Співвідношення витрат банків до їх доходів дорівнювало 126.9% (порівняно з 94.0% у 2008 році).

Таблиця 1.2. Концентрація доходів, витрат і прибутку/ збитку за групами (у відсотках)

За підсумками 2009 року було зафіксовано від'ємний фінансовий результат діяльності банківського сектору у розмірі 38.4 млрд. грн., що пов'язано зі зростанням вищими темпами витрат порівняно з доходами (в 3.4 раза) та на 44.3% забезпечено збитками банків І групи.

ВИСНОВКИ

Фінансове посередництво - це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи.

Унаслідок цієї діяльності:

- на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів ;

- урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;

- зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з використанням свого грошового капіталу.

Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

- банки;

- небанківські фінансові посередники.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

Вказана економічна відмінність між банками і небанківсь-кими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні - це фінансовий посередник, Що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:

- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;

- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

- безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання - повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

Банківська система - це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституціональному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону "Про Національний банк України" та підготовка проекту Закону "Про банки і банківську діяльність", який має замінити Закон 1991

"Про банки і банківську діяльність", що переважно вичерпав себе і не відповідає сучасній економічній ситуації в країні.

Разом з тим розвиток банківської системи України істотно гальмується вкрай повільною ринковою трансформацією економіки та надмірно затяжним економічним спадом.

Небанківські фінансові посередники - об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавче заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету // Фінанси України. -- 2000. --№ 3.

2) Щетинін А.І. Гроші та кредит : Підручник/ А.І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.

3) Конспект лекцій з курсу «Гроші та кредит», Харківський Державний Економічний Університет

4) М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. « Гроші та кредит»-- К.: КНЕУ, 2002. -- 598 с.

5) „Фінансовий ринок”Навчальній посібник / За ред. Суторміна 2001р.

6) Александрова М.М., Маслова С.О.”Гроші. Фінанси. Кредит”: навчально-методичний посібник. К.: 2002.р

7)Партин Г.О. Пенсійні фонди як учасники фондового ринку // Фінанси України. - 2002.

8) Козикіна А.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України. - 2001.

9) Корнєєв В.В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій Фінанси України. - 2000.

10) http://www.bank.gov.ua

Размещено на Allbest.ru