Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Неоліт Південно-Східної України

Київ - 2005

Загальна характеристика роботи

Неоліт - завершальний етап кам'яної доби. Саме з неолітичною епохою пов'язують поширення відтворюючих форм господарства і початок виробництва кераміки. Важливою рисою неоліту є утворення культурно-історичних областей, до складу яких, як правило, входять кілька археологічних культур, що розташовані у різних ландшафтних зонах і мають спільні риси.

Актуальність теми обумовлена появою в останній час нових матеріалів неолітичної доби, які походять з пам'яток Південно-Східної України і сусідніх регіонів. Нові комплекси, отримані завдяки дослідженням автора, а також С.А. Теліженка, С.В. Цибрія, О.В. Цибрія, обумовили задачу переосмислення теорій щодо культурного складу, генези, хронології і періодизації неоліту регіону. Виконання цієї задачі стало можливим завдяки застосуванню методик досліджень, пов'язаних з пошуком і дослідженням стоянок з гомогенним культурним шаром.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках комплексної планової наукової теми відділу археології кам'яного віку Інституту археології НАН України «Територія України в епоху палеоліту і мезоліту», № держреєстрації 0199U003880.

Метою дослідження є культурна диференціація неолітичних пам'яток Південно-Східної України, обгрунтування існування донецької, тубинської і платовоставської культур, розробка їх періодизації та реконструкція культурно-історичних процесів в регіоні у неолітичну добу.

З цією метою виконуються наступні завдання:

розгляд процесу переходу від мезоліту до неоліту;

джерелознавча оцінка неолітичних комплексів;

типолого-статистичний аналізу кременевих комплексів неолітичних пам'яток;

аналіз керамічних комплексів і їх варіабельності;

розгляд культурних контактів різних груп населення Південно-Східної України.

Головним об'єктом дослідження стали археологічні культури неоліту Східної України, які виділяються за стійкими ознаками, визначеними за аналізом кременевих комплексів неолітичних стоянок, процес розвитку цих культур, а також принципи їх періодизації на основі порівняльно-типологічних характеристик кременевих комплексів, даних відносної і абсолютної хронології.

Предметом дослідження є кременеві і керамічні комплекси неолітичних пам'яток, аналіз яких дозволив охарактеризувати процеси генезис і розвитку неолітичних культур Південно-Східної України.

Методологічною основою роботи став принцип історизму, який передбачає розгляд явищ у їх розвитку і у взаємозв'язку з іншими явищами. Практично цей принцип реалізовувався застосуванням методик, пов'язаних як з польовими дослідженнями, так і з порівняльним аналізом отриманих матеріалів. Польові методики базувалися на визнанні факту того, що тільки гомогенні комплекси придатні для подальшого аналізу. Велика увага приділялася пошуку і дослідженню пам'яток з неперевідкладеним культурним шаром. Для порівняльного аналізу комплексів різних культур, для оцінки їх відносної хронологічної позиції, ступеню культурних взаємовпливів використовувалися кременеві комплекси пам'яток, основні риси яких сформувалися в мезолітичний час.

Наукова новизна роботи полягає, перш за все, у введенні у науковий обіг матеріалів 15 пізньомезолітичних і неолітичних пам'яток, досліджених автором. Матеріали, отримані автором, дозволили виділити тубинську археологічну культуру. Також, вперше у археологічній літературі донецька культура розглядається не як мезо-неолітична, а як виключно неолітична культура. Принципово новою є періодизація розвитку донецької культури, вперше охарактеризований етап становлення цієї культури, що було раніше неможливим через відсутність матеріалів, які б характеризували цей процес. Також вперше окреслено розвиток платовоставської культури, зроблено важливий висновок про склад комплексів, які слід відносити до цієї культури, обґрунтована належність цієї культури до складу нижньоволзької культурно-історичної області. Новим є визначення місця керамічних комплексів у системі розвитку традицій матеріальної культури. Використовуються нові дані по абсолютній хронології неоліту Південно-Східної України.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при написанні наукових робіт з давньої історії та археології України, при викладанні загальних і спеціальних курсів з археології та первісної історії у вищих учбових закладах, при впорядкуванні колекцій та побудові експозицій історичних та краєзнавчих музеїв.

Особистий внесок здобувача. У роботах зі співавторами, як правило з тими, хто приймав участь у дослідженнях, наводяться попередні результати розкопок. У статті з Ю.Г. Гуріним, який є автором розкопок стоянки Старобільськ, автору належить опис кременевого матеріалу і положення про неолітичний вік старобільських старожитностей. У статтях з С.А. Теліженком, який приймав участь у розкопках стоянок Зеленої Горниці і Тубинського вузла, автору належать описи і інтерпретації крем'яних комплексів, С.А. Теліженку - опис кераміки. У кільках робіт співавторами були О.П. Журавлев (фауністичні визначення), М.М. Ковалюх (радіовуглецеві датування).

Апробація результатів дослідження проводилась у вигляді доповідей на міжнародних, загальноукраїнських та регіональних конференціях і симпозіумах у Харкові (2001), Луганську (2002), Києві (2002), Лубнах (2003).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей у наукових фахових виданнях, 6 - у збірниках наукових праць, 2 - у збірниках матеріалів та тез конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів та висновків (186 стор.), списку літератури (187 найменувань), п'ятьох додатків (111 стор.) та альбому з 160 ілюстрацій. Загальний обсяг роботи - 482 сторінки.

мезоліт кременевий керамічний населення

Зміст роботи

Вступ

У вступі сформульовано тему, мету та завдання роботи, обґрунтовано її актуальність та практичне значення, схарактеризовано методи дослідження.

Розділ 1. Історія вивчення неоліту Південно-Східної України

У розділі розглядається історія вивчення неоліту Південно-Східної України. Перші масштабні дослідження пов'язані з іменем М.В.Сібільова (1926-30), який відкрив місцезнаходження більшості нині відомих неолітичних стоянок. Питанням класифікації матеріалів раннього неоліту Руської рівнини приділяв увагу П.П.Єфименко (1928). Він уперше зробив спробу класифікації матеріалів Н.В. Сибільова. У подальшому, А.Я. Брюсов (1952), підсумовуючи результати робіт 20-30 рр., виділив донецьку мезолітичну культуру.

Вивчення неоліту Південно-Східної України пов'язано з роботами В.Н. Даниленка (1956), який виділив дніпро-донецьку культуру, у складі якої розглядався й неоліт цього регіону. Д.Я. Телегін вперше розглянув донецький тип пам'яток у складі дніпро-донецької культури, зробив висновок про генезу дніпро-донецької культури на основі місцевого мезоліту й одночасно про маглемезький характер дніпро-донецьких кременевих комплексів (Телегин, 1968).

Дослідження О.Ф. Горелика (1984, 1987, 1997) значно розширили джерельну базу неоліту Південно-Східної України, завдяки розкопкам як пам'яток донецької культури, так і пам'яток типу Платівський Став, які були вперше виділені дослідником на території України.

Дослідження Ю.Г. Гуріна (1992, 1996, 1998) призвели до виділення явищ, які характеризувалися синкретичними донецько-маріупольськими рисами. С.М. Санжаров розкопав кілька неолітичних стоянок, матеріали яких досить чітко вказали на наявність у неоліті Південно-Східної України пам'яток, відмінних від донецьких. Н.С. Котова, опрацьовуючи матеріали С.М. Санжарова, розробила періодизацію неоліту Подонеччя. В основу періодизації покладено матеріали керамічних комплексів (Санжаров, Бритюк, Котова, Черных, 2000; Котова, 2002).

Розділ 2. Природна обстановка. Методика досліджень

Область поширення неолітичних пам'яток донецької, тубинської та платовоставської культур знаходиться на території сучасних Харківської, Донецької і Луганської областей України, а також сусідньої Ростовської області РФ. Окреслена територія зараз входить до степової фізико-географічної зони, але, внаслідок періодичних змін клімату, у неоліті на цю територію неодноразово поширювалися лісостепові ландшафти.

При описі хронології окремих комплексів і етапів розвитку археологічних культур Південно-Східної України використовується термінологія, розроблена М.Ф. Векличем (1987) і Н.Г. Герасименко (1997).

Вперше при вивченні неоліту Східної України були застосовані методи абсолютного датування. Через те, що на більшості неолітичних стоянок відсутні попіл і кістки тварин, вперше в українській археології були зроблені спроби датувати комплекси за органічним матеріалом, який міститься в кераміці.

Розділ 3. Донецька культура

3.1. Пам'ятки, територія поширення

Кременевий інвентар донецької культури демонструє приклад розвитку відтискної пластинчастої індустрії. Техніка розщеплення кременю заснована на використанні конічних і, в тому числі, олівцеподібних нуклеусів, у меншій мірі - двоплощинних сплощених і торцевих одноплощинних. Комплекс оснащення мисливського спорядження дуже різноманітний. Наявні косі вістря й вістря яніславицького (донецького) типу. Пластинки з притупленими краями широко представлені в усіх без винятку донецьких комплексах. Геометричні набори характеризуються наявністю середньовисоких і низьких трапецій, а також сегментів. У донецьких комплексах багато різноманітних різців. Серед скребків зустрічаються кінцеві, кінцево-бічні і підокруглі форми. Значною частиною виробів із вторинною обробкою є пластинчасті заготовки з ретушшю. Усі донецькі комплекси містять макролітичні вироби. Суттєвою рисою частини донецьких комплексів є наявність кукрецьких вкладнів, вістер на верболистих пластинах, які нагадують постсвідерські наконечники.

Пам'ятки донецької культури відомі в басейні середньої течії річки Сіверський Донець. Основна маса пам'яток розташована на боровій терасі заплавних озер лівого берега Дінця, але декілька з них виявлені на його лівих притоках: Осколі, Айдарі, Калитві. Стоянка Хутір Шевченко розташована у балочній системі ріки Борової, однієї з лівих приток Дінця. Не виключено, що в процесі формування донецької культури, частина донецького населення займала й територію басейнів правих приток Дінця (Глафирівка).

3.2. Генеза

Розглядаються існуючі теорії щодо походження донецької культури, спростовуються гіпотези про можливость її генези на основі фінальнопалеолітичних пам'яток регіону, неможливість її генези на основі місцевих фінальнопалеолітичних індустрій, яніславицької культури, пам'яток типу Тепла і Минівський Яр.

На основі аналізу крем'яних комплексів і динаміки їх розвитку робиться висновок про складний процес генези донецької культури, яка відбувалася у процесі синтезу автохтонної зимівниківської культури і дніпровського варіанту кукрецької культури.

3.3. Розвиток донецької культури

Виділяються 4 етапи розвитку донецької культури.

Перший етап характеризується відсутністю в комплексах таких виробів, як геометричні мікроліти і яніславицькі вістря. Носії донецької культури не знали ні мікрорізцевої, ні псевдомікрорізцевої техніки. Комплекси, які можуть бути віднесені до першого етапу: Глафирівка, Клішня 3, Клішня 2, Клішня 5, Кайдащино 8, Велика Перерва 1.

Техніка розщеплення пам'яток мала кінцевою метою технологічного процесу отримання мікропластинок, відповідно, більшість нуклеусів - конічні, зокрема олівцеподібні, але наявні й двоплощинні сплощені нуклеуси, а також багатоплощинні. Комплекс мисливського озброєння складають косі вістря, мікропластини з притупленими краями (вкладні кістяних наконечників). Серед скребків переважають кінцеві форми при наявності замкнутолезових. Різцеві комплекси містять бічні, у тому числі й білатеральні форми, кутові, а також двогранні поперечно-кутові. Макрокомплекси містять сокири-різаки з траншеподібними сколами, а також сокири трапецієподібної форми.

Для пам'яток першого етапу характерний гостродонний посуд зі стягнутими або відігнутими вінцями з домішками піску і трави. Для орнаментації використовувалися гребінцеві відбитки, прокреслені лінії, наколи.

Другий етап (стоянки Зелена Горниця 1,5,6, Хутір Шевченко та інші) характеризується змінами в комплексі мисливського озброєння. Поруч з косими вістрями й мікропластинами з притупленими краями, з'являються вістря з мікрорізцевими сколами, трапеції симетричних обрисів, у тому числі високі, середньовисокі й низькі. Деякі з трапецій виготовлені в мікрорізцевій і псевдомікрорізцевій техніці, про що свідчать знахідки мікрорізців і псевдомікрорізців. Аналіз складу комплексу мисливського озброєння, розповсюдження мікрорізцевої технології свідчить про посилення впливу зимівниківського населення на донецьку культуру.

Інші зміни - незначні. Відзначається деяке зменшення питомої ваги багатоплощинних нуклеусів. Серед скребків з'являються інноваційні форми: кінцеві на видовжених пластинах і так звані скребки «з носиком». Різцеві комплекси залишаються незмінними. Усі біфаси - з траншеподібними сколами.

Відомі керамічні вироби: гостродонні, баночної форми або з вінцями S-подібної форми. Вироби ангобовані, помаранчевого кольору, містять домішки піску і трави. У орнаментації переважають лінійно-накольчасті композиції при наявності гребінки.

Третій етап (Клішня 4) маркується появою в комплексах мисливського озброєння трапецій з ретушшю, яка заходить на спинки виробів. Інші вістря й геометричні мікроліти повторюють типологічний склад попереднього етапу.

Суттєвою ознакою є також відсутність олівцеподібних нуклеусів, хоча техніка розколювання залишається орієнтованою саме на отримання мікропластинок. Переважають нуклеуси конічної форми при наявності одноплощинних монофронтальних та пласких двоплощинних.

Деякі інновації спостерігаються в макролітичному комплексі, де поруч із традиційними сокирами-різаками знайдені пікоподібні знаряддя.

Керамічні комплекси невідомі.

Четвертий етап (Усть-Бистра) характеризується деградацією мікрорізцевої техніки, появою трапецій зі «струганими» спинками. Це реліктовий етап розвитку донецької культури, коли її традиції під впливом інших культур деградують і трансформуються. Зникають такі визначальні речі, як вістря з мікрорізцевими сколами, трапеції традиційних форм, виготовлені без застосування плаского ретушування. Про донецький характер комплексу Усть-Бистрої свідчать лише техніка розщеплення, орієнтована на виготовлення мікропластин і пластинок, наявність косих вістер, мікропластин з круторетушованими сторонами, типологічний склад різцевого комплексу з високою питомою вагою бічних різців, наявність овальної сокири з траншеподібним сколом. Керамічний комплекс стоянки Усть-Бистра маловиразний.

3.4. Синхронізація з іншими культурами

Хронологія ДК базується на даних стратиграфії пам'яток; на даних відносної хронології та радіовуглецевого аналізу.

Радіовуглецеві дати отримані для пам'яток 1 і 2 етапів розвитку донецької культури, які датуються останньою третиною VII і першою половиною VI тис. до н.е. Наявність у комплексах цих етапів ознак контактів із зимівниківською культурою може свідчити про синхронність ранньої донецької і пізньої зимівниківської культур.

Хронологічну позицію 3 етапу можна приблизно визначити за віком початку розповсюдження трапецій з ретушшю, яка заходить на спинки виробів. Такі трапеції з'являються в 11 шарі Ракушечного Яру й датуються 1 чвертю VI тис. до н.е., у комплексах савранського етапу буго-дністровської культури і в комплексі Старобільськ - у 2 чверті VI тис. до н.е. Мабуть, остання дата має відповідати датуванню 3 етапу донецької культури, який є синхронним савранським комплексам і ранньому етапу розвитку тубинської культури.

Четвертий етап донецької культури має бути синхронним пізньонеолітичним культурам Південно-Східної України, коли розповсюджувалися трапеції зі струганими спинками. Аналіз стратиграфії стоянки Усть-Бистра показує, що вік її існування не міг бути ранішим, ніж 2 половина VI тис. до н.е.

Розділ 4. Тубинська культура

4.1. Пам'ятки, територія поширення

Під назвою «тубинська культура» розглядається група споріднених пам'яток зі специфічним кременевими комплексами. Кременеобробці культури властиві: відтискна техніка розщеплення, орієнтована на виготовлення пластинчатих заготовок середньої та великої ширини (0,7-1,8 см), пов'язана з використанням двоплощинних сплощених та одноплощинних підконічних нуклеусів; наявність серій симетричних трапецій, серед яких на початку розвитку культури переважають трапеції з круторетушованими сторонами, виготовлені без застосування мікрорізцевих технологій, а у розвинутих і пізніх комплексах - трапецій з пласкою ретушшю на спинці; нерозвиненість різцевого комплексу; переважання скребків на відщепах підовальної та підокруглої форм при наявності кінцевих скребків на видовжених пластинках; відсутність макролітів. Найвизначнішими пам'ятками ТК є Туба 1,2, Черниково озеро, Серебрянське, розташовані на борових терасах заплавних озер лівого берегу Сіверського Дінця, а також Старобільськ, Підгорівка, Новоселівка 1, розташовані на терасах ріки Айдар. Тубинські матеріали містяться також на багатьох стоянках зі зруйнованими й мішаними культурними шарами.

4.2. Генеза

Характер кременевих комплексів тубинської культури обумовив напрямок пошуків її витоків серед гребениківських, матвієвокурганських, буго-дністровських пам'яток, які існували повністю або частково синхронно, характеризувалися наявністю відтискних технологій, заснованих на використанні пласких двоплощинних монофронтальних нуклеусів, використанням геометричних мікролітів низьких і середньовисоких пропорцій, переважанням серед скребків кінцевих на коротких заготовках та замкненолезових, нерозвинутістю різцевих комплексів, наявністю анкошів.

4.3. Розвиток тубинської культури

За характером кременевих комплексів пам'ятки тубинської культури можна розподілити на 3 етапи.

Основною ознакою першого етапу (Старобільськ) є переважання в комплексі низьких і середньовисоких трапецій з круторетушованими сторонами при наявності поодиноких трапецій, у яких пласка ретуш заходить на спинку виробу.

Кременевий комплекс характеризується такими рисами: техніка розщеплення заснована на відтискних технологіях, пов'язаних з використанням підконічних і різноманітних сплощених нуклеусів при наявності багатоплощинних нуклеусів від відщепів; комплекс, пов'язаний з мисливським озброєнням, представлений, в основному, трапеціями низьких, іноді, середньовисоких пропорцій; більшість трапецій виготовлена без застосування мікрорізцевої техніки шляхом крутого ретушування зламів пластинчастих заготовок. На деяких трапеціях відзначена наявність пласкої ретуші, яка заходить на спинку виробу. Наявна серія перфораторів, в основному, свердел. Присутні два основні типи скребків - кінцеві на видовжених пластинках і на відщепах підовальної чи підпрямокутної форми. Різців дуже мало (співвідношення скребків до різців 43:8). Наявна велика серія пластинок з пригострюючою крайовою ретушшю, у тому числі, із протилежною зустрічною ретушшю. Знайдена серія анкошів, у тому числі й із діагонально розташованими виїмками.

Керамічний комплекс стоянки Старобільськ докорінно відрізняється від інших керамічних комплексів неоліту України. Це гостородонна й круглодонна кераміка баночного типу або зі злегка профільованими вінцями та домішкою черепашки в глиняному тісті. Посуд добре випалений, коричневого або сірого кольорів, іноді залискований. Використовуються наступні елементи орнаментації: прокреслені лінії, відбитки двозубої гребінки, підтрикутні наколи, відбитки полої очеретини. Іноді елементи орнаментації створюють складні композиції з косих хрестів, напівкруглих фестонів.

Другий етап (Туба 2). Комплекс геометричних мікролітів за формальними ознаками розподіляється на три групи виробів: трапеції з круторетушованими краями, трапеції зі струменевою ретушшю, сегмент. Обидві групи трапецій виготовлені без застосування мікрорізцевих технологій; більшість трапецій обох типів низьких або середньовисоких пропорцій; трапеції обох типів іноді мають ретуш по верхніх основах. Широке застосування пласкої ретуші, яка заходить на спинку виробів, є основною ознакою комплексів 2 етапу.

На другому етапі відбувається зміна керамічного комплексу. З'являються інші за фактурою керамічні вироби 3 груп. Перша група характеризується наявністю в глиняній масі великої кількості трави; кераміка другої групи - із глини, що містить у домішках як траву, так і пісок; кераміка третьої групи - із глини з великою домішкою піску, більш якісно обпалена.

Кераміка 1 групи є найбільш численною. Переважають гостродонні посудини із слабопрофільованим верхом. Гребінчаста орнаментація є найбільш поширеною серед посудин 1 типу. У невеликій кількості зустрічаються фрагменти посудин 1 групи з лінійним орнаментом, що створює меандрові чи кососітчасті композиції. Зовсім небагато фрагментів з накольчастим чи ямковим орнаментом.

Кераміка другої групи представлена посудинами, серед яких наявні круглодонні та плоскодонні. Техніка орнаментації горщиків - з тими ж рисами, що й в першій групі, але переважаючим мотивом стає не гребінка, а лінійно-накольчаста композиція.

Третя група кераміки представлена фрагментами горщиків з лінійною прокресленою чи прогладженою орнаментацією, іноді з гребінкою та з наколами, або без орнаменту. Форма посудин банкоподібна чи горщикоподібна. Відмінність кераміки третьої групи - у наявності горщиків з гофрованим вінцями і пальцевими втисненнями із внутрішнього боку.

Третій етап виділений за матеріалами стоянки Туба 1, до цього ж етапу слід відносити більшість неолітичних матеріалів стоянок Черниково Озеро і Серебрянське. Аналіз кременевих виробів дає підстави говорити, що зміни торкаються тільки комплексу геометричних мікролітів (25 виробів). Лише дві трапеції - високі асиметричні на відщепах з протилежною напівкрутою ретушшю по сторонах. Більшість же - низьких симетричних пропорцій. Усі трапеції виготовлені без застосування мікрорізцевої техніки. Техніка виготовлення та пропорції демонструють подібність трапецій, поєднання в одному комплексі техніки ретушування сторін та нанесення струменевої ретуші вказують на культурну близькість з геометричним комплексом Туби 2. Однак особливості геометричних мікролітів Туби 1 однозначно демонструють їхній відносно пізній вік. Серед низьких симетричних трапецій лише 7 не мають пласкої ретуші по спинці, але мають ретушування або виїмчасту верхню основу.

Керамічний комплекс залишається незмінним за типологічними ознаками, однак відбувається процес зниження питомої ваги кераміки 1 групи за рахунок збільшення кількості виробів 2 і 3 груп.

Єдине знайдене поховання - дитяче, у випростаному стані, головою на північ. Обряд поховання типовий для могильників маріупольського типу.

4.4. Синхронізація з іншими культурами

Хронологічні рамки ТК за даними радіовуглецевого датування визначені в межах 6800-5800ВР (58-47 ст. до н.е.).

Культурний шар старобільської стоянки був зафіксований у луговому вилуженому ґрунті. Дослідження рослинного спектру, здійснене Н.П. Герасименко, довело, що він відповідає оптимуму розвитку деревинної й широколистяної рослинності атлантичного етапу в час 6900-6300ВР. Цей висновок підтверджується наявними радіовуглецевими датами стоянки Старобільськ 1, які дозволяють визначити вік комплексу в межах другої третини VI тис. до н.е. Слід відзначити факт співіснування пам'яток 3 етапу донецької і 1 етапу тубинської культур.

Хронологія другого й третього етапів базується виключно на радіовуглецевих визначеннях. Матеріали стоянок Туба 2 і Туба 1 дозволили відібрати велику кількість зразків для датування, у тому числі кістки тварин, людські кістки, черепашки, вугілля, а також фрагменти кераміки з органічними домішками (трава). Завдяки цьому вік другого етапу був визначений у межах останньої третини VI тис. до н. е., а вік третього етапу - у межах першої третини V тис. до н. е. Хронологія 2 і 3 етапів показує, що вони є синхронними києво-черкаській і волинській культурам дніпро-донецької культурно-історичної області.

4.5. Історична доля носіїв тубинської культури

З 2 чверті 5 тис. до н.е. на пам'ятках Південно-Східної України з'являються матеріали культур середньостогівсько-хвалинської культурно-історичної області. Спочатку це кераміка скелянського типу, у 3 чверті 5 тис. до н.е. - кераміка дереївського й квітянського типів. Як наслідок, формується синкретичне культурне явище, яке маркується стоянками Клішня 1 і Зановське, у яких кераміка, що нагадує тубинську 2 і 3 етапів, корелює з кременевими комплексами, які характеризуються відсутністю традицій виготовлення геометричних мікролітів. Така кременева індустрія характерна для комплексу Петрово-Свистуново і для дереївських пам'яток Подонеччя (Кругле 1). Як здається, матеріали Зановського і Клішні 1 демонструють процес асиміляції тубинського населення носіями середньостогівсько-хвалинських традицій.

Розділ 5. Платовоставська культура

5.1. Пам'ятки, територія поширення

Кременевим комплексам платовоставської культури властиві наступні риси: пластинчаста відтискна техніка розщеплення, пов'язана з використанням конічних і олівцеподібних нуклеусів при наявності одно-двоплощинних монофронтальних; наявність геометричних комплексів, у яких провідну роль відігравали сегменти, у тому числі з двобічною ретушшю по дузі при наявності трапецій низьких і середньовисоких пропорцій, а також паралелограмів, які виготовлялися часто з використанням плаского ретушування пластинчастих заготовок; наявність великих серій свердел, проколок, оформлених напівкрутою ретушшю, яка сходиться на кінці виробу.

У межах України і Росії в балочних системах правого берегу Сіверського Дінця відомі пам'ятки Зимівники 1-1, Мурзина Балка, Должик, а також епонімна пам'ятка Платівський Став. У межах Ростовської області на правобережжі Дінця відомі пам'ятки ПК у басейні річок Бистрої і Гнилої (Кремінна 2,3). Багато стоянок ПК відомо у басейні Манича: Курганний, Циганиця 1 і 2, Юловський, також на річках Розсипній і Єгорлик: Кирпичне 2, Розсипна 6, які входять до басейну Манича. Відома одна пам'ятка ПК у басейні Хопра у межах Волгоградської області - Староаннінське поселення.

Особлива складність вивчення платовоставських пам'яток пов'язана з тим, що серед них відсутні стратифіковані стоянки з визначеним абсолютним віком.

5.2. Генеза

Генезу платовоставської культури слід пов'язувати з докерамічним неолітом Близького Сходу і Малої Азії, про що красномовно свідчить наявність у платовоставських комплексах сегментів із зустрічною ретушшю по дузі. Механізм такої генези не з'ясований, окремі риси кременевих комплексів свідчать про можливість інфільтрації малоазійського або близькосхідного населення через Кавказ. Така інфільтрація мала відбуватися на початку атлантичного періоду, про що свідчать матеріали північнокавказького комплексу Сатанай.

5.3. Розвиток платовоставської культури в межах нижньоволзької культурно-історичної області

Відсутність пам'яток платовоставської культури з добре визначеним джерельним статусом вимусила автора розглядати її розвиток паралельно з розвитком нижньоволзької культурно-історичної області (невдале поняття, яке, тим не менш, закріпилося в археологічній літературі), до складу якої слід відносити й платовоставські комплекси. Усі пам'ятки цієї області характеризуються наявністю сегментів із зустрічною ретушшю (сіроглазівська культура, пам'ятки Чорноморського узбережжя Кавказу, платовоставська культура тощо). За складом геометричних комплексів нижньоволзькі пам'ятки слід розподілити на 3 групи, які відповідають етапам розвитку.

Перший етап. Комплекси з переважанням низьких сегментів з крутою ретушшю по дузі або із зустрічною ретушшю по дузі при наявності високих і середньовисоких трапецій. До пам'яток цього етапу належать комплекс Гофіцьке 1 на Північному Кавказі, комплекси сіроглазівської культури Харба, а також платовоставська пам'ятка Розсипна 6. Для пам'яток цього етапу не характерно виготовлення керамічного посуду.

Другий етап. Комплекси з наявністю деяких рис матвієвокурганської культури, а також неолітичних культур Середньої Азії. Відбувається збільшення висоти геометричних мікролітів, з'являються поодинокі геометричні мікроліти з ретушшю, яка заходить на спинки. Цей етап характеризують сіроглазівські пам'ятки Кулагайсі-південне, нижній шар Варфоломіївки, Каїршак 3, Ту-Бузгу-Худук, платовоставські пам'ятки Кирпичне 2, Кремінна 2, Староаннінське поселення.

Окремі комплекси платовоставської культури 2 етапу є керамічними. Кераміка Кремінної 3 - з глини без домішок, помаранчевого і червоного кольорів. Така кераміка ілюструє фазу експерементування, коли досконалої технології виготовлення посуди ще не було вироблено. Орнаментації майже не було, лише на 2 з 48 фрагментів відмічена наявність підокруглих наколів.

Третій етап. Комплекси з рисами пізньонеолітичних культур (нижньодонської і пізньої орловської). Поява геометричних мікролітів зі «струганими» спинками. Платовоставські пам'ятки на цьому етапі припиняють своє існування. Не виключено, що частина платовоставського населення вимушена була мігрувати у Північний Прикаспій, де пам'ятки з сегментами продовжують своє існування до початку V тис. до н.е. (Джангар). Не виключена також міграція частини платовоставського населення на Чорноморське узбережжя Кавказу, де пам'ятки, схожі на платовоставські, доживають до майкопського часу.

5.4. Синхронізація з іншими культурами

За наявними серіями радіовуглецевих датувань та за даними відносної хронології 1 етап розвитку платовоставської культури слід датувати 2 половиною VII тис. до н.е. Такі припущення стали можливими завдяки співставленням абсолютної хронології комплексу Сатанай на Північному Кавказі з датами матвієвокурганських комплексів. Перший етап синхронізується з першим етапом розвитку донецької культури, з 15-12 шарами Ракушечного Яру, з докерамічними пам'ятками сіроглазівської культури. Другий етап розвитку платовоставської культури повинен укладатися в межі 1 чверті або 1 половини VI тис. до н.е., синхронізується з пізніми ракушечноярськими і ранніми нижньодонськими пам'ятками, з найдавнішими керамічними комплексами сіроглазівської культури.

Розділ 6. Культурно-історичний процес в неоліті Південно-Східної України та прилеглих територій

У останній третині VIІ - на початку VI тис. до н.е. створюється дніпро-донецька культурно-історична область, яка складалася з кількох культур, об'єднаних наявністю спільних рис. У склад такої області увійшли: донецька, кукрецька, яніславицька культури; окремі недостатньо вивчені явища, які нещодавно виділені на території України - постсвідерські і постаренсбургські пам'ятки Новгород-Сіверського і Волинського Полісся (Пустинка 5, Вижівка). Спільні риси матеріальної культури торкалися як кременевих, так і керамічних комплексів. Серед виробів з кременю знаходяться наступні спільні риси: вістря з мікрорізцевими сколами, кукрецькі вкладні, вістря постсвідерського типу. Керамічні комплекси поєднуються наявністю спільних елементів орнаментації: використанням гребінчастого, зокрема двозубого, штампу, лінійно-накольчастих композицій.

У 3 чверті VI тис. до н.е. склад дніпро-донецької області поновився. Припинили своє існування донецька і кукрецька культури, натомість виникли нові тубинська і києво-черкаська, які з волинською (керамічною яніславицькою) культурою створили оновлену дніпро-донецьку культурно-історичну область. Спільним елементом матеріальної культури для носіїв різних археологічних культур такої області стала гостродонна кераміка з домішками трави з гребінчастою і лінійно-накольчастою орнаментацією.

Платовоставська культура була складовою частиною нижньоволзької культурно-історичної області. Структура останньої була побудованою на основі створення інформаційного простору, що об'єднував носіїв культур, які були спорідненими за походженням.

Висновки

Середню течію ріки Сіверський Донець і його притоки в 2 половині VII - 1 половині VI тис. до н.е. займали носії донецької культури. У нижній течії Сіверського Дінця, у балочних системах Донецького Кряжу, а також у Нижньому Подонні в той же час мешкали носії платовоставської неолітичної культури. Як здається, початкові етапи розвитку двох зазначених культур були синхронними останньому етапу розвитку зимівниківської мезолітичної культури, пізні пам'ятки якої продовжують своє існування в першій половині атлантичного етапу.

Близько середини VI тис. до н.е. носії донецької культури були витіснені носіями тубинської культури, платовоставське ж населення поступилося своїм місцем носіям нижньодонської культури.

Донецька і тубинська культура були складовими частинами дніпро-донецької культурно-історичної області. Носії тубинської культури деякий час співіснували з носіями донецької культури, але поступово витіснили донецьке населення і зайняли його місце у структурі дніпро-донецької області.

Платовоставська культура входила до складу нижньоволзької культурно-історичної області. Розвиток культури припинився ще під час існування цієї області внаслідок того, що платовоставське населення зазнало тиску з боку носіїв нижньодонської культури маріупольської культурно-історичної області.

Размещено на Allbest.ru