Ерозія грунту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад Запорізький національний університет

Міністерство освіти і науки України

Індивідуальна робота

з теми: «Ерозія ґрунтів»

Виконавець:

Студентка 1 курсу

факультету журналістики

групи 3333-1

Зубкова Злата

Запоріжжя 2013

1. Поняття про ерозію грунту

Термін "ерозія ґрунтів" походить від слів "роз'їдання", "руйнування". До недавнього часу його використовували в широкому значенні, розуміючи під ним будь-яке руйнування (деструкцію) і знесення верхньої частини ґрунту, незалежно від того, якими силами вони спричиняються. Ерозія - процес руйнування ґрунту та підґрунтя під впливом природних тіл або явищ і господарської діяльності людини. Крім водної та вітрової ерозії, виділяють:

* пасовищну (полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища)

* агротехнічну (зводиться до переміщення ґрунту під час його обробітку. Так, під час оранки упоперек схилу внаслідок неповного перевертання скиби вгору спостерігається осипання землі вниз по схилу. Ґрунт на схилах частково переміщується вниз і під час культивації, боронування, сівби)

* технічну, або технологічну (відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо). Чинники, які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійних процесів, ділять на дві групи: * природні

* соціально-економічні, пов'язані з господарською діяльністю людини.

Сучасна ерозія, як правило, проявляється у випадку поєднання обох груп чинників. Природні чинники створюють умови для виникнення ерозії, а неправильна виробнича діяльність людини є основною причиною, що призводить до інтенсифікації її розвитку. До природних чинників належать: рельєф місцевості, клімат, опади, вітер, температура, рослинність і сам ґрунт. Види ерозії ґрунтів спеціалісти розглядають із двох позицій: за характером впливу на ґрунт, тобто за формою проявлення, і за походженням води, яка надходить на ґрунт. Прискорена ерозія ґрунтів відбувається в результаті господарської діяльності людини, при цьому втрати ґрунту перевищують темпи ґрунтоутворення. За розрахунками М. М. Шелякіна та ін., у Степу і Лісостепу щорічно в середньому з 1 га схилових земель відчужується водою і вітром 17-22 т дрібнозему. Останнім часом запропоновано допустиму ерозію встановлювати за швидкістю гумусоутворення у верхньому шарі ґрунту і за потребою для цих цілей органічного матеріалу. Норма ерозії - це та гранична інтенсивність ерозії, яка компенсується ґрунтоутворенням, а точніше, як зазначає М. М. Заславський, гумусонагромадженням. М. К. Шикула, А. Г. Рожков і П. С. Трегубов установили для різних ґрунтів такі норми: дерново-підзолисті - 1 т/га, сірі і світло-сірі лісові - 2, темно-сірі лісові - 3, чорноземи вилуговані - 5, чорноземи глибокі - 6, чорноземи звичайні - 4, чорноземи південні й темно-каштанові ґрунти -3 т/га. Проте А. Райн, узагальнюючи дані міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів, указує, що в природних умовах потрібно 1-2 тис. років для створення високородючого шару товщиною 25 мм. У цьому випадку допустима річна норма ерозії буде не більшою ніж 150-300 кг/га. Допустимі втрати ґрунту не повинні перевищувати 0,2-0,5 т/га за рік: 0,2 - на менш родючих ґрунтах і до 0,5 - на найбільш родючих. Річні втрати ґрунту класифікують за такою шкалою: незначні - до 0,5 т/га; слабкі - 0,5-1 т/га; середні - 1-1,5; сильні - 5-10; дуже сильні - понад 10 т/га.

2. Різновиди ерозії

Вибіркова ерозія -- вибіркове руйнування ґрунту або гірських порід дією проточної води. Спостерігається в районах виходу на земну поверхню піддатливих розмиву глинистих порід або в зонах сильного дроблення порід вздовж тріщин, розломів, скидів тощо. Синонім -- ерозія селективна.

Регресивна ерозія -- процес руйнування і змиву гірських порід поверхневим водотоком, який розповсюджується від низов'я вверх за течією. Веде разом з глибинною ерозією до формування повздовжнього профілю рівноваги. Може також викликати (як правило, в гірських країнах) головні перехвати рік сусідніх басейнів. Синонім -- відступаюча ерозія.

Повний цикл ерозії -- завершений ерозійний цикл, який привів до заключної стадії розвитку рельєфу -- пенеплену.

Вітрова ерозія, або дефляція - фізична ерозія, за якої руйнується ґрунт під впливом вітру в разі відсутності на поверхні рослинного покриву, при значній розпиленості ґрунту, недостатній кількості води в ньому і при швидкості вітру вище від порогової. Більше вона виявляється на легких ґрунтах з частинками діаметром менше 1 мм. Дефляційна стійкість часток залежить від їхніх розмірів та вмісту гумусу в ґрунті. Швидкість дефляції сильно гумусованих ґрунтів може зростати. Особливо велика швидкість руйнування вітром осушених торфовиків, які після розорювання інтенсивно розвіюються.Нині уже еродовано понад 15 млн. га, і ерозія продовжує наступати далі на кожний п'ятий гектар із тих, що ще цілі. Проте і на цих землях втрати органічної речовини (гумусу) з ґрунту досягли 25-35%.Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу. Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових - 4-6, на важкосуглинкових - 5-7 і на глинистих -7-8 м/с. Пісок (0,05-0,10 мм) переміщується при швидкості вітру З -3,5 м/с на висоті 15 см. Частки ґрунту розмірами 0,25 мм переносяться вітром у повітрі. Мінімальна швидкість вітру, при якій починаються відрив, підйом і перенесення в повітряному потоці часток ґрунту, називається критичною (граничною) швидкістю вітру. Якщо збільшується сила вітру - зростає інтенсивність вітрової ерозії. Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти. Розрізняють два типи вітрової ерозії:

* повсякденну (спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с))

* пилові бурі (виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с))

Повсякденна дефляція відбувається повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За цього виду дефляції можуть спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція проявляється на вітроударних схилах, які не захищені лісосмугами.

Пилові, або чорні, бурі найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі і можуть поширюватись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані.

Виникнення та розвиток вітрової ерозії значно залежить від гранулометричного складу ґрунту. Із зіставлення обох видів дефляції випливає, що для проявлення пилових бур необхідна більш-менш тривала робота повсякденної дефляції. Пилові бурі не можуть сформуватися над вітростійкою поверхнею, вони є лише показником ступеня руйнування ґрунту за час, що передував пиловій бурі. Іншими словами, пилові бурі - не причина, а наслідок руйнування ґрунту. Але виникнувши, вони самі стають фактором великої руйнівної сили. За темпами проявлення ерозію ґрунтів і дефляцію поділяють на нормальну і прискорену. За нормальної ерозії ґрунтів і дефляції втрати дрібнозему не перевищують природного ходу ґрунтоутворення. ерозія ґрунт водний вітровий

У природному стані видуваються легкі ґрунти - піщані та супіщані. Легко видуваються розорані карбонатні чорноземи та карбонатні темно-каштанові ґрунти. Рослинний покрив виконує суто ґрунтозахисну роль. Чим краще він розвинений, тим слабше проявляється ерозія. Це пояснюється тим, що корені рослин міцно скріплюють ґрунтові частинки і як своєрідна "арматура" перешкоджають змиву, розмиву й розвіюванню ґрунту. Надземний покрив рослин приймає на себе ударну силу дощових крапель, уберігаючи тим самим структурні окремості ґрунту від руйнування дощовими краплями або ослаблюючи їх дію. Територія України є своєрідним районом інтенсивних атмосферних процесів. Внаслідок зіткнення теплої повітряної маси з холодним вітровим бар'єром вітер посилюється до 25-30 м/с і більше, що призводить до поземки та пилових бур. Провінція найактивнішої дефляції розташована на південному сході (південні частини Миколаївської, Запорізької, Донецької, Луганської і Херсонської областей). Ступінь розвитку вітрової ерозії залежить від пилоутворювальної площі, під якою розуміють розорані землі, не розмежовані перешкодами (смугами, полями багаторічних трав тощо). Із збільшенням таких площ підвищується швидкість вітру над поверхнею ґрунту, насиченість повітряного потоку пилом і відповідно руйнівна сила його (лавинний ефект).

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари грунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостерігається і на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри. Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліматичних умов, є руйнування зернистої структури грунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надійного його захисту. Надмірне випасання худоби в посушливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію. Відмінність вітрової ерозії від водної виражається в тім, що перша не пов'язана з умовами рельєфу. Якщо водна ерозія спостерігається при визначеному ухилі, то вітрова може спостерігатися навіть на зовсім вирівняних майданчиках.

Внаслідок вітрової ерозії руйнується ґрунтовий покрив, забруднюється повітря, що завдає великих збитків і шкодить здоров'ю людей. Вітрова ерозія шкідлива для посівів. Найчастіше ґрунтовими частками під час пилових бур пошкоджуються ніжні весняні сходи цукрових буряків, соняшнику і кукурудзи. Часом із ґрунтом здуваються і рослини, які укоренились.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток грунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення структури грунту. Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами. У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих районах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу. Агролісомеліоративні заходи мають важливе значення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігозатримання та боротьби з вітровою ерозією. На роль полезахисного лісорозведення в боротьбі із засухою та ерозійними процесами вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахисних лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чорних бур, поліпшує водний режим грунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2-3 ц/га.

Легкий гранулометричний склад, а також порівняно незначна кількість гумусу (0,7-3,0%) в ґрунтах Полісся зумовили їхню слабку агрегативність та низьку стійкість проти ерозійних процесів. Показник руйнування ґрунтозахисних агрегатів (понад 1 мм), як правило, становить 45-80% і вище, що відповідає середній та сильній схильності проти вітрової ерозії. Дефляція ґрунтів тут відбувається досить часто у весняний період. Передусім еродують осушені торфовики й ґрунти легкого гранулометричного складу. Ґрунтові частки переносяться при порівняно малих швидкостях вітру (6-8 м/с на висоті флюгера). Інтенсивність відчуження досягає 1,2-2 т/га/год. Особливості клімату (відлиги взимку, часта зміна температур у ранньо-весняний період) і нетривкість структури малогумусних легких за гранулометричним складом ґрунтів зумовлюють їх сильну податливість ерозійним процесам. Тут дуже рідко (епізодично) проявляються пилові бурі. Проте останніми роками посилилося локальне (місцеве) проявлення вітрової ерозії на ділянках осушених торфовиків і на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Насамперед зазнають ерозії ґрунти, зорані восени полицевими плугами, відразу після сходу снігу в періоди заморозків або сухої весни при швидкості вітру, що перевищує 3,5 м/с на поверхні ґрунту (8-12 м/с на висоті флюгера). Лісостепова провінція характерна слабкою вітроерозійною активністю. Південна її межа проходить по лінії Кишинів-Кременчук-Полтава-Харків. Зораність території становить 60-80%.

Ґрунтовий покрив представлений чорноземними ґрунтами суглинкого гранулометричного складу, що формуються в основному на лесах і лесо-подібних суглинках. Плямами трапляються сірі лісові й дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу. Переважаюча тут місцева або локальна вітрова ерозія розвивається при швидкостях вітру понад 10 м/с. Найбільша кількість активних ерозійно небезпечних вітрів припадає на північно-східні і південно-східні напрямки. Вітрова ерозія спостерігається в ранньовесняний період і має локальний характер. Енергія злив досягає 1500 Дж/м2. В цілому в Лісостепу водно-ерозійними процесами охоплено понад 4 млн. га, дефляцією - близько 1 млн. га земель. У Степу схилові землі (понад 1°) становлять 47,4% сільсько-господарських угідь. Площа еродованих земель - понад 38%, або понад 11 млн. га, в т.ч. 5 млн. га уражено вітровою ерозією. Вітроерозійні процеси в Степу проявляються майже щорічно в зимово-весняний період, особливо в безсніжні зими в районах Донецького кряжа і Причорноморської низовини.

Водна ерозія - це змивання родючого шару ґрунту, або розмив його в глибину. Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних, і найбільш небезпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив. Дуже небезпечна яружна ерозія.Крім руйнування ґрунтового покриву в цьому випадку втрачаються талі і дощові води, розчленовуються поля, замулюються річки, ставки, водойми, зрошувальні і дренажні системи. У середньому в Україні з кожного гектара змивається до 15 т ґрунту щороку. Насамперед це явище характерне для Степу і Лісостепу. Внаслідок цього втрачається 500 кг/га гумусу, 500-700 кг елементів живлення, що в 2-3 рази більше, ніж їх вносять з добривами. Інтенсивність і характер водної ерозії залежать від ряду факторів: потужності снігового покриву і інтенсивності його танення; кількості та інтенсивності дощів (зливові дощі інтенсивніше розмивають ґрунт, ніж мрячні); форми, крутизни і довжини схилів (ерозія посилюється на опуклих, крутих і довгих схилах); механічного і структурного складу ґрунту (на піщаних і структурних ґрунтах ерозія слабша, ніж на глинистих і погано оструктурених,. глинисті і суглинкові породи розмиваються легко).

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:

* краплинну (роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту; площинну)

* поверхневу (ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі; лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води)

* іригаційну (виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання)

Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°. За ступенем змитості ґрунти поділяються на:

* слабкозмиті (не більше половини гумусового горизонту)

* середньозмиті (змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту)

* сильнозмиті, розмиті (весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи)

У незмитих ґрунтах вміст гумусу в шарі 0-20 см дорівнює 3,9 %, то у слабозмитих 3,3, а в середньозмитих - 3,0 %. При цьому із запасів гумусу в метровому шарі незмитих ґрунтів - 432 т/га, у слабозмитих вони становлять 194 т/га, тобто на 238 т/га менше, ніж на незмитих.

Дещо менший спад вмісту гумусу в шарі 0-20 см і менші його запаси у метровому шарі в чорноземах типових (Тернопільська область), південних (Запорізька область), а також у темно-каштанових (Запорізька область) ґрунтах. Доведено, що із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенційна врожайність зерна знижується на 0,5-2,0 ц/га, а з втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії у ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га.

За даними Інституту землеробства УААН у разі змиву 150 т/га ґрунту втрати поживних речовин внаслідок ерозії в Україні щороку становлять: сульфату амонію - 629 тис. т, суперфосфату - 290 тис. т і калійної солі 210 тис. т.

Такої кількості туків достатньо для вирощування 875 тис. т зерна. В еродованих ґрунтах істотно знижується не тільки кількість макро-, але й мікроелементів, особливо марганцю і міді. На силових землях не використовується значна частина опадів внаслідок збільшення поверхневого стоку, особливо під час танення снігу. А це дуже небажано для південних областей України, де випадає мала кількість опадів.

У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін. Агротехнічні заходи послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту проводять паралельно горизонталям місцевості ("Контурне землеробство)", впоперек схилу насипають валки ґрунту 15-25-см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів тощо. Особливі заходи застосовують у боротьбі з ярами. В останні десятиліття в Україні проведені роботи щодо вирівнювання ділянок, порізаних ярами. На вершинах ярів будують системи канава - вал для відведення поверхневого стоку, закріплюють схили і дна яру. В окремих випадках будують протиерозійні гідротехнічні споруди, які захищають населені пункти, дороги тощо.

На прилеглій до яру території вирощують ґрунтозахисні лісонасадження. Ліквідувати водну ерозію можна лише залісненням та будівництвом спеціальних гідротехнічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією досягла Ржищівська гідролісомеліоративна станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних заходів: захисні лісонасадження, спорудження водорегулюючих і водозатримуючих валів, донних загат. Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають грунт від дальшого розмивання. Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією грунтів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплексі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки. Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

Водна ерозія на Поліссі зумовлена в основному стоком талих вод і зливами. При існуючих системах обробітку ґрунту і структурі посівних площ до весни залишаються відкритими (без рослинності) 60-70% орних земель, що спричиює небезпеку водної ерозії і тільки повільний процес танення снігу стримує її інтенсивний розвиток. Енергія злив на Поліссі невисока - 450-600 Дж/м2. Проте несприятливі властивості ґрунтів (легкий гранулометричний склад, низький вміст гумусу, підвищена щільність - 1,3-1,6 г/см3, слабка оструктуреність тощо) сприяють їх високій податливості зливовій ерозії. Значно більшої шкоди ґрунтовому покриву в Лісостепу завдає водна ерозія, спричинена стоком талих вод і зливами. Енергія злив - до 1500 Дж/м2. Коефіцієнти еродованості коливаються від 1-1,4 (чорноземи типові середньо- й малогумусові важкосуглинкового гранулометричного складу - еталонні ґрунти) до 8-10 (чорноземи опідзолені малогумусні легкосуглинкові). На останніх інтенсивність відчуження ґрунту може досягти 19-30 т/га під час однієї зливи. Водна ерозія в Степу зумовлена в основному зливовим характером опадів у літній період. Енергія злив становить 250-1500 Дж/м2.

Висновок

Грунт основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери. Ерозія ґрунтів - це різноманітне і дуже поширене явище руйнування і переміщення ґрунтової маси і пухких порід потоками води і вітру. Залежно від фактора руйнування ерозію поділяють на водну і вітрову. Крім того, виділяють нормальну (або геологічну) і сучасну (прискорену) ерозію. Відмінність вітрової ерозії від водної виражається в тім, що перша не зв'язана з умовами рельєфу. Якщо водна ерозія спостерігається при визначеному ухилі, то вітрова може спостерігатися навіть на зовсім вирівняних майданчиках. При водній ерозії продукти руйнування переміщуються тільки зверху вниз, а при вітровий -- не тільки по площині, але й нагору. Важливою відмінністю цих двох типів ерозії є те, що при вітровій ерозії відбувається видування лише механічних елементів ґрунту, а при водної -- не тільки змиваються частки ґрунту, але одночасно відбувається розчинення в потоковій воді живильних речовин, видалення їх. Внаслідок зростаючої інтенсифікації землеробства, на жаль, розвиваються процеси деградації гумусу ґрунтів і знижується їхня родючість. Аналіз стану їх свідчить, що рівень гуміфікаційних процесів у сучасних агроландшафтах знизився в середньому на 30-50% порівняно з рівнем екстенсивного господарювання. Прискорене розкладання свіжої органічної речовини посилює і мінералізацію гумусу. Відомо, що втрати останнього в чорноземах країни становлять 25-35% вихідних його запасів. Так, чорноземи середньогумусні, які існували до 30-х років, нині трансформувалися в мало-гумусні.При інтенсивній ерозії вимоїни, вибоїни, яри перетворюють сільськогосподарські угіддя в незручні землі, утрудняють обробку полів. Змиваний шар ґрунту виноситься в ріки й водойми, викликає їх замулювання. Руйнівна ерозія виникає й розвивається при відсутності або слабкій захищеності ґрунту культурними сільськогосподарськими рослинами від впливу (ударів) дощових крапель, зливових струменів і поталих вод. Тому чим дружніше сходи і чим швидше розвиваються й стуляються культурні рослини, тим краще захищений ґрунт від впливу води, що руйнує, і вітру. У результаті ерозії в ґрунтах зменшується зміст азоту і засвоюваних рослинами форм фосфору й калію, ряду мікроелементів (йоду, фтору, міді, цинку, кобальту, марганцю, нікелю, молібдену, селену), від яких залежить не тільки врожай, але і якість сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, а також бути причиною виникнення ендемічних захворювань серед населення. За даними різних досліджень вміст, наприклад, йоду в рослинній та тваринній продукції в окремих районах Полісся в 10-20 разів нижчий, ніж в аналогічних продуктах США, Японії та інших країн. Ерозія сприяє прояву ґрунтової посухи. Це порозумівається не тільки тим, що значна частина опадів стікає зі схилів, але і тим, що на еродованих ґрунтах із поганими фізичними властивостями збільшується втрата вологи. Посуху в районах прояву ерозії нерідко називають «ерозійною посухою». У зв'язку зі змивом мінеральних елементів харчування рослин, посиленням ґрунтової посухи, погіршенням фізичних властивостей ґрунтів, зниженням їхньої біологічної активності на схилах з еродованими ґрунтами різко знижується врожай оброблюваних культур. Найважливішу роль у боротьбі з ерозією ґрунтів грають захисні сівозміни, агротехнічні й лісомеліоративні заходи, будівництво гідротехнічних споруджень. Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка.

Список використаної літератури

1. Вільна енциклопедія вікіпедія http://uk.wikipedia.org/wiki/

2. Українські підручники онлайн http://pidruchniki.ws/

3. Освітній портал http://osvita.ua/

Размещено на Allbest.ru