Місцеві фінанси

2. Капітальні - передбачають цільове використання одержаних коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують. До капітальних трансфертів належать:

— субвенції, одержані з Державного бюджету;

— субвенції, одержані з республіканського бюджету АРК, обласних, міських (міст Києва та Севастополя) бюджетів

— субвенції, одержані з районних та міських бюджетів, крім міст районного підпорядкування;

— надходження лишків доходів до бюджету АРК, обласних, міських бюджетів;

— надходження лишків доходів до районних та міських бюджетів.

Бюджетний кодекс України передбачає такі типи бюджетних трансфертів:

Стаття 97. Трансферти, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Стаття 98. Дотація вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районним бюджетам.

Стаття 99. Дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим та обласним бюджетам.

Стаття 100. Кошти, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджетів.

Стаття 101. Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами.

Стаття 102. Субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту.

Стаття 103. Субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок наданих державою податкових пільг.

Стаття 104. Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування.

Стаття 105. Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів.

Стаття 106. Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Стаття 107. Субвенції на виконання інвестиційних проектів з місцевих бюджетів.

Регулювання міжбюджетних відносин як елемент бюджетного процесу застосовується на всіх його етапах, крім останнього (складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету).

3. Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах можуть бути згруповані в три основні моделі:

· Перша модель ґрунтується на повному розмежуванні окремих податків між різними адміністративними рівнями влади і на закріпленні їх у законодавчому порядку за відповідними рівнями системи бюджетів. Така модель частково характерна для США.

· Друга модель ґрунтується на зафіксованому в законодавстві пайовому розподілі основних податків між різними адміністративними рівнями влади і на відповідному закріпленні цих часток за рівнями системи бюджетів. Ця модель частково характерна для ФРН. У такий спосіб у цій країні розподіляється ПДВ.

· Третя модель характеризується застосуванням різними рівнями влади спільної бази оподаткування. При цьому кожен рівень влади встановлює власну ставку на основі однієї бази оподаткування. Загальна ставка оподаткування, таким чином, є сумою податкових ставок різних рівнів влади. У такий спосіб розподіляється прибутковий податок у Швеції.

У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується домінуюча частина доходів місцевих бюджетів (на Мальті - 98%, у Румунії - 79, у Латвії - 68, у Словенії - 67, у Великобританії - 77, у Нідерландах-60%).

За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція до спрощення системи трансфертів, зменшення чисельності їх видів. Йде процес заміщення спеціальних трансфертів загальними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало вимогою Європейської хартії місцевого самоврядування.

Тема 7 Державна регіональна фінансова політика та механізм фінансового вирівнювання

1. Державна регіональна фінансова політика: поняття, цілі, завдання

Державна регіональна фінансова політика входить до складу державної регіональної економічної політики і являє собою систему заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Головним елементом у системі заходів державної регіональної фінансової політики є систематичне надання центральною владою допомоги владним органам тих територій, котрі не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій.

Основні завдання державної регіональної фінансової політики:

1. Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити, що обов'язок центральної влади - забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій території країни.

2. Визначення переліку та класифікації регіонів і територій України на основі об'єктивних критеріїв. Встановлення переліку регіонів і територій, які потребують фінансової підтримки центральної влади.

3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організації та досягнення цілей державної регіональної фінансової політики щодо: територіального планування, програм соціально-економічного розвитку регіонів, організації міжнародних зон економічного співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу (вільних, спеціальних, офшорних, торгових зон, зон прикордонного співробітництва та преференцій), організації міжкомунальних і міжрегіональних горизонтальних об'єднань та їх асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади.

4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів досягнення цілей державної регіональної фінансової політики. Зокрема:

· спеціальні бюджетні режими для місцевої влади: преференції, кредити за зменшеними процентними ставками;

· податкові пільги й повне звільнення від оподаткування підприємств. які сприяють розширенню зайнятості в депресивних регіонах;

· зниження орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками;

· надання земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно;

· створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу.

2. Вертикальний та горизонтальний фіскальний дисбаланс та міжбюджетний перерозподіл ресурсів від “багатих” до “бідних” у фінансовому розумінні регіонів

Вертикальний фіскальний дисбаланс - це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, з обсягами завдань та обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенцій між центральною, регіональною і місцевою владами. Це означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг на рівні мінімальних стандартів, гарантованих державою.

Цей вид дисбалансу можна усунути кількома шляхами:

· центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти на себе частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків того рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс;

· запровадження тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс додаткових податків або підвищення податкових ставок в межах відповідних територій;

· передача центральною владою частини своїх податків тому рівню влади, який має такий дисбаланс;

· за рахунок надання центральною владою грантів (грошових допомог із спеціального фонду), субсидій та інших трансфертів.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс - це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня тому обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього ж рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів, визначених законодавством.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси виникають тому, що існують так звані “бідні” і “багаті” території, а також тому, що деякі території мають більші потреби, ніж інші.

Чинники, що впливають на виникнення горизонтальних фіскальних дисбалансів: демографічний фактори, нерівномірне розміщення продуктивних сил на території держави, що призводить до нерівномірного розміщення податкової бази, кліматичні, географічні, екологічні фактори

3. Зарубіжний досвід фінансового вирівнювання та проблеми становлення фінансового вирівнювання в Україні

Проблеми фінансового вирівнювання в усіх зарубіжних країнах викликають гострі політичні дискусії. І це зрозуміло, адже мова йде про те, що одні території мають бути фінансовими донорами інших.

У зарубіжній практиці склалося кілька основних форм фінансового вирівнювання.

— вертикальне фінансове вирівнювання,

— горизонтальне фінансове вирівнювання,

— вирівнювання доходів та вирівнювання видатків місцевих органів влади.

Основними методами фінансового вирівнювання є:

— запровадження фондів фінансового вирівнювання,

— загальних і спеціальних трансфертів,

— розподілених і переданих податків.

Розрізняють два основні види систем фінансового вирівнювання:

— Перший вид полягає у акумулюванні фінансових ресурсів у бюджеті центрального уряду, з подальшим перерозподілом на користь окремих територій, які потребують допомоги.

— Другий вид систем фінансового вирівнювання ґрунтується на засадах самофінансування, тобто необхідні для вирівнювання ресурси акумулюються в спеціальних фондах самими територіями без участі бюджету центрального уряду.

Тема 8 Управління місцевими фінансами. Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів та їх роль у економічному розвитку регіонів України

1. Принципи, суб'єкти, об'єкти та інструменти управління місцевими фінансами

Управління місцевими фінансами - це формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств.

Управління у сфері місцевих фінансів здійснюється у відповідності до принципів місцевого самоврядування в Україні:

— народовладдя,

— законність,

— гласність,

— колегіальність,

— поєднання місцевих і державних інтересів,

— виборність,

— правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність.

Суб'єкти управління місцевими фінансами - територіальні громади та вибрані ним представницькі органи.

Об'єктом управління виступають фінансові відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів на місцевому рівні.

Сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють управління місцевими фінансами, утворює фінансовий апарат.

Під компетенцією місцевих органів влади розуміють коло повноважень, якими вони наділяються законом для виконання покладених на них функцій.

Основні завдання місцевих органів влади в галузі фінансів спрямовані на складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за цільовим, раціональним, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів, створення належних фінансових умов для виконання функцій місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, їхніми виконавчими органами, а також підприємствами, організаціями та установами місцевого підпорядкування.

Основні методи управління

— фінансове планування та прогнозування;

— оперативне управління;

— стимулювання;

— фінансовий контроль.

Планування займає центральне місце в управлінні фінансами. Об'єктом планування є місцеві фінансові ресурси, а результатом - складання фінансових планів, зведених балансів фінансових ресурсів територій.

Розрахунки фінансових показників ґрунтуються на використанні різних методів, серед яких найважливіші такі: метод екстраполяції, нормативний, математичного моделювання, балансовий.

Метод екстраполяції полягає в тому, що фінансові показники визначаються на основі їх динаміки, виходячи з показників звітного періоду.

Нормативний метод ґрунтується на використанні встановлених норм і нормативів.

Суть методу математичного моделювання полягає в побудові моделей, що імітують здійснення реальних економічних і соціальних процесів.

Балансовий метод застосовується для узгодження напрямів використання фінансових ресурсів із джерелами їх формування, взаємозв'язків усіх підрозділів фінансових планів.

Під час прогнозування використовується великий обсяг інформації, що дає змогу більш глибоко оцінити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обґрунтуванні рішення. Прогнозування здійснюється за допомогою таких методів: експертна оцінка, аналіз тенденцій, детерміністичний метод, економічне моделювання, аналіз фінансового впливу.

Метод прогнозування	Опис	Приклад чи використання	Коментарі
Експертна оцінка	"Експерт" пропонує найкраще припущення про майбутні доходи/видатки, покладаючись на свої спеціалізовані знання	Часто використовується для приблизної оцінки суми запозичень
Аналіз тенденцій	Минулі тенденції надають основу для прогнозування майбутніх змін	Підходить для оцінки доходів, які є постійними, щороку змінюються на постійну величину чи розвиваються в передбачуваному напрямі	Важливо також розглядати зміни, які ще не знайшли відображення в минулих тенденціях (наприклад, зміни в базі оподаткування)
Детерміністичний підхід	Припускається постійність відношень між прогнозованою перемінною та певним іншим фактором (наприклад, економічним чи демографічним перемінним фактором)	Може використовуватися для оцінки податків, пов'язаних з конкретною кількістю проданих чи куплених товарів або видатків, що пов'язані зі стандартом надання послуг на певному рівні	Потребує прогнозування стосовно відповідних пов'язаних факторів
Економетричнє моделювання	Установлює відношення між перемінною доходу чи видатку та рядом "причинних" чи “пояснювальних“ факторів	Використовується щодо перемінних, що знаходяться під впливом циклічних змін	Математично складне та потребує великої кількості даних
Аналіз фінансового впливу	Розглядає прямий та "опосередкований" вплив на доходи та видатки, що стосується нового розвитку	Використовується для прогнозування додаткових податкових надходжень та видатків на послуги, які спричинилися будівництвом нового житла	Використовує прості математичні розрахунки, такі як множення питомих витрат на приріст населення.

Стимулювання в системі управління є одним із найважливіших методів управління місцевими фінансами, тому що саме стимулювання покликано забезпечити розвиток тих явищ і процесів, які мають на цьому етапі пріоритетне значення, або які за інших однакових умов мають недостатньо сприятливі умови для саморозвитку. Стимулювання здійснюється через надання пільг за податками, пільгове кредитування та інші фінансові методи.

2. Організація фінансового контролю на місцевому рівні

Контроль за виконанням місцевих бюджетів здійснює відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради, які самостійно визначають організаційні фірми здійснення такого контролю.

Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:

1. За часом проведення контролю:

* попередній;

* поточний;

* наступний.

2. За суб'єктами контролю:

— фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

— фінансовий контроль Адміністрації Президента України;

— фінансовий контроль органів виконавчої влади;

— фінансовий контроль фінансово-кредитних органів;

— відомчий фінансовий контроль;

— внутрішньогосподарський фінансовий контроль;

— громадський фінансовий контроль;

— аудиторський фінансовий контроль.

3. За формою проведення:

— обов'язковий або зовнішній;

— внутрішній або ініціативний.

4. За сферою фінансової діяльності:

— бюджетний;

— податковий;

— валютний;

— кредитний;

— страховий;

— інвестиційний;

— контроль за грошовою масою.

5. За методами проведення:

— перевірки;

— обстеження;

— нагляд;

— аналіз фінансової діяльності;

— спостереження або моніторинг;

— ревізії.

До контролюючих органів належать:

— Рахункова палата,

— Міністерство фінансів,

— Державна контрольно-ревізійна служба,

— Державне казначейство,

— Державна податкова адміністрація,

— Національний банк,

— Державна митна служба,

— Фонд державного майна,

— МВС, СБУ

— Генеральна прокуратура.

Порушенням законодавства про бюджетну систему України є:

— використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені законом про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену законодавством;

— використання коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів на цілі, не передбачені рішеннями про затвердження республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, або в обсягах, що перевищують межі видатків, затверджених зазначеними нормативними актами:

— невиконання умов пропорційного скорочення видатків щодо незахищених статей бюджету, якщо Верховна Рада України прийняла рішення про пропорційне скорочення;

— невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів;

— видання органами державної виконавчої влади і посадовими особами нормативних та розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення обов'язкових платежів та видатків Державного бюджету України;

— недотримання термінів щодо бюджетного процесу;

— порушення інших правил і процедур, установлених законодавством України щодо порядку витрачання коштів бюджетів, які призводять до незаконних видатків;

— невжиття заходів до підпорядкованих органів і підлеглих осіб, що вчинили зазначені в цій статті порушення.

За вищевказані порушення посадові особи органів державної виконавчої влади несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

3. Система касового виконання місцевих бюджетів

Касове виконання місцевих бюджетів -- це організація прийому, зберігання та видачі бюджетних коштів, ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевих бюджетів. У світовій практиці є кілька систем касового виконання місцевого бюджету: банківська, казначейська, змішана.

У зв'язку з Указом Президента України "Про Державне казначейство України" № 335/95 від 27 квітня 1995 р. касове виконання місцевих бюджетів покладено на Державне казначейство, яке має розгалужену регіональну структуру. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунка. На казначейство також покладено обов'язки розробки нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності й організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти і кошти державних позабюджетних фондів.

Органи Державного казначейства в місячний термін після прийняття відповідного бюджету отримують від Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, територіальних фінансових органів бюджетний розпис доходів і видатків. Бюджетний розпис містить помісячну розбивку та деталізацію показників надходжень до бюджету і видатків затвердженого бюджету відповідно до бюджетної класифікації.

Державне казначейство має розгалужену регіональну структуру. Органи Державного казначейства на місцях щоденно готують інформацію про рух коштів на Єдиному казначейському рахунку відповідного бюджету, який являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих у визначених державою установах банків. Право на здійснення операцій з бюджетними коштами надає НБУ.

Размещено на Allbest.ru