2. Вказівка, що акредитив відкривається відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів у редакції 1993р.

3. Строки відкриття акредитива після дати повідомлення продавцем про те, що товар підготовлено до відвантаження.

4. Порядок відмови у відвантаженні товару у разі затримки з вини покупця або його банку відкриття акредитива.

5. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі за акредитивом в уповноваженому банку, зокрема:

* комерційний рахунок;

* комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СМК), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;

* страховий поліс чи сертифікат;

* інші документи.

6. Строки подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.

7. Вказівка на те, яка сторона сплачує витрати, пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, подовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитива.

З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків, що зумовлено дією таких чинників:

* у разі розрахунків за допомогою акредитивної форми в імпортера виникають додаткові банківські витрати;

* акредитив не дає стопроцентної гарантії, що поставка товарів (послуг) буде здійснена повністю відповідно до договору;

* імпортер повинен відволікати кошти з обороту на період резервування коштів у рамках відкриття акредитива.

Під час укладання договору (контракту) в інтересах покупця не слід допускати включення до договору умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Окрім цього, по можливості рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території імпортера.

Якщо на ринку товарів є продавець (експортер), який погоджується здійснювати поставку з відстроченням платежу чи на основі використання документарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме цьому постачальникові порівняно з тим, який вимагає відкриття акредитива.

За документарного інкасо банк бере на себе зобов'язання з одержання належної експортеру суми проти передачі документів, згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець направляє всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

У разі, якщо сторони досягли домовленості про розрахунки з використанням документарного інкасо, то у відповідному контракті слід відобразити такі позиції:

1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі шляхом інкасо в уповноваженому банку, зокрема:

* комерційні рахунки; .

* комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СМК), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;

* страхові поліси, сертифікати;

* інші документи.

2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 р., опублікованими Міжнародною торговельною палатою.

3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов'язані з виставленням та сплатою інкасо.

5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця. Покупець не може одержати відповідні документи на товари (а отже, і товар), не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

На відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.

Окрім того, вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж у разі відкриття акредитива.

10.3.3. Форфейтинг

Форфейтинг -- це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

2. Поставка товарів.

3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.

7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі:

* зменшення кредитного ризику;

* мінімізація валютних ризиків;

* мінімізація ризику зміни процентних ставок;

* поліпшення ліквідності (платоспроможності). На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов'язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.

Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.

4. МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ ТА ОПОДАТКУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

Митне регулювання -- це регулювання питань, пов'язаних з установленням мита і митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України -- це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом. Ставки Єдиного митного тарифу є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами. Єдиним митним тарифом передбачено застосування таких видів мита:

* адвалерне, що нараховується у процентах до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; '

* специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

* комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у разі необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів до моменту здійснення такого оформлення повинен звернутись до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Відсутність облікової картки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

4. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

5. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

6. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред'явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:

* декларація;

* належним чином посвідчені копії ліцензій;

* дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;

* зовнішньоекономічні контракти;

* документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;

* супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо);

* інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна декларація (ВМД). Вантажна митна декларація -- це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Випуск товарів і майна здійснюється митними органами після сплати сум усіх належних податків і митних платежів. До таких податків та платежів належать:

* плата за проведення митних процедур (митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем);

* мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);

* акцизний збір (у випадках, передбачених чинним законодавством);

* податок на додану вартість (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Основою нарахування податків і платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є:

* при нарахуванні митних зборів -- загальна митна вартість товару;

* при нарахуванні мита -- митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита);

* при нарахуванні акцизного збору -- митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів і мита або кількості товару (залежно від методу нарахування акцизного збору);

* при нарахуванні податку на додану вартість -- митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.

Плата за проведення митних процедур при ввезенні в Україну або вивезенні з України товарів справляється в розмірі 0,15% загальної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Інструкції про заповнення вантажної митної декларації. Документом, який є підставою для внесення плати за проведення митних процедур, є вантажна митна декларація або її копія.

За заявою декларанта та у разі наявності гарантії банку митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця. При несплаті рахунку в термін, зазначений митним органом, сума митних платежів стягується у безспірному порядку.

Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:

* на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

* комісійні та брокерські;

* плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи опосередковано як умова їх ввезення (вивезення).

При ввезенні товарів на митну територію України їх митна вартість визначається за фактурною вартістю до бази цін СІF-український порт, СІР-пункт призначення на кордоні України, СРТ-пункт призначення на кордоні України чи DАF-кордон України. Для випадків, коли умовами поставки передбачено пункт призначення, який знаходиться на митній території України (наприклад, СІР-Київ, DDР-Львів), з фактурної вартості відраховуються витрати, які матимуть місце з моменту перетину митного кордону України.

При вивезенні товарів з митної території України їх митна вартість приводиться за фактурною вартістю до бази цін РОВ-український порт, DАF-кордон України (пункт призначення на митному кордоні України) або СІР-пункт призначення на митному кордоні України. Для випадків, коли умовами поставки передбачено пункт поставки (призначення), який розташований за межами митної території України (наприклад, СІF-Лондон, DАF-польсько-німецький кордон), з фактурної вартості відраховуються витрати, які матимуть місце з моменту перетину митного кордону України.

Тема 5: ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Основні питання з теми:

1) Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, її розподіл

2) Фонди підприємств(Фонд відшкодування. Валовий доход. ФОП. Оподатковуваний і чистий прибуток

1) Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Тґ-Гґ)це кінцева стадія кругообороту коштів підприємства. Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. В умовах ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробничі відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень погашених відсотків, що в кінцевому рахунку відбиваються на фінансовому результаті діяльності підприємства. Виручка від реалізації продукції - це вартість реалізованих товарів, робіт, послуг.

Нормативно-законодавчі документи з оподаткування і ті, які регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні не містять чіткого визначення терміну “реалізація”, у податковому законодавстві він замінений на “продаж”. Відсутність чіткого визначення даних понять в чинному законодавстві призводить до того, що операція з реалізації продукції твердо не прив'язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення її оплати. Адже для організації фінансового господарства підприємства найважливіше завдання має сам обсяг реалізованих надходжень коштів від реалізації (продажу). До того ж з 1 липня 1997 року законодавчо встановлено, що обсягом виручки від реалізації продукції вважати - вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), яка визначена в одержаних для оплати покупцем (замовником) розрахункових документах, без урахування фактичного надходження грошей.

Величина виручки від реалізації продукції залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції; 2) рівня реалізаційних цін, розрахункової дисципліни. Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки. Асортимент справляє двоякий вплив: чим більше виробів з високою ціною тим більша величина виручки і навпаки. Ціни - вільні, фіксовані, регульовані. Фіксовані ціні встановлюються адміністративно - державою на товари першої необхідності і на монопольні товари (газ, електроенергію), регульовані - державою: на хліб, продукти дитячого харчування тощо. Вільні - ті, що склалися на ринку залежно від попиту і пропозиції. Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і ПДВ. Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц₁=С+П,

де Ц₁ - ціна продукції;

С - собівартість продукції;

П - прибуток.

Ц₂=С+П+АЗ+ПДВ+ТН,

де АЗ - акцизний збір;

ПДВ - податок на додану вартість;

ТН - торгова націнка.

Наприклад, собівартість підакцизного виробу А становить 4 грн. Прибуток при плановій рентабельності 25% становить 1 грн. (4х0,25=1 грн.). Ставка акцизного збору 50%, тоді ціна виробу дорівнює 10 грн. ((4х1)х100:(100-50)), а з ПДВ, що становить 20% ціна зросте до 12 грн. (10+10х0,2), а роздрібна ціна з торговою націнкою становитиме 13,8 грн. (12+12х0,15), якщо націнка буде 15%. Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначається за формулою:

В=РхЦ,

де Р - кількість реалізованих виробів;

Ц - ціна.

Кошти, що надходять від реалізації продукції покривають : 1) матеріальні витрати підприємства на виготовлення продукції, включаючи амортизацію основних фондів; 2) інші витрати, що прирівнюються до матеріальних (на соц. страхування, на створення цільових бюджетних і позабюджетних фондів); 3) на оплату праці (трудові витрати); 4) комерційні (позавиробничі, витрати, що пов'язані зі збутом продукції). Ці чотири групи витрат складають повну собівартість продукції. Такий розподіл виручки від реалізації використовується в системі оподаткування.

Виручка від реалізації надходить за оптовими цінами і планується за такою формулою:

В=З₁+ТП-З₂,

де ТП - товарна продукція в плановому році. Визначається множенням кількості виробів в асортименті на оптову ціну за одиницю;

З₁ - залишки нереалізованої продукції на початок планового року;

З₂ - залишки на кінець планового року;

З₁ і З₂ - визначаються по балансу за виробничою собівартістю і перераховуються за оптовими цінами.

K - коефіцієнт перерахунку, який дорівнює відношенню вартості продукції в оптових цінах до її виробничої собівартості.

Крім покриття всіх елементів собівартості продукції виручка від реалізації містить прибуток, а також ПДВ і в залежності від товару (продукції) акцизний збір, які мають у повному обсязі перераховуватися до державного бюджету, бо це накопичення, які централізуються державою.



2) Фонд відшкодування або заміщення - частина суспільного сукупного продукту, яка повинна бути відшкодована виробництву для його подальшого безперебійного функціонування. Він дорівнює вартості матеріальних затрат (сировини, матеріалів, палива, машин, обладнання тощо). Чим менше їх витрачається у розрахунку на одиницю готової продукції, тим більший національний доход (НД).

Валовий доход підприємства - це загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду в грошовій, матеріальній, нематеріальній формах. Нематеріальні форми - це товарні знаки, винаходи, патенти, ліцензії, права користування землею та іншими природними ресурсами, програмні продукти та інше. Визначається як різниця між виручкою реалізованої та матеріальними і прирівняними до них витратами.

Фонд оплати праці (ФОП) підприємства - включає витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємств, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсаційні виплати, витрати на оплату праці робітників, що не зараховані в штат підприємства, але зайняті в основному виробництві.

Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, яка відображена в його балансі та включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних доходів, нематеріальних активів, цінних паперів, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) та позареалізаційних операцій.

Чистий прибуток - це валовий прибуток за мінусом обов'язкових платежів (податок на майно, рентні платежі, плата за землю, податок на транспортні засоби, отримані дивіденди, податок на прибуток). Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства = скоригованому або чистому прибутку. З чистого прибутку сплачуються різноманітні платежі, які пов'язані із застосуванням економічних санкцій до підприємства. За рахунок чистого прибутку створюються фонди нагромадження і споживання. Частина чистого прибутку може залишитись нерозподіленою.

Прибуток і його економічний зміст. Прибуток - це грошовий вираз основної частини грошових коштів, що створені підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія він характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Прибуток - це показник, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. В той же час прибуток - один з основних фінансових показників плану і оцінки господарської діяльності підприємств. За рахунок прибутку здійснюються фінансові заходи по науково-технічному і соціально-економічному розвитку підприємств, збільшення фонду оплати праці їх працівників. Він не тільки джерело забезпечення внутрігосподарських потреб підприємства, але і набуває все більшого значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів. Багатоаспектне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. Крім прибутку з найбільш уживаних економічних показників ефективності виробничої діяльності використовуються показники рентабельності.

Якщо прибуток виражається абсолютною величиною, то рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва. Він відображає рівень прибутковості відносно певної бази. Протягом останніх 25 років широко застосовується показник рентабельності, що обчислюється як відношення прибутку до середньорічної вартості Основних фондів і нормованих оборотних коштів:

де Р_в - рівень рентабельності виробництва;

П - валовий прибуток підприємства;

О_фс - середньорічна вартість основних фондів;

О_нк - середньорічна вартість нормативних оборотних коштів.

Рентабельність кожного виду продукції визначається за формулою:

де Р_п - рентабельність продукції;

П - валовий прибуток,

С/в - собівартість продукції.

Принципи розподілу прибутку:

першочергове виконання зобов'язань перед державою;

встановлення зацікавленості у кращих результатах господарювання;

створення пільгових умов для окремих суб'єктів господарювання, діяльність яких має велике економічне значення для інвесторів.

Прибуток завжди визначається, шляхом співставлення отриманих доходів із понесеними витратами. Прибуток для цілей оподаткування підприємства податком на прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого доходу на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Прибуток, розрахований вищевказаним чином, підлягає оподаткуванню податком на прибуток за ставкою 30%. Після сплати цього податку, у підприємства залишається та його частина, що називається чистим доходом. Кожне підприємство використовує прибуток на свій розсуд, формуючи ті чи інші грошові фонди цільового призначення: фонди нагромадження і фонди споживання. Фонди нагромадження: фонди розвитку виробництва, резервний (страховий фонд). Зокрема - це фінансування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт; робіт по створенню, засвоєнню та впровадженню нової техніки; удосконалення технології і організації виробництва; модернізація обладнання, покращання якості продукції, технічне переозброєння, реконструкція діючого виробництва. Чистий прибуток є джерелом поповнення власних оборотних коштів. Крім того, він спрямовується на сплату по кредитах, одержаних на поповнення нестачі власних оборотних коштів і т.ін.

Поряд з фінансування виробничого розвитку, чистий прибуток спрямовується на створення фонду споживання: фонду соціального споживання, фонду матеріального заохочення та інші цілі. Так, з чистого прибутку виплачуються одноразові допомоги для тих, хто виходить на пенсію, дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства. Здійснюються видатки на оплату додаткових відпусток зверх встановленої законом тривалості, надається матеріальна допомога, здійснюються витрати на безкоштовне харчування, або на харчування за пільговими цінами.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні та соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинно намагатися встановити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання, враховуючи умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці робітників підприємства. Отже, чистий прибуток створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємства в умовах переходу до ринку, є важливим фактором подальшого зміцнення і розширення підприємницької діяльності.

ТЕМА 6. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Господарська діяльність є ефективною, якщо підприємство:

-- раціонально використовує активи,

-- своєчасно погашає зобов'язання,

-- рентабельне.

Використовуючи статті фінансової звітності - Балансу ф. № 1) і Звіту про фінансові результати (ф. № 2), проведемо аналіз ефективності господарської діяльності підприємства. Метою аналізу є проста і наочна оцінка динаміки розвитку підприємства, його фінансового стану. Розглянемо такі загальновизнані методи аналізу, якими може скористатися фінансовий аналітик:

1. Горизонтальний аналіз.

2. Вертикальний аналіз.

3. Аналіз із застосуванням коефіцієнтів.

Горизонтальний аналіз

Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників звітності попереднього і поточного соку. При цьому здійснюється постатейне зіставлення звітів і визначається абсолютна і відносна зміна статей. Аналізуючи динаміку валюти балансу, порівнюють її значення на початок і кінець року (ряд. 280 і 640 ф. № 1). Зменшення валюти балансу на кінець року свідчить про скорочення підприємством обсягів його господарської діяльності.

Для визначення змін у господарській політиці підприємства не за два роки, а за декілька послідовних років застосовується аналіз тенденцій розвитку (аналіз тренду*), який є варіантом горизонтального аналізу.

Аналіз тенденцій розвитку передбачає використання індексів. При розрахунку індексів значення базисного року приймається за 100 %, відповідно до цього розраховуються індекси для інших років. Базисним роком вибирається такий рік, показники якого є типовими, характерними для здійснення підприємницької діяльності за нормальних умов. При цьому слід вибирати тільки значущі показники.

Аналіз діяльності підприємства за основними показниками за 1996 - 2000 роки поданий у табл. 1

Таблиця 1

	1999 рік	2000 рік	2001 рік	2002 рік	2003 рік
і	Значення	%	Значення	%	Значення	%	Значення	%	Значення	%
Обсяг реалізації	10600	100	10780	101,7	11500	108,5	14300	134,9	17800	167,9
Собівартість	5900	100	6200	105,1	7100	120,4	8000	135,6	9 600	162,7
Прибуток	4700	100	4580	97,4	4400	93,6	6300 . ^-1	134,0	8 200	174,5

Із даних таблиці видно, яких фінансових результатів у господарській діяльності досягло підприємство порівняно з фактичними даними базового року. Так, індекс 167,9 (див. обсяг реалізації за 2000 рік) означає, що в 2000 році цей показник перевищив обсяг реалізації за 1996 у 167,9 рази. Також можна зазначити, що за п'ятирічний період зростання собівартості випереджало зростання реалізації.

Вертикальний аналіз

На відміну від горизонтального, що показує динаміка статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина прирівнюється до 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Цілими частинами приймаються підсумки Балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації Звіту про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства.

Аналіз Балансу

Базову структуру Балансу можна подати у вигляді простого рівняння:

Активи = Зобов'язання + Власний капітал.

Структурний аналіз балансу зосереджений на двох основних аспектах:

1. Яким чином розподілені активи підприємства, до яких вкладений капітал, яка структура активів.

2. Яким чином розподілені джерела цих активів між довгостроковою, короткостроковою заборгованістю і власним капіталом.

Аналіз Активу Балансу

Як правило, у структурі оборотних активів велику частину становлять запаси і дебіторська заборгованість.

Збільшення питомої ваги запасів у структурі активів може свідчити про таке:

-- збільшення виробничого потенціалу підприємства;

-- формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності оборотних коштів підприємства;

-- прагнення захистити грошові кошти підприємства від знецінення під впливом інфляції за рахунок вкладень у запаси;

-- нераціональність вибраної господарської політики, внаслідок чого значна частина поточних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути незначною.

Збільшення питомої ваги дебіторської заборгованості в структурі активів може свідчити про надання підприємством товарних кредитів для споживачів своєї продукції, що говорить про фактичну іммобілізацію оборотних коштів підприємства з виробничого циклу.

Таким чином, абсолютне або відносне збільшення оборотних активів може свідчити не тільки про розширення виробництва або вплив чинника інфляції, але й про зниження швидкості v. обороту, що викликає збільшення маси оборотних активів. Чим вища швидкість обороту запасів і дебіторської заборгованості, тим ефективніше працює підприємство. Для визначення тенденції оборотності запасів і дебіторської заборгованості на підставі показників Балансу і Звіту про фінансові результати розраховують такі показники:

1) коефіцієнт оборотності запасів;

2) коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

1. Коефіцієнт оборотності запасів. В управлінні запасами існує підхід, який називається "точно в термін", підтримка запасів на можливо низькому рівні, достатньому для реалізації відповідного обсягу продажу. Коефіцієнт оборотності запасів показує швидкість обороту запасів для забезпечення поточного обсягу продажу. Розраховується за формулою

собівартість реалізованої продукції

(товарів, робіт, послуг) ряд.040 ф. №2)

Коефіцієнт оборотності =

запасів (запаси на початок період ^*

(ряд. 100 - ряд.140 гр.3 ф.№1) +

Запаси на кінець періоду

(ряд.100 - ряд.140 гр. 4 ф.№1) : 2

* Тут і далі у формулах розрахунку коефіцієнтів слід вважати, що періодом може бути квартал, рік.

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси. Зменшення коефіцієнта, розрахованого на кінець періоду порівняно з коефіцієнтом, розрахованим на початок періоду, свідчить про зменшення швидкості оборотності запасів, тобто про зниження ефективності їх використання. Про цей факт може також свідчити більш низьке значення цього коефіцієнта порівняно із середньогалузевими показниками.

Умовний приклад. Собівартість реалізованої продукції (дані ф. № 2) - 4 200,0 гри. Середній розмір запасів (дані ф. № 1) - 1 500,0 грн. Коефіцієнт оборотності запасів:

4 200,0 : 1 500,0 = 2,8.

Розділивши тривалість звітного періоду (кварталу, року) на коефіцієнт оборотності запасів, отримаємо кількість днів, необхідну на один оборот запасів. Згідно із цифрами прикладу цей показник дорівнює 130 дням (365 : 2,8). Це означає, що для збереження поточного рівня продажу поповнення запасів необхідно здійснювати через 130 днів.

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт оборотності за розрахунками).. Показує, скільки оборотів здійснили за рік кошти, вкладені до розрахунків. Він обчислюється як відношення загального обсягу реалізації до середнього розміру дебіторської заборгованості:

Чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує плату від своїх дебіторів.

Умовний приклад. Загальний обсяг реалізації (дані ф. № 2) - 4 500,0 грн. Середній розмір дебіторської заборгованості (дані ф. № 1) -1 000,0 грн. Коефіцієнт оборотності за розрахунками:

4 500,0 : 1 000,0 = 4,5.

Використовуючи, цей коефіцієнт, розрахуємо більш наочний показник - період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти. Для цього розділимо тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності за розрахунками. Згідно із цифрами прикладу період інкасації (період очікування підприємством отримання грошових коштів після реалізації продукції) складе 81 день (365 : 4,5)

Аналіз Пасиву Балансу

у джерел коштів підприємства у цьому розглянемо короткострокову кредиторську заборгованість. Інші джерела, такі як власний капітал і довгострокова кредиторська заборгованість, будуть представлені до уваги читачів в підрозділі "Аналіз із застосуванням коефіцієнтів”

Для забезпечення своєї господарської діяльності підприємство може брати кредити, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості. Кредиторська заборгованість, на відміну від дебіторської, свідчить про наявність грошових коштів, що тимчасово залучені підприємством і підлягають поверненню. Якщо термін погашення кредиторської заборгованості перевищує термін погашення дебіторської заборгованості, необхідно з'ясувати причини такого стану, оскільки випереджальне зростання кредиторської заборгованості порівняно з дебіторською свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. У зв'язку з цим розглянемо такий показник.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, за допомогою якого розраховується період погашення цієї заборгованості. Він обчислюється як відношення собівартості до середнього розміру кредиторської заборгованості:

Собівартість реалізованої продукції .

(товарів, робіт, послуг)

Коефіцієнт оборотності (ряд. 040 ф, № 2)

Кредиторської =

заборгованості [Кред. заборг. на початок періоду

(ряд. 620 гр. З ф. № 1) + Кред. заборг.

на кінець періоду (ряд, 620

гр. 4 ф. № 1)] : 2

Умовний приклад. Загальний обсяг реалізації (дані ф. 2) - 4 500,0 гри.

Середній розмір кредиторської заборгованості (дані ф. № 1) - 800,0 грн. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості: 400,0 : 800,0 = 5,6

Розділивши тривалість звітного періоду (один рік) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, отримаємо середню кількість днів, протягом яких підприємство сплачує рахунки кредиторів. Згідно із цифрами прикладу цей період дорівнює 65 дням (365 : 5,6).

Аналіз Звіту про фінансові результати

Вертикальний аналіз при розгляді Звіту про фінансові результати є корисним інструментом, оскільки цей звіт поданий у зручній для аналізу формі, коли кожна стаття співвіднесена з обсягом реалізації.

Аналіз із застосуванням коефіцієнтів

Цей метод полягає в тому, що оцінку фінансового стану проводять за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на підставі показників Балансу і Звіту про фінансові результати. Цим способом вивчаються такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність.

Оцінка ліквідності підприємства

Ліквідність означає здатність перетворити актив на гроші швидко і без втрат його ринкової вартості.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань - короткострокової кредиторської заборгованості.

При оцінці ліквідності розраховують три коефіцієнти:

1) коефіцієнт покриття;

2) коефіцієнт швидкої ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Перелічені показники розраховуються на підставі даних форми № 1 шляхом зіставлення поточних активів і поточних зобов'язань підприємства.

Поточні активи - це активи, які постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства. До них належать:

1) оборотні активи, їх облік відповідно до Інструкції № 291 ведеться на рахунках класу 2 "Запаси" і класу 3 "Кошти, розрахунки та інші активи". У Балансі вони відображаються в розділі II Активу, рядках 100 - 260;

2) витрати майбутніх періодів. Незважаючи на те що це витрати, оплачені наперед, тобто здійснені заради прибутку, очікуваного в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана протягом одного року або операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають грошові кошти підприємства.

Відповідно до Інструкції № 291 витрати майбутніх періодів ураховуються на однойменному рахунку 39 і згідно з П(С)БО 2 "Баланс" відображаються в розділі III Активу Балансу, рядку 270. Прикладом таких витрат є витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв і агрегатів; оплачені авансом орендні платежі; оплата страхового полісу; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання та ін.

Отже, у рядку 270 Балансу у складі витрат майбутніх періодів облічуються витрати, які підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати балансу, так і й більш пізній час.

Доречно нагадати, що статті Балансу, які включають активи або зобов'язання, що підлягають використанню як протягом періоду, меншого 1: місяців з дати балансу, так і в більш тривалий період часу, повинні бути розкриті у Примітка до фінансової звітності в тій їх частині, яка буде використана (погашена) протягом терміну, щ перевищує 12 місяців з дати балансу.

Таким чином, інформацію про витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню протягом 12 місяців з дати балансу, можна отримати використовуючи дані рядка 270 Балансу і Приміток до звітів.

Поточні зобов'язання

1. Згідно з П(С)БО 2 - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. Вони відображаються в розділі IV Пасиву Балансу. Відповідно до Інструкції № 291 ці зобов'язання облічуються на рахунках класу 6 "Поточні зобов'язання".

2. До поточних зобов'язань також слід віднести ту частину доходів майбутніх періодів, погашення яких очікується протягом 12 місяців з балансу. Ця стаття Балансу аналогічно з "Витрати майбутніх періодів" повинна бути рита у Примітках до фінансової звітності.

Тепер, ураховуючи вищевикладене, розглянемо перелічені коефіцієнти ліквідності.

1. Коефіцієнт покриття (інші найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності). Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується за формулою

Оборотні активи (ряд. 260 ф, № 1) +

+ Витрати майбутніх періодів* (ряд. 270 ф. № 1)

Коефіцієнт покриття =

Поточні зобов'язання (ряд. 620 ф. № 1) +

Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630 ф, № 1)

Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана і списана протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2 : 1), свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Такий підхід пояснюється практикою, що склалася, згідно з якою при ліквідації активів їх продажна ціна на аукціоні становіть приблизно половину їх ринкової вартості, іншими словами, якщо вартість активів знизиться наполовину, виручки, що залишилася, буде достатньо для погашення поточної заборгованості в тому випадку, якщо до ліквідації коефіцієнт дорівнював 2:1.

Зазначимо, що в Україні розроблені методики аналізу фінансового стану підприємства: Методика № 81, Методика № 22, Положення № 323.

Згідно з Методикою № 81 і Методикою № 22:

-- значення коефіцієнта покриття в межах 1 -1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно погашає борги;

-- критичне значення коефіцієнта покриття прийняте рівним 1;

-- при значенні коефіцієнта покриття менше 1 підприємство має неліквідний баланс.

Звертаємо увагу на те, що в цих методиках при розрахунку коефіцієнта покриття у складі поточних активів не враховуються витрати майбутніх періодів.

У Положенні № 323 як орієнтовне значення коефіцієнта покриття наведене його теоретичне значення, яке повинне бути не менше 2,0 - 2,5.

Розрахуємо коефіцієнт покриття, використовуючи дані таблиць 2 і 3.

1. Визначимо коефіцієнт покриття:

3 700,0 : 1 900,0 = 1,95 (або 1,95 : 1).

Це означає, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань (боргів) підприємство має 1,95 грн. поточних активів.

2. Визначимо, на скільки підприємство може зменшити вартість поточних активів (3 700,0 грн.) при їх продажу з тим, щоб отриманої суми було достатньо для погашення поточних зобов'язань (1 900,0 грн). Для цього:

-- розрахуємо питому частину заборгованості:

1 900,0 : 3 700,0 х 100 = 51 %.

-- від загальної суми існуючих коштів (З 700,0 грн.), прийнятої за 100 %, віднімемо питому частину заборгованості: 100 % - 51 % = 49 %.

Отже, при ліквідації поточних активів їх вартість може бути зменшена на 49 %, що не перешкодить підприємству повернути борги кредиторам.

Зазначимо, що при нормальних обставинах підприємство ніколи не ліквідує свої оборотні активи. Тому коефіцієнт покриття не є абсолютним показником здатності повернути борги, оскільки він характеризує лише наявність оборотних активів, а не їх якість.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт "лакмусового папірця"). На відміну від попереднього, він ураховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). "Швидкий" коефіцієнт розраховується за такою формулою

Оборотні активи (ряд. 260 ф. № 1) -

- Запаси (ряд. 100 - ряд. 140 ф. №1)+

+ Витрати майбутніх періодів* (ряд. 270 ф. № 1)

Коефіцієнт швидкої ліквідності =

Поточні зобов'язання (ряд. 620 ф. № 1) +

+ Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630 ф. № 1)

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

У літературі наводиться орієнтовне нижнє значення цього коефіцієнта, що дорівнює 1. Однак ця оцінка носить умовний характер. Якщо, наприклад, коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником за мірками більшості галузей. Однак у роздрібній торгівлі цей коефіцієнт невисокий, оскільки велика частина грошових коштів вкладена в запаси.

Використовуючи дані табл. 2 і табл. З, розрахуємо цей коефіцієнт.

Коефіцієнт швидкої ліквідності

(З 700,0 - 1 160,0) : 1 900,0 = 1,34.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за формулою

Грошові кошти та їх еквіваленти

(ряд. 230 + ряд. 240 ф. № 1)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності =

Поточні зобов'язання (ряд, 620 ф. № 1) +

+ Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630 ф. № 1)

Зазначимо, що в Положенні № 323 як орієнтовне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності наведене його теоретичне значення, яке повинне бути не меншим 0,2 - 0,25.

Використовуючи дані таблиць 2 і 3, розрахуємо цей коефіцієнт.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

800,0 : 1 900,0 = 0,42.

оцінки платоспроможності і фінансової стійкості не тільки розраховують співвідношення між поточними активами і поточними зобов'язаннями, але також визначають і їх різницю.

Різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями становить чистий робочий капітал підприємства (Рк). Наявність чистого робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне не тільки сплатити поточні борги, але й має у своєму розпорядженні фінансові ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій. Запишемо формулу визначення чистого робочого капіталу на підставі даних Балансу:

Рк = [Оборотні активи (ряд. 260) + Витрати майбутніх періодів* (ряд. 270)] - [Поточні зобов'язання (ряд. 620) + Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630)].

Оптимальний розмір чистого робочого капіталу залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку. Для оцінки достатності Рк можна порівняти його з аналогічними показниками інших підприємств.

Оцінка довгострокової платоспроможності

Як відомо, крім поточних зобов'язань у підприємства є також і довгострокові зобов'язання, термін погашення яких складає більше 12 місяців з дати балансу. У зв'язку із цим розглянемо наступну групу коефіцієнтів, за допомогою яких аналізується можливість погашення довгострокових зобов'язань та оцінюється здатність підприємства функціонувати тривалий період часу.

З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, залежністю від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний і позиковий капітал. Співвідношення між цими величинами дозволить оцінити довгострокову платоспроможність.

Інформація про власний капітал згідно з Інструкцією № 291 узагальнюється на рахунках класу 4 "Власний капітал і забезпечення зобов'язань" і відповідно до П(С)БО 2 відображається в розділі І Пасиву Балансу, рядках 300 - 380.

Величина позикового капіталу визначається шляхом узагальнення інформації за такими роз ділами Балансу: розділ II "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", розділ III "Довгострокові зобов'язання", розділ IV "Поточні зобов'язання", розділ V "Доходи майбутніх періодів".

Розглянемо наступні коефіцієнти, які можна використати для аналізу довгострокової платоспроможності підприємства:

1) коефіцієнт концентрації власного капіталу,

2) коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

3) співвідношення позикового і власного капіталу;

4) коефіцієнт забезпеченості за кредитами.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт автономії, коефіцієнт незалежності). Визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів. Коефіцієнт розраховується за формулою

Власний капітал (ряд. 380 ф. № 1)

Коефіцієнт концентрації =

власного капіталу Активи підприємства

(ряд. 080 + + ряд. 260 + ряд, 270 ф. № 1)

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне і незалежне від кредиторів підприємство. Якщо. його значення дорівнює 1 (або 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Згідно з Методикою № 81 і Методикою № 22 підприємство вважається фінансово стійким за умов, що частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства становить не менше 50 %.

Хочемо звернути увагу також на П(С)БО 5, відповідно з до якого заповнюється форма фінансової звітності "Звіт про власний капітал". Показники наведені у Звіті, можна використовувати для аналізу динаміки структури власного капіталу.

2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу. доповненням до попереднього коефіцієнта їх сума дорівнює 1 (або 100 %). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Коефіцієнт розраховується за форму: