Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«ДОСВІД РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ,ПОРУШЕНИХ ВУГЛЕДОБУВНОЮ ПРОМИСЛОВІСТЮ»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВУГЛЕДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ І ДОСВІД РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ,ПОРУШЕНИХ НЕЮ

1.1 Вугільна промисловість України

1.2 Досвід рекультивації порушених земель на підприємствах вугільної промисловості

РОЗДІЛ 2. РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ

2.1 Гірничотехнічна рекультивація земель

2.2 Технологія розробки родючого шару грунту

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Рекультивація земель - це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно до інтересів суспільства. Будь-яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву.

У Науково-методичних рекомендаціях із рекультивації порушених земель в Україні вказано, що рекультивація земель - один з ефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельних ресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстилаючих породах, які відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання - кам'янисті місця і землі з неглибокими та низькопродуктивними ґрунтами.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку [8,9].

Рекультивація має соціальне значення у вихованні бережливого ставлення до природних ресурсів, зокрема до земельних багатств України. Підприємства, організації та установи, що виконують згадані вище роботи на сільськогосподарських землях, лісових угіддях, наданих їм у тимчасове користування, зобов'язані власними коштами довести ці земельні ділянки до стану, придатного для їх використання за призначенням.

РОЗДІЛ 1

ВУГЛЕДОБУВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ І ДОСВІД РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ,ПОРУШЕНИХ НЕЮ

1.1 Вугільна промисловість України

вугледобувний промисловість рекультивація гірничотехнічний грунт

Вугільна промисловість (рос. угольная промышленность, англ. coal industry, нім. Kohleindustrie) - базова галузь господарства, що здійснює розвідування й видобування кам'яного та бурого вугілля.

Видобуток кам'яного вугілля розпочався в Україні у другій половині XVIII ст., але він набрав розмаху тільки у 1870-х роках.

Основний вугільний басейн України - Донецький. Значна частина вугілля залягає у Львівсько-Волинському кам'яновугільному та Дніпровському буровугільному басейнах. Освоюються нові вугільні райони - Західний Донбас (Дніпропетровська область) і Південний Донбас (між Донецьком і Маріуполем).

У складі вугільної промисловості діють близько 250 шахт і 6 розрізів, біля 60 збагачувальних фабрик, 3 шахтобудівні комбінати, 17 заводів вугільного машинобудування, 20 галузевих інститутів, гірничорятувальна служба, спеціалізовані об'єднання і виробництва з ремонту, налагодження й обслуговування гірничо-шахтного устаткування, розв'язання екологічних проблем, геологічної розвідки, залізничного та автомобільного транспорту, торгівлі, об'єкти соціальної сфери тощо. У вугільній промисловості практично повністю завершено механізацію виймання вугілля, доставку вугілля в очисних вибоях, відкатку вугілля, навантаження вугілля у залізничні вагони.

На сьогодні вугілля видобувається на старих шахтах, в складних гірничо-геологічних умовах. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції, понад 50% машин і устаткування для видобутку вугілля повністю зношені.

Таким Чином, Станом на 2009 р. вугільна промисловість України характеризується такими даними:

· Шахтний фонд на травень 2008 р. складав 160 шахт, з них 140 - державні. У 1991 р. нараховувалося 276 шахт.

· Виробнича потужність українських шахт у 2007 р. - 95 млн.т. вугілля на рік. У 1991 р. - 193 млн.т.

· Кількість діючих лав Міністерства вугільної промисловості України у 2007 р. - 253 , в т.ч. комплексно-механізованих - 143.

· Навантаження на очисний вибій: завдання 790-740 т/добу (2006-2007 рр.).

· Продуктивність праці робітника (2007 р.) - 21,9 т/місяць.

· Середня глибина розробки вугільних пластів - понад 720 м. До 20% шахт працюють на горизонтах 1000-1400 м.

· Середня товщина вугільного пласта - близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено в пластах потужністю до 1,2 м.

· Залягання пластів: пологе (65%) і крутоспадне (35%).

· Людський потенціал вугільної галузі. За 1992-2008 рр. чисельність працівників у галузі зменшилася на 640 тис. чол (74% загальної кількості) і в кінці 2008 р. складає близько 224 тис. чол.

· Фактори небезпеки українських вугільних шахт: 90% шахт небезпечні за метаном, 60% - за вибухами вугільного пилу; 45% - за раптовими викидами; 22% - за самозайманням вугілля. У 2002 р. коефіцієнт травмування складав на 1 млн.т 26,7 осіб, коефіцієнт смертельного травматизму - 3,3 осіб. Кількість професійних захворювань - 56 тис. осіб. Крім того, для шахтного фонду характерне застаріле обладнання (99 шахт Донбасу були введені в експлуатацію у довоєнні часи, 80% шахт працюють без реконструкції більш як 20 років).

Підземне добування корисних копалин супроводжується створенням териконів і териконників, в які складають пусту породу. Під них відводять значні площі родючих ґрунтів. Водна та вітрова ерозії зміщують з них дрібнозем, нерідко забруднюючи навколишню територію токсичним пилом. Терикони вугільних шахт самозагоряються і роками забруднюють повітря отруйними газами. Осідання вироблених штреків спричинює провали на поверхні ґрунту, що вилучають дану площу з сільськогосподарського використання. Але найбільше порушується ґрунт при добуванні корисних копалин відкритим способом, наприклад добування вугілля, як в нашому випадку. У такому разі під відвали йдуть великі площі сільгоспугідь [9,11].

Відкрите добування корисних копалин передбачає зняття гумусового родючого шару ґрунту, складування його з подальшим використанням для рекультивації. Під час роботи великоківшевих екскаваторів відвали мають дуже складний рельєф у вигляді системи паралельних гребенів чи конусів з перепадом відміток 10-15 м. Для розрівнювання таких відвалів потрібно виконувати значний об'єм робіт (до 20 тис. м³/га). Для скорочення обсягу планувальних робіт слід зменшувати ширину відвальної західки при відсипанні відвалів паралельними гребенями або застосовувати технологію віялоподібного відсипання відвалів.

Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновок, що вугільна промисловість України жила і буде жити, а тому матиме місце і процес рекультивації земель, порушених вугледобувною промисловістю.

1.2 Досвід рекультивації порушених земель на підприємствах вугільної промисловості

У вугільній промисловості набутий найбільший досвід, щодо рекультивації порушених земель. Це стосується як України, так і зарубіжних держав.

Наприклад, великий досвід у плані рекультивації земель під час видобутку бурого вугілля є в Тульській області, де відновлені землі використовуються для лісонасаджень. Зокрема, на відвалах розрізу "Кимовський" висаджували сосну звичайну, березу бородавчасту, в'яз звичайний, смереку, акацію жовту, клен ясенелистий, дуб літній, тополю, шипшину та ін. Найбільш витривалими серед них виявились береза бородавчаста і сосна звичайна.

Підготовлені до здачі ділянки приймає комісія у складі районних землевпорядника та агронома, керівника й агронома підприємства, якому передаються рекультивовані землі. В акті відзначається, що перші 4-5 років землі рахуються у меліоративному фонді. Акт затверджується рішенням виконкому місцевої райдержадміністрації [6].

Заслуговує уваги також досвід відновлення порушених земель на кар'єрах Звенигородського буро-вугільного району. Так, на розрізі "Юрківський" частина розкривних порід представлена вуглистими пісками з великим вмістом сірки у вигляді залізного колчедану.

Останній підвищує кислотність ґрунту і тим самим пригнічує нормальний ріст і розвиток рослин. Враховуючи це, на поверхні таких відвалів запропоновано наносити породи, які не фітотоксичні.

Гірники Придніпровського буро-вугільного басейну у процесі відновлення земель під сільськогосподарські угіддя на сплановану поверхню наносять шар родючого ґрунту товщиною 0,5-1,1 м. Для планування поверхні, відсипаної відвалоутворювачами і транспортно-відвальними мостами, застосовують драглайни з ковшем ємністю 1,5-2 м3 та бульдозери Д-384. На розрізах із безтранспортною системою розробки планування відвалів здійснюється бульдозерами і драглайнами ЕШ-4/40. При цьому об'єм планувальних робіт на 1 га сягає до 10 тис. м3. Грунт знімають екскаваторами і скреперами. Досвід показує, що заготовляти грунт потужними екскаваторами недоцільно.

На розрізі "Стрижевський" рекультивація внутрішніх відвалів здійснювалась основним гірничо-транспортним обладнанням. Ґрунтовий шар знімали бульдозерами і скреперами вздовж фронту робіт. За мінімального наближення екскаваторної і відвальної опор з поворотом консолі транспортно-відвального моста на 18 вели виїмку розкривних порід. Слідом за рухом екскаватора переходили на роботу з нижнім черпанням. Міст встановлювали у положення, перпендикулярне до осі залізничних колій, а заскладований ґрунт бульдозерами зсували на відкос верхнього підвиступу, звідки його транспортували на підготовлену ділянку відвалу. Потім продовжували розкривні роботи, поступово розвертаючи міст до 18°. Шар ґрунту на поверхні відвалів розрівнювали бульдозерами і скреперами.

У Німеччині важливим заходом вважається селективна розробка сприятливих для рекультивації порід і нейтралізація шкідливого впливу кислотності на майбутню рослинність відновлюваних площ. Наприклад, на буро-вугільному кар'єрі "Бухгаммер" намір зберегти земельні угіддя призвів до необхідності розробки розкривних порід двома надвиступами, з яких верхній шар складений із родючих пісків. При цьому технологією розробки передбачено укладання токсичних порід нижнього підвиступу в основу відвалу. Потім транспортно-відвальний комплекс переміщується до верхнього підвиступу і перекриває токсичні породи. В кінці поверхня відвалів вирівнювалась бульдозерами.

У Німеччині широко практикується хімічна меліорація відвалів: внесення вапна і мінеральних добрив з наступним вирощуванням багаторічних трав, внесення побутових відходів, внесення буро-вугільної золи і мінеральних добрив, використання стічних промислових вод, що містять велику кількість поживних речовин. Дослідження показали, що найбільш ефективним є внесення буро-вугільної золи і вапнування. Для меліорації 1га третинних відвалів потрібно 500-690 у СаО або 500 м3 буро-вугільної золи. Вапно найкраще заробляти на глибину 50-60 см.

Останнім часом у Німеччині використовується ще такий метод рекультивації. Виступи на кар'єрах створюють у вигляді терас висотою 12-16 м з кутом відкосу 45°. На терасах вкладають золу електростанцій із розрахунку 250 т/га. Золу розкидають вибухом і заробляють у ґрунт за допомогою культиваторів, підвішених на стрілі драглайна. Цей метод дає можливість в 1,5 раза зменшити площу відвалів і знизити на рекультивацію з 15 до 19 тис. марок. Відновлені землі переважно засівають травами, пшеницею, житом [10].

У Чехії у процесі відновлення порушених земель перевага віддається створенню лісонасаджень цільового призначення: лісопарків, парків, вітрозахисних лісів та ін. Для лісогосподарського використання відводяться переважно ділянки неправильної форми із сильно пересіченим рельєфом, відкоси шахтних териконів і кар'єрних відвалів. На низькородючих землях широко вирощуються трав'янисті та деревно-чагарникові рослини. Затрати на відновлення 1 га землі для лісогосподарського використання становлять 25 тис. крон, а затрати на відновлення 1га ріллі - 15-23 тис. крон.

У США під час рекультивації територій вугільних кар'єрів основна увага приділяється створенню озер, пасовищ і лісів. Наприклад, на кар'єрі "Кларіон" (штат Пенсільванія) грунт знімають бульдозером Д-9Ж. Розкривні роботи проводять драглайном із ковшем ємністю 2,3 м3. Після нанесення грунту на сплановані ділянки висаджують сосновий ліс, або використовують рекультивовані землі у сільському господарстві.

На одному з вугільних кар'єрів штату Алабама, використовуючи драглайни з ковшем ємністю 5,3 м3, розкривні породи переміщуються у внутрішні відвали без попереднього зняття родючого шару грунту. Для планування відвалів переважно використовують колісні бульдозери, проте з появою гусеничного бульдозера НД-4 з потужністю двигуна 524 к. с., а також трьома ножами різної конфігурації та навісним розпушувачем інтенсивність робіт із рекультивації земель різко підвищилась.

Численні експерименти щодо відновлення порушених земель дозволили визначити раціональні строки проведення гірничотехнічної та біологічної рекультивації. Планування відвалів проводиться переважно восени до природного осідання порід, коли їх легше переміщати бульдозерами. Садіння лісу залежно від погоди і властивостей ґрунту проводиться у зимові та весняні місяці (з 15 лютого до 15 травня).

Для висівання сумішей трав і дерев на рекультивованих землях американська компанія "Юнайтед Стейтс Стіл" створила спеціальну гідросівалку, яка являє собою гідромонітор, що встановлюється на автомобілі-цистерні. Цистерна наповнюється сумішшю, що складається із води, насіння, зволожувача і добрива. Зволожувач використовується у вигляді деревного волокна, яке накопичує воду і постійно забезпечує нею насіння, що прискорює їх проростання, затримує водну та вітрову ерозії ґрунту та ін.

Гідросівалку можна ефективно використовувати у районах з достатньою кількістю води, адже продуктивність цієї гідросівалки становить 8-12 цистерн у день, тобто 41600-62400 л.

Отже, на сьогоднішній день можна впевнено сказати, що досвід рекультивації земель, порушених вугледобувною промисловістю є надзвичайно великим. Важливим є його втілення в життя не тільки в країнах, що мають спроможність його провести, а і в країнах менш економічно-розвинутих, наприклад, в Україні.

РОЗДІЛ 2

РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ

Рекультивація земель - це здійснення різноманітних робіт, метою яких є не тільки часткове перетворення природних територіальних комплексів, порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще більш продуктивних і раціонально організованих елементів культурних антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного середовища.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротехнічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві [2].

2.1 Гірничотехнічна рекультивація земель

Гірничотехнічна рекультивація - це комплекс гірничотехнічних робіт, спрямованих на підготовку територій після завершення на них розробок родовищ корисних копалин або інших робіт, що призвели до порушення земної поверхні, з метою їх подальшого використання у відповідних галузях народного господарства.

У випадку відкритих розробок корисних копалин гірничотехнічна рекультивація включає:

- будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд;

- зняття, транспортування, складування (за необхідності) і нанесення на рекультивовані землі придатних (родючих та потенційно родючих) грунтів і порід;

- планування поверхні порушених земель;

- виположування або терасування відкосів відвалів і бортів кар'єрних виїмок;

- ліквідацію наслідків осідання відвалів і протиерозійні заходи;

- комплекс меліоративних заходів, спрямованих на поліпшення хімічних і фізичних властивостей порід і їх сумішей, з яких складається поверхневий шар рекультивованих земель (за необхідності).

Усі ці роботи виконуються підприємством, яке проводить гірничі роботи або спеціалізованими організаціями із рекультивації. Склад робіт встановлюється проектом відповідно до прийнятого напряму рекультивації.

Гірничотехнічна рекультивація, як правило, повинна вписуватись у загальну технологію розробки родовища і формування відвалів, а гірничі роботи повинні забезпечувати:

- селективне зняття грунту і потенційно родючих гірських порід, їх транспортування, складування, зберігання або безпосереднє використання для рекультивації порушених земель;

- розміщення малопридатних і непридатних гірських порід у нижній частині відвалів. Якщо ж родовище представлене тільки малопридатними і непридатними для рекультивації породами, тобто придатні породи відсутні, то вимоги селективної розробки стосуються їх: при цьому непридатні породи вкладаються в основу відвалу, малопридатні - на поверхню. Валове формування відвалів з точки зору наступної рекультивації застосовується тільки в тому випадку, якщо не порушуються технічні умови на проектування біологічної рекультивації та дотримання вимог державного стандарту;

- виконання основних обсягів робіт щодо планування поверхні, виположування відвалів і бортів залишкових кар'єрних виїмок;

- формування оптимальних за геометричними параметрами відвалів, створення у зоні відкритих розробок сприятливих екологічних умов для рослин і тварин;

- комплексне вилучення із розкривної товщі попутних копалин, які мають промислове значення (наприклад, вапняку - для виробництва вапна, скельних порід, каолінів, глин і пісків - для будівництва, металургійної промисловості та ін.). Якщо неможливо безпосередньо використати попутні корисні копалини, то їх необхідно складувати в окремі відвали з урахуванням наступної розробки;

- оптимальне вилучення і мінімальні терміни використання земель у технологічному процесі.

2.2 Технологія розробки родючого шару грунту

Залежно від виду корисних копалин, їх геологічної будови, місця розташування, родючий шар ґрунту в них розробляється різними технологіями з використанням відповідної техніки і механізмів. Розглянемо найбільш поширені з них.

1. Технологія розробки ґрунтового шару колісними скреперами

Зняття ґрунтового шару за допомогою колісних скреперів проводиться за такими трьома технологічними схемами (рис. 2.1 і 2.2).



Рис 2.1. Технологічні схеми роботи колісних скреперів у процесі розробки ґрунтового шару (за А.К. Поліщуком, 1977)

а - зняття й укладання ґрунтового шару за один цикл; б - зняття ґрунтового шару під час складування його на борту кар'єру; в - зняття ґрунтового шару під час складування його на тимчасовому складі на відвалі.

Рис. 2.2. Ґрунтовий склад

За першою схемою (рис.2. 1 а) ґрунтовий шар здіймають, транспортують і вкладають на рекультивовану ділянку за один цикл. Роботу виконують в такому порядку. Довжину фронту робіт передового (основного) виступу ділять на дві рівні частини. Площу, з якої необхідно зняти ґрунтовий шар, ділять на ділянки довжиною, що дорівнює річному переміщенню виступу (зняття ґрунтового шару проводиться щорічно на величину річного підняття гірничих робіт) і шириною В, яка відповідає довжині завантаження скрепера. Порядок зняття ґрунтового шару на рис.2. 1 відзначено цифрами.

Заслуговує уваги ще одна технологічна схема роботи скрепера з багаторазовим розвантаженням вздовж західки (рис.2.2). Суть її полягає в тому, що на початку західки проводять завантаження скрепера і розвантаження. Потім цикл повторюють до кінця західки без тривалих холостого і завантаженого ходів. Досягнувши кінця західки, скрепер розвантажують і повторюють весь цикл робіт у зворотному напрямі. Перевага цієї технології над попередніми полягає в тому, що вона може застосовуватись під час заготівлі ґрунту для транспортування на рекультивовані ділянки тим самим обладнанням, що використовують на кар'єрі.

2. Технологія розробки ґрунтового шару мехлопатами та драглайнами

Ця технологія використовується у процесі розробки ґрунтового шару з розміщенням його на тимчасовому складі та з наступним навантаженням у транспортні засоби.

Під час розвантажування ковша в автосамоскид потрібно зупинити і опустити ковш екскаватора, що збільшує тривалість циклу і знижує продуктивність екскаватора на 8%.

На рекультивовані ділянки ґрунтовий шар переміщується взимку. Це дозволяє ефективно використовувати обладнання цілий рік. Проте недоліком цієї технології є те, що драглайн може знімати родючий шар грунту товщиною не менше 0,5 м.

3. Технологія розробки ґрунтового шару бульдозерами

Найчастіше бульдозер використовують для розробки і переміщення ґрунтового шару в тимчасові відвали (бурти). При цьому бульдозер, рухаючись по прямій, зрізує і переміщує ґрунт до цього бурта, а потім повертається заднім ходом у попереднє положення. Ґрунтовий шар зрізують до появи підґрунтових порід. Ширину бульдозерної західки встановлюють із розрахунку утворення штабеля, який забезпечує повне завантаження ковша екскаватора за одне черпання.

Бульдозером на території лісового фонду, потрібно насамперед зібрати ділову деревину і дрібнолісся, розкорчувати територію від пнів і чагарників.

4. Технологія розробки ґрунтового шару одноковшовым навантажувачем

Розробку ґрунтового шару одноковшовим навантажувачем можна здійснювати за такими трьома схемами (рис.2.3.):

Рис. 2.3. Схеми роботи одноковшовых навантажувачів (за А.К. Поліщуком, 1977)

а - навантаження з частковим розворотом навантажувача; б - навантаження з періодичним рухом автосамоскида; в - навантаження з тупковим підїздом; І - автосамоскид; 2 - навантажувач.

За першою схемою (рис.2.3 а) навантажений пневмоколісний навантажувач з керованими задніми колесами виїжджає від забою заднім ходом з розворотом під невеликим кутом у бік, протилежний автосамоскиду (автосамоскид встановлюється під кутом до 30° до фронту забою), а, розвернувшись, переднім ходом підїжджає до автосамоскида і розвантажує в нього ківш. Потім навантажувач відїжджає від автосамоскида заднім ходом з розворотом на невеликий кут і переднім ходом під'їжджає до забою для наповнення ковша.

Задругою схемою (рис.2.3 б) заповнений ґрунтом навантажувач від'їжджає заднім ходом на відстань не менше 10 м і в той час з ним підіймається ківш у положення розвантаження. Перпендикулярно до навантажувача (під його ківш) встановлюється автосамоскид. Після розвантаження ковша автосамоскид від'їжджає вперед на відстань, яка забезпечує вільний проїзд навантажувача до забою для наповнення ковша. Заповнений навантажувач знову повертається у положення до розвантаження, автосамоскид заднім ходом подається під завантаження, і цикли повторюються до повного завантаження автосамоскида.

За третьою схемою (рис.2.3 в) скорочуються до мінімуму простої навантажувача через відсутність автосамоскидів. Проте при цьому дещо ускладнюються маневри двох поряд розміщених автосамоскидів, а також збільшується відстань переміщення навантажувача під час завантаження першого ковша у другий автосамоскид.

5. Технологія розробки ґрунтового шару грейдер-елеваторами

Грейдер-елеватори використовуються для розробки ґрунтового шару за відсутності в ньому великих каменів. Вони можуть розробляти ґрунтовий шар зі складуванням його на тимчасових складах і з навантаженням у транспортні засоби. Серед них є напівпричепні та самохідні типи, які розробляють ґрунтовий шар під час руху вперед. У процесі формування ґрунтових .складів доцільно застосовувати таку технологію, яка б дозволила зосередити в одному місці максимально можливу кількість ґрунту. З цією метою ґрунтовий шар зрізують із двох західок, розміщуючи весь об'єм ґрунту в одному складі. Організація робіт зі створення ґрунтового складу полягає в наступному. Західку розбивають на три і більше ділянки (рис.2.4.).

Потім під час руху грейдер-елеватора за кільцевою схемою навколо влаштовуваного складу зрізують ґрунтовий шар на ділянці 1 і вкладають його в положення Г, а ґрунтовий шар з ділянок 2 і 3 - відповідно в положення 2 і 3. Аналогічно розробляють ґрунтовий шар наступної західки.



Рис. 2.4 а. Схема розробки ґрунтового шару грейдер-елеватором з тимчасовим складуванням (за А.К. Поліщуком, 1977).

Рис. 2.4 б. Схема розробки ґрунтового шару грейдер-елеватором з навантаженням у транспортні засоби (за А.К. Поліщуком, 1977).

Для переміщення ґрунтового шару із тимчасових складів на рекультивовану поверхню застосовують скрепери, автосамоскиди та інші види транспорту. У випадку розробки ґрунтового шару з навантаженням в автосамоскиди використовують схему розробок (рис.2.4 б.), за якою автосамоскиди рухаються один за другим зі швидкістю грейдер-елеватора. У момент відходу завантаженого автосамоскида водій першого автосамоскида під'їжджає заднім ходом під конвеєр. Після заповнення автосамоскида під завантаження підходить наступний автосамоскид і т. д. Заміна самоскидів через кожні 14-20м без зупинки грейдер-елеватора призводить до просихання грунту, проте безпечнішою стає робота водія, оскільки кабіна автосамоскида ніколи не перебуває під робочим конвеєром. Крім того, скорочується холостий пробіг автосамоскидів. Час завантаження автосамоскида змінюється від 18 до 65 с [5].

Судячи з вищесказаного існує декілька технік гірничотехнічної рекультивації земель, впровадження в життя яких є ефективним. Це вже доведено як світовим так і вітчизняним досвідом.

ВИСНОВОК

Досвід рекультивації в СРСР і інших країнах багатий прикладами створення на «індустріальних пустирях» продуктивних сільськогосподарських і лісових угідь, рекреаційного збагачення ландшафту. Великі успіхи були досягнуті в разноплановой рекультивації на Марганцевому, Орджоникидзевском гірнозбагачувальних комбінатах, Очерет-Бурунском железнорудном комбінаті, Підмосковному вугільному басейні й ін.. [3].

Методи й прийоми рекультивації активно вивчаються й удосконалюються. Фахівцями пропонується ряд нових оригінальних розробок, наприклад заливання гідровідвалів, хвостохранилищ господарсько-побутовими стічними водами з багаторазовим переорюванням до появи потужного родючого шару, додання поверхні відвалів у посушливих зонах форми паралельних гребенів і западин, що забезпечує збільшення площі водозбору й успішне вирощування сільськогосподарських культур у западинах, і др

Гірничотехнічна рекультивація - це комплекс гірничотехнічних робіт, спрямованих на підготовку територій після завершення на них розробок родовищ корисних копалин або інших робіт, що призвели до порушення земної поверхні, з метою їх подальшого використання у відповідних галузях народного господарства.

У випадку відкритих розробок корисних копалин гірничотехнічна рекультивація включає:

- будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд;

- зняття, транспортування, складування (за необхідності) і нанесення на рекультивовані землі придатних (родючих та потенційно родючих) грунтів і порід;

- планування поверхні порушених земель;

- виположування або терасування відкосів відвалів і бортів кар'єрних виїмок;

- ліквідацію наслідків осідання відвалів і протиерозійні заходи;

- комплекс меліоративних заходів, спрямованих на поліпшення хімічних і фізичних властивостей порід і їх сумішей, з яких складається поверхневий шар рекультивованих земель (за необхідності) [1].

Усі ці роботи виконуються підприємством, яке проводить гірничі роботи або спеціалізованими організаціями із рекультивації. Склад робіт встановлюється проектом відповідно до прийнятого напряму рекультивації [11].

Отже, процес рекультивації земель, порушених вугледобувною промисловістю має місце на життя не тільки закордоном, а і в нашій країні. Важливим є досвід набутий за багато років в плані як теоретичному і в практичному.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Горбунов Н.И., Бекаревич Н.Е., Михайлов З.Н. Химико-минералогический состав и свойства почв и пород, нарушенных промышленностью, как показатели их пригодности в сельском хозяйстве // Почвоведение. 1970. - № 8.

2. Горбунов Н.И., Зарубина Т.Г. Теоретические и практические вопросы рекультивации земель, нарушенных промышленностью в теповых и лесостепной зонах//Освоение нарушенных земель. - М.: Наука, 1976.-С. 82-98.

3. Горлов В.Д. Рекультивация земель на карьерах. - М: Недра, 1981.- 260 с.

4. Горлов В.Д., Лозановская И.Н. Технико-экономическая оценка эффекитивности рекультивации земель // Почвоведение. - 1987. - № 4. -С. 95-105.

5. Гулий В.М., Шишковский Н.С., Васенович А.Г. Опыт рекультивации земель при разработках россыпных месторождений // Цветная металлургия.- 1971. -№ 10.-С. 15-17.

6. Гурін I.I. Рекультивація і використання земель, порушених у добувній промисловості // Вісник с.-г. науки. - 1966. -№ 10. - С. 24-31.

7. Данько В.З. Лесные рекультивации на отвалах открытых горнопромышленных разработок Украины // Лесоводство и агромелиорации. - Вып. 18. - К.: Урожай. 1969. -С. 7-11.

8. Колесников Б.П. О научных основах биологической рекультивации техногенных ландшафтов // Проблемы рекультивации в СССР. Новосибирск, 1974.-С. 12-25.

9. Колесников Б.П., Моторина Л.В. Методы изучения биоценозов в техногенных ландшафтах // Программа и методика изучения техногенных биогеоценозов. - М., 1978. - С. 5-22.

10. Колодный М. Рекультивация земель в ГДР // Земледелие, 1971.- № 1.-С. 21.

11. Красавин А.П., Катаева И.В., Хорошавин А.Н. и др. К вопросу формирования устойчивых микробных ценозов на отвалах угольных предприятий при биологической рекультивации // Растения и промышленная среда: Сб. научи, тр. Урал. гос. ун-та. -Свердловск, 1984. -С. 52-57.

Размещено на Allbest.ru