Фінансові ресурси підприємств в умовах ринкових відносин

В економічній літературі існує низка організаційних підходів до управління фінансовими ресурсами. Вони передусім передбачають пошук коштів, які перебувають у розпорядженні підприємства; до формування зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань, а також до покриття затрат і забезпечення розширеного відтворення.

Розробка підходів до формування політики власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, яка повинна передбачати:

- аналіз формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства;

- виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів з урахуванням відповідності темпам розвитку підприємства;

- оцінку достатності власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві.

Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах дозволить своєчасно їх мобілізувати за рахунок внутрішніх джерел та ефективно оцінити необхідність залучення зовнішніх джерел фінансування.

Аналіз змін, проведений в умовах ринкової економіки, управління якою здійснюється за допомогою економічних важелів, дає можливість розглядати управління фінансовими ресурсами підприємств як найважливішу функцію фінансового менеджменту. Управління фінансовими ресурсами підприємств -- це самостійна система інструментів, методів і форм розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних із процесами формування, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємств з метою досягнення стійкого фінансового стану й ефективної діяльності підприємств.

Стійкий фінансовий стан підприємства є однією з найважливіших характеристик господарювання. Він пов'язаний з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності.

У світовій та вітчизняній аналітичній практиці, а також з метою недопущення фінансової та ринкової нестабільності для посилення фінансової стійкості підприємства розроблено систему показників, суттю яких є пошук співвідношення між двома окремими показниками. Дані показники можна об'єднати в групи, які характеризують:

- можливості погашення поточних зобов'язань;

- рух поточних активів;

- достатність власного капіталу;

- результативність основної діяльності підприємства;

- інформованість про ринкову ситуацію.

За допомогою аналізу зазначених показників можна виявити сильні та слабкі позиції конкретних підприємств, тобто зробити перший крок до управління результатами діяльності.

Поряд з управлінням в економічній науці та практиці господарювання часто використовують поняття «організація». Організація як вид діяльності пов'язана з утворенням системи та забезпеченням її стійкого функціонування, а управління - з процесами, які відбуваються в системі, створеній організацією. У зв'язку з цим під організацією управління фінансовими ресурсами підприємств слід розуміти створення ефективної управлінської системи та її удосконалення.

Більшість науковців трактують організацію управління фінансовими ресурсами підприємства як функціональну єдність об'єкта системи управління, що виконує три функції, а саме: відтворювальну, виробничу, контрольну; суб'єкта системи управління, що прогнозує фінансові стани, ситуації, в яких може опинитися підприємство; планування діяльності щодо управління фінансовими ресурсами, регулювання грошового обігу, облік витрат і результатів виробничої та інвестиційної діяльності, аналіз, оцінка ефективності використання і розподілу фондів, контроль за використанням та одержанням грошових коштів на всіх етапах виробничо-господарського циклу, а також зовнішнього економічного середовища.

Оскільки оцінка ефективності використання фондів є одним з найважливіших критеріїв діяльності, то для підприємства дуже важливим є розкриття причин і каналів переходу оборотних коштів у фонд основних коштів, формування пропозицій щодо підвищення питомої ваги оборотного капіталу. До таких заходів слід віднести:

- спрямування частки чистого прибутку безпосередньо на приріст статутного фонду і підвищення нормативу власних оборотних коштів;

- продаж (реалізація) об'єктів основних засобів і використання одержаних коштів на поповнення фонду власних оборотних коштів;

- застосування заходів щодо розвитку партнерських відносин з банками і збільшення на цій основі обсягу короткотермінових кредитів у своєму господарському обороті;

- розширення практики розрахунку з покупцями за відвантажену (відпущену) продукцію на умовах попередньої оплати.

Якщо в результаті аналізу фінансової стійкості підприємства виявлено небажане з точки зору рентабельної діяльності зростання питомої ваги оборотних коштів у складі фінансових ресурсів, вкрай необхідна додаткова інформація про характеристику приросту основних коштів.

Важливим елементом організації управління фінансовими ресурсами підприємства є його інформаційне забезпечення. Найважливіше питання, яке виникає під час пошуку необхідної управлінської (фінансової) інформації, формулюється так: яка інформація є важливою і яка розумна плата за неї? Щоб відповісти на це запитання, треба визначитися з тим, чого допоможе досягнути кожне з інформаційних повідомлень, тобто яким буде дохід від їх використання в процесі управління фінансовими ресурсами підприємств. Приріст доходу в цьому випадку і буде тією максимальною грошовою сумою, яку було б доцільно заплатити за інформаційну послугу. Цінність додаткової фінансової інформації має особливе значення під час проведення аналізу альтернативних варіантів управлінських рішень, які реалізуються в системі управління фінансовими ресурсами підприємства.

Вагомою інформацією для управління фінансовими ресурсами є обсяги залучення у господарський оборот позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів та інших позичок. Помилковим є твердження, що повна відмова підприємства від використання кредитів свідчить про його високу фінансову стійкість. Саме залучення у необхідних розмірах кредитних ресурсів створює для підприємства умови максимально ефективного використання фінансових ресурсів. Завжди довгострокові кредити-на капітальні вкладення допомагають підприємству прискорити процес розвитку своєї матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи накопичення для цих цілей власних фінансових ресурсів. За всіх умов підприємство повинно дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, фінансової стійкості, тобто не допускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов'язання власними коштами.

Організаційна структура системи управління фінансовими ресурсами суб'єкта, що господарює, а також її кадровий склад, можуть бути побудовані різними способами з урахуванням розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне відокремлення спеціальної служби, яка управляється віце-президентом із фінансів, тобто фінансовим директором і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера зазвичай виконує головний бухгалтер.

Управління фінансовими ресурсами фірми через багатоваріантність його прояву на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може визначатися підприємством залежно від галузі, становища на даному сегменті ринку тощо, але вдале просування до обраної мети значно залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.

Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих фірм показав, що найкоротший шлях вирішення цієї проблеми залежить від керівника підприємства. Сьогодні визнання одержали два підходило реорганізації фінансової служби фірми:

- якщо керівник - професійний фінансист, то він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній, практиці це скоріше виняток, ніж правило;

- керівник, який розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби фірми, але не будучи професійним фінансистом, не знає тонкощів цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки і впровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.

Виділені напрямки діяльності одночасно визначають і основні завдання, які стоять перед менеджером. Склад цих завдань може бути деталізований у такий спосіб.

У межах першого напрямку здійснюється загальна оцінка:

- активів підприємства і джерел їхнього фінансування;

- величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

- джерел додаткового фінансування;

- системи контролю за станом та ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрямок передбачає детальну оцінку;

- обсягу необхідних фінансових ресурсів;

- форми їх представлення (довгостроковий чи короткостроковий кредит, готівка);

- вартості володіння даним видом ресурсів з урахуванням відсоткової ставки та інших умов надання кредиту;

- ризику, асоційованого з даним джерелом засобів, оскільки капітал власників як джерело засобів набагато менш ризикований, ніж термінова позичка банку.

Третій напрямок передбачає аналіз та оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

- оптимальність трансформації фінансових ресурсів;

- ефективність фінансових вкладень.

Прийняття фінансових рішень із використанням приведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, які враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості та рентабельності.

Аналіз зарубіжної економічної літератури дає змогу виокремити дві методики організації управління фінансовими ресурсами:

- логістичний підхід;

- політика поетапного управління.

Згідно з логістичним підходом, фінансові ресурси підприємств є джерелом формування матеріальних, трудових та інформаційних ресурсів, тому процес управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати в комплексі з іншими видами ресурсів, що можливо лише за умови логістизації виробництва.

Теоретичне обґрунтування логістичного підходу полягає в двоєдиному підході до розгляду фінансових ресурсів:

- в контексті логістизації виробництва, тобто взаємозв'язку з іншими видами ресурсів;

- в контексті системи бізнесу, тобто послідовного їх перетворення з однієї форми в іншу й особливостей їх функціонування в цих формах.

Ці два підходи можуть бути покладені в основу організації процесу управління фінансовими ресурсами підприємств, і, у свою чергу, вимагають проведення діагностики стану управління фінансовими ресурсами підприємств з використанням показників, які характеризують не тільки фінансову, а й виробничу та інвестиційну діяльність, а також управління фінансовими ресурсами, які знаходяться як у грошовій формі, так і перетворені в матеріалізовану форму.

Логістичний підхід до управління фінансовими ресурсами промислових підприємств передбачає розгляд фінансових ресурсів в контексті системи бізнесу у грошовій та у матеріалізованій формі.

Важливим є матеріалізація форми фінансових ресурсів з дотриманням їх класифікації за способом використання. Ґрунтуючись на такій точці зору, під фінансовими ресурсами в грошовій формі слід розуміти власні та залучені грошові кошти та їх еквіваленти, які можуть бути джерелом інвестування, а під фінансовими ресурсами в матеріалізованій формі - фінансові ресурси, які вкладені в оборотні та необоротні активи, що перетворені в матеріальні ресурси та засоби праці і приносять доход.

Отже, зміст логістичного підходу до управління фінансовими ресурсами промислових підприємств полягає у можливості взаємозв'язку та оптимізації етапів матеріалізації фінансових ресурсів в інші види ресурсів.

Політика поетапного управління фінансовими ресурсами передбачає здійснення управлінських функцій за такими основними ознаками. Насамперед, це аналіз формування фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

Важливим є визначення загальної потреби у власних і залучених фінансових ресурсах. Загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел, а також потребу у залучених фінансових ресурсах. Тут слід виділити оцінку вартості залучення власного та використання капіталу з різних джерел. Все це передбачає забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів. До того, як розглядати зовнішні джерела формування фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел, тому що основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів повинна ґрунтуватися на таких критеріях:

- забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

- збереженні управління підприємством його засновниками. Ріст додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати управління підприємством.

Успішна реалізація зазначених підходів до управління фінансовими ресурсами пов'язана з вирішенням таких основних завдань:

- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

- формуванням ефективної політики розподілу прибутку підприємства;

- формуванням на підприємстві ефективної амортизаційної політики;

- формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій чи залучення додаткового пайового капіталу.

Вивчення особливостей управління фінансовими ресурсами підприємств дає можливість описати цей процес у вигляді моделі, яка повинна охоплювати етапи розробки стимулів, що зумовили виникнення проблеми; аналіз досвіду управління фінансовими ресурсами підприємств; чітке формулювання проблеми у сфері управління фінансовими ресурсами підприємств; пошук рішення; збір даних чи їх прогнозування; визначення критеріїв ефективності; прийняття управлінського рішення; реалізація прийнятого рішення; результат реалізації рішення.

На жаль, залишається ще багато невирішених питань, особливо в галузі розробки основ організації управління фінансовими ресурсами підприємств. У зв'язку із цим практика формування державної, регіональної та виробничо-господарської політики з організації управління фінансовими ресурсами підприємств стикається з відсутністю конкретних методик, які б відповідали реаліям сьогодення.

На окрему увагу заслуговує нормативно-правове забезпечення фінансових ресурсів. Діяльність органів державного управління різного рівня та посадових осіб, а також усі їх рішення базуються на нормах Конституції України, Державного бюджету України, законів та інших нормативно-правових актів. Тому нормативно-правове забезпечення відіграє не останню роль у процесі прийняття управлінських рішень. Це стосується і діяльності фінансово-економічних служб конкретних підприємств, які займаються ресурсним забезпеченням.

Успішний соціально-економічний розвиток України на шляху ринкових перетворень можливий за умови ефективного функціонування підприємств. Підвищення результативності їх діяльності забезпечить зростання економічного потенціалу держави, і навпаки, виникнення кризових явищ на окремих підприємствах негативно позначиться на економічній системі в цілому. За цих умов саме підприємства повинні бути в центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки. Зміна економічної концепції розбудови незалежної держави передусім вимагає створення нових, ефективних систем управління фінансовими ресурсами підприємства, що дозволить забезпечити належний рівень фінансової безпеки підприємства і надасть можливості досягнути ефективного використання всіх видів ресурсів.

В Україні є можливість і передумова для подолання інвестиційної кризи, проте для цього необхідно вжити низку заходів, які є характерними для розширення інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки. Для цього необхідно переосмислити підходи до формування фінансової політики.

Найвідповідальнішим в удосконаленні організації управління фінансовими ресурсами підприємства є розробка нової фінансової політики, яка повинна охоплювати всі напрями фінансової діяльності, а це вимагає радикальних організаційних змін існуючого механізму управління на шляху досягнення головної стратегічної цілі.

Висновок

Процес фінансової перебудови в Україні відбувається дуже напружено насамперед тому, що на перших стадіях перебудови реформи фінансових відносин не приділялось належної уваги. Вона рухалася вниз, тоді як рух знизу вгору був загальмований. Не було природного, погодженого делегування фінансових повноважень, їх чіткої регламентації з урахуванням інтересів усіх рівнів. Потім відбулося зворотне відторгнення фінансових функцій у центральних органів України. У результаті централізовані в минулому державні фінансові ресурси під тиском знизу перерозподілялись на користь органів нижчих рівнів, центр поділився фінансовими правами і можливостями з областями, містами та районами. Налагодження нормальних фінансових відносин між рівнями державної фінансової системи України багато в чому залежить від наявності та дотримання законів України, подолання місцевими органами фінансової безпорадності. Розглянемо фінансові відносини між підприємствами-контрагентами, що мають господарські зв'язки. В умовах переходу до ринку активізуються фінансові відносини між підприємствами всіх форм власності та видів підприємництва, що випливають з їх економічних взаємозв'язків. Сукупність фінансових, грошових розрахунків зумовлена наявністю господарських договорів, які регламентують взаємні платіжні зобов'язання, штрафні санкції, сплату неустойок за порушення договірної дисципліни, матеріальну винагороду за виконання особливих вимог. Крім того, виникають нові форми фінансових взаємовідносин. Так, за допомогою створення системи підприємств, заінтересованих в участі у господарській і фінансовій діяльності один одного, розмиваються або навіть руйнуються відомчі перегородки. Насамперед це виявляється при запровадженні підприємств акціонерних форм власності. У цьому разі підприємства, маючи цінні папери один одного, стають не просто суміжниками, а заінтересованими партнерами. І хоча у процесі виробництва і постачань їхні інтереси різняться, акціонери здійснюють взаємний контроль, обмежуючи прояви егоїзму однієї зі сторін у зв'язку із заінтересованістю у стабільності й високому курсі спільних акцій. У фінансовому аспекті така система означає створення умов вільного переливання фінансового капіталу з галузі в галузь. Справді, якщо підприємства і підприємці самостійно вирішують, куди вкладати капітал, то навіть за наявності централізованих державних капіталовкладень розміри інвестицій та об'єкти їх вкладення передусім визначає ринок. Розглянемо особливий тип фінансових відносин між підприємствами, а також між державою і підприємством, опосередкований наявністю банківської системи. Ідеться про фінансові зв'язки, що виявляються у формі взаємовідносин підприємств і банків з приводу кредитування у процесі господарської діяльності та надання банками фінансово-посередницьких послуг підприємствам. Крім того, банки можуть стати і співвласниками-акціонерами підприємств, тоді їх фінансові взаємовідносини можуть виникнути і з приводу часткового розподілу чистого доходу (прибутку). Фінансові потоки, що виникають у процесі становлення і функціонування фінансових ринків, де суб'єктами відносин стають банки, біржа, підприємства і підприємці, набувають особливого значення. Якщо розглядати банки як своєрідні "фінансові підприємства", то описувані фінансові відносини правомірно віднести до специфічних відносин між підприємствами, організаціями виробничої і невиробничої сфер, з одного боку, і фінансовими підприємствами -- з іншого. До таких підприємств належать комерційні та будь-які інші фінансово-кредитні товариства, у тому числі страхові. Якщо ж у відносинах з підприємствами бере участь державний банк, то, по суті, виникає фінансовий зв'язок між підприємствами і державою. Ринкові відносини потребують гнучкого механізму різнобічного грошово-кредитного регулювання господарського обороту, руху матеріальних цінностей, фінансових потоків, де визначальну роль відіграють елементи банківської системи. Глибина і розмаїтість фінансових зв'язків, грошових переміщень між підприємствами (підприємцями) і банками характеризують зрілість ринкових відносин, ступінь становлення і розвитку ринкової економіки в державі. Поглиблення фінансових зв'язків і відносин між підприємствами і банками, взаємопроникнення їх функцій в умовах вільного ринку є потужним важелем фінансового впливу на економічні та соціальні процеси, засобом регулювання грошового обігу. Організацію банківської системи в економіці ринкового типу докладніше висвітлимо в наступних підрозділах. Перехід до госпрозрахункових відносин усередині підприємств, переведення структурних підрозділів на колективний підряд та інші форми організації й оплати праці активізують внутрішньогосподарські фінансові відносини, де підрозділ є самостійним фінансовим об'єктом. Такі відносини найчастіше пов'язані з формуванням і розподілом власного прибутку та прибутку структурної одиниці, підрозділу, колективного фонду оплати праці й встановленням пайової участі кожного працівника у прибутку підрозділу. Крім того, виникають фінансові відносини між структурним підрозділом і підприємством з приводу відрахування частини прибутків структурної одиниці на користь усього підприємства. Такі відрахування неминучі, якщо підприємство функціонує як цілісна господарська одиниця з власними фондами, прибутками, витратами.

Література

1. Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

3. Господарський кодекс України.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000

5. Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учеб. для студ. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. - 639 с.

6. Бойчик Ірина Михайлівна. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. -- К.: Атіка, 2004. -- 480с.

7. Бондар Наталія Миколаївна. Економіка підприємства: Навч. посіб.. -- К.: А.С.К., 2004. -- 400с.

8.Заїнчковський А.О. «Економіка підприємств харчової промисловості»// Київ «Урожай» - 1998 р., с.271

9. Вожжова О.Ф. Оптимізація фінансових ресурсів підприємства - Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. - Вип. 16. - Т.3. - С. 147-154.

10. “Фінанси підприємств”: Слав'юк Р.А.: Навчальний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 460с. С 47.

11. Вовк В.М. Аналіз складу і структури управління фінансовими ресурсами підприємства - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - С.51-53.

12. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Київ: ”Знання”, 2000. - 377 с

13. Опарин В. М. Финансовые ресурсы: проблемы определения и размещение // Вісник НБУ. -- 2000.-№ 5.-С. 9-13.

14. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - №9. - с.102-108.

15. Марченко А.А. Проблеми формування фінансових ресурсів у трансформаційний період // Науковий вісник. Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. - 2002.- 3(17). - с. 48-56.

Размещено на Allbest.ru