Напрямки і резерви підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства

* „Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001р. №10 [59].

Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розроблюються та пропонуються для практичного використання фахівцями - фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони використовуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні) методики. Перші широко висвітлюються в спеціальній літературі, застосовуються в навчальному процесі та науково-дослідній роботі, інші - є комерційною таємницею та нематеріальним активом консалтингових фірм, що спеціалізуються на професійній діяльності з питань антикризового управління та фінансового консультування. Творчо розвиваючи базові методики, комерційні методичні розробки передбачають використання оригінального переліку критеріїв (показників) та стандартів оцінювання (визначення критичних меж), технології отримування експертного висновку тощо.

Залежно від напряму дослідження (функціонального спрямування оціночних показників) методичні підходи до проведення діагностики можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльності підприємства:

1) фінансово-майновий стан;

2) результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної);

3) організація управління підприємством;

4) ресурсний потенціал підприємств;

5) комбінований підхід (збалансована система діагностичних показників у розрізі різних аспектів діяльності підприємства, наприклад ресурсна, клієнтська, фінансова, менеджерська складова).

Найбільш коректним та доцільним для використання слід вважати комбінований підхід, який дає можливість узагальнити усі складові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіантом є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на підставі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося, і не дають змоги встановити фактори, які його спричинили. Навіть для експрес-діагностики доцільним є сумісне використання фінансових та економічних показників.

Залежно від інформаційного забезпечення діагностики існуючі методичні підходи до її проведення можуть передбачати використання виключно кількісної, якісної або змішаної інформації (сумісне використання кількісних та якісних показників діяльності підприємства).

Найбільш продуктивним є третій підхід, оскільки окреме застосування тільки кількісної (об'єктивної) або тільки якісної (суб'єктивної) інформації має суттєві недоліки, які можуть бути нівельовані за умов спільного використання.

Основним недоліком кількісної інформації є, по-перше, її статичність, оскільки більшість оціночних показників розраховується за даними звітності підприємств на певну дату або за період діяльності, по-друге, можлива некоректність, зумовлена неадекватним бухгалтерським обліком та звітності або цілеспрямованими діями керівництва підприємства щодо її викривлення, по-третє, застосування тільки кількісних показників не завжди забезпечує ранню діагностику, виявлення передвісників кризи та не забезпечує можливості коректно визначити фактори, що її зумовлюють.

Перелік та методика збирання якісної інформації визначається особою, що проводить діагностику, а отже, залежить від її особистих професійних якостей, досвіду роботи, коректності організації збирання інформації, відвертості відповідей опитуваних фахівців тощо, тобто висновок стосовно глибини кризових явищ має суб'єктивний характер банкрутства підприємства.

Залежно від джерел інформації, які використовуються для розрахунку кількісних показників, виокремлюються методичні підходи, що базуються на використанні:

1) виключно затверджених форм фінансової та статистичної звітності підприємств;

2) поєднання інформації форм фінансової та статистичної звітності з матеріалами оперативного та управлінського обліку підприємств.

Перший підхід використовується для проведення експрес-діаг-ностики, тобто для попередньої, негайної та зовнішньої діагностики, яка доступна широкому колу зацікавлених осіб та може здійснюватися навіть без згоди оцінюваного підприємства, на базі його публічної звітності.

Другий підхід використовується для поглибленої (фундаментальної) діагностики та передбачає в обов'язковому порядку допуск експерта-діагноста до внутрішньої інформації стосовно діяльності підприємства. Безумовно, перелік оціночних показників, що використовується в цьому випадку, може бути досить широким та різноплановим.

Якісні показники, які використовуються в перебігу діагностики, також можуть мати різні джерела отримання: особисті спостереження експерта-діагноста, опитування різного кола респондентів (керівники та фахівці самого підприємства, усі робітники підприємства, власники, банківські фахівці, найбільші споживачі та постачальники, незалежні експерти тощо).

Найбільш коректним та доцільним для використання є комбінований підхід, оскільки він дає можливість узагальнити усі складові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіантом методичного забезпечення діагностики є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на основі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося, і не дають змоги встановити фактори, що його спричинили. Навіть для експрес-діагностики доцільним визнається сумісне використання фінансових та економічних показників.

Залежно від методики визначення оціночних показників можуть бути виділені такі методичні підходи:

1) коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок та використання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обраховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо);

2) індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкта дослідження у часі (темп зростання, приросту тощо); у перебігу діагностики предметом дослідження може бути як одиничний індекс (оцінка значення відносно одиниці), пара індексів (перевірка співвідношення між ними), так і динамічний ряд індексів за певний період, вивчення якого дозволить визначити швидкість уповільнення або прискорення відповідних процесів;

3) агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками, наприклад нормальні джерела фінансування запасів, нетто-результат експлуатації інвестицій, результат господарсько-фінансової діяльності тощо; у перебігу дослідження провадиться порівняння абсолютних значень певних пар агрегатів або перевірка їхньої позитивності.

Залежно від методики дослідження оціночних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи:

* динамічний (ретроспективний) аналіз певних показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

* порівняльний аналіз, підґрунтям якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника із середньогалузевим або середнім по групі аналогічних підприємств;

* еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима (критична) межа його зміни.

Найбільш простим вважається еталонний аналіз, однак передумовою його проведення є наявність системи еталонних значень оціночних показників. Як свідчить зарубіжна практика, розробка обґрунтованих еталонів є найбільш складним питанням як з методичної, так і з практичної точки зору. Коректне вирішення цього завдання має передбачати, по-перше, застосування репрезентативної бази даних, по-друге, застосування сучасних математичних методів обробки інформації для встановлення коректного висновку відносно критичних меж зміни показників оцінювання.

У багатьох країнах світу національні та галузеві стандарти фінансового стану підприємств розроблюються спеціальними агентствами, асоціаціями аудиторів тощо, що значно полегшує проведення діагностики кризи конкретного підприємства. Наприклад, в США найбільш значну роль відіграють дві організації:

* „Robert Morris Associates" - банківська асоціація, яка публікує інформацію фінансової звітності підприємств, які зверталися за отриманням кредиту;

* „Dun and Bradstreet" - консалтингова фірма, що спеціалізується на проведенні фінансових досліджень та щорічно публікує огляд „key business ratios", який містить середньогалузеві значення найважливіших фінансових коефіцієнтів, що в подальшому використовується тисячами фінансових аналітиків.

У нашій країні застосовуються або запозичені з іноземних джерел, або емпірично встановлені значення еталонів, що суттєво погіршує обґрунтованість висновків, які отримуються в перебігу їх застосування. Тому доцільним є поєднання різних методик дослідження оціночних показників.

Залежно від методики формування узагальнюючого висновку стосовно наявності кризи та загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати у дві великі групи:

1) які передбачають формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом;

2) які передбачають отримання узагальнюючого висновку шляхом певної обробки результатів дослідження з окремих напрямків та на базі застосування різних методик.

У першому випадку узагальнення проводиться особою, що здійснює діагностику самостійно (індивідуально), враховуючи усі особливості конкретного підприємства. У другому випадку використовуються спеціально розроблені методи агрегування індивідуальних результатів дослідження, що суттєво полегшує формування узагальнюючого діагностичного висновку.

Залежно від характеру формування та спрямованості діагностичного висновку в міжнародній практиці прийнято виділяти такі види аналізу неплатоспроможності:

* дескриптивний -- який представляє результати проведеного дослідження (переважно експрес-аналіз фінансової звітності) в описовій формі;

* нормативний - в перебігу якого діагностичні висновки формуються на основі порівняння фактичних значень показників по досліджуваному підприємству з певним нормативом або плановим показником;

* предикативний - який носить прогностичний характер та використовуємся для прогнозування певних подій, наприклад визначення майбутніх доходів та фінансового становища підприємства.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюючого

1) індексний метод, при використанні якого окремі оціночні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

2) бальний метод, сутність якого полягає у присвоєнні кожному оціночному показникові певної кількості балів відповідно до його фактичного значення за спеціально розробленою шкалою оцінювання; залежно від суми набраних балів формується загальний висновок відносно глибини кризи;

3) графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого „поля оцінювання", його поділ на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

4) статистичний метод, який для отримання узагальнюючого висновку передбачає використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей (Z-рахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки (дискримінантного або кластерного аналізу) великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, що реально стали банкрутами або запобігли цій ситуації.

Застосування цього методу є найбільш поширеним у зарубіжній практиці завдяки його простоті та високій точності результату. Однак в умовах України використання запозичених з іноземних джерел різноманітних моделей діагностування є некоректним у зв'язку зі специфікою діяльності українських підприємств та їх невідповідністю умовам діяльності підприємств, на базі яких побудовано модель (має місце часова, параметрична та методична невідповідність). У той же час використання дискримінантного та кластерного аналізу для обробки відповідним чином сформованої статистичної бази українських підприємств дозволяє формувати адекватні статистичні моделі, що мають високу прогностичну якість.

Найбільш суттєвим при використанні різноманітних методичних прийомів формування узагальнюючого висновку є значущість (вагомість) окремих показників оцінки. У графічному методі оціночні даного підходу, оскільки окремі оцінні показники мають різну значущість для оцінки глибини кризи підприємства), в інших методах використовуються спеціальні вагові коефіцієнти для кожного показника, які визначають ступінь його значущості для узагальнюючої оцінки. Вагові коефіцієнти, як правило, встановлюються суб'єктивно (на розсуд суб'єкта оцінювання), що суттєво погіршує об'єктивність діагностичного висновку, хоча в спеціальній літературі широко описані методики, використання яких дозволяє обґрунтувати вагомість окремих напрямів дослідження або суджень окремого експерта.

За засобом обробки інформації методичні розробки з питань діагностики кризового стану та загрози банкрутства поділяються на ручні (неавтоматизовані) та автоматизовані. Останні передбачають виконання усіх необхідних розрахунків та отримання діагностичного висновку на базі застосування ЕОМ шляхом використання спеціально розроблених програмних продуктів. Застосування автоматизованих діагностичних систем значно спрощує та прискорює процедуру діагностики, дає можливість використовувати сучасний математичний апарат для обробки інформації, накопичувати інформацію в базах знань та використовувати її для подальших досліджень.

2.4 Групи показників для оцінювання прибутковості, ліквідності, стабільності та ділової активності, методи їх обчислення

Одним із найпоширеніших видів аналізу є аналіз фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти доволі популярні серед інвесторів та фінансових аналітиків, оскільки їх легко обчислити на підставі даних фінансових звітів підприємств.

Однак особливістю цього виду аналізу є те, що обраховані коефіцієнти, їх цінність залежать від достовірності й повноти інформації, поданій у фінансовій звітності. Коефіцієнти допомагають правильно оцінити ситуацію, ставити запитання, але рідко дають відповіді на них.

Групи коефіцієнтів для характеристики фінансового стану підприємства

Коефіцієнти ліквідності	Характеризують здатність підприємства погашати поточну заборгованість
Коефіцієнти управління активами	Характеризують ступінь ефективності використання наявних активів з погляду виробництва й реалізації готової продукції
Коефіцієнти управління кредитами	Характеризують стійкість фінансових позицій підприємства
Коефіцієнти прибутковості	Характеризують досягнутий керівництвом підприємства рівень віддачі на вкладені кошти
Відносні показники ринкової вартостi	Показують зв'язок між ціною акції та доходами на неї

Платоспроможність підприємства є ознакою фінансової стійкості, суттю якого є забезпеченість обігових активів довготерміновими джерелами формування. Більша чи менша поточна платоспроможність (або неплатоспроможність) зумовлена більшим чи меншим рівнем забезпеченості (або незабезпеченості) обігових активів довготерміновими джерелами.

Для оцінювання платоспроможності підприємства використовують три відносних показники, що відрізняються набором ліквідних активів, які розглядають як покриття поточних пасивів.

Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину поточної заборгованості може покрити організація за рахунок наявних грошових коштів. Поточні зобов'язання складаються: короткотермінових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов'язань.

Показник розраховують за формулою:

Нормативне значення Ка.л. і 0,2, поширене в економічній літературі, означає, що кожного дня потрібно погашати 20% поточних зобов'язань підприємства, тобто у випадку збереження залишку грошових котів на рівні звітної дати (переважно за рахунок забезпечення рівномірного надходження платежів від партнерів) поточну заборгованість, наявну на звітну дату, можна погасити за 50 днів (1 : 0,2).

Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів характеризує коефіцієнт (поточної) ліквідності. Він показує, яку частину поточної заборгованості підприємства може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебіторської заборгованості:

Достатнє обмеження означає, що грошові кошти і майбутні надходження від поточної діяльності мають відшкодувати поточні борги. Для підвищення рівня поточної ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними обіговими засобами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обґрунтовано знизити рівень запасів.

Миттєвий коефіцієнт ліквідності, або коефіцієнт критичної оцінки, визначають вирахуванням значення товарно-матеріальних запасів від величини оборотного капіталу (поточних активів) і діленням одержаного результату на суму короткотермінових зобов'язань:

Товарно-матеріальні запаси - це найменш ліквідні поточні активи, оскільки дуже часто їх узагалі неможливо продати. Підприємство хотіло б виконати свої поточні зобов'язання, не покладаючись на продаж запасів. Саме тому їх віднімають від поточних активів при обчисленні миттєвого коефіцієнта.

Прогнозовані платежі можливості підприємства за умови погашення дебіторської заборгованості і реалізації наявних запасів відображає коефіцієнт покриття:

Нормативне значення Кп і 12.

Для підвищення рівня коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати зростання поза обігових активів і дебіторської заборгованості. На відміну від коефіцієнтів абсолютної ліквідності та поточної ліквідності, що показують негайну і поточну платоспроможність, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на доволі віддалену перспективу.

Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства при різному рівні обліку ліквідності активів, а й відповідають інтересам різних зовнішніх показників аналітичної інформації. Так, для постачальників товарів (робіт, послуг) найцікавішим є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб). Банк, що кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнтові уточненої ліквідності (Кл). Потенційні і дійсні акціонери підприємства більшою мірою оцінюють його платоспроможність за коефіцієнтом покриття (Кп).

Загальну платоспроможність підприємства визначають, як здатність покрити всі зобов'язання підприємства (короткотермінові і довгострокові) всіма її активами. Коефіцієнт загальної платоспроможності розраховується за формулою:



Достатнім є обмеження для коефіцієнта: Кз.п.і 2.

Для прогнозу зміни платоспроможності підприємства на практиці використовують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який обчислюється за формулою:

Як коефіцієнт платоспроможності, за допомогою якого здійснюють прогноз, використовують коефіцієнт покриття, нормативне значення якого беруть на рівні 2. за період відновлення платоспроможності беруть 6 місяців, за період її втрати - 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що має значення більше за 1, свідчить про наявність тенденції відновлення платоспроможності підприємства протягом 6 місяців. Значення коефіцієнта менше за 1 показує відсутність такої тенденції у звітному періоді.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що має значення менше за 1, свідчить про наявність тенденції втрати платоспроможності протягом 3 місяців.

Прогноз зміни платоспроможності підприємства можна складати за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, а також на основі значень коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненої (поточної) ліквідності, загальної платоспроможності та їх нормативних значень. При цьому можливі варіації тривалості періоду відновлення (втрати) платоспроможності залежно від мети аналізу.

Коефіцієнти управління активами

Одне із завдань управління фінансами - визначити, як краще використати ресурси підприємства.

Коли досягнута збалансована структура активів, тобто зберігається правильна пропорція між обсягами наявних коштів, дебіторською заборгованістю, товарно-матеріальними запасами, а також вкладеннями в основні кошти, зростає спроможність підприємства давати прибуток. Розрахунок групи цих коефіцієнтів призначений дати відповідь па питання про рівень достатності активів підприємства щодо поточних або запланованих обсягів продажів підприємства.

Тут найважливішими є чотири показники:

· середній період покриття дебіторської заборгованості;

· коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних запасів;

· коефіцієнт оборотності необоротних (основних) активiв;

· коефіцієнт оборотності активів.

Цей показник використовують для визначення середнього періоду часу, протягом якого підприємство повинно чекати отримання готівки після укладення угоди. Цей період має назву: середній період стягнення боргів.

Показник середнього періоду стягнення боргів може бути визначений також

на підставі порівняння умов, за яких підприємство продає свій товар. Наприклад, умови продажу підприємства X потребують сплати протягом ЗО днів. Якщо розрахований показник більше ЗО днів, то це означає, що клієнти підприємства X у середньому не сплачують свої борги вчасно.

Якщо тенденція збільшення заборгованостей, що їх сплачують із запізненням, розвивалась протягом останніх років, то це є індикатором зміни кредитної політики в бік скорішого стягнення платежів за рахунками до оплати.

Крім того, якщо є такі відхилення коефіцієнта оборотності, то це свідчить про необхідність обчислення коефіцієнта ліквідності оборотних активів.

Показник відображає ефективність використання землі, будівель, обладнання порівняно з обсягом продажів за рік. Найчастіше застосовують його для аналізу динаміки використання необоротних засобів усереднені підприємства, а не для порівняння з іншими підприємствами.

Якщо ж все-таки необхідне порівняння з іншими підприємствами, то при визначенні вартості основних фондів необхідно враховувати термін їх придбання та рівень інфляції за цей період, інакше можна отримати хибні результати.

Показник характеризує ефективність використання усіх активів підприємства - як необоротних, так і оборотних. На його величину впливають усі інші показники цієї групи.

Зменшення коефіцієнтів оборотності небажане, тому що воно свідчить про зниження ефективності використання підприємством своїх ресурсів. У такому разі підприємство не забезпечує достатнього обсягу торговельного збуту за рахунок наявних інвестицій в основні засоби підприємства. Слід збільшити обсяг збуту та переглянути доцільність використання окремих основних активів (деякі повинні бути ліквідовані, можливі, деякі придбані при тому).

Крім того, для характеристики ефективності використання ресурсів підприємства застосовують такі показники:

· оборотність оборотних засобів у днях;

· середня оборотність запасів у днях;

· коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

· термін погашення кредиторської заборгованості у днях.

Коефіцієнти управління кредитами

Використання кредитного фінансування має три важливі наслідки:

а) збільшення кредитних ресурсів дає змогу зменшити кількість інвестицій у виробництво;

б) збільшення частки кредитних ресурсів підвищує ризик підприємницької діяльності;

в) якщо підприємство отримує більшу величину прибутку, ніж сплачує проценти за кредитами, таке фінансування доцільне. Чим більше кредитів братиме підприємство, тим більший буде ефект збільшення прибутку. Однак якщо підприємство зароблятиме менше, ніж сплачує проценти за кредити, то це призведе до втрат.

Тому аналіз структури капіталу підприємства, а також те. наскільки воно може виконувати свої зобов'язання та сплачувати процентні ставки, є важливим для інвесторів. Найчастіше використовують такі коефіцієнти управління кредитами:

· коефіцієнт заборгованості;

· коефіцієнт покриття відсоткових платежів за доходами;

· коефіцієнт покриття постійних затрат.

Коефіцієнт заборгованості вимірює відсотковий вміст коштів, які надані кредиторами, і його визначають так:

Зменшення цього коефіцієнта бажане для кредиторів, тому що зменшується їх ризик інвестування, оскільки зменшуються збитки кредиторів у разі ліквідації підприємства.

Власники підприємства, з іншого боку, можуть намагатися використати залучення додаткових кредитів для збільшення надходжень Тому для власників підприємства збільшення коефіцієнта вважається сприятливим.

Частка боргів у загальній сумі активів коливається залежно від галузі, але на виробничих підприємствах здебільшого вона не перевищує 50%.

Коефіцієнт покриття відсоткових платежів характеризує спроможність підприємства своєчасно здійснювати річну виплату відсоткових платежів Його обчислюють за формулою:

Коефіцієнт покриття процентних платежів визначає величину падіння поточного доходу, при якій фірма ще буде спроможна платити проценти Невиконання зобов'язань щодо виплати процентів призводить до застосування законних заходів із боку кредиторів, яке навіть може закінчитися банкрутством підприємства

При обчисленні коефіцієнта необхідно звернути увагу на те, що величина прибутку до вирахування відсотків та податків, а не величина чистого прибутку показується у чисельнику формули Враховуючи, що проценти сплачують із сум до утримання податків, спроможність здійснити поточні процентні платежі не залежить від оподаткування

Оскільки неспроможність виплатити процентні ставки веде до банкрутства, зменшення цього коефіцієнта як для кредиторів, так і для власників небажане

Для значення самого коефіцієнта немає суворих обмежень, часто самі потенційні кредитори вимагають згоди з приводу співвідношення очікуваного прибутку і зобов'язань з обслуговування боргу.

Коефіцієнт покриття постійних витрат подібний до коефіцієнт процентних платежів, але він охоплює більше величин і включає до розрахунків щорічні довготермінові орендні боргові зобов'язанню та зобов'язання з фонду погашення заборгованостей (фонд погашення заборгованості передбачає щорічні платежі з випуску боргових зобов'язань та привілейованих акцій).

Оренда (лізинг) стала в останні роки широко розповсюджено і зумовлює з багатьох причин широке використання коефіцієнта покриття постійних затрат.

Враховуючи те, що платежі у фонд погашення заборгованості треба сплачувати готівкою після сплати податків, тоді як процентні орендні платежі здійснюють до виплати податків, сума платежів у фонд погашення заборгованості має бути збільшена діленням на (1 - величина ставки податку). Це необхідно для визначення величини прибутку до виплати податків, достатнього і для виплати податків, і для відрахувань платежів у фонд погашення заборгованості.

Постійні затрати, постійні платежі з фіксованим терміном оплати, як видно з формули, передбачають процентні платежі, платежі за орендними довготерміновими борговими зобов'язаннями та платежі у фонд погашення заборгованості.

Крім того, для оцінки структури капіталу використовують ще й інші коефіцієнти, наприклад:

· співвідношення власних та залучених коштів;

· коефіцієнт капіталізації боргу;

· коефіцієнт власності.

Коефіцієнти прибутковості

Отримання прибутку - основна мета підприємницької діяльності.

Коефіцієнти прибутковості показують здатність менеджерів успішно управляти підприємством і отримувати прибуток, тобто забезпечують оцінку ефективності функціонування підприємства з погляду здійснюваної ним виробничої діяльності. Водночас коефіцієнти прибутковості показують комбінований вплив на результати поточної діяльності таких факторів, як ліквідність, управління активами та боргами.

Найпоширеніші такі коефіцієнти прибутковості:

· коефіцієнт прибутковості продажів;

· основний коефіцієнт доходності;

· коефіцієнт прибутковості активів;

· коефіцієнт прибутковості власного капіталу.

Коефіцієнт прибутковості продажів вимірює величину прибутку на кожну гривню реалізованої продукції. Розраховують діленням величини чистого прибутку на величину реалізованої продукції:

Низький коефіцієнт прибутковості може бути наслідком високої собівартості продукції, яка є результатом неефективної роботи підприємства. Крім того, низький коефіцієнт прибутковості може бути також результатом великих боргів підприємства, що змушує його сплачувати високі проценти за боргами.

Основний коефіцієнт доходності - це коефіцієнт, що показує спроможність активів фірми давати поточний дохід. Його визначають діленням величини доходу до вирахування процентів та податку на величину загальної вартості майна (суми активів балансу).

Цей коефіцієнт показує спроможність активів підприємства давати дохід без урахування впливу на суму податків та величини поточного капіталу. Він корисний для порівняння підприємств, що перебувають у різних позиціях за величиною оподаткування та величиною позичкового капіталу.

Коефіцієнт прибутковості активів (після вирахування процентів та податків) - це відношення величини чистого прибутку до величини загальної вартості майна.

Низький рівень цього показника залежить від двох факторів:

1) невисокого показника основного коефіцієнта доходності підприємства;

2) вищого, ніж середнє значення, показника використання позичкових коштів.

Обидва ці фактори призводять до доволі низьких показників чистого доходу підприємства.

Коефіцієнт прибутковості власного капіталу - це відношення величини чистого прибутку до величини власного (акціонерного) капіталу. Вимірює рівень доходу (норму прибутку) на власний капітал підприємства.

Прибутковість (рентабельність) власного капіталу - один із найважливіших підсумкових показників успішності роботи підприємства. Він показує, наскільки ефективно використовує власний капітал підприємство.

Зменшення коефіцієнтів прибутковості є небажаним явищем, тому що воно означає: підприємство отримує відносно менший прибуток при незмінності решти показників.

Відносні показники ринкової вартості

Коефіцієнти ринкової вартості показують зв'язок ціни акцій підприємства відносно доходу від неї та чистим активом на одну акцію (вартістю капіталу, що припадає на одну акцію за даними бухгалтерського обліку).

Ці показники служать Інвесторам індикаторами минулої діяльності та підґрунтям для прогнозування.

Якщо відносні показники (коефіцієнти) фірми щодо ліквідності, управління активами, управління боргами і прибутковості мають належний рівень, то відносні показники ринкової вартості акцій будуть високі.

Найхарактернішими в цій групі є такі показники:

· коефіцієнт відношення ціни акції до прибутку від неї;

· коефіцієнт відношення ринкової ціни акції до її вартості за даними бухгалтерського обліку.

Коефіцієнт відношення ціни акції до прибутку на неї показує, скільки платять інвестори за отримання 1 гривні прибутку:

Коефіцієнт відношення ринкової вартості акції до її вартості за даними бухобліку - це відношення ринкової вартості акції до її балансової вартості.

Підприємства з доволі високим рівнем доходу (нормою прибутку на акціонерний капітал), на відміну від компанії з низьким доходом, звичайно, продають свої акції за вищою ціною, яка перевищує балансову вартість у кратну кількість разів.

Спочатку визначимо величину балансової вартості підприємства:

:

РОЗДІЛ 3. ЧИННИКИ ТА РЕЗЕРВИ ЗРОСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Визначення головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення діяльності підприємства

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головний внутрішній і зовнішній чинники підвищення ефективності діяльності підприємства.

1.Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

2.Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3.Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4.Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості.

Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо.

Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5.Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6.Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7.Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8.Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства

9.Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

2) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничогосподасрької інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків. бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

3.2 Резерви збільшення прибутку та рентабельності

Основними джерелами резервів збільшення суми прибутку є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізації її на більш вигідних ринках збуту і т.д.

Резерви збільшення прибутку

Збільшення об'єму реалізації продукції

Підвищення якості товарної продукції

Підвищення ціни

Зниження собівартості товарної продукції

Шляхи більш вигідних ринків збуту

Реалізації в більш оптимальні строки

1. Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок резервів збільшення обсягу реалізації продукції необхідно виявлений раніше резерв росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток у розрахунку на одиницю продукції відповідного виду:

(1)

2. Резерви збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної продукції і послуг підраховуються в такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції збільшується на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його росту:

(2)

3. Що стосується такого фактора, як якість продукції, то в даному випадку його розглядати недоцільно, оскільки підприємство випускає продукцію тільки одного сорту відповідно до вимог ДСТУ.

4. Аналогічно тому, як був підрахований резерв збільшення прибутку за рахунок зменшення собівартості можна підрахувати резерв збільшення прибутку за рахунок збільшення ціни.

Консерви, вироблені підприємством являються товаром, попит на який є мало еластчним.

Тому при незначному підвищенні відпускної ціни попит на дану продукцію залишиться на колишньому рівні. Звичайно, цей резерв варто використовувати дуже обережно, тому що необґрунтоване підвищення ціни може змусити покупця відмовитися від покупки товару даної фірми.

Рівень середньореалізаційних цін може бути збільшений шляхом пошуку більш вигідних ринків збуту, де цю продукцію можливо реалізувати по більш високих цінах.

При оптимізації структури ринків збуту на даному підприємстві реально підвищити рівень середньореалізаційних цін на 0,15 грн.

Підвищення прибутку в цьому випадку складе:

(3)

На закінчення аналізу необхідно узагальнити усі виявлені резерви зростання прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

(4)

де Р^R - резерв росту рентабельності;

Rв - рентабельність можлива;

Rф - рентабельність фактична;

R^П - резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

VРПвi - можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту;

ВИСНОВКИ

Фінансові результати відображаюсь мету підприємницької діяльності, її доходність, і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу, кредиторів, державні органи, фондові біржі та ін.

Основним фінансовим результатом підприємства є його прибуток, іноді його заміняють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансових станів застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків.

На кожному підприємстві формуються чотири показники прибутку, який істотно розрізняється по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток - основний фінансовий показник, виробничо-господарської діяльності підприємств. Для цілей оподаткування розраховується спеціальний показник - податковий прибуток, а на його основі - прибуток, що оподатковується, та прибуток, що не оподатковується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Балансовий прибуток включає три основні елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємств. Цей прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції.

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємств для цілей оподаткування враховується різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю цих фондів і майна (збільшений на індекс інфляції).

При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, не матеріальних активів і швидкозношувальних предметів.

Фінансові результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв'язаних з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов'язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.

Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства. Таке зіставлення характеризує рентабельність, яка показує прибутковість, доходність підприємства. Є два варіанти визначення рентабельності. Якщо прибуток відносять до собівартості продукції, визначають рентабельність продукції - відношення прибутку до собівартості.

Відношення прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства - відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і оборотних засобів.

Існує система показників рентабельності.

Ефективність виробничої діяльності підприємства відображає показник загальної рентабельності.

Ефективність використання поточних затрат живої та уречевленої праці характеризує показник рентабельності продукції.

Прибуток від реалізації товару характеризує рентабельність продажу.

Одним з найважливіших показників фінансового аналізу є рентабельність власного капіталу підприємства.

Рентабельність продажів визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до обсягу реалізованої продукції. Рентабельність власного капіталу характеризує величину прибутку, отриманого підприємством на його власний акціонерний капітал.

Прибуток виконує дві найважливіші функції:

Характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;

Є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України -К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Господарський кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 304 с.

3. Артевенко В.Г., Белелендир М.В. Финансовый анализ. - М.: Издательство «ДИС», 1997. - 416 с.

4. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. И перераб. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 368 с.

5. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства. -К.: “ЛИБІДЬ”. 1998. - 163 с.

6. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 178 с.

7. Бланк И.А. Управление прибылью.-К.; "Ника - Центр", 1998г - 563 с.

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.- К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999. - 342 с.

9. Большой экономический словарь. / Под ред. Азримяна А.Н. - Институт новой экономики, 1998. - 713 с.

10. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1994. - 318с.

11. Быкадоров В.Л., Алексеев П.Д. Финансово-экономическое состояние предприятия. Практическое пособие. - М.: Издательство "ПРИОР", 2000. - 174 с.

Размещено на Allbest.ru