Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в Україні

У четвертому розділі “Фінансовий менеджмент вищих навчальних закладів” досліджено сутність фінансового менеджменту вищих навчальних закладів, узагальнено процес формування бюджету вищого навчального закладу, визначено методи контроллінгу в системі фінансового менеджменту вищого навчального закладу.

Під поняттям фінансового менеджменту вищих навчальних закладів ми пропонуємо розуміти сучасні методи фінансового управління активами і капіталом ВНЗ, його інвестиціями і грошовими потоками.

Головною метою фінансового менеджменту ВНЗ являється забезпечення максимізації добробуту ВНЗ в поточному і перспективному періоді. Ця мета отримує конкретний вираз у забезпеченні максимізації ринкової вартості освітніх послуг ВНЗ, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників.

Ефективне управління фінансовою діяльністю ВНЗ забезпечується реалізацією ряду принципів, основні із яких представлені на рисунку 1.

Рис. 1. Основні принципи фінансового менеджменту ВНЗ

Характеризуючи загальноприйняту в ринковій економіці вищевикладену мету, фінансового менеджменту потрібно відзначити, що вона вступає у протиріччя із досить поширеною думкою про те, що головною метою фінансової діяльності ВНЗ є максимізація прибутку.

Визначено, що метою фінансового менеджменту є відпрацювання ефективних моделей підвищення якості підготовки спеціалістів з меншою собівартістю, з більшим економічно-фінансовим результатом у вигляді доходу (прибутку) навчального закладу та розширеного відтворення його основного та оборотного капіталу. В процесі дослідження визначено основні завдання фінансового менеджменту, які представлені в таблиці 5.

Технологічно-фінансовий менеджмент передбачає розробку фінансового плану навчального закладу, бізнес-планів щодо впровадження окремих заходів, помісячного і по семестрового бюджетування, що становить предмет діяльності планово-фінансового відділу та забезпечення обліку, що є предметом бухгалтерії. Практика доводить, що завданням фінансового менеджменту вищого навчального закладу є забезпечення оперативного, поточного й річного управління коштами вищого закладу освіти, балансування надходжень і видатків, здійснення розрахунків.

Таблиця 5. Система основних завдань фінансового менеджменту

Головним напрямом сфери фінансового менеджменту є калькулювання й ціноутворення на окремі види освітніх послуг, зокрема - плати за навчання студентів на контрактній основі, за проживання в гуртожитку, при передачі в оренду майна.

В системі бюджетування ВНЗ виділяються два етапи: формування бюджету; облік і контроль виконання бюджету і вироблення управлінських рішень.

Головним внутрішнім розпорядником і контролером діяльності ВНЗ є Рада ВНЗ. Приймаючи річний бюджет, вона колективним рішенням визначає планову структуру доходів і напрямків витрат.

Розглянемо як приклад бюджет університету, який представлено в таблиці 6.

Таблиця 6. Динаміка і структура видатків загального фонду бюджету університету

Дані таблиці показують, що в 2004-2005 роках змінилася динаміка видатків загального фонду бюджету університету, в 2003 році - 1561112 грн., в 2004-му - 4342227 грн., 2005-му - 10952936 грн. Динаміка видатків загального фонду мала тенденцію до збільшення і зросла в 2,5 рази. Змінилася структура видатків загального фонду бюджету університету. З 2004 року з'явилися кошти на 3; 8 статтях. Для вищих навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки кошти почали виділятися за нормативним принципом, що дозволило підвищити ефективність їх розподілу.

Складання бюджету ВНЗ розпочинається із 1 жовтня попереднього року. До 1 листопада формується прогноз загальновузівських програм інвестування, складається прогноз державних і недержавних надходжень. До 1 грудня проект бюджету ВНЗ подається на розгляд першому проректору. В термін до 1 січня бюджет узгоджується із розпорядниками фінансових коштів і в січні виноситься на розгляд Ради ВНЗ.

Оперативне фінансове управління дає можливість визначити пріоритети фінансування, регламентує приватні баланси та визначає структуру використання фінансових доходів та структуру поділу фінансових потоків. Це дає можливість забезпечувати ефективне управління фінансовими потоками.

У вищому навчальному закладі виділяють бюджет підрозділу. Бюджетом підрозділу можна вважати сукупність елементів витрат і доходів, які характеризують його функціонування.

Для підрозділу, який є частиною ВНЗ, необхідно виділити декілька типів бюджету: нормативний повний бюджет; плановий бюджет; фактичний госпрозрахунковий бюджет.

Основою оперативного контроллінгу є система бюджетів, яка дозволяє ректорату оцінювати ефективність управлінських рішень, оптимальним чином розподіляти ресурси між центрами відповідальності, визначати шляхи розвитку ВНЗ і запобігати кризовим ситуаціям. Таким чином, однією із важливих задач оперативного контроллінгу являється розробка, аналіз і контроль бюджетів.

Фінансовий контроллінг представляє собою контролюючу систему, яка забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності ВНЗ, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачених і прийнятих оперативних управлінських рішень, які забезпечують її нормалізацію.

Запропоновано напрямки удосконалення фінансового менеджменту вищих навчальних закладів насамперед:

· відпрацювання ефективних моделей підвищення якості підготовки спеціалістів з меншою собівартістю, з більшим економіко-фінансовим результатом у вигляді доходу (прибутку) навчального закладу та розширеного відтворення його основного та оборотного капіталу;

· оптимізація розподілу ресурсів ВНЗ між центрами відповідальності;

· контроль за дотриманням інтересів ВНЗ в цілому;

· раціональний розподіл прибутку між центрами відповідальності;

Бюджетна система вищих навчальних закладів будується на принципах:

· методичної єдності внутрішніх фінансових систем;

· повноти обліку доходів і витрат;

· розподілу бюджетних повноважень за рівнями керівництва;

· гласності.

Доцільним є здійснення обліку фінансової діяльності ВНЗ з використанням субрахунків окремих робіт. Субрахунок дає змогу виділити доходи і витрати конкретного підрозділу господарської частини, бібліотеки, гуртожитку. Це дасть можливість застосувати певний режим функціонування підрозділів: планування обсягів потреби коштів на окремі види діяльності, відслідкувати формування витрат (здійснити оцінку доцільності, ефективності); впровадити режим економії та внутрішньо університетський господарський розрахунок.

У системі внутрішнього університетського розрахунку фіксація надходжень грошових коштів може здійснюватися трьома способами:

· прямі надходження за цільовим призначенням згідно з договорами замовників (це можуть бути бюджетні й позабюджетні кошти, які надходять під замовлену науково-дослідну роботу або для фінансування діяльності конкретного структурного підрозділу за основним призначенням);

· зарахування частини бюджетних коштів для покриття витрат структурних підрозділів шляхом розподілу їх згідно із планом робіт;

· перерахування від інших підрозділів за надання додаткових послуг.

Позабюджетні кошти, які надходять на централізований субрахунок ВНЗ, мають бути розподілені на три частини: підтримки загальних заходів закладу, служб управління й забезпечення, головних структурних підрозділів (факультетів і кафедр). Цільові рахунки пропонується використовувати на всіх рівнях управління, бо це дієвий спосіб контролю за напрямами використання фінансових ресурсів.

Зазначені напрями удосконалення фінансового менеджменту передбачають розвиток підприємництва, виключення споживацьких настроїв, активізацію ініціативи, стимулювання успішної діяльності структурних підрозділів ВНЗ та окремих осіб професорсько-викладацького складу, створення фонду для преміювання працівників за окремі досягнення (перемога на конкурсах, у системі рейтингової оцінки діяльності підрозділів та окремих працівників).

У п'ятому розділі “Державна політика розвитку фінансового забезпечення вищої освіти і науки в Україні” досліджено стратегію державної політики реалізації фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і наукових розробок в Україні, проаналізовано напрями удосконалення державної регуляторної політики щодо фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки.

Основні напрями державної політики у сфері вищої освіти визначені Конституцією України, законами України “Про освіту” та “Про вищу освіту”, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Вектор сучасної політики і стратегії держави в розвитку національної системи освіти спрямований на її подальшу адаптацію до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське та світове співтовариство.

Прагнучи набути статусу розвиненої країни, Україна підтримує розвиток багатоступеневої системи освіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства, адже за прогнозами ЮНЕСКО, рівня національного добробуту, що відповідає світовим стандартам, досягнуть лише ті країни, працездатне населення яких на 40-60 відсотків будуть становити особи з вищою освітою.

Державна стратегія фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки визначає, що для фінансування ВНЗ і наукових установ можуть залучатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавством. Залучені кошти спрямовані на здійснення статутної діяльності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених законодавством та його статутом.

Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України передбачає створення динамічного ринку освітніх послуг, який є найважливішим принципом управління сучасною освітою. Його побудова передбачає впровадження нових економічних механізмів у цю сферу, нових підходів до процесу регулювання освіти. Перетворення знань в основний суспільний капітал, зростання вигід, пов'язаних з отриманням знань, сприяють визначенню освіти як важливішої і ефективної послуги, як найбільш вигідне вкладання коштів.

Державне регулювання освітньої і наукової діяльності здійснюється використанням багатьох форм впливу на сферу вищої освіти і наукових установ через кредитування, податкове регулювання, державне замовлення, амортизаційну політику, ліцензування.

Ефективним регулятором прямої дії на підготовку фахівців з вищою освітою та здійснення наукових досліджень є державне замовлення і державні закупівлі.

Оскільки економічна роль держави полягає у забезпеченні загальнодержавних потреб на захист населення (особливо інтересів соціально незахищених груп), то державним замовленням як інструментом державного регулювання формуються завдання на підготовку спеціалістів, виконання науково-дослідних робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних та міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод.

Державне замовлення на проведення найважливіших розробок доцільно здійснювати шляхом конкурсного відбору виконавців, надавати адресне пріоритетне фінансування, враховувати їх рейтинг, який визначено при атестації науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій.

Розроблені на національному рівні нормативи витрат на освіту мають передбачати для кожного регіону свій обсяг фінансування. Для цього на регіональному рівні потрібно встановити, по-перше, нормативи витрат за окремими статтями витрат ВНЗ; по-друге, нормативи витрат, необхідних для надання набору освітніх послуг з розрахунку на одного студента. Водночас однією з головних причин невиконання затвердженої системи соціальних нормативів у регіонах була і залишається слабка їх реалізація через відсутність відповідного механізму.

Будівництво постіндустріального (інформаційного соціально-орієнтованого) суспільства в Україні потребує проведення реформ в галузі вищої освіти і науки, що вимагає відповідних фінансових коштів на їх реалізацію. Для цього потрібно підвищити матеріально-технічне забезпечення навчального процесу у ВНЗ та наукових установах; здійснити комп'ютеризацію; визначити перелік і потребу в кадрах із новітніх спеціальностей і масштабів інноваційно-інвестиційного розвитку; розробити та застосувати механізм матеріального заохочування викладачів, поширити державне замовлення на підготовку фахівців з новітніх спеціальностей; поширити державне замовлення на перепідготовку і підвищення кваліфікації фахівців підприємств та установ державного сектора; економічно сприяти розвитку недержавних вищих навчальних закладів; розширити використання пільгового кредитування студентів на період навчання, залучати інвестиції у вищу освіту. Це має бути першим етапом реформаційних процесів.

На другому етапі - удосконалити структуру системи вищої освіти і наукових установ з урахуванням тенденцій формування в Україні інформаційно-технотронного укладу і потреб до неперервної освіти. Стратегія має враховувати вирішення проблем розширення освітянського простору ВНЗ, наукової установи, їх інтеграції у світовий освітянський простір; розширення автономії ВНЗ. Необхідно забезпечити подолання розриву між професійно - кваліфікаційними і освітянськими стандартами шляхом встановлення зворотного зв'язку: “роботодавець - ВНЗ”. На базі цього зв'язку слід впровадити науково обґрунтоване прогнозування потреб у кадрах спеціалістів з конкретних спеціальностей.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми - ефективного фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки, підвищення рівня освітніх послуг і на цій основі - конкурентоспроможності наших спеціалістів на світовому ринку вищої освіти.

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нові напрями вирішення цієї проблеми шляхом формування державної політики, реформування фінансового механізму та основних засад фінансового менеджменту фінансового забезпечення ВНЗ. Отримані наукові результати дослідження, їх узагальнення дають змогу сформулювати наступні висновки і пропозиції, що мають науково-теоретичне й практичне значення:

1. Розроблена структурно-функціональна модель фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки України показує взаємозв'язок між економічним розвитком держави, макроекономічними показниками, якісним рівнем кадрового забезпечення, рівнем науково-технічного прогресу і видатками на освіту і науку. Визначає необхідність взаємодії всіх складових макроекономічного середовища, долучення до участі у підготовці фахівців і розвитку науково-виробничих комплексів, бізнесу, суб'єктів підприємництва, що забезпечить зростання економічних показників держави, добробут населення.

2. Узагальнено міжнародний досвід фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки та проведення державної політики в цій сфері. Проведено порівняльний аналіз щодо частки покриття грошовими ресурсами потреб вищої освіти і науки (частка державного фінансування, позабюджетні надходження, інвестиції, гранти) США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Швеції. Порівняльний аналіз показав, що в США, Франції частка державного фінансування складає відповідно 44 і 46%, у Великій Британії, Німеччині, Швеції 71, 72, 74%. Система вищої освіти США за цієї умови знаходиться на першому місці в світі, щодо конкурентоспроможності, в той час освітня система Німеччини значно відстає навіть від України. Тому в Україні вища освіта і наука може збільшувати фінансові резерви за рахунок позабюджетних надходжень, інвестицій, грантів і забезпечувати успішний розвиток освітньої і наукової сфери.

3. На основі оцінки ситуації у вищій школі уточнено основні напрямки державної політики в освіті, а саме: перехід від принципу утримання вищих освітніх закладів за рахунок державного бюджету до їх державної підтримки у можливих обсягах; розвиток системи державного замовлення на підготовку кадрів; вдосконалення та поглиблення автономії освітніх закладів у галузі фінансів; забезпечення відповідності обсягів і структури підготовки кадрів потребам господарського комплексу держави; підготовка спеціалістів на рівні вимог, які пред'являють роботодавці розвинутих країн; здійснення передачі низки науково-дослідних установ до складу провідних університетів з метою поліпшення матеріально-технічної бази навчального та наукового процесів.

4. Одним із основних методів державного регулювання розвитку системи освіти є система нормативного фінансування освітніх установ і механізмів її реалізації.

В умовах реформування вищої освіти, Болонського процесу в Україні удосконалення вимагають елементи фінансового механізму, а саме приведення у відповідність з ринковою економікою основоположних нормативно-правових документів, їх взаємоузгодженість в частині розвитку автономії ВНЗ, співвідношення обсягів підготовки фахівців за кошти державного бюджету та з інших джерел фінансування, внормування робочого часу науково-педагогічних працівників. В плані економічної складової удосконалення та ефективність управління рухом фінансових ресурсів, аналіз позабюджетної діяльності ВНЗ, що пов'язано із зіставленням витрат та результатів діяльності, ефективним використанням грошових ресурсів.

В методологічному плані проблема розробки нормативів фінансування освітніх установ всіх рівнів і способів реалізації системи нормативного фінансування є досить складною. Методологічна складність проблеми нормативного фінансування посилюється необхідністю вибору оптимальної схеми реалізації механізму нормативного фінансування, який необхідно здійснити, забезпечуючи баланс і погодження інтересів особи, суспільства і держави.

Основою стійкого розвитку системи освіти є інвестиційні процеси, тому удосконалення управління інвестиційними процесами в системі освіти, створення в його рамках механізмів залучення додаткових коштів до сфери освіти являється суттєвим елементом управління його розвитком. Розроблений і випробуваний нами конкурсний порядок фінансування інвестиційних процесів вищих навчальних закладів освіти забезпечує:

· підвищення ефективності витрат бюджетних коштів;

· концентрацію бюджетних коштів на рішення найбільш значних для вищих закладів освіти завдань;

· активізацію діяльності вищих закладів освіти із залученням коштів бюджетів різних рівнів і позабюджетних коштів;

· підвищення термінів реалізації і підвищення результатів інвестиційних проектів.

5. Фінансовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів розпорядниками є одним із основних завдань при визначенні пріоритетів розподілу фінансових ресурсів. Для ефективного виконання цього завдання більшість розвинених країн застосовує програмно-цільовий метод формування бюджетних видатків на фінансування вищої освіти і науки. Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових цілей галузі, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання завдань програми. Розпорядники на підставі плану своєї діяльності на коротко та середньостроковий період розподіляють фінансові ресурси, необхідні для виконання відповідних завдань.

6. Запропоновано удосконалити систему доведення державного замовлення на підготовку спеціалістів для галузей економіки України, а саме: змінити затратний механізм виділення коштів з державного бюджету на цільовий, проводити розрахунок ціни держзамовлення за спеціальностями, обсяг коштів під держзамовлення встановити виходячи з необхідної чисельності випускників за конкретною спеціальністю та ціни державного замовлення за даною спеціальністю, матеріальне становище органу управління вищої освіти поставити в залежність від стану працевлаштування випускників.

7. В умовах Болонського процесу відбуваються докорінні зміни щодо організації навчального процесу, якості освітніх послуг, що вплинуло на обґрунтування вартості навчання. У запропонованій методиці ми врахували ліцензійні вимоги, щодо якості навчальних послуг на освітньо-кваліфікаційному рівні бакалавр 75%, на освітньо-кваліфікаційному рівні спеціаліст 85 %, на освітньо-кваліфікаційному рівні магістр 95% лекційного курсу мають забезпечувати кандидати і доктори наук, врахували рівень доплат за науковий ступінь і вчене звання. Враховано зміну графіку навчального процесу в умовах кредитно-трансфертної системи організації навчального процесу, а саме модульного контролю, відсутність іспитів і заліків у навчальному плані, враховано також коефіцієнт росту цін на енергоносії. Це дозволяє визначити реальну вартість послуги у сучасних умовах.

8. Проведений аналіз наукових праць з проблем фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період свідчить, що обрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Напрацьовано значний теоретичний матеріал стосовно основ діяльності вищих навчальних закладів та наукових установ на ринку освітніх та наукових послуг. Дослідження підтверджують, що, незважаючи на значну кількість наукових праць, ця тема розглядалась не у повній мірі, що зумовлювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми, що визначає необхідність системного наукового аналізу змісту, особливості та механізмів фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки в Україні.

9. Аналіз сучасного фінансового стану вищих навчальних закладів, наукових установ свідчить про те, що для розв'язання проблем вищої освіти і науки необхідно сформувати цілісну політику їх розвитку. Основне завдання при цьому - оптимізація структури освітніх закладів, фінансових та кредитних джерел їхнього розвитку.

Проведення структурно-функціональних перетворень в сфері вищої освіти має значний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні. Принципи здійснення структурно-функціональних перетворень можуть бути реалізовані через наступні механізми управління:

· розробка нормативів бюджетного фінансування і механізму нормативного фінансування державного закладу на освітні послуги з урахуванням взаємодії бюджетів різних рівнів;

· підвищення якості підготовки і ефективності використання випускників освітніх установ в галузях національної економіки і регіонах за рахунок державного замовлення, інтеграції освітніх установ різних рівнів нових форм взаємодії освітніх систем і регіональних господарських комплексів;

· впорядкування номенклатури освітніх послуг, які надаються за рахунок коштів різнорівневих бюджетів, державне регулювання і стимулювання платних освітніх послуг;

· розробка систем стимулювання діяльності освітніх установ, ефективно використовуючи державну і муніципальну власність, яка знаходиться в їх оперативному управлінні.

10. Дослідження теоретичних основ фінансового менеджменту вищих навчальних закладів показує, що в сучасних умовах основою стабільності фінансового стану вищих навчальних закладів є фінансовий аналіз, стратегічне планування, система контролю, інформаційне та технологічне забезпечення фінансово-господарської діяльності, як результат цього забезпечуватиметься ефективний розвиток вищих навчальних закладів.

Запропоновано напрями удосконалення фінансового менеджменту ВНЗ, а саме: відпрацювання ефективних моделей підвищення якості підготовки спеціалістів з меншою собівартістю; забезпечення розробки фінансового плану ВНЗ, забезпечення оперативного, поточного й річного управління коштами ВНЗ, здійснення обліку фінансової діяльності ВНЗ з використанням субрахунків окремих робіт.

11. Видатки на освіту є значною мірою витратами на споживання, їхня сутність як капіталовкладень у людський капітал надзвичайно важлива. Однією з характерних особливостей інвестицій в освіту є значна тривалість періоду окупності й обмеженості для позик у рахунок майбутнього людського капіталу зумовлюють повне або значне субсидування державних видатків на освіту. В Україні можна було б застосувати деякі елементи системи податкових пільг на освітні послуги, взявши за критерії визначення розміру таких пільг рівень доходу претендента чи його сім'ї та успішність навчання. Гранти і знижки в оплаті повинні застосовуватись як заохочення для найталановитіших студентів, а кредити - як забезпечення можливості здобути вищу освіту. Збільшення диференціації видів державної фінансової допомоги студентам в Україні підвищило б освітній рівень населення в країні, могло б стати значним стимулом економічного зростання нашої країни.

Важливою складовою фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки є позабюджетні джерела фінансування. Проте надмірна комерціалізація вищої школи і науки може негативно впливати на основну діяльність. Виходячи з принципу соціальної справедливості доцільним є введення диференційованої оплати за навчання для різних категорій студентів.

12. Негативним явищем є надмірна диференціація регіонів за потенціалом вищої освіти (чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення України). У ряді регіонів цей показник станом на початок 2005/2006 навчального року вищий за середній по Україні. Це місто Київ (на 47,8%), Харківська (на 33,2), Донецька (на 22,0), Дніпропетровська (на 20,0), Одеська (на 16,7) та Львівська (на 16,0) області. В інших регіонах цей показник значно нижчий Чернігівська (на 27,6), Чернівецька (на 31,7), Черкаська (на 26,7), Житомирська (на 22,7). Наслідком такої диференціації є мотивовані освітнім чинником міграційні потоки молоді до цих регіонів. Тому в цих регіонах гостро постає проблема працевлаштування молоді після закінчення ВНЗ. Вирішенню цієї проблеми може сприяти процес делокалізації вищих навчальних закладів, який полягає в тому, що провідні вищі навчальні заклади, гарантуючи якість освіти, створюватимуть факультети, центри, інститути без статусу юридичної особи у віддалених регіонах з низьким потенціалом вищої освіти. Це сприятиме соціальному захисту молоді, яка, маючи фінансові труднощі, хоче здобути вищу освіту з певних спеціальностей.

13. Доцільним є формування високоефективної системи освіти відповідно до сучасних вимог рівня знань, розвитку високопрофесійних вмінь та підвищення рівня фундаментальної та прикладної наук; реформування вищої освіти, в тому числі шляхом здійснення переходу від утримання вищих навчальних закладів як бюджетних установ до оплати державного замовлення на підготовку спеціалістів на договірних і конкурентних засадах з одночасним наданням цим закладам більшої економічної самостійності; реалізація комплексної програми забезпечення вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін; забезпечення реалізації в Україні положень Болонської декларації.

14. В умовах ринкових перетворень система освіти має бути орієнтована не тільки на замовлення з боку держави, але і на постійно зростаючі суспільні потреби, на певні інтереси сімей, місцевих співтовариств, підприємств. Саме орієнтація на реальні інтереси сімей, місцевих співтовариств, підприємств та реальні потреби конкурентних груп споживачів освітніх послуг може створити основу для залучення додаткових матеріально-технічних і фінансових ресурсів у системі освіти. Визначаючи нові принципи фінансування вищої освіти, необхідно виходити з того, що схема фінансування розглядається як механізм виявлення та оптимального задоволення потреб кожного із споживачів освітніх послуг і їх результату - підготовленого фахівця. На сучасному етапі розвитку економіки фінансування системи освітньої сфери повинно забезпечити її відповідність поточним і перспективним потребам особистості, підприємства, держави, суспільства.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Боголіб Т. М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період. - К., 2006. - 324 с.(36,2 др. арк.)

2. Боголіб Т. М. Принципи управління вузом. - К., 2004. - 216 с.(10 др. арк.)

3. Боголіб Т. М. Система і методи фінансового аналізу фінансово-господарської діяльності ВНЗ // Фінанси України. - 2006. - № 5. - С.50-63. (0,64 др.арк.)

4. Боголіб Т. М. Фінансування наукових розробок // Фінанси України. - 2005. - № 12. - С. 52-60. (0,44 др.арк.).

5. Боголіб Т.М. Фінансування освіти за кордоном // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С. 132-140. (0,52 др.арк.).

6. Боголіб Т. М. Фінансування науки за кордоном // Фінанси України. - 2005. - № 4. - С. 46-54. (0,52 др.арк.).

7. Боголіб Т. М. Удосконалення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти // Фінанси України. - 2005. - № 2. - С. 106-114. (0,52 др.арк).

8. Боголіб Т. М. Формування бюджету вищого навчального закладу //Фінанси України. - 2004. - № 10. - С. 95-103. (0,52 др.арк.).

9. Боголіб Т. М. Оперативне фінансове управління вищим закладом освіти //Фінанси України. - 2004. - № 6. - С. 46-53. ( 0,48 др.арк.).

10. Боголіб Т. М. Управління фінансами вищих навчальних закладів //Фінанси України. - 2003. - № 9. - С. 26-32. ( 0,42 др.арк.).

11. Боголіб Т. М. Фінансове забезпечення науково-технічної сфери вищих навчальних закладів // Підприємництво, господарство, право. - 2006. - №10. - С. 170-176. (0,48 др. арк.).

12. Боголіб Т. М. Характер і особливості ринкових відносин у системі вищої школи // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №8. - С.57-62. ( 0,42 др.арк.).

13. Боголіб Т. М. Організація ефективної діяльності вищих навчальних закладів // Підприємництво, господарство, право. - 2006. - №7. - С. 122-128. (0,48 др.арк.).

14. Боголіб Т. М. Механізм комерціалізації вищих навчальних закладів //Підприємництво, господарство, право. - 2006. - №6. - С. 167-170. (0,4 др.арк.)

15. Боголіб Т.М. Освітній трансферт як метод управління розвитком системи вищої освіти //Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №10. - С.140-146. (0,52 др.арк.)

16. Боголіб Т. М. Інвестиційні процеси в системі вищої освіти //Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 8.- С. 82 - 86. (0,4 др.арк.).

17. Боголіб Т. М. Науково-методичне обґрунтування вартості платних послуг освітніх установ // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 7. - С. 92-99. (0,53др.арк.).

18. Боголіб Т. М. Економічні підходи до управління конкурентоспроможності вищої освіти України // Наукові праці Східноукраїнського національного університету. Економіка. - 2006. - №2. - С.47-54. ( 0,47 др.арк.).

19. Боголіб Т. М. Система оподаткування державних ВНЗ // Стратегія розвитку України: науковий журнал. - 2006. - №1. - С. 44-50. ( 0,51 др.арк.).

20. Боголіб Т.М. Підприємницька діяльність вищого закладу освіти //Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, серія 18 Економіка і право, випуск 4 - 2006. - С. 28-39. (0,62др.арк.).

21. Боголиб Т.М. Предпринимательские аспекты интеграции науки, образования и бизнеса //Економіка: проблеми теорії та практики. Випуск 218. - 2006. - С. 164-177. (0,6др.арк.).

22. Боголіб Т.М. Роль контроллінгу в трансформаційній економіці// Нова парадигма. - 2006. - спецвипуск. - С. 265-267. ( 0,4 др.арк.).

23. Боголіб Т. М. Умови ефективності інноваційних педагогічних процесів у системі вищої освіти // Гуманітарний вісник. - 2006. - спецвипуск. - С. 65-70. ( 0,48 др.арк.).

24. Боголіб Т.М. Методи контроллінгу в системі фінансового менеджменту ВНЗ // Економіка і підприємництво. - 2005. - №15. - С. 130-149. ( 0,9 др.арк.).

25. Боголіб Т. М. Гармонізація вищої освіти в умовах реформування //Гуманітарний вісник. - спецвипуск. - 2005. - С.36-43. ( 0,54 др.арк.).

26. Боголіб Т. М. Фінансові ризики в системі освіти // Науковий вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. - 2005. - № 3. - С.3-7. (0,4 др.арк.).

27. Боголіб Т. М. Розширення ринкових відносин навчальних закладів в умовах перехідної економіки // Наукові засади економіки і управління освітою: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції аспірантів та вчених 14 квітня 2004 р. - С.31-35. ( 0,4 др.арк.).

28. Боголіб Т. М. Проблеми підготовки викладачів економічних дисциплін //Перспективи і проблеми підготовки викладачів економічних дисциплін: матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції аспірантів та вчених м. Переяслав-Хмельницький, 2003 р. - С. 16-18. ( 0,4 др.арк.).

Размещено на Allbest.ru