Серед компонентів лісу найбільш стійким до рекреаційного навантаження є деревостан. Спостереженнями встановлено наступний ряд деревних порід за їх стійкістю до рекреації: дуб, в'яз, липа, клен гостролистий, ясен, береза, осика, вільха чорна, сосна і ялина. Але навіть дуб при утворенні дернини і порушенні волого-повітряного режиму ґрунту утворює поверхневу кореневу систему, що має коріння на глибині всього 6-7 см, через що потерпає від конкуренції злакової рослинності. У результаті цього у дібровах із деревостану спочатку випадають граб та інші супутники дуба. Деревостан із багатоярусного перетворюється в одноярусний, а при повноті 0,5 (за зімкнутістю пологу) на деревах дуба з'являються водяні пагони, дерева починають суховершинити та відмирати. У безсніжні зими ґрунт промерзає глибше, що призводить до відмирання коріння, а це викликає масове усихання дерев під впливом шкідників та хвороб.

У рекреаційних лісах під впливом надмірного навантаження на 10-15 днів раніше скидають листя супутники дуба, чим намагаються зменшити шкідливий вплив посухи.

Як відповідна реакція на пониження життєздатності дерев спостерігається зменшення заселеності коріння мікоризоутворюючими грибами. Цей процес іде помітніше у осики і менш помітно - у берези та сосни. Саме тому втрата стійкості осикового деревостану спостерігається при повному витоптуванні на 30-40% площі, тоді як у березняках та сосняках - при 60-75%.

У приміських лісах до негативної дії рекреаційного навантаження додається забруднення атмосфери. Більш чутливими до нього виявляються хвойні породи, у яких поступово притуплюється приріст у висоту, крони становляться більш ажурними, хвоя укорочується, зменшується приріст стовбурів у товщину.

Ущільнення ґрунту призводить до зменшення кількості кореневих волосків, відмирання коріння, що, у свою чергу, зменшує площу живлення дерев у 3-4 рази. Ослаблення дерев супроводжується заселенням їх стовбурними шкідниками, особливо короїдами. На ослаблених деревах сосни, осики поселяється опеньок, який викликає суховерхість, а згодом і відмирання дерев. Шкоду від надмірного рекреаційного навантаження приносить і соснова губка, яка уражує деревостани середнього та старшого віку. На деревах дуба, берези, липи збільшується ураження справжнім та несправжнім трутовиком. Але у цілому дорослі деревостани при однаковому рівні рекреаційного навантаження виявляються більш стійкими, ніж молодняки та середньовікові.

У 60-70-х pp. XX ст. з'явилися публікації, автори яких пропонували класифікувати лісові насадження залежно від різного ступеня антропогенного впливу на них. З'явився термін "дигресія" - від лат. digressio, що означає відхилення, у нашому розумінні - порушення лісу [25].

Більшість дослідників виділяли п'ять фаз (стадій) дигресії (В.П.Кучерявий, 1973, 1981; Г.А.Полякова, 1980; С.А.Диренков, 1983; Л.П.Рисін,1983; А.С.Тихонов, 1983). У ті роки не було єдиного діагностичного підходу до встановлення фаз дигресії. Деякі автори пропонували виділяти менше стадій, наприклад, Е.А.Решас та Є.Є.Палішкіс (1983) - три: слабку, середню та сильну, а Л.В.Крестьяшина та ін.(1985) - чотири: нульову, першу, другу та третю.

Оскільки надґрунтовий покрив є індикатором змін у лісовому насадженні під впливом рекреації, його з долею стежок і потрібно брати разом, щоб установити фазу дигресії лісостану. Такий підхід у Л.П.Рисіна (1983) та А.С.Тихонова (1983), за яким виділяють наступні фази.

Перша - надґрунтовий покрив представлений типовими лісовими видами рослин, стежки відсутні. А.С.Тихонов першу фази називає "відсутністю дигресії", бо деревостан цілком здоровий.

Друга - у складі надґрунтового покриву з'являються лугові види трав та бур'яни, стежки займають до 10 % площі. Як правило, зникають ефемероїди. У дібровах випадають із II ярусу клен, липа, унаслідок чого більше розростається підлісок. Рекреаційне навантаження лежить у межах 2-10 люд*год*га^-1.

Третя - типовий для даних лісорослинних умов надґрунтовий покрив зберігається на 50-60 % площі ділянки, а решту площі займають лугово-лісові види та бур'яни, стежки - до 20-30 % площі. На 5-30 % площі покрив витоптаний повністю, і у цих місцях відмічається усихання дерев, але їх кількість не перевищує 10%. Зімкнутість пологу знижується до 0,6 - 0,7, тому із надґрунтового покриву зникають тіньолюби - копитень європейський, вороняче око і т.п.

Рекреаційне навантаження досягає 10-30 люд*год.га^-1. Третя фаза вважається критичною. При ній лісостан ще може самостійно виправитися завдяки регулюванню рекреаційного навантаження.

Четверта - рекреаційне навантаження більше ніж 30 люд*год.га^-1. Для цієї фази характерна деградація лісостану, тобто припиняється процес поновлення, підлісок зріджений, а зімкнутість його пологу не перевищує 0,2.

У покрові переважають лугові види. Більшість дерев суховерхі, заселені стовбурними шкідниками, багато дерев сухостійні. Здорові дерева складають не більше 50%, зімкнутість їх пологу становить від 0,7 до 0,4. Лісова рослинність та підстилка зберігаються лише у куртинах підросту, підліску та навколо дерев. Переважають стежки, витоптані галявини. Утворюється деградований тип лісу з невисокою естетичною якістю.

П'ята - зімкнутість пологу деревостану - менше 0,4. Площа ділянки не є лісопокритою. Типові лісові види зберігаються на 5-10 % площі.

4.6 Основні заходи, що підвищують стійкість рекреаційних лісів

Головне в лісогосподарських заходах - не допустити катастрофічного порушення деревостанів.

Висновки

1. Весь комплекс рекреаційних ресурсів можна розділити на три групи: природні (клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинницький і тваринний світ, природні парки і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об'єкти та інші); культурно-історичні (музеї, виставки, театри, археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, етнографічні особливості рекреаційної території, фольклор, центри прикладного мистецтва та інші); соціально-економічні (економіко-географічне положення, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі тощо).

2. До рекреаційних ресурсів пред'являють наступні вимоги: 1) виконання лікувально-оздоровчих функцій; 2) споживання природних цінностей (огляд пейзажів і визначних пам'яток природи, у тому числі заповідних територій); 3) споживання культурних цінностей (огляд пам'ятників історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, виставок, театрів тощо); 4) заняття спортом (пішохідні, водні, лижні, велосипедні, авто- і мотоподорожі, прогулянки, плавання, спортивні ігри і т.п.); 5) аматорські заняття (збирання грибів і ягід, рибальство, полювання та ін.).

3. Рекреаційні ресурси в тій чи іншій мірі визначають формування низки функціональних ланцюгів територіального рекреаційного комплексу, які виступають як регіональні рекреаційні системи. Питоме навантаження на ландшафти визначається кількістю людей на одиницю площини за конкретний відрізок часу (як правило за рік, добу, день, годину). Розрізняють оптимальне навантаження, яке не призводе до порушень; граничне та деструкційне (необоротне, згубне). Найсуттєвішими перешкодами є наступні: негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку, відсутність належної реклами; транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території, низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг, недосконалість нормативно - правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

4. Лісове господарство має досить вагоме значення в системі рекреаційної діяльності. Але разом з тим діяльність людини всебічно впливає на лісові насадження. Головним фактором впливу є перебування у лісі, у результаті якого витоптується живий надґрунтовий покрив, самосів і підріст, порушується лісова підстилка, ущільнюється ґрунт.

Список використаних джерел

1. Бальнеологічні курорти та мінеральні води країн Карпатського регіону. // Довідник 2000. - Ужгород , 2000. - 84 с.

2. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Пробний підручник для учнів 10 -11 класів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с.

3. Бовман Б. // Пропозиції щодо ролі туристичних відділів та управлінь облдержадміністрацій у маркетингу та розвитку туризму. - Львів, 2000. - 37 c.

4. Бондаренко В.Д., Кучерявый В.А., Шудря Ю.В. Ведение хозяйства в рекреационных лесах (на примере зеленых зон городов Тернопольской области): Практ. реком. - Львов: ЛЛТИ, 1986. - 39 с.

5. Высоцкий П.Н. Учение о влиянии леса на изменение среды его произрастания и на окружающее пространство: Курс лесоведения. Ч. II. - М.; Л.: Гослебумиздат, 1950. -104 с.

6. Генсирук С.А., Нижник М.С., Возняк Р.Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987. - 248 с.

7. Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навч. посіб. - Львів: Піраміда, 1996. - 208 с.

8. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. - К., 1990.

9. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.

10. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 рік. - Чернігів, 2003. - 186 с.

11. Закарпаття в цифрах і фактах. // Інформаційно-статистичний довідник . - Ужгород , 1999. - 51 с.

12. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Зелений туризм на Чернігівщині. - Чернігів, 2003. - 100 с.

13. Кондратюк Є.М., Харкота Г.І. Словник-довідник з екології. К., 1987.

14. Курортно-рекреаційні зони Закарпаття. // Довідник 2000. - Ужгород, 2000. - 235 с.

15. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2001. - 500 с.

16. Кучерявый В.А. Зеленая зона города. - К.: Наукова думка, 1981. -248 с.

17. Липа О.Л. Визначні сади і парки України та їх охорона. -- Київ: Вид-во Київського університету, 1960. -- 174с.

18. Лісове господарство України. - К.: Держкомлісгосп України, 2003. - 24 с.

19. Лісове господарство України: проблеми та перспективи. - К.: Міжвідомча аналіт.-консультат. рада з питань розвитку продукт, сил і вироби, відносин, 2003. - 178 с.

20. Лісовий кодекс України. - К.: Мін. лісгосп України, 1994. - 56 с.

21. Марчак А.В. Ліс і довкілля. - Вінниця, ВДСТІ, 1998, - 199 с.

22. Машинский Л.О. Город и природа. - М.: Стройиздат, 1973. - 227 с.

23. Мацола В.І. Рекреаційно - туристичний комплекс України. - Львів, 1997. - 259 c.

24. Мінеральні води Закарпаття. Питне лікувальне використання. Ужгород, 1997. - 174 с.

25. Молчанов А.А. Влияние леса на окружающую среду. - М.: Наука, 1973.-360 с.

26. Молчанов А.А. Воздействие антропогенных факторов на лес. - М.: Наука, 1978.-139 с.

27. Новиков Г.А. Основи общей зкологии. Л., 1979.

28. Природно-заповідний фонд Чернігівської області /За заг. ред. Ю.О.Карпенка. - Чернігів, 2002. - 240 с.

29. Родічкін І.Д. Лісопарки України. - К.: Будівельник, 1968. - 188 с.

30. Сочка К.А. // Шляхи розвитку рекреаційного комплексу Закарпаття в умовах становлення ринкових відносин : Науковий вісник Ужгородського університету. Серія - Медицина . - Ужгород, 1998. - 162-165 с .

31. Сучасні екологічні проблеми Українського полісся та суміжних територій. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Ніжин, 2001. - 156 с.

32. Фленері Д. Маркетингова стратегія та план діяльності на 2001 рік. Карпатський регіон України : Засідання наглядової ради PRUK - 9802 № 5 від 16.10.2000 року. - Львів, 2000. - 22 с.

33. Чернігівська область (Економіко-географічна характеристика). - К.: Вища школа, 1975. - 175 с.

34. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. -- Київ: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. --1005 с.

35. Шеляг-Сосонко Ю.Р та ін. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. - К.: Хімджест, 2003. - 248 с.

Додаток

Представлена концепція чітко і послідовно враховує значення острова Хортиці у загальнодержавній геополітичній, культурологічній та екологічній системах. Вона розроблена на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1993 року № 254 “Про Національний заповідник “Хортиця”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 202-р “Про затвердження заходів щодо розвитку Національного заповідника “Хортиця” на 2001-2005 роки”, а особливо у відповідності до Указу Президента України № 732/2005 від 29 квітня 2005 року “Про невідкладні заходи щодо розвитку Національного заповідника “Хортиця”.

Метою означеної концепції є розробка комплексу заходів, спрямованих на відродження визначної ролі Хортиці в геополітичному просторі України, формування іміджу острова як культурного та духовного символу єдиної незалежної держави та визначення оптимальної моделі природоохоронної, науково-дослідної, історико-культурної, рекреаційно-туристичної та інженерно-господарської організації його території.

Основні завдання концепції

- проведення науково-пошукових археологічних та гідроархеологічних експедицій, з метою обстеження території, виявлення відповідних об'єктів та з'ясування характеру і стану їхньої збереженості як на самому острові, так і в акваторії Дніпра;

- проведення польових експедицій, з метою дослідження, збереження стану природних комплексів заповідника, та вивчення еталонних ділянок відповідних комплексів в Україні;

- здійснення моніторингових досліджень природних комплексів та історико-культурних пам'яток заповіднику;

- інвентаризація флори та фауни о. Хортиця;

- дослідження розподілу та чисельності тварин за основними класами та їх впливу на екосистему острова;

- розробка заходів по охороні особливо цінних видів тварин і рослин заповіднику;

- підвищення кваліфікації кадрів заповідника;

- залучення фахівців суміжних дисциплін до аналізу історико-культурних та природних пам'яток (геоморфологів, палеозоологів, геоботаніки і т. ін.);

- розробка методики освоєння археологічних пам'яток в умовах рекреаційних зон та створення карти-схеми археологічного зонування рекреаційних зон о. Хортиці;

- розробка програми відтворення історичного ландшафту о. Хортиця;

- створення комп'ютерної бази даних про збереження еталонних степових ділянок заповідника та Запорозької області;

- розробка комплексу заходів щодо запобігання та наслідків ерозії ґрунтів, а також водної та вітрової ерозії, посиленню фактору неспокою (рух автотранспорту), загазованості;

- проведення наукових досліджень доби запорозького козацтва, в бібліотеках, архівах, музеях України та за її межами;

- розробка комплексної програми комплектації фондової колекції заповідника (етнографічні експедиції, робота з колекціонерами та народними майстрами);

- видання поліграфічної продукції (буклетів, монографій, збірників наукових праць) з метою популяризації наукової діяльності заповідника.

З метою організації науково-дослідної роботи в галузі вивчення та дослідження історико-культурного середовища о. Хортиці, передбачається створення мережі відповідних центрів:

- центру дослідження історії запорозького козацтва;

- лабораторії експериментальних досліджень та реставрації;

- біостанції;

- видавничого центру;

- інформаційного центру заповідника.

ІІ. Служба охорони заповідника

Створення служби охорони заповідника передбачає формування спеціального підрозділу (до 70 чоловік), особовий склад якого має пройти відповідну теоретичну підготовку, аби відповідати статусу рейнджерів міжнародного рівня. До охорони заповідника залучатимуться також правоохоронні органи за відповідними угодами. У процесі виконання охоронних функцій проводитимуться дослідження за рівнем антропогенного навантаження у всіх зонах острова, з метою забезпечення ефективного догляду за природним і відтворювальним природно-історичним ландшафтом, а також за повноцінним функціонуванням заповідних та інших об'єктів.

З метою створення умов для оптимального функціонування природного середовища, передбачається:

- встановлення та обслуговування відповідних природоохоронних інженерних комплексів;

- проведення перевірки функціонального зонування території острова з визначенням режиму утримання кожної із них (природно-заповідна, захисно-рекреаційна, рекреаційна, рекреаційно-господарська);

- визначення механізму компенсації за порушення природоохоронного статусу території та введення його в дію;

- проведення охоронних заходів в місцях локалізації особливо цінних видів тварин та рослин;

- припинення функціонування гранітних кар'єрів та очисних споруд Правобережжя, існування яких не відповідає природоохоронному статусу заповідника, з їхньою подальшою ліквідацією.

ІІІ. Збереження та відтворення природно-історичного середовища Хортиці

1. Відтворення степових ландшафтів

Комплекс заходів в напрямку відтворення степових ландшафтів доби запорозького козацтва передбачає:

· відновлення фітоценозів різнотравно-типчаково-ковилового степу на землях, що виведені з сільськогосподарського користування;

· закладка репродуктивного розплідника трав'янистих та деревинних культур;

· закладка експериментальних ділянок з відновлення ґрунтів;

· організація збору та створення фонду насіння трав'янистих видів аборигенної рослинності;

· придбання сільськогосподарської техніки, необхідної для виконання програми по відтворенню історичного ландшафту о. Хортиці доби козацтва;

2. Відновлення лісового фонду острова Хортиці

В цьому напрямку серед першочергових завдань, заповідника є:

- прийом та закріплення лісового фонду острова за Національним заповідником “Хортиця”;

- проведення таксаційних заходів;

- відновлення породного стану лісових насаджень;

- закладання лісорозплідників;

- відновлення дібров;

- поступове виведення лісових культур, що не є типовими для Хортиці;

- створення банку насіння деревинних та кущових порід місцевого походження;

- здійснення біологічних заходів боротьби зі шкідниками;

- розробка комплексу протипожежних заходів;

3. Відтворення тваринного світу

Цей напрямок передбачає:

- облаштування розплідника диких тварин, котрі свого часу мешкали на Хортиці;

- відновлення популяцій аборигенних видів тварин;

- проведення біотехнічних заходів;

ІV. Реконструкція та музеєфікація об'єктів

Консервація, реконструкція та музеєфікація основних історико-культурних об'єктів острова передбачає відновлення:

· культових споруд доби бронзи та скіфів (святилища, курганні групи);

· поселень доби бронзи;

· середньовічного поселення Протолчого;

· козацьких зимівників;

· Скіфського городища (Совутина скеля);

· фортифікаційних укріплень 18 ст.;

· Запорозької верфі 18 ст.;

· укріплення 16 ст. на о. Байда;

· “Царської Пристані” в районі Вирви;

· інших об'єктів, що мають визначне історико-культурне значення.

V. Рекреаційно-туристична діяльність

В галузі рекреаційно-туристичної діяльності Національним заповідником “Хортиця” передбачається організація і проведення комплексного екскурсійного та туристичного обслуговування відвідувачів на підставі оптимальної мережі науково-освітніх, музеєфікованих та рекреаційних об'єктів. З цією метою заплановано:

· здійснення реекспозиції існуючого Музею історії запорозького козацтва:

- розробка архітектурного і художнього рішення експозиції музею;

- створення нових діорам;

- поповнення музейної колекції новими експонатами;

· будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ, який поєднає в своєму складі музейно-експозиційні та рекреаційні об'єкти;

· створення Музей судноплавства та суднобудівництва і Реставраційного павільйону «Запорозька Чайка»;

· створення Музей природи;

· створення Музею археології;

· створення наметового містечка та етнографічного селища на базі існуючих селищ;

· спорудження пам'ятників та пам'ятних знаків видатним козацьким ватажкам.

Названі об'єкти мають сприяти організації та проведенню тематичних екскурсій, творчих виставок і відновленню народних промислів з козацької тематики, а також скликанню наукових конференцій, симпозіумів, семінарів, різноманітних екологічних заходів, а також урочистих державних та фольклорних свят.

Для повноцінного використання рекреаційних ресурсів території острова пропонується:

- організація мережі закладів культурно-побутового призначення (виключно на базі існуючих рекреаційних споруд):

· власне готелі;

· готелі-зимівники;

· кав'ярні;

· кінний театр “Запорозькі козаки”;

· сувенірні лотки.

- створення зон короткочасного відпочинку (на базі існуючих рекреаційних споруд);

- часткове перепрофілювання існуючих закладів санаторного лікування в готелі для туристів з підвищеним рівнем комфорту;

- розробка екскурсійних турів по території заповідника та в акваторії р. Дніпро, в тому числі екологічного спрямування;

- благоустрій пляжних зон;

- поновлення та реконструкція мережі існуючих паркових алей, пішохідних доріг для розвитку водного, підводного, велосипедного та кінного туризму;

- створення мережі об'єктів комерційного призначення (антикварний салон старожитностей та виробів мистецтва, художньо-мистецький виставочний салон, яхт-клуб).

Увесь спектр послуг, що пропонується, повинен діяти у поєднанні з захистом та охороною природно-історичного середовища і аніскільки не суперечити основним напрямкам діяльності заповідника.

VI. Господарська діяльність

Здійснення господарської діяльності в межах заповідника є заходом вимушеним і тимчасовим, який характеризує перехідний період в історії острова. В рамках цього заходу сільгоспугіддя, колись експериментального, а тепер перепрофільованого господарства, поступово, але неухильно перетворюються на історичні природні осередки, шляхом виведення за межі заповідника підприємств, діяльність яких суперечить природоохоронному статусу території, або перепрофілювання їх на об'єкти організованого відпочинку та оздоровлення населення, а також через укладання охоронних угод із землекористувачами Хортиці щодо забезпечення збереженості пам'яток на їхніх землях, згідно ст. 23, 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ від 08.06.2000 р.. Паралельно порушується питання перед Кабінетом Міністрів про поетапне фінансування заходів з відселення мешканців, що проживають на території заповідника.

Серед завдань в сфері розвитку транспортної інфраструктури є:

- відновлення роботи міського транспорту по Хортиці у бік Правого берега;

- будівництво канатної дороги;

- вдосконалення існуючих шляхів та спорудження автозупинок.

VII. Фінансово-економічна діяльність

У цій галузі передбачається:

- визначення обсягу, джерел фінансування та режиму фінансово-економічного забезпечення розбудови заповідника на найближчі 10-15 років;

- розробка пропозицій щодо штату адміністративно-господарчого персоналу;

- розширення структурних підрозділів заповідника:

· єгерська (охоронна) служба;

· реставраційна лабораторія;

· таксидермічна лабораторія;

· біостанція;

· відділ лісу;

· туристичний відділ;

· інші підрозділи;

- розробка механізму дольової участі тимчасових землекористувачів у фінансуванні робіт з благоустрою заповідника;

- визначення організаційних заходів та обсягу витрат на забезпечення діяльності заповідника відповідною матеріально-технічною базою.

Для забезпечення ефективності наукових підрозділів Національного заповідника “Хортиця” планується створення сучасних інформаційно-технічних систем обробки та накопичення наукової інформації, здійснення комп'ютерного обліку фондів музею, наукової бібліотеки та наукового архіву. Комп'ютеризація закладу надасть можливість створити спеціальні внутрішні електронні системи для опрацювання та отримання інформації, а також для збереження даних та обміну між іншими закладами культури.

VIII. Популяризація історичних та екологічних знань

З метою пропаганди природних та історичних реалій Хортиці, намітити ряд наступних заходів:

а) укласти угоди зі ЗМІ про систематичне висвітлення проблем Хортиці, а також давати окремі випуски, де розповідатиметься про історію і сьогодення острова;

б) відкрити окремий сайт по Хортиці, діставши вихід в Інтернет;

в) укласти угоду з міськвно та облвно про регулярні екскурсії до Музею козацтва та по Хортиці, з метою проведення на острові (Протовче) відкритих уроків з ботаніки, зоології, географії та історії;

г) з часом на базі музеїв природи та археології створити спеціальні центри для роботи з населенням, особливо з молоддю у напрямку своєрідного екологічного та історичного всеобучу;

д) заснувати видавничий центр для випуску власної газети (“Добрий день!”), а часом випуску листівок, поштівок, буклетів, путівників тощо.