Природа землетрусів на землі

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра загальної та регіональної географії

Курсова робота

на тему: «Природа землетрусів на землі»

Виконала: Глива Ю.

Перевірив: Корнус А.О.

Суми-2010



ЗМІСТ

Розділ І. Загальна характеристика землетрусів

1.1 Види землетрусів

1.2 Магнітуда та інтенсивність землетрусів

1.3 Виникнення землетрусів

1.4 Сейсмічні хвилі

Розділ ІІ. Реєстрація та вивчення землетрусів

2.1 Географія поширення й прогнозування землетрусів

2.2 Зона Вранча та її вплив на Україну

2.2 Катастрофічні наслідки

Список використаної літератури



ВСТУП

Актуальність:тема курсової роботи є досить актуальною тому що землетруси є найбільш грізними природними катастрофами по числу жертв, розмірам збитку, по величині охоплених ними територій і по трудності захисту від них. Не дивлячись на зусилля сейсмологів, землетруси часто відбуваються несподівано.

Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що, незважаючи на досить тривалі вивчення землетрусів як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, усе ж таки немає ґрунтовних пояснень щодо причин виникнення цього явища та способів його попередження, не зазначена провідна роль землетрусів у процесах рельєфоутворення.

Об'єкт:геодинамічні процеси Землі.

Предмет: природа землетрусів на Землі.

Мета:дослідити природу землетрусів, їх поширення та наслідки прослідкувати їх динаміку.

Завдання:

1.Проаналізувати літературний та довідковий матеріал по обраній темі;

2.З'ясувати причини землетрусів;

3.Вивчити головні види коливальних рухів;

4.Вивчити географічне розповсюдження землетрусів.

5.Дослідити та дати оцінку наслідкам, що спричиняють землетруси.

Методи:

1.Порівняльно-географічний

2.Картографічний

3.Історико-геграфічний



Розділ І. Загальна характеристика землетрусів

Щорічно на земній кулі реєструється понад 100 000 землетрусів. Більшість з них практично не відчуваються людиною, але серед такої великої кількості є і такі, які супроводжуються значними руйнуваннями та людськими жертвами. Враховуючи збитки, які приносять землетруси і їх руйнівну дію, сьогодні витрачаються великі кошти на прогнозування сейсмічних поштовхів, виділення сейсмонебезпечних районів і вивчення природи та характеру землетрусів загалом. [1]

Згадки про землетруси зустрічаються в Біблії, у трактатах античних учених -- Геродота, Плінія й Лівія, а також у давніх китайських і японських письмових джерелах. До XIX ст. більшість повідомлень про землетруси містили описи, щедро приправлені забобонами, і теорії, що ґрунтувалися на убогих і недостовірних спостереженнях. Серію систематичних описів (каталогів) землетрусів у 1840 р. почав А. Перрі (Франція). У 1850-х роках Р. Малле (Ірландія) склав великий каталог землетрусів, а його докладний звіт про землетрус у Неаполі в 1857 р. став одним із перших строго наукових описів сильних землетрусів Хоча вже з давніх часів ведуться численні дослідження, не можна сказати, що причини виникнення землетрусів повністю вивчені. За характером процесів у їхніх вогнищах виділяють кілька типів землетрусів, основними з яких є тектонічні, вулканічні й техногенні.

За всю історію людства зафіксовано немало дуже сильних землетрусів, які завдавали багато лиха. Лише у XX ст. їх було близько тридцяти, найсильніші з них: Мессінський (Італія) в 1908 р., під час якого загинуло близько 100 000 людей; Китайський у 1920 р. -- 200 000 жертв; Ашгабадський у 1948 р., який майже повністю зруйнував столицю І Туркменії; Ташкентський у 1966 р.; Китайський у 1976 р.; І Спітакський (Вірменія) в1988 р. та ін.

Були успішно передбачені дати лише для двох сильних землетрусів. Місяць і навіть рік можуть бути передбачені із значним ступенем вірогідності. За деякими даними, від землетрусів з початку цивілізації загинули 150 млн. людей. А кількість жертв землетрусів за історичний період склала 4200 тис. Це, з одного боку, здається мало: ми знаємо, що в «рік катастрофічних землетрусів», яким названий 1976 роком, жертв було більше напівмільйона.

Найсильніші землетруси з початку 20 сторіччя

Місце	Дата землетрусу	Сила землетрусу	Координати
1.Чилі	22 травня 1960	9,5	-38,24/-73,05
2.Протока Принця Вільяма,Аляска,США	28 березня 1964	9,2	61,02/-147,65
3.Біля західних берегів Півд.Суматри	26 грудня 2004	9,1	3,30/95,78
4.Камчатка	4 листопада 1952	9,0	52,76/160,06
5.Біля узбережжя Еквадору	31 січня 1906	8,8	1,0/-81,5
6.Рет острови,Аляска,США	13 жовтня 1963	8,7	51,21/178,50
7.Південна Суматра,Індонейзія	28 березня 2005	8,6	2,08/97,01
8.Андреанові острови,Аляска,США	4 лютого 1965	8,6	51,56/-175,39
9.Ассам,Тібет	15 серпня 1950	8,6	28,5/96,5
10.Курільські острови	13 жовтня 1963	8,5	44,9/149,6
11.Банда море,Індонезія	1 лютого 1938	8,5	-5,05/131,62
12.Камчатка	03 лютого 1923	8,5	54,0/161,0

У подальші роки число жертв землетрусів значно скоротилося: у 1977 році їх було 2800, а в 1979 році -- 1479. У 1980 році ця цифра знову підскочила до 30 000. Перелік найбільших землетрусів нашого століття приведений на мал. 1. По даним А. Р. Рнтсема, тільки в Європі з 1953 по 1978 рік загинули від землетрусів 34 000 чоловік. Адже Європа в цьому відношенні порівняно з Японією, Іраном і Центральною Америкою вважається «безпечнішою». Половина людства живе в сейсмічно активних областях, тобто в районах, де можуть відбуватися руйнівні землетруси. Поверхня наший планети перетинають сейсмічні зони, вони проходять через всі континенти і океани.



1.1 Види землетрусів та їх загальна характеристика

Землетруси -- коливання Землі, викликані раптовими змінами в стані надр планети. Ці коливання являють собою пружні хвилі, що поширюються з високою швидкістю в товщі гірських порід. Найсильніші землетруси іноді відчуваються на відстанях більше 1500 км від вогнища і можуть бути зареєстровані сейсмографами (спеціальними високочутливими приладами) навіть у протилежній півкулі. Район, де зароджуються коливання, називається вогнищем землетрусу, а його проекція на поверхню Землі -- епіцентром землетрусу. Вогнища більшості землетрусів лежать у земній корі на глибинах не більше 16 км, однак у деяких районах глибини вогнищ сягають 700 км. Щодня відбуваються тисячі землетрусів, але лише деякі з них відчуваються людиною.

Вулканічні землетруси виникають унаслідок різких переміщень магматичного розплаву в надрах Землі або в результаті виникнення розривів під впливом цих переміщень.

Техногенні землетруси можуть бути викликані підземними ядерними випробуваннями, заповненням водоймищ, видобутком нафти й газу методом нагнітання рідини у свердловини, підривними роботами при видобутку корисних копалин тощо. Менш сильні землетруси відбуваються при обвалі склепінь печер або гірських копалень.

За походженням землетруси бувають нетектонічні й тектонічні. Тектонічні землетруси виникають унаслідок раптового зняття напруження, наприклад при переміщеннях уздовж розламу в земній корі (дослідження останніх років показують, що причиною глибоких землетрусів можуть бути і фазові переходи в мантії Землі, що відбуваються при певних температурах і тиску). Іноді глибинні розлами виходять на поверхню Під час катастрофічного землетрусу в Сан-Франциско 18 квітня 1906 р. загальна довжина поверхневих розривів у зоні розламу Сан-Андреас склала більше 430 км. максимальний горизонтальний зсув -- 6 м. Максимальна зареєстрована величина сейсмогенних зсувів уздовж розламу 15 м. Тектонічні землетруси тривають переважно кілька секунд. Це підземні поштовхи певної сили, які супроводжуються поштовхами та коливаннями земної поверхні. Сильні землетруси є катастрофами, вони руйнують будинки та інші споруди, призводять до загибелі людей. Тому серед небезпечних сил природи землетруси завжди були найстрашнішим лихом для людини: по-перше, тому, що починалися зненацька і відбувалися блискавично, а по-друге, -- через їхню велику руйнівну силу.

До нетектонічних землетрусів належать обвальні, вулканічні та штучні, спричинені діяльністю людини (наприклад, штучними вибухами). Нетектонічні землетруси охоплюють невеликі площі, трапляються зрідка і мають незначну силу.

Тектонічні землетруси виникають на різних глибинах. Причиною їх виникнення є раптове, стрибкоподібне вивільнення великої кількості енергії з надр Землі, спричинене пересуванням мас гірських порід, найчастіше -- вздовж розломів. Розрядка цих напружень зумовлює сейсмічні коливання у вигляді хвиль, які, досягши земної поверхні, спричиняють руйнування. Місце в земній корі або верхній мантії, де виникає землетрус, називають осередком землетрусу. В центрі осередку -- гіпоцентр, проекцію якого на поверхню Землі називають епіцентром.

Під час тектонічних рухів, коли напруження перевищує міцність гірських порід, у гіпоцентрі звільняється велика кількість енергії, яка переходить з потенційної форми в кінетичну і зумовлює сейсмічні коливання, що поширюються від осередку в усі боки.

1.2 Магнітуда й інтенсивність землетрусів

Магнітуда землетрусів звичай визначається за шкалою, що ґрунтується на записах сейсмографів Ця шкала відома під назвою шкали магнітуд, або шкали Ріхтера (за іменем американського сейсмолога Ч. Ф Ріхтера, що запропонував fi в 1935 р ) Магніпуда землетрусу -- безрозмірна величина, пропорційна до логарифма відношення максимальних амплітуд певного типу хвиль цього землетрусу і деякого стандартного землетрусу. Існують розходження в методах визначення магнітуд близьких, віддалених, дрібнофокусних (неглибоких) і глибоких землетрусів. Магнітуди, визначені за різними типами хвиль, відрізняються за величиною Землетруси різної магнітуди (за шкалою Ріхтера) виявляються в такий спосіб.

2 - найслабші відчутні поштовхи,

41/2 -- найслабші поштовхи, що призводять до невеликих руйнувань,

6 -- помірні руйнування,

81/2 -- найдужчі з відомих землетрусів.

Інтенсивність землетрусів оцінюється в балах при обстеженні району за величиною викликаних ними руйнувань наземних споруджень або деформацій земної поверхні. Для ретроспективної оцінки бальності історичних або давніших землетрусів використовують певні емпірично отримані співвідношення. У США оцінка інтенсивності зазвичай проводиться за модифікованою 12-бальною шкалою Меркаллі.

Інтенсивність -- це зовнішній ефект землетрусу на поверхні землі, визначається візуально через зіставлення між собою ступеня пошкодження підземними поштовхами будівель, за враженням, яке справляє підземний удар на людей, за кількістю жертв, за деформаціями ґрунту тощо. Інтенсивність виражається в балах. Для визначення сили землетрусів застосовують різні шкали, але найпоширенішою є дванадцятибальна шкала. За нею найслабкіший землетрус оцінюється в 1 бал, найсильніший -- у 12 балів. Наведемо скорочений варіант цієї шкали за рівнями, якою користуються сьогодні в Україні:

1 бал (непомітний) -- реєструється лише приладами;

2 бали (дуже слабкий) -- відчувається в окремих випадках людьми, які перебувають у повному спокої;

З бали (слабкий) -- відчувається небагатьма людьми всередині будівель;

4 бали (помірний) -- відчувається багатьма людьми, можливі коливання висячих предметів, дрижання вікон, дверей;

5 балів (достатньо сильний) -- відчувається всіма, коливання висячих предметів, скрипіння підлоги, прокидаються ті, хто спить;

6 балів (сильний) -- легке пошкодження деяких будівель: тонкі тріщини в штукатурці, тріщини в печах тощо;

7 балів (дуже сильний) -- істотне пошкодження будівель, падають димарі, виникають тріщини в сирих ґрунтах, на берегах -- зсуви;

8 балів (руйнівний) -- будівлі дуже пошкоджуються, більшість димарів падає, виникають тріщини і зсуви на схилах гір;

9 балів (спустошливий) -- сильне пошкодження кам'яних будівель; деякі будівлі руйнуються повністю, обвали, осипи, зсуви;

10 балів (нищівний) -- руйнування багатьох будівель; тріщини в ґрунті до 1 м завширшки, обвали, зсуви; суттєве пошкодження гребель, насипів;

11 балів (катастрофічний) -- повне руйнування кам'яних споруд, численні тріщини на поверхні Землі та вертикальні зміщення по них, великі обвали в горах;

12 балів (сильно катастрофічний) -- зміна рельєфу у великих масштабах; численні скидові тріщини і зміщення по них, обвали скель, зсуви; поява водоспадів, зміна русел річок.

Як було зазначено, кожний землетрус супроводжується вивільненням великої кількості пружної енергії, і одне з важливих завдань при вивченні землетрусів полягає в

тому, щоби визначити цю енергію як об'єктивний показник сили землетрусу в цифрах. Тому виникла потреба створити шкалу, яка б оцінювала землетруси залежно від їхньої початкової енергії, а не від того, як вони проявляються в кожному пункті спостереження. Таку шкалу називають шкалою магнітуди. Магнітуда обчислюється на підставі даних сейсмографів за максимальною амплітудою зміщення частинок ґрунту на умовній відстані 100 км від епіцентру. Вона характеризує енергію, яка виділяється при пружних коливаннях, породжених процесом в осередку. Для зручності магнітуда визначається пропорційно десятковому логарифму енергії цих коливань. Магнітуда дає змогу об'єктивніше оцінити потужність процесу в осередку землетрусу, ніж бальність.

Осередки землетрусів можуть виникати на різних глибинах -- від кількох до 600...700 км. Однак найбільша кількість їх -- в інтервалі до 100...200 км. У Криму більше землетрусів відбувається на глибинах 15...ЗО км. У Карпатах осередки сильних землетрусів розташовані на глибині близько 150 км, а на Далекому Сході -- вздовж пасма Курильських островів -- до 600 км і більше.

Багаторічними дослідженнями виявлено, що осередки землетрусів розташовуються переважно вздовж зон великих скидів. Внаслідок раптового зміщення мас вздовж тектонічних розривів, крила яких перемішуються у протилежних напрямках, виникають землетруси. Розриви, з якими пов'язані осередки землетрусів, відбуваються переважно на великих глибинах, але в окремих випадках вони виходять на поверхню, утворюючи уступи в рельєфі, які називають ескарпами.

Щороку на земній кулі відбувається понад мільйон землетрусів різного класу. Проте визначити будь-яку періодичність у прояві землетрусів складно. В цілому сейсмічний режим протягом сотень років змінюється слабко. Останнім часом помічено зростання кількості невеликих землетрусів, пов'язаних з антропогенними чинниками (обвалами, штучними вибухами тощо).

Для сильних землетрусів характерні повторні поштовхи -- афтершоки. Вони свідчать про те, що головний землетрус не зняв усіх напружень, які нагромадилися в зоні осередку, і процес вивільнення енергії ще деякий час триватиме. У Росії й деяких сусідніх із нею країнах прийнято оцінювати інтенсивність коливань у балах MSK (12-бальної шкали Медведева -- Шпонхойєра -- Карника), у Японії -- у балах ЯМА (9-бальної шкали Японського метеорологічного агентства). Інтенсивність у балах (що виражаються цілими числами без дробів) визначається при обстеженні району, у якому відбувся землетрус, або опитуванні жителів про їхні відчуття при відсутності руйнувань, або ж розрахунками за емпірично отриманими й прийнятими для цього району формулами. Серед перших відомостей про землетрус, що відбувся, стає відомою саме його магнітуда, а не інтенсивність. Магнітуда визначається на сейсмограмах навіть на великих відстанях від епіцентру.

1.3 Виникнення землетрусів

У міфології різних народів спостерігається цікава схожість в уявленнях про причини землетрусів. Це ніби то рух якоїсь реальної або міфічної тварини, гігантської, прихованої десь в глибинах Землі. У стародавніх індусів це слон, у даяков Суматри -- величезний віл. Стародавні японці провину за землетруси покладали на сома, який стрясав землю. Якби він не був під наглядом доброго бога, Даймедзина, то земля стрясалася б постійно. Проте добрий дух час від часу втрачав пильність, і совість злого сома обтяжувалася наступним землетрусом. Античні природодослідники і філософи знали про землетруси, оскільки ні Древню Грецію, ні Рим ці катастрофи не щадили, і їх вирішення проблеми не було міфічним, хоча не можна сказати, щоб воно було вірним. Аристотель заявляв, що землетруси викликає гаряче повітря, яке запалює в надрах горючі речовини. Страбон хоча і вірно відзначив, що приморські території частіше піддаються струсам, чим внутрішню континентальні області, проте залишився далекий від тлумачення цього факту. Фалес Мілетський вважав, що за землетруси відповідальна вода. За його уявленням так само як човен на морських хвилях, так і земна твердь коливається на підземних водах.)Даже відомий Пліній Старший не прийшов до пояснення причин землетрусів.

Научна геологія (її становлення відноситься до XVIII століття) зробила правильні висновки про те, чому стрясаються головним чином молоді ділянки земної кори. У другій половині XIX століття вже була вироблена загальна теорія, згідно якої земна кора була підрозділена на стародавні стабільні щити і молоді, рухомі гірські споруди. З'ясувалося, що молоді гірські системи -- Альпи, Піренєї, Карпати, Гімалаї.

Ми даємо пояснення тих понять,які далі в тексті будуть використані в тексті,землетруси -- це те місце в земних надрах, де землетрус зароджується. Епіцентр -- місце на поверхні Землі, яке є найбільш близьким до вогнища. Землетруси не розподіляються по земній поверхні рівномірно, навпаки, вони зосереджені в окремих вузьких зонах. Деякі епіцентри приурочені до материків, інші - до їх околиць, а треті -- до дна океанов. Нові дані про еволюцію земної кори підтвердили, що згадані зони є межами плит літосфери. Літосфера -- це тверда частина земної оболонки, що тягнеться до глибини 100--150 км. Вона включає земну кору (потужність якої досягає 15--60 км.) і частина верхньої мантії, яка кору підстилає. Літосфера немонолітна, вона розділена на плити. Одні з них великі (наприклад, Тихоокеанська, Північноамериканська і Євразійська) інші мають менші розміри (Аравійська Індійська плити). Плити переміщаються по пластичному підстилаючому прошарку, іменованою астеносферою. Існують три варіанти взаємодії плит літосфери: вони або розсуються, або стикаються, одна підсовується під іншу або одна рухається уздовж іншої. Рух плит не постійно, а переривисто, тобто відбувається епізодично, із-за їх взаємного тертя або тертя об підстилаючу поверхню. Кожне раптове переміщення, кожен ривок плит може ознаменуватися землетрусом.

Коли плити розсуються, формуються рифтові зони, які на континентах стають зародками майбутніх океанів. Такого роду процес в даний час відбувається, наприклад, в Червоному морі, уздовж якого проходить межа Африканською і Аравійською плит. Рифтові зони неспокійні, до них приурочено багато землетрусів і вулканічні виверження.

Інші процеси відбуваються, коли плити стикаються. Одна плита при цьому підсовується під іншу, зриваючи в глибину частину поверхні, і утворюється пояс підводних жолобів. Тут зсуви відбуваються епізодично, тому підводні жолоби з острівними дугами є джерелом найбільш частих і самих руйнівних землетрусів. Вся західна частина Тихого океану і прилеглі острови (Філіппіни, Японські, Алеутські острови та ін.) страждають від цих землетрусів. В результаті зіткнення плит утворилися найбільші гірські системи Землі -- Гімалаї, Альпи, Карпати і Анди. Складкоутворення і підняття колосальних об'ємів гірських порід, розташованих між плитами, також не протікають гладко при цьому відбуваються накопичення напруги, і їх розрядка супроводжується землетрусами.

У третьому випадку взаємодії плит вони рухаються одна уздовж іншої. Механізм виникнення землетрусу той же, що і в розглянутих вище два інших випадках. Переміщення плит проходить не плавно, наявність зачеплень обумовлює уривчастість руху. Спочатку йде накопичення енергії, її вивільнення викликає переміщення і сейсмічний поштовх.

У зв'язку з тим, що ударний фронт, або сейсмічні промені, в епіцентрі виходять на поверхню Землі під прямим кутом, сила удару в епіцентрі є найбільшою. З віддаленням від нього вона зменшується. Лінію, що сполучає точки прояву землетрусу з однаковою силою, називають ізо-сейстовою лінією (рис.1 ).

Площу, в межах якої землетрус досяг найбільшої інтенсивності, називають плейстосейстовою зоною, а площу, яка взагалі зазнає коливань під час землетрусу, -- зоною землетрусу.

1.4 Сейсмічні хвилі

Коливання, що поширюються з вогнища землетрусу, являють собою пружні хвилі, характер і швидкість поширення яких залежать від пружних властивостей і щільності порід. До пружних властивостей належать модуль об'ємної деформації, що характеризує опір стисканню без зміни форми, і модуль зрушення, що визначає опір силі зрушення Швидкість поширення пружних хвиль збільшується прямо пропорційно до квадратного кореня значень параметрів пружності й щільності середовища.

Подовжні й поперечні хвилі. На сейсмограмах ці хвилі з'являються першими Спочатку реєструються подовжні хвилі, при проходженні яких кожна частка середовища зазнає спершу стискання, а потім знову розширюється, здійснюючи при цьому зворотно-поступальний рух у подовжньому напрямку (тобто в напрямку поширення хвилі). Ці хвилі називаються також Р-хви-пями, або первинними хвилями. їхня швидкість залежить від модуля пружності й твердості породи. Поблизу земної поверхні швидкість Р-хвиль складає 6 км/с, а на дуже великій глибині -- близько 13 км/с. Наступними реєструються поперечні сейсмічні хвилі, названі також S-хвилями. або вторинними хвилями. При їхньому проходженні кожна частка породи коливається перпендикулярно до напрямку поширення хвилі. їхня швидкість залежить від опору породи зрушенню і складає приблизно 7/12 від швидкості поширення Р-хвиль.

Поверхневі хвилі поширюються уздовж земної поверхні або паралельно до неї і не проникають глибше 80--160 км. У цій групі виділяються хвилі Релея й хвилі Лява (названі за іменами учених, що розробили математичну теорію поширення таких хвиль). При проходженні хвиль Релея частки породи описують вертикальні еліпси, що лежать у комірковій площині. У хвилях Лява частки породи коливаються перпендикулярно до напрямку поширення хвиль. Поверхневі хвилі часто позначаються скорочено як L-хвилі. Швидкість їхнього поширення складає 3,2--4,4 км/с. При глибокофокусних землетрусах поверхневі хвилі дуже слабкі.

Амплітуда й період характеризують коливальні рухи сейсмічних хвиль. Амплітудою називається величина, на яку змінюється положення частки ґрунту при проходженні хвилі в порівнянні з попереднім станом спокою. Період коливань -- проміжок часу, за який відбувається одне повне коливання частки Поблизу вогнища землетрусу спостерігаються коливання з різними періодами -- від часток секунди до декількох секунд. Однак на великих відстанях від центру (сотні кілометрів) короткоперіодні коливання виражені слабше: для Я-хвиль характерні періоди від 1 до 10 с, а для 5-хвиль -- трохи більше. Періоди поверхневих хвиль складають від декількох секунд до декількох сотень секунд. Амплітуди коливань можуть бути значними поблизу вогнища, однак на відстанях 1500 км і більше вони дуже малі -- менше декількох мікронів для хвиль Pi Si менше 1 см -- для поверхневих хвиль.

Відображення й переломлення Зустрічаючи на своєму шляху шари порід із відмінними властивостями, сейсмічні хвилі відбиваються або переломлюються подібно до того, як промінь світла відбивається від дзеркальної поверхні або переломлюється, переходячи з повітря у воду. Будь-які зміни пружних характеристик або щільності матеріалу на шляху поширення сейсмічних хвиль змушують їх переломлюватися, а при різких змінах властивостей середовища частина енергії хвиль відбивається.

Шляхи сейсмічних хвиль. Подовжні й поперечні хвилі поширюються в товщі Землі, при цьому безупинно збільшується обсяг середовища, що втягується в коливальний процес. Поверхня, що відповідає максимальному просуванню хвиль певного типу в цей момент, називається фронтом цих хвиль Оскільки модуль пружності середовища зростає з глибиною швидше, ніж його щільність (до глибини 2900 км), швидкість поширення хвиль на глибині вища, ніж поблизу поверхні, і фронт хвилі виявляється більш просунутим усередину, ніж у латеральному (бічному) напрямку.

Траєкторією хвилі називається лінія, що з'єднує точку, яка знаходиться на фронті хвилі, із джерелом хвилі. Напрямки поширення хвиль Р і S являють собою криві, звернені опуклістю вниз (через те що швидкість руху хвиль більша на глибині). Траєкторії хвиль Р і S збігаються, хоча перші поширюються швидше. Сейсмічні станції, що знаходяться далеко від епіцентру землетрусу, реєструють не тільки прямі хвилі Р і S. але також хвилі цих типів, уже відбиті один раз від поверхні Землі -- РР і SS (або PR, і SR,), а іноді -- відбиті двічі -- РРР і SSS (або PR2 і SR2).

Існують також відбиті хвилі, що проходять один відрізок шляху як Р-хвиля, а другий, після відбивання, -- як 5-хвиля. Утворені обмінні хвилі позначаються як PS або SP. На сейсмограмах глибокофокусних землетрусів спостерігаються також інші типи відбитих хвиль, наприклад хвилі, які, перш ніж досягти реєструвальної станції, відбилися від поверхні Землі. їх прийнято позначати маленькою літерою, за якою йде велика (наприклад pR), Ці хвилі дуже зручно використовувати для визначення глибини вогнища землетрусу. На глибині 2900 км швидкість Р-хвиль різко знижується від >13 км/с до -8 км/с; а 5-хвилі не поширюються нижче цього рівня, що відповідає границі земного ядра й мантії. Обидва типи хвиль частково відбиваються від цієї поверхні, і певна кількість їхньої енергії повертається до поверхні у вигляді хвиль, що позначаються як РР і S.5. Р-хвилі проходять крізь ядро, але їхня траєкторія при цьому різко відхиляється, і на поверхні Землі виникає тіньова зона, у межах якої реєструються тільки дуже слабкі /"-хвилі. Ця зона починається на відстані близько 11 тис. км від сейсмічного джерела, а вже на відстані 16 тис км Я-хвилі знову з'являються, причому їхня амплітуда значно зростає через фокусуючий вплив ядра, де швидкості хвиль низькі. Р-хвилі, що пройшли крізь земне ядро, позначаються РКР або Ру. На сейсмограмах добре виділяються також хвилі, які шляхом від джерела до ядра йдуть як хвилі S. потім проходять крізь ядро як хвилі Р, а при виході хвилі знову перетворяться на тип 5. У самому центрі Землі, на глибині більше 5100 км, існує внутрішнє ядро, що знаходиться ймовірно у твердому стані, але природа його поки не цілком зрозуміла. Хвилі, що проникають крізь це внутрішнє ядро, позначаються як РК1КР або SKIKS.



Розділ ІІ. Реєстрація та вивчення землетрусів

Прилад, що записує сейсмічні коливання, називається сейсмографом, а сам запис -- сейсмограмою. Сейсмограф складається з маятника, підвішеного усередині корпуса на пружині, і записуючого пристрою Один з перших записуючих пристроїв являв собою обертовий барабан із паперовою стрічкою При обертанні барабан поступово зміщається в один бік, так що нульова лінія запису на папері має вигляд спіралі. Щохвилини на графік наносяться вертикальні лінії -- оцінки часу; для цього використовується дуже точний годинник, який періодично звіряють з еталоном точного часу. Для вивчення близьких землетрусів необхідна точність маркування -- до секунди або менше У багатьох сейсмографах для перетворення механічного сигналу в електричний використовуються індукційні пристрої, у яких при переміщенні інертної маси маятника щодо корпуса змінюється величина магнітного потоку, що проходить крізь витки індукційної котушки. Слабкий електричний струм, що виникає при цьому, пускає в хід гальванометр, з'єднаний із дзеркальцем, який відкидає промінь світла на світлочутливий папір записуючого пристрою У сучасних сейсмографах реєстрація коливань ведеться в цифровому вигляді з використанням комп'ютерів.

Уперше інструментальні спостереження з'явилися в Китаї, де в 132 р Чан Хен винайшов сейсмоскоп, що становив собою майстерно зроблену посудину. На зовнішньому боці посудини, із розміщеним усередині маятником, по колу були вигравірувані голови драконів, що тримають у пащі кульки При хитанні маятника від землетрусу одна або кілька кульок випадали у відкриті роти жаб, розміщених біля основи посудини у такий спосіб, щоб жаби могли їх проковтнути.

Спостереження за землетрусами ведуться з найдавніших часів Детальні історичні описи, що надійно свідчать про землетруси із середини І тис. до н е., створені японцями. Велику увагу сейсмічності приділяли й античні вчені -- Аристотель та ін. Систематичні інструментальні спостереження, розпочаті в другій половині XIX ст., призвели до виділення сейсмології у самостійну науку (Б. Б. Голіцин, Е. Віхерт, Б. Гутенберг, А. Мохоровичич, Ф Оморі й ін.).

Постійні спостереження за землетрусами здійснюються сейсмічною службою. Сучасна світова мережа нараховує понад 2000 стаціонарних сейсмічних станцій, дані яких систематично публікуються в сейсмологічних бюлетенях і каталогах Крім стаціонарних станцій, використовуються експедиційні сейсмографи, у тому числі встановлювані на дні океанів. Експедиційні сейсмографи )асилалися також на Місяць (де 5 сейсмографів щорічно реєструють до 3000 місяцетрусів), а також на Марс і Венеру. Вивченням землетрусів займається сейсмологія Сейсмічні хвилі, що виникають при землетрусах, використовуються також для вивчення внутрішньої будови Землі, досягнення в цій області стали основою для розвитку методів сейсмічної розвідки

2.1 Географія поширення й прогнозування землетрусів

Більшість землетрусів зосереджена у двох протяжних, вузьких зонах. Одна з них обрамляє Тихий океан, а друга тягнеться від Азорських островів на схід до Південно-Східної Азії. Тихоокеанська сейсмічна зона проходить уздовж західного узбережжя Південної Америки. У Центральній Америці вона розділяється на дві гілки, одна з яких йде вздовж острівної дуги Вест-Індії, а інша продовжується на північ, розширюючись у межах США, до західних хребтів Скелястих гір. Далі ця зона проходить через Алеутські острови до Камчатки і потім через Японські острови, Філіппіни, Нову Гвінею й острови південно-західної частини Тихого океану до Нової Зеландії й Антарктики..

Друга зона від Азорських островів простягається на схід через Альпи й Туреччину. На півдні Азії вона розширюється, а потім звужується й змінює напрямок на меридіональну, проходить через територію М'янми, острови Суматра і Ява і з'єднується з циркумтихоокеанською зоною в районі Нової Гвінеї. Виділяється також зона меншого розміру в центральній частині Атлантичного океану, що простягається вздовж Серединно-Атлантичного хребта. Існує ряд районів, де землетруси відбуваються досить часто. До них належать Східна Африка, Індійський океан, у Північній Америці долина р. Св. Лаврентія і північний схід США. Іноді в районах, що прийнято вважати неактивними, відбуваються сильні землетруси, як, наприклад, у Чарльстоні (шт. Південна Кароліна) у 1886 р.

У порівнянні з дрібнофокусними глибокофокусні землетруси мають більш обмежене поширення. Вони не були зареєстровані в межах Тихоокеанської зони від південної Мексики до Алеутських островів, а в Середземноморській зоні -- на захід від Карпат. Глибокофокусні землетруси характерні для західної окраїни Тихого океану, Південно-Східної Азії і західного узбережжя Південної Америки. Зона з глибокофокусними вогнищами зазвичай розташовується вздовж зони Дрібнофокусних землетрусів із боку материка;

Для підвищення точності прогнозу землетрусів необхідно краще уявляти механізми нагромадження напруження у земній корі, крипу і деформацій на розламах, виявити залежності між тепловим потоком з надр Землі й просторовим розподілом землетрусів, а також встановити закономірності повторюваності землетрусів у залежності від їхньої магнітуди. У багатьох районах земної кулі, де існує ймовірність виникнення сильних землетрусів, ведуться геодинамічні спостереження з метою виявлення провісників землетрусів, серед яких заслуговують на особливу увагу зміни сейсмічної активності, деформації земної кори, аномалії геомагнітних полів і теплового потоку, різкі зміни властивостей гірських порід (електричних, сейсмічних і т. ін.), геохімічні аномалії, порушення водного режиму, атмосферні явища, а також аномальне поводження комах й інших тварин (біологічні провісники).

Такого роду дослідження проводяться на спеціальних геодинамічних полігонах (наприклад, Паркфіддському в Каліфорнії, Гармському в Таджикистані й ін.). З I960 р. працює безліч сейсмічних станцій, обладнаних високочутливою реєструвальною апаратурою і потужними комп'ютерами, що дозволяють швидко обробляти дані й визначати положення вогнищ землетрусів. Завдання прогнозу землетрусів, що здійснюється на основі спостережень за провісниками (передбачення не тільки місця, але, найголовніше, часу сейсмічної події), далеке від свого вирішення, тому що жоден із провісників не можна вважати надійним. Відомі одиничні випадки винятково вдалого своєчасного прогнозу, наприклад, у 1975 р. в Китаї дуже точно було передбачено землетрус із магнітудою 7,3- У сейсмонебезпечних районах важливу роль відіграє зведення сейсмостійких споруджень. Розподіл території за ступенем потенційної сейсмічної небезпеки входить до завдань сейсмічного районування. Воно ґрунтується на використанні історичних даних (про повторюваність сейсмічних подій, їхню силу) й інструментальних спостережень за землетрусами, геолого-географічного картування й відомостях про рух земної кори. Районування території пов'язане і з проблемою страхування від землетрусів.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів; отруєнням газами при вулканічних виверженнях; ураженням людей і руйнуванням будівель уламками вулканічних гірських порід; ураженням людей і виникненням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави; провалом населених пунктів при обвальних землетрусах; руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі; негативною психологічною дією.

За історичний період 3. не раз викликали руйнування і жертви. Напр., у 1290р. в районі затоки Бохайвань (Китай) загинуло бл. 100.000 чол., у 1556 р. в провінції Шаньсі - 830.000 чол., у 1737р. у Калькутті (Індія) - 300.000, у 1908 р. в Мессіні (Італія) -120.000, у 1923 р. в Токіо - 143.000, у 1976 р. в Тяньшані (Китай) - бл. 240.000 чол., в 1999 р. в Туреччині - бл. 40.000 чол., в 2001 р. в Індії - бл. 30 000 чол.

На території земної кулі епіцентри землетрусів розташовані нерівномірно; в деяких місцях землетруси відбуваються часто і досягають великої сили; такі зони називають сейсмічними.

Зони найінтенсивнішого прояву землетрусів утворюють два сейсмічні пояси -- Середземноморський (широтний) і Тихоокеанський (меридіональний). Перший з них простягається від Гібралтару на схід через Піренеї, Апенніни, Балкани, Карпати, Крим, Кавказ, Малу Азію, Копетдаг, Гіндукуш, Гімалаї до островів Індонезії. Другий охоплює гірські споруди, які оточують Тихий океан, а також острівні дуги Тихого океану та Індонезії. Крім названих двох основних поясів, землетруси проявляються в Тянь-Шані, гірських спорудах Прибайкалля, Монголії, Китаю, великих озер у Африці та в інших місцях.

На території України сейсмічно найактивнішими регіонами є Карпати і Крим.

У Карпатському регіоні переважна більшість осередків землетрусів зосереджена в Закарпатському внутрішньому прогині. Інтенсивність місцевих землетрусів тут досягає 9 балів (за 12-бальноіо шкалою). Епізодично землетруси відбуваються й у інших частинах Карпатського регіону. Кілька епіцентрів місцевих землетрусів інтенсивністю 5...6 балів зафіксовано у південно-західній частині Східноєвропейської платформи, яка прилягає до Передкарпатсь-кого прогину (в районі м. Заліщиків на Дністрі, м. Сторо-жинця на Буковині та м. Великі Мости у верхів'ях Бугу). Землетруси пов'язані з активними розломами земної кори.

За межами України у вигині Карпатської дуги, на стику Східних і Південних Карпат (гори Вранча) розташований один з найбільших сейсмічних вузлів Європи. Тут зосереджено осередки багатьох землетрусів, у тому числі осередки завглибшки 100. ..150 км. Інтенсивність таких глибокофокусних землетрусів в епіцентральній зоні порівняно невелика (9 балів), але поштовхи, що зароджуються в горах Вранча, поширюються дуже далеко, наприклад, досягаючи Москви, вони ще мають силу 4 бали (землетрус 10 листопада 1940 р.).

У Кримському регіоні більша частина епіцентрів землетрусів зосереджена у Чорному морі вздовж південного берега півострова. Поштовхи землетрусів на півострові досягають сили 5...7 балів (наприклад, землетрус 11 вересня 1927 р.).

До асейсмічних зон належать обширні рівнини материків, яким відповідають давні платформи (Східно-Європейська. Сибірська, Канадська, Бразильська, Африканська, Австралійська), внутрішні частини океанських плит та молоді платформи.

У географічному поширенні землетрусів спостерігається певна закономірність -- усі вони пов'язані з зонами високої сучасної тектонічної активності, тобто з молодими гірськими спорудами, в яких проявляються інтенсивні сучасні диференційовані тектонічні рухи. В цих регіонах безперервно нагромаджуються тектонічні напруження, які періодично розряджаються у вигляді землетрусів.

Для того шоб дати уявлення про можливе місце прояву і силу землетрусів, які можуть виникнути на певній території, здійснюють сейсмічне районування. Воно має велике значення, бо вказує, де можна розпочинати велике будівництво і яких заходів треба вжити, щоб запобігти руйнуванню землетрусами.

2.2 Зона Вранча і її вплив на Україну

Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча, розташована на ділянці стикування Південних (Румунія) та Східних (Українських) Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані в консолідованій корі, а також у верхній мантії на глибинах 80-160 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що виникають на великих глибинах. Вони спричиняють струси ґрунтів до 8-9 балів в епіцентрі в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибокофокусність землетрусів зони Вранча обумовлює їх слабке затухання з відстанню, тому що більша частина України перебуває в 4-6-бальній ділянці впливу цієї зони. У ХХ ст. в зоні Вранча сталося 30 землетрусів з магнітудою 6,5 балів. Катастрофічні землетруси у 1940 та 1977 роках мали магнітуду 7. Південно-західна частина України, що підпадає під безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8-бальної зони. Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де в 1950-1976 рр. зафіксовано 4 землетруси інтенсивністю 5-6 балів.

Сейсмічна небезпека Одеської області зумовлена осередками землетрусів у масиві гір Вранча та Східних Карпат у Румунії. Починаючи з 1107 року до сьогодні там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. У 1940 році коливання відчувалися на площі 2 млн. км. Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20-40 км та 10-12 км на відстані 25-40 км від узбережжя з інтенсивністю 8-9 балів. Південне узбережжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів. Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологічними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного разу на 1000 років. У платформній частині України виділено ряд потенційно сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4-5,5 балів. На території Кримського півострова зафіксовано понад 30 землетрусів. Так, катастрофічний землетрус 1927 року мав інтенсивність 8 балів. За інженерно-сейсмічними оцінками, приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і у зв'язку з цим було визначено, що в окремих районах 30-50% забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику.

2.3 Катастрофічні наслідки землетрусів

Сильні землетруси мають катастрофічний характер, поступаючись за числом жертв тільки тайфунам і значно (у десятки разів) випереджаючи виверження вулканів. Матеріальний збиток одного руйнівного землетрусу може складати сотні мільйонів доларів. Кількість слабких землетрусів набагато більша, ніж сильних. Так, із сотні тисяч землетрусів, які щорічно відбуваються на Землі, тільки одиниці належать до катастрофічних. Вони вивільняють близько 1020 Дж потенційної сейсмічної енергії, що складає всього 0,01 % теплової енергії Землі, випромінюваної у космічний простір. Сильні землетруси залишають безліч слідів, особливо в районі епіцентру: найбільш поширеними є зсуви й осипання пухкого грунту й тріщини на земній поверхні. Характер таких порушень значною мірою визначається геологічною будовою місцевості. У пухкому та насиченому водою грунті на крутих схилах часто відбуваються зсуви й обвали, а могутня товща водонасиченого алювію в долинах деформується легше, ніж тверді породи. На поверхні алювію утворюються просадні улоговини, що заповнюються водою. І навіть не дуже сильні землетруси позначаються на рельєфі місцевості.

Зсуви уздовж розламів або виникнення поверхневих розривів можуть змінити планове й висотне положення окремих точок земної поверхні вздовж лінії розламу, як це відбулося під час землетрусу 1906 р. у Сан-Франциско. При землетрусі в жовтні 1915 р. у долині Плезант у Неваді на розламі утворився уступ завдовжки 35 км і заввишки до 4,5 м. При землетрусі в травні 1940 р. у долині Імперіал у Каліфорнії переміщення відбулися на 55-кілометровій ділянці розламу, причому спостерігалися горизонтальні зсуви до 4,5 м. У результаті Ассамського землетрусу (Індія) у червні 1897 р. в епіцентральній області висота місцевості змінилася не менше ніж на 3 м. Значні поверхневі деформації простежуються не тільки поблизу розламів і призводять до зміни напрямку річкового стоку, затоплення або розривів водотоків, порушення режиму джерел води, при чому деякі з них тимчасово або назавжди перестають функціонувати, але одночасно можуть з'явитися нові. Колодязі й свердловини запливають брудом, а рівень води в них відчутно змінюється.

При сильних землетрусах вода, рідкий бруд або пісок можуть фонтанами викидатися з грунту. При зсуві вздовж розламів відбуваються ушкодження автомобільних шляхів і залізниць, будинків, мостів й інших інженерних споруджень. Однак якісно побудовані будинки рідко руйнуються повністю. Зазвичай ступінь руйнувань знаходиться в прямій залежності від типу спорудження і геологічної будови місцевості. При землетрусах помірної сили можуть відбуватися часткові ушкодження будинків, а якщо вони невдало спроектовані або неякісно побудовані, то можливим є їхнє повне руйнування. При дуже сильних поштовхах можуть обвалитися й сильно постраждати спорудження, побудовані без врахування сейсмічної небезпеки. Зазвичай не руйнуються одно- і двоповерхові будівлі, якщо в них не дуже важкі. Дахи, Однак буває, що вони зміщаються з фундаментів і часто в них розтріскується й відвалюється штукатурка. Диференційовані рухи можуть призводити до того, що мости зрушуються зі своїх опор, а інженерні комунікації і водопровідні труби розриваються. При інтенсивних коливаннях прокладені в ґрунті труби можуть «складатися», всовуючись одна в одну, або вигинатися, виходячи на поверхню, а залізничні рейки деформуватися. У сейсмонебезпечних районах споруди повинні проектуватися й будуватися з дотриманням будівельних норм, прийнятих для цього району відповідно до карти сейсмічного районування.

У густонаселених районах чи не більшого збитку, ніж самі землетруси, завдають пожежі, що виникають у результаті розриву газопроводів і ліній електропередач, перекидання печей, плит і різних нагрівальних приладів. Боротьба з пожежами ускладнюється через те, що водопровід виявляється ушкодженим, а вулиці непроїзними внаслідок утворених завалів. Іноді підземні поштовхи супроводжуються добре помітним низьким гулом, коли частота сейсмічних коливань лежить у діапазоні, що сприймається людським вухом, іноді такі звуки чуються і при відсутності поштовхів. У деяких районах вони являють собою досить звичайне явище, хоча відчутні землетруси відбуваються дуже рідко.

Є також численні повідомлення про виникнення світіння під час сильних землетрусів. Загальноприйнятого пояснення таких явищ поки немає. Цунамі (великі хвилі на морі) виникають при швидких вертикальних деформаціях морського дна під час підводних землетрусів. Цунамі поширюються в океанах у межах глибоководних зон океанів зі швидкістю 400--800 км/год і можуть викликати руйнування на берегах, віддалених на тисячі кілометрів від епіцентру. Біля прилеглих до епіцентру берегів ці хвилі іноді сягають заввишки 30 м. Цунамі найчастіше спустошують узбережжя Тихого океану, як це відбулося в 1933 р. у Японії й у 1952 р. на Камчатці.

При багатьох сильних землетрусах, крім основних поштовхів, реєструються форшоки (попередні землетруси) і численні афтершоки (землетруси, що йдуть за основним поштовхом). Афтершоки зазвичай слабкіші, ніж основний поштовх, і можуть повторюватися протягом тижнів і навіть років, стаючи чимраз рідшими. З величезного числа землетрусів, що відбуваються щорічно, тільки один має магнітуду, яка дорівнює або перевищує 8, десять -- 7--7,9, сто -- 6--6,9. Будь-який землетрус із магнітудою понад 7 може стати великою катастрофою. Однак він може залишитися і непоміченим, якщо відбудеться в пустельному районі. Так, грандіозна природна катастрофа -- Гобі-Алтайський землетрус (1957 p.; магнітуда 8,5, інтенсивність 11 -- 12 балів) -- залишається майже невивченим, хоча через величезну силу, малу глибину вогнища і відсутність рослинного покриву цей землетрус залишив на поверхні найбільш повну й різноманітну картину (виникли 2 озера, миттєво утворилося величезне насування у вигляді кам'яної хвилі заввишки до 10 м, максимальний зсув уздовж скиду сягнув 300 м і т. ін.). Територія завширшки 50--100 км і завдовжки 500 км (як Данія або Голландія) була повністю зруйнована.

Якби цей землетрус відбувся в густонаселеному районі, кількість жертв вимірювалася б мільйонами. Наслідки одного з найдужчих землетрусів (магнітуда могла складати 9), що відбувся в найдавнішому районі Європи -- Лісабоні -- у 1755 р. і захопив територію понад 2,5 млн км2, були настільки грандіозні (загинуло 50 тис. з 230 тис. городян, у гавані виросла скеля, прибережне дно стало сушею, змінився обрис узбережжя Португалії) і так вразив європейців, що Вольтер відгукнувся на нього «Поемою про загибель Лісабона»(1756). Сильні землетруси, якими б рідкісними вони не були, ніколи не залишають сучасників байдужими. Так, у трагедії У. Шекспіра «Ромео й Джульєтта»(1595) годувальниця згадує землетрус 1580 р., який, зважаючи на все, пережив сам автор.

Загальне число жертв землетрусів на планеті за останні 500 років склало близько 5 млн чоловік, майже половина з них припадає на Китай. Так, у 1556 р. у китайській провінції Шеньсі під час землетрусу з магнітудою 8,1 запнуло 830 тис. чоловік, у 1976 р. в районі Таншан на схід від Пекіна землетрус із магнітудою 7,8 викликав загибель 240 тис. чол. за офіційними китайськими даними (за даними американських сейсмологів до 1 млн чоловік). Винятково важкі наслідки пов'язані також із землетрусами в 1737 р. в Калькутті (Індія), коли загинуло 300 тис. чол., у 1908 р. у Мессіні (Італія) -- 120 тис чол., у 1923 р. в Токіо -- 143 тис. чоловік. Великі втрати при землетрусах зазвичай пов'язані з високою густотою населення, примітивними методами будівництва, особливо характерними для бідних районів, при цьому зовсім не обов'язково, щоб землетрус був сильним (наприклад, у 1960 р. у результаті сейсмічного поштовху з магнітудою 5,8 загинуло до 15 тис. чоловік в Агадирі, Марокко). Природні явища -- зсуви, тріщини відіграють меншу роль. Катастрофічним наслідкам землетрусу можна запобігти, поліпшивши якість будівель, тому що більшість людей гине під їхніми уламками.



Список використаної літератури

1. Баттерфилд М. и др. Землетрясения // Баттерфилд М. и др. 5000 вопросов и ответов о нашем мире.- М., 1995.- С.14-15. [ст 92 Б 28]

2. Болт Б. В глубинах Земли: О чем рассказывают землетрясения: Пер. с англ.- М.: Мир, 1984.- 189 с.: ил. [ст 26.21 Б 79]

3. Горшков Г. Как и где происходят землетрясения // Поедешь с нами?.- М., 1965.- С.152-161. [с 26 П 45]

4. Дитрих А. и др. Почему бывает землетрясение? // Дитрих А. и др. Почемучка.- М., 1987.- С.29. [мл 92 Д 49]

5. Друянов В. "Маяк" земной коры // Друянов В. Загадочная биография Земли.- М., 1989.- С.102-103. [ст 26.3 Д 76]

6. Землетрясения // Энциклопедия для детей.- М., 1995.- Т. 4.- С.252-274. [ст 26.3 Э 68]

7. Ланда В., Глазкова Н. Сахалинская трагедия: Катастрофы // Свет.- 1996.- N 2.- С.10-13. [ст]

8. Литинецкий И. Предвестники подземных бурь: Кн. для учащихся 7-10 кл.- М.: Просвещение, 1988.- 188 с.: ил. [ст 26.21 Л 64]

9. Здатність тварин, птахів, риб, комах передбачати землетруси.

10. Малхасян Э., Рудич К. Землетрясения // Малхасян Э., Рудич К. Изменчивый лик Земли.- М., 1987.- С.70-83. [ст 26.3 М 19]

11. Мирошников Л. Землетрясения // Мирошников Л. Человек в мире геологических стихий.- Л., 1989.- С.87-98. [ст 26.3 М 64]

12. Міщенко М. Дивосвіт: Наук.-худож. кн. /Худож. О.Давиденко.- К.: Веселка, 1990.- 207 с.: іл. [ст 20 М 71]

13. Про землетруси - с. 45-52.

14. Муранов О. Коли здригається планета // Муранов О. Незвичайне і грізне в природі.- К., 1976.- С.243-261. [ст 26.82 М 91]

15. Про найбільші землетруси на Землі.

16. Падалка І. Цікава геологія: Наук.-худож. книжка /Худож. В.Большевиков.- К.: Веселка, 1991.- 112 с.: іл. [с 26.3 П 12]

17. Про землетруси - с. 32-42.

18. Радкевич Е. Действие подземных сил // Радкевич Е. Наш дом - Земля.- М., 1988.- С.69-79. [ст 26.3 Р 15]

19. Тарасов Л. Землетрясения // Тарасов Л. Физика в природе.- М., 1988.- С.251-262. [ст 26.2 Т 19]

20. Томилин А. Что такое землетрясения // Томилин А. Как люди изучали свою землю.- М., 1983.- С.83-86. [с 26 Т 56]

21. Филиппов Е. Подземные ураганы // Филиппов Е. Земля в развитии.- М., 1989.- С.86-95. [ст 26.2 Ф 53]

22. Шалимов А. Пульс Земли (Очерки о землетрясениях) /Рис. Е.Войшвилло.- Л.: Дет.лит., 1969.- 126 с.: ил. [ст 26.21 Ш 18]

23. Шварцбах М. Известные землетрясения // Шварцбах М. Великие памятники природы.- М., 1973.- С.165-175. [ст 26г Ш 33]

24. Эйби Д. Землетрясения: Пер. с англ.- М.: Недра, 1982.- 264 с.: ил. [ст 26.21 Э 30]

25. Янко М. Примарні вогні землетрусів // Янко М. Наша Земля.- К., 1981.- С.71-72. [с 26 Я 62]

26. Ясаманов Н. Вулканы и землетрясения // Ясаманов Н. Современная геология.- М., 1987.- С.73-84. [ст 26.3 Я 81]