В Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, зазначається, що аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

3. Напрямки вдосконалення фінансів підприємства

3.1 Підвищення ефективності використання фінансів підприємств

Так як фінансовий механізм підприємства являє собою систему управління фінансами підприємства, то ефективна його реалізація повинна забезпечити досягнення поставлених цілей. В процесі аналізу ефективності використання наявних у підприємства грошових коштів було виявлено багато недоліків, які пов'язані з неефективним управлінням фінансовими ресурсами.

В організаційній та управлінській роботі підприємства фінансовий механізм займає особливе місце. Від нього багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання .

Тому дію фінансового механізму підприємства потрібно спрямувати на вирішення таких основних завдань:

покращення фінансового забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів , прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання , бюджетом , банками;

мобілізацію фінансових ресурсів в обсязі , необхідному для фінансування виробничого і соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів;

Для ефективного функціонування підприємства необхідно більше уваги приділяти фінансовому прогнозуванню та плануванню, яке є одним з найважливіших ділянок управління фінансами. Це дозволить підприємству більш точно визначити потребу в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливості одержання таких коштів.

Необхідно звернути також більше уваги і на напрямки та розмір використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Потрібно визначити ті напрямки використання, які потребують негайного фінансування.

Важливе значення для функціонування фінансового механізму має і такий фінансовий важіль, як собівартість. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження собівартості, до яких належать:

поліпшення використання основних виробничих фондів;

раціональне використання сировини , матеріалів, палива;

скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

зменшення втрат від безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

Керівництву підприємства також необхідно приділити більше уваги поточній та оперативній фінансовій роботі, зміст якої спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Дотримання всіх рекомендацій забезпечить ефективне функціонування фінансового механізму підприємства, що підвищить ділову активність, прибутковість, та інвестиційну привабливість для сторонніх інвесторів.

Фінансову основу підприємства складає сформований їм власний капітал. Утворення власного фінансового капіталу, на нашу думку, може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

До можливих зовнішніх джерел поповнення власного фінансового капіталу належать, по-перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку; по-друге, кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави.

Зовнішні джерела поповнення власного фінансового капіталу дають змогу новостворюваним підприємствам формувати свій початковий фінансовий капітал, а чинним суб'єктам господарювання -- збільшувати розміри й удосконалювати його структуру. У ринковій економіці найбільше значення мають джерела фінансових ресурсів, що мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. У перехідній же економіці поки що значну роль відіграють кошти, які надходять шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

До внутрішніх джерел поповнення фінансового капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Внутрішні джерела власних фінансових ресурсів мають велике значення для нарощення фінансового капіталу підприємства. Ними забезпечуються розширене відтворення і фінансова стабільність суб'єктів господарювання. Серед джерел створення власного фінансового капіталу найсуттєвішими є прибуток і амортизаційні відрахування. Саме ці зазначені джерела в основному забезпечують формування власного фінансового капіталу у масштабах економічної системи держави.

В складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і ріст ринкової вартості підприємства. Визначну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерела поповнення власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безоплатна фінансова допомога. У число інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні і нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різноманітних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів здійснюється по таких основних етапах:

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Ціллю такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у наступному періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різноманітних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в попередньому періоді.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різноманітних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4 Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел. Тому що основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань, тому в першу чергу в процесі планування цих показників необхідно передбачити можливості їхнього росту за рахунок різноманітних резервів.

5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їхню частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума, що залучається за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів цілком забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації базується на таких критеріях:

а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує плановану вартість залучення позикових коштів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпеченні зберігання управління підприємством початковими його засновниками. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з рішенням таких основних задач:

- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

- формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

- формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу.

3.2 Напрямки збільшення фінансів підприємств

Позиковий фінансовий капітал підприємств може утворюватися за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група -- зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп -- зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група -- внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового позикового фінансового капіталу.

Звернімо увагу й на таку обставину. У перехідній економіці України існують різні типи підприємств. Кожен із них має свої особливості й можливості при формуванні фінансового капіталу.

Для новостворених державних підприємств основними джерелами формування фінансового капіталу є: кошти державного чи місцевого бюджету; кошти цільових позабюджетних фондів; кошти галузевих цільових грошових фондів міністерств і відомств; державні цільові кредити; фінансовий лізинг; кредити міжнародних організацій і іноземних держав; короткостроковий товарний (комерційний) кредит, наданий постачальниками сировини і матеріалів.

Перші чотири джерела формування фінансового капіталу сприяють забезпеченню абсолютного максимуму необхідних коштів новостворюваного державного підприємства.

На чинних державних підприємствах використовується більшість із розглянутих власних і позикових джерел фінансового капіталу, за винятком засновницьких і пайових внесків, а також декілька інших джерел фінансових ресурсів .

Позиковий капітал, використовуваний підприємством, характеризує в цілому обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються в такій послідовності :

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з строком його використання більш одного року. Основними формами зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти;

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові кошти (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, та і не погашені у встановлений термін), різноманітні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботам і послугам; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці: із дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

Політика залучення позикових коштів представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення залученого капіталу з різноманітних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємства позикових коштів включає такі основні етапи:

1. Аналіз залучення та використання позикових коштів в попередньому періоді. Ціллю такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових коштів підприємства, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягів залучення позикових коштів в попередньому періоді, темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної і інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових засобів, аналізуються в динаміці питома вага сформованого фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів використовуваних підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів використовуваних підприємством позикових коштів по періодах їх залучення.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різноманітних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їхньої відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових коштів в цілому й окремих їхніх формах на підприємстві. Для цих цілей використовуються показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою для оцінки доцільності використання позикових коштів на підприємстві .

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством на строго цільовій основі, що є одним з умов наступного ефективного їхній використання. Основними цілями залучення позикових коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало підприємство, в усіх випадках перемінна частина оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових коштів;

в) формування обсягу інвестиційних ресурсів. Ціллю залучення позикових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); відновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові кошти залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво і на інші аналогічні цілі;

д) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позикових коштів забезпечується й у цьому випадку, хоча таке їхнє залучення здійснюється звичайно на короткі терміни й у невеличких обсягах.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового ліверіджу. Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового ліверіджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованому коефіцієнті фінансового ліверіджу обчислюється граничний обсяг позикових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, щоб забезпечить згодом зниження вартості притягнення позикових засобів. З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів в своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різноманітних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різноманітних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх та внутрішніх джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових коштів , що залучаються на коротко - і довгостроковій основі. Розрахунок потреби а обсягах коротко - і довгострокових позикових коштів на цілях їх використання в майбутньому періоді.

6. Визначення форм залучення позикових коштів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових коштів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових коштів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших із цих умов відносяться : а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати відсотка; г) умови виплати суми основного боргу; д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

9. Забезпечення ефективного використання кредитних ресурсів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків по отриманим кредитам .

На підприємствах, які залучають великий обсяг позикових коштів в формі фінансового та товарного ( комерційного ) кредиту , загальна політика залучення може бути деталізована в розрізі вказаних форм кредиту.

На сучасному етапі для удосконалення процесів управління фінансами підприємств необхідно розширювати їх межі. Наголос необхідно робити на пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та на інвестування коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за найменшого ризику. Увагу необхідно звернути на вивчення альтернативних можливостей та на аналіз впливу кожної з них на оцінку загальної вартості капіталу фірми. Найбільшу увагу слід приділити визначенню ефективних співвідношень між фінансуванням бізнесу за допомогою позик і продажем цінних паперів, а також проведенню оптимальної дивідендної політики.

Висновки

Фінанси підприємств -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємств ґрунтується на відповідних принципах. До них належать:

комерційний розрахунок;

господарська та фінансова незалежність;

фінансова відповідальність;

матеріальна зацікавленість.

Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. При банкрутстві підприємства держава не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства.

Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Законами України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється лише за умови виконання підприємцем робіт і здійснення поставок для державних потреб.

Принципи функціонування фінансів підприємств єдині для всіх видів і форм підприємницьких структур. Проте в організації фінансів, структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі й використанні одержаного прибутку, взаєморозрахунків із бюджетом є певні відмінності. Ці відмінності пов'язані з формою власності, видом діяльності, технологічними особливостями процесу виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на державні та приватні. Приватні або підприємства недержавної форми власності, в свою чергу, поділяються на орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Особливості функціонування фінансів тут пов'язані насамперед із джерелами формування й використання фінансових ресурсів.

На підприємствах державної форми власності при їх створенні використовуються бюджетні кошти. Держава є власником цих ресурсів і лише вона тимчасово передає право володіння та розпорядження ними керівництву підприємства, з яким укладається відповідний контракт. Державні підприємства як джерело фінансових ресурсів можуть використовувати банківський кредит, державні дотації тощо.

Прибуток, одержаний в результаті господарської діяльності, є власністю держави й використовується відповідно до чинного законодавства. Держава може застосовувати й інші форми регулювання діяльності підприємств державної та комунальної власності.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержавних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства.

Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, тривалістю виробничого циклу, залежністю виробництва від природних чи кліматичних умов. Так, наприклад, у легкій промисловості структура фондів фінансових ресурсів відрізнятиметься від загальної у промисловості. Тут високою буде питома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції є значні затрати сировини й матеріалів, значно вищі затрати на оплату праці.

Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру затрат на виробництво й реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, в свою чергу, визначає різну потребу в фінансових ресурсах. На підприємствах із тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також із сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Це, в свою чергу, призводить до зростання собівартості продукції, оскільки кредитні ресурси є платними.

Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницьких структур впливають на швидкість обігу фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, що обслуговують цей процес, взаємовідносини підприємницьких структур із бюджетом і позабюджетними централізованими фондами.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

Література

Закон України “Про господарські товариства” // Голос України. - 1991. - 19 вересня.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Голос України. - 1991. - 18 вересня.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства” // Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 4.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Голос України. - 1999. - 30 липня.

Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Быкова Е.В., Стоянова Е.С. Финансовое искусство коммерции. - М.: Перспектива, 1995.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Вища школа., 1997.

Економічний словник - довідник / Під ред. Мочерного С.В. - Е., 1995

Єпіфанова А.О., Сало І.В., Дьяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навчальний посібник - К.: Наук. Думка, 1997.

Камаев В.Д. и др. Учебник по основам економической теории. - М., 1994.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. - К.: Вік-Глобус, 1996.

Курс економической теории / Под ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.А., Киров: Вятка, 1994., 624 с.

Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - М.: Финансы и статистика, 1997.

Мочерний С.В. Економічна теорія / К., “Академія”, 1999.

Нікбахт Є., Гроппеллі А. Фінанси. - К.: Основи, 1993.

Общая теория финансов: Учебное пособие / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

Основи економічної теорії: Підручник / За ред. С.В. Мочерного. - Тернопіль, 1993.

Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.А. Держава, податки, бізнес. - К.: Либідь, 1992.

Фінанси підприємств. / Під ред. А.М. Поддерьогіна. - Київ, КНЕУ, 1999.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Размещено на Allbest.ru