Система антикризового фінансового керування підприємством базується на визначених принципах. До числа основних з цих принципів відносяться:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що фінансова рівновага підприємства дуже мінливо в динаміці. Можлива її зміна на будь-якому етапі економічного розвитку підприємства визначається природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов підсилюють конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства. Інші - навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Об'єктивність прояву цих умов у динаміці визначає необхідність постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.

2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. З огляду на, що загроза банкрутства підприємства реалізує найвищий рівень катастрофічного ризику, який властивий фінансовій діяльності підприємства, і пов'язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона повинна діагностуватися на самих ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей її нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ по ступені їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції генерування погрози банкрутства неоднозначний. У зв'язку з цим, у процесі антикризового управління підприємством необхідно відповідним чином групувати індикатори кризових явищ по ступені їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового управління кожне кризове явище, що з'явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, але і породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Тому, чим раніш будуть включені антикризові механізми по кожному діагностованому кризовому явищу, тим великими можливостями до відновлення порушеної фінансової рівноваги буде володіти підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної погрози його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів по нейтралізації загрози банкрутства в гнітючій своїй частині пов'язана з фінансовими чи витратами, втратами, викликаними скороченням обсягів операційної діяльності, призупиненням реалізації інвестиційних проектів і т.п. При цьому рівень цих витрат і втрат знаходиться в прямої залежності від цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації і масштабу їхнього використання. Тому "включення" окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства повинне виходити з реального рівня цієї погрози і бути адекватним цьому рівню. У противному випадку чи не буде досягнутий очікуваний ефект (якщо дія механізмів недостатньо), чи підприємство буде нести невиправдано високі витрати (якщо дія механізму завелика для даного рівня загрози банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану. У боротьбі з загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинне розраховувати винятково на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях підприємства загроза банкрутства цілком може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку підприємство може уникнути хворобливих для нього реорганізаційних процедур.

7. Використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутства. Якщо загроза банкрутства діагностована лише на пізній її стадії і носить катастрофічний характер, а механізми внутрішньої її нейтралізації не дозволяють досягти необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги підприємства, воно повинне ініціювати свою санацію, обравши для цього найбільш ефективні її форми. Така міра приймається як крайня в системі заходів щодо антикризового фінансового управління підприємством з метою запобігання його реального банкрутства.

Розглянуті принципи є основою організації антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства.

Основною метою антикризового фінансового управління є розробка і реалізація мір, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності і відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечують його вихід із кризового фінансового стану.

З урахуванням цієї мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління при загрозі банкрутства.

Політика антикризового фінансового управління являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства і "включенні" механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства передбачає:

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. У цих цілях у системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяється особлива група об'єктів спостереження, що формує можливе "кризове поле", що реалізує загрозу його банкрутства. У процесі спостереження використовуються як традиційні, так і спеціальні показники - "індикатори кризового розвитку".

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, обумовленого напрямками його фінансової стратегії і системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби кризового стану підприємства, тобто його глибина з позицій погрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє здійснювати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього угруповання таких факторів по основним визначальним ознакам; дослідження ступеня впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що роблять такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам. Цілі антикризового фінансового управління конкретизуються відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони повинні враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану підприємства:

* усунення неплатоспроможності підприємства;

* відновлення фінансової стійкості підприємства (забезпечення його фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);

* зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного росту підприємства (досягнення його фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності і відновленню фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні визначених моделей управлінських рішень, обираних у відповідності зі специфікою господарської діяльності підприємства і масштабами його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління підприємством цьому напрямку політики приділяється першорядна увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що звичайно приймає форму його санації. Санація підприємства може проводитися як до, так і в процесі виробництва справи про банкрутство. У першому випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї санації і вибору її форм. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи форми, зв'язані з реорганізацією підприємства) для того, щоб у можливо більш короткі терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства підприємства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо висновку підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість реалізації розроблених заходів для наступної життєдіяльності підприємства такому контролю приділяється першорядна увага. Він покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контроллінгу, організованого на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності антикризових мір.

Висновок

Нині в Україні існує значна кількість фінансове неспроможних підприємств.

Банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності.

У зв'язку з цим вивчення теми «Фінансова санація підприємств» є сьогодні надзвичайно актуальним.

Щоб не дійти до фінансової санації необхідно провести діагностику банкрутства. Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з центральних в економічній науці.