Орієнтування в лісі і на місцевості

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Орієнтування в лісі та на місцевості

1.2 Орієнтування за місяцем і годинником

1.3 Орієнтування за полярною зіркою

1.4 Орієнтування за місцевими предметами

1.5 Азимут і його визначення

1.6 Рух за азимутом

1.7 Обхід перешкод

2. Основні види місцевості та їхні тактичні властивості

2.1 Способи вивчення місцевості в діяльності підрозділів ДКВСУ

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Топографія -- наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості і відображення її на папері у вигляді планів і карт.

Військова топографія -- розділ топографії, що включає розробку засобів вивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.

У бойовій обстановці солдатові доводиться діяти на різній місцевості. Він повинен сам визначати ціль і відстань для стрільби, напрям свого руху, місце свого знаходження та ін. Вивчення військової топографії сприяє розвитку таких важливих якостей, як спостережливість, точність, увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про можливий вплив місцевості на виконання бойових завдань.

Місцевість -- це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціально-культурними об'єктами. З погляду військової топографії місцевість є одним із елементів бойової обстановки (м.

Місцевість поділяється:

за особливостями рельєфу -- на рівнинну, пагорбкувату, горбисту;

за ступенем пересічення -- на слабкопересічену, середньопересічену, дуже пересічену;

за прохідністю -- на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну, непрохідну;

за умовами спостереження і маскування -- на відкриту, напіввідкриту, закриту;

за природними умовами -- на пустельну, степову, лісисту, лісисто-болотисту.

Природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні -- це місцеві предмети, що використовуються у військовій справі для визначення місцевості, орієнтування, цілевизначення й управління військами в бою. До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Орієнтування на місцевості та в лісі -- це визначення свого місцезнаходження, положення топографічних і тактичних об'єктів на місцевості відносно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ і військ противника (мал. 189).

Рельєф -- це сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів.

1. Орієнтування в лісі та на місцевості

Компас -- прилад, що вказує напрям географічного або магнітного меридіана; служить для орієнтування відносно сторін горизонту (мал. 191). Щоб визначити сторони горизонту (сторони світу), потрібно спочатку з'єднати мушку з нульовою поділкою лімба компаса. Потім слід зорієнтувати компас; для цього встановити його в горизонтальне поло-ження і розблокувати стрілку, повертати компас доти, доки північний кінець магнітної стрілки стане проти нульової поділки лімба. Це є орієнтоване положення компаса. Напрям стрілки на нульовій поділці лімба буде напрямом ,на північ. Потім візуванням через проріз і мушку відзначають місцевий предмет (орієнтир) і використовують його для визначення напряму на північ. Визначивши напрям на північ, легко визначити й інші сторони горизонту.

Орієнтир -- це місцевий предмет, який виділяється і який добре видно, або елемент рельєфу, який використовують у військах для визначення місця свого знаходження, напряму руху, для цілевизначення, управління підрозділами та вогнем у бою (мал. 192).

1.1 Орієнтування за сонцем

Тримаючи годинник перед собою, повертати його в горизонтальній площині так, щоб годинна стрілка була спрямована на те місце горизонту, над яким знаходиться Сонце; тоді пряма, що ділить пополам кут між годинною стрілкою і цифрою 1 на циферблаті, покаже своїм кінцем напрям на південь.

Для наших широт можна вважати, що Сонце знаходиться:

Положення Сонця Лютий, березень, квітень, серпень, вересень, жовтень Травень, червень липень Листопад, грудень, січень

На сході На півдні На заході 0 7-й годині О 13-й годині О 19-й годині О 8-й годині О 13-й годині О 18-й годині Не видно О 13-й годині Не видно

1.2 Орієнтування за місяцем і годинником

1. Розділити «на ока» величину радіуса диска Місяця на шість рівних частин і визначити, скільки таких частин уміститься у поперечнику видимого серпа Місяця.

2. Якщо видима частина Місяця збільшується (видно праву частину диска), то знайдене число треба відняти від години спостереження. Якщо видима частина Місяця зменшується (видно ліву частину диска), то знайдене число додається до години спостереження. Знайдена сума (різниця) -- це та година, о котрій у тому напрямі, де зараз знаходиться Місяць, знаходитиметься Сонце.

Приблизно вважається, що Місяць знаходиться:

Фази Місяця О 19-й годині О 1-й годині О 7-й годині

Перша чверть (вид-но праву половину Місяця) На півдні На заході Не видно

Повний Місяць (видно увесь Місяць) На сході На півдні На заході

Остання чверть (видно ліву половину Місяця) Не видно На сході На півдні

3. Визначивши цю годину і прийнявши Місяць за Сонце, знайти напрям на південь, як це робиться при орієнтуванні за Сонцем і годинником. Спрямовувати на Місяць треба при цьому не годинну стрілку, а те місце на циферблаті, що відповідає визначеній годині (мал. 194 і табл. 14).

1.3 Орієнтування за Полярною зіркою

Уночі напрям меридіана можна визначити за Полярною зіркою, яка завжди знаходиться в напрямі на північ.

Отже, якщо стати обличчям до Полярної зірки, то прямо перед нами і буде північ. Полярна зірка знаходиться в сузір'ї Великого Воза, яке складається із семи яскравих, широко розміщених зірок. Треба уявно продовжити пряму, що проходить крізь дві крайні зірки Великого Воза, на відстань, приблизно у п'ять разів більшу за відстань між ними. У кінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку і зірки Альфа і Бета Великого Воза

1.4 Орієнтування за місцевими предметами

Пов'язана з положенням місцевого предмета щодо Сонця (мал. 196).

Мурашники майже завжди знаходяться з південної сторони дерева, пенька чи куща.

Трава на північних околицях лісу, у північній частині луків, а також з південної сторони біля деяких дерев, пеньків, великих каменів звичайно густіша.

Кора деяких дерев із північної сторони грубіша, інколи покрита мохом. Якщо ж мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля коріння.

Мох покриває велике каміння і скелі з північної сторони.

Крім того, сторони світу можна визначити за такими ознаками:

вівтар православних церков завжди звернений на схід, дзвіниці звичайно -- на захід хрести на банях церков зорієнтовані на північ--південь, причому піднятий кінець поперечної перекладини вказує на північ;

вівтарі костьолів звернені на захід кумирні звернені на південь.

1.5 Азимут і його визначення

Азимут -- це кут між площиною точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і спостережуваний об'єкт.

Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і магнітний азимут. Визначається азимут від північного напряму щодо меридіана за рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.

Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для артилерійської стрільби.

1.6 Рух за азимутом

Якщо доводиться пересуватися по незнайомій місцевості -- без шляхів, у лісі, вночі, у тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям руху можна визначити за магнітним азимутом по компасу.

Для цього, виходячи із завдання і необхідного напряму шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і визначити азимут кожної ділянки шляху -- від одного повороту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих напрямів, щоб вийти до зазначеного пункту. Таким чином, рух за азимутом полягає в умінні знайти за допомогою компаса зазначений або накреслений напрям і, дотримуючись його, вийти у потрібний пункт.

Для визначення напряму на місцевий предмет звичайно користуються магнітним азимутом. Ним називають горизонтальний кут, що вимірюється за годинниковою стрілкою від північного напряму меридіана до напряму на предмет. Він має значення від 0 до ЗбО9.

Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб візирна риска -- проріз -- мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет. У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки -- це величина прямого азимута на місцевий предмет.

Зворотний азимут -- це напрям від місцевого предмета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° -- у тому разі, якщо він менше ISO9, або відняти 180°, якщо він більше 180°.

Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху «в парах кроків»-- «п-кр.» (у чоловіка середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). Ці дані командир відділення й оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці (мал. ).

Коли переходять від одного пункту до другого, то дотримуються напряму на орієнтири, а відстань підраховують «у парах кроків». На початкових зворотних пунктах за визначеним азимутом за допомогою компаса знаходять напрям руху. В цьому напрямі вибирають і залам "ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху (проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтиру не. видно зворотного пункту, то визначають наступний орієнтир.

Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири використовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас з вільно опущеною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрям руху приймають пряму, що проходить через проріз мушки.

1.7 Обхід перешкод

Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху зустрінеться яка-небудь перешкода, то потрібно: запам'ятати орієнтир на протилежному боці перешкоди в напрямі руху, визначити до нього відстань і додати її до пройденого шляху. Після цього, обійшовши перешкоду, підійти до вибраного орієнтиру і, визначивши за компасом напрям шляху, продовжувати рух. На закритій місцевості чи в умовах обмеженої видимості (ніч, туман) обхід перешкоди можна здійснювати за компасом таким чином:а) дійшовши до перешкоди (точка 1), визначити за компасом азимут нового напряму руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжувати рухатися за цим азимутом, вимірюючи відстань, до кінця перешкоди (точка 2);

б) у точці 2 записати пройдену відстань (1--2) і визначити напрям за початковим азимутом, зробити поворот і рухатися на точку 3 (кінець перешкоди), рахуючи кроки;

в) прийшовши в точку 3, рухатися ліворуч (праворуч) до точки 4 за зворотним азимутом до напряму 1--2, поки не буде пройдено шлях, що дорівнює відстані між точками ІІ2;

г) у точці 4 визначити напрям за початковим азимутом і продовжувати рух за ним, додавши до пройденої відстані довжину відрізка 2--3 (ширину перешкоди в напрямі маршруту).

2. Основні види місцевості лісу та їхні тактичні властивості

За характером рельєфу місцевість підрозділяють на рівнинну, пагорбну і гірську. Гірська місцевість у свою чергу підрозділяється на низькогірську, средньогірську і високогірську.

Рівнинна місцевість характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, невеликими відносними перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою крутістю схилів (до 2°). Абсолютні висоти над рівнем моря звичайно до 300 м.

Відкрита слабопересічена рівнина доступна для бойових дій усіх родів військ. Її глинисті, суглинні, супіщані, торф'яні ґрунти допускають рух бойової техніки в суху погоду влітку, але значно утрудняють рух у період рясних дощів, весняного й осіннього бездоріжжя.

Відсутність значних відносних перевищень забезпечує достатню дальність видимості у всіх напрямках і ефективність вогню усіх видів зброї. Разом з тим рівнина утрудняє організацію маскування підрозділів від наземного і повітряного спостереження. Захисні властивості її мінімальні, зокрема, від впливу ядерної зброї.

Рівнинна місцевість звичайно більш сприятлива для організації і ведення настання і менш сприятлива для оборони.

Пагорбна місцевість характеризується хвилястим характером земної поверхні, що утворює нерівності (пагорби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25-- 200 м і переважною крутістю схилів 2--3°.

До пагорбної місцевості можна віднести і мілкосопочник, тобто рівнину з безладно розкиданими окремими пагорбами і групами пагорбів і гряд.

Пагорбна місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами, і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має вигідні природні рубежі для розташування підрозділів, устаткування вогневих позицій, володіє деякими захисними властивостями від впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Проміжки між пагорбами і зворотні схили пагорбів можуть служити укриттями від спостереження і вогню супротивника, схованими підступами для здійснення маневру. На такій місцевості, як правило, багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.

Низькогірська місцевість характеризується висотами над рівнем моря 500-1000 м, відносними перевищеннями 200-500 м та крутизною схилів 5-10 градусів. У зрівнянні з іншими видами гірської місцевості вона слабко розчленована, звичайно добре обжита і має порівняно розвиту дорожню мережу.

При відносно положистих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх пологів військ. У той же час утрудняється масоване застосування важкої бойової техніки.

Низкогірська місцевість у цілому сприяє маскуванню і захисту від вражаючих факторів ядерної зброї.

Середньогірська місцевість має висоти над рівнем моря порядку 1000--2000 м, відносні перевищення приблизно 500--1000 м і переважну крутість схилів 10--25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, гряди і ланцюги, їхні вершини і гребені звичайно мають згладжену форму,

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, використовувані нерідко для прокладання доріг. Ці дороги звичайно перетинають гірські хребти по найбільш низьких перевалах, доступним для руху бойової техніки цілий чи рік велику його частину. Однак застосування важкої бойової техніки можливо по окремих напрямках.

У цілому середньогірська місцевість вимагає значного інженерного робіт із забезпечення її прохідності. У той же час вона благоприятствует маскуванню і захисту від вражаючого дії ядерної зброї.

Високогірська місцевість характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м і відносними перевищеннями 1000 м і більш. Переважна крутість схилів у такій місцевості, як правило, більш 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їхні вершини і гребені звичайно мають гостру форму і покриті вічними снігами і льодовиками.

Ця місцевість, як правило, слабко обжита, має мало гірських проходів і рідку дорожню мережу. Дороги звичайно прокладені по вузьких гірських ущелинах, проходять через перевали, що знаходяться на великих висотах, буяють крутими підйомами і малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому велику частину роки закриті.

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. В інших районах високогірної місцевості можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним озброєнням і майном. У цілому високогірна місцевість благоприятствует маскуванню. При ядерних вибухах можливі обвали і каменепади.

По ступені пересіченості ярами, балками, ріками, озерами й іншими природними перешкодами, що обмежують волю пересування і маневру підрозділами, місцевість підрозділяють на слабо пересічену, середньо пересічену і сильно пересічену.

Слабопересічена місцевість являє собою простір, хоча і знижує швидкість руху, але легко подолане бойовими машинами й автотракторною технікою в будь-якому напрямку. На такій місцевості природні перешкоди складають менш 10% усієї площі. Рельєф звичайно рівнинний, рідше горбкуватий.

Місцевість забезпечує гарний огляд з командних висот, орієнтування, спостереження і цілевказівку, організацію взаємодії і керування підрозділами. У той же час слабопересічена місцевість не забезпечує надійного укриття підрозділів від вогню супротивника.

Середньопересічена місцевість має близько 20% площі, зайнятої природними перешкодами. Це найбільш розповсюджений різновид добре обжитої місцевості. Рельєф звичайно горбкуватий, рідше рівнинний. Така місцевість більш сприятлива у відношенні захисних властивостей від вражаючого дії ядерного і звичайного видів зброї.

Сильнопересічена місцевість відрізняється великою кількістю важко прохідних природних перешкод - ярів, вимоїн, канав, рік, каналів і т.п. Площа природних перешкод складає більш 30%.

Наявність багатьох природних укриттів сприяє організації надійного маскування і захисту підрозділів від вражаючого дії ядерної зброї, потайливому підходу до переднього краю супротивника. У той же час на сильно пересіченій місцевості утрудняється наземне і повітряне спостереження, відзначається непроглядність багатьох ділянок, що не прострілюються, обмежуються можливості швидкого маневру підрозділами, підвозу боєприпасів, пального й інших матеріальних засобів, зменшується швидкості бойових машин, потрібно виконання значних робіт з інженерного устаткування шляхів руху.

За умовами спостереження і маскування місцевість підрозділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість являє собою рівну чи злегка горбисту безлісну територію, до 75% площі добре проглядається у всіх напрямках з командних висот. На такій місцевості забезпечуються гарне спостереження за діями супротивника і поразка його вогнем усіх видів зброї.

У той же час ця місцевість менш сприятлива для захисту від вражаючого дії ядерної зброї, володіє недостатніми маскувальними властивостями від наземного і повітряного спостереження. Відсутність схованих підступів і природних укриттів утрудняє потайливе зосередження підрозділів і здійснення маневру ними, підвіз боєприпасів, пального й інших матеріальних засобів. Організація оборони на відкритій місцевості значно ускладнюється.

Напівзакрита місцевість є перехідної від відкритої до закритого. Як правило, у напівзакритій місцевості площа, зайнята природними укриттями, складає близько 20%, з командних висот проглядається близько 50% простору. При розташуванні підрозділів на місці в районі зосередження, вихідному районі, у районі чекання, відпочинку й інших районів маскування їх майже цілком забезпечується природними масками.

Закрита місцевість являє собою територію з гірським, пагорбним чи рівнинним рельєфом, покриту лісами, чагарниками, садами, з часто розташованими населеними пунктами. У такій місцевості площа, зайнята природними масками, складає 30% і більш, а площа, що переглядається з командних висот,--менш 25%. Закрита місцевість добре вкриває природними масками від наземного і повітряного спостереження, полегшує потайливе пересування і маневр підрозділами в бої, організацію міцної оборони, сприяє успішному проведенню заходів щодо захисту від вражаючого дії ядерної зброї.

У той же час на закритій місцевості обмежується ефективність ведення усіх видів вогню, утрудняються спостереження, орієнтування, цілевказівка, значно ускладнюються керування й організація взаємодії підрозділів.

По прохідності місцевість підрозділяють на легко прохідну, прохідну, важко прохідну і непрохідну.

Легко прохідна місцевість не обмежує швидкість і напрямок руху колісних і гусеничних машин, допускає безперешкодне застосування бойової техніки в розгорнутих ладах і рух колон без посилення ґрунту.

Прохідна місцевість майже не обмежує швидкість, напрямок руху і допускає повторний рух по одному сліді гусеничних машин, хоча окремі місця необхідно чи обходити підсилювати (обладнати проходи). Рух колісних машин звичайної прохідності трохи утруднено. Можливо майже безперешкодне застосування бойових машин у розгорнутих ладах і рух колон, за винятком окремих напрямків. Прохідна місцевість сприяє веденню бою із широким маневром, а також найбільш ефективному застосуванню мотострілецьких та танкових підрозділів, дозволяє в короткий термін переносити зусилля з одного напрямку на інше, полегшує всебічне забезпечення бою.

Важко прохідна місцевість доступна для руху гусеничних машин з невеликою швидкістю, обмежує волю маневру і рух декількох машин по одному сліді. Рух колісних машин звичайної прохідності майже неможливо. Така місцевість утрудняє застосування бойової техніки в розгорнутих ладах, рух колон можливо тільки по дорогах і спеціально обладнаним колонним шляхам. Важко прохідна місцевість впливає на темпи висування, розгортання і ведення настання, здійснення маневру силами і засобами по фронті й у глибину, вибір вогневих позицій артилерійських підрозділів.

Непрохідна місцевість недоступна для руху гусеничних і колісних машин без виконання значних робіт з устаткування чи доріг колонних шляхів.

2.1 Способи вивчення місцевості в діяльності підрозділів ДКВСУ

орієнтування місцевість азимут

Вивчення й оцінка місцевості при ухваленні рішення являють собою з'ясування характеру її елементів і їхнього впливу на розташування і дії своїх підрозділів і підрозділів супротивника (правопорушників). У висновках з оцінки місцевості командир установлює, якою мірою вона впливає на виконання поставленої задачі, і визначає заходи, які необхідно здійснити для того, щоб найбільше повно використовувати умови місцевості.

Мотострілкові, танкові, артилерійські, інженерні й інші підрозділи по-різному залежать від місцевості, пред'являють до неї свої вимоги у відношенні прохідності, маскування, спостереження, ведення вогню і т.д. Тому командири різних підрозділів ті самі елементи місцевості вивчають і оцінюють з різних точок зору, вирішуючи при цьому питання про можливість і способи застосування в даних умовах своїх бойових засобів.

Основні джерела одержання даних про місцевість наступні:

особистий огляд місцевості (рекогносцировка, розвідка) -- командир безпосередньо вивчає й оцінює місцевість при організації бою чи проведенні спеціальної операції по затриманню злочинців. Недолік -- потрібно багато часу для детального вивчення всього району дій підрозділів, обмежена можливість вивчення місцевості вночі, а також у глибині оборони супротивника;

Топографічна карта -- основне джерело зведень про місцевість у сучасному бої та ведені бойових дій. Карта дозволяє швидко вивчити місцевість на великій площі. Недолік-старіння карти;

аерофотознімки (фотодокументи) і спеціальні карти -- застосовуються як додаток до топографічних карт, а при їх відсутності як самостійні документи для вивчення місцевості. Недолік -- труднощі читання фотографічного зображення елементів місцевості;

опис місцевості (довідка про місцевість) -- містить зведення про прохідність місцевості, характеристику рік, кліматичні особливості і деякі інші дані. Недолік - необхідно значний час на добір потрібних зведень і перенос їх на карти, опитування місцевих жителів і допит полонених (затриманих, свідків) -- дозволяє одержати дані про прохідність місцевості, її інженерному устаткуванні, а також про планований супротивником заходах щодо затоплення місцевості і руйнуванням на ній.

При вивченні місцевості спочатку визначають тип місцевості, її особливості й основних тактичних властивостей. Після цього детально вивчають і оцінюють тактичні властивості ділянок і окремих елементів місцевості. Результати вивчення й оцінки місцевості аналізують разом з іншими елементами обстановки, у результаті чого робляться висновки.

Всі засоби вивчення місцевості можуть застосовуватися особовим складом ДКВСУ при проведенні спеціальних операцій по затриманню злочинців, втікачів засуджених, при проведенні заходів по перевірці діяльності підприємств, фірм тощо, при перевірці автовантажів на шляхах та на кордоні.

Висновок

Топографія розглядає способи вивчення місцевості, як ліс орієнтування на ній і інші питання, пов'язані з оцінкою місцевості на користь бойових дій військ, учить використовуванню топографічних карт і аерофотознімків при виконанні різних бойових завдань.Питання, які вивчаються військовою топографією, мають безпосереднє відношення до практичної діяльності особового складу партизанських груп при виконанні різних бойових задач.

Придбані знання і навички по військовій топографії дозволяють краще оцінити обстановку, ухвалити найдоцільніше рішення, краще організувати спостереження, систему вогню і управління підрозділами в бою, повніше використовувати тактичні і захисні властивості місцевості задля успішного ведення бою.

Вивчення військової топографії сприяє розвитку у особового складу таких важливих якостей, як спостережливість, точність, уміння аналізувати результати спостереження і робити висновки про вплив місцевості на виконання бойової задачі.

Орієнтування на місцевості та в лісі -- це визначення свого місцеположення щодо сторін горизонту і місцевих предметів (орієнтирів), що виділяються, і точна витримка вказаного або вибраного напряму руху. В бойовій обстановці орієнтування на місцевості включає також визначення свого місцеположення щодо своїх військ і військ супротивника. Уміння швидко і точно орієнтуватися на місцевості сприяє успішному виконанню бойових задач на незнайомій місцевості, в лісі і в умовах обмеженої видимості.

Для партизана вміння орієнтуватися на місцевості відіграє ще більшу роль у виконанні бойового завдання. Існує беззастережна аксіома: вояк ніколи не стане високопрофесійним партизаном, не володіючи навичками орієнтування на місцевості.

Кожен вояк має вміти: визначати свою точку стояння на місцевості по мапі, орієнтуватися на місцевості за допомогою мапи та компасу, а також без них, вміти готувати дані для руху по азимутам, здійснювати зйомку плану місцевості, наносити на мапу віднайдені об'єкти супротивника, здійснювати ціле вказування для наведення удару авіації та коректування артилерійського вогню.

Література

Картография с основами топографии. Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 1. Понятие о географической карте. Топографическая карта. Съёмка местности. - М.: Просвещение, 1973. - Стор. 95-126.

Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. - М.: Просвещение, 1991. - Стор. 82-104.

Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов / А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и А.П. Божок. - М.: Высш. шк., 1986. - Стор. 140-163, 198-242, 245-255.

Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок. В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. - К.: Вища шк., 1995. - Стор. 137-163, 191-228, 232-239.

1. Размещено на www.allbest.ru