Інвестиційний клімат України

Узагальнюючи практику господарювання України в умовах незалежності та співпраці з світовим співтовариством в економічній сфері протягом останніх 10 років, необхідно зробити певні висновки і усвідомити певні уроки: політична незалежність держави передбачає, насамперед, економічну незалежність, яка в умовах взаємодії із зарубіжними країнами та окремими міжнародними фінансовими інституціями вимагає значних зусиль для відстоювання власних інтересів України.

Водночас міжнародне співробітництво з конкретними інвесторами показало необхідність враховувати її інтереси при реалізації конкретних проектів, що має стати предметом глибшого вивчення нашою стороною, оскільки економічні інтереси інвесторів можуть і не збігатися з стратегічними цілями України. Адже іноземний інвестор за сутністю своєї діяльності одержує або прибуток, або контроль за діяльністю підприємства, або перше і друге разом. Таким чином, з позиції інвесторів міжнародне співробітництво - це, насамперед, один з видів підприємництва, тобто бізнесової діяльності.

З огляду на набутий Україною досвід у сфері міжнародного економічного співробітництва, розраховувати на довгострокову економічну допомогу інших країн для піднесення власного економічного добробуту, не поступаючись своєю економічною незалежністю, у даний час нереально і недоцільно.

Президент України Л. Д. Кучма наголосив, що Україна заінтересована у співпраці з МВФ. Однак ця співпраця має бути повністю деполітизована, будуватися на засадах взаємної довіри та поважливого ставлення до нашої політики та принципів, яких ми дотримуємося.

Спільні прагнення керівництва держави і суспільства полягають в інтеграції України у світове економічне господарство як рівноправного партнера. В Указі Президента України зазначено, що здобуття статусу асоційованого члена ЄС є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

Згідно з принципами, закладеними в “Угоді про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом і Україною” (прийнята 16 червня 1994 р., набула чинності з 1 березня 1998 р.), її основними засадами в економічній сфері є сприяння торгівлі, інвестиціям і гармонійним економічним відносинам, а також забезпечення основи для взаємовигідної економічної, соціальної, громадської, науково-технічної та культурної співпраці. В Угоді закріплюється паритетний характер економічних зв'язків країн Євросоюзу і України, що для останньої означає, зокрема, необхідність гармонізації українського законодавства з європейським (ст. 51), надання один одному режиму якнайбільшого сприяння у торгівлі (ст. 10), вільний і необмежений транзит товарів територією сторін (ст. 11), взаємні пільги для зареєстрованих іноземних компаній та гарантії щодо національного режиму їх діяльності (ст. 54).

З огляду на традиційні економічні зв'язки України, наголос у зовнішній політиці робиться також на подальшому розвитку взаємовигідної взаємодії з країнами СНД, Польщею, Угорщиною, Болгарією, Словаччиною тощо.

Взаємозв'язок між станом економіки України, а також можливостями і напрямами її міжнародного співробітництва є результатом взаємозалежності та взаємовпливу між потенціалами держави та суб'єктів господарювання, які взаємодіють на міжнародному рівні. Він характеризується і визначається зростанням масштабів розширеного відтворення у рамках світового господарства, реалізуючись шляхом постійної зміни соціально-економічних параметрів розвитку країн, динамічного розвитку факторів виробництва й міжнародних економічних відносин.

Орієнтація вітчизняної економіки на імпортні види енергоносіїв, недостатній обсяг фінансування на реконструкцію власних вугільних родовищ і відсутність ефективних засобів використання паливно-енергетичних ресурсів у різних галузях промисловості призвели до знекровлення економіки України в цілому, що, в свою чергу, негативно позначилося на конкурентоспроможності її промислової продукції, а також спричинило значні внутрішні та зовнішні борги.

Міжнародна економічна взаємодія має будуватись не на очікування “донорських” внесків або міжнародного кредитування, а шляхом мобілізації внутрішнього потенціалу України на її становлення як потужної, економічно розвинутої держави.

Теза щодо відсутності в нашій країні власних інвестиційних та інноваційних коштів є наслідком втрати державою керівної ролі у визначенні основних напрямів вкладення фінансових засобів, що підтверджується визнанням Президента України: “Якщо зусилля держави та приватного капіталу поєднуються з метою максимальної концентрації сил і ресурсів на вирішальних пріоритетах економічної політики - розвитку інноваційної сфери, формування ефективного внутрішнього ринку, реалізації інших завдань сталого економічного зростання, в тому числі й соціальних, то чому маємо відкидати таку можливість?”.

Відсутність у України досвіду самостійної фінансово-кредитної політики протягом десятиріч у складі колишнього Радянського Союзу, брак сучасного досвіду міжнародних економічних відносин з одночасним переходом на ринкові засади господарювання та обмеженість фінансових засобів вимагають від нашої держави проведення власної сконцентрованої інвестиційно-інноваційної політики. За висновками Рахункової палати України, чинна система формування, розподілу і використання централізованих капітальних вкладень не створює умов для економічного розвитку України.

Для забезпечення сприяння припливові капіталу та інвестицій у січні 2001 року у Києві відкрито представництво Міжнародного конгресу промисловців і підприємців, до якого входять 22 національні організації. Це є позитивною ознакою потенціальних економічних можливостей України, оскільки формування фінансової політики промисловців і підприємців ґрунтується на економічних реаліях.

Ефект від іноземного інвестування та міжнародної співпраці України із зарубіжними партнерами визначається конкретними обставинами, і насамперед - правильним вибором стратегії щодо залучення капіталу з-за кордону. Приплив іноземних інвестицій до України збільшиться за умови істотної активізації вітчизняних інвесторів і підприємців. Це саме по собі стане свідченням довіри ділових кіл до державних гарантій щодо створення сприятливого середовища для бізнесу в Україні. В результаті держава зможе мати синергетичний ефект від підвищення ефективності діяльності підприємств і фірм в економічному просторі нашої країни [ЕУ 2002 №1].

3. Дослідження передумов покращення інвестиційного клімату України

3.1 Пропозиції щодо поліпшення механізму державного регулювання процесів інвестування

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні в Україні ще не створено належної бази для залучення капіталу з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення іноземних інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але водночас дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби удосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним.

Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижніх рівнів трактують їх на свій розсуд. Невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки, повільність процесів приватизації - головні фактори, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення іноземних інвестицій [СУ 2001 №3]. інвестиція

Підвищенню рівня інвестиційної привабливості української економіки заважає надто неефективний регулятивний режим. Особливо відчутно стримує розвиток підприємництва наявність складних адміністративних процедур, які повинні виконати підприємства й інвестори для допущення їх на ринок. Процедура реєстрації підприємств складна й недосконала - окрема, є протиріччя щодо визначення повноважень та обов'язків органів реєстрації. Система ліцензування не відповідає здоровому глуздові. Мають місце прямі порушення органами виконавчої влади під час регулювання іноземного інвестування, про що свідчить судова практика, а також практика роботи Палати незалежних експертів при Президентові України.

Зокрема, оптимізація реєстрації внесків нерезидентів проводиться з метою отримання достовірної інформації щодо здійснення іноземної інвестиції, а також фіксації шляхом отримання реєстраційного повідомлення встановлених законом прав на отримання пільг і державних гарантій захисту. Проте на практиці перевірка факту внесення іноземної інвестиції здійснюється податковими органами і засвідчується відповідними відмітками. Видача реєстраційної картки місцевими органами влади є дублюванням роботи податківців і створює лише додаткові труднощі для нерезидента. При цьому в разі виникнення потреби в реалізації передбачених законодавством прав та гарантій наявність реєстраційного свідоцтва є необхідною, але не достатньою умовою. Нерезиденту в цьому випадку доводиться подавати масу інших документів - від установчих до бухгалтерських, доводячи факт внесення іноземної інвестиції та відповідність законові здійснених розрахунків. Фактично реєстраційне свідоцтво виконує роль лише допоміжного документа.

Від практики адміністрування органам державної влади слід переходити до ефективніших методів регулювання. Необхідно прийняти нагальні заходи з метою подальшої оптимізації та спрощення процедур отримання ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо. Започаткування підприємницької діяльності має стати звичною процедурою, на яку не витрачається багато часу і ресурсів. Тобто взаємовідносини з органами влади мають будуватися на принципово новій моделі, розроблення якої повинне відбуватися у межах реалізації адміністративної реформи [ФУ 2000 №12].

Відродженню інвестиційної діяльності сприятимуть спрощення системи реєстрації підприємств, скорочення переліку ліцензованих видів діяльності, оскільки саме це ті бар'єри, що заважають появі нового сектору економіки. Необхідно спрямувати зусилля на розширення участі іноземних інвесторів у приватизаційних і постприватизаційних процесах. У країнах з перехідною економікою приватизація та іноземне інвестування розвиваються взаємопов'язано.

Залученню іноземних інвестицій сприяє процес формування інституціонального середовища. Україна, з одного боку, поступово приєднується до дій міжнародних економічних структур, а з іншого, досить інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Залученню іноземних інвестицій перешкоджають нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією. Тому для стимулювання залучення іноземних інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

* стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

* диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

* надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення іноземних інвестицій перш за все пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних правових інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

В адміністраціях міст та областей має місце нерозуміння того, який ефект забезпечить іноземний інвестор і яка повинна бути їх роль у співробітництві з ним.

У цьому контексті важливим питанням є прийняття заходів щодо оптимізації та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні, прискореного отримання дозволів та ліцензій, введення сучасних систем бухгалтерського обліку, становлення прозорих та чітких алгоритмів взаємовідносин із міністерствами, відомствами, місцевими органами влади та службами.

Необхідною умовою покращення інвестиційної привабливості України є реформування податкової системи та зниження податкового тиску на товаровиробника. Виробник-підприємець в Україні має остаточно не тільки вийти з “тіні”, але й безповоротно втратити синдром переляку перед податковою службою. Шлях до цього - послідовний демонтаж перешкод та оптимальне зменшення податкового тягаря.

Введення в Україні сучасного механізму надання пільг іноземному інвестору повинно відіграти роль гнучкого оперативного інструменту регулювання економічної діяльності в Україні, пов'язаного з вирішенням конкретних завдань економічного розвитку. Одним із пріоритетних напрямків залучення іноземних інвестицій є нафтовидобувна та газо видобувна промисловість, розвідка та видобуток інших мінеральних ресурсів, включаючи вугілля. При цьому механізм надання пільг має бути чітко організаційно оформлений.

Світовий досвід також виявляє практичну неспроможність, навіть шкідливість для національної економіки створення пільгових умов інвестиційної діяльності виключно для іноземного капіталу. В цьому випадку відбувається небезпечна денаціоналізація вітчизняного господарства, що призводить до негативних наслідків: створення нерівних умов конкуренції на внутрішньому ринку, руйнування виробничих національних структур, прискорений розвиток господарських одиниць у невиробничій сфері обігу та перерозподілу коштів тощо.

У зв'язку з викладеним необхідно розробити таку комплексну програму залучення іноземних інвесторів, яка б надавала та створювала рівноправні економічні умови діяльності національним та іноземним господарським суб'єктам, виходячи з принципів балансу їх взаємних інтересів[ПН 2002 №9].

Збільшенню надходжень іноземних інвестицій в економіку України сприятиме створення спеціальних режимів інвестиційної діяльності, зокрема, на території окремих спеціальних (вільних) економічних зон. Наприклад, у вільних економічних зонах “Донецьк” та “Азов” на Донеччині прибуток оподатковується за ставкою 20%, не справляються збори до Державного інноваційного фонду, встановлені інші пільги. Також звільняється на три роки від оподаткування прибуток, одержаний від інвестиційних проектів вартістю не менше 1 млн. дол. США. Дивіденди, що сплачуються інвестору суб'єктом підприємництва, який реалізує інвестиційний проект, оподатковуються за ставкою 10%.

У спеціальній економічній зоні “Яворів” також встановлені пільги з оподаткування. Зокрема, вони торкаються сплати податку на прибуток підприємств, сплати ввізного мита, податку на додану вартість, зборів до позабюджетних фондів. Для іноземних інвесторів, які реалізують великі проекти, встановлені більш значні податкові пільги, ніж для інших суб'єктів зони.

У спеціальній економічній зоні “Славутич” пільги з оподаткування надаються, як правило, тим суб'єктам, які забезпечують робочі місця вивільненим працівникам Чорнобильської АЕС. Пільга надається за умови, що фонд оплати праці таких працівників становить не менше як 25%, а загальна сума інвестицій еквівалента не менш ніж 200 тис. дол. На наступні три роки податок на прибуток оподатковується за ставкою 50%. Ці підприємства мають також пільги щодо сплати земельного збору.

У вільній економічній зоні “Закарпаття” введено режим спеціальної митної зони. Встановлено численні пільги щодо митних процедур. Запроваджено також пільги з оподаткування. Ставка податку на прибуток - 20%, не справляються збори до Державного інноваційного фонду. Доходи, одержані нерезидентами з джерелом походження з території зони від провадження господарської діяльності, оподатковуються у розмірі 2/3 ставок оподаткування [ФУ 2000 №7].

Цікавою є точка зору американських експертів, які пропонують таку допомогу у поліпшенні інвестиційного клімату в Україні:

1. поліпшення умов кредитів, що надаються під державні гарантії України;

2. створення та експлуатація спільної бази даних “Інвестиційні можливості в Україні” та надання на її основі допомоги американським та українським партнерам;

3. залучення коштів американської технічної допомоги (USAID) до розробки передінвестиційних досліджень на замовлення українських підприємств;

4. залучення спеціалістів США до розробки в Україні національної системи гарантій інвестицій, сприяння входженню України до міжнародних асоціацій та мереж іноземних гарантійних установ;

5. можливість збільшення терміну повернення кредитів короткострокової лінії Єксімбанку США з 180 до 360-540 днів;

6. започаткування кредитування проектів американських фірм, що реалізуються спільно з українськими підприємствами, компаніями без гарантій уряду України, під експортні контракти та зобов'язання учасників проектів [СУ 2001 №3].

Слід зазначити, що в Україні фактично нема системи оцінки інвестиційного тану як в цілому в країні, так і в окремих її регіонах. Іноземні інвестори змушені орієнтуватися на оцінки різних консалтингових фірм, що регулярно відслідковують інвестиційний клімат в багатьох країнах, у тому числі і в Україні. Проте оцінки інвестиційного стану в Україні, що надаються іноземними експертами без участі українських експертів, можуть бути малодостовірними.

У цьому ж зв'язку постає завдання формування національної системи моніторингу інвестиційного клімату України та її окремих економічних регіонів. Це полегшить приплив і оптимальне використання іноземних інвестицій[ПН 2002 №9].

Україна має значний потенціал залучення великих потоків капіталу, але тут ми вступаємо в глобальну конкуренцію і з країнами Центральної та Східної Європи, і з країнами Азії та Південної Америки. І, на жаль, в Україну тільки почали надходити струмочки іноземного капіталу у вигляді стратегічної участі, а не як звичайні портфельні інвестиції. Їх принесли західні фонди венчурного капіталу (тобто з високим допустимим ризиком), а не потрібні нам інвестори із середнім рівнем ризику, впевнені у довготерміновості своїх вкладів. Це говорить про те, що Україна ще не створила достатніх умов довіри як для наших вітчизняних, так і закордонних інвесторів, коли інвестиційні можливості поєднуються з ясною та надійною структурою ринку цінних паперів. Україна є ринком, який тільки з'являється та абсолютно новий для іноземного інвестора. Види ведення бізнесу в Україні значно відрізняються не лише від практики більшості західних країн, але й від практики інших “перехідних” країн, наприклад, Чехії, Угорщини та Польщі, а також в певній мірі Росії. Зараз основні іноземні компанії, які ведуть бізнес в Україні, можуть бути охарактеризовані або як великі мультинаціональні корпорації зі значним капіталом та довгостроковою стратегією входження на ринок, що не потребує отримання інвестицій від українських інвестицій протягом років, або невеликі та середні компанії, які потребують обігу та прибутку з поточних витрат протягом декількох місяців після початку бізнесу. Саме остання категорія підприємств відіграє у розвинутих західних країнах велику роль, оскільки такі підприємства забезпечують більшість робочих місць та гарантують відносно однаковий рівень доходів великій кількості працівників. Це не лише забезпечує додаткову купівельну спроможність для національної економіки, але й сприяє розвитку громадянського суспільства та демократії. Якщо порівняти кількість малих підприємств та їх внесок до ВВП в Україні та, наприклад, в Польщі, можна побачити їх важливість. Згідно з офіційними показниками, малі та середні підприємства в Україні вносять приблизно 9,5% до ВВП, у той час як малі та середні підприємства в Польщі вносять 35% ВВП. Оскільки малі та середні підприємства часто не мають фінансових та людських ресурсів для опрацювання всіх практичних проблем та існує непередбачуваність законодавства, з якою вони стикаються протягом інвестиційної діяльності в Україні, вони відчувають вплив цього в більшій мірі, ніж великі підприємства.

Іноземні інвестори часто відзначають, що були шоковані кількістю проблем, які постали перед ними у щоденній роботі в Україні, та що їх керівники витрачають від 40 до 70% робочого часу на вирішення адміністративних проблем замість виконання роботи, необхідної для запровадження інвестицій. Лише невелика їх частина звикла до роботи в країнах із перехідною економікою та вирішення різнопланових проблем, таких як корупція, бюрократія і постійні зміни в законодавстві. Деякі іноземні інвестори “адаптувалися” та перевели свою місцеву діяльність у так званий “неформальний” або “тіньовий” сектор, що часто є єдиною можливістю дозволити своїй справі вижити та стати конкурентоспроможною. Навіть деякі офіційні джерела наводять показники частки цього сектору ВВП, що сягає 40-60%. Зрозуміло, що різне культурне та соціальне походження ще більше ускладнює діяльність іноземців та примушує їх часто забувати, що у західних країнах багато підприємств мають ті ж самі проблеми, що і в Україні.

Зрозуміло, якщо Україна хоче утримати вже існуючі інвестиції та залучити нові, вона повинна покращити їх правову, фінансову та економічну базу.

Вища законодавча та виконавча влада все більше звертає увагу на подальшу розбудову вже існуючого фондового ринку України.

Орієнтація більшості фінансових посередників на роботу в умовах приватизації та часто їх незацікавленість в суттєвому підвищенні кваліфікації показують, що багато з них не готові або не збираються працювати у “прозорому” ринку цінних паперів.

Однією з причин, що стримує розвиток організованого вторинного ринку цінних паперів, є система оподаткування, котра робить невигідним працювати на вторинному ринку, особливо на біржовому, який завжди є найбільш організованим і прозорим відносно повноти відображення доходів, сплати податків з них та гарантує клієнтам повну безпеку у розрахунках.

При таких обставинах аналогічні угоди, що укладаються на організованому фондовому ринку України, можуть бути збитковими, в той час як на досконалих світових ринках - прибутковими. Головною причиною таких розбіжностей є відсутність державного мита на розвинутих фінансових ринках, що саме пропонується ввести в українську практику.

Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку призводитиме до втрат бюджету.

Сприятлива податкова політика суттєво впливає на ділову активність учасників ринку цінних паперів. Головні діючі особи фондового ринку - емітенти та інвестори, які знаходяться під значним податковим тиском, - неспроможні та незацікавлені в активізації своєї діяльності. Треба підкреслити, що це суттєво вплинуло на випуск облігацій підприємств. Цей засіб залучення так званих “дешевих” коштів став неможливим завдяки оподаткуванню. Неможливо роз'яснити власникам, чому дивіденди стали для них недосяжними, чому професійні учасники ринку не можуть у повній мірі розвивати свою діяльність, що так необхідно для формування інфраструктури фондового ринку.

Прийняття відповідних правових норм дозволить запобігти кредитуванню з боку державного бюджету протягом податкового періоду та уникнути невиправданих витрат при нарахуванні податку на доходи фізичних та юридичних осіб у прибутковості облігацій та внутрішніх державних позик України.

Негативним чинником на ринку цінних паперів України є відсутність заборони спекуляції на різниці курсів цінних паперів однієї емісії в різних регіонах, оскільки для розвинутих ринків це явище дестабілізуюче і неприпустиме. У тій же мірі, в якій будь-яка держава прагне до наявності єдиного грошового обігу і встановлення єдиного по всій країні курсу національної грошової одиниці, вона прагне і до встановлення єдиного ринкового курсу цінних паперів.

Без створення прозорого фондового ринку неможливо розраховувати на довіру внутрішніх і зовнішніх інвесторів, оскільки існування загальної системи інформації про стан , кон'юнктуру ринку, загальні індекси цінних паперів допомагають торговцям приймати обґрунтовані рішення і діяти з мінімальним ризиком. Для цього слід забезпечити оперативне, широке інформування суб'єктів ринку щодо прибутковості цінних паперів, котирувальних цін, обсягів торгівлі тощо.

Щоб створити основу для становлення такої інформаційної системи в Україні, необхідно вирішити три комплексні завдання. Перше - політичне, яка полягає в проведенні широкої кампанії ознайомлення широких верств населення з базовими принципами функціонування фондового ринку. Друге - створення технологічної й ефективної технічної системи збору та обробки інформації. Третє - визначення для кожного виду діяльності учасників ринку цінних паперів, складу, обсягу, періодичності та формату поширення інформації.

Інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, урахування яких необхідне для створення умов економічного зростання. Насамперед на макрорівні потрібна державна програма, яка формувала б сприятливий інвестиційний клімат з урахуванням і світового досвіду, і особливостей національної економіки [СУ 2001 №3].

Размещено на Allbest.ru