Система управління місцевими фінансами

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх фінансових органів і міста районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать:

1) Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим;

2) фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

3) місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного казначейства України (функціонують в областях, у містах Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, у районах, районах міст обласного підпорядкування. Указані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування. Структуру міських підрозділів Державної податкової адміністрації останнім часом реорганізовано).

До фінансових органів місцевої влади зарубіжних країн належать департаменти фінансів, що самостійно створюються цією владою; їхні функції та обов'язки встановлюються законодавством, рішеннями представницьких органів місцевої влади або статутами громад. Наприклад, департамент фінансів округи Монтгомері штату Мериленд (США):

- зберігає всі кошти округи, цінні папери та страхові поліси;

- стягує податки, спеціальні збори, муніципальні платежі та інші надходження;

- погашає заборгованість;

- інвестує окружні кошти та сплачує видатки за рахунок цих коштів;

- укладає річний фінансовий звіт, у якому докладно інформує про одержані та сплачені округом гроші;

- виконує всі інші функції, передбачені законодавством.

Фінансове планування є важливою функцією місцевих органів влади зарубіжних країн. Воно зводиться до розробки двох основних документів:

- довгострокового фінансового плану;

- щорічного бюджету.

Розробка цих двох документів місцевими органами влади в багатьох країнах є вимогою, встановленою в законодавчому порядку. У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямків їхньої діяльності. Так, шестирічні програми комунальних послуг, капіталовкладень і фінансової політики розробляють місцеві органи США. Конкретні норми з довгострокового прогнозування інвестиційних програм місцевих органів влади передбачає законодавство Франції. У ФРН в основу бюджетного господарства федерації та земель покладено п'ятирічне фінансове планування.

Довгостроковий фінансовий план має характер прогнозу, в якому передбачаються можливі джерела і обсяги надходжень фінансових ресурсів, а також довгострокові цільові програми, за якими здійснюються видатки. Такі фінансові плани мають назву змінних п'ятирічних планів.

На відміну від фінансового плану, бюджет на рік є нормативним актом обов'язкового характеру. Показники бюджету тісно пов'язані з фінансовим планом. Щороку після ухвалення нового бюджету здійснюється уточнення показників фінансового плану. Таким чином, відбувається поєднання поточного і перспективного фінансового планування.

Особливості фінансового планування у зарубіжних країнах:

1. Однією з форм фінансового планування в місцевих органах влади зарубіжних країн є розробка й затвердження кошторисів видатків установ, що фінансуються з бюджету, доходів і видатків приєднаних та додаткових бюджетів.

2. Фінансовий рік місцевих органів влади і фінансовий рік центрального уряду не збігаються за часом. Це дає можливість місцевим органам влади в процесі бюджетного планування мати повну інформацію про розміри фінансової допомоги центрального уряду. Так, наприклад, у США фінансовий рік центрального уряду охоплює період з 1 жовтня до 30 серпня, а кожен місцевий орган влади самостійно встановлює межі власного фінансового року. У Франції бюджет центрального уряду має бути обов'язково прийнятий до 31 грудня поточного року, а бюджет комуни - до 31 березня бюджетного року.

3. Вимога повної збалансованості доходів і видатків місцевого бюджету.

4. Використання програмно-цільового методу фінансового планування інвестицій з детальними розрахунками ефективності й окупності капітальних вкладень.

Для ефективного економічного і соціального розвитку територій в Україні необхідно використати досвід управління місцевими фінансами в країнах з ринковою економікою. Необхідно місцевим органам влади не тільки приймати рішення про про місцеві бюджети, а розробляти довгострокові фінансові плани, показники яких повинні збалансовані з показниками бюджету. В Україні бюджетний рік починається з 1 січня і закінчується 31 грудня для всіх рівнів бюджетів. Бажано щоб для місцевих бюджетів бюджетний рік починався пізнійше, що дало б змогу розробити і затвердити місцеві бюджети на підставі вже прийнятого Закону «Про Державний бюджет України на поточний рік».

Висновки

Важливою умовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Проте становище у якому опинилася фінансова система нашої держави, в тому числі і місцевих органів влади, можна назвати критичним. На фоні загального економічного спаду спостерігалася глибока криза усієї фінансової системи, що найбільш болісно відбилася на місцевих органах влади. Це призвело до того, що вони не змогли повною мірою забезпечити фінансовими ресурсами виконання делегованих їм повноважень: фінансування охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення і соціального захисту населення, житлово-комунальної господарства та ін. У результаті утворився прихований дефіцит бюджету, почали скорочуватися соціальні програми.

Місцеві органи влади в таких умовах шукають шляхи виходу з кризи, додаткові джерела фінансування, залучають фінанси комунальних підприємств. Існує багато пропозицій щодо виправлення ситуації, яка склалася.

Ряд економістів пропонують формувати бюджет «знизу-догори». Інші вбачають вихід із ситуації шляхом встановлення нормативів відрахувань від регулюючих податків у місцеві бюджети на більш тривалий (не менше 3-х років) термін. Деякі вчені вважають за і обхідне створити державний фонд субсидій і трансфертів. Але здійснені заходи до позитивних результатів не призвели і ситуація продовжує погіршуватися.

В Україні в останні роки прослідковується чітка тенденція централізації коштів у державному бюджеті. Так, з 1994 до 1998 р. питома вага прибутків державного бюджету в загальному обсязі зведеного бюджету України збільшилася з 54,0 % до 62,5 %, при одночасному зниженні частки місцевих бюджетів за ті ж роки з і 46,0% до 37,3 %. [9, 112]

Водночас, світовий досвід свідчить, що саме інститут місцевого самоврядування, самостійно заробляючи гроші, бере на себе вирішення тих проблем, за які раніше відповідала центральна влада. Тому, вихід із фінансової кризи, що охопила місцеві і центральні рівні влади, варто шукати в створенні фінансово-економічних основ місцевого самоврядування.

Формування місцевих органів влади та їхніх фінансів у різних країнах відбувалося наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їх компетенція визначається центральною владою. Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів влади.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування варто розглядати як економічну свободу місцевих органів влади в рамках визначеної території для виконання власних і делегованих повноважень на принципах доцільності та ефективності.

За допомогою місцевих фінансів держава активно проводить соціальну політику. Передаючи місцевим органам влади частину коштів з державного бюджету в їхні місцеві бюджети, вона допомагає здійснювати фінансування народної освіти, охорони здоров'я, комунального обслуговування населення, його соціального захисту, будівництва та утримання доріг.

Місцеві фінанси використовуються державою для вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій, що в результаті історичних, географічних, військових та інших умов відставали у своєму економічному і соціальному розвитку від інших районів країни.

Головним елементом місцевих фінансів є витрати. Наявність витрат, обумовлених функціями і завданнями місцевих органів влади, є причиною утворення доходів цих органів влади. Структура доходів згідно з джерелами у кожній державі має свої особливості. В Україні відповідно до економічної природи доходи місцевих органів влади складаються з власних, закріплених і регулюючих.

Головна роль у складі фінансів органів місцевого самоврядування належить місцевим бюджетам. За їх допомогою відбувається перерозподіл суспільних фондів споживання між окремими групами населення, здійснюється фінансування галузей виробничої сфери, зокрема, місцевої і харчової промисловості, комунального господарства та ін.

Велике значення мають місцеві бюджети у здійсненні загальнодержавних економічних і соціальних завдань, розподілу державних коштів на утримання і розвиток соціальної інфраструктури.

На місцеві органи влади покладене важливе завдання - здійсненя соціальної політики держави.

При відмові від планово-директивних методів управління та переході на переважно ринкові засади господарювання місцеві фінанси стають основним механізмом впливу на розвиток економічних і соціальних процесів у регіоні.

В умовах наближення до європейських стандартів діяльності місцевого самоврядування Україні необхідно комплексно вирішувати проблеми розвитку місцевих фінансів, адже вони є обов'язковим атрибутом демократичної держави.

Література

1. Конституція України (прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року).

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року.

3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

4 Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9.05.1999 р.

5. Закон України "Про Державний бюджет на 2004 рік".

6. Бюджетний кодекс України від 21 червня 1993 року.

7. Декрет КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 року.

8. Рішення Чернігівської обласної ради "Про обласний бюджет на 2004 рік" від 23.12.2003 р.

9. Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: вступ до фінансової науки. - К.: Либідь, 2000. - 654 с.

10. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000

11. Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В. Шовкуна. - К.: Основи, 1993.

12. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі/ Пер. з англ. Ю. Немец (ред.). - К.: Основи, 1998.

13. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997.

14. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000.

15. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади: монографія / Нац. інститут стратегічних досліджень, - К.,1996.

16. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. - К.:"Знання", 1999.

17. Местное финансирование в Европе / Изд-во Совета Европы, 1997.

18. Муниципальный менеджмент: Учебное пособие / Под ред. Т.Т.Морозовой. -М.: ЮНИТИ, 1997.

19. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Підручник, - К.; МП "Глобус", 1992.

20. Титаренко В.О. Економічні засади місцевого самоврядування. - К., 1994.

21. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Посібник. - К.: Заповіт, 1997.

22. Фінансове право. Навч. посібник / За ред. Л.К. Воронової. - Харків, 1998.

23. Финансы: Учеб. пособие / Под ред. А.М. Ковалевой. - М.; Финансы и статистика, 1996.

24. Финансы: Учебник для вузов/ Под ред. Л.А. Дробозиной - М.: Финансы - ЮНИТИ, 2000.

25. Харлоф 3. Местные органы власти в Европе. - М.: Финансы и статистика, 1992.

Размещено на Allbest.ru