Складання проекту топографо-геодезичного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТРЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОЛЕДЖ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ З ГЕОДЕЗІЇ

Тема: «Складання проекту топографо-геодезичного забезпечення для створення топографічної карти в масштабі 1:5 000»

Виконав студент

IV курсу групи ГР-42

Лебедев Є.М.

Перевірила

Шпилевська Є.Є.

Київ 2017р



Гідрографія

Поверхневі води області сконцентровані в річкових басейнах Дністра і Прута, водосховищах, озерах і ставках. Загальна кількість водотоків на території області нараховує 8321 річку, загальною довжиною 15656 км, із них 188 річок мають довжину понад 10 км, у тому числі 5 річок -- довжиною понад 100 км -- Дністер, Прут,Свіча, Лімниця та Бистриця з Бистрицею Надвірнянською.

Повноводний Дністер у Галичі

Із загальної водозабірної площі області 13,9 тис. кмІ, на басейн річкової системи Дністра припадає 9,03 тис. кмІ, решта -- 4,90 тис. кмІ -- на басейн Пруту.

Густота річкової мережі в межах області коливається від 0,2-0,3 км/кмІ у рівнинній частині до 1,3-1,7 км/кмІ у Карпатах. Майже 70% загальної кількості річок розміщені в гірській частині, де формуються основні об'єми поверхневих водних ресурсів. Об'єм середньорічного стоку річок, який формується в межах області, становить 4,8 млрд мі/рік, а в маловодні роки близько 2 млрд мі/рік.

Івано-Франківська область посідає друге місце після Чернівецької області за загальним об'ємом річкового стоку та об'ємами води загального стоку на одну особу. Основним джерелом поновлення водних ресурсів є атмосферні опади, щорічний об'єм яких становить в середньому 12,5 млрд мі.

Практичне значення водних ресурсів річок визначається нерівномірністю їхнього розподілу в часі: на весну (березень-травень) припадає 10-20%, на літо (червень-серпень) -- 40-50%, на осінь (вересень-листопад) -- 10-15% і на зиму (грудень-лютий) -- 16-18% загального стоку.

За гідрохімічними показниками річкові води переважно гідрокарбонатно-кальцієві. Загальна мінералізація -- від 0,15 до 0,64 г/куб. дм. Найчистіша річка області -- Лімниця, у якій мінералізація води коливається в межах 0,15-0,26 г/куб. дм.

Див. також Річки Івано-Франківської області

Озера, ставки

На території області природних водойм є мало. Представлені вони невеликими озерами, які утворилися в старицях річок та в древньольодовикових формах рельєфу Чорногірського хребта Карпат, а також карстовими озерами незначного розміру в Тлумацькому й Городенківському районах.

У долинах рік створені штучні водойми -- ставки та водосховища. В області нараховується 620 ставків загального площею водного дзеркала 2373 га та сумарним об'ємом води 31 млн мі. У долині Гнилої Липи побудовано водосховище площею 1260 га, яке забезпечує водою Бурштинську ТЕС.

Поблизу с-ще. Рожнятів на ріці Чечва створено Чечвинське водосховище площею 184 га, а на ріці Свірж -- Княгиницьке водосховище, площею 228 га. Сумарний об'єм цих водосховищ становить 63 млн мі.

В найближчих планах, в Івано-Франківську в районі мікрорайону каскад хочуть побудувати резервуар чистої води на 10 тис.куб.м.

Водосховища і ставки відіграють певну роль у регулюванні стоку рік, а також використовуються для розведення і вирощування риби.

Лікувальні мінеральні води поширені на всій території області. Усього на Івано-Франківщині виявлено близько 300 проявів мінеральних вод, на 28-и з яких проведені пошуково-оціночні роботи і затверджені запаси за категорією С1. Води 32-х мінеральних джерел області занесено до Державного кадастру «Води мінеральні питні», із них 12 -- лікувально-столових, 20 -- природно-столових

Ґрунти

Для Івано-Франківської області характерна значна територіальна різноманітність ґрунтового покрову і земельних ресурсів. Земельний фонд складається із земель різного функціонального призначення.

Станом на 01.01.06 р, із загальної площі земельного фонду 1392,7 тис. га, сільськогосподарські угіддя займають 633,4 тис. га, лісові площі 636,4 тис. га, забудовані землі -- 60,49 тис. га, під водою ?23,5 тис. га, відкриті заболочені землі -- 2,6 тис. га та інші землі -- 22,0 тис. га.

Основними землекористувачами області є:

67 лісогосподарських підприємств, у користуванні яких перебуває 564,4 тис. га (40,5% загальної плащі області);

громадяни (968,4 тис. осіб), у власності яких знаходиться 416,5 тис. га (29,9%), у тому числі 21,6 тис. га наданих для ведення селянського господарства (9681 фермер);

470 сільськогосподарських підприємств різної форми власності, у користування яких перебуває 11402 тис. га (8,2%);

організації, підприємства, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, яким надано в користування 55,9 тис. га (4,0%);

землі запасу та землі не надані в постійне користування займають 205,4 тис. га (14,8% площі області).

Область відноситься до регіонів з низькою земле-забезпеченістю. У середньому на одного мешканця припадає 1,0 га, у тому числі, 0,45 га сільськогосподарських угідь, із них 0,027 га ріллі (в Україні відповідно 1,25; 0,89; та 0,68 га).

Можливості розширення сільськогосподарських угідь і найпродуктивнішої їхньої частини -- ріллі в області вичерпані. У зв'язку із будівництвом житла та інфраструктури, площа сільськогосподарських угідь постійно зменшується. За останні 10 років площа забудованих земель збільшилась на 6,4 тис. га.

Зростання потреб у харчових продуктах і сировині обумовлюють необхідність інтенсивного використання земельних ресурсів з одночасним розв'язанням найважливіших проблем -- забезпечення охорони земель від руйнування (ерозія, зсуви, карст, підтоплення); впровадження системи заходів щодо захисту земель від засмічення, забруднення; відтворення і підвищення родючості ґрунтів; збільшення площ екологічно стабілізувальних угідь (лісів, сіножатей, пасовищ).

Рослинність

Різноманітність екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів зумовили формування на території області досить багатої флори вищих судинних рослин, яких, за сучасними даними, налічується понад 1500 видів. На території області одночасно виростають бореальні і європейські-неморальні, монтанні, гірсько-дизюнктивні та степові види.

До кореального типу географічних елементів належать насамперед ялина (смерека) європейська, сосна звичайна, сосна кедрова, брусниця, квасениця, тирлич язичковий, калина та інші. Тут виростають такі цікаві й рідкісні види, як мешканець хвойних лісів Українських Карпат папороть, блехнум колосистий (Вleshnum spicant), грушанка кругло листа (Pyrola rotundifolia), одно квітка звичайна (Moneses uniflora).

До європейського типу географічних елементів належать рослини, які характерні для широколистяних лісів (букових, дубових, грабових). Це насамперед бук лісовий, граб звичайний, дуби звичайний та скельний, липи серце листа та європейська, явір, тис ягідний. Останній у значній кількості на території Івано-Франківщини зберігся лише на Передкарпатті, в околицях Коломиї (Княждвір). Серед трав'янистих видів відзначимо цікаві види, які поширені, передусім, у гірській місцевості: стрептопус листообгортний (Streptopus amplexifolius), живокіст серецевидний (Symphytum cordatum), первоцвіт високий (Pritula elatior) та інші.

Високогірний тип географічних елементів об'єднує європейські гірські (монтанні) та аркто-альпійські види. Серед представників європейського геололемента дуже багато ендемічних видів. Це костриці карпатська (Festuca carpatica) і Порціусі (Festuca Porcii), очиток карпатський (Sedum carpaticum), фіалка відхилена (Viola declinata), королиця кругло листа (Leucanthemum rotumdifolia) та інші. До європейського гірського елемента належать також чагарники, які виростають виключно в карпатському високогір'ї: верби Китайбеля (Salix Kitaibeliand) і туполиста (Salix retuca) та багато інших. Серед представників гірсько-диз'юнтивного типу географічних елементів назвемо анемону нарцис оцвіту (Anemone narcissiflora), осоку вічнозелену (Carex sempervirens), цибулю переможну (Allium victorialis). До степового типу географічних елементів належать типчак борознистий (Festuca sulcota), осока низька (Carex humilis), ковила волосиста (Stipa capillata) та ін.

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Івано-Франківської області були ліси. І тепер за лісами зберігається панівна роль.

Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. У природі рослини не ізольовані, а утворюють певні угруповання (фітоценози), які є основними компонентами складних природних енергетичних систем-біогеоценозів. Спорідненні фітоценози групуються в асоціації - основні класифікаційні одиниці рослинного покриву. Асоціації розділяються на корінні і похідні й об'єднуються у вищі таксономічні ранги, такі як субформації та формації. Формаційний підхід до класифікації рослинності є найбільш природним. Він базується на екологофітоценотичних засадах, детально опрацьований і висвітлений у наукових працях М.А.Голубця, К.А. малиновського, С.М. Стойка, В.І. Парнана, Ю.Р.Шеляг - Сосонка.

На Івано-Франківщині нараховується майже 70 видів дерев і 110 видів чагарників, решта - трав'янисті рослини. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей первинний рослинний покрив зазнав значних змін. Сучасна лісистість області становить 46%.

Клімат

Клімат Івано-Франківської області має перехідний характер від помірно теплого вологого Західноєвропейського до континентального Східноєвропейського. Клімат області помірно-континентальний. Територія області лежить в Атлантико-континентальній кліматичній області і Формується під переважаючим впливом вологих повітряних мас Атлантичного океану та Середземного моря. Вторгнення арктичних повітряних мас з Північного Сходу взимку спричиняє різке зниження температури повітря, середземноморського повітря, з Південного Заходу влітку -- підвищення температури повітря та інтенсивність посушливих явищ.

Зима м'яка з середньою температурою січня ?5 °C, літо тепле з середньою температурою липня + 18° С. У Карпатах клімат суворіший і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5°С нижчі ніж у перед-гірській зоні.

Значна амплітуда висот (від 230 до 2061 м над рівнем моря) на відносно невеликій території є причиною прояву висотної поясності природних умов, у тому числі й атмосферних опадів. Температура повітря найтеплішого місяця (липень) у передгір'ях +18-20°, у високогірному ярусі +8-10°, найхолоднішого (січень) ?3-9°. На схилах Карпат сніг лежить понад 5 місяців на рік. Тривалість залягання стійкого снігового покрову становить 100-110 днів. Середньорічна кількість опадів змінюється від 610 до 1000 мм, що пояснюється наявністю гір. Кількість днів з опадами в Івано-Франківській області найбільша в Україні (130-188 днів нарік).

На території області виділяються такі кліматичні райони:

1. Наддністрянський з під-районами лівобережним та правобережним. У районі спостерігаються м'які зими з відлигами і нестійким сніговим покровом (сніговий покрив залягає протягом 100 днів, а в мало-сніжні зими -- 50; середня висота снігового покриву становить 6-10 см). Весняні приморозки тривають до третьої декади квітня, в окремі холодні весни -- до третьої декади травня. Осінні приморозки наступають у третій декаді вересня. До складу лівобережного під-району входять Рогатинський та Галицький райони. Сума активних температур досягають 2300-2400°, річна кількість опадів -- 660-700 мм, середня тривалість безморозного періоду 160-170 днів. До правобережного під-району входять Калуський, Тисменицький і Тлумацький райони. Сума активних температур становить 2400-2500°, річна кількість опадів 610-750 мм. Середня тривалість безморозного періоду 155-160 днів.

2. Південно-східний. До його складу входить Городенківський, Коломийський та Снятинський райони. Сума активних температур досягають 2500-2600°, річна кількість опадів -- 550-720 мм, середня тривалість безморозного періоду 150-170 днів. Сніговий покрив залягає протягом 100 днів, а в мало-сніжні зими -- до 50 днів; середня висота снігового покрову становить 6-12 см. Весняні приморозки припиняються у першій декаді квітня, в окремі холодні весни -- у третій декаді травня. Осінні приморозки наступають у третій декаді вересня.

3. Передгірський. До його складу входить Долинський район, північна частина Рожнятівського, Богородчанського та Надвірнянського районів та Косівський район. Сума активних температур досягають 2200-2500°, річна кількість опадів -- 630-900 мм, середня тривалість безморозного періоду 150-170 днів. Сніговий покрив залягає протягом 105 днів, а в мало-сніжні зими -- до 60-70 днів; середня висота снігового покрову становить 10-15 см. Весняні приморозки тривають до кінця квітня початку травня. Осінні приморозки наступають у середині вересня.

4. Гірський. До його складу входять південна частина Рожнятівського, Богородчанського та Надвірнянського районів та Верховинський район. У районі щороку спостерігається стійкий сніговий покров (сніговий покрив утворюється на початку грудня, а сходить на початку квітня; середня висота снігового покрову становить 30-35 см). Весняні приморозки тривають до першої декади травня, осінні приморозки наступають у середині жовтня. Сума активних температур досягає 1600-2200°, річна кількість опадів -- 760-1000 мм, середня тривалість безморозного періоду 160-170 днів.

Ще більше на диференціацію клімату впливає рельєф. Кожна улоговина, річкова долина, схили різних експозицій мають свій особливий місцевий клімат.

Рельєф місцевості

Територія області розташована на стику двох великих природно-географічних підрозділів Східноєвропейської рівнини та Карпат. Завдяки цьому область має різноманітний рельєф і поділяється на райони, які відмінні між собою геологічною будовою, різницею висот над рівнем моря і, відповідно, рослинним покровом та тваринним світом. Не зважаючи на невелику територію, область за характером рельєфу належить до числа найбільш мальовничих в Україні.

Висота рельєфу зростає з північного сходу на південний захід з різницею висот від 230 до 2061 м над рівнем моря. За характером рельєфу область ділиться на три частини: рівнинну, перед-гірську (Передкарпаття) і гірську (Карпати).

Рівнинна частина знаходиться на північному сході Івано-Франківської області і прилягає до Дністра. В її склад входить територія Опілля, яке розташоване на півночі області обабіч Дністра, та Покуття, яке розташоване в межиріччі Прута і Дністра та прилягає до Чернівецької області. Рівнинна частина Івано-Франківської області входить в Подільську височину Руської рівнини і Верхньодністровську улоговину. За ландшафтом переважає лісостеп, за формою -- рівнинно-хвилястий (230-300м) і горбисто-пасмовий (300-400 м). Тут знаходиться обласний центр -- місто Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря).

Передкарпаття є рівнинно-передгірською провінцією Українських Карпат. Передгірську (середнє передгір'я) частину складають горбисті передгір'я висотою 400-600 м.Передкарпаття відрізняється від прилеглого з північного сходу лісостепу підвищеною кількістю опадів, прохолоднішим кліматом і відповідно більшою зволоженістю. Тут формуються лісолучні ландшафти. На північному заході і південному сході у межах Передкарпаття вклинюються райони з лісо-лучно-степовими ландшафтами. Для Передкарпаття характерними є безстічні умови рельєфу, що обумовлюють поверхневе перезволоження.

Гірська частина області починається на південний захід від умовної, але достатньо чітко вираженої ізогіпси в 400 метрів. Крива ізогіпси проходить біля населених пунктів Болехів--Долина--Перегінське--Солотвин--Надвірна--Яблунів--Косів--Кути. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами. Поперечними і поздовжніми долинами гори розділені на гірські масиви і пасма: Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати, Чорногора, Гринява, Чивчини. В області є два зручніперевали через гори, а саме Вишківський і Яблуницький перевали. Найбільшу територію займають самі важко прохідні та розчленовані численними ущелинами гори Горгани; вони простягаються від Вишківського до Яблуницького перевалів. Найвища точка масиву Горган -- гора Сивуля. На південь від Яблуницького перевалу, на межі з Закарпатською областю, простягнувся найвищий гірський масив Українських Карпат -- Чорногора. Покутсько-Буковинські Карпати розташовані між Верховиною, Ворохтою, Косовим біля межі з Чернівецькою областю. На самому півдні області на кордоні з Румунією виділяють Чивчинські гори і трохи північно-східніше розташований Гринявський хребет. Чивчини і Гринява нижчі за абсолютною висотою і відносяться до ярусу карпатського середньогір'я.

В Чорногірському хребті підноситься найвища гора України -- Говерла (2061 м). Після Говерли найбільші гірські вершини, які повністю розташовані в Івано-Франківській області: Піп Іван (2028 м), Ребра (2001 м), Сивуля (1836 м). Абсолютна більшість вершин Українських Карпат нижче 2000 м і лише на масивіЧорногора шість вершин мають більшу висоту, з яких, три повністю розташовані в Івано-Франківській області й одна, Бребенескул, на межі з Закарпатською областю. Кордон Івано-Франківської області і Закарпатської області, що проходить Чорногорським хребтом, містить одні з найвищих вершин Українських Карпат.

Українські Карпати відносяться до середньо-висотних гір, які не досягають лінії вічних снігів і не мають сучасних льодовиків. Снігова лінія в епоху останнього зледеніння знаходилась на висоті 1450-1550 м. Яскравими слідами давнього зледеніння є реліктові льодовикові форми на найвищих гірських масивах (Чорногора, Чивчини): цирки, троги, улоговини, конуси виносу, кари, морени. На дні льодовикових карів, на висоті 1450-1800 м, знаходяться карові озера. Реліктові льодовикові цирки та кари протилежних схилів масиву Чорногора не з'єднались між собою своїми задніми стінками й не утворили, як це буває у високогірному альпійському рельєфі, гострих гребенів. Гострі гребені, іноді з карнизами, є тільки на відрогах вододільного хребта масиву, де зійшлися декілька сусідніх карів одного схилу. Прикладом цього є хребти Великі й Малі Кізли.

Українські Карпати -- молоді гори і в їхньому ландшафті є прояви давнього вулканізму, складені в основному глинястими сланцями, алевритами, вапняками, пісковиками крейдового та палеогенового періодів. Сланці легко піддаються денудації (переміщенню на нижчі рівні), тому гірські хребти мають переважно пологі схили.

Шляхи сполучення

В Івано-Франківській області мережа автомобільних доріг загального користування становить 4 160,3 км, які поділяються на:

державні -- 585 км (14,1%), що з'єднують м. Київ з адміністративними центрами областей та містами державного підпорядкування;

територіальні -- 679 км (16,3%), що з'єднують районні центри між собою та обласним центром;

районні -- 2'298 км (55,2%), що з'єднують адміністративні центри районів з центрами населених пунктів;

сільські -- 598,3 км (14,4%), що з'єднують центри населених пунктів між собою.

Питома вага штучних споруд на дорогах Прикарпаття більш як у 2 рази вища за середню в Україні. Більшість мостів (близько 70%) побудовано в період до 1970 року, тобто за старими нормативами, і не відповідають сучасним вимогам.

З початку 90-х років в області значно зросла інтенсивність руху, особливо великовагових транспортних засобів. Швидко зростає й парк власних транспортних засобів Тільки у 2005 році в порівнянні з 2004 роком кількість приватних легкових автомобілів зросла на 3083 одиниці, що призводить до швидкого руйнування доріг та мостових конструкцій, які не розраховані на такі навантаження.

Область має автобусне сполучення з низкою міст Молдови, Польщі, Словаччини, Чехії.

Необхідна кількість пунктів планового обґрунтування

Геодезичною основою топографічних знімань у масштабі 1:5 000 є:

-- державна геодезична мережа;

-- розрядні геодезичні мережі згущення;

-- знімальні геодезичні мережі.

Державна геодезична мережа є головною геодезичною основою топографічних знімань усіх масштабів.

Державна геодезична мережа об'єднує в єдине ціле планову і висотну геодезичні мережі. Планова геодезична мережа поділяється на:

-- астрономо-геодезичну мережу 1 та 2 класів;

-- геодезичні мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа поділяється на:

-- нівелірні мережі І і II класів;

-- нівелірні мережі III і IV класів.

Державна геодезична мережа створюється відповідно до вимог діючих "Основних положень про державну геодезичну мережу України", інструкцій та інших нормативних документів.

Розрядні геодезичні мережі згущення є основою топографічних знімань у масштабах 1:5000 та інженерних робіт, які виконують у містах, селищах, на майданчиках промислового та житлового будівництва, при будівництві підземних комунікацій, в маркшейдерських роботах, при землевпорядкуванні, меліорації земель, земельному кадастрі тощо.

Розрядні геодезичні мережі згущення створюють методами полігонометрії, трилатерації, тріангуляції та поєднанням цих методів.

За наявності відповідних технічних засобів і умов спостережень визначення координат пунктів розрядних геодезичних мереж згущення може здійснюватись із використанням супутникових радіонавігаційних систем типу GPS.

Розрядні геодезичні мережі згущення поділяються на:

-- мережі полігонометрії, трилатерації і тріангуляції 4 класу;

-- мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 1 і 2 розрядів;

-- мережі технічного та тригонометричного нівелювання.

Середня щільність пунктів державної геодезичної мережі для створення знімальноі
геодезичної основи топографічних знімань повинна бути доведена:

на територіях, що підлягають зніманню в масштабі 1:5000, до одного пункту тріангуляції, трилатерації або полігонометрії на 20-30 км2 і одного репера нівелювання на 10-15 км2;

на територіях, що піддягають зніманню в масштабі 1:2000 і більшому, до одного пункту триангуляції, трилатерації або полігонометрії на 5-15 км2 і одного репера нівелювання на 5-7 к

на забудованих територіях міст щільність пунктів державної геодезичної мережі повинна і не менше 1 пункту на 5 км2.

Подальше збільшення щільності геодезичної основи великомасштабних знімань досягається побудовою розрядних геодезичних мереж згущення і знімальної основи.

Щільність геодезичної основи повинна бути доведена побудовою геодезичних мереж згущені містах, селищах та інших населених пунктах і на промислових майданчиках не менше ніж до чотирьох пунктів на 1 км2 у забудованій частині та одного пункту на 1 км2 на незабудованих територіях.

Для забезпечення інженерних вишукувань і будівництва в містах і на промислових об'єктах щільність геодезичних мереж може бути доведена до восьми пунктів на 1 км2.

Щільність геодезичної основи для знімань у масштабі 1:5000 територій поза населеними пунктами повинна бути доведена не менше ніж до одного пункту на 7-10 км2.

4. Загальні рекомендації з організації топографо-геодезичних робіт

а) рекогносцировка

На основі затвердженого проекту проводиться рекогностування геодезичних мереж.

При рекогностуванні уточнюється проект мережі, напрямок ходів полігонометрії і намічують ся місця встановлення пунктів.

Ходи полігонометрії повинні прокладатися на місцевості, найбільш сприятливій для проведення кутових і лінійних вимірювань.

Пункти на місцевості треба вибирати так, щоб можна було використувати їх і як точки знімальної мережі.

Між двома суміжними пунктами має бути забезпечена видимість із землі.

На забудованих територіях, де це можливо, з метою збереження треба передбачити закріплення пунктів геодезичних мереж стінними знаками.

Місця встановлення пунктів доцільно вибирати з урахуванням можливості передачі дирекційних кутів з вихідних пунктів на пункти полігонометрії по стороні, довжина якої не коротша середньої розрахункової.

б) закладання геодезичних центрів

Вибрані в натурі місця для закладання пунктів закріплюють тимчасовими знаками (кілками, металевими штирями, обкопуванням тощо) і на них складають абриси з прив'язкою до постійних предметів місцевості не менше ніж трьома промірами. При закладанні проміри уточнюють.

На пунктах мереж тріангуляції, трилатерації і, як виняток, полігонометрії, що створюються як основа великомасштабних знімань, установлюють зовнішні геодезичні знаки таких типів: тури і металеві піраміди-штативи із візирними цілями, що знімаються, чотиригранні і тригранні металеві піраміди (див. рисунки нижче).

Г-подібні віхи (див. мал. 25) можуть використовуватися тільки як тимчасові геодезичні знаки.

Установлення зовнішніх знаків слід виконувати відповідно до вимог діючих нормативних документів.

На забудованих територіях зовнішні геодезичні знаки пунктів тріангуляції і трилатерації можуть установлюватися на дахах будівель. Для цього застосовують металеві піраміди-штативи або тури з візирними цілями, що знімаються (див. мал. 26, 28), а також: тимчасові металеві віхи з візирними циліндрами на трьох-чотирьох відтяжках (див. мал.29).

Центрами таких пунктів слугують марки, які закладаються в тур або верхнє перекриття. Для закріплення центрів можуть також використовуватися конструктивні елементи на дахах будівель.

Візирні цілі геодезичних знаків повинні бути малофазними та мати такі розміри: висота візирного циліндра 0,50 м, діаметр 0,25 м. Відстань від інструментального столика до нижнього диска візирного циліндра повинна бути не менше 0,8 м.

Малофазна циліндрична поверхня створюється краями радіально розташованих планок, що прикріплені до дисків.

Зовнішні знаки повинні бути стійкими та міцними, щоб забезпечити можливість вимірювання кутів при вітрі середньої сили.

Знаки мають бути симетричними відносно вертикальної осі. Відхилення проекцій центрів візирного циліндра і столика для приладу від центра пункту може бути не більше 5 см.

На геодезичних знаках, що встановлені на дахах будівель, елементи приведення повинні бути зведені до нуля.

У всіх випадках піраміда-штатив або внутрішня піраміда простого сигналу, на яких кріпиться столик для приладу, не повинні стикатися з площадкою для спостерігача.

На час спостережень на піраміді - штативі дозволяється встановлювати віхи висотою не більше їх подвійної висоти, піднявши стандартну візирну ціль на спеціальних трубчастих елементах з відтяжками.

Металеві геодезичні знаки повинні бути захищені від корозії спеціальним антикорозійним покриттям.

Пункти геодезичних мереж 4 класу, 1 і 2 розрядів закріплюють центрами відповідно до вимог, що викладені в діючій Інструкції про типи центрів геодезичних пунктів (ГКНТА-2.01.02-01-93, К., 1994).

При побудові геодезичної мережі в містах, селищах та на промислових майданчиках всі пункти тріангуляції, трилатерації і полігонометрії закріплюють постійними центрами типів У15, У15К, У15Н, У16, 143, 160.

Центри мають розташовуватися попарно, забезпечуючи закріплення обох кінців лінії. Вузлові точки підлягають обов'язковому закріпленню постійними центрами типу У15 або У15Н.

Пункти ходів полігонометрії, на яких центри типів У15, У15Н не закладаються, слід закріплювати центрами тривалого збереження, що передбачені для знімальної мережі (див. мал. 39-41).

На забудованих територіях пункти полігонометрії можуть бути закріплені групою з двох-трьох стінних знаків.

Зовнішнє оформлення центрів пунктів 4 класу, 1 і 2 розрядів виконують обкопуванням круглої (у плані) форми (крім центра типу 160, зовнішнє оформлення якого виконують обкопуванням квадратної форми) з канавою шириною 50 см зверху, 20 см знизу і глибиною 30 см. Внутрішній радіус обкопування 1,3 м. Над центром насипають курган висотою 10 см (див. мал. 33).

На забудованих територіях, а також коли на геодезичних пунктах 4 класу, 1 і 2 розрядів встановлені металеві або залізобетонні зовнішні знаки, обкопування не виконують.

В окремих випадках, при відсутності зовнішніх знаків та обкопування, встановлюються розпізнавальні стовпи на відстані 1-3 м від центра пункту.

Пункти знімальної мережі закріплюють на місцевості центрами, що забезпечують тривале збереження пунктів (див. мал. 39-41) та тимчасовими центрами з метою збереження їх на час знімальних робіт (див. мал. 42-44).

Центрами тривалого збереження можуть бути:

бетонний паралелепіпед з розмірами 10x10x70 см, у вершину якого закладають штир або кований цвях;

марка, штир, труба, болт, залізничний костиль тощо, які закріплюють цементним розчином у бетонні основи різноманітних споруд, на ділянці землі з твердим покриттям або в скелі;

пень свіжозрубаного дерева діаметром не менше 15 см, що оброблений у вигляді стовпа, з вирізом для напису, поличкою і забитим кованим цвяхом.

Бетонні центри тривалого збереження закладають на глибину 60 см і обкопують канавами у вигляді квадрата із сторонами 2,0 м, глибиною 0,3 м, шириною в нижній частині 0,2 м і верхній частині 0,5 м.

Центри тривалого збереження в теодолітних ходах закладають по 2-3 у ряд з таким розрахунком, щоб вони закріплювали одну чи дві суміжні лінії ходу через 500 -- 800 м.



топографічному зніманні, вишукуваннях і будівництві, а також наступну їх експлуатацію. Не дозволяється проводити закладання центрів тривалого збереження на ріллі та болотах, проїжджій частині, поблизу брівок русел річок, що розмиваються, і поблизу берегів водосховищ.

Тимчасовими центрами можуть бути пеньки дерев, дерев'яні кілки діаметром 5 -- 8 см із цвяхом, забитим у верхній зріз кілка (пенька), а також залізні труби, штирі, кутова сталь, забиті в ґрунт на 0,3 -- 0,4 м з насічкою на металі.

Пункти планової основи нумерують порядковими номерами таким чином, щоб на об'єкті не було однакових номерів.

в) кутові вимірювання

Вимірювання кутів на пунктах полігонометрії виконують способом вимірювання окремого кута або способом кругових прийомів за триштативною системою оптичними приладами не нижче 5-секундної точності. Центрування приладу та візирних марок виконують з точністю 1 мм.

Спосіб кругових прийомів застосовують, коли кількість напрямків на пункті більше двох. Перед початком робіт, але не рідше одного разу на рік, прилади перевіряють і досліджують за програмою.

При вимірюваннях способом окремого кута алідаду обертають тільки за ходом годинникової стрілки або тільки проти ходу годинникової стрілки.

При вимірюваннях круговими прийомами в першому півприйомі алідаду обертають за ходом годинникової стрілки, а в другому -- в протилежному напрямку.

Кількість прийомів, у залежності від розряду полігонометрії і точності приладу, що застосовується, наведена в таблиці:

Прилади з точністю вимірювання кутів	Кількість прийомів
	4 клас	1 розряд	2 розряд
1" 2" 5"	4 6 -	- 2 3	- 2 2

При переході від одного прийому до другого лімб переставляють на кут

де: n - кількість прийомів, а = 10'або 5'.

Результати вимірювання окремих кутів або напрямків на пунктах полігонометрії мають бути в межах допусків, що наведені в таблиці:

Елементи вимірювання	Допуски при вимірюванні кутів приладами з точністю
	1"	2"	5"
Розходження між значеннями одного і того самого кута, що отримані з двох напівприиомів Коливання значення кута, що отримане з різних прийомів Розходження між результатами спостережень на початковий напрямок на початку і в кінці напівприйому Коливання значень напрямків, що приведені до спільного нуля, в окремих прийомах	6" 5" 6" 5"	8" 8" 8" 8"	0,2' 0,2' 0,2' 0,2'

г) нівелювання IV класу

Нівелювання IV класу виконується нівелірами, що мають збільшення труби не менш 25х, ціну поділки рівня не більше 25" (контактного -- не більше ЗО") на 2 мм та нівелірами з самовстановлювальною лінією візування (НЗКЛ, Ni-025) та їм рівноточними.

При нівелюванні IV класу ходи прокладають в одному напрямку. Довжина ліній не повинна перевищувати 8 км на забудованій території і 12 км на незабудованій.

Перед початком польових робіт виконують польові перевірки та дослідження нівелірів і компарування рейок.

Для нівелювання IV класу застосовують триметрові двосторонні рейки з шашковою шкалою.

Відліки по чорних та червоних сторонах рейок беруть по середній нитці. Для визначення відстані від нівеліра до рейки проводять відлік по віддалемірній нитці по чорній стороні рейки.

Порядок спостережень на станції такий:

відлік по чорній стороні задньої рейки;

відлік по чорній стороні передньої рейки;

відлік по червоній стороні передньої рейки;

відлік по червоній стороні задньої рейки.

Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній сторонах рейок, допускається до 5 мм.

Нерівність відстаней від нівеліра до рейок на станції допускається до 5 м, а накопичення їх у секції -- до 10 м.

Нормальна довжина променя візування 100 м. Якщо нівелювання виконують нівеліром, труба якого має збільшення не менше 30х, то при відсутності коливань зображень дозволяється збільшувати довжину візирного променя до 150 м. Висота променя над підстильною поверхнею повинна бути не менш як 0,2 м.

Нев'язки в ходах між вихідними пунктами та в полігонах повинні бути не більше 20мм при кількості станцій менше 15 на 1 км ходу і 5мм на місцевості із значними кутами нахилу, коли кількість станцій більше 15 на 1 км ходу, де L -- довжина ходу (полігону) в км; n -- кількість станцій в ході (полігоні).

Після закінчення нівелювання IV класу здають такі матеріали:

схему ходів нівелювання;

журнали нівелювання або його результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації;

матеріали дослідження приладів та компарування рейок;

абриси місцезнаходження нівелірних марок, стінних та ґрунтових реперів (у т.ч. раніше закладених);

акти здачі знаків нівелювання для нагляду за збереженням;

відомості перевищень;

матеріали обчислень та оцінки точності;

каталог висот;

пояснювальну записку.

Проектування полігонометрії та нівелювання

Мережі полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів створюються у вигляді окремих ходів а систем ходів.

Окремий хід полігонометрії повинен опиратися на два вихідних пункти. На вихідних пунктах вимірюють прилеглі кути.

Як виняток, у разі відсутності між вихідними пунктами видимості з землі, допускається:

-- прокладання ходу полігонометрії, що опирається на два вихідні пункти без кутової прив'язки і одному з них. Для контролю кутових вимірів використовують дирекційні кути на орієнтир пункти державної геодезичної мережі або дирекційні кути прилеглих сторін, які одержані астрономічних вимірів з середньою квадратичною помилкою 5" або вимірів гіротеодолітами середньою квадратичною помилкою 10";

-- координатна прив'язка до пунктів геодезичної мережі. При цьому для контролю кутових вимірів метою виявлення грубих помилок вимірів) використовують дирекційні кути на орієнтирні пункт або азимути, що одержані з астрономічних або гіротеодолітних вимірів. Замість останніх дозволяється прокладати кутові ходи, які утворюють замкнуті фігури з включенням вихідних пунктів.

Прокладання висячих ходів не допускається.

При створенні мереж полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів треба дотримуватися вимог, що наведені в табл. 2.

Показники	4-й клас	1-й розряд	2-й розряд
Гранична довжина ходу, км: окремого між вихідною і вузловою точками між вузловими точками	14,0 9,0 7,0	7,0 5,0 4,0	4,0 3,0 2,0
Граничний периметр полігону, км	40	20	12
Довжини сторін ходу, км: найбільша найменша середня	3,00 0,25 0,50	0,80 0,12 0,30	0,50 0,08 0,20
Кількість сторін у ході, не більше	15	15	15
Відносна помилка ходу, не більше	1:25000	1:10000	1:5000
Середня квадратична помилка виміряного кута (за нев'язками у ходах і в полігонах), кутові секунди, не більше	3	5	10
Кутова нев'язка ходу або полігона, кутові секунди, не більше, де р -- кількість кутів у ході
Середня квадратична помилка вимірювання довжини сторони, см: до 500 м 1 від 500 до 1000 м понад 1000 м	1 2 1:40000	1 2 -	2 -

Розрахунок точності планових і висотних мереж.

1. Планові мережі:

1. Визначення виду ходу.

Хід вважається витягнутий якщо:

різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу не перевищує 30

довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки ходу не більше

відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої не повинно перевищувати 1,3 , тобто

Хід № 1

№ точки ходу	Довжина сторони ходу м	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої м
Зеленая
	1400	252	54
1
	1360	250	52
2
	2240	186	12
3
	1400	185	13
4
	1250	175	23
5
	800	175	23
6
	800	198	0
7
	1600	183	15
8
	800	260	62
9
	1330	260	62
10
	1410	171	27
11
	1100	169	29
Михалино
	15490			198	12000

Аналіз ходу № 1

різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 62

довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки ходу не більше

відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок - хід довільний

Хід № 2

№ точки ходу	Довжина сторони ходу	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої
Михалино
	1050	119	19
12
	1070	114	14
13
	1040	125	25
14
	1130	32	68
15
	1030	130	30
16
	900	92	8
17
	900	71	29
Михайлово
	7120			100	6050

Аналіз ходу № 2

різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 68

довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки ходу більше

відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок - хід довільний

Хід № 3

№ точки ходу	Довжина сторони ходу м	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої м
Михайлово
	1600	24	326
18
	1540	17	333
19
	900	347	3
20
	1400	317	33
21
	2200	347	3
22
	1500	109	241
23
	1300	158	192
24
	1100	155	195
25
	1140	167	183
26
	980	216	134
27
	1200	33	317
Зеленая
	14860			350	12950

Аналіз ходу № 3

різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 333

довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки ходу більше

відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок - хід довільний

Всі три хода довільні. Для довільного ходу середня квадратична помилка слабкого місця визначається за формулою:

Для витягнутого ходу середня квадратична помилка слабкого місця визначається за формулою:

Для наших ходів знайдемо цент тяжіння і визначимо відрізки від центру тяжіння до кожної точки ходу.

Знайдемо графічним методом центр тяжіння. А для цього першу лінію поділимо навпіл і сполучимо з наступною точкою. Отриману лінію ділимо на три частини і 1/3 сполучають з наступною. Від наступної лінії визначають ј і т.д. і т.п.



Хід № 1

№ точок	Відстань S до Дцї	S2
Зеленая	6000	36000000
1	5100	26010000
2	4400	19360000
3	2200	4840000
4	800	640000
5	400	160000
6	1200	1440000
7	1800	3240000
8	3400	11560000
9	3600	12960000
10	4300	18490000
11	5500	30250000
Михалино	6400	40960000
		205910000

= 2211+32 / 2062652 205910000 =44,03 см2

М=6,6 см

ms=2 см

n=11

m= 3

= 206265

Хід №2

№ точок	Відстань S до Дцї	S2
Михалино	2700	7290000
12	1600	2560000
13	600	360000
14	800	640000
15	800	640000
16	1700	2890000
17	2700	7290000
Михайлово	3500	12250000
		33920000

= 226+32 / 2062652 33920000 =36,00мм2

М=6,0 см

ms=2 см

n=6

m= 3

= 206265

Хід №3

№ точок	Відстань S до Дцї	S2
Михайлово	5700	32490000
18	4400	19360000
19	3300	10890000
20	2800	7840000
21	1150	1322500
22	1300	1690000
23	2100	4410000
24	3450	11902500
25	4500	20250000
26	5600	31360000
27	6250	39062500
Зеленая	7300	53290000
		226807500

= 2210+32 / 2062652 226807500=40,00 см2

М=6,0 см

ms=2 см

n=10

m= 3

= 206265

2. Висотні мережі:

Для оцінки точності нівелірних мереж знайдемо середню квадратичну помилку пункту, який розташований в середині ходу.

Середня квадратична помилка в середині ходу дорівнює:

З інструкції ми знаємо, що середня помилка відрізняється від середньої квадратичної помили на 1.4, тобто: . Звідси = .

До висотного обґрунтування при створенні карт висуваються вимоги щоб середня квадратична помилка висот пунктів відносно вихідних пунктів не перевищувала 1/10 перерізу рельєфу. Висота перерізу рельєфу для нашої карти - 0,5 м.

Визначимо середню квадратичну помилку для всіх ходів.

Хід 1.

=

= = 47,5/1,4=28,57 мм.

Допустиме значення = 0,5м/10 = 50 мм.

В нашому випадку в допуску.

Хід 2.

=

= = 45,8/1,4=19,56мм.

В нашому випадку в допуску.

Хід 3.

=

= = 44,3/1,4=27,66 мм.

В нашому випадку в допуску.

Геодезична основа при прокладанні ліній електропередач

Опори ЛЕП для будівництва повітряних ліній електропередачі використовуються вже більше 100 років. Усі ці роки конструкції опор безперервно удосконалювалися. Кожен етап історії розвитку електроенергетики висуває свої вимоги до електромережевого будівництва в цілому і до конструкцій опор зокрема.

Лінії електропередач спочатку будувалися на дерев'яних опорах. Історія будівництва ЛЕП на дерев'яних опорах починається з кінця ХIХ століття. Пов'язано це з електрифікацією промисловості. Основне завдання, яке наважувалося на цей історичний етап, - зв'язок електростанцій з промисловими районами. Напруга була невеликою, як правило до 35 кВ, завдання об'єднання в мережі не висувалося. У цих условіях завдання етапу історії ЛЕП легко вирішувалися за допомогою дерев'яних одностоєчних і П-образних опор. Матеріал доступний дешевий і задовольняє вимогам етапу.

Металеві опори ЛЕП почали застосовуватися у міру збільшення напруги, обважнює дроту. У Росії перша в історії лінія на металевих опорах з'явилася в 1925 році - двохланцюгова ВЛ 110 кВ Шатура - Москва. В цей же час починається новий історичний етап розвитку електроенергетики. Він характеризується будівництвом великих об'єктів генерації (Дніпрогєс, Сталінградська ГРЕС і так далі), підвищенням напруги до 154 кВ (Дніпрогес - Донбас), 220 кВ (Нижнє-Свірская ГЕС - Ленінград) і вище. Виникають об'єднані енергосистеми великих регіонів, будуються міжрегіональні ЛЕП надвисокої напруги (Волзька ГЕС - Москва). Завдання цього етапу історії ЛЕП не могли бути вирішені на основі дерев'яних опор. Починається масове будівництво ЛЕП на металевих гратчастих опорах. Конструкції опор безперервно удосконалювалися, ряд типових опор розширювалися, був здійснений масовий перехід на опори з болтовим з'єднанням. Проведена у кінці 60-х років уніфікація металевих опор фактично визначила базову безліч конструкцій опор вживаних і до теперішнього часу. Дерев'яні опори в цей історичний період так само використовуються, але їх область обмежується зазвичай напругою до 35 кВ.

Залізобетонні опори ЛЕП почали застосовуватися з кінця 50-х років - час в історії ЛЕП, що характеризується бурхливим зростанням електромережевого будівництва. Кожну п'ятирічку в нашій історії протяжність ВЛ подвоювалася. Щорічно будувалося більше 30 тис. км нових ЛЕП. Забезпечити такі темпи будівництва вдалося завдяки масовому використанню залізобетонних опор з переднапруженими стойками. За 10 років історичного етапу(1961-1970 рр.) було побудовано 130 тис. км ліній електропередачі на залізобетонних стойках. Вони стали основними в одинланцюгових лініях 330 і 220 кВ(53т загальної протяжності), а в лініях 110 і 35 кВ (одно- і двохланцюгових) їх доля склала 62 і 64. Проте, також як і в металевих опорах, конструкції залізобетонних опор останні 40 років практично не мінялися. На сьогодні практично усе мережеве будівництво в Україні і країнах СНД ведеться спираючись на наукову і технологічну базу 60-70-х років.

Правила будівництва ЛЕП

рельєф мінеральний землекористувач



При будівництві опор ЛЕП детально вивчається район будівництва опори ЛЕП і робляться різні види дослідження.

При польовому трасуванні лінії електропередачі напругою 35 кв і вище виконуються топографічні роботи(по винесенню траси в натуру, закріпленню осі траси знаками, плановій прив'язці до опорної геодезичної мережі), проводяться інженерно-геологічні, гидрогеологические і мерзлотні дослідження, збір метеорологічних даних і т. д.

У місцевостях з недостатньою освітленістю (у планово-висотному відношенні) топографічні роботи є найбільш трудомісткими. Для поліпшення умов дослідження бажано від проектної організації мати попередні дані про конструкцію ЛЕП (тип опор ЛЕП, розташування і число дротів, кути повороту, що допускаються, висота кріплення нижнього дроту і так далі).

У ненаселеною і неосвоєною промисловістю або транспортом місцевості перед тим, як приступити до детальних дослідженням на наявних картах (масштабів близько 1: 25000, 1: 50000 і дрібніше), наносять усі отримані дані про перешкоди, що впливають на у словия споруди і експлуатації ЛЕП (проектованих і існуючих господарств), дорожніх мереж і т. д. У міру виникнення складних перешкод намічають варіанти обходу. Приймається варіант, найкращий в техніко-економічному відношенні.

Відмітимо, що при виконанні будівництва опор ЛЕП враховуються наступні чинники:

1) ЛЕП прокладається на близькій відстані від існуючих або проектованих транспортних шляхів;

2) переходи великої протяжності через водойми і інженерні споруди мають бути доцільні з інженерної точки зору і вигідні в економічних відносинах;

3) по літературних і архівних матеріалах визначаються по смузі траси геологічні, гидрогеологические, мерзлотні мерзлотні у словия, а також потужність діяльного шару, пучинистость грунтів, рослинний покрив і т. д. На наступних етапах дослідження аний ці дані підтверджуються в натурі.

Важливо! При будівництві повітряні лінії електропередач в районах тундри, де мають велике поширення пилеваті супіску і илы, насичені включеннями льоду, слід вивчити або отримати дані по мерзлотних геолого-мерзлотным і іншим особливостям. Ці дані потрібні проектній організації для визначення глибини занурення опор в грунт, способу боротьби з тим, що протавало грунту в основі або з їх витріщенням.

Вибираючи трасу ВЛ в у словиях мерзлих грунтів, необхідно детально вивчати гідрогеологічні особливості, визначити потужність підземних потоків і їх напрям. Одночасно з вивченням гідрогеологічних особливостей встановлюється можливість відведення води.

При будівництві лэп, іноді доводиться вирішувати питання про розміщення проміжні опори ЛЕП на схилах південної або північної експозиції. У цих випадках виходять з порівняння геологічних, гидрогеологических і мерзлотних мерзлотних у словий, при цьому враховується снегозаносимость схилу і пануючі вітри. Спостерігалися випадки, коли опори ЛЕП, побудованою поблизу підвітряних схилів при неспокійному рельєфі місцевості, повністю заносилися снігом.

Прикладом цьому може служити історія будівництва ЛЕП на ділянці Певекського району (Чукотка). На цій лінії анкерні електричні опори місцями заносилися повністю, тому доводилося відкопувати дроти з-під снігу або виносити і кріпити на додаткових опорах. На ці непередбачені операції і простої підприємства витрачалося багато робочої сили, часу і засобів.

Траси опор ЛЕП, прокладені без урахування утворення полоів, дуже часто піддаються їх дії, що в окремих випадках призводить до поломки опор. Для нормальної експлуатації ЛЕП в цих у словиях доводиться споруджувати протильодні загородження або проводити інші складні заходи.

У місцях переходу ярів, струмків і річок дослідження проводяться детальніше.

Результати робіт досліджень на великій протяжності траси опор ЛЕП наносяться на геологічний профіль в масштабі 1 : 5000.

Техніка безпеки та охорона праці

Техніка безпеки при проведенні геодезичних робіт у містах, на авто і залізних дорогах.

До початку робіт у містах необхідно отримати в органах, керуючих даною територією, дозвіл на право виконання робіт і погодити вимоги безпеки, висунуті місцевими органами до проведення геодезичних робіт.

Перед початком робіт на автомагістральних дорогах з рухом транспортних засобів або ж перед виходом бригади на автостради керівник зобов'язаний проінструктувати робітників про використання умовної сигналізації, яка подається жестами або прапорцями, а також про порядок руху на маршруті.

Переходи вздовж дороги дозволяється виконувати тільки по узбіччю земляного полотна назустріч руху транспортних засобів.

До виконання робіт на автомобільних дорогах дозволяється приступати після облаштування місця роботи усіма необхідними тимчасовими дорожніми знаками та огородженнями.

При виконанні любих геодезичних робіт на полотні автодороги на працюючих повинні бути одіті сигнальні оранжеві жилети.

При переході з приладом з одного місця роботи на інше дозволяється, при відсутності тротуару, йти по проїжджій частині вулиці автодороги назустріч руху транспорту.

Особливу обережність слід дотримуватись при обході транспортних засобів або інших перешкод, обмежуючих огляд проїжджої частини.

Під час виконання робіт на проїжджій частині доріг забороняється:

- залишати на дорозі без нагляду геодезичні інструменти та обладнання;

- використовувати замість вишок сторонні предмети, створюючи при цьому аварійну ситуацію у випадку провішування ліній по осі дороги;

- проводити роботи на дорогах в туман, заметіль, грозу при ожеледиці;

- під час перерв в роботі знаходитися на проїжджій частині доріг усіх категорій;

При виконанні промірів сторін планово-висотної мережі стрічкою або рулеткою виключаються випадки перетаскування стрічки або рулетки на

проїжджу частину дороги.

Під час роботи на автодорожніх мостах до 50 м повинні виділятися з числа робітників регулеровщики-сигнальщики, які зобов'язані спостерігати за рухом транспорту і подавати сповіщаючи сигнали робітникам.

Працюючі при отриманні сигналу про рух транспортних засобів повинні йти з проїжджої частини моста або небезпечного місця за межі моста.

При роботі на мостах більш 50 м працюючі повинні переховуватись на спеціальних майданчиках, які є в конструкціях мостів.

При виконання робіт на полотнині залізниці варто виставляти сигнальників (один перед по ходу, інший позаду) на таких місцях, відкіля можна знайти і попередити техніка умовним знаком про приближении потяга, на відстані не менш 1 км. Усі члени бригади повинні працювати в жовтогарячих демаскуючих жилетах.

На автомобільних дорогах сигнальники-регулювальники вставляються за 50-100 м по обох сторонах від місця роботи техніка. Побачивши сигнал про наближення потяга, робітники повинні піти зі шляху на узбіччя (знаходитися на відстані 2 м від крайньої рейки).

Небезпечно працювати на шляхах залізних і шосейних доріг у грозу, заметіль, туман. При наближенні грози і т.п. працюючі на дорогах завчасно повинні піти з полотнини дороги в намети табору. Не можна залишати на дорогах без нагляду геодезичні прилади, штативи, рейки й інше устаткування. При вимірах ліній сталевою стрічкою чи рулеткою поблизу рейок електрифікованої залізниці не можна допускати зіткнення стрічки з рейками.



Список використаної літератури

1. Топографо-геодезична та картографічна діяльність. Законодавчі та нормативні акти. Частина 1.

2. Геодезія, Грабовий В.М., Житомир, 2006 р.

3. Геодезия, Селиханович В.Г., Москва, Недра, 1981 г.

4. Высшая геодезия, В.А. Асур, М.Н. Кутузов, М.М. Муравин, Москва, Недра, 1979 г.

Размещено на Allbest.ru