Оцінка податкової політики

-0,38647

-0,59087

-0,60217

1,216464

-0,42812

0,35109

6,796798

0,780336

0,2123605

24. Чернівецька

-0,63424

-0,46691

-0,3859

-1,03757

-0,5633

-0,65119

8,208744

0,942441

0,2031519

25. Чернігівська

0,122026

-0,29888

-0,60217

-1,04376

-0,38926

-0,71157

8,178599

0,93898

0,2301707

26. м. Київ

4,696722

4,374364

3,880185

-0,39666

4,763769

4,565518

9,265421

1,063757

0,9171123

27. м. Севастополь

0,290391

-0,63219

-0,82927

-1,56393

0,628333

0,822044

6,884635

0,790421

0,2978426

Еталон розвитку

4,696722

4,374364

3,880185

-1,56393

4,763769

4,565518

10,22298

S₀

1,929778

Факторами, які негативно впливають на розвиток системи оподаткування в регіонах, є фактори зі знаком «-» (дестимулятори), а фактори з позитивним значенням навпаки є стимуляторами розвитку місцевих бюджетів.

Побудуємо еталон розвитку досліджуваних об'єктів (результати занесемо в таблицю 2.3.1.), що являє собою точку Р₀ з координатами:

,

де , якщо (2.3.5.)

, якщо (s = 1, …, n), (2.3.6.)

де I - множина стимуляторів;

z_ik - стандартизоване значення ознаки k для одиниці i.

Таким чином, еталон розвитку - точка з координатами:

Р₀ (4,696722; 4,374364; 3,880185; -1,56393; 4,763769; 4,565518).

Розрахуємо відстань між окремими точками-одиницями та точкою Р₀, що являє собою еталон розвитку за формулою (2.3.7.). Результати занесемо в таблицю 2.3.1.

, (i = 1, …, w) (2.3.7.)

де c_i0 - відстань між окремими точками-одиницями та еталоном розвитку.

Розрахуємо для кожного досліджуваного об'єкту модифікований таксономічний показник рівня розвитку (d_i) за формулою (2.3.8.). Результати занесемо до таблиці 2.3.1.

, (2.3.8.)

де , (2.3.9.)

, (2.3.10.)

. (2.3.11.)

Отримаємо наступні допоміжні значення:

10,22298;

с₀ = 14,08254,

Тоді S = 1,929778

Таким чином, отримуємо наступні результати дослідження:

1. До найнижчого рівня розвитку відносяться місцеві бюджети таких регіонів, як: Тернопільська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області. У них значення модифікованого таксономічного показника рівня розвитку належить до інтервалу 0,1999 - 0,0001;

2. До низького рівня належать: усі інші регіони, окрім Києва. Їх діапазон 0,3999 - 0,2000;

3. І до найвищого рівня розвитку належить Київ (0,9999 - 0,8000)

На сучасному етапі в Україні спостерігаються значні фіскальні суперечності між рівнем економічного розвитку регіонів, обсягами їх податкового потенціалу та величиною податкового навантаження. Ці суперечності в бюджетно-податковій сфері значною мірою викликані:

1) надмірною централізацією бюджетних ресурсів;

2) штучним завищенням прогнозованих показників податкових надходжень до місцевих бюджетів, що не дає можливості виконувати витратні повноваження органам місцевої влади й порушує збалансованість місцевих бюджетів за доходами і видатками;

3) низьким рівнем забезпечення місцевих бюджетів власними доходами;

4) щорічним переглядом нормативів відрахувань від загальнодержавних податків на користь держави, що не дає змоги органам місцевої влади прогнозувати на перспективу власні доходи й не сприяє зацікавленості у нарощуванні власного податкового потенціалу;

5) неефективним перерозподільним механізмом надання преференцій регіонам без урахування рівня їхнього економічного розвитку та можливостей зі сплати податків, що не викликає зацікавленості у органів місцевої влади щодо збільшення податкових надходжень від власних джерел.

В результаті проведенного дослідження було відібрано фактори, що впливають на рівень розвитку місцевих бюджетів в регіонах України.

Після проведеного аналізу було виявлено, що ні одна з областей, окрім міста Києва, не має високого інтегрального рівня розвитку місцевих бюджетів.

Отже, бюджетні механізми в усіх областях мають дуже низький рівень розвитку. Тобто всі області мають низький і найнижчий модифікований таксономічний показник.

З економічної точки зору можна зробити висновок, що у цих областях політика формування, виконання та регулювання місцевого бюджету здійснюється досить неефективно. Тобто, податкова система регіонів нестабільна, має недостатній рівень регулюючої функції основних податків та існують проблеми у розрахунках окремих видів податків.

Необхідно зауважити, що незважаючи на обрані фактори, рівень розвитку системи оподаткування регіонів України є низьким через нераціональну політику в сфері оподаткування, відсутність законодавчої бази та брак спеціалістів.

РОЗДІЛ 3. ПОДАТКОВІ ТЕОРІЇ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ УКРАЇНИ

3.1 Основні особливості сучасних податкових теорій

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов'язане з найпершими людськими потребами, які могли задовольнятися через усуспільнену діяльність. Сьогодні найбільш поширеною є точка зору, що податок - це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби [35, с. 318].

Огляд класичних робіт по даній проблемі та аналіз основних положень теорії оподаткування найбільш змістовно в Україні відображено в роботах Федосова В.М., Шаблистої Л.М., Соколовської А.М.

З початку ХХ ст. утверджується думка, висловлена А. Вагнером, згідно з якою фіскальна мета податку замінюється соціальною. Це було викликано початком нової епохи, появою нових соціальних ідеалів. Новим ідеалом оподаткування стало прагнення до більшого зрівняння доходів через їх розподіл та до зменшення прірви між багатими й незаможними. Згідно з поглядами представників неокласичної теорії (Р. Солоу, М. Фрідмен, Г. Хезліт, Д. Роббінсон, Дж. Мід), яка базується на концепції податкової нейтральності, сучасна (для їх часу) економіка самоналаштовується, а державне втручання допускається лише в певних межах. Податкова політика повинна допомагати збалансувати зростання виробництва, попит і пропозицію, підпорядковуючись ринковому господарству [34, с. 93].

Дж. Мід, який побудував неокласичну модель, відводив державі лише непряму роль у регулюванні економічних процесів.

У неокласичній теорії широкого розвитку набули два напрями: теорія пропозиції та монетаризм. Теоретики “економіки пропозиції” (А. Лафер,
Р. Мандаль, Дж. Гільдер, М. Фелдстайн, Г. Шмольдерс, М. Бернс, Г. Стайн та ін.) поділяли думку про негативний вплив державного втручання в економіку.

На їх погляд, систематичне втручання держави у господарське життя, її політика доходів, зайнятості, соціального забезпечення справляють руйнівний вплив на економіку. Таке втручання відкидається, а роль держави обмежується здійсненням політики, що сприяє вільній господарській діяльності, а також підтримці необхідного рівня грошової маси, проведенню кредитних заходів, обмеженню соціальних витрат. Прихильники теорії пропозиції категорично відкидають ідею нарощування бюджетних витрат для стабілізації або формування попиту, кваліфікуючи її як чинник дестабілізації економіки і стимулювання інфляції. Не сприймаючи політику бюджетної експансії, вони виступають за збалансований бюджет, оздоровлення фінансів [37, с. 97-103].

Автори теорії пропозиції заперечують ідею використання податків як засобу антициклічної дії на економіку. Прогресивно зростаючий податок на доходи окремих осіб і корпорацій розглядається як перешкода для зростання збережень, а отже, і нових капітальних вкладень, нарощування ділової активності, стійкого економічного зростання. При цьому висувається вимога щодо радикального зниження граничних податків і ставок, скорочення ступеня прогресивності оподаткування доходів.

Отже, на їх думку, скорочення державних витрат повинно було сприяти боротьбі проти інфляції і, в той же час, створити умови для успішного здійснення податкової реформи. Крім того, значне збільшення соціальних витрат - результат економічної політики демократичних партій - означає спрямування більшої частини ресурсів на споживання, зменшує можливість економічного зростання. Тому скорочення державних витрат слід починати, в першу чергу, з витрат на соціальні програми [14, с. 153-186].

Теорія “економіки пропозиції” за допомогою одночасного скорочення податків і державних витрат мала намір вирішити головне завдання: зменшити державне втручання в економіку, уповільнити інфляцію і збільшити темпи економічного зростання. Для боротьби з інфляцією передбачалось використати ще один метод - контроль за зростанням маси грошей в обігу за допомогою політики високого процента. Механізм регулювання економічних процесів, запропонований теоретиками “економіки пропозиції” - складний і суперечливий. Не завжди скорочення податків і державних витрат при наявності великого бюджетного дефіциту сприятиме оздоровленню державних фінансів. У цій теорії недостатньо розроблені питання, пов'язані з нестачею доходів, проблемами соціальної політики, витратами на воєнні цілі, зростанням безробіття, спадом темпів економічного зростання. Повністю покладалися на механізм ринкового саморегулювання економіки і теоретики “раціональних очікувань” (Р. Лукас, Дж. Мут, Р. Берроу, Н. Уоллес, Т. Саржет та ін.). Ця концепція передбачає, що в ході конкуренції вводяться в дію всі важелі саморегулювання, які ефективно самоналаштовують економічну систему і забезпечують її рівновагу. Автори даної теорії не припускали можливості циклічних коливань виробництва. Однак, ігноруючи справжню основу циклічних коливань, вони розглядали їх як результат помилок, що допускаються економічними суб'єктами протягом короткострокового періоду [35, с. 49].

Представник італійської фінансової школи Ф. Нітті писав, що “в усіх сучасних країнах податок переслідує дві мети:

1) фіскальну;

2) економічну, господарську (заборонну або обмежувальну).

У сучасних бюджетах податки набувають все більшого значення заборонного або обмежувального стосовно тих форм виробництва та обміну, які визначаються шкідливими, і заступницького стосовно таких, які вважаються корисними” [39, с. 37-42].

Такі російські фінансисти, як І. Кулішер, Г. Озеров, В. Твердохлєбов, Н. Тургенєв, розглядали податки як знаряддя економічних і соціальних реформ з метою перерозподілу майна, підтримки одних форм господарювання та розвитку інших. Незважаючи на те, що їх податкові теорії мали суто прикладний характер (вони обмежувалися вивченням способів мобілізації фінансових ресурсів для утримання держави), в них були враховані закономірності розвитку товарно-грошових відносин і міжнародні тенденції формування основ ринкового господарювання. Рекомендації цих учених використовувалися при виробленні заходів щодо зміцнення фінансового господарства країни [17, с. 270].

В економічній літературі критика кейнсіанської теорії з позиції сучасного стану економіки аргументується, зокрема, такими положеннями:

- у зв'язку з тим, що інфляція набуває хронічного характеру через зміни у виробництві (інфляція попиту), необхідне втручання у напрямі покращання пропозиції ресурсів, а не попиту на них;

- відкритість сучасної економіки призводить до того, що податкове стимулювання попиту активізує іноземні інвестиції, які завдають збитків національним [19, с. 81].

Ці аргументи не відповідають ситуації, що склалася сьогодні в економіці.

По-перше, політика глобальної соціальної допомоги населенню за рахунок державних фінансових ресурсів, яка сьогодні реалізується на практиці, не дозволяє об'єктивно говорити про переважання інфляції витрат над інфляцією попиту, тобто цілеспрямоване формування кейнсіанського ефективного попиту, зокрема, за рахунок податкових важелів, виглядає актуальним. [18, с. 71].

По-друге, загрози переважання іноземних інвестицій фактично не існує через несприятливий інвестиційний клімат. Разом з тим, залучення іноземних інвестицій через систему податкових заходів слід розцінити позитивно. Тобто використання базових кейнсіанських положень (у поєднанні з іншими теоретичними розробками) здатне забезпечити ефективний розвиток оподаткування. [18, с. 72].

У повоєнні роки проблема економічної динаміки висунулась на передній план. Послідовники Дж. Кейнса Е. Хассен, У. Геллер, Е. Дамар, Р. Харрод, К. Кларк, Г. Хеллер, Ф. Ноймарк та ін. доводили необхідність систематичного впливу держави на економічне зростання. Податки розглядались як головний регулятор накопичення, “вбудований механізм гнучкості”, який повинен забезпечити підйом економіки. Серед “вбудованих стабілізаторів” пропонувалися, як уже згадувалося вище, автоматичні (прогресивний прибутковий податок, бюджетні витрати) і керовані (різноманітні податкові та інші фінансові заходи). Балансуючи цими стабілізаторами, на їх думку, можна забезпечити господарське піднесення. Суть такої антикризової політики полягала у тому, що держава пристосує оподаткування та інші фінансові важелі до економічного циклу. При пожвавленні й підйомі виробництва можна посилювати оподаткування, штучно стримуючи попит, і зменшувати державні витрати, створюючи спеціальний резерв держави, а з наближенням кризи - збільшувати обсяг попиту шляхом скорочення податків і зростання державних витрат. Для зниження темпів інфляції рекомендувалось підвищувати податки, які б скорочували доходи. [38, с. 462].

У 60-70-і роки XX ст. велика група економістів, серед яких П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт, Т. Балог та ін., визнаючи неефективність існуючих методів державного регулювання через оподаткування, намагалися синтезувати теорії різних напрямів. Їх теорія державно-монополістичного регулювання (інституалізм), спираючись на так звану змішану економіку, робить акцент на розподіл національного доходу з урахуванням оптимального співвідношення між приватним і державним секторами в довгостроковому аспекті. Цьому повинна сприяти, зокрема, політика державних витрат і податків, у тому числі прискорена амортизація, що створює умови для нових інвестицій. У концепціях інституалістів прослідковується характерне для сучасних соціальних теорій прагнення спиратися на реальні процеси. Вони виходять із швидкозростаючого промислового виробництва, що базується на великих корпораціях, посиленні впливу науково-технічної революції, неминучому ускладненні систем управління, збільшенні потреби у планомірній організації виробництва. Інституалісти покладають на державу великі надії в організації та стимулюванні науково-технічного прогресу. Держава, на їх думку, повинна взяти на себе організацію фундаментальних досліджень, системи освіти, професійної підготовки, реалізацію експериментальних, найризикованіших у комерційному плані проектів і т. ін. Інституалісти вбачають у державі реальну силу, здатну стримати негативні процеси. Здійснення реформ вони пов'язують із посиленням регулюючої ролі держави. [20, с.307].

3.2 Синтез податкових теорій в сучасній системі оподаткування України

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний, звивистий шлях розвитку. Спробуємо оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991-1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994 рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

* в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

* у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

* у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ "грошового правила" М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.

Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

* поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня;

* помітна стабілізація валютного курсу гривні;

* формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур;

* утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Щоб реалізувати ці досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Отже, загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991- 1994 pp.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000 pp.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики.

ВИСНОВКИ

Податки є одним із головних інструментів управління економікою. Податкова система покликана забезпечувати взаємозв'язок загальнодержавних інтересів з інтересами громадян і комерційними інтересами підприємців, визначати відносини підприємців, підприємств усіх форм власності з бюджетами усіх рівнів, регулювати соціально-економічні процеси, зовнішньоекономічну діяльність. Основна роль податків у тому, що вони покликані формувати фінансові ресурси держави, які акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах й необхідні для здійснення власних функцій держави. У зв'язку з цим важко переоцінити важливість розробки та реформування податкової системи для держави, що стала на шлях ринкової трансформації.

При розробці напрямків реформування податкової системи, потрібно враховувати й те, що комплекс прийомів та елементів податкової системи повинен відповідати реальним можливостям держави відповідно до основних макроекономічних показників даного періоду.

Економісти різноманітних шкіл визнають, що фіскальна політика здійснює сильний вплив на будь-яку економічну систему. Також дуже часто перспективи формування податкової системи ускладнюються у зв'язку із орієнтацією на традиційні моделі податкової політики. Але при цьому концепція формування податкової політики у будь-яких умовах повинна відповідати внутрішнім можливостям податкової системи.

Сьогодні у зв'язку з активними процесами глобалізації світової економіки увага до теоретичних та практичних питань оподаткування неухильно зростає, з'являється потреба у нових розробках.

Отже, у даній роботі проаналізовано еволюцію теорій податків, та представлена порівняльна характеристика деяких із них. На основі цього зробимо висновки:

- у міру зростання податкових відносин у ХVІІ столітті у Європі з'являються перші наукові податкові теорії;

- на протязі трьох століть наука про податки розвивається в рамках науки про державні фінанси;

- у період капіталізму предметом науки про податки й податкову політику є сутність податку як нової економічної категорії, правила його стягування та правильного вибору елементів оподаткування, визначення податкового тягаря;

- оподаткування не може розглядатися ізольовано від функцій та ролі держави в економіці, що обумовлює використання фінансових важелів у системі державного регулювання;

- революція в історії економічної думки Заходу у 1970-х р. здійснює суттєвий вплив на значущість фіскальної політики, з'являється теорія «економіки пропозиції», у якій оподаткуванню відводиться провідна роль;

- в рамках теорії економіки суспільного сектора є видимими нові погляди на податкову політику і оподаткування, посилюється увага на зворотність податків.

Щодо практичної частини даної роботи, то, по-перше, були проаналізовані фактори, що впливають на бюджетно-податкову політику на сучасному етапі. За допомогою методу апріорного ранжирування фактори було згруповано за ступенем їх впливу на досліджуваний показник й встановлено, що найвпливовішими факторами, на думку респондентів-експертів, являються: економічний стан у країні; досконалість законодавчої бази у сфері оподаткування; податкова політика, що проводиться в країні; бюджетний дефіцит та рівень інфляції в країні.

По-друге, за допомогою таксономічного аналізу, було оцінено рівень розвитку місцевих бюджетів 24-х областей України, АР Крим, міст Київа та Севастополя. Було відібрано фактори, що впливають на рівень розвитку місцевих бюджетів в регіонах України. Після проведеного аналізу було виявлено, що ні одна з областей, окрім міста Києва, не має високого інтегрального рівня розвитку місцевих бюджетів, тобто бюджетні механізми в усіх областях мають дуже низький рівень розвитку. З економічної точки зору можна зробити висновок, що у цих областях політика формування, виконання та регулювання місцевого бюджету здійснюється досить неефективно. Тобто, податкова система регіонів нестабільна, має недостатній рівень регулюючої функції основних податків та існують проблеми у розрахунках окремих видів податків.

Сучасні вітчизняні вчені досліджують різні аспекти впливу податків на всі стадії відтворювального процесу, здійснюють пошук оптимальних меж податкового тягаря, визначають напрями розвитку податкового механізму. Вивчення теоретичних та методологічних здобутків економічної теорії оподаткування дозволяє виділити основні альтернативи розв'язання податкових проблем. Акцентуючи увагу на неможливості точного визначення межі загального рівня оподаткування економіки, разом з тим підкреслюємо можливість дослідження тенденції взаємозв'язку між розвитком економіки, часткою податкових надходжень у бюджет і структурою податків, що допоможе запобігти негативній дії податків або її згладити у певній економічній ситуації. Проведений вище аналіз теорій податків та їх еволюції свідчить про багатогранність і складність використання податків як фінансових регуляторів. Орієнтація вітчизняної податкової моделі на неадекватну умовам її соціально-економічного розвитку концепцію не може не мати негативних результатів. Але й вирішення проблем економічного зростання неможливе без пошуку економічно прийнятних напрямів та форм оподаткування. Тому не випадково продовжуються теоретичні пошуки і дискусії з проблем, які складають основу для визначення моделі оподаткування, де має бути закладено розуміння того, що поряд з фіскальним призначенням податків нова система буде формувати відносини, які сприяють економічному і соціальному розвитку. Спираючись на результати, досягнуті різними науковими напрямами та школами, важливо дати цілісну характеристику руху різноманітних відносин, які складаються у сфері оподаткування, розглянути їх в аспектах протиріч, взаємних перетворень, загального зв'язку з конкретними вітчизняними економічними відносинами. У цьому лежить шлях до пізнання базисних процесів, які мають становити основу концепції реформування податкової системи України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрова М.М. Гроші, Фінанси, Кредит [Текст]: навчальний посібник / Александрова М.М., Маслова С.О. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.

2. Алле М. Современная экономическая наука и факты [Текст] / Алле Морис // THESIS. - 1994. - Випуск 4. - С. 57

3. Андрущенко В.Л. Податкові системи зарубіжних країн [Текст] / Андрущенко В. Л., Данілов О.Д. - К.: Комп'ютер прес, 2004. - 127 с.

4. Аникин А.В. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса [Текст] / Артем Васильевич Аникин. - М.: Политиздат, 1985. - 367 с.

5. Антология экономической класики [Текст] в 2-х т. - М.: Эконов, 1993. - Т.1. - С. 775, Т.2. - С. 486

6. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность) [Текст]: курс лекцій / Сергей Александрович Бартенев. - М.: БЕК, 1996. - 352 с.

7. Білоконенко О.В. Історія економічних учень [Текст]: конспект лекцій / Олександр Володимирович Білоконенко. - К.: Українсько-фінансовий інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 96 с.

8. Блауг М. Методология экономической науки, или как экономисты объясняют [Текст] / Блауг Марк - М.: Журнал «Вопросы экономики», 2004. - 145 с.

9. Бункина М.К. Монетаризм [Текст] / Марина Константиновна Бункина. - М.: ДИС, 1994. - 451 с.

10. Всемирная история зкономической мысли [Текст] в 6-ти томах / главный редактор В. Н. Черковец, Т.5. - М.: Мысль, 1994. - С. 73

11. Гэлбрейт Д.Ж. Экономические теории и цели общества [Текст] / Гэлбрейт Джон Кеннет. - М.: Прогресс, 1979. - 227 с.

12. Иванов Ю.Б. Современные проблемы налоговой политики [Текст]: учебное пособие / Иванов Ю.Б., Тищенко А.Н. - Х: «ИНЖЭК», 2006. - 328 с.

13. Історія економічних вчень [Текст]: підручник / Л. Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А. М. Поручник [та ін.]; за ред. Л. Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.

14. Караваева И.В. Налоговое регулирование рыночной экономики [Текст] / Ирина Викторовна Караваева. - М.: ЮНИТИ, 2005. - 847 с.

15. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег [Текст] / Кейнс Джон Мейнард - М.: Гелиос АРВ, 2001. - 459 с.

16. Р. Харрод. Экономические циклы и национальный доход, т.2. [Текст] / Р. Харрод., З. Хассен. - М.: изд-во "Экономика", 1997. - 360 с.

17. Корнійчук Л.Я. Історія економічних вчень [Текст]: підручник / Корнійчук Л. Я., Татаренко Н.О. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.

18. Куцин Н.А. Современная теория и практика налогообложения [Текст] / Н.А. Куцин, В.В. Калюжный,О. В. Мозенко,В. Д. Балыкин. - Х.: Прапор, 2001. - 212 с.

19. Литвиненко Я.В. Податкова політика [Текст]: навч. посіб. / Яна Володимирівна Литвиненко. -- К.: МАУП, 2003. -- 224 с.:

20. Черник Д.Г. Налоги [Текст]: учебн. пособие / Дмитрий Генадиевич Черник. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 400 с.

21. Черник Д.Г. Налоги, 3-є изд. [Текст]: учебник для вузов / Дмитрий Генадиевич Черник. -- М.: Финансы и статистика, 1998. - С.113

22. Осадчая И.М. Современное кейнсианство [Текст] / Ирина Михайловна Осадчая. - М.: Мысль, 1971. - 127 с.

23. Павлов К.В. Общая теория социально-экономической политики [Текст] / Константин Владимирович Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Ин-т экономики и упр. УдГУ, 1998. - 174 с.

24. Пигу А. Экономическая теория благосостояния, т. 1. [Текст] / Пигу Артур Сесил - М.: «Прогресс», 1985. - 569 с.

25. Податкова політика та економічна теорія [Текст] // Економіка України. - 2007. - №9. - С. 58

26. Попов А.И. Экономическая теория [Текст] / Александр Иванович Попов. - СПб.: Питер, 2001. - 464 с.

27. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов [Текст] / Виктория Максимовна Пушкарева. - М.: Инфра-М, 1996. -174 с.

28. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения, т. 1. [Текст]: антология экономической класики в 2-х т. / Рикардо Давид - М.: Эконом, 1993. - 460 с.

29. Самуэльсон П. Экономика [Текст] / Самуэльсон Пол Энтони - Севастополь: изд. Ахтиар, 1995. - 384 с.

30. Савлук М.І. Гроші та кредит [Текст] / Микола Ігнатович Савлук. - К.: КНЕУ, 2002. - 598 с.

31. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов [Текст] / Адам Смит. - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1962. - 382 с.

32. Маркова А.Н. Современные экономические теории Запада [Текст] / Анна Николаевна Маркова. - М.: Финстатинформ, 1996. - 227 с.

33. Соколов А.А. Теория налогов [Текст] / Андрей Анатолиевич Соколов. - М.: Финансовое изд-во. НКФ СССР, 1928. - 258 с.

34. Титова Н. И. История экономических учений [Текст]: курс лекцій / Нина Ильинична Титова. - М.: изд. центр ”Владос”, 1997. - с. 113

35. Токарев А.П. Налогообложение: теории, проблемы, решения [Текст] / Алексей Петрович Токарев. - Донецк: ДНТУ, ІЕП НАН, 2006. - 347 с.

36. Тривус А.А. Налоги как орудие экономической политики [Текст] / Аркадий Арзекович Тривус. - Баку, 1925. - 128 с.

37. Формирование информационно-поведенческой парадигмы монетарной политики [Текст] // Экономическая теория. - 2007. - № 2 - С. 128

38. Фуруботн Э.Г. Институты и экономическая теория: достижения новой институциональной экономической теории [Текст] / Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. - СПб.: Издательский дом СПДУ, 2005. - 604 с.

39. Худонормов А. Современная экономическая теория Запада [Текст] / Андрей Сергеевич Худонормов // Вопросы экономики. - 2008. - №6. - С. 72

Додаток А

АНКЕТА

Шановний респондент!

Мета анкети - визначення основних факторів, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі. Вам пропонується виділити фактори, які впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі. Кожному фактору необхідно присвоїти числове значення від 1 до 12, причому пріорететному фактору надається значення «1».

Інформація про респондента:

1. Сфера Вашої діяльності

2. Досвід роботи

3. Вчений ступень, звання

Фактори, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі

№ п/п	Фактори	Значення
1	Економічний стан в країні
2	Бюджетній дефіцит
3	Рівень інфляції у країні
4	Досвід зарубіжних країн
5	Податкова політика, що проводиться у країні
6	Досконалість законодавчої бази у сфері оподаткування
7	Менталітет населення
8	Приналежність країни до Євросоюзу
9	Податкова етика
10	Доходи населення
11	Пріоритети держави
12	Політичний стан у країні

Вдячні Вам за участь в анкетуванні!

Додаток Б

Показники, що впливають на рівень розвитку місцевих бюджетів

Найменування регіонів	Значення ознак
	1. Податкові надходження на душу населення, грн./особ.	2. Податкові надходження від діяльності малих підприємств, млн. грн.	3. Обсяг надходжень місцевих податків і зборів, млн. грн.	4.Податковий борг по зобов'язанням місцевих податків і зборів, тис. грн.	5. Податкові надходження в місцеві бюджети на душу населення, грн./особ.	6. Кількість суб'єктів господарської діяльності в регіоні на 1000 чоловік населення, од.
1	2	3	4	5	6	7
1. Вінницька	477,2	43,5	12,6	375	188,6	13,1
2. Тернопільська	359,9	31,2	8,1	438	146,4	15,6
3. Хмельницька	464,7	35,8	27,1	590	188,5	14,4
4. Полтавська	1394,1	92,6	18,4	238	312,8	18,4
5. Сумська	805,4	73,9	9,4	805	242,7	15,5
6. Харківська	1059,1	189,9	43,9	231	333,5	21,0
7. АР Крим	687,2	119,7	30,9	728	379,9	19,5
8. Волинська	403,7	11,1	12,1	392	176,1	13,8
9. Дніпропетровська	813,3	64,6	41,1	1282	412,4	21,4
1	2	3	4	5	6	7
10. Донецька	823,9	80,5	47,9	794	365,0	15,5
11. Житомирська	450,5	31,2	13,4	283	178,1	12,9
12. Закарпатська	417,1	48,6	11,1	522	166,8	13,3
13. Запорізька	929,2	41,9	24,9	588	393,7	19,1
14. Івано-Франківська	437,6	67,9	10,8	943	182,9	14,8
15. Київська	743,2	65,3	14,1	342	258,6	17,5
16. Кіровоградська	409,6	37,1	8,1	498	212,1	17,2
17. Луганська	691,1	37,1	23,3	1137	250,9	13,5
18. Львівська	699,5	121,7	22,9	1069	239,7	18,9
19. Миколаївська	674,0	43,4	12,2	294	307,5	24,0
20. Одеська	821,8	97,8	42,7	430	327,6	23,1
21. Черкаська	562,9	41,8	10,4	256	232,9	15,2
22. Рівненська	538,3	38,6	10,2	208	190,0	12,9
23. Херсонська	542,7	29,3	10,8	917	200,3	21,4
24. Чернівецька	389,8	38,3	14,8	189	168,3	13,1
25. Чернігівська	856,5	50,5	10,8	187	209,5	12,6
26. м. Київ	3679,6	389,8	93,7	396	1429,4	56,3
27. м. Севастополь	960,4	26,3	6,6	19	450,4	25,3
	781,196296	72,2	21,937	524,111	301,652	18,4926
Sk	617,112	72,605	18,495	322,976	236,734	8,281

Размещено на Allbest.ru