Ефективність грошово-кредитної політики

Сутність грошово-кредитної політики. Аналіз показників та шляхи підвищення ефективності ГКП. Дослідження основних принципів та особливості регулювання грошово-кредитних відносин в Україні. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 15.09.2012
Размер файла 87,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Ще у 1991 р. законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991 р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказні і прості векселі. У лютому 1993 р. Національний банк України затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосування вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексельного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995.р., після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами державної позики (високий дохід на облігації, зарахування сум, укладених у ці облігації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) комерційні банки в ці облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше коштів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарювання. Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом своїх зобов'язань щодо своєчасного її погашення довіра до цих облігацій з боку банків дещо впала.

Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого -- комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кредитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку. У 2000 р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки «нової хвилі», більшість з яких були відомчими, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись самі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в основному і могли існувати та швидко розвиватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Діяльність цих банків підтримувалася як Національним банком України, так і владними структурами. Так, ще у 1992 р. кожен із цих банків на розвиток своїх операцій мав можливість отримати кредит у центральному банку держави в розмірі свого статутного фонду. Допомогу кредитними ресурсами надавали їм також державні та колишні державні банки -- Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ «Україна» АК, які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за рахунок коштів на рахунках клієнтів та кредитів центрального банку.

Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фінансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїми клієнтами, на фінансовий стан яких негативно впливав досить тривалий документооборот, особливо при експортних операціях, та спровокований цим розрив господарських зв'язків з підприємствами, які перебували на території країн, що утворились після розпаду Радянського Союзу. Ці труднощі були обумовлені ще й тим, що надані колишніми державними банками кредити числились на балансах тепер уже українських банків, а фонди довгострокового кредитування, які формувались на союзному рівні, їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушувалось так зване «золоте банківське правило», за яким структура активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992 р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у підтримці державних цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан української економіки не підтверджує цього, бо якби банківські кредити акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за галуззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок. Першими з кризового становища вийшли підприємства галузей зі швидким оборотом капіталу -- кондитерська промисловість, промисловість безалкогольних напоїв і з розливу мінеральних вод, фармацевтична промисловість, швейна промисловість і деякі інші. Якщо Україна в умовах СРСР не виробляла, наприклад, акумуляторів, магістральних електровозів, тролейбусів, зернових комбайнів, то в наш час вона їх виробляє. Поступово припинилось падіння обсягів виробництва, а з 2000 р. почалось його зростання, крива обсягів реального ВВП почала йти вгору. Очевидно, настане час, коли Україна поступово почне наближатися до рівня економічного і соціального розвитку передових країн Європи і світу, хоч на це буде потрібно немало часу. Сприяти цьому має й розвиток кредитних відносин в Україні.

Процес надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників, її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля, через що банк змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому ви-падку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому -- до його банкрутства. Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосовувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Однак про яку єдину науково обґрунтовану методику (чи навіть -- про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обґрунтованого визначення самого поняття кредитоспроможності?

Його визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з них. (Відразу зауважимо: порядок нумерації визначень умовний , застосовуємо його лише для зручності посилань).

1). "Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [1,с.287).

2). "Кредитоспроможність [сгеаіі-»оппіпе55) -- система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни" [2, с.161].

3). " Кредитоспроможність позичальника -- це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [3, с.183].

4). "Кредитоспроможність (сгеаіі-№ог1піпе55) -- спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг" (4, с.533|.

5). "1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2, Спроможність повернути кредит" (5, с.109].

6). "Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" (6).

Розглянемо основні відмінності наведених вище визначень. Так, у першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як "спроможність", у другому -- як "система умов", у п'ятому -- як "наявність передумов", а в шостому -- як "здатність". Очевидно, етимологія терміна "кредитоспроможність" усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про "спроможність".

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про "позичальника", у другому -- про "підприємство", у четвертому -- про "компанію" та "приватну особу, п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб'єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути "позичальник", адже у його ролі можуть бути і-фізичні, і юридичні особи. ІУ- першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", у другому -- про здатність "залучати" і "повертати" капітал, у четвертому -- про спроможність "залучати позиковий капітал" і "обслуговувати свій борг", у п'ятому -- про передумови "отримання" кредиту та здатність "повернути" його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність "залучати" капітал або як про передумови для "отримання" кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника "залучати" кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати "капітал" чи "кредит" -- позичальник має бути здатним не лише повернути "капітал" або "кредит" й заплатити за користування ним (На нашу думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов'язання позичальника.

У першому визначенні йдеться про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями "повністю і в строк", у другому -- "в повному обсязі у передбачені терміни", у третьому -- "повністю і своєчасно", у четвертому -- "належним чином", у п'ятому такого уточнення немає, у шостому -- "в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін ".(Найточніше, на нашу думку, останнє формулювання, оскільки у ньому мовиться не про абстрактну "своєчасність", а про "визначений кредитною угодою" строк.

Порівнявши різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку України "Про кредитування":

"Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначеній» кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" Вочевидь, це визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття. Проте, зауважимо, що і воно не є вичерпним. Чому? Відсотки грошових коштів позичальника, які можуть розцінюватися банком як джерело погашення кредитної заборгованості

Розглянемо ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов'язання підприємство може погашати різними видами активів -- грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності! І чи потрібно застосовувати термін "кредитоспроможність", якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна відмінність. Кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато -, а й кредитоспроможним

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспроможності позичальників поняття "потік грошових коштів" Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття "грошовий потік" Потік грошових коштів слід розуміти як рух виключно грошових коштів, тоді як грошовий потік трактується як рух і грошових коштів, і їх еквівалентів. Зокрема, в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО) визначення грошових потоків подається так: "надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів" [7, с.106]. Щодо останніх у МСБО зазначається: "Грошові кошти складаються з готівки в касі депозитів до запитання" [7, с.105]. "Еквіваленти грошових коштів -- це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості" [7.с 106].

Слід також розрізняти поняття "потік грошових коштів" та термін "умовно-грошовий потік", запропонований авторами в попередніх публікаціях [8-Ю].

Зважаючи на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити визначення кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ "Про кредитування", і попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми бор-говими зобов'язаннями виключно грошовими коштами.

Постає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Мовою бухгалтерського обліку про це можна сказати так:

потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій (див. схему).

Нагадаємо, що згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" (надалі -- ПБО 3) звичайна діяльність -- це "будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення". За цим же положенням, основна діяльність -- це "операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу". "Надзвичайна подія", за визначенням ПБО 3, "подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді".

Врахувавши викладене вище, попередньо сформулюємо визначення кре-дитоспроможності так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося 6. таке визначення -- вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат.

Припустимо, виникла така ситуація. Позичальник "X" хоче отримати кредит обсягом 1 гривня. Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що цей позичальник спроможний повернути й ході звичайної діяльності потоки грошових кошті», необхідні для погашення кредитної заборгованості. Інакше кажучи, позичальника "X" визнано кредитоспроможним.

А тепер уявімо іншу ситуацію: той же позичальник хоче отримати кредит обсягом 1 мільйон гривень. Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що позичальник "X" не спроможний генерувати в ході звичайної діяльності потоки грошових коштів, необхідні для погашення кредитної заборгованості. Тобто позичальника "X" визнано некредитоспроможним.

Чому той же банк дає щодо кредитоспроможності одного й того ж позичальника діаметрально протилежні характеристики? Причиною тому -- зміна однієї з умов кредитування. У даному випадку -- обсягу кредиту. Зазначимо, що такою причиною може бути зміна і будь-якої іншої передумови -- величини відсотків за позичкою, періоду кредитування, способу погашення позички тощо.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність позичальника безвідносно до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені у статті аргументи, визначення кредитоспроможності остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності - таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

Висновки

Грошово-кредитна політика відіграє важливу роль у політиці держави. Одним з найважливіших структур держави є Національний банк України, що проводить кредитно-грошову політику відповідно до завдань і цілей розвитку держави й суспільства. З погляду економіки й грошового обігу контроль над кредитом покликаний орієнтувати емісію грошей на досягнення економічних і фінансових завдань уряду; у цілому державні органи покликані забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі строки, які найбільше відповідають інтересам суспільства.

У ринковій системі держава - не чарівне джерело коштів, а лише механізм, призначений для того, щоб одні громадяни (з більше високим доходом) платили - через податки - іншим (тим, що отримують менший дохід). У нових умовах головними факторами благополуччя особистості стають її ініціатива, прагнення до персональної активності, готовність самої вибирати варіанти економічних рішень.

На сучасному ж етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, повязані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, я детально зупинилася на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

- основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

- серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

- третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов'язкових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією проблемою, є найбільш потужним, але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї Банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов'язкових резервів може викликати значні зміни в обємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.

Розглядаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарной політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанскiх і на монетаристських підходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.

В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні переважає монетаристський підхід. Разом із тим, держава не відмовляється в краткоскратко строковому періоді від впливу на процент в цілях швидкого економічного маневрування.

Після розглядання поданої роботи стає явним, що подальший розвиток та процвітання нашої молодої держави на сучасному етапі у багатьох аспектах залежить від формування системи державного регулювання, та зокрема від монетарної політики України.

Список використаної літератури

1. Гроші та кредит : Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп./М.І. Славук , А.М. Мороз-К.:КНЕУ,2002 - 598с.

2. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - 2-е видання, -К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999. - 181с.

3. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки. - Львів: Центр Європи, 1997. - 48с.

4. Лютий І.О. Грошово - кредитна політика в умовах перехідної економіки : Монографія. -К. Атіка, 2000. - 240с.

5. Національний банк і грошово-кредитна політика : Підручник / За ре. А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ,1999. - 368с.

6. Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с.194-219

7. Макконел К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка.- Л.: Просвіта, 1997.- С. 342-390.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник/ За заг.ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - с. 321-343

9. Панчишин С. Макроекономіка. - К.: Либідь, 2001. - с. 366-401

10. Макроекономіка: Підручник/ За ред.. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2007. - 703с.

11. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.с. 321-341.

12. Комісарук М.П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия - 1999. с. 200-223.

13. Павловськи М. «Макроекономіка перехідного періоду».К.: «Техніка». 1999.

14. Макроекономіка: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2007. - 703с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.

    курсовая работа [587,5 K], добавлен 25.02.2014

  • Сутність, інструменти та механізми грошово-кредитної політики, її взаємозв’язок з фіскальною політикою на різних етапах економічного розвитку України. Аналіз проблем здійснення та перспектив підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні.

    курсовая работа [39,7 K], добавлен 30.05.2010

  • Суть, основні цілі та концепції грошово-кредитної політики. Аналіз реалізації та ефективність грошово-кредитної політики України. Показники норм обов'язкових резервів. Фінансово-кредитне забезпечення агропродовольчої сфери. Банківська система України.

    дипломная работа [75,3 K], добавлен 13.05.2014

  • Основні причини фінансової нестабільності в Україні. Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання в нашій країні. Сучасний стан основних показників, динаміка орієнтування грошово-кредитної системи, шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [59,3 K], добавлен 28.02.2012

  • Грошово-кредитна політика, її цілі. Стратегія монетарної політики як метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Засади грошово-кредитної політики в Україні.

    реферат [2,4 M], добавлен 21.06.2015

  • Сутність грошово-кредитної політики, її інструменти в Україні та зарубіжних країнах. Аналіз грошово-кредитної політики: порівняльна характеристика монетарних інструментів за критеріями гнучкості, швидкості впливу. Проблеми та пріоритети розвитку.

    курсовая работа [121,2 K], добавлен 21.11.2013

  • Зміст, структура, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи. Типи грошових систем. Механізм функціонування грошово-кредитної політики держави. Структура банківської системи України, основні принципи її організації. Грошово-кредитна політика в Україні.

    курсовая работа [110,9 K], добавлен 17.12.2010

  • Сутність кредиту, його види, функції та роль в економіці. Аналіз динаміки та сучасний стан кредитних відносин в Україні. Методи їх державного регулювання. Вплив грошово-кредитної політики на стан кредитного ринку. Аналіз іпотечного кредитування в країні.

    курсовая работа [1,7 M], добавлен 18.10.2014

  • Суть попиту на гроші, мотиви і чинники, що визначають його параметри. Механізм формування пропозиції грошей. Формування рівноваги на грошовому ринку. Сучасні механізми і інструменти реалізації грошово-кредитної політики в Україні та в інших країнах світу.

    курсовая работа [147,2 K], добавлен 15.03.2012

  • Місце грошово-кредитної політики в процесі подолання фінансової кризи в Україні. Взаємозалежність ефективності застосування інструментів регулювання грошово-кредитного ринку та заходів, що повинні бути запроваджені в рамках програми антикризових дій.

    контрольная работа [24,9 K], добавлен 28.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.