Фінансова діяльність держави

7.5 Юридичний факт

Юридичний факт, як правова підстава виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин.

Юридичний факт - конкретна життєва обставина, з якими норми права зв'язують появу, зміну чи припинення податкових правовідносин. Вони являють собою:

по-перше, факти реальної дійсності;

по-друге, факти, передбачені нормами податкового права;

по-третє, спричиняють визначені юридичні наслідки.

Класифікація юридичних фактів може здійснюватися по різних підставах.

I. За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі - юридичні факти, з якими норми права зв'язують появу податкових правовідносин;

2) правозмінюючі - юридичні факти, з якими норми права зв'язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпинені - юридичні факти, з наявністю яких норми права зв'язують припинення податкових правовідносин.

II. По вольовій ознаці:

1) дії - юридичні факти, що є результатом вольового поводження людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій - дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм чи норм, що не суперечать їм;

б) неправомірні дії - дії, що порушують вимоги закону і не відповідають розпоряджень правових норм. На підставі правових норм приймаються індивідуальні податкові акти як правомірні юридичні дії, спрямовані на появу, зміну чи припинення конкретних податкових правовідносин;

2) події - явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єктів податкових правовідносин (смерть і народження людини зв'язуються з припиненням податкових правовідносин чи зміною їхнього режиму; стихійні лиха можуть з'явитися передумовою введення надзвичайних податків і т.д.).

7.6 Джерела податкового права

Джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можуть бути розділені за декількома принципами:

I. На підставі владно-територіальної ознаки (в основному це стосується видів нормативних актів):

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. По характеру правових норм:

1. Нормативні - акти, які містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

Податкове законодавство України складається з:

· Конституції України;

· Податкового кодексу України. Цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства;

· Митного кодексу України;

· Законів України з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи);

· чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування;

· нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи;

· рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

7.7 Принципи податкового законодавства України

Згідно з п. 4.1. ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

· загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені ПК України, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

· рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

· невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

· презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

· фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

· соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

· економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

· нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

· стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

· рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

· єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Система податкового права. Податкове право включає досить велику сукупність фінансових норм, які об'єднані у визначену систему. Ця система розбита на певні групи, які характеризуються специфічними особливостями, логічною структурою, об'єктивним складом.

Система податкового права - об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру податкового права, зміст і особливість розміщення норм, що регулюють податкові правовідносини.

Систему права можна трактувати в широкому та вузькому значеннях.

В вузькому розумінні - це сукупність податків, зборів, платежів, яка виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів акумуляції доходів держави.

В широкому розумінні податкова система є сукупністю законодавчо закріплених у державі податків, зборів і платежів; принципів, форм і методів їх установлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Система податкового права включає:

· загальну частину. Загальна частина податкового права акумулює інститути, які закріплюють загальні підходи до регулювання системи оподатковування, що мають відношення до усіх видів податків і зборів, до всіх норм Особливої частини. У Загальну частину включаються норми, які визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи правового механізму податку, підстави відповідальності за порушення податкового законодавства, усунення подвійного оподатковування тощо.

· особливу частину. Особлива частина податкового права включає систему інститутів, які деталізують податкову систему в цілому та визначають конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме Особлива частина і охоплює правові механізми елементів податкової системи.

Ключовим поняттям податкової системи є поняття податку.

7.8 Поняття, ознаки та функції податку. Класифікація податків і зборів

Згідно з п.6.1. ст. 6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 6.2. ст. 6 ПК України збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому ПК України порядку, становить податкову систему України.

Ознаки податку:

· вид платежу, закріплений актом компетентного органа державної влади;

· нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження податку у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб;

· безумовний характер, що означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави;

· обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету;

· безповоротний характер податку;

· платіж у грошовій формі. Внесення податку в бюджет відбувається в грошовій формі;

Функції податку. Функції податків можна згрупувати в два блоки:

1. Основні. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансових (регулюючу і контрольну). Саме на базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цільний комплекс.

До основних функцій належать:

· фіскальна (лат. fiscus - державна скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства;

· регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави;

· контрольна функція реалізується в ході оподатковування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

2. Додаткові. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для усіх видів податків, те додаткові мають відтінок факультативності і не обов'язково представлені у всіх податках.

Додаткові функції податку утворять підсистему, що охоплює кілька видів функцій:

· розподільна функція являє собою своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючої, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т.д.). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків;

· стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для чи розвитку згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути зв'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподатковування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої;

· накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну - з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з яким зв'язано їхнє виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона носить тимчасовий характер, виступає етапне, реалізуюче насичення бюджету на визначений період. Кінцева мета податків - не тільки сформувати бюджет, але і сформувати мети, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому випадку мова йде про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т.д. Здійснити це можна шляхом чи диференціації зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функція дуже тісно зв'язана зі стимулюючої, але є більш глобальної й узагальнюючий. Крім того, якщо стимулююча функція зв'язана з процесом, діяльністю платників, те накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мета діяльності і має більш статичний характер.

7.9 Загальні засади встановлення податків і зборів

Згідно з п. 7.1. ст. 7 ПК України під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:

· платники податку. Згідно п. 15.1. ст.. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.;

· об'єкт оподаткування. Згідно з ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути:

ь майно, товари, дохід (прибуток) або його частина;

ь обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

ь операції з постачання товарів (робіт, послуг);

ь інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку;

· база оподаткування. Згідно з п. 23.1. ст. 23 ПК базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини щодо якої застосовується ставка податку. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування;

· ставка податку. Згідно з п. 25.1. ст. 25 ПК України ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Розрізняють:

ь базову (основну) ставку податку. Згідно з п. 26.1. ст. 26 ПК України базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

ь граничну ставку податку. Згідно з п. 27.1. ст. 27 ПК України граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

ь абсолютну (специфічну) ставку податку. Згідно з п. 28.1. ст. 28 ПК України абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

ь відносну адвалорну ставку податку. Згідно з п. 28.2. ст. 28 ПК України відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування;

· порядок обчислення податку. Порядок обчислення суми податку регулюється ст. 29 ПК України. Згідно з п. 29.1 ст. 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.;

· податковий період. Згідно з п. 33.1. ст. 33 ПК України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Види податкового періоду. Згідно з п. 34.1. ст. 34 ПК України податковим періодом може бути:

ь календарний рік;

ь календарний квартал;

ь календарний місяць;

ь календарний день.

· строк та порядок сплати податку. Згідно з п. 31.1. ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 32.1. ст. 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

ь відстрочки;

ь розстрочки;

ь податкового кредиту.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

Порядок сплати податків та зборів передбачено ст. 35 ПК України.

Згідно з п. 35.1. ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

7.10 Види податків та зборів

В Україні встановлюються такі види податків та зборів:

· загальнодержавні. До них належать податки та збори, що встановлені ПК України і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом;

· місцеві. До них належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених ПК України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п. 9.1 ст. 9 ПК України до загальнодержавних належать такі податки та збори:

· податок на прибуток підприємств;

· податок на доходи фізичних осіб;

· податок на додану вартість;

· акцизний податок;

· збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

· екологічний податок;

· рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

· рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

· плата за користування надрами;

· плата за землю;

· збір за користування радіочастотним ресурсом України;

· збір за спеціальне використання води;

· збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

· фіксований сільськогосподарський податок;

· збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

· мито;

· збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

· збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Згідно з п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належать:

· податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

· єдиний податок.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих зборів належать:

· збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

· збір за місця для паркування транспортних засобів;

· туристичний збір.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Нормативні акти і література

1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №37-38. - Ст. 189, Ст. 2047.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Там само. - 1997. - №24. - Ст. 170. Про Національний банк України: Закон України від 20.05. 1999 р. // Там само. - 1999. -№29. -Ст. 238.

3. Про структуру бюджетної класифікації: Постанова Верховної Ради України від 12.07.1996 р. // Там само. - 1996. - №42. - Ст. 208.

4. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. // Офіц. вісн. України. - 2002. -№14. -ст. 734.

5. Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; За ред. М.П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 320 с. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украйни / Кол. авт.: Г.В. Бех, Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко и др.; Под общ. ред. д. ю. н., проф. Н.П. Кучерявенко. - Харьков: Одиссей, 2005. - 600 с. Музика О.А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 344 с. Цыпкин С.Д. Доходи государственного бюджета СССР. Правовне вопросн. - М.: Юрид. лих, 1973. - 222 с.

6. Положення про єдиний казначейський рахунок: Наказ Державного казначейства України № 122 від 26.06. 2002 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 30. - Ст. 1433.

7. Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету: Наказ Державного казначейства України № 89 від 25.05.2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 24. - Ст. 1609.

8. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 9. - Ст. 414.

9. Порядок обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України: Наказ Державного казначейства України № 136 від 09.08.2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 35. - Ст. 2373.

Размещено на Allbest.ru