. м³.

Кількість скинутих забруднених вод у 2012 р. становила 3,5 млн. м³. Найбільша кількість води в області використовується Ладижинською ТЕС - понад 70%. До 80% забраної води після очищення повертається у водні об'єкти. До 10% вод скидається без очистки або недостатньо очищеними. Близько 10% становлять втрати води.

Якість води в річках області протягом останніх 3-х років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною.

Результати гідрохімічних вимірювань проб поверхневих вод свідчать про забруднення поверхневих водойм Вінниччини органічними сполуками. Але у цілому вода поверхневих вод Вінниччини по більшості хімічних показників безпечна, крім кольоровості, і може бути використано для господарсько-питних та культурно-побутових потреб.

Згідно даних радіологічного контролю радіаційна обстановка поверхневих вод басейну річки Південний Буг благополучна. Практично на всіх створах річки Південний Буг спостерігалося перевищення за вмістом фенолів, формальдегіду, заліза, міді, фтору.

Спостерігалося постійне бактеріальне забруднення річки Південний Буг, проте збудників кишкових інфекційних захворювань не виявлено. Найвагомішим фактором забруднення водойм є незадовільна робота очисних споруд каналізації. водний гідрологічний річка вінницький

Найчастішою причиною аварійних ситуацій на них є відключення енергопостачання. Всього на території області експлуатується 40 очисних споруд каналізації (ОСК) біологічного та механічного типу очищення зворотних вод, потужність яких становила у 2013 р. 102,3 млн. м³.

Основною загальною проблемою майже всіх ОСК області залишається наднормативне забруднення стічних вод, що скидаються у поверхневі водойми, азотом амонійним. Залишається незадовільною ситуація, що склалась у ряді населених пунктів області внаслідок дисбалансу між потужностями водогонів та каналізацій.

Кількість водопроводів, що не задовольняють санітарним нормам, щороку збільшується. Це викликано відсутністю засобів санітарної очистки та необхідного комплексу очисних споруд.

Найбільша кількість водопроводів, які не відповідають санітарним нормам і правилам, в Погребищенському, Томашпільському, Чернівецькому та Шаргородському районах [ 4].

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧОК ТА ЇХ ГІДРОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ

2.1 Загальна характеристика річок, їх класифікація та водний режим

Річка - природний водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння, живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські та рівнинні. Річка характеризується довжиною, шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів, хімічним складом.

Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші - струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км - середніми, а понад 500 км - великими.

У кожній річці розрізняють місце її зародження - витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою річкою - гирло. Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; ті, що впадають у головні річки - притоками . Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі - це протяжність (км) усіх річок, поділена на площу (км²) басейну цих річок

Поверхня суші, з якої річкова система збирає свої води, називається водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном. Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу - долинах, найбільш знижена частина яких, зайнята водним потоком постійно, називається руслом, а частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней - заплавою або заплавною терасою. Вище заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Довжина річки - відстань річки від витоку до гирла.

Класифікація річок :

· За розміром басейну річки поділяються на великі (понад 50 тис. км²), середні (2 - 50 тис. км² ), малі (менше 2 тис. км² ).

· За способом живлення річки поділяють на снігові, дощові, річки підземного живлення, льодовикові, змішаного типу;

· За стійкістю русла - стійкі та нестійкі;

· За льодовим режимом - замерзаючі, незамерзаючі.

Водний режим річки характеризується витратами й стоком. Витрата - стоком води. Витрата води - кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу. Зазвичай витрата вимірюється в кубометрах за секунду (мі/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період - місяць, сезон, рік - називається стоком.

Режим річки - це зміна величини витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. Режим річки значною мірою залежить від типу живлення. В водному режимі річок протягом року виділяють періоди з повторюваними рівнями, які називаються, межень, повінь, паводок.

Межень - найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення - підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень - в результаті відсутності поверхневого живлення.

Повінь - високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави. Спостерігається кожного року в один і той же сезон. Під час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.

Паводок - швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі [5].

2.2 Інженерні споруди на берегах річок

Будівництво інженерних споруд на берегах і в руслах річок (водозаборів, опор ліній електропередач, промислових, сільськогосподарських або комунальних об'єктів і т.д.), прокладка комунікацій через річки (мостові переходи, підводні трубопроводи, кабелі та ін.) вимагають, в першу чергу, обліку і прогнозу руслових деформацій на стадії проектування, що повинне забезпечити їх безпеку і нормальне функціонування.

У разі недотримання цих умов виникає загроза руйнування споруд і комунікацій з відповідними несприятливими наслідками для життя і діяльності людей і всієї річкової екосистеми, включаючи її біотичну складову (наприклад, при розриві внаслідок руслових деформацій нафтопроводу відбувається аварійний розлив нафтопродуктів і їх подальше перенесення вниз за течією).

З іншого боку, багато об'єктів (водогосподарські, причали нафтобаз, елеваторі, воднотранспортні і т.д.) вимагають наявності водних підходів до них, і занесення наносами і обміління останніх позначається або в порушенні (припиненні) їх функціонування, або в необхідності проводити спеціальні днопоглиблювальні і регуляції роботи. В результаті й загроза руйнування об'єктів, і обміління русла біля них є причиною штучного втручання в життя річкового русла. У багатьох випадках таке втручання йде врозріз із природними тенденціями розвитку русла й тому неминуче супроводжується проявом екологічної напруженості на річці.

Більшість інженерних споруд у руслах і на берегах річок справляє на русла локальну дію. Проте пов'язані з русловими деформаціями аварії призводять іноді до наслідків, що мають регіональне розповсюдження.

Такі згадані вище розриви нафтопроводів, руйнування через розмив берегів сховищ нафтопродуктів, хімічних і інших речовин, що спричинює при попаданні в річки в разі руйнування об'єктів забруднення води і перенесення забруднюючих виносів вниз за течією на великі відстані.

До того ж призводить виведення з ладу розсіюючих водовипусків промислових підприємств і унаслідок їх розривів при розмиві дна, і при занесенні наносами, через що здійснюються залпові викиди в річку стічних вод. За вузькі межі безпосереднього контакту з руслом виходить вплив побічних явищ, що виникають у результаті дії на русло споруд. Мостові переходи утруднюють потік повені, що служить причиною розмиву русла.

Досягаючи певної граничної величини, яка залежить від висоти повеней і крупності руслового алювію, розмиви припиняються, але глибока улоговина в районі мостового переходу зберігається практично назавжди [2].

2.3 Характеристика річок м. Вінниці

Південний Буг - річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.

Це третя за довжиною річка України і найбільша, яка тече виключно територією України - довжина її 806 км.

Протікає центральними і південними областями держави (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та Миколаївська області) через фізико-географічні зони лісостепу і степу.

Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Аксу, що означає «біла вода», греки - Гіпанісом або Іпанісом. Слов'яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси «кривий», «покручений». Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона зафіксована саме як Бог Руський.

Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами - Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна - Богом. Проте В. Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.

Басейн Південного Бугу розташований в межах трьох геоструктурних районів: верхня частина басейну розміщена на Волино-Подільській височині, середня його частина знаходиться в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.

За характером ґрунтового покриву басейн Південного Бугу відноситься до лісостепу та степу. Поверхневий покрив складається із лесів і лесовидних суглинків, чим пояснюється перевага пилеватих легкосуглинистих і піщано-середньосуглинистих ґрунтів. Ґрунти переважно сірі опідзолені, у верхів'ї місцями чорноземні.

Ґрунти в верхній частині басейну представлені світло-сірими суглинками. Центральну частину басейну вкривають малогумусні чорноземи. На підвищених місцях рельєфу залягають опідзолені чорноземи.

Сучасний ґрунтовий покрив верхньої та середньої частин басейну Південного Бугу сформувався під впливом взаємодії ґрунтоутворюючих порід, рослинного покрову, рельєфу, клімату та господарської діяльності людини.

В основному ґрунти сформувалися на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках басейну під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на ділянках під лісовою рослинністю виникли лесові опідзолені ґрунти. На алювіальних відкладах в долинах річок утворилися лучні та торфово-болотні ґрунти [1].

Природна рослинність займає тут 12% усієї площі. Із них 11% припадає на ліси, біля 1% на луки і 0,5% припадає на болота. Рослинність північно-західної частини басейну представлена молодими і середньовіковими широколистими лісами, які розташовані окремими масивами.

Найпоширенішими породами дерев є дуб, граб, ясен, клен, липа, в'яз, вільха. З кущів та чагарників можна зустріти ліщину, шипшину, жимолость та інші.

На південь ліси поступово змінюються на лісостеп і степ, спочатку ковилово-різнотравний, а потім ковилово-типчаковий. Степова рослинність представлена засухостійкими бобово-злаковими різнотравними асоціаціями - тимофіївкою, фіалкою, суницею, медункою, пирієм, волошкою, ковилою, кропивою та ін.

В цілому, лісистість басейну становить близько 7%, заболоченість - 2%. Орними землями зайнято біля 70% території водозбору.

Значна протяжність території басейну з північного заходу на південний схід спричиняє помітні відмінності в розподілі температури повітря. Середня річна температура повітря змінюється від 7,1°C до 10,0°C. Середня багаторічна температура повітря у верхній і середній частинах басейну коливається в межах 7,1 - 8,1°C.

Максимальна температура літом сягає +39°C, мінімальна температура в холодні дні зими сягає -38°C. Для цієї частини басейну зимовий сезон характеризується опадами у вигляді снігу, частими туманами. Середня висота снігового покриву становить від 10 до 15 см. В окремі роки зима буває стійка і холодна.

Весна відрізняється різким переходом від потепління до похолодання, від сухої погоди до дощової. У травні починає розвиватися грозова діяльність.

Погодні умови літнього сезону відмічаються значним підвищенням температури, великою кількістю ясних днів, збільшенням кількості опадів, активної грозової діяльності.

Живлення річки Південний Буг відбувається за рахунок талих вод у весняний і зимовий періоди та дощових опадів в літній. Підземний стік в басейні незначний.

Тяжилівка або Тяжилів - річка в Україні, ліва притока Південного Бугу. Протікає в м. Вінниця. Бере початок поблизу мікрорайону Тяжилів. У зв'язку з близькістю до промислових та житлових об'єктів в річку часто стікаються багато відходів. Річка не раз забруднювалася нафтопродуктами, і одного разу їх вміст перевищував допустиму норму в тисячі разів.

Річка Вишенька є правою притокою 1-го порядку річки Південний Буг і тривалий час слугувала природною південно-західною межею міста. В 1859 р. на правому березі річки поблизу існуючого з кінця XVI ст замкового кільця Вишня було закладено славнозвісну відому садибу Вишня видатного ученого, хірурга, педагога М.І. Пирогова [5].

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВОДОСХОВИЩ І СТАВКІВ М. ВІННИЦІ

3.1 Водосховища та їх типи

Водосховище - це штучно створена водойма для збереження води і регулювання стоку. Водосховища поділяються на 2 типи: озерні й річкові. Для водоймищ озерного типу характерне формування водних мас, істотно відмінних за своїми фізичними властивостями від властивостей вод припливів.

Течії в цих водосховищах переважно обумовлюються вітрами. Водоймища річкового (руслового) типу мають витягнуту форму, течії в них звичайно стокові, водна маса за своїми характеристиками близька до річкових вод.

Основними параметрами водоймища є об'єм, площа дзеркала й амплітуда коливання рівнів води в умовах його експлуатації.

Створення водосховищ істотно змінює ландшафт річкових долин, а регулювання ними стоку перетворює природний гідрологічний режим ріки в межах підпору.

Зміни гідрологічного режиму, викликані створенням водоймищ, відбуваються також і у нижньому б'єфі гідровузлів, іноді протягом десятків і навіть сотень кілометрів.

На водосховищах висота вітрових хвиль більше, ніж на ріках (до 3 м. і більше). Гідробіологічний режим водоймищ істотно відрізняється від режиму рік: біомаса у водосховищі утвориться інтенсивніше, міняється видовий склад флори й фауни.

Виділяють п'ять основних типів водоймищ: рівнинні, передгірні, гірські, озерні, наливні.

Рівнинні водоймища характеризуються наступними ознаками: великою площею поверхні води, невеликими максимальними (15-25 м) і середніми (звичайно 5-9 м) глибинами, невеликим спрацюванням (у межах 2-7 м), інтенсивними процесами переробки берегів, складених здебільшого пухкими розмивними породами. Ці водоймища, як правило, мають велику ємність і використовуються комплексно.

Водоймища передгірних і плоскогірних областей характеризуються великими глибинами (до 70-100 м і більше), значним спрацюванням (до 10 -20 м), порівняно невеликою інтенсивністю переробки берегів, незначним затопленням і підтопленням території.

3.2 Основні складові об'єму і нормативні рівні водосховищ

Параметри водоймища, що визначають його розміри, встановлюють на основі водогосподарчого розрахунку. При цьому об'єм води у водоймищі прийнято підрозділяти на мертвий і корисний.

Мертвий об'єм - це постійна частина повного об'єму водосховища, що у нормальних умовах експлуатації не спрацьовується й у регулюванні стоку не бере участь.

Рівень поверхні води, що обмежує цей об'єм зверху, називають рівнем мертвого об'єму (РМО). При наявності в греблі донних отворів мертвий об'єм ділиться на об'єм нижче порога отворів, що не спрацьовується самопливом, і об'єм вище отворів, що при необхідності (у виняткових умовах) може бути частково спрацьований.

Корисний об'єм - основний об'єм водосховища, який безпосередньо використовується для регулювання стоку.

Він розташований вище РМО й обмежений зверху нормальним підпірним рівнем (НПР), тобто найвищим проектним підпірним рівнем верхнього б'єфа, що може підтримуватися в нормальних умовах експлуатації гідротехнічних споруджень.

За допомогою штучної греблі створюється різниця рівнів води перед греблею і за нею. Водний простір перед греблею називається верхнім б'єфом, а за греблею - нижнім б'єфом. Різниця рівнів б'єфів є напором установки. Чим вище гребля, тим більше напір.

Повний об'єм водосховища відповідає оцінці НПР і дорівнює сумі корисного і мертвого об'ємів. Підпірний рівень вище нормального, що тимчасово допускається у верхньому б'єфі в надзвичайних умовах експлуатації гідротехнічних споруджень, називають форсованим підпірним рівнем (ФПР).

Він обмежує зверху об'єм води, що знаходиться у водосховищі вище НПР, що називають форсованим (або протиповиневим) об'ємом ФПР.

Головна задача водогосподарчого розрахунку водоймища - визначення корисного об'єму Vкор і вибір оцінки НПР.

Корисний об'єм - це робочий об'єм водоймища, призначений для регулювання стоку з метою гарантованого забезпечення споживачів водою. Він залежить від призначення водоймища, тривалості регулювання (добове, сезонне, багаторічне) і знаходиться шляхом зіставлення розрахункового стоку і сумарного водоспоживання.

Форсований об'єм Vфпр створюється шляхом форсування рівня води у водоймище вище НПР в період високих повеней або водопілля, щоб запобігти повені в нижньому б'єфі. Тому його називають іноді противоповеневим [3].

3.3 Сабарівське водосховище та ставки Вінницького району

Сабарів - це село поблизу м. Вінниця. Село розташоване на річці Південний Буг. В безпосередній близькості від села на річці в XX столітті збудували Сабарівську ГЕС, тим самим і піднявся рівень води в р.Південний Буг. На території Сабаріаської ГЕС також розташоване водосховище, яке дає змогу накопичувати та зберігати досить велику кількість води яка використовується містом Вінниця, найближчими селами та підприємствами. Гребля, що знаходиться там, була створена штучним шляхом.

Тому за допомогою штучної греблі створюється різниця рівнів води перед греблею і за нею.

Водний простір попереду греблі називається верхнім б'єфом, а за греблею - нижнім б'єфом. Різниця рівнів б'єфів є напором установки. Чим вище гребля, тим більше напір.

Повний об'єм водосховища відповідає оцінці нормального напірного рівня (НПР) і дорівнює сумі корисного і мертвого об'ємів.

Підпірний рівень вище нормального, що тимчасово допускається у верхньому б'єфі в надзвичайних умовах експлуатації гідротехнічних споруджень, називають форсованим підпірним рівнем (ФГІР). Він обмежує зверху об'єм води, шо знаходиться у водосховищі вище НПР, що називають форсованим об'ємом ФПР.

Саме Сабарівська ГЕС за допомогою водосховища ( Рис. 3.3. ) та водних потоків у ньому створює досить значну кількість електроенергії, цією електроенергією забезпечується с. Сабарів.

Рисунок 3.3. Супутникове зображення Сабарівського водосховища.

Став - штучна водойма для зберігання води з метою водопостачання, зрошення, розведення риби (ставкове рибне господарство) і водоплавної птиці, а також для санітарних і спортивних потреб.

Стави викопують або створюють, будуючи на невеличких річках і в природних улоговинах греблі.

Відповідно до 1 статті Водного кодексу України ставком вважається штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн мі.

Ставки наповнюються водою за рахунок поверхневого і підземного стоку. Ставки розміщені нерівномірно, найбільше їх на Східному Поділлі (зокрема у Вінницькій області) і на Придніпровській височині [4].

Слід зазначити, що більшість ставків внаслідок тривалої експлуатації перебуває у занедбаному стані. Ставки замулені, заросли водною рослинністю. Внаслідок цього різко зменшився їх об'єм та плоша водного дзеркала.

Ступінь використання таких ставків дуже низький, що призводить до значних втрат води.

Стан більшості ставків вкрай незадовільний. Збудовані вони в основному силами господарств на низькому інженерному рівні за спрощеною проектною документацією, а частіше без неї.

Греблі земляні, з не закріпленими укосами, багато з них розмиті. Водоскидні споруди за технічним станом і капітальністю, як правило, не відповідають сучасним вимогам, що перешкоджає регулюванню та раціональному використанню стоку.

Однак при всій очевидності позитивного впливу штучних водойм на результати господарської діяльності їх створення порушує природний режим водогонів і без вжиття відповідних компенсаційних заходів може призвести до небажаних наслідків.

Щоб запобігти цим невтішним наслідкам, побудувавши ставок, необхідно насамперед дбати про його благоустрій, регулярно чистити, ремонтувати гідротехнічні споруди, будувати греблі з донними водовипусками, створювати водоохоронні зони, регламентовані вимогами збереження малих річок [4].

Морфометричні параметри ставка :

1. Використовуючи схему (карту) та лінійку визначити довжину ставка, враховуйте масштаб: А=АВ (км)

2. Використовуючи карту за допомогою лінійки визначити найбільшу ширину ставка, враховуючи масштаб: Bmax = СД (км)

3. Обчислити площу ставка, для цього:

· визначити загальну кількість повних квадратів всередині берегової лінії ставка, визначити їх площу, вважаючи, що сторона квадрату, враховуючи масштаб x км, тоді загальна площа знайдених квадратів буде:

S1 = n * x2 (км2)

Чим більша кількість неповних квадратів, тим менше відхилення від реальної площі, потрібно враховувати всі без винятку неповні квадрати.

Враховуючи кількість повних та неповних квадратів площа ставка становитиме:

Sст. = S1 + S2 (км2)

4. Обчислюємо середню ширину ставка за формулою:

Bcер = Sст / А.

Використовуючи перший метод, визначити площі всередині нанесених ізоліній (S1 та S2).



5. Знаходимо площу ставка, для цього:

· проводимо обчислення об'єму води між поверхнею ставка і першою ізолінією за наступною формулою:

V1 = (S1 + S2) h1/2 (м³)

· об'єм води між першою і другою ізолінією визначаємо за наступною формулою:

V2 = (S2 + S3) h2/2 (м³)

· об'єм води між другою ізолінією і точкою максимальної глибини за формулою:

V3 = S3* h3/3 (м³).

Зверніть увагу, на значення h1, h2 та h3

· знаходимо загальний об'єм ставка за наступним виразом:

Vст = V1 + V2 + V3 (м³)

6. Обчислити довжину берегової лінії ставка, для цього:

· калібруємо курвіметр, повіряючи його на прямій лінії заданої довжини в 10 см

· за допомогою курвіметра вимірюємо довжину берегової лінії на схемі, не менше 3-х разів: a1, а2, а3 …. an (см)

Знаходимо середнє арифметичне значення:

a = У an /n (см)

враховуючи масштаб (М) 1: 10 000, знаходимо довжину берегової лінії ставка переводимо отримані результати у розмірність в кілометрах:

I = a · М /10 000 (см)

7. Визначаємо ступінь порізаності берегової лінії :

· для цього, використовуючи значення площі ставка (Sст. ), та зведену до круга площу ставка:

Sст. = рR2

· визначаємо умовний радіус R = /р, а потім довжину умовної берегової лінії

I1= 2 рR [2].

ВИСНОВКИ

Якість води у поверхневих водоймах області за останні роки за основними показниками поліпшилися. Цьому сприяло зменшення обсягів скидання забруднених вод зі збільшенням об'ємів скидання нормативно очищених. У цілому вода поверхневих водойм Вінниччини за більшістю хімічних показників є безпечною.

У річці Південний Буг спостерігалися незначні перевищення вмісту органічних речовин. Згідно з даними радіологічного контролю радіаційна обстановка поверхневих вод басейну річки Південний Буг є благополучною.

Сучасний стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області можна охарактеризувати як відносно стабільний. У порівнянні з іншими регіонами України Вінницька область не відзначається високим промисловим потенціалом, але екологічних проблем, які потребують термінового вирішення, є чимало.

Під час проведення досліджень, ми поглиблено вивчили та закріпили знання про воду та водні об'єкти, їх характеристики та параметри. Вивчили та охарактеризували морфологічні та морфометричні параметри водних об'єктів. Оволоділи навичками спостереження, реєстрації та опису гідрологічних процесів та характеристик річок та водосховищ. З'ясували вплив антропогенних факторів на водні об'єкти Вінниччини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гавриков Ю. С. Водний фонд Вінницької області : довідник / Ю.С.Гавриков. - Вінниця : ВАТ «.Міська друкарня». - 2009. - 144 с.

2. Герасемчук З. В. Еколого - економічні основи водокористування в Україні : навч. Посібник / З. В. Герасемчук. - Луцьк : ВАТ « Юнеско ». - 2010. - 364 с.

3. Лисогор С. М. Загальна гідрологія : підручник / С. М. Лисогор. - К.: « Ранок». - 2007. - 47-89 с.

4. Смірнова А. М. Еколого - географічна характеристика Вінницької області. - 2014. : електронний ресурс / www.geograf.com.ua . - діючий сайт - доступ з екрана.

5. Тихоненко А. П. Об`єкт, предмет та склад гідрології. - 2013 : електронний ресурс / www.textreferat.com.ua . - чинний сай - доступ з екрана.

Размещено на Allbest.ru