Оподаткування ПДВ

Українські науковці І. Луніна та Н. Фролова на основі результатів дослідження номінальних та ефективних, з точки зору формування доходів бюджету, ставок податків на споживання, у тому числі ПДВ, дійшли висновку, що «прийняття рішення щодо збільшення чи зменшення ставок податків на споживання має ґрунтуватися не на номінальних, а на ефективних ставках оподаткування». [20, с. 27] На відміну від номінальної ставки, яка встановлюється законодавчо, «ефективна ставка залежить від наявності чи відсутності пільгового режиму, особливо в умовах перехідної економіки і значного тіньового сектора економіки. У загальному вигляді, на думку цих економістів, ефективна ставка оподаткування споживання може бути обчислена як відношення надходжень податків на споживання до кінцевих споживчих витрат» [20, с. 21]. За їх розрахунками, за рівнем ефективної ставки Україна випереджає не тільки більшість країн з перехідною економікою, а й значну частину промислово розвинутих країн. Проте, незважаючи на це, надходження ПДВ у процентах до ВВП в Україні, за їх оцінками, є незначними (на основі даних Держкомстату України про обсяг номінального ВВП у 2006 р. та звіту Держказначейства України про виконання Державного бюджету України за 2006 рік, надходження ПДВ до ВВП у 2006 р. становили 9,4%. Отже, для прийняття рішення стосовно зміни ставки ПДВ одного критерію орієнтації на формування доходів бюджету недостатньо. При визначенні розміру номінальної ставки ПДВ необхідно також враховувати і його регулюючу функцію, що випливає з економічної сутності даного податку.

За рівнем частки надходжень ПДВ з імпорту у структурі ПДВ Україна мало чим відрізняється від таких країн, як Бангладеш, Пакистан, Замбія. У 2005 р. частка ПДВ з імпортованих товарів і послуг у структурі ПДВ, що надійшов до бюджету, становила 68,1%. За попередніми даними, у 2006 р. ця частка скоротилася до 63,3%, у 2007 р. - 62,6% [24, с. 14].

Значною мірою це пояснюється тим, що на даному етапі економічного розвитку Україна ще не стала економічно могутньою державою, її зовнішньоекономічні зв'язки та рівень інтеграції до європейського та світового співтовариства залежать від правил гри, встановлених економічно більш розвинутими країнами. Для посилення експортної орієнтації економіки, підтримки вітчизняних товаровиробників і захисту внутрішнього ринку необхідно використовувати переваги ПДВ, які у нього є порівняно з іншими податками. З огляду на це, В. Парнюк стверджує, що при здійсненні податкової реформи необхідно не знижувати стандартну ставку ПДВ, а підвищувати її. З урахуванням досвіду промислово розвинутих країн ставка ПДВ в Україні має бути підвищена до рівня стандартної ставки ПДВ у країнах з так званою соціально орієнтованою економікою (Данії та Швеції) - 25%. Підвищення стандартної ставки до зазначеного рівня збільшить обсяги безпроцентного кредитування економіки, посилить мотивацію до експорту та утворить додаткові бар'єри для імпорту, що в кінцевому підсумку сприятиме розвитку вітчизняного виробництва. При цьому ми виступаємо проти запровадження диференційованих ставок ПДВ, оскільки встановлення знижених ставок ПДВ послабить конкурентоспроможність українських виробників і стимулюватиме зростання імпорту. Україна є аграрною державою і тому не потребує заохочення імпорту сільськогосподарської продукції. Українська фармацевтична промисловість також здатна виробляти сучасні лікарські препарати.

Хоча у короткостроковій перспективі підвищення ставки ПДВ може спричинити зростання цін, але у довгостроковому періоді зростання цін на внутрішньому ринку пригнічуватиметься, оскільки підприємцям у разі збільшення власних прибутків доведеться сплачувати більший ПДВ до бюджету. Саме по собі запровадження ПДВ не приводить до стійкого підвищення темпів інфляції, яке за будь-яких умов може бути тільки результатом грошово-кредитної експансії [24, с. 15]. Тому для населення набагато вигіднішим є зростання ставки ПДВ, ніж її зниження, оскільки за низької ставки ПДВ інфляція матиме набагато вищі темпи, які пом'якшуватимуться за рахунок зростання імпорту, збільшення якого призведе до скорочення робочих місць у країні. Рано чи пізно українцям доведеться скористатися високою ставкою ПДВ для захисту свого ринку, оскільки кращого інструмента захисту внутрішнього ринку, який би одночасно підтримував вітчизняного виробника та заохочував його до роботи на експорт, навряд чи можна запропонувати.

За оцінками експертів, при підвищенні ставки ПДВ до розміру 25% імпорт товарів до України у перші два роки скоротився б на чверть. При цьому за рівня коефіцієнта бюджетної ефективності ПДВ 0,49% ВВП, який закладено у бюджеті на 2008 р., надходження ПДВ відносно ВВП зросли б з 9,7 до 12,3% ВВП. Проте різке одноразове підвищення розміру ставки ПДВ до 25% є неприпустимим, бо у такому разі економіка зазнає шокового потрясіння через скорочення імпорту та розбалансування ринків. Різка зміна ставки ПДВ може негативно позначитися насамперед на обсягах пропозиції газу та нафти на внутрішньому ринку. Нафта і газ протягом тривалого часу імпортувалися до України на пільгових умовах оподаткування ПДВ, що стимулювало їх ввезення та споживання. Така політика заохочення ввезення нафти та газу призвела до перетворення України на одного з найбільших імпортерів автомобілів у Європі та занепаду у галузі електротранспорту, який за часів СРСР був досить розвинутим. Але слід зазначити, що кращого засобу створення економічної мотивації до відродження електротранспорту, зменшення залежності України від імпорту нафти та газу, а також автомобілів, ніж підвищення ставки ПДВ, навряд чи можна запропонувати. На відміну від пільгового оподаткування, кредитної підтримки тощо, підвищення ставки ПДВ збільшує не тільки доходи бюджету, а й обсяги безпроцентного кредитування вітчизняних підприємств. Крім того, зростає захищеність українського ринку від імпорту через необхідність одномоментної сплати імпортерами значних сум ПДВ на кордоні [24, с. 16].

Підвищення ставки ПДВ має відбуватися поступово, за наперед окресленим та оприлюдненим сценарієм, розтягнутим у часі щонайменше на п'ять років. Таке поступове підвищення ставки ПДВ не тільки попередить можливість розбалансування економіки та виникнення дисбалансів на ринках, зокрема щодо перевезення вантажів і пасажирів, а й буде сигналом для споживачів та імпортерів автомобілів.

Водночас підвищення ставки ПДВ дасть можливість знизити ставку податку на прибуток підприємств, що посилить мотивацію до розвитку вітчизняного виробництва. Зниження податкового навантаження на підприємства стимулюватиме виробництво товарів усередині країни, а не їх ввезення. Запропоновані нами підходи сприятимуть захисту національних економічних інтересів та припливу капіталу до України.

В Україні донедавна діяло (а подекуди і досі діють) надто багато звільнень з бази, що оподатковується за 20%-ною ставкою. Так, наприклад, у 2003 р. 14% зареєстрованих підприємств були фактично звільнені від сплати ПДВ. Втрати, пов'язані з цими звільненнями, перевищували надходження від ПДВ і становили майже 7,6% ВВП, хоча ця оцінка і видається дещо завищеною; інакше кажучи, 27% потенційних надходжень від ПДВ було втрачено. Деякі звільнення, наприклад щодо освітніх та медичних послуг, цілком звичайні для багатьох країн, але обґрунтованість переважної більшості інших викликає сумнів. На нашу думку, приблизно 3/4 звільнень від ПДВ у 1997-2004 рр. можна було скасувати без втрат для суспільного добробуту і зі значними здобутками в ефективності адміністрування ПДВ [26, с. 26].

«Ерозія» бази оподаткування почалася одразу після впровадження ПДВ у 1997 р., з прийняттям перших 10 поправок до закону у 1998 р. (у наступні роки кількість поправок зростала). Таке поширення звільнень стимулювало не просто ухиляння від сплати ПДВ, а й нечувану корупцію. Часто-густо чергове звільнення поступово збільшувалося без відповідної реакції податкової адміністрації, без належних адміністративних заходів з боку держави. Більше того, система звільнень самостійно зростала, і платники податків усіляко прагнули лобіювати поправки до законів на свою користь, тим часом навмисно зволікаючи з платежами до бюджету в надії на подальші податкові амністії.

Проаналізуємо нерівномірність податкового навантаження з ПДВ у такій адміністративній одиниці, як район.

Отож бачимо, що сума пільг співмірна з сумою надходжень з ПДВ, а сума ПДВ, заявленого до відшкодування, становить близько половини надходження. Зауважимо, спектр пільг охоплює близько 100 позицій. З таблиці видно, що реальна сума надходжень податку до бюджету визначається сумою надходжень «брутто» мінус сума заявленого податку до відшкодування та мінус витрати ДПА на адміністрування податку.

Тобто формула для розрахунку реальних надходжень податку (РНП) така:

РНП = НП - ВП-АП,

де НП - надходження податку;

ВП - відшкодування податку;

АП - адміністрування податку.

Таблиця 2.1. Розрахунок реальної ставки з ПДВ [18, с. 23]

№п/п	Період, роки	Надх. ПДВ, млн. грн.	База 1, млн. грн.	Втрата ПДВ, млн. грн.	База 2 млн. грн.	Заг. база, млн. грн.	Реальна ст. ПДВ, %
1	2000	35.2	176,0	69,1	345,5	521,5	6,75
2	2001	64,6	323,0	48,6	243,0	566,0	11,41
3	2002	52.2	261,0	49,9	249,5	510,5	10,23
4	2003	85.0	425,0	76.1	380.5	805.5	10,55
	Середня ставка	9,74

Таким чином, із таблиці видно, що реальна сума надходжень податку значно менша, ніж декларується, і це навіть без врахування витрат на адміністрування податку (таких витрат статистика ДПАУ не надає). Наприклад, реальна сума надходжень з ПДВ за 2003 рік становить не 85,0 млн. грн., а 27,0 млн. грн. [18, с. 22]

Запропонуємо методику розрахунку реальної ставки ПДВ, враховуючи весь оборот.

Реальна ставка ПДВ визначається за допомогою таких формул:

База ОП = Сума ПДВ х 5, де

База ОП - база оподаткування ПДВ;

Сума ПДВ - надходження з ПДВ до бюджету.

Загальна база = База 1 + База 2, де

База 1 - база оподаткування з ПДВ;

База 2 - умовна база оподаткування з ПДВ, який внаслідок дії пільг не надійшов до бюджету;

Загальна база - база оподаткування для надходжень і для пільгового обороту з ПДВ разом.

Таким чином: База 1 = Сума ПДВ х 5,

База 2 = Сума ПДВ(пільги) х 5.

Р.Ст.ПДВ = (СумаПДВ / Заг. Базу) х 100%,

де Р.Ст.ПДВ - реальна ставка з ПДВ.

Реальна ставка ПДВ розраховувалася як частка від ділення обсягу надходжень з ПДВ на суму оборотів, оподатковуваних ПДВ і звільнених від оподаткування.

Середня реальна ставка оподаткування з ПДВ (таблиця 2.2) в розрізі років визначалася як середнє арифметичне реальних ставок.

За запропонованою методикою визначено:

1. Реальні надходження з ПДВ до бюджету району (15,3-27,0 млн. грн. у розрізі років).

2. Реальні ставки з ПДВ (6,75-10,55% в розрізі років).

3. Середню реальну ставку з ПДВ за 2000-2003 роки (9,74%).

Отже, середнє податкове навантаження з ПДВ району менше удвічі. Тоді зрозуміло, що сума надходжень до бюджету при 20% ставці ПДВ і відсутності пільг може подвоїтися. [18, с. 23]

Економісти-податківці мають рацію, коли з осторогою ставляться до податкових стимулів. Останні водночас є зайвими і неефективними, бо сприяють втраті надходжень, ускладнюють податкову систему, спотворюють стан економічної рівноваги, викликаючи неоптимальне направлення інвестицій. Зважаючи на складність оцінки впливу податкових звільнень на економічне зростання і на те, як легко вони перетворюються на засоби задоволення особистих інтересів, можна твердити, що навіть найкращий податковий стимул принесе користь національній економіці тільки тоді, коли країна має стабільне макроекономічне середовище, міцний політичний та адміністративний лад.

Досвід багатьох розвинених країн Європи й Америки демонструє інший механізм пільг - це застосування диференційованих ставок оподаткування з ПДВ, прибутку за умови збереження принципів рівності та справедливості податкової системи держави.

2.2 Особливості формування та руху ПДВ в державному бюджеті

Україна, як і багато інших країн, що стали на шлях формування ринкової економіки, стикається з рядом характерних проблем: інфляція та дефіцит бюджету, падіння темпів економічного розвитку, низка ефективність виробництва. Всі ці явища випливають з податкової політики держави, яка безпосередньо впливає на механізм адміністрування податків та зборів, на стабільність та повноту їх надходжень до Державного бюджету. Слід зауважити, що тільки науково обґрунтована та виважена фіскальна політика може сприяти ефективному адмініструванню податків та зниженню рівня тінізації економіки [46].

За допомогою аналітичних даних ДПА, Мінфіну, Мінекономіки та ДержМитСлужби проведено аналіз макроекономічних показників держави з метою визначення ефективності ПДВ, який сьогодні оцінюється неоднозначно. Слід зазначити, що, на нашу думку, доцільно провести трендовий аналіз як на основі базисних показників, які дають об'єктивну аналітичну оцінку економічних процесів та тенденцій, що склалися так і на основі ланцюгових показників, якими фігурують останнім часом аналітики - для оперативної оцінки даних за короткий проміжок часу, з демонстрацією сформованих тенденцій.

Проводити аналіз ефективності ПДВ доцільно за допомогою дослідження динаміки ВВП, валової доданої вартості, доходів зведеного бюджету, податкових надходжень та безпосередньо показника ПДВ за 11 років з 1998 року по 2008 рік (табл. 2.2).

Слід зазначити, що в 1999 році порівняно з 1998 роком спостерігаються тенденції, щодо збільшення показника ВВП на 27894 млн. грн. або в 1,27 раз, ВДВ - на 20497 млн. грн. або в 1,24 рази, доходів зведеного бюджету на 3960 млн. грн. або в 1,14 рази, податкових надходжень на 3282 млн. грн. або в 1,15 рази, ПДВ на 1202 або в 1,14 рази. Виходячи з нерівномірних темпів зростання вищевказаних показників можна зробити висновок, про присутність часткового ухилення від оподаткування ПДВ та надання питомої ваги пільг щодо застосування 0% ставки ПДВ.

Саме 2000 рік супроводжувався чіткою та зрозумілою не тільки фінансовою, але і податковою політикою, що безпосередньо вплинуло на стабільний ріст макроекономічних показників - так показник ВВП зріс на 39628 млн. грн. або в 1,3 рази, ВДВ на 36797 млн. грн. або в 1,34 рази, доходи зведеного бюджету на 16242 млн. грн. або в 1,49 рази, податкові надходження 6188 млн. грн. або в 1,25 рази, ПДВ на 1977 млн. грн. або в 1,2 рази.

Таблиця 2.2. Динаміка ВВП, ВДВ, доходів Зведеного бюджету, податкових надходжень та обсягу акумульованого ПДВ (1998-2008 рік)

РІК	Валовий внутрішній продукт (ВВП) млн. грн.	Валова додана вартість (ВДВ) млн. грн.	Доходи Зведеного бюджету (ДЗБ) млн. грн.	Податкові надходження (ПН) млн. грн.	Всього зібрано ПДВ млн. грн.	Ланцюгові темпи зростання
						ВВП	ВДВ	ДЗБ	ПН	ПДВ
1998	102593	86968	28916	21848	8649	-	-	-	-	-
1999	130442	107465	32876	25130	9851	1,27	1,24	1,14	1,15	1Д4
2000	170070	144262	49118	31318	11828	1,3	1,34	1,49	1,25	1,2
2001	204190	180450	54934,6	36717	14227	1,2	1,25	1,12	1,17	1,2
2002	225810	201194	61954	45393	19334	1,11	1,11	1,13	1,24	1,36
2003	264165	235589	75165	54321	22906	1Д7	1Д7	1,21	1,2	1,18
2004	345113	313046	91529	63162	28700	1,31	1,33	1,22	1,16	1,25
2005	441452	388601	134183	98110	33801	1,28	1,24	1,47	1,55	1,18
2006	544153	474123	171811	125766	47497	1,23	1,22	1,28	1,28	1,41
2007	709445	508733	219936	161264	59383	1,3	1,07	1,28	1,28	1,25
2008	810312	-	246359	-	86069	1,14	-	1,12	-	1,45

Значне зменшення досліджуваних показників відбулось в 2001 році, так, наприклад, ВВП збільшилось на 34120 млн. грн. або в 1,2 рази, що на 5508 млн. грн. менше порівняно з темпом зростання попереднього року; ВДВ - на 36188 млн. грн. або в 1,25 рази, що на 609 млн. грн. менше порівняно з темпом зростання попереднього року; доходи зведеного бюджету - на 5816,6 млн. грн. або в 1,12 рази, що на 10425,4 млн. грн. менше порівняно з темпом зростання попереднього року; податкові надходження - на 5399 млн. грн. або в 1,17 рази порівняно з попереднім роком; ПДВ - на 2399 млн. грн. або в 1,2 рази. З 2002 року по 2004 рік показник ВВП стабільно збільшується, про що свідчать відповідні темпи зростання 2002 р - 1,11 або на 21620 млн. грн., 2003 р. - 1,17 або на 38355 млн. грн., 2004 р. - 1,31 або на 80948 млн. грн.; ВДВ збільшилась в 2002 р. - в 1,11 разів, або на 20744 млн. грн., в 2003 р - в 1,17 разів або на 34395 млн. грн., 2004 році - в 1,33 рази або на 77457 млн. грн., показник доходів зведеного бюджету також має тенденцію до зростання темпи зростання за три роки становлять - 2002 р - 1,13 або 7019,4 млн. грн., 2003 р - 1,21 або 13211 млн. грн., 2004 р. - 1,22 або 16364 млн. грн. Що стосується обсягів податкових надходжень, то в 2002 р. виникло їх збільшення на 8676 млн грн., або в 1,24 рази, в 2003 р. - на 8928 грн. або в 1,2, 2004 р. - на 8841 млн. грн. або в 1,16 рази порівняно з попереднім періодом.

Рис. 2.1 Трендовий аналіз зростання ВВП, ВДВ, ПДВ

У зв'язку з політичною нестабільністю з 2004 року законодавчі ініціативи щодо податку на додану вартість не мали успіху та негативно вплинули на темпи зростання обсягів податкових надходжень та показник акумульованого ПДВ до бюджету, виникло їх зменшення, щодо ПДВ на 693 млн. грн. В період з 2006 року по 2007 рік спостерігалася тенденція щодо уповільнення темпів зростання ПДВ на 1810 млн. грн.

Як всім відомо, більшу частину доходів державного бюджету передусім формують саме податкові надходження (це ще раз підтверджує фіскальну спрямованість податків в нашій державі), які становлять близько 70%. Але в даному випадку нас цікавлять саме роль та місце податку на додану вартість в надходженнях до державного бюджету (табл. 2.2.2). Аналіз цих досліджень доцільно проводити за останні 11 років - з 1998 року по 2008 та відмітити перспективи щодо надходжень на 2009 рік. Саме частка ПДВ в структурі макроекономічних показниках вказує на стабільність даного податку та прозорість його адміністрування.

Таблиця 2.3. Частка ПДВ в структурі макроекономічних показників (1998-2008 рр.)

Рік	Всього акумульовано ПДВ, млн. грн (за мінусом відшкодування)	Питома вага ПДВ у:
		ВВП, %	ВДВ, %	Доходах зведеного бюджету, %	Податкові надходження, %
1998	8649	0,0843	9,95	29,91	39,59
1999	9851	0,0755	9,17	29,96	39,2
2000	11828	0,0695	8,2	24,08	37,77
2001	14227	0,0697	7,88	25,9	38,75
2002	19334	0,0856	9,61	31,21	42,59
2003	22906	0,0867	9,72	30,47	42,17
2004	28700	0,0832	9,17	31,36	45,44
2005	33801	0,0766	8,7	25,19	34,45
2006	47497	0,0873	10,02	27,64	37,77
2007	59383	0,0837	11,67	27	36,82
2008	86069	0,1062	-	34,94	-



Рис. 2.2 Частка ПДВ в структурі макроекономічних показників

Проаналізувавши рис. 2.2, можна стверджувати, що найбільшу частку в ВДВ податок на додану вартість займав в 2007 році - 11,67%, в доходах зведеного бюджету в 2008 році - 34,98%, в податкових надходженнях в 2004 році - 45,44%. Найменшу питому вагу в ВДВ ППВ займав в 2001 році - 7,88%, в доходах зведеного бюджету в 2000 році - 24,08%, в податкових надходженнях в 2005 році - 34,45%. Середня частка ПДВ за 11 років в ВДВ становить 10,21%, в доходах зведеного бюджету - 29,7%, в податкових надходженнях - 39,46%.

3. Проблеми і перспективи вдосконалення ПДВ в Україні

3.1 Фіскальний досвід адміністрування ПДВ країн ЄС

Для удосконалення механізму оподаткування ПДВ необхідно впроваджувати ефективні моделі адміністрування даного податку використовуючи зарубіжний досвід. Податок на додану вартість стягують 135 країн, але слід зазначити, що він відсутній у США та Австралії (податок із продажів за ставкою від 2% до 11%), а найвищі ставки ПДВ діють у країнах ЄС, у Норвегії (25%) і Ісландії (24,5%), мінімальна ставка ПДВ у ЄС на Кіпрі (15%), у Люксембурзі (15%) і в Іспанії (16%), максимальна - у Данії (25%), Швеції (25%), Польщі та Фінляндії (по 22%).Доцільно підкреслити, що низькі ставки ПДВ характерні для офшорів і регіонів з високою концентрацією капіталу (Швейцарія - 7,6%, Японія та Сінгапур - 5%, Нова Зеландія - 12,5%, британський офшорний штат Джерсі - 3%). Серед країн СНД найнижча ставка ПДВ зараз у Казахстані -13%, а максимальна ставка ПДВ у Росії становила 28%, а потім знижена до 20%, з2004 р. - до 18%.

Поширення податку на додану вартість є однією з найважливіших складових розвитку системи оподаткування Протягом другої половини XX ст. На початку 70-х років податок на додану вартість застосовували лише 10 країн, а зараз він є головним елементом систем оподаткування у 136 країнах світу. Збір ПДВ дає близько 20-25% світових податкових доходів (табл. 3.1).

Швидкому поширенню ПДВ у країнах світу сприяли два основні фактори. По-перше, успішне застосування ПДВ у країнах - членах ЄС, що продемонструвало розвинутим країнам його ефективність як стабільного джерела Державних доходів. По-друге, активна консультаційна робота Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій, якінадавали допомогу під час впровадження ПДВ у податкові системи країн із перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Механізм справляння ПДВ у різних країнах світу має певні відмінності. Країни, що належать до ЄС, зобов'язані застосовувати модель ПДВ, викладену у Шостій Директиві Європейської Співдружності 1977 р., хоча певні відмінності у справлянні ПДВ у країнах - членах ЄС є й дотепер. Інші європейські країни під впливом ЄС і з огляду на перспективу вступу до ЄС при запровадженні ПДВ також дотримуються механізму стягнення ПДВ, що функціонує у країнах Євросоюзу.

Водночас, в інших країнах світу, що застосовують ПДВ, відчувається істотний вплив європейської моделі оподаткування (як, зокрема, в країнах, що в минулому і були колоніями країн Європи, було розроблено і впроваджено дещо специфічні моделі податку, з певними відмінностями, як, наприклад, у Новій Зеландії та Японії.

Отримати уявлення про відмінності у справлянні ПДВ у різних країнах світу можна розглянувши деякі особливості визначення таких елементів цього податку, як платники ПДВ, ставки ПДВ, порядок декларування і сплати (відшкодування) ПДВ.

Таблиця 3.1. Частка ПДВ у податкових надходженнях окремих країн ЄС

Країна	Частка ПДВ, % у загальному обсязі
Італія	14,4
Німеччина	16,0
Франція	16,7
Іспанія	17,6
Австрія	18,4
Велика Британія	19,5
Фінляндія	19,6
Польща	21,9
Латвія	24,5

Щоб стати платником ПДВ практично в усіх країнах, що застосовують цей податок, необхідно: пройти процедуру вторинної реєстрації в органах податкової служби. Для обліку платників ПДВ ведеться окремий реєстр. У деяких країнах від суб'єктів господарювання вимагають реєструватися платниками ПДВ із початком підприємницької діяльності (наприклад, у Бельгії, Франції, Німеччині, Греції, Італії, Іспанії, Португалії). В інших країнах новоствореним суб'єктам господарювання дозволяється здійснювати діяльність без сплати ПДВ доти, поки обсяг їх операцій не досягне певної суми (зокрема, в Австрії, Великій Британії, Данії Фінляндії, Японії). Розмір цієї суми істотно відрізняється у різних країнах і світу. У доларовому еквіваленті вона дорівнює від близько 16 тис. дол. США у Сальвадорі до 600 тис. дол. США в Сінгапурі. В Євросоюзі найвищий обсяг операцій, які дозволено здійснювати без реєстрації платником ПДВ, установлено у Великій Британії - у доларовому еквіваленті ця сума становить близько 105 тис. дол. США. Середня сума у країнах ЄС дорівнює близько 17 тис. дол. США.

Структура ставок ПДВ у країнах світу є неоднаковою (табл. 3.2). Одні країни мають лише одну, стандартну ставку ПДВ, інші застосовують також і зменшені або підвищені ставки податку для окремих категорій товарів.

Таблиця 3.2. Ставки ПДВ у країнах світу

Країна	Стандартна ставка	Зменшені ставки ПДВ
Країни ЄС, що застосовують єдину ставку ПДВ
Данія	25	-
Словаччина	19	-
Країни ЄС, що застосовують дві ставки ПДВ
Чеська Республіка	19	5
Кіпр	15	5
Естонія	18	5
Німеччина	16	7
Латвія	18	5
Мальта	18	5
Нідерланди	19	6
Словенія	20	8,5
Велика Британія	17,5	5
Австрія	20	10/12
Бельгія	21	6/12
Фінляндія	22	8/17
Франція	19,6	2.1/5,5
Греція	19	4,5/9
Угорщина	25	5/15
Ірландія	21	4,4/13,5
Італія	20	4/10
Литва	18	5/9
Люксембург	15	3/6/12
Польща	22	3/7
Португалія	21	5/12
Іспанія	16	4/7
Швеція	25	6/12
Інші країни, що входять до ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку)
Канада	7	-
Японія	5	-
Ісландія	24,5	14
Норвегія	23	-
Нова Зеландія	12,5	-
Австралія	7	-

Найвища стандартна ставка ПДВ становить 25% і застосовується Данією, Норвегією, Швецією та Угорщиною. Найменша стандартна ставка ПДВ дорівнює 5% і застосовується, зокрема, в Японії, Сінгапурі й Панамі.

Переважна кількість країн застосовують більше однієї ставки ПДВ. Більшість із них встановлюють зменшені ставки ПДВ. Як правило, зменшені ставки ПДВ застосовуються щодо товарів першої необхідності. Найпоширенішою є практика встановлення зменшених ставок ПДВ щодо медичних товарів і послуг, основних продуктів харчування, книг і періодики, комунальних послуг.

Лише окремі країни застосовують підвищену ставку ПДВ, зокрема, щодо предметів розкоші та предметів, що можуть завдати шкоди здоров'ю - тютюну, алкоголю тощо (наприклад, Бразилія, Колумбія, Панама). Найвища така ставка ПДВ зафіксована у Бразилії і становить 33%.

Практично в усіх країнах вимагається подання платниками податку періодичної звітності з ПДВ. У більшості країн звітний період становить один місяць. В окремих країнах застосовується двомісячний (наприклад, в Ірландії та Норвегії) та квартальний (наприклад, у Великій Британії, на Кіпрі та Мальті) звітні періоди. Платники ПДВ в ЄС також зобов'язані подавати звітність, що містить інформацію про торгівлю з клієнтами, розташованими в інших країнах. Деякі країни передбачають можливість застосування триваліших звітних періодів (квартальних, піврічних або річних) для малого бізнесу. Істотно відрізняються і строки сплати до бюджету податкових зобов'язань із ПДВ. Вони коливаються від 10 до 42 днів від останньої визначеної дати подання звітності, а для квартальної звітності - від 10 до 60 днів.

Основною характеристикою форми ПДВ є право суб'єктів господарювання, що сплатили більше ПДВ у складі вартості придбання товарів і послуг, ніж отримали ПДВ від здійснення оподатковуваних операцій, відшкодувати різницю з державного бюджету. Особливо це стосується підприємств-імпортерів, які оподатковують експортні операції за нульовою ставкою, а також підприємств, що здійснюють значні обсяги закупівель, пов'язаних із майбутніми господарськими операціями.

Теоретично механізм урегулювання від'ємного значення податкових зобов'язань із ПДВ побудовано так, що відшкодування ПДВ має здійснюватися безпосередньо після подання платником податку податкової звітності за період, у якому виникло право на відшкодування податку. Саме так відбувається у більшості розвинутих країн, де ПДВ відшкодовується протягом чотирьох тижнів після звернення платника податку. Інша ситуація у країнах із перехідною економікою і країнах, що розвиваються, де досить часто необхідно чекати по декілька місяців, а інколи навіть більше року для отримання відшкодування. Як застерігають спеціалісти Міжнародного валютного фонду, в експортно-орієнтованих країнах така ситуація може істотно підірвати конкурентоспроможність експортного сектору.

Більшість країн світу надають платникам ПДВ, які за результатами діяльності отримали від'ємне значення податкових зобов'язань із ПДВ, право вимагати від держави відшкодування відповідної суми ПДВ із державного бюджету. Водночас незначна кількість країн Латинської Америки права суб'єктів господарювання на відшкодування ПДВ у грошовій формі не передбачають.

Характеристика механізмів урегулювання від'ємного значення податкових зобов'язань з ПДВ в окремих країнах світу наведена у додатку А.

Практика відшкодування ПДВ нерезидентам, що придбавали на території країни товари за ціною з урахуванням ПДВ, є поширеною переважно лише серед країн Західної та Центральної Європи. Відшкодування ПДВ нерезидентам гарантують усі країни ЄС, а також Болгарія, Норвегія, Швейцарія та Японія.

3.2 Концептуальні положення реформування ПДВ в Україні

Нині ПДВ застосовується в переважній більшості країн світу. Він має вирішальний торговельний, технологічний, майновий, інноваційний, економічний і соціальний вплив на розвиток економіки держави. ПДВ має зв'язок з інфляціє. За кордоном, на відміну від України, цей податок використовується для стримування надмірних витрат (збурення попиту), які викликають інфляцію попиту. Головна функція при цьому - стабілізація, м'яке «остудження» перегрітої економіки. Тому механічне перенесення методології справляння податків, зокрема ПДВ, яка застосовується в західних країнах, у сучасні економічні умови України не зовсім коректне. Як вважають Б. Малашонок і Г. Владимирський, нині в Україні надто складне податкове законодавство, запозичене в економічно потужної сучасної Європи. Ускладнивши і заплутавши податкове поле, ДПА України створила ситуацію, коли майже всі підприємства стали порушниками законів.

Л. Тарантул вказує на ряд нерозв'язаних проблем теоретичного і методичного характеру щодо адміністрування ПДВ, вирішення яких об'єктивно необхідне для розробки податкової політики в цілому. До того ж слід усунути серйозні хиби, яких припустилися при становленні й розвитку податкової системи України. П. Мельник, зокрема, зазначає, що приниження іманентно притаманного податкам регуляторного потенціалу було однією із серйозних помилок соціалістичних економік, саме тому в умовах перехідного процесу й постало завдання створити нову податкову систему. Водночас, зміна принципових підходів до оподаткування ПДВ потребує відносно тривалого часу, і тому новітня історія розвитку податкової системи України не позбавлена помилок та наявності елементів, що є наслідками колишньої системи. Тут необхідно зауважити, що головна причина недоліків української системи оподаткування в частині адміністрування ПДВ - це її розвиток без достатнього наукового обґрунтування як основи для подальшого вироблення методики і практики її реалізації.

Питанням стратегічного аналізу та планування розвитку систем присвятило свої роботи чимало зарубіжних учених, як-от: І. Ансофор, К. Андчевс, Ж. Мілан, Г. Мицберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел, А. Наливайко, М. Портер, К. Прахалад і Г. Гомель, А. Чандлер та інші. Вони дотримуються єдиної думки про те, що стратегії розвитку систем повинні базуватися на теоретичних концепціях і рекомендаціях та зосереджувати у собі моделі й систематизовані схеми прийняття та виконання перспективних рішень.

Висловлюються різні підходи щодо стратегії реформування системи оподаткування, і зокрема податку на додану вартість. Наприклад, А. Крисоватий вважає, що нині відбувається певна трансформація поглядів на ПДВ: він дедалі менше сприймається як обов'язковий платіж державі, збільшується усвідомлення необхідності його реформування. Л. Тарантул і С. Джигалов вказують, що підвищення ефективності оподаткування ПДВ безпосередньо залежить не тільки від успішної реалізації науково-обґрунтованої податкової політики, запровадження та суворого дотримання норм податкового законодавства, спрямованого, зокрема, на забезпечення цивілізованих відносин податкової і виробничої сфер, а також від збільшення обсягів податкових надходжень за рахунок розширення бази оподаткування, що формується переважно у сфері виробництва. Це досить слушна думка, адже розширення бази оподаткування, зокрема ПДВ, сьогодні залежить від реформування його метрології, і саме у сфері виробництва, де створюється додаткова вартість товару.

Тут важливо навести принциповий висновок Ф. Ярошенка, який пропонується покласти в основу реформування ПДВ автоматизацію процесів його адміністрування, може певною мірою підвищити ефективність функціонування даного податку. Однак завдяки цьому досягти спрощення процесів збирання податків, створити умови для партнерських взаємовідносин між податківцями та платниками податків або закласти мотиваційні основи добровільності їх сплати, як і розв'язати ряд інших проблем, задекларованих у Концепції модернізації податкової служби України, навряд чи можливо.

Переважна частина провідних вчених зауважують, що тінізація економіки України значною мірою пов'язана з ПДВ - через складний та непрозорий механізм його відшкодування з бюджету. З цього приводу Д. Дяківський пише, що деформації, притаманні чинному механізму відшкодування ПДВ, негативно позначаються на загальній економічній ситуації та потребують негайного скасування. При цьому незаконне отримання бюджетного відшкодування внаслідок свідомого завищення суми податкового кредиту, укладання фіктивних угод, створення фіктивних фірм із метою незаконного отримання відшкодування слід розглядати не як ухилення від оподаткування, а як розкрадання державного майна. Ухиленням від оподаткування можна вважати тільки зарахування суми перевищення податкового кредиту над податковими зобов'язаннями в рахунок майбутніх платежів.

Висловлюючи такі пропозиції, автор, на наш погляд, суперечить сам собі. З одного боку, він виступає лише за усунення деформацій, а не власне механізму відшкодування ПДВ, а з другого - дає перелік досить вагомих кримінальних правопорушень, за які вимагає суворого покарання. Такої ж думки щодо покарання за навмисне зловживання при відшкодуванні ПДВ дотримується і Б. Волженкін. Він стверджує, що незаконне повернення законно сплаченого податку має ознаки крадіжки, а не ухилення від сплати податку. Інша річ - незаконне зарахування нібито зайво сплачених сум податку. Тут справді має місце ухилення від сплати податку. Варто розрізняти зміст термінів «вдосконалення» і «реформування», бо за ними криються різні концептуальні підходи до процедури справляння ПДВ. Якщо обрати концепцію вдосконалення-то залишається і механізм бюджетного відшкодування податку на додану вартість, і ПДВ як непрямий податок. У разі реформування ПДВ переходить у категорію прямого податку, а відтак ліквідується і механізм його відшкодування з бюджету.

П. Мельник відносно переваг прямого оподаткування порівняно з непрямим вказує, що теоретично, і в цьому переконує зарубіжний досвід, формування податкових систем та відповідного зменшення непрямого оподаткування є достатньо обґрунтованим. І насамперед тому, що в прямих податках більшою мірою втілено регулятивний потенціал. Водночас, зважаючи на специфіку та стан економіки України, рухатися в такому напрямі нам поки що неможливо. Головна перешкода полягає в тому, що економіка нашої країни потребує глибокої структурної реформи. У той же час автор констатує, що складність системи оподаткування відкриває численні можливості для зловживань та ухилень від сплати податків, і особливо складним, порівняно з податком на прибуток та акцизами, є ПДВ. Перехідні економіки мають структуру податкової системи, у якій зазвичай домінують непрямі податки, та майже відсутні податки на капітал і майно.

Чинне законодавство щодо ПДВ відповідає однозначно: податки є надбавкою (надлишком) до ринкової ціни товару, їх сплачує виробник, але за рахунок споживача. Саме такий варіант діє в Україні. Г. Василевська вважає, що акцизний збір, так само як і ПДВ, - непрямі податки, вони входять до ціни товарів і сплачуються у кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товару. Відповідно до теорії граничної корисності, це можливо, але з погляду теорії трудової вартості - парадокс. Як відомо, за об'єктивним економічним законом вартості, ціна є відображенням вартості, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Якщо ціна перевищує вартість, то це призводить до тінізації ринкового товарообміну. Таку картину ми, власне, і спостерігаємо в Україні.

Таким чином, головними, концептуальними положеннями реформування ПДВ і його прямих та побічних складових (податок із доходів фізичних осіб) є:

- переведення ПДВ із непрямого у прямий метод оподаткування;

- скасування механізму відшкодовування ПДВ із бюджету;

- ПДВ і акцизний збір сплачуються виробником і за його рахунок;

- податки є часткою додатної вартості виробника;

- заробітна плата не є прибутком фізичної особи.

До інших положень, що класифікуються як негативні риси податку на додану вартість та є, на наш погляд, дискусійними, належать такі.

Так, В. Вуряковський недоліками вважає:

- «обтяжливість для багатосімейних - фактично сплата податку здійснюється главою сім'ї, а формується усіма членами сім'ї»;

- «політичні - оскільки право стягнення непрямих податків майже ніколи не заперечується»;

- «підприємницькі - непрямі податки в умовах розвинутих ринкових відносин обмежують розмір прибутку підприємництва, оскільки в умовах конкуренції не завжди можливе підвищення ціни на величину непрямих податків, особливо в разі підвищення ставок цих податків».

До очевидних переваг податку на додану вартість можна віднести такі:

- виступає чинником, за допомогою якого можна регулювати фонд заробітної плати і ціни;

- створює передумови для ліквідації зайвих ланок господарського управління;

- забезпечується відносно точна оцінка реальної вартості кожного товару;

- виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем;

- забезпечується стійка та широка база формування бюджету завдяки універсальності податку, а також більш ефективно вирішуються проблеми галузевого та територіального розміщення фінансових ресурсів.

Висока ефективність при значних обсягах «тіньової» економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відміну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, податок на додану вартість, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш відкритим з погляду фіску. Крім того, як правильно зазначає В. Буряковський, податок «не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляція з відсотками за боргом».

Протиставлення позитивних та негативних властивостей податку на додану вартість значною мірою стало підґрунтям досить гострих дискусій щодо співвідношення прямих і непрямих податків у податкових системах. Однак які б аргументи на користь тих чи інших видів податків не наводились, історичний досвід реалізації податкової політики в різних країнах світу в розрізі ПДВ довів, що переважання непрямих податків характерне для країн з низькими рівнями доходів більшості населення, податкової культури та економічного зростання загалом.

Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати власних досліджень світової та вітчизняної практики застосування податку на додану вартість дають змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його економічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним.

Висновки

У курсовій роботі зроблено теоретичні узагальнення і висновки, визначено ряд заходів та надано практичні рекомендації з метою підвищення ефективності ПДВ в Україні як важливого джерела доходів бюджету та регулятивного важеля розвитку реального сектору економіки.

На основі теоретичного аналізу виявлено, що більшість визначень ПДВ враховують лише окремі особливості названого податку. Обґрунтовано, що визначення ПДВ, яке можна було б вважати таким, що розкриває економічну сутність даного виду оподаткування, повинно включати: місце ПДВ у класифікації податків, особливості справляння і перекладання, а також сферу застосування ПДВ. Проведене дослідження сутності ПДВ та узагальнення існуючих визначень цього податку, що наводяться у вітчизняних і зарубіжних джерелах, дають підстави запропонувати наступне уточнене визначення податку на додану вартість.

ПДВ - це непрямий податок, (внутрішній податок на споживання, один з різновидів універсальних акцизів), який сплачується на кожній стадії руху товарів, робіт, послуг від виробництва до кінцевого споживання, пропорційно до вартості, створеної на відповідній стадії. Податок включається до ціни товарів, робіт, послуг, і, в підсумку, перекладається на кінцевого споживача, який є фактичним платником ПДВ (носієм податку) і для якого розмір податку визначається величиною споживання і прямо не залежить від доходів. Підприємства (учасники технологічного циклу виробництва продукції), які є платниками згідно з законодавством, компенсують ПДВ, сплачений при придбанні ресурсів за рахунок ПДВ, отриманого від покупців за реалізовану продукцію, а різницю вносять до бюджету. ПДВ охоплює як товарообіг внутрішнього ринку, так і зовнішньоторговельних операцій.

Введення ПДВ в Україні було важливим кроком для розбудови ринкової економіки. Доцільність подальшого застосування ПДВ без заміни іншим непрямим податком обумовлюється наступними причинами:

ПДВ має суттєві переваги перед іншими формами універсальних акцизів (поєднання поетапності справляння, яка забезпечує надійність надходжень, з можливістю уникнення кумулятивного ефекту), що робить його найбільш досконалою сучасною формою непрямого оподаткування;

не зважаючи на наявні недоліки, ПДВ є одним з головних джерел доходів бюджету в Україні; у той же час жоден з податків, які пропонуються на заміну ПДВ, не гарантує підвищення фіскальної ефективності, однак має власні суттєві недоліки;

застосування ПДВ сприяє розвитку зовнішньоторговельних відносин, оскільки більшість країн - торговельних партнерів України, застосовують ПДВ. У разі його відміни вітчизняна податкова система стане несумісною з податковими системами цих країн, що може негативно вплинути на подальший розвиток зовнішньоекономічних відносин;

застосування ПДВ є одною з обов'язкових умов членства в ЄС;

- перебудова податкової системи потребує додаткових витрат часу і коштів, що буде більш обтяжливо для економіки, ніж «від лагодження» механізму ПДВ.

Аналіз економічної сутності ПДВ та механізму його справляння дозволив виділити наступні позитивні риси цього податку: достатню фіскальну ефективність; спрощення контролю за рухом товарів та послуг, а також за витратами; потенційну нейтральність до ціноутворення і умов конкуренції, переваги перед іншими податками у періоди високої інфляції (абсолютний його обсяг збільшується пропорційно до зростання цін і, таким чином, певною мірою захищений від знецінення). Згадані переваги зумовили важливу роль, яку відігравав ПДВ у наповненні бюджету як під час економічної кризи, так і пізніше, коли розпочалось економічне зростання.

Викладене в свою чергу підводить до висновку, що саме ПДВ повинен стати основою бюджетної системи в умовах перехідної економіки.

Поряд з незаперечними позитивними рисами, вітчизняному ПДВ притаманний ряд недоліків. Аналіз практики застосування ПДВ в Україні дозволив окреслити коло найважливіших проблем, пов'язаних з цим податком:

складність і суперечливість податкового законодавства зумовлена частими його змінами, та пов'язана з цим значна кількість зловживань, а також несвідомих порушень, складність ефективного планування господарської діяльності;

негативний вплив на виробництво та фінансовий стан суб'єктів господарювання внаслідок відволікання оборотних коштів підприємств, особливо експортерів;

- обтяжливість для бюджету внаслідок необхідності виплати значних сум відшкодування експортерам, пов'язаних з високою питомою вагою експорту у ВВП;

надмірна кількість пільг з тенденцією до збільшення їх числа, що зумовлює нерівномірний розподіл податкового тиску, розмиває податкову базу, відкриває додаткові можливості для зловживань, суперечить сутності ПДВ як універсального акцизу;

негативний вплив на сукупний попит через високу ставку, що обмежує можливості зростання вітчизняного виробництва;

відсутність ефективної регулюючої дії.

Однак більшість проблем, пов'язаних з застосуванням ПДВ в Україні, зумовлені труднощами перехідного періоду і будуть притаманні, за існуючих умов, і іншим непрямим податкам, які пропонується ввести замість ПДВ.

Слід законодавчо встановити, що доходами бюджету потрібно вважати різницю між надходженнями ПДВ та сумами ПДВ, що підлягають відшкодуванню в звітному періоді. Це унеможливить ситуацію, коли перевиконання плану надходжень цього податку забезпечується шляхом збільшення простроченої заборгованості з відшкодування;

Незаконне отримання відшкодування слід розглядати як розкрадання державного майна, а не як ухилення від оподаткування. Посилення відповідальності сприятиме зменшенню кількості зловживань.

Після прийняття Податкового кодексу необхідний мораторій на внесення змін до нього. Це сприятиме стабілізації податкового законодавства. Однак, у самому кодексі слід передбачити можливість маніпулювання окремими його елементами для забезпечення достатньої гнучкості податкового механізму: межі зміни ставки, обсяг і структуру наданих пільг тощо.

Тільки за умови прийняття науково обґрунтованої програми реформування ПДВ можливо удосконалення механізму цього важливого податку.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р., №254к/96-ВР //www.rada.gov.ua.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. №2542-III //www.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III //www.rada.gov.ua.

4. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. №92-IV //www.rada.gov.ua.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435 //www.rada.gov.ua.

6. Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. №1251-XII (у редакції Закону України від 18.02.1997 р. №77/97-ВР) //www.rada.gov.ua.

7. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. №509-XII (у редакції Закону України від 24.12.1993 р. №3813-XII) //www.rada.gov.ua.

8. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. №2505-IV // www.rada.gov.ua.

9. Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. №3235-IV //www.rada.gov.ua.

10. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. №489-16 //www.rada.gov.ua.

11. Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VІ //www.rada.gov.ua.

12. Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. №835-17 //www.rada.gov.ua.

13. Закон України «Про Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. №959-XII //www.rada.gov.ua.

14. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР) //www.rada.gov.ua.

15. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР //www.rada.gov.ua.

16. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-III //www.rada.gov.ua.

17. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо підвищення ефективності справляння податку на додану вартість» від 23.06.2004 р. №671/2004 //www.liga.net.

18. Методичні рекомендації щодо організації обліку платників податків в органах державної податкової служби України та Порядок взаємодії підрозділів органів державної податкової служби щодо організації обліку платників податків. Затверджено наказом ДПА України від 09.06.2003 р. №280 //www.sta.gov.ua.

19. Порядок відшкодування податку на додану вартість, затверджений наказом ДПА України та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. №209/72 (у редакції наказу ДПА України та Державного казначейства України від 21.05.2001 р. №200/86), зареєстрований у Мін'юсті України 18.07.1997 р. За №263/2067 //www.sta.gov.ua.

20. Наказ Мінфіну, ДПА, Мінекономіки та Держкомстату від 31.08.2004 №545/315/502/637 «Про затвердження Методики прогнозування надходжень податку на додану вартість» // Офіційний вісник України. - 2004. - №39. - С. 99.

21. Про схвалення Концепції реформування податкової системи: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 року №56-р / http://zakon1.rada.gov.ua.

22. Амоша О.О. Про напрями вдосконалення механізму дії ПДВ // Економічний вісник НГУ. - 2004. - №2 (6). - С. 70-75.

23. Андрущенко В.Л. Фінансова думка заходу в ХХ столітті (теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). - Львів: Каменяр, 2000. - 303 с.

24. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Комп'ютер прес, 2004. - с. 300. (с. 70).

25. Бабич Л.М., Барсук Р.П., Білостоцька В.О., Давиденко С.В., Остапенко Л.В. Формування доходної частини бюджету: методи та моделі. - К.: Нора-прінт, 1998. - 88 с.

26. Баліцька В.В., Короткевич О.В. Особливості формування та руху ПДВ у державному бюджеті та господарському обороті підприємств // Актуальні проблеми економіки України. - 2007. - №4. - С. 57-73.

27. Бюджетна політика у контексті соціально-економічного розвитку України: У 6 т. - Т.2 / Ред кол: М.Я. Азаров (голова) та ін. - К.: НДФІ, 2004.: Соціальна спрямованість бюджетної політики / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Е.М. Лібанова та ін. - с. 101.

28. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голова) та ін. - К.: НДФІ, 2004. - Т.3: Розвиток системи податків як основи зміцнення державних фінансів: Монографія/М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. - 308 с.

29. Волков Д.О. Сплата непрямих податків у країнах із ринковою економікою // Фінанси України. - №2. - 2004. - С. 120.

30. Волков Д.О. Напрями удосконалення непрямого оподаткування в Україні в сучасних умовах економічної інтеграції // Науковий вісник Національної академії ДПС України. - 2005. - №2. - С. 70-77.

31. Дрига А.Б. Активізація акцизного оподаткування в регулювання соціальних процесів // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 95-105.

32. Дж.С. Милль. Основы политической экономии Т.3 / Пер. с англ. Общ. ред. А.Г. Милейковского, М.: Прогресс, 1981. - С. 190-191, 238.

33. Калюжний В. Макроекономічний аналіз податку на додану вартість // Економіка України. - №3. - 2002. - С. 9-17.