Третя система передбачає правове відокремлення комерційної банківської діяльності від сфери діяльності з цінними паперами. Така система існує в США та Японії. Хоча в системах цих країн є певні особливості, так японським банкам дозволено володіти значною часткою акцій промислових корпорацій, тоді як американським -- не дозволено. Обслуговування учасників фондового ринку в США комерційним банкам практично заборонено, більшість послуг на фондовому ринку надають інвестиційні банківські фірми та інші фінансові посередники.

Здійснюючи діяльність по обслуговуванню учасників ринку одні фінансові посередники є спеціалізованими, надають лише окремий вид послуг, а інші відрізняються своєю універсальністю, надаючи широкий спектр фінансових послуг. До останніх належать комерційні банки, які крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках.

Останнім часом у зв'язку із посиленням державного регулювання національних ринків та зростаючими потребами учасників ринку в якісних і різноманітних послугах фінансове посередництво набуває більш універсальних форм. Переважна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг розглянемо деякі з них.

Послуги з оцінки ризику та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку

Андерайтинг ( походить від англ. underwriting) -- це комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовими посередниками емітенту, система послуг, яка включає етапи роботи із підготовки та проведення емісії, визначення ризику цього процесі та можливості його хеджування.

Наприклад, у США дозволяється не проходити процедуру публічного розміщення, коли обсяг емісії не перевищує 1 млн. дол., або якщо випуск цінних паперів розміщується в межах одного штату. При публічному і при приватному розміщенні, інвесторів інформують про параметри та час емісії, проте при приватному розміщенні цінних паперів комісія з цінних паперів інформацію не затверджує та не може заборонити проведення емісії. Для зменшення ризику інвесторів, цінні папери, що пройшли процедуру приватного розміщення, забороняються протягом певного періоду часу до перепродажу на ринку.

Найчастіше, приватне розміщення пов'язане із розміщенням емісії цінних паперів нових високоризикових корпорацій (які переважно займаються венчурним бізнесом - впровадженням нових технологій у галузі інформатизації, генної інженерії, біотехнологій тощо), серед невеликої кількості інституційних інвесторів таких як інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди.

3. Агентські послуги

У більшості випадків учасники ринку фінансових послуг діють не безпосередньо, а через своїх агентів -- фінансових посередників. Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять фінансові операції та отримують за це винагороду. Агенти на ринку фінансових послуг продають цінні папери, страхові послуги, валюту. Агентами вітчизняних банків на валютному ринку виступають юридичні особи, які організовують на основі відповідної агентської угоди пункти з обміну валюти.

Рис.3.1. Процес гарантованого розміщення нової емісії цінних паперів за допомогою емісійного синдикату

Відносини між агентом -- фінансовим посередником та клієнтом регулюються відповідною агентською угодою або договором доручення. Договір про надання агентських послуг є договором-дорученням між довірителем і агентом, за якими довіритель доручає агенту виконання частини своїх функцій та повноважень за рахунок і від імені довірителя за певну винагороду. Згідно з агентською угодою одна особа (агент) здійснює певні юридичні чи фактичні дії за дорученням, за рахунок і в інтересах іншої особи (принципала).

Можна виділити два основні види агентських угод -- договір-доручення (договір трасту) та договір комісії, в яких агент бере на себе зобов'язання виконувати певні юридичні дії, у тому числі укладати угоди в інтересах довірителя. В договорі-дорученні агент (повірений) бере на себе зобов'язання укладати від імені та за рахунок принципала (довірителя) угоди з третіми особами.

У договорі комісії агент (комісіонер) зобов'язується укладати угоди від свого імені, але за рахунок принципала (комітента). Таку форму широко використовують у торгівлі цінними паперами, в діяльності банків та страхових компаній з обслуговування клієнтів. Як правило, комісіонер не відповідає за виконання умов угоди третьою стороною. Якщо за певну винагороду комісіонер приймає на себе зобов'язання перед комітентом щодо виконання умов угоди третьою особою, угода має назву делькредере. У договорі комісії набуває прав і залишається зобов'язаним перед третьою стороною агент на відміну від договору доручення, в якому права та обов'язки виникають безпосередньо у принципала.

Агентські послуги надаються як корпоративним, так і індивідуальним клієнтам. В агентській діяльності на ринку фінансових послуг виділяють такі види трастів:

- банківський;

- страховий;

- корпоративний.

Видами трастових операцій для фізичних осіб є:

- управління майном на довірчій основі;

- розпорядження майном після смерті власника.

Управління майном на довірчій основі представлено як

довірчий траст. При цьому клієнт надає майно в довічне управління з передачею після смерті майна та доходу спадкоємцям. Страховий траст полягає в призначенні банку або іншої довіреної особи довірителем і по страховому полісу.

Корпоративний траст засновується у формі майна, переданого банку під забезпечення випуску цінних паперів. Траст на користь найманих працівників може приймати форму пенсійного плану або плану участі в прибутках. До агентських функцій належить також такі операції:

- зберігання цінностей у сейфі. Банк здійснює зберігання та видачу в разі потреби цінностей за дорученням клієнта без прийняття самостійних рішень щодо управління цінностями;

- зберігання та купівля-продаж цінностей;

- виплата доходу згідно з інструкцією. Лізингові послуги

Для того, щоб пожвавити підприємницьку діяльність, забезпечити процеси економічного оновлення і розширеного відтворення, слід впроваджувати нові для економіки країни методи оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із таких методів є лізинг. Перед підприємницькою структурою, що прийняла рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, завжди постає проблема пошуку і використання найбільш дешевих способів фінансування капітальних вкладень. Якщо в країні поряд з ринком банківського кредиту, ринком акціонерного та боргового капіталу існує розвинений ринок лізингових послуг, альтернатива використання лізингу для фінансування капітальних вкладень завжди розглядається менеджерами підприємства. Оптимальний спосіб фінансування має забезпечити підприємству мінімізацію витрат із придбання та використання обладнання протягом терміну інвестиційного проекту з урахуванням часового чинника та механізму оподаткування.

Ідея лізингу по суті не нова. Деякі історики та економісти намагаються довести, що лізингові угоди укладалися ще задовго до нової ери в стародавній державі Шумер, називають і пізнішу дату, посилаючись на згадки про регулювання господарських операцій, які по своїй суті є лізингом в „Законах" Хаммурапі (близько 1800 р. до н.е.). Є посилання і на Арістотеля, зокрема, цитують з „Риторики" (350 р. до н.е.) про те, що багатство є не володіння майном на основі права власності, а право на його користування. В період Римської імперії пов'язані з лізингом дії дістали своє відображення в інституціях Юстиніана. В XI ст. у Венеції також укладалися угоди, подібні до лізингових операцій: венеціанці здавали в оренду власникам торгівельних кораблів дуже дорогі на ті часи якорі. Після закінчення плавання „чавунні цінності" поверталися їхнім володарям, щоб ті знову здавали їх в оренду. В Англії лізинг був поширений з 1284 p., але особливого розвитку він набув під час промислової революції.

Австрійський дослідник В. Хойєр, в своїй книзі „Як роблять бізнес в Європі" згадує, що сам термін „лізинг" увійшов у користування в останній чверті XIX століття, коли 1877 року телефонна компанія „Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а віддавати їх в оренду. Імпульсом для розвитку лізингу стало створення першого лізингового товариства, для якого лізинг став предметом основної діяльності. Його заснувала в Сан-Франциско 1952 року американська компанія „Юнайтед стейтс лізинг корпорейшн", пізніше в 1959 р. нею були відкриті філії в Англії та Канаді.

За короткий час лізинг у США перетворився на один із основних інструментів економічної діяльності. Створення багатьох товариств сприяло модифікації умов лізингових договорів, що дозволило застосувати різні варіанти інвестиційних коштів. Пізніше ці товариства одержали назву „фінансово-лізингових" товариств і взяли на себе роботу, яка полягала в тому, що для виробників знаходили шляхи збуту товарів за допомогою передачі їх в оренду, а також фінансування угод і пов'язаного з цим ризику.

На європейському ринку перші фінансово-лізингові товариства з'явилися в кінці 50-х - на початку 60-х рр XX століття. Після того, як з початку 70-х років у податковому законодавстві деяких західноєвропейських країн знайшло відображення правове закріплення статусу лізингових угод, значення їх у сфері планування інвестицій та фінансування в європейській економіці сприяло різкому зростанню. Важлива роль відіграли також позитивні результати цієї форми послуг у порівнянні з кредитним фінансуванням. На сучасному етапі в Об'єднання Європейських лізингових товариств (штаб-квартира в Брюсселі) входять 23 національні асоціації, що об'єднують більше 1035 лізингових компаній.

В Україні становлення лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці. Організаційні та правові основи лізингових операцій визначені в Законі України „Про лізинг"

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманіттям форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції.

Проте насамперед варто створити умови для розвитку внутрішнього лізингу, можливості котрого достатньо великі. Останнім часом це стало усвідомлюватись владними структурами і призвело до прийняття ряду важливих рішень.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою -- лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу.

Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, предметом лізингу виступають будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання. Суб'єктами лізингу є можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, ними є: лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто продавці предмета лізингу (останні можуть бути безпосередніми виробниками майна, що передається по лізингу). Продавці відчужують відповідне майно лізингодавцю і, якщо це передбачено лізинговою угодою або законодавством, здійснюють поставку та передачу предмета лізингу лізингоодержувачу, виконують його гарантійний ремонт тощо. В угоді, укладеній між продавцем та лізингодавцем про відчуження предмета лізингу, може передбачатись виконання інших послуг по доставці та обслуговуванню обладнання в інтересах лізингоодержувача.

Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами крім лізингодавця та лізингоодержувача виступають також продавець предмета лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої лізингової угоди. (Рис.3.2.)

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі, передбачені договором лізингу. Існує два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб'єктами лізингу.

Оперативний лізинг -- це договір, згідно з яким предмет лізингу передається лізингоодержувачу на термін, менший від терміну повної його амортизації, і завжди повертається лізинго-давцю після закінчення обумовленого терміну. Як правило, лізин-годавець відповідає за обслуговування й утримання в нормі зданого в оренду обладнання. Період лізингу досить короткий, менший від економічно обґрунтованого терміну служби обладнання, тому лізингодавець може повторно здати в оренду обладнання або продати його за зниженою ціною.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3.2 - Організація і техніка лізингових операцій

Фінансовий лізинг - це договір, відповідно до якого предмет лізингу передається лізингоодержувачу для користування на визначений договором термін і може бути придбаний лізингоодержувачем після закінчення терміну користування у разі сплати визначеної договором повної його вартості. Договором фінансового лізингу може передбачатись право на викуп предмета лізингу до закінчення визначеного договором терміну користування ним.

Згідно із світовою практикою фінансовий лізинг є угодою, що діє протягом основної частини або всього корисного терміну служби активів, переданих у лізинг. При цьому лізингодавець ніколи фізично не володіє предметом лізингу. .Лізингоодержувач відповідає за утримання в дії, обслуговування та експлуатацію предмета лізингу.

Фінансовий лізинг має свій основний період дії, який покриває весь або більшу частину терміну дії предмета лізингу. Як правило, цей період на 1--2 роки менший від очікуваного терміну служби наданого в лізинг обладнання. Надалі це обладнання вже практично неможливо здати в аренду або продати. Тому лізингодавець намагається забезпечити виплату всієї вартості обладнання за час основного періоду. Наприкінці основного періоду арендатору може бути запропоновано оренду на невизначений вторинний період за дуже низькою ціною або можливість продати обладнання на ринку від імені лізингодавця за певну винагороду. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування.

Вітчизняним законодавством передбачено такі форми лізингу, як зворотний, пайовий та міжнародний лізинг.

За договором зворотного лізингу предмет лізингу придбавається у власника для наступної передачі йому у лізинг.

При пайовому лізингу до 80% вартості предмета лізингу фінансується за рахунок кредиту, наданого двома і більше кредиторами.

У міжнародному лізингу беруть участь сторони, що перебувають під юрисдикцією різних держав. У цьому разі передбачається перетинання відповідними активами, послугами та лізинговими платежами митних кордонів.

4. Факторингові послуги

Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

Починаючи з 70-х років ринок факторингових послуг почав інтенсивно розвиватись у країнах Західної Європи. Щорічні обсяги факторингових операцій і на сьогодні в більшості промислове розвинених країн Європи постійно зростають. Для впорядкування ринку факторингових послуг та зменшення ризиків у своїй діяльності факторингові компанії Європи об'єднались у міжнародну організацію факторингових компаній, що дало їм змогу використовувати правові санкції до боржників, якщо ті навіть є резидентами різних країн.

У багатьох країнах на ринку факторингових послуг основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов'язані з великими комерційними банками.

Поява і розвиток ринку факторингових послуг пов'язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм та методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям та пропорційні сумарним активам стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування, якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, що перебувають у тимчасовому розпорядженні . підприємства, то значні обсяги дебіторської заборгованості -- про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств лише в разі погашення дебіторської заборгованості.

Оскільки механізм комерційного кредитування є необхідною умовою функціонування підприємницьких структур, то проблема на сьогодні полягає не в погашенні в повному обсязі дебіторської заборгованості, а в ефективному управлінні нею. Як правило, труднощі з управлінням та своєчасним погашенням дебіторської заборгованості виникають у фірм, що знаходяться на етапі зростання:' розширюють виробництво, займаються освоєнням нових видів продукції, шукають нові ринки збуту. Іноді фірми не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості і надходження коштів із-за різкого збільшення обсягів реалізації в кредит або надання кредитів покупцям на тривалий термін (наприклад, при експортних операціях). У таких випадках фірми звертаються за допомогою до факторингових компаній, які спеціалізуються на торгівлі боргами, зокрема, управляють боргами, викуповують їх, а також надають кредити під дебіторську заборгованість.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує менеджмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апарату. Послуги фактора при обслуговуванні великих боргів досить дешеві й становлять від 0,7 до 2% купівельної вартості боргів клієнта.

Серед видів факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь фактор-фірми, і всі платежі направляються на її адресу. При закритому - боржники не повідомляються про участь посередника -- фактор -- фірми; При факторингу з правом регресу фінансовий посередник має право зворотної вимоги до постачальника з приводу відшкодування сплаченої суми (постачальник несе кредитний ризик). Купуючи борги клієнта без права регресу, фактор бере на себе ризики втрат по безнадійних боргах і здійснює страхування клієнта від збитків по них. Таким чином, у випадку купівлі фактор -- фірмою боргів клієнта без права регресу, вона не вимагає повернення своїх коштів, якщо борги клієнта не повертаються.

У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80% обсягу заборгованості.

Кредитні послуги фактора ґрунтуються на оперативній інформації і на даних про дебіторів клієнта на відміну від банківського кредитування, яке виходить з попередніх даних про клієнта протягом кількох років. Крім того, фактори часто надають позики під забезпечення такими активами, які непридатні для банківського кредитування.

Підприємства -- клієнти факторингових фірм не тільки вирішують проблеми з управлінням дебіторською заборгованістю, а й отримують змогу своєчасно розраховуватися з постачальниками, підтримувати оптимальний рівень запасів та забезпечувати зростання підприємства за рахунок реалізації більшою мірою, ніж за рахунок додаткового капіталу.

Факторингові компанії переважно фінансують фірми, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики в своїй діяльності до допустимого рівня, вони надають послуги

підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому віддається перевага підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів.

Досить часто факторингові фірми здійснюють страхування факторингових операцій, що гарантує їм захист від фінансових втрат у результаті невиконання зобов'язань постачальниками-боржниками.

Плата за факторингові послуги складається з плати за уп-райління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1--1% річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2--4% для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода становить 0,5--3% від суми заборгованості (куплених розрахункових документів).

Перевага факторингу для клієнта полягає в зменшенні кредитного платіжного ризику, своєчасній інкасації дебіторської заборгованості, прискоренні оборотності оборотного капіталу, можливості планувати платіжний оборот та покращенні кредитоспроможності підприємства.

5. Брокерська діяльність

фінансовий посередництво капітал кредитування

Брокерською діяльністю називають діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі угод комісії або доручення. Брокер виступає посередником, агентом інвестора, що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокерські комісійні складають основну частину витрат на проведення трансакцій на фондовому ринку.

Брокерські контори суттєво відрізняються як спектром послуг, які вони надають своїм клієнтам, так і розміром комісійних. Існують брокерські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість послуг за понижену ціну. Інвестори, яким не потрібні консультації чи інші додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощадити кошти. Часто брокерські фірми є досить великими. В таких фірмах інституційних та індивідуальних інвесторів обслуговують різні спеціалісти фірми.

В деяких країнах, наприклад, у США брокерські фірми можуть мати універсальний характер, їхні функції дозволяють їм діяти як брокерам, дилерам та інвестиційним банкірам. Наслідком дії конкуренції є те, що брокерські фірми почали займатися діяльністю, яка характерна для банків, тобто почали запроваджувати рахунки для управління готівкою. Такі рахунки забезпечують власникам набір фінансових послуг, що включають кредитні картки, негайне надання позик, автоматичне інвестування виручки від продажу цінних паперів у взаємні фонди грошового ринку тощо.

Для кожного з клієнтів брокерська контора відкриває клієнтський рахунок, рух коштів на якому відображає операції купівлі та продажу на замовлення клієнта тих чи інших цінних паперів. Основною інформацією, що міститься в замовленні клієнта, що оформлюється у вигляді клієнтської заявки, є:

- назва брокерської контори,

- вид цінного папера;

- розмір заявки;

- максимальний термін виконання;

- тип заявки.

Розмір заявки може бути виражений у повних лотах, дорівнювати неповному лоту чи бути комбінацією повного та неповного лотів,¹ Залежно від терміну виконання розрізняють одноденні, на визначений термін та відкриті заявки.

Одноденна заявка має бути виконана протягом дня. Якщо на кінець дня заявка залишилась невиконаною, її анулюють.

Заявка на визначений термін (тиждень, місяць) діє протягом визначеного в ній терміну, по закінченні якого вона автоматично анулюється.

Відкрита заявка чинна до її виконання чи відміни клієнтом. Часто такі заявки вимагають від інвестора регулярного підтвердження того, чи заявка залишається чинною. Інвестор може дати таке підтвердження на тиждень або місяць, тоді брокер несе відповідальність за відміну заявки по закінченні наведеного терміну.

Основні типи заявок визначаються з вимог інвесторів щодо обмеження цін купівлі-продажу цінних паперів і класифікуються так:

ринкова -- заявка на купівлю або продаж визначеного виду цінного папера за найбільш вигідною поточною ціною. Як правило, така заявка одноденна. Більша частина угод на біржах укладається саме на основі ринкових заявок;

лімітна -- заявка з обмеженням ціни. В цьому разі інвестор зазначає граничну ціну, тобто мінімальну ціну продажу або максимальну ціну купівлі. Якщо цей ліміт не досягається (поточна ціна продажу нижча від граничної або поточна ціна купівлі вища від граничної), заявка брокером не виконується;

"стоп"-заявка -- заявка брокеру здійснити купівлю або продаж акцій в той момент, коли ціна досягне обумовленого в наказі рівня, тобто купили акції, коли ціна зросте до зазначеного в заявці рівня, або продати, коли ціна впаде до визначеного рівня. Як правило, призначення таких заявок -- страхування від можливих збитків і забезпечення деякого мінімального рівня прибутку;

лімітна „стоп"-заявка -- заявка, яка автоматично перетворюється в лімітну по досягненні деякої буферної ціни. При подачі такої заявки інвестор зазначає дві ціни: буферну, або „стоп"-ціну, та граничну ціну виконання. Якщо лімітна заявка може бути виконана за невизначеною ціною після досягнення ціною певного рівня, то лімітна „стоп"-заявка може бути невиконана взагалі, оскільки по досягненні буферної ціни може відразу стати недосяжною гранична ціна виконання.

Заявки можуть містити різні застереження, а саме:

1) про право брокера діяти на свій розсуд. Таке застереження дає змогу брокеру самому встановлювати специфікацію заявки -- повністю всі її параметри або тільки термін та ціну виконання. Частіше зустрічається в лімітних наказах, рідше -- в ринкових;

2) „виконати або відмінити" означає, що заявку треба виконати негайно в повному обсязі або відмінити;

3) „виконати негайно або відмінити" відрізняється від поперед нього тим, що заявка може бути виконана частково, а невиконана частина анульована;

4) „тільки в повному обсязі", як правило, включається в заявку при здійсненні операції з великою партією цінних паперів. На відміну від двох попередніх випадків тут не передбачається негайне виконання заявки;

5) „в момент відкриття або закриття" передбачає, що заявка має бути виконана в числі перших, відразу після відкриття біржі або в числі останніх перед закриттям;

6) „ціну не підвищувати і не знижувати" означає, що ціна, зазначена в наказі, не може коригуватись у разі подрібнення акцій чи в інших непередбачених випадках.

При проведенні операцій на фондовому ринку через посередництво брокерської контори інвестор може відкривати в конторі або звичайний клієнтський рахунок, або рахунок з використанням маржі, Що є одним із варіантів овердрафту. Останній відкриває перед інвестором і перед брокерською фірмою більші можливості щодо управління грошовими потоками та цінними паперами клієнта. Рахунок з використанням маржі дає змогу інвестору здійснювати маржинальні угоди та отримувати у позику цінні папери.

Маржинальна угода, або угода з маржею, полягає в тому, що коли у інвестора не вистачає коштів для купівлі цінних паперів, він може перевищити ліміт по рахунку. Тим самим клієнт отримує позичку в брокерській фірмі, а вона, в свою чергу, -- брокерський кредит у банку. Як забезпечення брокерського кредиту використовуються цінні папери інвестора, що перебувають на зберіганні у брокерській конторі.

Маржинальні угоди укладаються в тих випадках, коли очікується зростання курсу цінних паперів. При цьому прибуток інвестора перевищить прибуток, отриманий ним з використанням звичайного рахунку. Проте при падінні ринкових цін цінних паперів використання рахунку з маржею призводить до більших збитків, ніж використання звичайного рахунку. Частка маржі в загальній сумі інвестованих коштів встановлюється державою.

6. Дилерська діяльність

Дилерська діяльність пов'язана з діяльністю з приводу укладанню угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов'язанням купівлі й продажу цих паперів за об'явленими цінами. Основний дохід дилерів -- це додатна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом-пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові коливання, які могли б мати місце, пом'якшуються з допомогою операцій, які проводяться на ринку дилерами. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, дилери зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів.

Крім того, що дилери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, вони також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Спекулянти можуть формувати та реалізувати на ринку як прості, так і складні спекулятивні стратегії. Прості стратегії ґрунтуються на прогнозі зростання чи падіння цін на актив, з яким мають намір здійснювати спекулятивну операцію. При очікуванні падіння цін відкривається коротка позиція на ринку, при очікуванні зростання цін -- довга позиція.

Прості стратегії досить ризикові й пов'язані з отриманням значних прибутків при правильному прогнозі цін або навпаки - значних збитків при помилковому прогнозуванні. Більш складні спекулятивні стратегії -- менш ризикові, але гарантують нижчий рівень доходу при сприятливій кон'юнктурі ринку і менші збитки при несприятливій ситуації на ньому. Крім спекулятивних операцій дилери здійснюють на ринку різні види ризикового та безризикового арбітражу. Здійснення арбітражу приводить до

вирівнювання цін на активи на різних ринках і до встановлення паритетних цін на взаємопов'язані активи. Арбітраж у багатьох випадках дає змогу спекулянтам отримати прибуток без ризику і не потребує початкових інвестицій.

Залежно від того, яку стратегію реалізують учасники ринку, їх поділяють на „биків", хто грає на підвищення цін, та „ведмедів", хто грає на зниження цін. Гра на підвищення полягає в купівлі цінних паперів і в наступному їх продажу. При правильному прогнозі щодо підвищення цін це купівля за нижчою ціною, продаж за вищою і отримання прибутку. При неправильному прогнозі це купівля за вищою ціною, продаж за нижчою й отримання збитків.

Гра на зниження полягає в позичці цінних паперів і негайному їх продажу на ринку. При наступному зниженні цін такі самі цінні папери купуються дешевше і повертаються їх власнику. Як і гра на підвищення, гра на зниження при правильному прогнозі приводить до одержання прибутку, при неправильному -- до збитків.

Залежно від того, на якому часовому проміжку спекулянти проводять свої операції, їх поділяють на скальперів, одноденних та позиційних трейдерів.

Скальперами (skalper) називають професійних торговців, які грають на мінімальних коливаннях цін і отримують дохід за рахунок великих обсягів угод. Як правило, скальпери реалізують біржові контракти через кілька хвилин чи годин після їх купівлі. Часто це оптові торговці, які укладають угоди з іншими брокерами. Скальпери рідко переносять свою позицію на наступний день і грають на коливаннях цін протягом однієї торгової сесії.

Одноденний трейдер (day trader), як і скальпер, утримує ринкову позицію протягом торгової сесії і рідко залишає позицію до наступного робочого дня. Більшість денних торговців -- члени біржі. Однак утримувати позицію протягом дня можуть і інвестори, які не беруть безпосередньої участі в торгах, а здійснюють операції через фінансових посередників. Оскільки позиція одноденного трейдера на наступний день не переноситься, йому немає потреби відволікати кошти на підтримку відкритої позиції та вносити необхідні види маржі.

Позиційний трейдер (position trader) займає позицію по строковій угоді і потім утримує її протягом певної кількості днів, тижнів чи місяців. У разі правильного прогнозу руху цін на ринку може отримувати значні прибутки.

Незалежно від того, на якому часовому проміжку реалізують свої стратегії посередники, тих, хто будує свої стратегії на основі тимчасових змін цін на активи, називають спредерами. Спредери вивчають закономірності й взаємозв'язок цін на активи в різні періоди року і прогнозують їх на майбутні періоди. З допомогою аналізу та побудованому на ньому прогнозі спредери визначають максимальну різницю в цінах і у разі зростання цієї різниці вступають у біржову гру. Прикладами стратегій, що реалізуються спредерами на ринку, можуть бути купівля-продаж контрактів на один актив, але на різні терміни поставки, на один актив, але на різних біржах, на різні, але споріднені активи.

Перспективи розвитку ринку фінансового посередництва в Україні.

В Україні в якості посередників на фінансовому ринку, що надають фінансові послуги основним учасникам ринку, виступають фінансові установи. У відповідності із законодавчими актами до фінансових посередників можуть також належати фізичні особи.

Фінансова установа -- юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, діяльності яких пов'язана з наданням фінансових послуг.

Одним із специфічних різновидів фінансових установ є кредитна установа. Кредитна установа -- це фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції}

Фінансові послуги, відповідно до положень Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Укладаючи договір юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.

Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан;

2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;

3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою;

4) ціну/тарифи фінансових послуг;

5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі перевищують 5%;

6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.

Розпочати надання фінансових послуг фінансова установа може при наступних умовах:

а) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

б) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

в) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбуваються з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегульованої організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг в межах їх компетенції.

При емісії корпоративних цінних паперів та їх розміщенню на кредитному ринку фінансові посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. При емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту -- залученню коштів для забезпечення потреб Державного бюджету. Фінансові установи здійснюють свою діяльність з врахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства України про захист від недобросовісної конкуренції.

Висновки

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються набором операцій та послуг, що надаються, Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.

Діяльність кредитних спілок здійснюється на засадах рівноправності їх членів. Кожен член спілки незалежно від розміру внеску має право одного голосу при вирішенні питань діяльності спілки.

Основні засади функціонування та обмеження діяльності інститутів спільного інвестування в Україні були узгоджені з Директивою Європейського Союзу № 85/611 від 20 грудня 1985 р. „Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно спільного інвестування в цінні папери, що обертаються.

Однією з негативних рис взаємних фондів є необхідність виплачувати податок з прибутку (це стосується рахунків, що піддягають оподаткуванню). У більшості випадків при оцінці діяльності фондів не враховується їхня фактична ефективність для вкладників, тобто те, що залишається їм після сплати податків.

До основних фінансових послуг посередників належать залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик, яке здійснюють комерційні банки та інші фінансові установи на ринку позикового капіталу.

Серед видів факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь фактор-фірми, і всі платежі направляються на її адресу.

Використана література

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”/ Відомості Верховної ради України №38 1991р.

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”/ Відомості Верховної Ради України ;51 1996р.

Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібники - К.: Вища школа, 1997.

Василик О.Д., С.А. Буковинський, К.В. Павлюк. Баланс фінансових ресурсів та витрат держави./ Фінанси України 1996 №1 с.23-31.

Діденко С.І. Фінанси України. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1996р.

Думинко А. Розвиток ринку муніципальних цінних паперів./ Економічна Україна 1997. №7.с.28-29.

Матринюк М.В. Формування ресурсів комерційними банками України./ Фінанси України 1996 №2.

Мозговий О.М. Фондовий ринок України./ Фінанси України 1996 №6 с.51-57.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави: суть, склад, структура./ Фінанси України 1996 №2 с.16-24.

Сало І.В. Фінанси України в умовах перехідної економіки./ Фінанси України 1996 №1 с.32 -37.

Кузнєцова Н.С., Козарук У.Р. Ринок цінних паперів в Україні - К.: Юрінком Інтер, 1998 - 528с.

Лішиков В.М. Методологічні принципи аналізу суті ринку в цілому та України зокрема./ Фінанси України 1998. №3.

Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку України./ Фінанси України 1998 №11 с.78.

Размещено на Allbest.ru