Фінансові важелі та стимули

14) реалізація державної політики зайнятості, забезпечення висококваліфікованими кадрами підприємств, які реалізують пріоритетні напрями інноваційної діяльності;

15) розвиток міжнародного співробітництва у сфері інноваційно-інвестиційної діяльності.[18]

Основні напрями державної підтримки розвитку пріоритетних галузей народного господарства

1. Видатки Державного бюджету України на розвиток пріоритетних галузей народного господарства щорічно, протягом 2007 - 2012 років визначаються у державному бюджеті окремим рядком.

Обсяги зазначених бюджетних асигнувань становлять до п'яти відсотків від загальних видатків державного бюджету і спрямовуються на фінансування таких заходів з підтримки розвитку пріоритетних галузей народного господарства:

1) створення та підготовка серійного виробництва нової техніки і обладнання, запровадження нових технологій підприємствами, які реалізують пріоритетні напрями інноваційної діяльності, згідно із затвердженими (схваленими) Кабінетом Міністрів України програмами розвитку пріоритетних галузей народного господарства;

2) переоснащення підприємств пріоритетних галузей народного господарства та впровадження новітніх технологій проектування та виготовлення техніки і обладнання;

3) формування та розвиток ринку новітніх технологій, техніки і обладнання та вдосконалення його інфраструктури;

4) часткова (до 70 відсотків) компенсація облікової ставки Національного банку України за кредитами банків, що надаються підприємствам пріоритетних галузей народного господарства та державна підтримка банків, що здійснюють довгострокове кредитування цих підприємств;

5) часткова (до 40 відсотків) компенсація державою вартості новітніх технологій, техніки і обладнання, що поставляється вітчизняним товаровиробникам;

6) закупівля новітніх технологій, техніки і обладнання з наступною реалізацією їх вітчизняним товаровиробникам на умовах фінансового лізингу.

У процесі вдосконалення законодавства визначаються питання щодо забезпечення стимулювання розвитку пріоритетних галузей народного господарства, зокрема:

1) надання дозволу підприємствам пріоритетних галузей народного господарства на списання і реалізацію застарілих та надлишкових засобів виробництва із застосуванням особливих умов оподаткування та спрямування коштів, отриманих від їх реалізації, на оновлення основних фондів виробництва цих підприємств;

2) першочергової передачі із державної у комунальну власність відповідно до закону житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам пріоритетних галузей народного господарства;

3) державної підтримки розвитку та функціонування ринку новітніх технологій, техніки і обладнання, фінансового оздоровлення, технічного переоснащення та інвестиційної привабливості підприємств пріоритетних галузей народного господарства, стимулювання раціонального використання у процесі виробництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв, удосконалення системи управління підприємствами пріоритетних галузей народного господарства;

4) інших проблем розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Особливості податкової політики щодо пріоритетних галузей народного господарства. Особливостями податкової політики, які можуть застосовуватися до пріоритетних галузей народного господарства, є:

1) пільгове оподаткування податком на додану вартість операцій з оплати вартості витрат, спрямованих на науково-дослідні, проектно-конструкторські роботи та виготовлення дослідних зразків нової техніки і обладнання, здійснених як за рахунок бюджету, так і за власні кошти підприємств та віднесення витрат, пов'язаних з розробкою і підготовкою серійного виробництва нової техніки і обладнання, запровадження нових технологій до валових витрат виробництва;

2) зменшення ставки податку на прибуток для пріоритетних галузей народного господарства;

3) встановлення, що датою сплати податку на додану вартість у разі продажу нової техніки і обладнання згідно з договором товарного кредиту є дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання товарів (робіт, послуг) за надані техніку і обладнання;

4) врегулювання особливостей сплати земельного податку та розмірів орендної плати за земельні ділянки, якими користуються підприємства пріоритетних галузей народного господарства.[12]

Особливості кредитування пріоритетних галузей народного господарства

1. Кредитування підприємств пріоритетних галузей народного господарства здійснюється в порядку надання кредитів на загальних підставах та за спеціальним режимом кредитування, який передбачає на 2006 - 2011 роки компенсацію ставки за кредитами в розмірі до 70 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком України.

2. Державна підтримка кредитування пріоритетних галузей народного господарства здійснюється відповідно до закону.

3. Складовими механізму кредитного забезпечення підприємств пріоритетних галузей народного господарства є створення та розвиток інфраструктури фінансово-кредитного забезпечення підприємств, стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінансових установ, спрямованої на технічне переоснащення підприємств.

4. Для обліку коротко-, середньо- та довгострокових кредитів, наданих за спеціальним режимом кредитування, банки відкривають спеціальні рахунки. Для здійснення середньо- та довгострокового кредитування можуть відкриватися спеціальні кредитні лінії.

5. Фінансування виробництва та закупівлі новітніх технологій, техніки і обладнання здійснюється відповідно до закону.[20]



2.2 Підготовка і підвищення кваліфікації робочої сили

Первинна професійна підготовка робітників проводиться для осіб, які зараховані на роботу на підприємство учнями та раніше не мали робітничої професії. Таке професійно-технічне навчання забезпечує рівень професійної кваліфікації нових працівників, потрібний для продуктивної професійної діяльності.[14]

Перепідготовка робітників - це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку. Перепідготовка проводиться задля навчання робітників, що вивільнюються у зв'язку з перепрофілюванням чи реорганізацією підприємства тощо; задля розширення їх професійного профілю; якщо треба змінити професію через брак роботи, яка відповідає професії робітника, або в разі втраченої здатності виконувати роботу за попередньою професією.

Підвищення кваліфікації робітників - це професійно-технічне навчання працівників, що дає можливість розширювати й поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навики на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.[15]

Згідно з пунктом 3.4 Положення № 127 підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися за такими формами:

- виробничо-технічні курси - призначені для підвищення кваліфікації,

- поглиблення та розширення знань робітників, їх навиків та вмінь до рівня, що відповідає вимогам виробництва за професією, якою вони вже володіють. Успішне закінчення курсів є доконечною умовою для присвоєння робітникам вищого кваліфікаційного розряду (класу, категорії, групи) та професійного зростання;

- курси цільового призначення - тут робітники вивчають нове обладнання, вироби, товари, матеріали, послуги, сучасні технологічні процеси, засоби механізації та автоматизації, що використовуються на виробництві, правила та вимоги їх безпечної експлуатації, технічну документацію, ефективні методи організації праці тощо.

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців проводиться для вдосконалення знань, умінь та навиків за наявною спеціальністю, оволодіння функціональними обов'язками, основами менеджменту, маркетингу, вдосконалення навиків управління сучасним виробництвом, раціональної та ефективної організації праці тощо.[2]

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців може відбуватися як:

- спеціалізація;

- довгострокове підвищення кваліфікації;

- короткотермінове підвищення кваліфікації;

- стажування.

Спеціалізація проводиться з метою отримання працівником додаткових спеціальних знань, умінь та фахових навиків в межах спеціальності, якою він уже володіє. Як звичайно, спеціалізація здійснюється у відповідних навчальних закладах за професійним спрямуванням виробничої діяльності працівника без присвоєння кваліфікації та зміни освітньо-кваліфікаційного рівня. Тривалість спеціалізації становить не менше 500 год., після завершення якої працівникові видається диплом про перепідготовку.[14]

Довгострокове підвищення кваліфікації здійснюється передусім для керівних працівників та фахівців, щойно прийнятих на роботу, або в разі їх переміщення по службі. У загальному порядку для керівних працівників та фахівців таке навчання має проводитися залежно від виробничої потреби, але не рідше одного разу на п'ять років. Зазвичай навчання здійснюється в закладах післядипломної освіти, а його тривалість установлюється від 72 до 500 год. Довгострокове підвищення кваліфікації підтверджується відповідним свідоцтвом.

Короткотермінове підвищення кваліфікації - це поглиблене вивчення керівними працівниками та фахівцями підприємства певного напряму діяльності. Проводиться періодично залежно від виробничої потреби, а саме: модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови підприємства, значних змін у нормативно-правовій базі, яка регулює його діяльність, тощо. Тривалість навчання становить не більше 72 год. Підтвердженням такого навчання є посвідчення або довідка.[15]

Стажування проводиться на підприємствах як в Україні, так і за її межами задля того, щоб працівники засвоїли вітчизняний і зарубіжний досвід та набули практичних умінь і навиків для виконання обов'язків на займаній посаді або на посаді вищого рівня. Тривалість стажування залежить від мети й виробничої потреби та становить не більше 10 місяців. Після закінчення стажування працівникові видається довідка довільної форми.

Окрім перелічених форм підвищення кваліфікації, підприємства в разі виробничої потреби можуть застосовувати й інші форми, такі як: семінари, семінари-практикуми, семінари-наради, «круглі столи», тренінги тощо.

Оплата вартості професійного навчання кадрів

Аби забезпечити перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, власник підприємства або уповноважений ним орган організовує за свій рахунок індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання.

Згідно з Господарським кодексом України підприємства мають право укладати договори із суб'єктами господарювання та вільно обирати предмет договору, визначати зобов'язання та встановлювати інші умови, які не суперечать законодавству України. Це означає, що підприємство повною мірою має право укладати договір, предметом якого є підвищення кваліфікації, професійна підготовка чи перепідготовка кадрів. Тому, направляючи працівника на професійне навчання, підприємство насамперед змушене укласти договір із закладом, де він проходитиме навчання. А професійне навчання працівників може відбуватися як на базі самого підприємства-працедавця, так і в інших суб'єктів господарювання (серед них і комерційних). [20]

Плату за професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації кадрів можна вносити за увесь термін такого навчання повністю одноразово чи частками, безготівковим розрахунком або готівкою - залежно від умов, зазначених у договорі. Оплата вартості професійного навчання працівників бюджетної сфери здійснюватиметься за бюджетні кошти.

Мінімальні державні гарантії працівникам, яких направляють на професійне навчання

Держава гарантує працівникові, направленому підприємством на курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, збереження місця роботи (посади) та здійснення виплат, передбачених законодавством. А саме, постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» встановлено такі мінімальні гарантії працівникам, яких направляють на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації:

- збереження середньої заробітної плати за місцем роботи на час навчання;

- оплату вартості проїзду до місця навчання і назад;

- виплату добових (іногороднім - стипендії);

- оплату вартості проживання.

При цьому згідно з пунктом 2 Постанови № 695 ці гарантії (а також стипендії для іногородніх) виплачуватимуться працівникам, направленим на професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, лише за основним місцем роботи.

Якщо професійне навчання відбувається на базі свого підприємства або в населеному пункті, де розташоване підприємство, яке направляє працівника, тоді працівникові не оплачуватимуть вартість добових, проїзду та проживання, адже підставою для оплати таких державних гарантій є підтвердні документи.

Добові. Процедура направлення працівника на професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації з відривом від виробництва розпочинається виданням на підприємстві наказу або розпорядження керівника підприємства (додаток 1), де вказується: виробнича потреба (чи обов'язковість) направлення працівника на професійне навчання, його термін; у разі проходження такого навчання в іншому населеному пункті - потреба оформлення відрядження в населений пункт, куди відряджають працівника, тощо. Тут важливо не плутати: період, коли працівник перебуває на професійному навчанні в іншому населеному пункті, не вважається для нього службовим відрядженням, хоча й оформляється відповідно до нормативних актів, що регламентують відрядження.[15]

Перед тим як працівник вирушить на професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації в інший населений пункт, на підприємстві йому оформляють посвідчення про відрядження, працівник повинен в установлені терміни відзвітувати за витрати під час відрядження. Для цього до бухгалтерії підприємства працівникові треба подати належним чином оформлений Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт з оригіналами підтвердних документів.

Терміни, в які працівник повинен відзвітувати за зазнані витрати:

1. До закінчення третього банківського дня, що настає за днем прибуття працівника до місця постійної роботи, - якщо працівник отримував авансові кошти готівкою або користувався готівкою з виданої йому корпоративної або особистої банківської картки (пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV; далі - Закон № 889).

2. Не пізніше 10 днів, а через поважні причини цей строк може бути продовжено до 20 банківських днів до з'ясування питань щодо виявлених розбіжностей між відповідними звітними документами - якщо працівник користувався під час відрядження коштами на платіжній картці винятково в безготівковій формі (пп. 9.10.4 п. 9.10 ст. 9 Закону № 889).

Документальним підтвердженням для виплати добових є посвідчення про відрядження, у якому мусять стояти завірені печатками відмітки закладу, де відбувалося професійне навчання працівника, та підприємства, яке його туди направило. Якщо таких відміток нема, підприємство не має підстав виплачувати працівникові добові.

Якщо професійна підготовка, перепідготовка чи підвищення кваліфікації працівника відбуваються в іншому населеному пункті, але працівник має змогу щодня повертатися додому, підприємство відшкодовуватиме йому добові в повному обсязі. Своєю чергою, в наказі чи розпорядженні керівника підприємства про направлення працівника на професійне навчання до іншого населеного пункту варто зазначити про можливість щоденного повернення такого працівника до місця постійного проживання та назад - до місця проходження навчання (можна також указати дозволений маршрут та вид транспорту для таких поїздок).[14] При цьому, згідно з листом Міністерства фінансів України «Про службові відрядження» від 5 березня 2007 року № 31-18030-07-29/4504, у посвідченні про відрядження відмітки про щоденне вибуття та прибуття до місця професійного навчання не проставляють.

Добові виплачують працівникові за кожний день його перебування на професійному навчанні (разом з днем від'їзду і приїзду) у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень.

Стипендія. Протягом першого місяця професійного навчання іногороднім працівникам повинні виплачувати добові в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. А далі, в наступні місяці навчання, до закінчення його терміну, тим працівникам, хто одержує заробітну плату в розмірі менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, повинна виплачуватися стипендія в розмірі 20 % добових. Хоча варто зазначити, що ця норма Постанови № 695 на теперішній час є дещо застарілою і не в усіх випадках працює.

Мінімальна заробітна плата:

с 01.01.2012 г. по 31.03.2012 г. - 1073 грн.

с 01.04.2012 г. по 30.06.2012 г. - 1094 грн.

с 01.07.2012 г. по 30.09.2012 г. - 1102 грн.

с 01.10.2012 г. по 30.11.2012 г. - 1118 грн.

с 01.12.2012 г. - 1134 грн.

Пояснимо причину: шість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому якщо працівник, якого направляють на професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації, працює на підприємстві на повну ставку (оклад), умова виплати вказаної стипендії автоматично не виконується. Якщо ж працівник працює неповний робочий день і розмір його заробітної плати відповідно за місяць буде менше 102 грн., тоді виплата стипендії є можливою.

Вартість проїзду працівника до місця професійного навчання і назад компенсуватиметься за умови наявності проїзних документів (транспортних квитків) в оригіналі. В межах України та за кордон, витрати на проїзд компенсуватимуться в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (окрім таксі) разом з витратами, пов'язаними з придбанням проїзних квитків, користуванням постільними речами в потягах, та зі страховими платежами на транспорті.

Витрати на проїзд за місцем проходження професійного навчання працівника, а також витрати на проїзд у випадку, якщо професійна підготовка, перепідготовка чи підвищення кваліфікації працівника відбуваються в іншому населеному пункті, але працівник має змогу щодня повертатися додому, відшкодовуватимуться в розмірі проїзду транспортом загального користування (також за умови наявності підтвердних документів), окрім таксі, та відповідно до маршруту, обумовленого в наказі або розпорядженні керівника підприємства. [15]

Проживання. Працівників, направлених на професійну підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації з відривом від виробництва згідно з Постановою № 695 на період навчання повинні забезпечувати гуртожитком готельного типу. Якщо це зробити неможливо, витрати, пов'язані з винайманням житлового приміщення, відшкодовуватимуться відповідно до норм Постанови № 663, Інструкції № 59 та оригіналів підтвердних документів: рахунків, прибуткових касових ордерів, чеків РРО (реєстраторів розрахункових операцій) тощо.

Згідно з пунктом 1.6 розділу I Інструкції № 59 підприємство відшкодовуватиме працівникові (як на місці проходження професійного навчання, так і під час вимушеної зупинки в дорозі) фактичні витрати на винаймання житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням додаткових послуг, що надаються в готелі: прання, прасування, чищення одягу, користування телевізором та холодильником, телефоном (окрім витрат на телефонні переговори) тощо. Також працівникові відшкодовуватимуться витрати за бронювання місця в готелі в розмірі не більше 50 % його вартості за добу згідно з оригіналами підтвердних документів.

Розраховують середню заробітну плату таким способом: розділивши заробітну плату за фактично відпрацьовані робочі дні на кількість відпрацьованих робочих днів, отримуємо середньоденний заробіток працівника. Здобутий результат множимо на кількість робочих днів, протягом яких працівник перебував на професійному навчанні, і знаходимо суму середньої заробітної плати працівника за період навчання.

Разом з тим Постанова № 663 та Інструкція № 59 за умови наявності оригіналів підтвердних документів дозволяють керівникам підприємств оплачувати працівникам, направленим у відрядження, витрати понад установлені норми витрат. Відповідно, це стосується і випадку витрат під час професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників. Також варто звернути увагу, що вище перелічені державні гарантії для працівників, направлених підприємством на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації, є мінімальними. Тому підприємство може встановити в колективному договорі або наказі (розпорядженні) керівника підприємства додаткові види гарантій для таких працівників. Якщо під час проходження професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації працівник захворів, йому відшкодовуватимуть такі витрати:

- на винаймання житлового приміщення (окрім випадків, коли працівник перебуває на стаціонарному лікуванні);

- добові за весь час хвороби - доти, доки працівник не здужає приступити до виконання покладених на нього службових обов'язків або повернутися до місця постійного проживання (одначе на строк не більше двох місяців). При цьому середня заробітна плата такому працівникові за дні тимчасової непрацездатності не нараховуватиметься.

2.3 Фінансування наукових досліджень

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства - людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.[21]

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.[22]

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінансування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють державі розвивати систему освіти, культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

1. Бюджетне фінансування - це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами, з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому витрати були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків.

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати витрати, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого само-врядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни.[22]

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

2. Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюєть-ся за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України.

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

1. фундаментальні;

2. прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів впровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в даному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бюджету. Так, в Державному бюджеті на 2012 рік під кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету «Національна академія наук України» заплановано видатків на фундаментальні дослідження наукових установ НАНУ під кодом в сумі 551,3 млн. грн.. У частині прикладних досліджень фінансування здійснюється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких - прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної галузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

1.Фінансування наукових закладів;

2.Фінансування наукової тематики. Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка склалась у даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник. Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень - придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошториси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той науковий заклад, який розроблятиме цю тему.



Висновок

Сучасний етап управління розвитком економіки України забезпечується шляхом поєднання ринкового саморегулювання та системи державного регламентування ринкових відносин. Фінансовий механізм регулювання ринкових відносин спричинен необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу. Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. Всі фінансові важелі та стимули у складі фінансового механізму розподіляють та перерозподіляють внутрішній валовий продукт, який створюється у сфері матеріального виробництва. Тому не залежно від рівня на якому вони функціонують та від функціонального навантаження фінансові важелі та стимули тісно пов'язані з виробничою діяльністю. Впливаючи на виробничий процес вони можуть стимулювати або гальмувати його. В сучасних умовах формування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які виконуються при цьому це: створення передумов для розвитку ринку; забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу; вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного зростання; науково-обгрунтоване фінансове панування і прогнозування обсягів централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання; підвищення результативності фінансового контролю; вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.



Список використаної літератури

1.Романенко О.Р. Фінансові важелі / О.Р. Романенко // Романенко О.Р. Фінанси: підручник.-К, 2006.-с. 61-63.

2.Медведєв Ю. Фінансові стимули як економічна категорія / Ю. Медведєв // Економіка України. - 2002. -№ 4 - с. 64-70.

3.Даниленко А.І. Проблеми фінансової політики України й розвитку фінансово-монетарних важелів її реалізації / Даниленко А.І. // Фінанси України. - 2007.- № 9 - с. 51-58.

4.Василик О. Фінансовий механізм / О. Василик // Економічна енциклопедія: П. я. - с. 817-118.

5.Маковецька, Ю. Фінансово-економічні важелі забезпечення розвитку вторинного ресурсокористування / Юлія маковецька // Економіст, 2010 - №12 - с. 76-78

6.Любіч, О. Важелі макроекономічної політики для регулювання економічного зростання та інфляції / олександр Любіч, Юрії Харазімвілі // Вища школа, 2008 №4 - с. 18-30.

7. Гордей, О.Д. Вплив фінансових важелів на рівень життя населення / Гордей О.Д. // Фінанси України, 2008.- №7 -с. 78-83.

8.Даниленко, А.І. Проблеми фінансової політики України й розвитку фінансово - монетарних важелів її реалізації / Даниленко А.І. // Фінанси України, 2007 №9 - с.51-58.

9. Літвінов Ю. І. Ціноутворення в умовах ринку.- К.: ЦУЛ, 2010

10. Хмеленко,Кредитування та контроль [Текст], 2004

11. Швабій, К. Інвестиційні стимули в механізмі оподаткування прибутку підприємств в Україні [Текст] / К. Швабій, Д. Серебрянський.- С. 32-40

12. Основи оподаткування / Т.В. Калінеску, 2007

13. Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник КНЕУ 2004.

14. Журнал « Довідник кадровика» http://www.kadrovik.ua

15. Венедиктов В.С. Трудове право України: Підручники, навчальні посібники. - К.: Істина, 2008 рiк. - 384 с.

16. Дадашев Б.А.Удосконалення фінансово-кредитного обслуговування сільського господарства// Економіка АПК.- 2003.-№11.-с.70

17. Колотуха С.М. Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва// Економіка АПК.- 2004.-№

18. Онищенко О.М. Проблема заставного кредитування нових господарських структур// Економіка АПК.- 2002.-№ 9.-с.3

19. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки// Економіка АПК.- 2004.-№1.- с.106

20. Третяк О.М. Кредитні спілки як ефективна форма мікрокредитування// Економіка АПК. - 2002.- №7.- с.100

21. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін. - Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.

22. Даниленко С. М. Аналіз сучасного стану та ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій в Україні / С. М. Даниленко [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua

23. Господарський кодекс України: Коментар / За заг. ред. Н.О. Саніахметової - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2012. - 848 с.

24. Податковий кодекс України.

Размещено на Allbest.ru