Геоморфологія як наука

Вплив сили ваги і сили обертання впливають на ряд екзогенних факторів . Клімат Землі визначає генетичні типи екзогенних процесів і, почасти, інтенсивність їхнього впливу на земну поверхню. Латеральні зміни клімату визначаються положенням Землі щодо Сонця й утворять планетарну кліматичну зональність.

Зміни клімату з висотою утворюють орокліматичну зональність, що обумовлена ростом тектонічних підняттів і зміною температури атмосфери з висотою. Велике рельєфоутворююче значення мають зміни клімату в часі. Екзогенні фактори . Під екзогенними факторами розуміються процеси рельєфоутворення , обумовлені вивітрюванням, денудацією й акумуляцією.

Вони генетично і причинно зв'язані з ендогенними факторами , приповерхнім гравітаційним полем Землі, її кліматом, а також впливом Сонця і Місяці. Форми рельєфу, в утворенні яких головна роль належить екзогенним процесам, називаються морфоскульптурами. Вивітрювання - сполучення процесів руйнування гірських порід, що складають земну поверхню під впливом зовнішніх оболонок і Сонця. Вони підготовляють матеріал для подальші денудації й акумуляція .

Джерела енергії для процесів вивітрювання - енергія Сонця і фізико-хімічний вплив атмосфери і гідросфери. Клімат визначає виборчий розвиток основних генетичних типів вивітрювання і впливає на швидкість їхнього плину. Денудація по загальному характері впливу - процес зниження земної поверхні. Підрозділяється на загальну, чи площинну, і лінійну, що розвивається вибірково. Акумуляція - процес підвищення земної поверхні. Може бути регіональної і локальний.

Геоморфологія займає важливе місце серед інших природничих наук, які досліджують літосферу та процеси, які зумовлені змінами в ній.

Отже, геоморфологія (від гео ... і морфологія), наука про рельєф суші, дна океанів і морів. Вивчає зовнішній вигляд, походження, вік рельєфу, історію розвитку, сучасну динаміку і закономірності поширення.

Дані геоморфології використовуються при пошуках родовищ корисних копалин, проектуванні доріг і споруджень.

Висновки

Розрізнені відомості про рельєф України та окремих її частин ми знаходимо у працях досить значної групи зарубіжних геологів і географів кінця XVIII - початку XIX ст. Проте безсистемність, а часом і фантастичність цієї інформації створювала спотворену уяву про характер поверхні України (стверджувалося, наприклад, існування єдиного Урало-Карпатського пасма).

Характерною ознакою новітнього етапу розвитку геоморфології є створення спеціальних геоморфологічних підрозділів та груп фахівців по вивченню рельєфу при численних проектних і вишукувальних організаціях, що значною мірою сприяло нагромадженню надзвичайно цінної кількісної і якісної інформації про будову поверхні у фондах, цих організацій.

Методологічною основою всіх геолого-географічних наук, а серед них і геоморфології, виступає діалектичний метод пізнання оточуючого середовища. Він ілюструється взаємним зв'язком природних явищ, взаємодією протилежних сил, стрибкоподібним характером розвитку тощо. Серед універсальних загальнонаукових методів, що використовуються і геоморфологами, відзначимо також історичний (вивчає рельєф у послідовному розвитку), генетичний (вивчає походження окремих форм і типів рельєфу), порівняльно-описовий (виявляє різницю у прояві геморфологічних процесів, вивчає основні фактори формування рельєфу), математичні (забезпечують дослідників кількісною інформацією про рельєф - геометричні, кінематичні та ін.).

Використання герморфологічного методу базується на системному підході, при якому геоморфологічний об'єкт розглядається як наслідок сукупного прояву взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів цілісної природної системи. При цьому обов'язково аналізуються три етапи, що становлять послідовну основу системного підходу: по-перше, визначаються джерела енергії; по-друге, визначаються рельєфотворчі процеси, зумовлені цією енергією; по-третє, наводиться характеристика геоморфологічного об'єкту, створеного згаданими процесами. Прикладами таких геоморфологічних систем можуть бути: річкова долина, льодовик у горах, карстове озеро тощо.

Використана література

1. Кінг Л. Морфологія Землі. -- М.: Прогресс, 1967.

2. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: Донбас, 2004. -- ISBN 966-7804-14-3.

3. Динамическая геоморфология / Под редакцией Г. С. Ананьева и др. -- М.: Издательство МГУ, 1992. -- 448 с.

4. Щукин И. С. Общая геоморфология. -- М.: МГУ, 1975.

5. Геоморфологія. Посібник / За ред. Костенко Н.П. - М., 1999.

6. Основи геології та геоморфології. - М., 1994.

7. Словник-довідник з геоморфології. - М., 2000.

8. Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. -- М.: Недра, 1974. С. 312

Размещено на Allbest.ru