Фінансово-правове регулювання розрахунків в Україні

П. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлює, що цей орган «визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками». Т.Г. Тімакова розглядає цю функцію центрального банку в контексті державного регулювання банківської діяльності і відмічає, що воно має два рівні. З однієї сторони, це є регулювання державою макроекономічних процесів, пов'язаних із кредитно-грошовими відносинами. В цьому випадку вплив держави розповсюджується на всі структурні елементи банківської системи, включаючи Банк Росії. З іншої сторони, відмічає автор, суть державного регулювання банківської системи полягає у здійсненні безпосередньо регулюючої діяльності уповноважених державних органів по створенню, організації, реєстрації, ліцензуванню і здійсненню банківської діяльності конкретними кредитними організаціями. При цьому автор приводить точку зору Я.А. Гейвандова, який відмічає, що банківське регулювання передбачає виключні права Банку Росії встановлювати обов'язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій, а також Л.Н. Красавіної - «Банк Росії виконує роль не тільки емітента платіжних засобів, але і органу регулювання. і нагляду за організацією системи розрахунків». Таким чином, Т.Г. Тімакова розглядає правове регулювання розрахунків в контексті єдиного державного регулювання, яке є «необхідною умовою нормального функціонування банківської системи в зв'язку з особливою важливістю даного виду фінансової діяльності». Вона так визначає суть і зміст банківського регулювання: на нашу думку, банківське регулювання - це встановлення системи специфічних правил поведінки, сформульованих державними органами, які мають своєю метою обмеження банківської активності. Із даного визначення випливають три висновки: по-перше, регулювання являє собою не що інше, як обмеження; по-друге, регулювання, яке має за своєю суттю економічну природу, завжди містить в собі елемент економічного примусу; по-третє, найбільш важливою формою регулювання виступає правова форма, коли регулювання здійснюється від імені державно-владних структур.

Із висловленими Т.Г. Тімаковою думками можна погодитись не в повній мірі.

По-перше, державне регулювання і регулювання центральним банком розрахунків є не завжди обмеженням, а в багатьох випадках швидше навпаки - держава встановлює пом'якшення в розрахунках між суб'єктами господарювання, стимулює виконання ними своїх зобов'язань, встановлюючи дуже часто відступи від загального режиму розрахунків, зафіксованого у їх принципах.

По-друге, навряд чи метою державного регулювання є обмеження банківської активності. Банківська активність проявляється в рамках фінансово-правових норм, що регулюють банківську діяльність. Ці норми є суспільно необхідними і банківську активність не можна розглядати як нічим не обмежене право. Сама по собі банківська діяльність здійснюється у формах, які встановлені центральним банком в процесі видання нормативних та індивідуальних актів.

По-третє, правове регулювання розрахунків тісно пов'язане з банківським регулюванням, але є відносно відокремленою частиною правового регулювання банківських відносин. Так, Закон України Про Національний банк України» в п. 8 ст. 7 встановлює, що НБУ виконує в числі інших функцій банківське регулювання і нагляд, але норми, що регламентують регулювання ним розрахунків, виділені окремо - НБУ «встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та статистики платіжного балансу»; «визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами»; «визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках»; «здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій у передбачених законами випадках». Крім того, ст. 40 розділ VЙ Закону визначає порядок організації розрахунків центральним банком: «Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. …Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи». Тому предметом уваги Національного банку України є налагодження роботи банківських установ з приводу здійснення розрахункових та інших відносин.

Але в цілому, сформульовані Т.Г. Тімаковою положення щодо єдиного державного механізму регулювання розрахунків як складової частини банківської діяльності, мають важливе концептуальне і методологічне значення, оскільки розглядають державне регулювання і регулювання банківської діяльності центральним банком як єдину цілісність.

Законами та актами НБУ встановлюються загальні основи здійснення розрахунків. Крім цього, розрахункові відносини регламентуються також актами органів державної виконавчої влади, про що мова буде йти нижче. Таким чином, коло нормативних актів і їх рівнів в ієрархії нормативно-правових актів досить широке, але це і викликає необхідність їх вдосконалення. Розглядаючи питання про систему законодавства про розрахунки в Росії, М.П. Березіна відмічає її серйозні недоліки, перш за все, відставання від існуючої практики розрахунків, недосить швидке оновлення нормативно-правових актів, що викликає регулювання розрахункових відносин листами і телеграмами Банку Росії, внаслідок чого недостатній правовий вакуум заповнюється незліченою масою роз'яснень, договірних умов, а це тягне за собою ущемлення прав економічно слабкої сторони. Вона приводить точку зору М. Соловяненка, який пропонує виділити три рівні регулювання розрахунків - рівень кодексів, окремих законів про форми розрахунків та рівень підзаконних актів, в першу чергу - актів центрального банку. М.П. Березіна доповнює цю запропоновану систему прийняттям єдиного закону про розрахунки. Цю пропозицію в частині прийняття єдиного закону можна лише підтримати, оскільки в Україні на сьогоднішній день немає такого акту, який би системно ввібрав у себе основи розрахункових відносин в усіх сферах їх застосування. Слід відмітити, що в нашій країні не приймались нормативні акти такого типу, які прийнято в багатьох країнах світу - Торговельні кодекси, до яких входить і правове регулювання розрахунків. Але необхідно визнати, що підхід до розрахунків із якихось одних позицій залишає поза колом уваги важливі елементи регулювання розрахунків. Зокрема, це принципи розрахунків, в першу чергу - безготівкових, - які зараз чітко не сформульовано в жодному із нормативно-правових актів. Крім цього, в законодавстві можна відобразити і деякі аспекти державного регулювання розрахунків, їх спеціальні режими, встановити межі і форми участі державних органів у регулюванні розрахунків, принципи розрахунків та ін. Прийняття такого закону могло зменшити кількість підзаконних актів, роз'яснень, індивідуальних актів та ін.

В зв'язку із бурхливим розвитком банківських відносин, розширенням кількості банків і здійснюваних ними функцій і операцій, набуттям ним великого суспільного значення набуло розвитку питання про банківське право, його предмет, метод, самостійність, хоча поставлене воно було ще в 70-і роки. В умовах державної банківської системи воно мало своєрідний характер і тяжіло до розуміння з адміністративно-правових, державно-владних позицій, однак в сучасному його баченні в процесі наукових дискусій все більше і більше акцент робиться на цивільно-правових та господарсько-правових аспектах, хоча питання про самостійність банківського права залишилось відкритим. В результаті, на сьогодні існують погляди на банківське право як підгалузі фінансового, цивільного чи господарського права, як комплексну галузь права з включенням норм всіх цих трьох галузей, а також адміністративного права, а також як на галузь тільки законодавства.

Розгляд питання про природу банківського права складає окреме велике питання і цілком достатнім буде посилання на розгляд цього питання Ю.В. Ващенко, яка детально розглянула цілий ряд точок зору, але не віднесла банківське право до числа окремих галузей права.

Співвідношення фінансово-правового і банківсько-правового регулювання в сфері розрахунків, на нашу думку, відрізняється первинністю фінансово-правових начал, яке полягає в тому, що банки розпочинають свою діяльність тільки в результаті отримання банківської ліцензії, яка означає їх допуск на ринок грошей, основи якого вже встановлені державою. Норми фінансового права з питань грошового обігу безумовно-обов'язкові для банків і не підлягають якомусь договірному регулюванню. Саме в цьому розумінні, яке є визначальним, банківське право має похідний від фінансового права характер. Вся подальша банківська діяльність здійснюється лише в межах первинних нормовстановлень держави, як і диспозитивність, яка відрізняє норми банківського права від фінансового. Враховуючи викладені думки, в контексті розглядуваної теми все ж варто поставити ще одне питання. Держава як особливий суспільний інститут є водночас власником багатьох підприємств і організацій, які приймають участь у розрахункових відносинах. Як власник, держава може регулювати права і обов'язки цих суб'єктів у розрахункових правовідносинах. Крім того, як це має місце у паливно-енергетичному комплексі, держава може прийняти на себе в більших чи менших межах регулювання відносин підприємств, які їй не підпорядковані, але галузь в цілому має особливе суспільне значення. Доводиться дати ту відповідь, що поняття «розрахунки», якщо його виводити на підставі цих випадків виходять як за межі цивільно-правового регулювання, так і за межі банківського права. Розрахунки в цьому випадку протиставляються виконаним роботам, товарам, послугам, що обумовлює їх більш широке значення як однієї із двох складових частин економічних відносин - основної операції і розрахунків за неї.

розрахунок платіж банківський грошовий

Размещено на Allbest.ru