Корисні копалини Південної Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Геологічна будова Південної Америки

1.1 Геологічна будова материка

1.2 Рельєф Південної Америки

Розділ 2. Види корисних копалин та їх поширення в Південній Америці

2.1 Корисні копалини (загальні відомості)

2.2 Горючі корисні копалини

2.3 Металеві корисні копалини

2.4 Неметалічні корисні копалини

2.5 Гірничохімічна сировина

Розділ 3. Використання корисних копалин

3.1 Історія освоєння мінеральних ресурсів

3.2 Використання корисних копалин в гірничій промисловості

3.3 Використання корисних копалин в паливно-енергетичній промисловості

3.4 Використання корисних копалин в металургії

3.5 Нафтохімічна промисловість

3.6 Використання золота

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Темою цієї курсової роботи є корисні копалини Південної Америки, їх походження, поширення та використання.

Актуальність теми полягає в тому, що корисні копалини Південної Америки є недостатньо вивченими та відкрито багато родовищ корисних копалин які не розробляються. А також цей материк багатий на рідкісні і дорогоцінні корисні копалини, які дуже цінуються в світі.

Об'єктом дослідження є корисні копалини Південної Америки

Предметом дослідження є походження корисних копалин, тобто геологічна будова Південної Америки; географічне поширення їх на материку та використання їх людиною.

Метою дослідження є з'ясувати основні закономірності розташування корисних копалин та їх генезис. Дослідити особливості їх використання.

Головні завдання:

- виявити причини розміщення певних корисних копалин на тій чи іншій території;

- пояснити зв'язок між геологічною будовою, рельєфом та корисними копалинами;

- проаналізувати важливість вивчення корисних копалин Південної Америки.

Розділ 1. Геологічна будова Південної Америки

1.1 Геологічна будова материка

Геологічну будову території Латинської Америки визначають два великі структурні елементи земної кори: древня, докембрийска Південно-Американска платформа, і активно розвивається з пізнього докембрия аж до сучасної епохи рухливий пояс Кордельєрів, відгалуженням якої є Антільська острівна дуга.

Південно-Американска платформа (к р а т о н) охоплює в основному область Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв , розділяє їх Амазонська низовина. Прадавній (раннєдокембрійский) фундамент цієї області ранньої консолідації земної кори виступає на поверхню в Гвіанському і Західно-бразильському щитах; у його складі різноманітні кристалічні сланці первинно осадового або вулканічного походження, гнейси і граніти, що мають архейский або нижньопротерозойский вік. З сходу, вздовж р. Арагуая (лівої притоки р. Токантінс) і верхів'їв р. Парагвай. Західно-Бразильський щит оточений зоною піздньодокембрийского геосинклінального осадонакопичення і складчастості (байкальською, по термінології соц. геологів); подібна ж зона слідує уподовж Атлантичного узбережжя Бразилії і Уругваю, від гирла Амазонки до затоки Ла-Плата.

Ці дві зони байкалід з'єднуються проміжною зоною, яка простягається через район міста Бразилія, але на остальному просторі вони розділені молодшими накладеними западинами басейнів р. Меарін і Паранаіба ( западина Мараньян), верхів'їв р. Сан-Франциску і р. Парана, під якими похоронені брили ранньодокембрійских порід, аналогічних по складу і віку породам фундаменту Гвіанського і Західно-Бразильського щитів. Дрібніші брили подібного характеру украплені в Східно-Бразильську систему байкалід. У основі розрізу останньою залягає залізорудна серія Минас зі знаменитими ітабиритами (місцева назва джеспілитів) "Залізорудного чотирикутника" штат Минас-Жерайс, а з завершальною стадією розвитку Східно-Бразильської системи (кінець докембрія - кембрій) пов'язано впровадження уподовж розломів широтного або північно-східного простягання гранітів і пегматитів з багатим рідкоелементним (Ве, Та, ТА та ін.) зруденінням. У смузі вздовж Атлантичного узбережжя відомі молодші, мезозойські і ранньопалеогенові, кільцеві інтрузії ультраосновних і лужних порід типово платформеного характеру з родовищами руд марганцю, ніобію, тантану, цирконію і рідкоземельних елементів. Формування цих інтрузій пов'язане з передбачуваними процесами "розкриття" Атлантичного океану і відділення Південної Америки від Африки.

Широка зона пізньопротерозойського геосинклінального занурення і наступної байкальської складчастості, ймовірно, оточує древнє ядро Південно-Американської платформи також з заходу, з боку рівнин, що відділяють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я від Анд, і з півдня, в межах Патагонії. Виступи байкальського метаморфічного комплексу спостерігається в Серранії-де-ла-Макарена в Колумбії, в хребтах-горстах Пампських сьєра і Північно-Патагонському масиві в Аргентині. На іншій ділянці байкальский метаморфічний комплекс на заході і півдні Південно-Американської платформи перекритий потужними фанерозойскими осадовими товщами, які формують зону її перикратонных опускань і чохол Патагонської плити. Вік фундаменту останньої підвищується до ранньокаледонского (досилурійського) або навіть молодшого. Сама зовнішня частина байкальського складчастого поясу була повторно залучена в опускання геосинкліналі Анд. На півночі тут відомі уламки і більш древнього, добайкальського кристалічного фундаменту (Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта та ін.).

Осадовий чохол різного віку перекриває значні ділянки основної частини платформи. Найбільш древня - серія Рорайма середньопротерозойського віку, складена червоно кольоровими пісковиками і конгломератами з інтрузіями пластів основних порід; вона плащеподібно покриває найбільш високу частину Гвіанського плоскогір'я. Аналогічні утворення відомі і в Західно-Бразильському щиті. Верхньопротерозойські утворення - уламкова, за участю льодовикових утворень (тилітів) серія Лаврас і карбонатна серія Бамбуі - складають западину Сан-Франсиску (міжгірський прогин східно-бразильських байкалід). Розвиток інших западин (синекліз) Південно-Американської платформи почалося в силурі. До них відносяться широтна Амазонська западина, що відокремила Західно-Бразильський щит від Гвіанського, западина Мараньян і западина Парани. Останні дві складають єдину зону меридіональних опускань з більш древньою западиною Сан-Франциску. Ця зона опускань відокремила Західно-бразильський щит від Східно-бразильського. Амазонська впадина виникла спочатку у вигляді грабена, разділившого Гвіанський і Західно-бразильський щити. У ордовику - силурі також почалося опускання перикратонного прогину Акрі-Бені-Чако.

Сучасна структура западин Мараньян, Парани і частина Амазонської склалася впродовж девону, карбону і перми. У розрізі середнього і верхнього палеозою чергуються морські, лагунні і континентальні відкладення, виділяється льодовикова формація верхнього карбону - нижньої перми, що залягає або на різних більш древніх горизонтах палеозою, або безпосередньо на фундаменті. У тріасі в усіх перерахованих впадинах встановився континентальний режим з формуванням пустель. У юрі - середині крейди в западині Парани на величезній площі відбувалися виливи платобазальтів. До кінця цього магматичного циклу відноситься впровадження даєк і пластових інтрузій основної магми в басейнах рр. Меарін - Парнаіба і Амазонка, а у Східно-бразильському щиті - кільцевих лужних інтрузій. До кінця юри - початку крейди відносяться занурення по скиданнях Атлантичного узбережжя Південної Америки (від гирла р. Оріноко до естуарію Ла-Плата), внаслідок чого сформувалися сучасні східні контури материка, виникла система приокеанічних грабенів-прогинів, що місцями дають відгалуження в межі континентальної платформи (грабен Баія, або Реконкаву, в Бразилії). Інші грабени паралельні контуру берега, але відокремлені від нього горстовими підняттями (напр., грабени Сан-Луіс і Баррейріньяс в Бразилії). У гирловій частині долини р. Амазонка занурення крейдяного часу наклалися на більше ранні. У внутрішніх районах платформи, особливо уздовж смуги занурень Мараньян - Сан-Франсиску - Парана і в зоні перикратонних опускань Льянос - Акрі-Бені-Чако-Пампа, поширені континентальні, в останній зоні - частково морські півковики крейдового віку.

На початку кайнозою більша частина платформи була припіднята; опускання збереглися і посилилися в зонах приокеаничних прогинів (особливо на Гвіанському і Уругвайському узбережжях) і перикратонних опускань. В результаті сумарних фанерозойских опускань глибина внутрішніх западин і перикратонних прогинів Південно-Американської платформи досягла 3-5 км, а приокеанічних прогинів - 7-10 км. Внутрішня структура западин ускладнилася утворенням скидів і локальных поднять в осадовому чохлі під дією рухів їх фундаменту по розломах і впроваджень базальтової магми в мезозої. Крім того, зовнішня зона області перикратонних опускань, що примикає до складчастого гірського обрамлення, була залучена в складчатість, паралельну крайовому насуву Анд і генетично пов'язану з ним. Складки подібного типу розвинуті в Перу, Болівії і північно-західній Аргентині, де вони укладають поклади нафти і газу. У тропичному поясі Гвіанського щита на кристалічних породах фундаменту широко розвинені поклади бокситів (Сурінам, Гайана, Гвіана), походження яких пов'язане з інтенсивно протікаючими тут в новітній час процесами хімічного вивітрювання.

Особливе місце в структурі Південно-Американської платформи займає її південна, найбільш молода ділянка - плита Патагонська (точніше Пампо-патагонська), яка відрізняється високою рухливістю і тектонічною розчленованістю. Переважаюче простягання структур тут міняється від північно-західного до західного, в області їх зчленування з Андами, до майже широтного на сході, де ці структури занурюються в Атлантичний океан і продовжуються через підводну окраїну континенту, аж до глибоководної Аргентинської улоговини.

З півночі на південь найважливішими структурними елементами плити Патагонця є: широкий прогин Ріо-Саладо, представляючий східну гілку прогину Чако; складноблокові підняття північної сьєрри Буенос-Айреса (Сьєрра-дель-Танділь), що виникло у кінці тріаса; невеликий, такий, що замикається до заходу і прогин Вентанія, що розкривається у напрямі океану; блокове підняття південної сьєри Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана), одновікове з підняттям північної сьєри; прогин Ріо-Колорадо - Ріо-Негро, що відкривається в затоки Баїя-Бланка і Сан-Матіас; Північно-Патагонський масив; прогин Чубут - Сан-Хорхе, що йде в затоку Сан-Хорхе; Масив (масив Санта-Крус, або Десеадо) Південного Патагонця, що триває в архіпелагу Фолклендських (Мальвінських) островів; Магеланів прогин, що переходить до півдня у передовий прогин Анд Патагонців.

В підняттях північної сьєри Буенос-Айреса, в Північно-патагонцеві і частково в Південному Патагонцеві массивах виступають метаморфізовані породи поздньодокембрійського - раннєпалеозойского фундаменту, на якому незгідно залягають крила поднятий і основа північних прогинів платформені відклади силуру - нижнього тріаса. У південних і частково в північних прогинах цей розріз надбудовується молодшими утвореннями мезозою і палеогену. Відклади юри і крейди відкладалися в затоках геосинкліналі Анд, палеогену - у протоках, що з'єднали цю геосинкліналь перед її остаточним замиканням з Атлантичним океаном. Ці шари зім'яті в брахіформові складки, поєднуються в анти- і синклінальні зони, паралельні Андам на крайньому заході, і набувають широтного простягання на сході Брахіантикліналі знаходяться поклади нафти і газу. У межах Північно- і Південно-Патагон-ского масивів і їх схилів розвинені покриви неогенових і четвертинних базальтів.

Пояс Кордельєрів - Анд складається з системи склачато-звідних, складчато-брилових і звідно-брилових гірських хребтів, формування яких відбувалося в кайнозойську еру. В межах Південної Америки пояс природно розпадається на сегменти: Північно-андійський; Центрально-андійський; Південно-андійський, або Патагонець. В якості ще одного сегменту, сполучаючого Південну Америку з Антарктидою, може розглядатися Південно-антільська острівна дуга, що обрамляє море Скоша - структурний аналог Карибського басейну.

Північно-андійський сегмент починається на півдні біля кордону Еквадору і Перу порівняно вузьким пучком складок, що утворює на півночі велику віргацію, крайняя західна гілка якої (хр. Серранія-дель-Дарьєн) з'єднується з Панамською системою, а крайня східна (Венесуельські Анди) - з Південно-карибською. Проміжні гілки зрізуються тільки розривами південного узбережжя Карибського моря якнайповніший розріз Анд представлений в Колумбії. Осьове підняття Колумбийских Анд - Центральна Кордильера є горст-антиклінорій, що уперше виник у кінці герцинского циклу (у кінці палеозою) і оновлений альпійськими підняттями. Складена Центральна Кордильера в основному метаморфізованними середньо- і частково верхньопалеозойскими утвореннями, герцинскими і ларамійскими гранитоїдами; вона підразділяє північні Анди на дві області, що різко відрізняються по характеру розвитку в мезозої і кайнозої. Східна область - альпійська міогеосинкліналь - на початку мезозою (тріас-юра) була прогином, розвивалася на древній континентальній корі і заповнювалася червоноколірною уламковою лагунно-континентальною формацією (Ла-Кінта, або Хірон). У кінці юри цей прогин перетворився на морський басейн з відкладенням евапоритів, а в крейді - теригенних і карбонатних відкладів великої потужності. В середині палеогену в осьовій частині прогину виникло підняття Східної Кордельєри Колумбії з помірно інтенсивною складчастістю. Місцями в осьовій частині підняття на поверхню виведений докембрийский кристалличний фундамент (масиви Гарсон, Сантандер та ін.). Північне продовження Східної Кордельєри - хр. Сьєрра-де-Періха, до якого на південному сході примикає хр. Кордельєра-де-Меріда, - герцинский горст-антиклінорій, підновленний альпійськими рухами і зчленовується на сході (по розриву Пілар) з Береговими хребтами Венесуели. Між двома останніми підняттями в крейдовий період виникла міжгірська западина Маракайбо, що активно розвивається аж до сучасної епохи (однойменна лагуна і Венесуельська затока) і що є нафтогазоносним басейном. У основі западини розташований великий докембрийский масив, який являється серединним масивом ще в палеозойській геосинклінальній системі. Біля підніжжя Кордельєри-де-Меріда і північної частини Східної Кордельєри в кайнозої утворився Західно-Венесуельський передовий прогин, відокремлений від Східно-Венесуельського поперечним підняттям Эль-Бауль і обмежений на півдні аналогічним підняттям хр. Серранія-де-ла-Макарена - західним відрогом Гвіанського щита. На заході східна Кордельєра відокремлена від Центральної Кордельєри вузьким грабен-синклінарієм долини р. Магдалена. Обидва прогини - Західно-Венесуельский і Магдалени - нафтогазоносні. Західна частина Північних Анд з початку мезозою була морським басейном, що виник на океаничній корі, як і структури Панамського перешийка. Занурення басейну супроводжувалось накопиченням потужних товщ теригенних (в основному глинистих) відкладів і інтенсивним підводним вулканізмом (базальтовим). Перші підняття в цій області проявилися в середині крейди, в кінці еоцену в її осьовій зоні виникло підняття Західної Кордельєри Колумбії і Еквадору. Західна Кордельєра - горст-антиклінорій складений переважно мезозойськими породами; на сході вона відділяється грабен-синклінорієм долин рр. Каука і Патія від Центральної Кордельєри, а на заході уздовж Тихоокеанського узбережжя супроводжується глибоким Боліварським прогином, виконаним потужними морськими теригенними товщами кайнозою. Обоє ці структури нафтогазоносні. У північній частині Тихоокеанского узбережжя Колумбії будова Боліварського прогину ускладнена підняттям Берегової Кордельєри (Серранія-де-Баудо), де знову виходять крейдові відкладення, перекриті вулканогенними породами палеогену. Північне продовження Берегової Кордиільєри у східній частині Панамського перешийка - хр. Серранія-дель-Дарьєн, має північно-західне простягання і є перехідною ланкою до структур Центральної Америки. На півдні Північних Анд, в Еквадорі і суміжній частині Колумбії Західна і Східна Кордельєри відокремлені вузьким, але глибоким грабеном, виполненим молодими континентальними і вулканогенними утвореннями. Уздовж розривів, обмежуючих і розсікаючих грабен, виникли багаточисленні молоді вулкани, багато з них - діючі.

Центральноандійский сегмент відокремлений від Північних Анд поперечними зрушеннями на кордоні Еквадору і Перу. Ці зрушення розташовуються на продовженні Амазонского грабен-прогина Південно-Американської платформи. На півночі Центральні Анди (Перу, північ Болівії) мають в основному північно-західне - південно-східне простягання, на широті міст Аріка (Чилі) і Санта-Крус (Болівія) випробовують різкий вигин, набуваючи меридіонального направлення. Східна Кордельєра Центральних Анд, подібно до Східної Кордельєри Еквадору (Центральна Кордельєра Колумбії), є в основному відроджене герцинське підняття (антиклинорій), яке з сходу (у Перу) супроводжується прогином, виконаним крейдовими відкладеннями; у напрямі Болівії цей прогин вибивається клин, і герцинське підняття примикає безпосередньо до платформи (виступ Санта-Крус). До півдня, у Аргентині, це підняття не фіксується у зв'язку з виклинюванням палеозойського геосинклінального прогину. Тут ширина власне Анд різко зменшується за рахунок суміжної платформи, в крайовій частині якої виникає потужне меридіональне підняття Пампинських сьєрр. Це підняття расзсічене рядом паралельних розломів на систему хребтів-горстів, в яких на поверхню виведений докембрійский кристалічний фундамент, місцями прикритий малопотужним верхньопалеозойско-тріасовим чохлом, і долин-грабенів, виповнених континентальною уламковою товщею кайнозою - продуктом руйнування горстів.

На сході підняття Пампських сьєрр йде під потужні мезокайнозойскі накопичення широкого і глибокого грабена Альтиплано, що відділяє Центральні і Східні Кордельєри від Західної Кордельєри і вираженого високим (ок. 4 км) плоскогір'ям Пуна. У північній частині плоскогір'я лежить високогірне озеро Тітікака, до якого уздовж прогину, розділяючого Західну і Східну Кордельєри Перу, примикає смуга морських відкладень верхнього палеозою і крейди, що виклинюються або заміщаються до півдня континентальними утвореннями.

Західна Кордельєра Перу і Болівії по будові різко відрізняється від Центральної і Східної Кордельєрів. Вона складена вулканогеннини і морськими, карбонатно-уламковими відкладами юри і крейди, порівняно помірно складчатими, але розбитими крутими розломами. Ці відклади вміщують величезні батоліти гранитоїди, сформовані починаючи з пізньої юри, але в основному у кінці крейди - початку палеогену. Усі ці утворення перекриті потужними вулканічними покривами еоценового і молодшого віку, які складають великий вулканічний пояс. Навколо виступів покрівлі батолітів і штоків інтрузивних порфірів, а частково в їх межах виникли унікальні по масштабах мідні і мідно-молібденові родовища Чилі і південного Перу, що тягнуться смугою більше 2 тис. км уподовж західних схилів Західної і Головної Кордельєрів. Уздовж розломів, відділяючих Західну і Східну Кордельєри від грабена Альтиплано, в неогені виникли вулкани; деякі з них діють і в сучасну епоху. З дрібними субвулканичними інтрузіями середнього і кислого складу, з штоками андезитів і дацитів і еродованими неогеновими вулканами, частково з більш древніми, мезозойськими гранитоїдами (на півночі) пов'язано в основному багате промислове оруденіння Перу і Болівії. У східному підніжжі Центральних Анд простягається переривчастий ланцюжок передових прогинів.

Південно-Андійський сегмент найбільш вузький; у його будові виділяються два основних структурних елемента Південних Анд - Головна і Берегова Кордельєри, розділених Центральним подовжнім грабеном Чилі. Головна Кордельєра є на значній відстані між Аргентиною і Чилі, по своїй будові схожа із Західною Кордельєрою Центральних Анд, складаючи її продовження і подібно до її складена переважно юрськими і крейдовими морськими осадово-вулканогенними серіями. Тут також є великі гранітні батоліти, особливо значні на півдні Патагонії і на Вогняній Землі. Передові Кордельєра і ПреКордельєра утворені в основному палеозойськими товщами, що випробували герцинску складчастість. У Береговій Кордельєрі з-під мезозою і верхнього палеозою на значних площах виступає деревній, мабуть, верхньодокембрійский, перетворений у кінці палеозою метаморфични. комплекс. До півдня від 41° пд. ш. Берегова Кордельєра заходить в океан, де вона проявляється у вигляді островів (Чілое та ін.). Головна (тут Патагонець) Кордельєра продовжується на Вогняній Землі і, міняючи своє простягання на широтне, простягається уздовж підводного хребта до острова Південна Георгія - елементу Південно-Антільської острівної дуги, сполучаючою Південну Америку і Антарктиду.

Центральний грабен Чилі оточений з сходу ланцюжками молодых вулканів. З сходу Південні Анди або безпосередньо примикають до масивів Північно- і Південного Патагонця, або супроводжуються подовжніми прогинами, виконаними мезозойськими і кайнозойськими відкладами (Ріо-Саладо, Мендоса - Сан-Хуан - Чубут), які східніше зливаються з широтними прогинами Патагонії. Найбільш великим є найпівденніший з передандійських прогинів - Магеллан, розташований по обидві сторони однойменної протоки. Усі вони нафтогазоносні.

1.2 Рельєф Південної Америки

У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний позаандійський Схід і гірський андійський Захід, що відповідає рухливому орогенічному поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (рік Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір'я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.

Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), у межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад, Серра-ду-Еспіньясу) або переважно пісковикові, височини - так звані шапади (Ауян-Тепуї і Рорайма та інші). Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра й інші), що мають характерні форми "цукрових голів" (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Бразильського плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінарно-пластовими рівнинами з піднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами (западина р. Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патагонії переважають шаруваті, вулканічні плато, прикриті стародавніми мореними і водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами річок, що зароджуються в Андах.

Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. На сході і північному сході, у Венесуелі, - два ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розламами і річковою ерозією. Основна, меридіональна система Анд, або Андійських Кордильєр, що сягає 6960 м (г. Аконкагуа), височіє на заході Південної Америки і підрозділяється на Північні, Центральні і Південні Анди. Північні Анди (до 5° пд. ш.) відрізняються чергуванням високих складчасто-брилових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі вони складаються зі Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі й інших. У Колумбії виділяються три основні частини Кордильєр (Східна, Центральна і Західна), розділені западинами рр. Магдалена і Каука. Вулкани (Уіла, Руїс, Пурасе тощо) зосереджені в основному в Центральній і на Західній частині Кордильєр; для центральної частини Східних Кордильєр типові стародавньоозерні плато, висота 2-3 тис. м. На півночі і заході лежать найбільш великі на андійському заході низовини - Прикарибська і Притихоокеанська.

Розділ 2. Види корисних копалин та їх поширення в Південній Америці

2.1 Корисні копалини (загальні відомості)

Систематичне геологічне вивчення території Південної Америки, що почалося після 2-ої світової війни, дозволило виявити значні, запаси руд заліза, молібдену, міді, сурми, олова, берилію, бокситів (див. таблицю. 1), також срібла та ін. Менш багата Південна Америка нафтою, вугіллям і природним газом, хоча мають* перспективи відкриття нових родовищ.

Південна Америка займає 1-е місце за запасами залізної руд, руд міді, берилію, літію, ніобію, кристалічного графіту, 2-е місце за запасами руд титану, молібдену (після Півн. Америки), сурми, олова (після Азії), бокситів, танталу, апатитів (після Африки), 3-є місце за запасами марганцевих руд, золота, фосфоритів.

Табл.1 Загальні запаси важливих корисних копалин, млн. т

2.2 Горючі корисні копалини

Нафта і природний газ. В межах Південної Америки виділяється декілька великих структурних зон і областей, з якими пов'язана промислова нафтогазоносність. До них відносяться: внутрішньоплатформені області опускання (басейни Средньоамазоиский в Бразилії, Сан-Хорхе в Аргентині та ін.); крайові западини платформ, примикаючи до гірського обрамлення Анд (басейни Крічінокскі у Венесуелі, Тринідаді і Тобаго, Верхньоамазонский в Еквадорі, Перу, Колумбії і Бразилії, Центральнопередандійский в Аргентині і Болівії та ін.); міжгірські западини (басейни Маракайбський у Венесуелі і Колумбії, Альтиплано в Аргентині, Чилі, Болівії і Перу та ін.); прогини в зоні зчленування складчастих споруд з Колумбійською глибоководною котловиною Карибського моря (басейн Нижньомагдаленський в Колумбії); області зчленування континентальних платформ із западиною Атлантичного океану (басейни Маражо - Баррейріньяс, Сержипі - Алагоас та ін. в Бразилії) і з глибоководними улоговинами Тихого океану (басейни Гуаякіль - Прогресо в Перу і Еквадорі, Притихоокеанський в Перу і Лебу - Арауко в Чилі); предгірні прогини, що простягаються в південній частині Анд (басейни Мендоса в Аргентині, Магелан в Аргентині і Чилі та ін.); грабен-синклінорій долини р. Каука в Колумбії та ін.

У межах Південної Америки і прилеглих акваторій відомий 51 нафтогазоносний басейн. Загальна їх площа 8,1 млн. км², в т. ч. 2 млн. км? акваторій. Пром. нафтогазоносність встановлена в 28 басейнах, видобуток нафти і газу ведеться в 25 з них. Переважна частина запасів нафти і газу сконцентрована в двох басейнах: Маракайбському (44% нафти і 34% газу) і Орінокському (36% нафти і 32% газу). Продуктивні горизонти цих басейнів пов'язані з відкладами кайнозою і крейди. Основні розвідані запаси вуглеводнів сконцентровані в інтервалі глибини 1-3 км (70% запасів нафти і 80% запасів газу). Серед країн континенту розвіданими запасами нафти і газу володіють Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Перу, Сурінам, Чилі і Еквадор. Найбільш значні запаси вуглеводнів є у Венесуелі, Аргентині, Бразилії, Колумбії. На кінець ХХ ст. у Півд. Америці виявлено понад 1400 нафт. (140 морських) і понад 250 газових (40 морських) родов. Серед них унікальні за запасами (понад 1 млрд. т) родов. нафти Венесуели - Бачакеро, Лагунільяс, Тіа-Хуана (зона Болівар), гігантське скупчення важких нафт - “Пояс Оріноко" (запаси 4,2 млрд. т), Ламар і Лама, що мають запаси понад 300 млн. т, а також унікальні за запасами нафти глибоководні родовища Бразилії - Марлін (500 млн. т нафти і 100 млрд. м³ газу) і Альбакора (342 млн. т нафти і 150 млрд. м? газу).

Найбільший по продуктивності нафтогазоносний басейн Південної Америки - Маракайбський, другий за значенням, - Орінокський. До "Поясу Оріноко", який входить в Орінокський басейн, приурочені родовища важкої нафти (запаси значні), які доки не розробляються. До великих відноситься і слабо розвіданий Верхньоамазонський нафтогазоносний басейн. Центральнопредандійський басейн, в западині Гран-Чако (потужність осадових відкладень до 1100 м) - найбільший по площі (890 тис. км2), але запаси нафти в ньому невеликі (родовища Камірі, Кампо-Дуран, Каймансіто та ін.). Існує також група басейнів, продуктивність яких менш значна, але в умовах бідності регіону паливними ресурсами вони грають істотну, роль для своїх країн (Сан-Хорхе в Аргентині, Сержипи - Алагоас в Бразилії та ін.). Розвідані запаси нафти і природного газу Південної Америки складають відповідно 5,7% і 6,0% загальних запасів капиталистич. країн.

Вугілля. Найбільшого розвитку в Південній Америці вугленагромадження досягло в мезозої. Найбільш значні родовища вугілля приурочені до відкладень верхньої крейди і палеогену Колумбії (басейн Когуа-Самака та ін.), Аргентини (басейн Ріо-Турбьо), Чилі (родовище Лота) і Венесуели (басейн Нарікуаль та ін.). Загальні запаси вугілля в Північній Америці невеликі; на долю бурого вугілля доводиться 2 млрд. т (ок. 6% усіх запасів). Переважає кам'яне вугілля середньої міри метаморфізму. Загальні запаси вугілля всіх типів в країнах Південної Америки на 1998 р. оцінюються близько 71,5 млрд. т (в т.ч. кам'яного вуг. бл. 75%). Розвідані запаси становлять 22,8 млрд. т. У порівнянні з іншими материками це досить мало. За даними Statistical Review of World Energy запаси кам'яного вугілля Південної Америки на 2000 р. складають тільки 1% світових. Найбільш великими загальними запасами володіють Бразилія і Колумбія, за ними з відривом ідуть Венесуела та Чилі. Вугленосність пов'язана з відкладами широкого вікового діапазону - від девонських до четвертинних. Головне промислове значення мають вугільні пласти пермі (Бразилія), крейди (Колумбія, Перу) і палеогену-неогену (Колумбія, Венесуела, Чилі, Аргентина). Вугленосні відклади пермі поширені переважно у чохлі Південно-Американської платформи, а мезозойсько-кайнозойські - у складчастому поясі Анд. Найбільше промислове значення мають кам'яновугільні басейни Ріу-Гранді-ду-Сул, Санта-Катаріна (Бразилія), Богота, Бояка (Колумбія), Сулія (Венесуела), Консепсьон, Магельянес (Чилі) і родовища Серрехон (Колумбія) та Ріо-Турбьо (Аргентина). Буровугільні басейни (Болівія, Бразилія) освоєні слабо. Вугілля середньо- і високозольне, в основному енергетичне.

2.3 Металеві корисні копалини

Руди чорних металів. Підтверджені запаси залізних руд становлять 16,2 млрд. т(1998). Близько 70% запасів континенту зосереджено в Бразилії, далі йдуть Венесуела, Перу, Чилі; на частку Болівії, Колумбії, Парагваю, Аргентини і Уругваю припадає бл. 4%. Основна частина запасів пов'язана з родовищами залізистих кварцитів, представлених пластовими і лінзовими тілами магнетит-гематитових руд (Fe 45-67%) в протоплатформних западинах Бразильської платформи. Серед найбільших виділяються басейни і родов.: Мінас-Жерайс, Морру-ду-Урукун, Серра-ду-Каражас, Сан-Ісідро, Серра-Болівар, Серра-Гранде. Відомі також скарнові родов.(Fe 60%) магнетит-гематитових руд (Маркона) і осадові (Fe 35-55%) гьотит-сидеритових руд (Пас-дель-Ріо).

Залізні руди. Осн. запаси залізних руд в Південній Америці пов'язані з так званими ітабіритами в Бразилії (місценародження Ітабіра, Ітабіриту), Болівії (родовище Мутун) і Венесуелі (родовища Серро-Болівар, Эль-Пао). Найбільшу площу (більше 7000 км?) вони займають в центральній частині штату Мінас-Жерайс, де відомі більше 100 родовищ. Частина запасів залізних руд також пов'язана з молодшими осадовими родовищами Аргентини і Колумбії, контактово-метасоматичними родовищами Перу (Маркіна) . На долю Південної Америки доводиться 35,4% загальних запасів залізних руд в світі. Вони зосереджені в основному в Бразилії. Більшість руд високосортні, вміст заліза більше 60%, домішки сірки і фосфору незначні.

Марганцеві руди. Родовища марганцевих руд в Південній Америці пов'язані переважно з древніми докембрійськими породами Південно-Американської платформи. Утворення їх, мабуть, проходило в процесі вилуговування заліза і кремнезема з марганцевистих ітабіритів з супутним частковим перерозподілом марганцю. Невеликі марганцеві родовища Чилі пов'язані, ймовірно, з осадовими і вулканогенними утвореннями крейдового віку у відрогах Кордельєрів. Загальні запаси марганцевих руд Північної Америки складають 3,8% світових запасів, велика їх частина (біля 60%) зосереджена в Бразилії (родовища Серра-ду-Навіу, Морру-ду-Урукун та ін.) і Болівії (родовище Мутун).Запаси марганцевих руд, складають 281 млн. т (1998), і зосереджені в основному (64%) в родовищах Бразилії та Болівії (32%), інші - в Чилі, Перу, Венесуелі, Аргентині, Колумбії. Найважливіше промислове значення мають родовища оксидних оолітових залізо-марганцевих руд (Mn 40-50%), представлені пластовими і лінзовими покладами (Морру-ду-Урукун, Ігарапе-Асу, Бурітірама, Мутун). Важливі також родов. марганцевих шляп (Mn 39-53%), що залягають на докембрійських породах (Серра-ду-Навіу, Морру-да-Міна).

Запаси титанових руд (в перерахунку на ТО2), складають 90 млн. т в рутилі і 2,3 млн. т в ільменіті, локалізуються в Бразилії (дані на 90-і роки ХХ ст.). Ресурси титану виявлені в корінних ільменіт-титаномагнетитових рудах із вмістом ТО2 18,5% (Кампу-Алегрі-ді-Лурдіс), в комплексних анатаз-перовськіт-рутилових рудах в карбонатитах, що містять ТіО₂ 20-23,5%, Pb, Nb, TR (Салітрі, 35 млн. т ТіО₂; Тапіра, 40 млн. т ТіО₂; Каталан, 11 млн. т ТО2), а також в розсипах (Матарака). Високим вмістом ТіО₂ (40%) характеризуються деякі бокситові родов. Бразилії. Виявлені ресурси діоксиду титану в корінних і розсипних родов. Бразилії, Венесуели, Уругваю, Аргентини і Еквадору оцінюються в 310 млн. т

Хромові руди. Усі відомі в Південній Америці промислові запаси хромітів зосереджені в Бразилії. Руди пов'язані з перидотитами і серпентинитами, їх запаси складають біля 0,6% запасів всіх країн світу (родовища Педрас-Прстас, Каскабу-льюс та ін.). Запаси хромових руд (20 млн.т, 1998) зосереджені в Бразилії, зокрема в стратиформному родов. Кампу-Формозу (сер. вміст Cr2O3 21%). Ресурси континенту - 108 млн.т. хромової руди знаходяться у Бразилії (70 млн.т.) та Венесуелі (38 млн.т).

Нікелеві руди. Нікелева мінералізація дуже різноманітна. Вона представлена силікатними гарниеритовыми рудами, розвиненими в серпентинизи-рованных перидотитах Бразилії (родовище Ни-келандия) і в зоні вивітрювання ультраосновных порід Куби і Венесуели (родовище Лома-де-Ерро). Велика частина запасів нікелевих руд доводиться на Кубу, інші запаси складають 11 % запасів капиталистичних країн. Загальні запаси нікелевих руд (в перерахунку на метал) 5,2 млн. т, в т. ч. підтверджені 2,3 млн. т (1998). 61,5% заг. запасів континенту зосереджено в Бразилії, інші - в Колумбії (22%) і Венесуелі (16,5%). Запаси нікелю укладені в латеритних нікель-кобальтових родовищах кір вивітрювання ультраосновних порід, найбільші з яких: Серро-Матосо, Вермелью, Лома-де-Ерро, Нікеландія, Барру-Алту, Сан-та-Крус. копалина геологічний америка південний

Кобальтові руди. Руди кобальту самостійних родовищ в Південій Америці не утворюють, а присутні в нікелевих родовищах і представлені тими ж мінеральними асоціаціями. Загальні запаси їх складають 6,0% запасів країн Південної Америки, в основному вони зосереджені в Колумбії, Венесуелі і Бразилії. Загальні запаси кобальту в латеритних рудах (Со 0,03-0,05%) Колумбії і Бразилії становлять 50 тис. т, в т. ч. підтверджені 24 тис. т (1998).

Вольфрамові руди. Біля 80% родовищ вольфраму в Південній Америці приурочено до оловорудного поясу, яка охоплює складчасту зону Східних і Центральних Кордельєрів Перу, Болівії і Аргентини. Переважають родовища жильного кварц-вольфрамового і кварц-вольфрамо-каситеритового типу (Пасто-Буэно в Перу, Чико-те, Чохлья, Больса-негра в Болівії, Лос-Кондорес в Аргентині та ін.). У Бразилії, в межах Бразильського щита, переважають скарнові шеелітові родовища (Марю, Квіксаба, Боніту та ін.), зустрічаються також пегматитові, кварц-шеелітові жильні родовища вольфраму і розсипу, що мають другорядне значення. Загальні запаси вольфраму в Південній Америці складають 10,5% усіх запасів. Основні ресурси зосереджені в Перу, Болівії і Бразилії. Запаси вольфрамових руд (в перерахунку на WO₃) становлять 174 тис. т, в т.ч. підтверджені 116 тис. т. (1998). Найбільшими запасами володіють Болівія (57% загальних запасів континенту), Перу (21,8%), менш значними Бразилія і Аргентина. Понад 80% запасів укладено в жильних кварц-вольфрамітових (W, W-Sn, Sb-W-Sn) родовищ Болівії.

Молібденові руди. Південна Америка володіє значними розвіданими запасами молибдену. Руди мають комплексний характер і пов'язані з родовищами міді (Чукікамата, Ель-Теньєнте і Ель-Абра в Чилі, Токепала і Куахоне в Перу, Пачон в Аргентині та ін.). Загальні запаси молібденових руд (в перерахунку на метал) становлять 4,5 млн. т (32% загальних світових запасів без Росії), в т.ч. підтверджені 3,2 млн. т (1998). Переважаюча частина запасів (60%) зосереджена в Чилі, інші в Перу, Колумбії, Аргентині, Бразилії, Еквадорі. Основні родовища представлені молібден-мідно-порфіровим типом, в рудах яких вміст Мо становить 0,014-0,03%.

Боксити. У Південній Америці є одна зона поширення бокситів. Ця зона (72% запасів) займає частину Гвіанського і Бразильського щитів і проходить через Гайану, Сурінам, Гвіану і північно-східну частину Бразилії. Руди утворилися в новому періоді в результаті поверхневого химичного вивітрювання древніх метаморфичних і магматичних комплексів в типових платформенних умовах. Найбільш значними, родовищами першої зони є Тромбетас в Бразилії, Мунго в Сурінамі і Макензі в Гайяні. Розподіл їх по країнах показаний в таблиці 2. Загальні запаси бокситів становлять 11,7 млрд. т, в т.ч. підтверджені 5,8 млрд. т (1998). Осн. к-ть підтверджених запасів континенту укладена в надрах Бразилії (67,2%), далі йдуть:, Гайана (12%), Сурінам (9,9%), Венесуела (5,5%), а також Колумбія і франц. Гвіана. Основна частина запасів пов'язана з родов. латеритного типу.

Табл. 2. Загальні запаси бокситів

Мідні руди. Осн. частина родовищ входить до складу так званого міденосного поясу Південної Америки, в межах якого утворилися найбільші у світі родовища міднопорфірових руд, пов'язані з батолітами і штоками інтрузивних порфірів (Чукікамата, Ель-Тенъєнте, Ель-Сальвадор, Ель-Лора, Лос-Пеламбрес, Андакольо в Чилі, Пачон в Аргентині. Токепала, Куахоне, Кельявеко, Мічікільяй в Перу). У кінці 60-х початок 70-х рр. були розвідані великі родовища міднопорфірових руд також в Панамі (Серро-Колорадо, Серро-Петакилья та ін.), в Колумбії (родовища Пантанос, Пегадорсито та ін.), Еквадорі (родовище Чауча). У Лат. Америці є та ін. генетич. типи родовищ міді, але практич. значення їх невелике. Загальні запаси мідних руд в Лат. Америці значні і складають ок. 37,5% запасів капиталистич. країн. Осн. приріст запасів доводиться на сірок.70-х рр.

Загальні запаси мідних руд (в перерахунку на метал) становлять бл. 300 млн. т (бл.32,2% світових), в т.ч. підтверджені 232,5 млн. т (1998). Найбільші запаси мають Чилі (70%) і Перу (15%). Значні запаси зосереджені в Бразилії, Аргентині, Колумбії. Менш поширені стратиформні родов. (Салобу, Жагуарарі, Кураса), а також колчеданно-поліметалічні родов. в Чилі, Перу і інш. країнах.

Свинцево-цинкові руди. Одна з найбільш потужних зон поліметалічного зруденіння завдовжки біля 850 км приурочена до периферії вузького поясу мезозойских прогинів центрального Перу, що відрізняються широким розвитком вулканогенних утворень і інтрузивних тіл. Руди характеризуються великим різноманіттям складу і форм рудних тіл. Виділяються два генетичних типи: колчеданно-поліметалічні (родовище Серро-де-Паско), жильні і штокверкові поліметалічні (родовища Морокоча, Касапалька та ін.). На продовженні рудного поясу Перу знаходяться численні, але невеликі по розмірах поліметалічні родовища Болівії (Матільда, Уанчака та ін.). Великі поліметалічні родовища типу заміщення в карбонатних породах утворилися в результаті впровадження ранньопалеогенових інтрузій в карбонатні породи в Аргентині (Ель-Агілар). Загальні запаси руд свинцю і цинку в Південній Америці складають відповідно 7,9% і 9,9%. Найбільш значні запаси зосереджені в Перу . Руди мають комплексний характер і, окрім свинцю і цинку, містять мідь, срібло, золото, вісмут, кадмій та ін. метали. Загальні запаси руд свинцю і цинку (в перерахунку на метал, за станом на 1998 р.) відповідно 7,4 млн. т і 20,6 млн. т, в т.ч. підтверджені 5 млн. т і 9,2 млн. т. Основні запаси континенту зосереджені в Перу (42% загальних запасів свинцю і 44,4% цинку) і Бразилії (39,1% і 40,9%). Значно меншими запасами свинцю і цинку володіють Болівія, Аргентина, Венесуела, Чилі. Найбільші родовища стратиформні свинцево-цинкові в карбонатних і теригенних породах (Вазанті, із вмістом Zn до 45%); метасоматичні, пов'язані зі скарнами в карбонатних і вулканогенно-осадових гірських порід (Агілар, Pb 11,5%, Zn 16,3%, Ag 279 г/т; Серро-де-Паско, Pb 5%, Zn 12%, Cu 0,15%, Ag 70 г/т); жильні свинцево-цинкові в метаморфіч., магматич. і осадових породах (Матільда, Pb 2%, Zn 18%, Ag 28 г/т; Морокоча, Бокіра і інш.).

Олов'яні руди. Основні родовища цих руд пов'язані з вулканічними інтрузіями, а також з штоками андезитів і дацитів в межах оловорудного поясу Болівії, до південної частини якого приурочені найбільш великі родовища: Лъяльягуа, Колькірі, Потосі та ін. Великий оловорудний р-н федеральної території Рондонія в Бразилії розташований в зоні зчленування докембрийскої основи Бразильського щита з Амазонською западиною. Тут переважають розсипи генетично пов'язані з рідкометалічними пегматитами.

Загальні запаси олов'яних руд оцінюються в 3,7 млн. т (35,4% загальних світових запасів), в т.ч. підтверджені 2,5 млн. т (1998). Частка розсипних родовищ 48,2% загальних запасів. Розсипи каситериту виявлені в Болівії і Бразилії, причому в останній зосереджено понад 80% сумарних запасів розсипів. Алювіальні розсипи Бразилії утворюють 15 великих оловоносних районів: Мапуера, Рондонія, Теліс-Піріс, Ріо-Ірірі та інш. Близько 50% запасів укладено в багатих розсипах (середній вміст каситериту в пісках 2 кг/м³) родовища Пітінга. Запаси корінних руд олова пов'язані з родовищами Болівійського поясу. Родовища переважаючого каситерит-сульфідного типу представлені арсенопірит-піротиновими рудами із вмістом Sn 0,3-0,8%, а також олово-срібними рудами із вмістом Sn 0,5-1,7%. В Болівії і Перу виявлені родовища каситерит-силікатного типу (Sn 0,2-1,8%). В Болівії, в районі Кельгуані є також стратиформні родов. каситерит-кварцових руд (Sn 0,16-0,6%) типу “манто". Тут же відомий жильний каситерит (вольфраміт-кварцові родовища Чохлья). У районах родовищ Оруро, Потосі, Льяльягуа відомі великі поклади штокверкових олово-порфірових руд із вмістом Sn 0,2-0,5%.

Сурм'яні руди. Родовища характеризуються невеликими розмірами і високою якістю руд, вони приурочені до оловорудного поясу Болівії (Каракота, Чуркіні та ін.). По запасах сурм'яних руд Південної Америка займає провідне місце у світі ( 39% ресурсів капиталистич. країн). Осн. запаси по стернам розподілені таким чином.

Ртутні руди. Самостійних родовищ в Південній Америці вони не утворюють і зустрічаються в основному в сурм'яних родовищах: Уіцуко, Окампо, Сан-Фелипе, Фатіма та ін. Загальні запаси ртуті складляют 5,7% ресурсів капиталистичних країн. Родовища ртуті є в Перу (Уанкавеліка) та ін. країнах.

Берилові руди. Основні родовища приурочені до пегматитового поясу Бразилії (плато Борборема та ін.) і до пегматитових родовищ ін. країн (Лас-Тапьяс в Аргентині, Ла-Белья в Болівії та ін.). З іншим типом зруденіння пов'язано велике родовище бериловмісних кристалічних сланців Боа-Вісту в Бразилії . У країнах Південної Америки зосереджено 46% запасів берилію. Велика частина ресурсів доводиться на Бразилію, що займає перше місце у світі, і Аргентину.

Літієві руди. Загальні запаси окислу літію в Південній Америці незначні. Найбільші родовища пов'язані з висохлими озерами - саларами (салар Аскотан в Чилі), літій зустрічається також в пегматитах Бразилії і Аргентини.

Руди ніобію і танталу. Основні запаси руд ніобію пов'язані з карбонатовими родовищами (Араша, Тапіра та ін.), танталу - з пегматитами Східно-Бразильського поясу (родовище Назарену та ін.). Частина родовищ ніобію і танталу приурочена до мезозойських кільцевих інтрузій ультраосновних порід в приатлантичній зоні Бразилії. Загальні запаси оксидів ніобію і танталу в Південній Америці складають відповідно 62% і 10% запасів. Майже усі ресурси цих металів належать Бразилії, яка по запасах цих руд займає перше місце у світі, і лише невелика їх частина - Гвіані і Гайані.

Цирконієві руди. Загальні запаси циркония оцінюються приблизно в 2,5 млн. т (біля 9% запасів). Основні запаси цих руд зосереджені в Бразилії і Уругваї (прибережні розсипи родовища в р-ні Посус-ді-Калдас, карбонатові родовища Араша і Тапіра).

Вісмутові і кадмієві руди. Самостійних родовищ вони не утворюють і в основному є присутніми в комплексних свинцево-цинкових рудах. Найбільш великі ресурси мають Перу (родовища Серро-де-Паско, Морокоча, Сантан-дер та ін.). Невеликі родовища є в Болівії, Аргентині, Бразилії та ін. країнах.

Руди рідкісних земель. Важливим джерелом рідкоземельних елементів є монацитові пеіски прибережних розсипів. Загальні запаси монациту (за змістом оксидів рідкісних земель) в Південній Америці складають 7-8% запасів. Основні ресурси зосереджені в Бразилії, в інших країнах вони невеликі. Поклади розсипів в Бразилії простежуються на 1600 км (по Атлантич. узбережжю в штатах Ріу-Гранді-ду-Норті, Параіба, Баїя, Еспіриту-Санту і Ріо-де-Жанейро) у відкладеннях древніх терас, сучасних пляжів, піщаних барів і дельт. Великі запаси рідкоземельних елементів знаходяться в родовищах карбонатитів і нефелінових сієнітів, в яких разом з рідкісними землями зустрічається торій (Араша, Тапіра, плато Посус-ди-Кал-дасідр.).

Руди благородних металів. Їх ресурси розподілені нерівномірно; найбільш значні в Південній Америці запаси срібла - біля 38% запасів. Самостійні родовища срібло утворює порівняно рідко, частіше присутнє в комплексних свинцево-цинкових рудах (родовища Касапалька та ін. в Перу). Більша частина ресурсів срібла зосереджена в Перу. Золото локалізується у породах докембрийского фундаменту (родовища Морру-Велью, Канавієйрас та ін. в Бразилії), а також є присутнім в комплексних поліметалічних рудах в Перу і в мідних рудах в Чилі. Розсипи зустрічаються в багатьох країнах, найбільш поширені в Колумбії (басейни річок Магдалена, Сан-Хуан, Атрато та ін.). Запаси золота в Південній Америці невеликі. Промислові родовища платини відомі тільки в Колумбії. Її розсипи знаходяться переважно у депресії Чоко на узбережжі Тихого океану, у долинах річок західних схилів Кордельєрів (басен річок Сан-Хуан, Кондото, Атрато та ін.). Разом з платиною в рудах містяться також рутеній, родій, паладій, осмій, іридій і золото.Запаси золотих руд становлять 9017 т, в підтверджені 3543 т (1998). Основна частина загальних запасів (42%) зосереджена в Бразилії, Чилі (19,8%), Аргентині (11,4%), далі йдуть Перу, Болівія, Венесуела, Колумбія. Запаси золота є також у Гайані, Еквадорі, Сурінамі, франц. Гвіані. Найбільш поширені розсипні родовища, найбільші з яких - Аспасу, Пасто, Тамбо, Серра-Пелада, Ріу-Тапажос, Аранка і ін. З корінних найбільше промислове значення мають родовища у вулканітах древніх зеленосланцевих поясів (Арасі, Морру-Велью). Великі запаси золота укладені в золотоносних конґломератах родов. Жакобіна. Важливе промислове значення мають також гідротермальні жильні родов. золото-срібно-мідних руд Андського складчастого пояса: Ель-Індія, Гуанако, Андакольо, Ель-Кальяо, Ботанамо і інш.

Уранові руди. Уранові родовища захоплюють області, що характеризуються різним віком і геологічною будовою. Найбільш значні запаси урану зосереджені в нефелінових сієнітах (родовища Посус-ді-Калдас) і в комплексних урано-торієво-ніобієвих карбонатових рудах (родовища Араша, Тапіра) в Бразилії. Уранова мінералізація в асоціації з берилієм, ніобієм, танталом та ін. рідкісними елементами відзначається також в докембрійских пегматитах і конгломератах в прибережних монацитових розсипах (родовище Комоксатіба) Бразилії і Аргентини. На початку 1970-х рр. встановлено велике число родовищ і проявів урану в осадових породах в межах вузької смуги, що простягається на 3000 км уздовж східних передгір'їв Анд від північної межі Аргентини до Патагонії (Сьєрра-Пінтада, Рудольфо, Лос-Адобес та ін.). Потенційні запаси пятиокису урану урановорудного поясу 100-125 тис. т; у північній частині він примикає до оловорудної провінції, співпадаючи далі з районами поширення мідних і поліметалічних родовищ, формування яких зв'язують з магматизмом кайнозойського часу. Загальні запаси урану в Південній Америці складають біля 2,8% запасів, але в результаті геологічного вивчення регіону встановлена висока перспективність пошуків цієї сировини на усій території Південної Америки.

2.4 Неметалічні корисні копалини

Барит. Родовища бариту відомі в Бразилії, Чилі, Перу, Аргентині і Колумбії. Глоловне джерело бариту - свинцево-цинкові руди і карбонати (родовище Араша в Бразилії).

Бор. Родовища вулканогенно-осадового типу у вигляді озер і саларів утворилися в результаті інтенсивної кайнозойської вулканічної діяльності в рухливій зоні Анд. Запаси частково поновлюються. Найбільше значення мають салари Салінас-Грандес і Рінкон в Аргентині, Аскотан в Чилі. У Аргентині є також родовища боратів в осадових породах кайнозойського віку, представлені кернітом, улексітом, гідроборацитом та ін. (Омбре-Муерто та ін.). Загальні запаси бору в Південній Америці біля 9,6% ресурсів.