Проблеми золотоносності надр України

Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”

Реферат

Тема: Проблеми золотоносності надр України

Виконав студент ФПН-2

Шестопал Руслан

Київ-1999

Геологічні проблеми золота на Україні

Надра України ще зовсім недавно вважалися малоперспективними для знаходження промислових концентрацій руд золота. Незважаючи на видатні археологічні знахідки золотих та срібних виробів різних культур, багаторазові історичні свідчення а також гідро- та топонімічні назви, що вказують на місцевий характер золота та срібла, перевага зосталась на їх "імпортному" походженню. Найбільш повна інформація, узагальнена в нещодавно в "Карта Золотоносності України" (8(, вказує на недостовірність цієї версії: древні народи просто не могли не помітити хоча б деякі з чисельних проявів метала, якому вони поклонялись.

Інша справа, що коли давно відомі золото-срібно- поліметалічні руди Карпатського і Донецького регіонів не привертали увагу потужної золото видобувної промисловості СРСР. Що до перспектив золотоносності Українського щита (УЩ), то до них довгий час ставилися без особливого оптимізму, не дивлячись на ініціативи в організації пошуків золота в зеленокамінних структурах Середнього Придніпров'я. Більш того ще 10 років тому відсутність промислових родовищ золота мотивувалась іншою рудною спеціалізацією УЩ "..на відміну від багатих золотом Канадського, Бразильського, Австралійського щитів і Африканської платформи"(10 с.132(. І тільки в 1990 році було ухвалено "Програма пошуків родовищ золота в ранньодокембрійських зеленокамінних поясах СРСР на 1990-1995 рр", в якій в категорію найбільш перспективних висувались Середньопридніпровська граніт-зеленокамінна область.

До цього часу в Карпатському регіоні Закарпатською експедицією були підготоване до обробки золото-срібне-поліметалічне Мужиєвське родовище в Внутрішньокарпатському вулканічному поясі та золоторудне родовище Сауляк в Рахівському блоці. Мінералогічне дослідження золоторудних об'єктів Карпат виконували вчені та спеціалісти Львівського університету. Ентузіасти вивчення золота в Донецькому регіоні довели, що на дослідженні його перспектив не варто ставити крапку.

Приблизно саме те було й сріблом і золотом в сієнітах, гранітах рідкісноземельних метасоматитах Пержанського вузла, інформацію про які вдалося оприлюднити за поданням рудознавця СРСР В.І. Смирнова.

Стрімке накопичення фактів в 1980-ті роки витекло на початку 1990-их інформаційним "золотим вибухом". В лютому 1991 року у Києві пройшло перша міжвідомча координаційна нарада по проблемам золота України; в травні 1992 року в місті Одеса друга та в травні 1993 року в місті Львові -третя нарада.

Геологи України тільки поступили на "золотоносну стежку", як наступне "заморожування" пошуків і регіональних досліджень фактично зупинило на невизначений термін знаходження нових об'єктів, можливо ще біль пріоритетних, по відношенню до з відомими на даний час об'єктами.

Надкларкові концентрацій золота в розривах земної кори - потенційно золотоносні формації.

Загальні позитивні передумови золотоносності надр України розглянуті раніше як теоретичні, так і ті що базуються на реальних фактах (15(. Найбільш вірогідним першим джерелом золота були ультра основні породи, ідентифіковані з мантійною речовиною, серпентинізація яких була зумовила поштовх до мобілізації кларкового вмісту золота. Треба відмітити, що данні про вміст золота в українських ультрабазитах були опубліковані більш ніж 20 років тому. З цього очевидний висновок про перерозподіл золота при серпентинізації та внаслідок цього передбачення знаходження у власній мінеральній формі.

Найдавніша золоторудна мінералізація в Україні пов'язана з архейськими зеленокамінними комплексами. Відповідно архей можна вважати точкою відліку для надкларкових концентрацій золота в подальшому розвитку земної кори. Отож, в ранньому докембрії перший стратиграфічний потенційно золотоносний рівень- архейський. Він пов'язаний з слоїстою залізисто-кремнієвою формацією, відомою в усьому світі як BIF (banded iron-formation), що є невід'ємним компонентом зеленокамінного комплексу.

Другий стратиграфічний рівень концентрації золота (та урана) відповідає нижньопротерозойській скелеватській свиті криворізької серії. Подібні метатерегенні відклади мають місце в Білозірській структурі. Згідно з 4, вік уранової мінералізації в золотоносних відкладах скелеватської свити становить 2,6- 2,45 млрд. років, що можливо відповідає віку продуктів денудації архей-протерозойських рудних формацій. Важливо тут відмітити, що сталість пари типів найдавніших родовищ в основному золоторудних провінціях Землі в архейських зеленокамінних комплексах і архей протерозойських конгломератах: Південної та Західної Африканській, Західної Австралійській, Індостанській, Бразильській, Північно- Американській (Канада, США) і Балтійскій (Фенноскандія).

Третій стратиграфічний рівень надкларкової концентрації золота- протерозойська BIF криворізької серії; можливо є і четвертий -вуглецеві сланці її верхньої свити. Аналогами чорносланцевої формації також можна вважати деякі колчеданно- графітові утворення УЩ (13(.

В стратиграфічній послідовності потенційно золотоносні чорносланцеві формації показані на чотирьох рівнях: венд- діловицька свита Рахівського масива і калюсські слої Придністров(я; нижній- середній карбон- Донбас; тріас- юра ("чорна тавріка") - Гірський Крим; олігоцен- менілітова свита Карпат. Вузький діапазон літологічного складу (вуглецеві аргіліти ) формацій і зв(язок золота з біофільними і халькофільними елементами дозволяє вважати, що концентраторами метала було органічна речовина і сульфіди, в основному заліза. Вміст золота в кислотних витяжках з аргілітів і активна міграція його в зонах пластового і поверхневого окислення свідчать про легкорухливих формах метала в літогенній золотоносній системі. Фоновий склад золота в вуглецевих аргілітах складає 0,015- 0,2, збільшуючись в сіалллітовій корі вивітрювання до 0,1- 0,3 і конкреціонному піриті до 0,15- 0,4 г\т. Вивчення чорносланцевої формації по особливостям накопичення золота розділяють на дві ргупи:1) формації, в яких накопичення і концентрування золота мало літогенний характер, тобто без заноса речовини з іншого середовища, але здійснювалось завдяки наложеним інфільтраційним і метаморфічним процесам (ведські та олігоцентрові); 2)формації, в яких накопичення золота носить ксеногенно- літогенний характер, що передбачає занос метала в зв(язку з проявами гідротермальної діяльності (камінновугільна та тірасово-юрська).

Золотоносність північного заходу УЩ

Територія, що розглядається, загалом відповідає Волинському блоку. В її межах розповсюджені, згідно формаційної карти докембрію, групи геологічних формацій різного генезису й віку, які об(єднуються в такі структурно-формаційні комплекси: чарноліт-гранулітовий, амфіболіт- плагіогранітоїдний (архей), гранітоїдно- метатеригенний, плутонічний і вулканогенно- осадовий (протерозой), можливо, останній включає й палеозойські відклади. Комплекси відрізняються не тільки геологічними формаціями, але й металогенічною спеціалізацією. Вони нерівноцінні з точки зору потенційної золотоносності. Частина проявів пов(язана, як і на всьому щиті, з певними комплексами і формаціями, а інші контролюються "транскомплексними" зонами, що характеризуються специфічними осадконакопиченнями, вулканізмом, метасоматозом і металогенією, зокрема, виділяється Білокоровицько-Новоград- Волинська зона, в межах якої встановлені нові прояви золота.

Нарнокіт- гранулітовий комплекс широко розповсюджений південніше, в межах Подольського блоку УЩ, а на описуваній території представлений лише фрагментами серед більш молодих утворень в західній частині, в басейні р. Случ. Згідно з матеріалами, одержаними раніше, на території, розташованій південніше, золотоносність комплексу пов'язана з метабазитами і метаультрабазитами, серед яких виділяються і глибокометамогфізовані коматіїти. Золото локалізується в накладених зонах хлоритизації, окварцювання, кабонатизації й сульфідизації в серпентинітах, ці зони іноді розміщені стратиформно, на контактах метабазитів і гнейсів. Крім золота і срібла, в сульфідах зафіксовані підвищені концентрації хрому, марганцю, міді, миш'яку, нікелю, кобальту, свинцю й цинку. Подібні прояви золота в межах реліктів чарнокіт- гранулітового комплексу можуть спостерігатись і на описуваній території.

Амфіболіт- плагіогранітоїдний комплекс (архей) у регіоні також розповсюджений обмежено. Фрагменти його відносно великих структур зустрічаються в басейні р.Случ нижче м. Новоград-Волинська. Перспективи золотоносності комплексу непевні, оскільки в найближчих регіонах УЩ відповідні прояви не встановлені. За аналогією з іншими комплексами є підстави вважати, що прояви золота в амфіболіт-плагіогранітоїдному комплексі можуть бути також пов'язані з метабазитами і метаультрабазитами і, можливо, деякими гранітоїдами плагіогранітної гілки.

Гранітоїдно- метатеригенний тетерівський комплекс (нижній протерозой) найбільш широко розповсюджений у північно- західній частині УЩ (басейн рр. Случ, Тетерів, Уброть та інші.). За формаційними, тектонічними і металогенічними особливостями він подібний до інгуло- інгулецького комплексу Кіровоградського блоку, де нещодавно виявлені перспективні прояви золота, пов'язані з метатеригенними товщами флішоїдного вигляду (метаграувакова флішоїдна формація).

Вулканогенно- осадовий комплекс представлений відкладами Білокоровицької, Овруцької та Вільчанської западини, які обумовлюють Коростенський плутон з півночі. Вік відкладів спірний, можливо, розрізи формувались з докембрію до палеозою. У 70- 80 роках, коли активно вивчали золотоносність конгломератів в нижнобілокоровицької підсвіти, одержано багато нових матеріалів, але суттєвих практичних результатів домогтися не вдалося. Встановлено, що золото концентрується в горизонті кварцових конгломератів нижньобілокоровицької підсвіти, які й були головними об'єктами досліджень.

Піщано- алевролітова формація, що відповідає нижньобілокоровицькій підсвіті, є червоноколірною і побудована ритмічно. Конгломерати і гравеліти є другорядними членами формації, вони утворюють прошарок мінливої потужності (середня 1..8 м, максимальна 13,7 м). Конгломерати дрібно- середньогалькові, сортування матеріалу погане, обкатаність добра й задовільна, цемент піщанистий, базальний і стикання. В породах формації, включаючи цемент конгломератів, встановлений туфогенний матеріал. Склад гальок специфічний, породи кристалічної основи, зокрема гранітоїдно- метатеригенного комплексу, відсутні. Переважають гальки кварцу.

Промислові типи і пошукові критерії золоторудних родовищ у нижньодокембрійських зеленокам'яних поясах.

Одне з важливих досягнень геологічного вивчення щита встановлення в Середньому Придніпров'ї нового типу крупних геологічних структур, якими є гранітозеленокам'яні області. Важливим структурним елементом цих областей є верхньоархейські зеленокам'яні пояси. Проведені структурно- формаційні дослідження зеленкам'яних поясів Середнього Придніпров'я показали, що вони є прямими аналогами поясів інших щитів, де з ними пов'язані великі родовища кольорових і благородних металів. Відомо, що на частину світових родовищ в зеленокам'яних поясах припадає 25 ..30 %(без ПАР) щорічного видобутку золота. Тому, мабуть, в дальшому кошти, що витрачаються на пошукові роботи, повинні концентруватися в дуже обмеженій кількості районів і в першу чергу в Середньому Придніпров'ї.

Група жильних родовищ.

1. Золотоносні кварцові та карбонатно- кварцові жили.

Морфологія, склад, і будова рудних тіл. Рудними тілами родовищ цього типу є кварцові (з тією чи іншою кількістю другорядних мінералів)жили найрізноманітнішої морфології. Вони можуть характеризуватися прямолінійною формою та крутими падіннями, можуть мати вигнуті та хвилясті уплані обриси, деякі тіла перериваються, вигинаються та розгалужуються, утворюючи системи розгалужених жил. Досить рідко тіла витримані по потужності на всьому своєму протязі і частіше за все їм притаманні чисельні роздуви: перетяги, що зумовлюють широкий розвиток на цих родовищах чітко видимих і камерних тіл і, як наслідок цього, рудних стовпів морфологічного типу.

Золотоносні жили мають досить великі розміри, сягаючи перших кілометрів у довжину при потужності до 30 м. За компонентним вкладом золотоносних парагенезисів жильні тіла належать до золото-кварцової та золото-кварц-сульфідної рудної формацій. При цьому характерно переважання піритового та арсенопіритового мінеральних типів. Вміст сульфідів звичайно не перевищує 4-5%.

За речовинним складом виділяють кварцові та кварц-карбонатні жили. Власне кварцові жили характеризуються досить простим мінеральним складом. Більш ніж 90% об'єму жил складає білий, сірий або блакитний кварц. У підпорядкованих кількостях присутні карбонат, турмалін, а також ряд рудних мінералів (арсенопірит, галеніт, марказит, пірит, піротин, халькопірит та інші.). Усі ці мінерали розсіяні по всьому об'єму жил, у зв'язку з чим такі жили мають досить просту внутрішню будову.

Усі жили, що відрізняються між собою особливостями складу і будови, належать, як правило, до різних генерацій. При цьому існують дані про двостадійне виділення золота. Раннє золото концентрувалось спочатку у піриті, а на другому етапі мінералоутворення відбувалося звязування вільного золота у кварці, турмаліні, арсенопіриті і особливо у анкериті.

В жилах, що розташовані серед основних і ультраосновних ефузивів, та середніх ефузивів. Разом з тим певні варіації складу виявляють і інші рудні елементи. Використовуючи показник КФ (концентраційний фактор за 24,26) , можна навести такі дані по збагаченню жил порівняно з вміщуючими породами: Au -10000- 15000, Ag- 20- 80, As -500- 5000, B- 1000- 2000, Pb- 10- 20. Вміст W у жилах зростає настільки, що цей елемент утворює самостійну рудну фазу і в деяких випадках має промислові концентрації. Крім того у підвищених знаходяться також Te, Se, Bi, тоді як вміст таких елементів як Pd, Zn, Sn, у золотоносних лише в 0,2-5 разів перевищує фоновий.

Золотоносні жили відрізняються досить стабільним ізотопним складом кисню з кварцу. Для різних родовищ SiO218 коливається в межах 11- 15% . Ці значення відповідають метаморфогенним флюїдам і набагато нижчі за такі ж магматичних гідротермальних жил.

Усі великі родовища характеризуються значним розмахом зруднення і розробляються до глибини 4 км (родовище Колар).

Вміщуючі породи. Як і золотоносні жили, мінералізовані зони у більшості випадків розташовані серед основних і ультраосновних вулканітів, але для даного типу зруднення характерний зв'язок з найбільш зміненими різновидами останніх. Крім того, в деяких випадках мінералізовані зони розвиваються також по кислих і середніх ефузивах і джеспілітах.

Морфологія, склад і будова рудних тіл. Мінералізовані зони, які вміщують золоте зруднення, характеризуються надзвичайно широким діапазоном морфологічних різновидів. У цьому відношенні вони до певної міри подібні до золотоносних жил, але на відміну від останніх часто не мають чітких границь, внаслідок чого морфологія таких зон набагато складніша. Порівняно з золотоносними жилами мінералізовані зони відрізняються підвищеним вмістом сульфідів (до 25%). Рудними тілами у даному випадку є ділянки прожилково- вкрапленої сульфідно- кварцової мінералізації у змінених породах. Частіше всього це гніздоподібні рудоносні відокремлення, які в межах лінійно- витягнутих зон окварцованих та карбонатизованих порід утворюють серії рудних стовпів. Останні, на відміну від рудних стовпів жильного типу, належать, очевидно, до концентраційного типу, тобто власне золоторудні тіла оконтурюються за зміною вмісту золота, тоді як морфологія зон мінералізації може лишатися незмінною. В цілому зони змінених порід, що вміщують золоторудні стовпи, мають потужність до 50- 60 метрів, при довжині 700 метрів.

Мінеральний склад золотоносних жил і мінералізованих зон принципово подібний. Різниця зумовлена розвитком у перших мусковіту і турмаліну, які не характерні для мінералізованих зон.

Родовища та рудопрояви золота українських Карпат.

Карпати - один з найважливіших і найцікавіших золотоносних геологічних регіонів України. Про наявність тут самородного золота відомо дуже давно, є навіть згадки про промисловий видобуток його як з розсипних, так і з корінних утворень. Дослідження останніх десятиліть, і зокрема, спеціальні геологорозвідувальні і тематичні роботи, проведені Закарпатською та Львівською експедиціями ВГО "ЗахідУкрГеологія" та деякими науковими організаціями (Інститут мінеральних ресурсів, Львівський університет, Дніпропетровський гірничий інститут, Інститут геохімії та фізики мінералів та інші.), підтвердила широкий розвиток корінного та розсипного золота в Українських Карпатах.

Корінні родовища та рудопрояви золота. Корінне золото вивчене в Рахівському, Чивчинському, Берегівському та Вишківському районах. Його родовища і рудопрояви за структурним положенням і віком поділяють на дві групи:

1. Доальпійська- виступ кристалічного фундаменту Мармароського масиву (Рахівський і Чивчинський район);

2. Пізньоальпійський- внутрішній Закарпатський прогин (Берегівський і Вишківський район).

У перших двох районах золото пов'язане з давніми метаморфічними породами, а в двох останніх - з молодими (неогеновими) вулканітами.

Доальпійське золоте зруднення виявлене серед давніх метаморфічних порід фундаменту, які становлять основну частину розрізу північно- західної частини Мармароського масиву. Вони розділяються на два різновікових комплекси: нижній (білопотокський) і верхній (діловецький), які відрізняються не тільки віком, але й геолого- структурними особливостями, термодинамічними і фаціальними умовами формування. В останні роки закарпатськими геологами Б.В. Мацьківим, О.О. Нечипуренком на прикладі вивчення Рахівського району підтверджена складна покривна будова масиву.

На території Карпат найбільш поширені породи діловецького комплексу. Вони метаморфізовані в умовах зеленосланцьової фації, найбільш сприятливі для золота зруднення. Саме породами цього комплексу майже повсюдно пов'язані прояви самородного золота. Воно представлене марганцеворудними, колчеданно- поліметалічними, золото- кварцовим і золото- кварц-карбонатним мінеральними типами. В рудах перших двох типів золото фіксується в незначних кількостях пробірними і спектральними аналізами, а його видимі частинки були виявлені в продуктах окислення у вигляді тонких плівчастих виділень у чорній сажистій марганцевій масі і у вохристих скупченнях гідрогетиту.

Найважливіше значення мають два останні типи власне золотого зруднення, яке пов'язане з кварцовими і кварц- карбонатними, переважно пошаровими жилами і прожилками, зонами окварцювання і карбонатизації. Таке зруденіння виявлене у рахівській частині Мармансьеого масиву. Тут воно зосереджене головним чином у південній структурно- фаціальній зоні, що являє собою типове антиклінальне підняття, утворюючи золотоносну смугу широтного простягання.

Основним рудними мінералами на родовищі Сауляк, крім самого золота, є пірит, піротин, сфалерит, галеніт, халькопірит. Рідко зустрічаються телуриди свинцю і срібла (алтаїт і гесит). Рудні мінерали становлять не більше 2-6 % і утворюють нерівномірну вкрапленість, тонкі прожилки і гнізда серед жильних мінералів, які представлені переважно кварцом і рідше карбонатами різного складу (кальцит, доломіт, анкерит).

Самородне золото родовища Сауляк локалізується головним чином в інтерстиціях і тріщинах плямистого і смугастого кварцу, зустрічається також по периферії зерен карбонату, сульфідних мінералів, в мускувіт- серицитових виділеннях, у приконтактових ділянках з кварцом. Воно представлене тонкодисперсними, пороховидними, дуже дрібними і дрібними частинками золота. Переважаючий розмір золотин 0,25- 0,5 мм, форма золота неправильна, крапелевидна, пластична, жилковидно- пластична, дендритовидна. Рідко зустрічаються кристалики кубічного і октаедричного габітусу та їх зростки. Золото відрізняється досить витриманим складом і стерильністю до елементів -домішок.

Пізньоальпійське золото зруденіння, як відзначалось, поширене у Берегівському і Вишківському районах. Воно формувалось в етапи неогенової тектоно- магматичної активізації і просторово зв'язане з вулканічними породами ліпарито- ігнімбритової і андезито- базальтової формації в місцях їх сумісного знаходження. Більшість відомих на сьогоднішній день проявів цього зруденіння представлена комплексними золото- поліметалічними рудами і відноситься до єдиної малоглибинної золото- поліметалічної формації. Вони розміщуються в зоні Прикарпатського глибинного розлому, що відділяє Закарпатський внутрішній прогин від Понанської западини. Розміщення рудних полів контролюється перетином Припанонського глибинного розлому крупними поперечними або діагональними розривами. Рудні тіла розташовані в піднятих блоках (горстових підняттях) донеогенового фундаменту.

Золото- колчедано-поліметалічний тип зруденіння знаходиться на найбільших глибинах, утворюючи пластові поклади, лінзовидні тіла та жили. Основний рудний мінерал тут -різнозернистий пірит з вкрапленнями і рідше прожилками сфалериту, галеніту і рідко інших сульфідів. Вони залягають серед зеленувато-сірих каолінітизованих і окварцованих ліпаритових туфів, а також серед зеленувато-сірих сильно хлоритизованих пропілітових порід, очевидно більш основного складу. Майже повсюдно вміщуючі породи, особливо хлоритизовані, несуть дрібні вкраплення кристалів піриту і січуться прожилками кварц- карбонатного та кварц- карбонат- гематитового складу. Золото тонкодисперсне, асоціює з рудними мінералами, за властивостями електруму.

Золото- поліметалічний тип зруднення локалізується середньому горизонті ліпаритових туфів. Представлений жилами, прожилками, вкрапленнями і мінералізованими зонами. Рудні тіла контролюються тектонічними розломами північно-східного, субмеридіонального і північно- західного напрямків. Для руд характерна смугасто- плойчаста і ніздрювата текстура. Смугастість обумовлена чергуванням рудних прожилків різного складу з кварцовим, кварц - баритовим, кварц- карбонатним та кварц- каолінітовим матеріалом. Ніздрюватість викликана наявністю пустот вилуговування, місцями виповнених друзовими агрегатами аметистовидного кварцу і рідше каолінітом, карбонатами і деколи рудними мінералами. Основним рудним мінералом є сфалерит, галеніт, пірит, рідше зустрічаються золото, халькопірит, арсенопірит, марказит, піротин, бляклі руди, аргентит, халькозин, вісмутин. Золото в цих рудах тонкодисперсне і порошковидне рідко дуже дрібне. Форма золотин переважно овальна, капле- і підковоподібна, неправильна. Проба низька 500 -600.

Золото- кварц -адуляровий тип утворює штоковидні тіла серед адуляризованих туфів. У них зустрічаються лінзи, прожилки і гнізда, стінки яких покриті витягнутими кристалами кварцу, в зальбандах є сипучки тонкодисперсного адуляру. З цими утвореннями повязані виділення самородного золота, які знаходяться в асоціації з халькопіритом, галенітом, сфалеритом і піритом. Золото має різну форму і розміри (до 1 мм). Форма виділень його комкувата, пластинчаста, інколи луската та павутиноподібна. Проба, визначена за допомогою пробірних голок, низька (515- 700) і близька до золота з поліметалічних руд.

Золото- кварц- гематитовий тип утворює самостійні парагенезиси і накладені виділення на колчедано-поліметалічні руди. Він повязаний з кварц- гематитовими і кварц -карбонат- гематитовими переважно січущими жилами і прожилками. В їх складі, крім золота, кварцу, гематиту і доломіту, рідко зустрічаються пірити, галеніт, сфалерит і халькопірит. Золото асоціює переважно з кварцом та гематитом. Форма його виділень різна (трикутна, овальна, витягнута, зірчаста) розміри в основному порошковидні, дуже рідко дрібні. Золото даного мінерального типу відрізняється від попереднього дещо вищою пробою (798- 820), яка знаходиться на межі низької і середньої.

Золото- кварц- барит- каолініт (дикіт)- гідрослюдистиц тип має площадний розвиток і утворює власне золоте зрудиніння Мужійовського родовища. Воно повязане з зонами інтенсивного метасоматичного зміщення і вилуговуванням в ліпаритових туфах верхнього горизонту, тобто займає саме верхнє положення в рудоносній товщі. Рудні тіла представлені штокверками і жилами. Найважливіше значення мають штокверкові стовповидні тіла 36 рудної зони. Тут золото знаходять в тісному парагенезисі з кварцом і баритом, які часто утворюють друзові агрегати в пустотах і тріщинах, а також з каолінітом, дикітом, гідрослюдами, алунітом, гідроксидами заліза і марганцю, реліктовими сульфідами.

Самородне золото цього типу характеризується великою різноманітністю морфології. Тут зустрічаються хороші кристали і їх різні зростки, дендрити, нерідкими є виділення неправильної форми. Розміри золотин дрібні, середньої крупності, крупні і деколи дуже крупні. Останні властиві тільки дендритам, серед яких виявлені всі властиві їм форми. Проба золота цього типу досить змінна. За даними мікрозондового аналізу, вона коливається від 609 до 836, за визначенням за допомогою пробірних голок -від 585 до 980. Середні значення відповідають середній величині проби, а висока проба характерна тільки для кайм і прожилків, що виникають внаслідок вторинних змін мінералу. Для даного золота характерна наявність ряду елементів -домішок (Cu, Fe, Te). Всі вище названі особливості золота є типовими для золоторудних родовищ близькоповерхневою формації.

Вишківський район характеризується ендогенним зрудненням не тільки золото- поліметалічної, але й ртутної формації. Остання тут різко переважає і визначає металогенічну специфіку. В геологічній будові цього району виділяються два структурні поверхи (донеогеновий фундамент і неогеновий чохол), розріз яких близький до Берегівського району. Відмінною особливістю геології Вишківського району є широкий розвиток порід інтрузивного комплексу, представленого головним чином гіпабісальними інтрузіями кварцових діорит- порфірів і грано- діорит- порфірів з підпорядкованою кількістю діорит порфіритів, лейкократових гранодіорит- порфірів, гіалодицитів, габро- порфіритів, габро- діабазів. Рудоконтролюючими структурами зруденіння є інтрузивно- купольні структури, кільцеві, конічні, радіальні розриви, зони екзо- і ендоконтактів інтрузивних тіл, експлозійні брекчії. Рудні тіла являють собою зруденілі зони, жили, прожилки, гнізда, вкрапленості, імпрегнації.

У Вишківському районі золото- поліметалічне зруднення представлене золото-пірит-галенітовим, золото- кварц-адуляровим і золото- барит-галеніт- сфалеритовим мінеральними типами. Воно утворює тут декілька невеликих рудопроявів (Баня, Згадочне та інші.).

Четвертинні розсипи золота.

Цей тип розсипів зустрічається у всіх золотоносних районах і приурочений переважно до русел сучасних рік і їх протоків. Найважливіше значення мають три райони, розташовані в південно- східній частині Українських Карпат (Яблунівський, Верховинський, Чивчинський).

Яблунівський район знаходиться в прикарпатській геоморфологічній області і охоплює нижні течії перших притоків р. Прут, які викривають моласові відклади міоцену, в тому числі і конгломерати слобідської світи. Тут найбільш досконало вивчено розсип р. Лючки, долина якої протяжністю 36 км має асиметричну будову. Тераси її у внутрішній зоні Прикарпатського прогину цокольні. Вниз по течії висота цоколя зменшується, і у зовнішній зоні він скривається під алювій більш низьких терас. Золото проникає в тріщини плотика на невелику глибину (не більше 0,4 м) , має максимальну крупність аж до самородків вагою 986 мг . перстративний і конотративний алювій звичайно містить золото в менших кількостях і менших розмірів. Пойменна фація золота не містить, і тільки в поодиноких випадках, коли зявляються гравійні зерна, відмічаються окремі дрібні ознаки.

Верховинський район розміщений в межах Водороздільно- Верховинської геоморфологічної області і охоплює нижні течії рік Чорний і Білий Черемош та їх притоків, які викривають породи крейдяно- палеогенового флішу Складчастих Карпат. На відрізку нижньої і середньої течії р. Чорний Черемош золото концентрується на плотику, який складений з плитчастих міцних порід з майже вертикальними падіннями і простяганням упоперек долини. В результаті цього утворюється “ребровик” з глибиною западини до 0,4 м який є хорошим природнім трафаретом, що затримує золото. Для цього регіону характерне переважання крупного золота (золотини розміром більше 1 мм складають 62,6- 67,1%).

Чивчинський район охоплює окраїни Мармароської геоморфлогічної області, і його розсипна золотоносність повязується з долинами верхівїв рік Білий і Чорний Черемош та їх притоків, які викривають породи Мармароського масиву і флішових відкладів Рахівської зони. Самородне золото тут було виявлено при шліховому апробуванні руслового алювію Білого Черемошу і його притоків - Перкалаба і Сарати. Золотоносними були більше половини шліфів. Найбільша кількість золота повязана з місцями скупчення крупних брил і валунів, складених кварцом і кварцовими конгломератами. Кількість золотин коливається до 50-60 зерен на шліх.

Золото даного району різне за величиною, але переважають частинки розміром 0,25-1,0 мм; виявлені також більш крупні золотини масою до 50 мг.

Таким чином в Українських Карпатах виявлено корінне і розсипне золото. Все це підтверджує широкий розвиток золотого зруденіння в Українських Карпатах, а наявний фактичний матеріал свідчить про його значні перспективи.

Використана література:

Золото в надрах України, Львів., Світ 1992

Проблемы золотоносности недр Украины, Киев., 1997