Закарпатська область має дуже сприятливі умови для розвитку курортного господарства. В радянський час багато її місцевостей перетворилися на здравниці республіканського значення, а курортна справа стала важливою галуззю господарства.

Закарпаття - край лісів, садів і виноградників, край гір, мальовничих долин і річок. Закарпаття розміщено на південних схилах Карпат, захищених від холодних північних вітрів. Дрімучі гірські ліси, серед яких лише де-не-де в мальовничих долинах туляться села, створюють казковий краєвид і милують око своєю красою і величністю. До всього цього слід додати виняткову любов місцевого населення до вирощування садів, виноградників, квітів, які надають Закарпаттю яскравих, різнобарвних тонів, а міста й села утопають в їх зелені. Закарпатська область займає почесне місце серед курортних районів УРСР. У дорадянський час розвиткові курортної справи, зокрема освоєнню мінеральних джерел, не приділяли уваги. Курортів в області майже не було, а існуючі мали невпорядковане господарство, належали поміщикам і буржуазії. Широкі верстви трудящих не мали можливості лікуватись і культурно відпочивати.

За Радянської влади курортне господарство Закарпаття набуло широкого розвитку. Проведена велика робота по вивченню мінеральних джерел та виявленню нових.

Курорти Закарпаття поділяються на кліматичні, бальнеологічні, гірськокліматичні. Всього тут є 10 санаторіїв та будинків відпочинку, які належать профспілкам ("Карпати", "Синяк", "Поляна", "Квітка полонини", "Сонячне Закарпаття", "Верховина", "Шаян", "Берегвар", "Усть-Чорна", "Гірська Тиса"). Найбільш популярним з них є санаторій "Карпати". Мальовнича природа, цілюще гірське повітря, багато теплих сонячних днів надають санаторію фону кліматичної станції і служать для лікування серцево-судинних захворювань, захворювань периферичної нервової системи тощо.

У мальовничій гірській улоговині, оточеній густим лісом, розкинувся санаторій "Синяк". На його території є цілюще мінеральне джерело.

Поруч з санаторієм "Карпати" знаходиться будинок відпочинку "Берегвар".

Найбільшим на Закарпатті є курорт "Поляна". Місцеві мінеральні джерела створили йому заслужену славу як здравниці по лікуванню шлунково-кишкових захворювань.

Відомий санаторій "Шаян" розміщений коло підніжжя гори Великий Шаян, на лівому березі р. Тиси за 27 км від Хуста. У санаторії лікують вуглекислими водами типу "єсентуки" і "нарзан".

Крім того, в Закарпатті є 16 міжколгоспних, лісо-комбінатівських, дитячих та інших санаторіїв і будинків відпочинку, пансіонатів тощо, де щороку відпочивають і зміцнюють своє здоров'я тисячі трудящих.

Мальовнича природа, численні історичні пам'ятки, величезні досягнення в соціалістичному будівництві області, своєрідний колорит у побуті населення приваблюють сюди багато туристів з усіх кінців країни. Найбільше туристських маршрутів проходить у Карпатах, а також по Закарпатській низовині. Для туристів створені прекрасні бази і станції: Ясинська, Рахівська, Мукачівська, Ужгородська.

Транспорт

Між гірськими і рівнинними районами Закарпаття е значні відмінності в природних умовах, розселенні і господарстві. Ці відмінності дозволяють виділити в межах області дві частини, кожна з яких має свої ^тільки їй властиві риси.

Це такі частини: низовинний південний захід і гірський північний схід.

Південно-західна частина займає Закарпатську низовину, Хустську улоговину і південні підгір'я Карпат. До неї входять Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Виноградівський, південна частина Іршавського, Хустського і Тячівського районів. За площею ця частина займає 35% території області, де зосереджено близько 60% її населення.

Решту території області займає гірський північний схід-верховина, що становить 65% території і зосереджує більше 40% її населення.

Низовинна і гірська частини відрізняються одна від одної природними умовами, економікою, національним складом населення та іншими ознаками.

Гірська частина займає більшу частину території області. Основою її індустрії є лісова, меблева та деревообробна промисловість. Значне місце посідає лісохімічне виробництво. Основним напрямом сільського господарства цієї частини, що має великі пасовиська (полонини), є тваринництво, переважно вівчарство.

Південно-західна частина має найбільш сприятливі в області природні умови для господарського розвитку. Тут розвинута різноманітна харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, верстатобудування, розвивається приладобудування, легка промисловість, зокрема шкіряна, взуттєва, швейна, фетрово-фільцева та ін. У сільському господарстві розвинуте виноградарство і виноробство, садівництво і плодоконсервна промисловість, тютюнництво, молочно-м'ясне тваринництво.

Ужгород (58 тис. жителів) - адміністративний, економічний і культурний центр області. Розміщений в західній частині Закарпаття у вигині р. Ужа на обох його берегах. Віддаль до Києва 845 км, а до Москви 1713 км. Час заснування міста точно не встановлений, перші згадки про нього відносяться до Гст. н. е. Археологічні знахідки в місті та його околицях свідчать, що Ужгород існував як населений пункт з давніх часів. У IX ст. в Ужгороді правив слав'янський князь Лаборець, що якийсь час був намісником великого князя Київської Русі.

Згодом його захопили угорці. На початку XIV ст. в Ужгороді вибухнуло повстання проти угорського панування за приєднання закарпатських земель, населених слов'янами, до Галицько-волинського князівства.

Ужгород відіграв велику роль в історії Закарпатської України. Він був значним центром освіти XVIII ст. В 1848 р. став центром повстань за визволення від угорського панування. Після розпаду в 1918 р. Австро-Угорської монархії Ужгород став центром народного руху Закарпатської України.

У 1939 р. після загарбання Чехословаччини фашистською Німеччиною м. Ужгород і все Закарпаття окупувала фашистська Угорщина.

27 жовтня 1944 р. Радянська Армія визволила місто від німецьких та угорських фашистських загарбників.

Ужгород - найбільший промисловий центр Закарпаття. Тут працює великий енергокомбінат, що складається з паро - і гідроелектростанцій. На Заводській вулиці на місці колишніх карликових кустарних майстерень розташувалися корпуси фанерно-меблевого комбінату, устаткованого потужними верстатами, механізованими сушарнями, прес-автоматами. В Ужгороді виробляють газоапаратуру та взуття, яке користується великим попитом у нашій країні і за кордоном. Ужгород славиться і майстрами-червонодеревниками, продукція меблевих підприємств міста йде; до Москви, Києва, на Урал, у Донбас, Казахстан,; Сибір. Червонодеревників готує місцеве ремісниче училище.

Велике значення в економіці міста має виноробна промисловість. З давніх давен Ужгород славиться своїми виноградними винами. Не дарма на стародавньому гербі міста зображений виноградний кущ; з двома золотими гронами. Особливо великого розвитку досягло виноградарство Ужгородського винрадгоспу, який переробляє свою продукцію на винзаводі, устаткованому за останнім словом техніки.

У місті працюють два цегельно-черепичних, маргариновий, лікеро-горілчаний і маслоробно-сироварний заводи, два млини, хлібокомбінат, елеватор; на околиці - буровугільна шахта.

За Радянської влади в Ужгороді засновано державний університет. Закарпатці пишаються цим храмом науки: адже тільки за Радянської влади здійснилась їхня давня мрія: діти трудящих здобувають вищу освіту.

В університеті навчається близько 8 тис. студентів, які здобувають вищу освіту на 6 факультетах:

історичному, філологічному, біологічному, медичному, хімічному, фізико-математичному, а також на загальнотехнічному і загальнонауковому факультетах. Тут є численні лабораторії, кабінети, великий ботанічний сад, зоологічний музей, астрономічна обсерваторія, бібліотека. Університет дає країні сотні кваліфікованих спеціалістів з різних галузей знання, їх навчають досвідчені професори і доценти, доктори і кандидати наук.

До возз'єднання з УРСР 80% населення Закарпаття було неписьменним. В Ужгороді існувала єдина гімназія, в яку допускали лише дітей багатих. Тепер тут вчаться всі діти шкільного віку. До їх послуг загальноосвітні, 4 середні спеціальні навчальні заклади, дві школи-інтернати.

У радянський час в місті засновано драматичний театр, відкрито клуби, бібліотеки, музеї, палац піонерів, кінотеатри, будинок народної творчості, філармонію та інші культурно-освітні заклади.

Ужгород розташований у мальовничій місцевості й весь утопає в зелені садів і парків. Набережна Ужа - одна з кращих вулиць міста. Через річку перекинуто мости. У місті виділяються такі споруди і будинки: будинок Виконавчого Комітету обласної Ради депутатів трудящих і обласного Комітету Комуністичної партії України, приміщення університету, музично-драматичного театру, краєзнавчого музею, кінотеатру, лікарні, банку, поштамту, готелів та ряду середніх і спеціальних навчальних закладів. Ужгород забудований переважно дво- і триповерховими будинками, серед яких багато будинків сучасної архітектури.

За останні роки місто дуже зросло і впорядкувалося: будуються багатоповерхові житлові будинки, гуртожитки, забудовуються нові квартали, з'являються нові міські райони. Поруч з парком культури і відпочинку на правому березі Ужа розташований водний басейн. Тут же громадськість міста збудувала як подарунок дітям Малу Закарпатську дитячу залізницю. Околиці міста зливаються з фруктовими садами і виноградниками.

Ужгород стоїть на залізниці Львів-Чоп. З нього розходиться ряд шосейних доріг, по яких налагоджене автобусне сполучення з багатьма містами і селами області. Є аеропорт. -

У центрі міста зберігся старовинний замок, розташований на скелястому горбі. Він оточений муром і глибоким ровом. На північній стороні замка знаходиться головна триповерхова фортеця, збудована у вигляді чотирикутника з масивними стінами і невеликим двором посередині. Для сполучення між поверхами у стінах замка є потайні ходи, якими можна вийти також за його межі. У далекому минулому Ужгородський замок був резиденцією слов'янського князя Лаборця. Пізніше він відігравав важливу роль у повстаннях і війнах XVII ст. В той же час він був центром феодального панування та кріпосницького гніту. З початку XIV і майже до кінця XVII ст. замком володів мадьярський аристократичний рід Другетів. У 1704 р. замок захопили закарпатські селяни-повстанці, які володіли ним протягом семи років. З 1775 р. замком заволоділа уніатська церква. У радянський час замок передано Державному обласному музею та картинній галереї.

В Ужгороді є де відпочити. На Театральній площі тут завжди людно. Одні прийшли відвідати обласну філармонію, де часто виступають артисти з Москви, Ленінграда, Києва, Львова, інші бажають послухати Державний Закарпатський народний хор, добре відомий не лише в нашій країні, а й далеко за її межами. На Театральній площі знаходиться і будинок Українського музично-драматичного театру. До послуг трудящих міста шість кінотеатрів, робітничі клуби, парк культури і відпочинку з естрадою, бібліотекою, спортивними павільйонами тощо, плавальний басейн, дитяча залізниця, стадіон з тенісними кортами, волейбольними і баскетбольними майданчиками, біговими доріжками, футбольним полем.

Багато прекрасних місць для відпочинку є на околицях міста. Влітку можна піти в гори, покупатися в річці чи озері, позагоряти під ласкавим промінням сонця, а взимку влаштувати лижний похід. Долина р. Ужа сповнена чарівності. Чи ви їдете в автомобілі, чи в вагоні поїзда, чи йдете пішки - скрізь перед вами відкриваються все нові і нові краєвиди - один красивіший від другого. За 7 км від міста ви обов'язково звернете увагу на мальовничий схил. Біля його підніжжя - невеликий котедж на березі озера; це пансіонат "Дубки". За 12 км від Ужгорода с. Невицьке, яке ніби розлилося на дні міжгір'я; з боків височать гірські громаддя, вкриті дрімучим лісом; на одному з горбів - руїни Невицького замку; біля підніжжя гори - пансіонат, павільйон, станція для човнів.

Зійдіть в Ужгороді на холм Слави до монументальної арки. Тут ніколи не в'януть квіти, як не в'яне народна пам'ять про тих, хто віддав своє життя за волю і щастя людей. З холма Слави видно все місто: величні заводські корпуси, панорами новобудов, сади, чарівні парки.

У місті є джерела мінеральних вод.

Мукачеве (56 тис. жителів) - великий економічний центр обласного підпорядкування.

У XIII ст. Мукачеве входило до складу Галицько-волинського князівства. Наприкінці XIV ст. місто належало подільському князю Федору Коріатовичу.

За володіння Мукачевим точилася тривала боротьба між угорцями і австрійцями.

У жовтні 1944 р. місто визволила Радянська Армія. 26 листопада 1944 р. в Мукачевому відбувся перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, який ухвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

Місто з трьох сторін оточене відрогами Карпат і розміщене біля виходу р. Латориці на Закарпатську низовину. Долиною Латориці у давнину пролягав важливий торговий шлях між Середньодунайською низовиною і Східною Європою. Цим шляхом також проходили численні кочові народи, які протягом століть ішли до Центральної Європи.

За Радянської влади Мукачеве стало значним промисловим центром області. Тут є багато фабрик і заводів (виноробні, пивоварні, лікеро-горілчаний, маслоробний заводи, м'ясокомбінат, кондитерська фабрика, плодопереробний комбінат, млини, хлібокомбінат, цегельно-черепичні заводи, взуттєва і швейна фабрики, промкомбінат). Але серед них особливо виділяються: верстатобудівний завод ім. Кірова, один з найбільших у республіці меблевий комбінат, приладобудівний завод, трикотажна і лижна фабрики. Трудова слава міста стала справді широкою. Ось один приклад: верстатобудівний завод ім. Кірова відправляє свою продукцію в десятки країн, зокрема на Кубу, в Індію, Корею, Індонезію та ряд інших. Цікаво зазначити, що там, де тепер височать його корпуси, до возз'єднання був кустарний завод, який випускав сапи, лопати та інший нехитрий реманент. Другим провідним підприємством міста є завод "Мукачівприлад" - зовсім ще молодий, народжений у роки семирічки. Опанувати випуск його продукції мукачівцям допомогли брати з РРФСР, прибалтійських союзних республік та братніх соціалістичних країн - Чехословаччини й Угорщини.

Важливе місце в Мукачевому посідає меблева промисловість. Мукачівські краснодеревники здобули собі славу, яка вийшла за межі області. Меблі, зроблені тут, добротні, красиві, сучасні, на них є широкий попит у населення міста, області і за їх межами. На виробництві меблів застосовуються нові матеріали, зокрема пластмаси.

Щаслива доля Мукачевого полягає в тому, що місто стоїть у центрі на великій дорозі і має жваві зв'язки з братніми соціалістичними країнами. Тут збудовано міжнародну підстанцію нової електроенергетичної траси "Мир". Через Мукачеве йдуть електропоїзди по новій електрифікованій залізниці Львів - Прага. Як у казці, оновлюється старовинне українське місто. Новобудови із стрілами баштових кранів тепер є тут звичайним пейзажем, а професія будівельника - найпочеснішою.

Мукачеве - великий центр торгівлі різноманітними сільськогосподарськими продуктами, а також другий після Ужгорода культурний центр області.

В місті є десятки середніх загальноосвітніх шкіл, педагогічне училище, сільськогосподарський технікум та ряд інших спеціальних середніх закладів. Своє дозвілля трудящі міста проводять у міському палаці культури, де працює народний театр, у будинку вчителя, в клубах, на численних спортивних майданчиках і стадіоні. Один з найстаріших хорових колективів Закарпаття-Народна хорова чоловіча капела вчителів м. Мукачевого. Цей самодіяльний колектив відрізняється високою професійною виконавською культурою. В його репертуарі - твори російських і українських класиків, українські і російські народні пісні і пісні народів соціалістичних країн.

З 1956 р. в Мукачевому працює науково-дослідний 'інститут охорони материнства і дитинства. Тут є ряд клубів, бібліотек, кінотеатрів, середні школи.

Місто утопає в зелені садів. На проспекті Миру розмістився розарій з рідкісною колекцією троянд. На багатьох вулицях дерева утворюють зелене шатро, крізь яке ледве пробивається проміння сонця.

На березі Латориці знаходиться парк, який збагачує архітектурний ансамбль міста. Міський парк - гордість трудящих Мукачевого. Тут на площі 2,5 га висаджено понад 140 видів і різновидностей екзотичних дерев і декоративних кущів. Своєю багатою колекцією парк нагадує ботанічний сад. В ньому акліматизувались кипариси, японський клен, сосна гімалайська, плакуча береза, золотиста бузина, японська софора та інші дерева й кущі з різних країн і континентів.

Мукачеве розташоване в долині Латориці, але до гір звідси дуже близько. По схилах Червоної гори аж до самої вершини підносяться виноградні плантації.

Поблизу Мукачівського передмістя Росвигова на горі розкинувся старовинний монастир, який у минулому був культурним осередком з великою унікальною бібліотекою.

На північній околиці Мукачевого на вулканічному конусі розмістився старовинний замок, який добре зберігся і являє собою велику історичну цінність. Згадки про нього відносяться до початку XIV ст. Наприкінці XIV ст. замок належав подільському князеві Федорові Коріатовичу, який перебудував його. Навколо башти були збудовані вежі, перед стінами в скелі вибрані глибокі рови, під баштою викопано колодязь 85 м завглибшки. З початку XV ст. замок переходив з рук одних феодалів до інших, які перебудовували його кожний на свій лад. Внаслідок кількох перебудов замок було поділено на 3 частини, які відокремлювались одна від одної глибокими ровами. Навколо замка було влаштоване зовнішнє укріплення, до якого по ровах підводилась вода з Латориці. Тепер замок зберігається як архітектурна пам'ятка епохи феодалізму.

На Закарпатті немає міста, де б на центральній площі не було пам'ятника героям-визволителям - радянським воїнам. І це тим символічніше, що в Мукачевому такий пам'ятник відкриває проспект Миру. Будь-якої пори року коло його підніжжя завжди свіжі квіти.

Мукачеве сполучене залізницею з Львовом, а через станцію Вузлове і м. Чоп - з Ужгородом.

Берегове (27 тис. жителів) - районний центр. У місті та його околицях є ряд значних промислових підприємств. Берегове розташоване в найтеплішому місці Закарпаття. Берегове здавна відоме як центр виноградарства і виноробства. Центр міста становлять площі Визволення, Героїв, 40-річчя Жовтня. Від них у різні сторони розходяться вулиці. Широка, обсаджена деревами вулиця Леніна, яка веде на залізничний вокзал. Берегове - значний залізничний вузол на лінії Чоп-Солотвина. Тут же починається вузькоколійна залізниця, що сполучає місто з північною частиною району. Паралельно вулиці Леніна йде вулиця Богдана Хмельницького, що сполучає центр з південними околицями. На вулиці Червоної Армії розміщені нові лікувальні заклади міста та стадіони.

У Береговому ведеться велике промислове і житлове будівництво.

Берегове здавна славиться своїми меблями. Виробництво їх тепер зосереджене на великому меблевому комбінаті, де всі виробничі процеси механізовані і автоматизовані. Великі реконструкційні роботи проведені також на трьох берегівських цегельно-черепичних заводах.

Широко відома в області і за її межами продукція Берегівського винзаводу; тут розливають такі вина:

"Променисте", "Берегівське", "Троянда Закарпаття", "Середнянське" та ін. Розливають вино на автоматичних потокових лініях. У південній частині міста знаходяться такі підприємства, як тютюново-ферментаційний та шкіряний заводи і харчокомбінат.

Берегове - багатонаціональне місто. До возз'єднання тут була лише одна середня школа і кілька початкових. За Радянської влади в місті створено широку сітку загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних закладів. Усі діти мають можливість навчатись у школах рідною мовою (українською, російською, угорською). З 1946 р. в місті працює медичне училище, школа механізаторів сільського господарства, яку з 1963 р. перетворили в професіонально-технічне училище широкого профілю.

У Береговому працює велика група самобутніх художників. Великою популярністю користується ансамбль пісні й танцю швейної фабрики і меблевого комбінату.

Серед промислових підприємств міста виділяються: млинарський, харчовий, м'ясний комбінати, авторемонтний завод, овчинно-шубний комбінат.

У центрі міста споруджено пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни.

Берегове утопає в зелені садів, виноградників і троянд. На околиці міста 29 березня 1960 р. закладено сад Дружби і Миру. Перші саджанці посадили разом представники двох дружніх народів - берегівські робітники і робітники з найближчого угорського міста Вашарошнамень, закарпатські колгоспники і угорські садоводи. Сад займає територію понад. 100 га. Через Берегівський район проходить лінія електропередачі "Мир", по якій з липня 1962 р. передається електроенергія з нашої країни в Угорщину. Із сходу на захід район перетинає друга високовольтна лінія електропередачі; по ній подається електроенергія з Румунії в Чехословаччину.

Хуст (більше 23 тис. жителів) - районний центр. Місто розташоване на р. Хустиці, за 123 км від Ужгорода. Хуст стоїть на перетині залізниці з автобусними лініями, має 2 вокзали. Хуст - одне з найдавніших міст Закарпатської області.

29 січня 1919 р. тут відбулися народні збори, які проголосили возз'єднання Закарпатської України з усією Україною, але міжнародний імперіалізм перешкодив цьому, приєднавши її до новоутвореної країни Чехословаччини. У березні 1939 р. місто окупували німецько-угорські фашистські загарбники.

24 жовтня 1944 р. Хуст був визволений Радянською Армією від окупантів.

Як промисловий центр Хуст посідає четверте місце в області після Ужгорода, Мукачевого і Берегового. Тут є ряд промислових підприємств харчової, легкої, деревообробної і місцевої промисловості: м'ясокомбінат, млини, хлібокомбінат, міськхарчокомбінат, маслозавод, меблева фабрика, великий ліспромгосп, взуттєва, швейна фетро-фільцева фабрики, фабрика головних уборів. Найбільш відома в нашій країні продукція Хустської фетро-фільцевої фабрики (однієї з двох в СРСР) - чоловічі капелюхи і жіночі капелюшки. Свої вироби фабрика експонувала на виставках у Нью-Йорку, Марселі, Варшаві, Салоніках, Хельсінкі, Дамаску. Хуст лежить у дуже мальовничій місцевості: річки Тиса й Ріка оточують його з усіх сторін, а Хустиця протікає через місто. Навколо розкинулись гори, вкриті буковими лісами.

Біля міста на великому скелястому вулканічному конусі, вкритому густим лісом, височать руїни Хуст-ського замка, збудованого наприкінці XII ст. На замок кілька разів безуспішно нападали орди татар. У 1717 р. під час однієї з таких навал татари зазнали цілковитого розгрому. У 1766 р. від блискавки зайнялась і злетіла в повітря порохова башта і замок згорів. У місті є пам'ятник героям-партизанам.

В дорадянський час у Хусті була лише одна середня школа, відкрита в 20-х роках. Сучасний Хуст - культурний центр. Тут є ряд середніх шкіл, школа-інтернат, кілька спеціальних середніх навчальних закладів, у тому числі лісовий і культосвітній технікуми, медичне і технічне училища, районна бібліотека, кінотеатри, лікарні, будинок культури, музей письменника-революціонера Д.О. Вакарова, стадіон.

Виноградів (більше 18 тис. жителів) - районний центр. Місто розташоване за 5 км від р. Тиси. Старовинне місто, ще в XII ст. воно згадується під назвою Севлюш, що угорською мовою означає "виноград-. ний". Населення міста брало активну участь у селянському повстанні 1514 р. Під час фашистської окупації Виноградів був одним з центрів партизанського і підпільного руху на Закарпатті.

Виноградів сьогодні - промисловий центр, де працюють такі підприємства, як м'ясний, харчовий і млинарський комбінати, елеватор, плодовий завод, завод фруктових вод, цегельно-черепичний завод, швейна і взуттєва фабрики, шкіряний і пластмасовий заводи, лісозавод, а також ряд інших підприємств.

Місто існує близько 1000 років, виросло воно з невеликого замка-фортеці. Біля підніжжя Чорної гори збереглися його руїни.

Виноградів - один із значних культурних центрів Закарпаття. До Радянської влади в місті не було середньої школи. Тепер тут є кілька таких шкіл, а також допоміжна школа-інтернат, медучилище, політехнікум, кооперативний технікум, кінотеатри, будинок культури. На головній вулиці збудовано пам'ятник партизанам - героям Великої Вітчизняної війни.

До самого міста підступають гори, схили яких вкриті виноградниками. Тут же розташувався один з найбільших виноградарських радгоспів області. У зв'язку з надзвичайно сприятливими кліматичними та ґрунтовими умовами Виноградів є справжнім містом винограду, фруктів, абрикос, ягід. Значне місце займають городництво і птахівництво.

Виноградів стоїть на залізниці за 100 км від Ужгорода. Від нього йде вузькоколійка на Іршаву. Тут є великий міський сад з літнім театром і кінотеатром, бібліотека, стадіон та інші культурні заклади. У селі Вилок Виноградівського району є взуттєва фабрика і лісозавод.

Чоп - місто і важливий залізничний вузол на стику кордонів СРСР з Чехословаччиною і Угорщиною. Серед промислових підприємств міста найбільш значними є млин з олійницею, цегельно-черепичний завод, електровозне і вагонне депо. У Чопі споруджено великий залізничний вокзал.

Королеве - селище Виноградівського району, стоїть на р. Тисі і залізниці. Невеликий промисловий центр харчової (вальцевий млин з олійницею), легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів. Має велике транспортне значення - звідси залізничні лінії йдуть за кордон. Тут побудовано новий вокзал, є залізничне депо. Відкрито нові школи, кінотеатр, клуб та інші культурно-освітні заклади. У центрі Королевого на крутій скелі збереглися руїни замка-фортеці XIII ст. Це був мисливський замок, проте він використовувався також і для охорони водного шляху по Тисі, якою здавна сплавляли ліси. Зруйнований у другій половині XVII ст. під час повстання кріпаків.

Іршава - районний центр на залізниці, 98 км від Ужгорода. Селище лежить на горбастому передгір'ї Карпат, на р. Іршавці - правій притоці р. Боржави. Серед промислових підприємств в Іршаві є три комбінати: млинарський, маслоробний і меблевий, прядильно-ткацька фабрика, лісозавод, винзавод. В районі видобувають вугілля, будівельні матеріали. В селищі є школи, районна лікарня, будинок культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади.

Тячів - місто, районний центр, лежить за 149 км від Ужгорода, посередині Хустської улоговини, на березі Тиси, на залізниці. Перші згадки про Тячів відносяться до XIV ст. Промисловість тут незначна:

плодоконсервний комбінат, млин, маслозавод, харчо-комбінат, цегельний завод. У місті відкрито п'ять. шкіл, дитячий садок, ясла, будинок культури, бібліотеки, кінотеатр, лікарню. Пам'ятник воїнам Радянської Армії і героям Великої Вітчизняної війни. В околицях Тячева дуже розвинене садівництво. Тячів-щина славиться своїми садами, особливо яблуневими. У районі в багатьох місцях є виходи різних мінеральних вод, найбільше значення з них має джерело "Чорна вода", що лежить за 15 кілометрів на північ від. міста.

Солотвина - прикордонне селище Тячівського району, на залізниці, на правому березі Тиси. Солотвинські соляні поклади є найбільшими в Європі, їх розробляють з першого століття нашої ери. В 1551 р. на цих соляних шахтах відбувся перший страйк солекопів. Тепер тут розвинена солевидобувна і солеобробнаї (солемлин) промисловість, харчова (хлібокомбінат)" легка, лісова промисловість і промисловість будівельних матеріалів. Будується друга солевидобувна шахта. Солотвина добре упорядкована, у ній є багате? нових житлових будинків, збудованих за Радянської влади. У селищі працюють чотири середні школи, музична школа, бібліотеки, клуби, кінотеатр, лікарня.

Свалява - місто, районний центр, стоїть за 67 кдм від Ужгорода. Старовинне місто, згадки про яке відносяться до середини XIII ст. Свалява знаходиться на залізниці і шосе Мукачеве-Львів, серед гір, вкритих лісами, у просторій улоговині, яка утворюється Латорицею та її притоками Пініє, Вічею і Свалявкою. Свалява - велике лісопромислове місто. Серед її підприємств виділяється лісохімічний завод, збудований ще у 1911 р., який за Радянської влади докорінно реконструйовано. Тут же знаходиться найбільший в області деревообробний комбінат, 2 ліспромгоспи, лісгосп, харчокомбінат. На базі цілющих джерел у місті працює ряд заводів по розливу мінеральних вод. У Сваляві є також форельний завод, який займається штучним риборозведенням з метою відновлення в річках лососевих порід.

За Радянський час у місті відкрито школи, кінотеатр, бібліотеки, будинок культури, районну лікарню. У центрі Сваляви споруджено пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни.

Поляна - село, розташоване за кілька кілометрів від Сваляви. Славиться своїми цілющими джерелами з мінеральною водою "поляна квасова".

Чинадіеве - селище міського типу, на залізниці, значний промисловий центр Мукачівського району з розвиненою деревообробною промисловістю (колодочно-підборна фабрика, деревообробний комбінат) та інші підприємства.

Перечин - селище міського типу, районний центр, розміщений у мальовничій долині біля впадіння р. Тур'ї в Уж, на віддалі 20 км від Ужгорода, на залізниці Ужгород-Львів. Засноване селище в XIV ст.

Тут з 1894 р. працює лісохімічний завод, за радянський час він значно розширений, оснащений новітньою технікою. Є також ліспромгосп, райпромкомбінат, маслозавод. В селищі є ряд культурно-освітніх закладів - школи, клуб, бібліотеки, кінотеатр, лікарня.

Великий Березний - старовинне селище, районний центр, лежить за 43 км від Ужгорода. Згадується в історичних матеріалах з початку XV ст. Розташоване на залізниці в долині р. Ужа. Це добре впорядковане селище з красивим сквером. Тут є школа, кінотеатр, бібліотеки, будинок культури, лікарня.

Воловець - селище міського типу, районний центр, розташоване за 97 км від Ужгорода у глибокій гірській улоговині, в долині бурхливої Вічі, притоки Ла-ториці, на залізниці Мукачеве-Львів. Засноване селище в 1825 р. В дорадянський час жителі Воловця не знали, що таке лікарня, клуб, бібліотека, жили в темряві і були неписьменними. Зате тут на 200 дворів було аж 2 церкви і 9 корчм.

За радянського часу в Воловці відкрито середню школу, яка займає нове приміщення, споруджено будинок культури, кінотеатр, вокзал, клуб лісозаводу, аптеку, універмаг, два магазини тощо. Відкрито 3 бібліотеки, лікарню та інші культурно-побутові заклади. Працює промкомбінат і лісопильний завод. З Воловця, який розміщений на висоті 500 м над рівнем моря, найзручніше підніматись на Боржавську полонину та її вершини-Великий Верх (1598 м), Темнатик (1347 м), Плай (1334 м)

Міжгір'я-селище міського типу, районний центр, лежить за 154 км від Ужгорода. Селище розташоване в горах, у вузькій долині р. Ріки. В минулому - найвідсталіший закуток Закарпаття. Тут не було ні лікарні, ні школи. В радянський час у Міжгір'ї створені такі промислові підприємства, як лісгосп, два ліспромгоспи, райпромкомбінат, будівельна контора, деревообробна фабрика. У селищі є школи, бібліотеки, кінотеатр, будинок культури, лікарня, ветлікарня. Біля Міжгір'я на Синевирському озері створено туристську базу. У Міжгір'ї та його околицях є багато джерел мінеральних вод; нещодавно збудовано новий санаторій у Сеймах.

Великий Бичків - селище міського типу Рахівського району, розташоване за 205 км від Ужгорода, у східній частині Хустської улоговини, там, де р. Шо-пурка впадає в Тису. У селищі є лісохімічний завод, заснований 1868 р., в радянський час він докорінно реконструйований і став найпотужнішим підприємством цієї галузі в Закарпатті. Тут працюють лісопильний завод, підприємства деревообробної і харчової промисловості. Є кінотеатр, два клуби, школи, бібліотеки, лікарня. У селищі та його околицях багато садів.

Рахів - місто, районний центр, розташоване за 209 км від Ужгорода, на залізниці і березі р. Тиси. Місто лежить у вузькій улоговині в оточенні високих гір. За роки Радянської влади Рахів перетворився на важливий промисловий центр з лісокомбінатом, картонною фабрикою, ТЕЦ. Здобули собі славу художні промисли гуцулів, широко відомі як у Закарпатті, так і за його межами. Рахів - старовинний центр Гуцульщини. Він є одним з найбільш мальовничих куточків Закарпаття. У місті є школи, бібліотеки, будинок культури, лікарня, водний басейн. Рахів є важливим центром туризму; звідси зручно підніматись на вершини Менчул, Думен та ін. В околицях є джерела мінеральних вод.

Ясиня - селище міського типу Рахівського району, лежить у горах за 272 км від Ужгорода, на висоті 650 м над рівнем моря, біля впадіння в Чорну Тису її притоки Лазіщини. Засноване в 1537 р. Тут є лісопильний завод, лісокомбінат, тваринницький колгосп ім.О. Борканюка. За радянської влади відкрито школи, лікарню, клуб, бібліотеки, кінотеатр. Пам'ятник Герою Радянського Союзу О. Борканюку, який тут народився. Ясиня славиться творчістю народних талантів (оригінальними вишивками, різьбою по дереву). Центр туризму в Закарпатті, вихідний пункт для сходження на ряд гірських вершин, з великою туристською базою і готелем.

Буштина - селище міського типу Тячівського району, залізнична станція; тут є лісокомбінат, деревообробний комбінат, підприємства м'ясної промисловості.

Тересва - селище міського типу Тячівського району, на залізниці, є ремонтно-механічні майстерні, деревообробний комбінат, вальцевий млин, плодозавод.

По рідному краю. Туристські маршрути по Закарпаттю