Аналіз та оцінка стану грошово-кредитного ринку України

Еволюція грошей відбувалася у напрямі від товарної форми до паперової, і за нинішніх умов - до електронної. Паперові та електронні гроші - це замінники повноцінних золотих чи срібних монет, а тому платоспроможність їх і усі інші властивості повинні гарантуватися державою.

Нині всі країни світу користуються так званими неповноцінними паперовими грошима. З'явилися вони понад 300 років тому. Електронним грошам усього 50 років.

Своєю появою паперові гроші зобов'язані прогресу суспільства у сфері товарного виробництва. Їх важливою властивістю є економічність, портативність, подільність, ними можна забезпечити будь-які потреби обігу. Зі свого боку паперові гроші сприяли інтенсифікації процесу товарного обігу. З їх появою темпи матеріального виробництва та обсяги надання послуг набагато збільшилися.

Однак рівень технологічного розвитку виробництва випередив сферу грошового обігу, і наприкінці XX століття треба було розв'язувати проблему невідповідності форми грошей новим вимогам із боку суб'єктів ринку.

За своєю природою паперові гроші, як і металеві, мають обмежену рухливість, тому ніякі нові методи й форми розрахунків не можуть радикально прискорити грошовий обіг. Отже, виникла необхідність використання нової форми грошей - електронної, що забезпечує таку швидкість грошового обігу, яка задовольняє потреби матеріального виробництва та інших суб'єктів ринку.

Електронні гроші - це замінники реальних повноцінних грошей, які існують у вигляді електронних записів у спеціальних пристроях. Переказ грошових сум за рахунками у банках здійснюється автоматично за допомогою комп'ютерних систем та за безпосереднім розпорядженням власників.

Власникам електронних грошей гарантується право постійно контролювати стан своїх рахунків, а також надається можливість перетворювати електронні гроші в іншу форму або цінність.

Особливістю електронних грошей є те, що завдяки своїм властивостям вони потребують створення спеціального середовища, де їм гарантується безпека та можливість вільного переміщення при зміні власника.

Розвиток середовища для використання електронних грошей йде високими темпами в усіх високорозвинутих країнах світу. Україна також не є винятком.

На початку 90-х років в Україні було започатковано двохрівневу банківську систему, з'явилися комерційні та кооперативні банки. Але технологія проведення операцій у них не відповідала сучасним вимогам, особливо у сфері грошового обігу, розрахунків і платежів. Розрахунки між клієнтами банків проводилися за допомогою паперових документів, іноді це тривало три тижні, інколи понад місяць (термін проходження поштових авізо становив від 7 до 20 днів).

Враховуючи важливість цієї проблеми, Національний банк України у 1992 році розробив Концепцію електронного грошового обігу в Україні, яка розглядалася усіма банками та була затверджена Правлінням НБУ.

Першочерговим завданням першого етапу реалізації зазначеної концепції було визначено розробку та впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а на другому етапі мала запрацювати система масових розрахунків населення з використанням пластикових карток. Розробку системи міжбанківських розрахунків, яка називається «Системою електронних платежів», або СЕП, здійснював Національний банк України.

Юридичним підґрунтям для створення СЕП стали постанови Верховної Ради України «Про норматив обігу платіжних документів в Україні» від 25.06.1993 року та «Про заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Україні» від 23.12.1993 року. Нині шляхи, умови та порядок проведення міжбанківських розрахунків регулюються за допомогою інструкції «Про міжбанківські розрахунки в Україні», затвердженої постановою Правління НБУ №621 від 27.12.1999 року.

Система електронних платежів Національного банку України - це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі між банківськими установами на всій території України. Функціонування СЕП ґрунтується на таких принципах:

- усі операції здійснюються виключно у не паперовій (електронній) формі;

- система є абсолютно закритою, тобто грошові засоби не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

- обіг коштів у системі здійснюється за принципом брутто, коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

- ініціатива проведення платежу належить банкові-платнику, який дебетує свій коррахунок.

У 1994 році НБУ розпочав розробку моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка. Загалом існує 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка. Станом на 1 квітня 2001 року згідно з дозволом НБУ на роботу в СЕП за тією чи іншою моделлю обслуговування коррахунка працюють 58 комерційних банків.

Перші електронні платежі в СЕП, учасниками якої були три комерційних банки, розпочали здійснюватися 5 серпня 1993 року. Вони сповістили про початок нової ери у сфері автоматизації банківської справи та грошового обігу. У повному обсязі СЕП почала діяти з 1 січня 1994 року, коли усі банківські установи України були підключені до системи. Запровадження СЕП дало змогу наблизитися до світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, скоротити термін проходження платежів від трьох-чотирьох тижнів до кількох годин.

Скорочення терміну здійснення розрахунків сприяло зменшенню готівки в обігу, дало змогу клієнтам ефективніше використовувати свої кошти, а банкам - свої ресурси. НБУ отримав інструмент контролю та регулювання грошового обігу, що дуже важливо у перехідний період. До того ж прискорилися темпи надходження коштів до державного та місцевих бюджетів.

Нині СЕП має багаторівневий (до 10 рівнів) захист від несанкціонованого втручання, що забезпечує надійність платежів і грошового обігу. Перевірку на міцність пройшла система міжбанківських електронних розрахунків у період проведення грошової реформи в Україні (з 2 по 16 вересня 1996 року).

Завдяки СЕП було забезпечено проведення реформи в стислі строки та оперативно впроваджено в обіг нову грошову одиницю - гривню. СЕП у середньому за один день під час грошової реформи оброблялося платежів на загальну суму 4,0-4,5 млрд. грн., тоді як у звичайний день ця сума становила 1,5-2 млрд. грн. У деякі дні реформи грошова одиниця здійснювала через СЕП 11 оборотів, при середньому показникові - 4,0-4,5 обороту за день.

Уже понад 7 років система електронних платежів успішно виконує покладені на неї функції вітчизняної платіжної системи. Упродовж цього часу спостерігається тенденція до зростання загального обсягу платежів. Якщо у 1994 році загальна кількість виконаних платежів становила 31 млн. трансакцій на загальну суму 48 млрд. грн., то у 2000 році - відповідно 106 млн. трансакцій на 964 млрд. грн. Середньодобова кількість платіжних документів, що обробляються СЕП, становила у січні 2000 року 336 тисяч, у грудні цього ж року - 514 тисяч. Збільшення кількості платіжних трансакцій і суми платежів свідчать про пожвавлення економічної активності, стійку тенденцію до збільшення фінансових потоків у господарському обороті України та спроможність системи електронних платежів забезпечити належне обслуговування її учасників.

Переваги електронної системи платежів очевидні, але є й певні вади щодо її використання. Основна з них - централізація розрахунків у головних офісах комерційних банків і у центральній розрахунковій палаті Нацбанку України, які розташовані у Києві. Якщо в 1994 році за незалежним коррахунком, відкритим у регіональних розрахункових палатах, працювали 98% банківських установ, то на початок 2001 року їхня кількість зменшилася до 17%. Отже, розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, які розташовані в межах області, району або міста та обслуговуються в різних банках, здійснюються у м. Києві. З цієї причини на кілька годин затримуються платежі між господарствами регіонів, що негативно впливає на їх фінансовий стан.

Після того, як за допомогою СЕП були розв'язані певні проблеми здійснення платежів на міжбанківському рівні, комерційні банки перейшли до наступного етапу впровадження електронних засобів - обслуговування юридичних осіб за системою «клієнт - банк». Ця система необхідна передусім клієнтам, які перебувають на значній відстані від банку, що їх обслуговує, або мають велику кількість платіжних документів.

Створені в Україні нові платіжні системи зорієнтовані, в основному, на задоволення потреб держави, корпоративних клієнтів і самих банків. Щодо обслуговування населення за допомогою електронних грошей, то банківська система України відстає від світового рівня, що негативно позначається на стані грошового обігу та його структурі. Питома вага готівкового обігу в країні становить майже 40%, а вартість підтримки Національним банком готівково-грошового обігу - не менш як 120 млн. грн. щорічно. Отже, зменшення кількості готівки в обігу на 20-25% за рахунок впровадження пластикових карток може дати близько 25-30 млн. грн. економії державних коштів.

Без залучення населення як основного користувача електронної форми грошей неможливо створити Національну систему електронного обігу й досягти загального прогресу. Тому треба починати з головного - створення умов для переходу населення на електронну форму грошей, тобто приступати до формування відповідного середовища (встановлення банкоматів, терміналів та інших сучасних технічних засобів у торговельних центрах, на великих підприємствах, вокзалах, в аеропортах та інших місцях).

У прискоренні розвитку процесу переходу до системи електронного обігу грошей повинне бути зацікавлене усе суспільство. Насамперед треба ухвалити закон, який би визначив правовий статус електронних грошей, прирівняв ці гроші до будь-яких інших форм, виключаючи дискримінацію зазначеного платіжного засобу, установив би відповідальність за порушення у сфері електронних грошей та середовищі їх апробації. Необхідні суспільству й інші закони щодо регулювання взаємовідносин банків і клієнтів з використання електронних грошей, встановлення заохочень та пільг для усіх учасників створення та поширення новітніх платіжних систем.

Виконавчі органи на місцях повинні створити атмосферу сприяння цьому процесові (забезпечити виробничими площами, інфраструктурою розвитку середовища обігу, масовим виробництвом необхідного устаткування).

Велику роль при цьому відіграватимуть банки, які є основою для побудови системи грошового обігу та його регулювання. Тому всі банки повинні брати активну участь у впровадженні електронної системи розрахунків населення, створити новий тип банківського виробництва, який буде зорієнтований переважно на електронну форму грошей, аби максимально задовольняти потреби кожної особи у цій сфері.

Засобом масових платежів населення за товари й послуги за допомогою електронної системи грошового обігу є використання пластикових карток. Пластикова картка - це загальний термін, яким називають усі види карток, котрі можуть відрізнятись технічними можливостями, призначенням та видами наданих послуг. Пластикова картка - це ключ клієнта для отримання послуг, покупки товару за безготівковим розрахунком або отримання своїх грошей, які зберігаються у банку.

В Україні є три напрями впровадження платіжних карткових систем для розрахунків із фізичними особами:

- міжнародні платіжні системи;

- внутрішні міжбанківські та локальні системи, впроваджені вітчизняними банками;

- Національна система масових електронних платежів (надалі - НСМЕП).

З огляду на те, що вітчизняний ринок платіжних карток в Україні не розвинений, численні міжнародні платіжні організації прагнуть заповнити його своїми пластиковими картками. Розвиток платіжних карток в Україні бере свій початок із вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи VISA International. Повноправними членами міжнародних платіжних систем українські банки стали з 1997 року. Динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування.

Нині у нашій країні 22 банки співпрацюють з VISA International та GUROY Internation і близько 50 банків діють на правах агентів. Емітовано понад мільйон карток, розгорнуто інфраструктуру прийому та обробки платежів за ними; до послуг власників карток понад 500 банкоматів і 10000 пунктів електронного та ручного обслуговування.

Внутрішні міжбанківські платіжні системи нині лише на початковій стадії становлення. Вони зорганізовані за стандартами та правилами міжнародних систем, що гарантує надійність їхньої роботи і бізнесу.

Внутрішні локальні банківські платіжні системи дають клієнтам в основному лише доступ до їхніх рахунків, але сфера використання таких карток як платіжних обмежена.

Щодо впровадження НСМЕП, яка покликана усунути основні перешкоди на шляху використання справді масової і саме платіжної системи, то у січні 1997 року було ухвалено постанову Правління НБУ №18 «Про впровадження в Україні Національної системи масових електронних платежів». Побудова Національної системи масових електронних платежів за обсягами, складністю та витратами перевищує наявну СЕП.

НСМЕП - це внутрішня багатоемітентна платіжна система, у якій розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою банківських платіжних смарт-карток за технологією, розробленою Національним банком України. Впровадження цієї системи відбуватиметься за окремими напрямами, так у 2001 році оплата послуг, що надаються «Укрпоштою», здійснюватиметься із застосуванням платіжних інструментів НСМЕП.

Головне призначення банківських смарт-карток - бути інструментом електронної системи масових платежів і надавати переваги її учасникам. У системі задіяні три основних взаємопов'язаних учасники: утримувач картки, емітент, пункт обслуговування. Головна дійова особа зазначеної платіжної системи - клієнт-користувач. Адже усе це робиться для нього і лише з його допомогою інші учасники системи можуть мати свою вигоду. Так що запровадження НСМЕП буде успішним і дасть очікуваний результат за умови підвищення доходів населення та створення економічних можливостей купівлі товарів у магазинах, а не на ринках.

НСМЕП для населення - це зручність безготівкових платежів, швидке обслуговування, надійність зберігання грошей, можливість використання банківського кредиту. Смарт-картка як інструмент цієї системи характеризується тим, що в неї вмонтована мікросхема і вона здатна самостійно обробляти й запам'ятовувати зміну інформації, зокрема, визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки надає можливості для створення «електронного гаманця», за допомогою якого платник може автономно здійснювати усі безготівкові платежі, не звертаючись щоразу до банку-емітента за підтвердженням його платоспроможності. Повільне впровадження Національної системи електронних платежів стримує процес модернізації грошового обігу. Тому перед нашим суспільством постало завдання-мінімум - не заважати цьому процесові і завдання-максимум - створити умови для найбільшого сприяння.

ВИСНОВКИ