2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості ? кон'юнктура товарного і фінансового ринків ? рівень прибутковості поточної діяльності підприємства ? рівень податків, які сплачує підприємство ? ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

Управління капіталом (пасивами балансу) здійснюється за допомогою оцінки його вартості.

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost capital) - це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процента ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства ?

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій ?

- механізм управління структурою капіталу ?

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно)?

- вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємства - це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв'язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається - знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства).

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

- Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

- ;

- де КВК - очікувана ставка вартості власного капіталу; КПК - очікувана ставка вартості позикового капіталу; ВК - сума власного капіталу; ПК - сума позикового капіталу; S - коефіцієнт ставки податку на прибуток

- Обчислимо середньозважена вартість капіталу для ЗАТ «Вант»:

- для 2008 р.

- для 2009 р.

- Структура капіталу на даному підприємстві складає 36% власних коштів та 64% залучених.

- Завдання фінансового менеджера - слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лі вереджу.

- Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%. Таким чином для даного підприємства є можливість додатково залучити кошти. Це дозволить зменшити середньозважену вартість капіталу.

3.3 Удосконалення управління нерозподіленим прибутком

Аналіз, проведений в ІІ розділі показав, що власний капітал підприємства формується переважно за рахунок нерозподіленого прибутку. В зв'язку з цим, доцільно розглянути схему розподілу та використання прибутку на ЗАТ «Вант», яку наведено на рис. 4, з метою вдосконалення системи управління нерозподіленим прибутком.

Рис.1. Схема розподілу і використання прибутку ЗАТ «Вант»

Порядок і напрями розподілу й використання прибутку визначаються підприємством самостійно й фіксуються у його фінансовій політиці. Сьогодні, створення фондів не є обов'язковим, тобто процес розподілу не пов'язаний із фондоутворенням.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знати оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Чистий прибуток умовно поділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовується на нагромадження, використовується повністю. Залишок прибутку, невикористаний на поповнення активів підприємства, має важливе резервне значення й може бути використаний у наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різноманітних витрат. Такий прибуток носить назву нерозподіленого.

Прибуток, використаний на нагромадження й нерозподілений прибуток минулих років свідчить про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Друга частина прибутку характеризує ту його частку, яка використовується на нагромадження й споживання і називається розподіленим прибутком. За своєю економічною сутністю нерозподілений прибуток є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток у наступному періоді.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років поряд із статутним (реєстрованим) капіталом та резервним (страховим) капіталом є складовими власних коштів (власного капіталу) підприємства. Як вже було відзначено, наявність достатнього обсягу власних коштів забезпечує розвиток підприємства, позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання. Цей показник є одним із найважливіших при визначенні таких істотних ознак підприємства як забезпеченість коштами для функціонування підприємства, кредитоспроможність підприємства, його платоспроможність.

На відміну від статутного фонду (вкладу внеску), основними функціями якого є:

1) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

2) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо);

3) управління підприємством (кількість голосів кожного учасника пропорційна (або дорівнює його внеску), нерозподілений прибуток - добровільний додатковий внесок виконує лише першу із зазначених функцій - інвестування. Його кошти можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Нерозподілений прибуток визначається як різниця між сумою одержаного у звітному році прибутку та сумою його використання протягом року на внутрішні й зовнішні цілі (тобто частка прибутку поточного року, що лишається не спожитою). Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:

- власне нерозподіленого прибутку;

- створених відповідно до статуту підприємства спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).

Наявність реінвестованого прибутку означає, що активи компанії були збільшені за рахунок операцій, за якими одержаний прибуток. Самий же нерозподілений прибуток дорівнює сумі прибутку компанії (з початку її надходження) за вирахуванням різноманітних збитків, сплати за дивідендами та прибутку, трансформованому в авансований капітал (суми, вкладені акціонерами у корпорацію). Прибуток вважається реінвестованим, якщо активи фірми у цілому збільшилися .

Однією з найдискусійніших проблем у сфері фінансового менеджменту є питання ефективності розподілу сформованого суб'єктами господарювання прибутку як джерела фінансового забезпечення різних за економічним змістом потреб.

Без сумніву, визначальною складовою цього процесу є розподільчі грошові відносини , характер впливу яких на виробництво цілком залежить від адекватності форм і методів системи розподілу та її організації інтересам держави, потребам суб'єктів господарювання й окремим працівникам.

Механізм розподілу чистого прибутку на сучасному етапі включає виплати власникам акцій дивідендів, спрямування прибутку до статутного капіталу та відрахування до резервного капіталу, все решта це нерозподілений прибуток ЗАТ «Вант».

Протягом 2008-2009 рр. підприємство не спрямовувало отриманий прибуток на виплати дивідендів, та на збільшення статутного капіталу. Саме тому на підприємстві необхідно приділити увагу саме цим напрямкам управління власним капіталом.

Висновки та пропозиції

Фінансові ресурси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Кредиторську заборгованість являє собою частину майна організації, що є предметом боргових зобов'язань, котрі виникли з різних правових основ організації-дебітора (боржника) перед кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації - балансоутримувача. Слід зазначити, що динаміка зміни кредиторської заборгованості, її склад, структура і якість, а також інтенсивність її збільшення або зменшення значно впливають на оборотність капіталу, вкладеного в поточні активи, а, отже, на фінансовий стан підприємства. Але кредиторська заборгованість само по собі не є проблемою для підприємства, на відміну від, скажімо, дебіторської заборгованості. Основною проблемою є оптимальне, ефективне управління кредиторською заборгованістю як економічним інструментом для того, щоб, з одного боку, не допустити надто великих зобов'язань, що будуть загрожувати економічній безпеці підприємства, а з іншого - отримати максимальний ефект від використання цих залучених ресурсів. Проаналізувавши теоретичні погляди на сукупність факторів впливу на виникнення кредиторської заборгованості виділяємо наступні: економічні мотивуючі важелі розрахунків із кредиторами, правові обмеження, ділова етика та фінансова доцільність. В ході роботи було запропоновано алгоритм діагностування фактичного та майбутнього стану кредиторської заборгованості, котрий включає: визначення цілей та завдань аналізу, розробка системи показників, формування інформаційної бази аналізу, проведення порівняння фактичних результатів господарювання з показниками плану звітного періоду, здійснення факторного аналізу, виявлення невикористаних і перспективних резервів підвищення ефективності господарювання, формулювання висновків, прогнозування. Обраний алгоритм найбільш повно відбиває процес формування кредиторської заборгованості на підприємстві. В цілому, як свідчить проведений аналіз існуючих методик, всі вони базуються на використанні однакової вихідної інформації та вирішенні аналогічних питань методичного характеру. Дана методика може бути застосована як для аналізу кредиторської заборгованості, так і в процесі прогнозування її рівня. Управління кредиторською заборгованості передбачає дослідження і розрахунок низки показників що характеризують його стан (таких як коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, середній термін обертання, коефіцієнт ліквідності, часу, залежності тощо), визначення оптимальної структури зобов'язань, доведення фактичних показників стану кредиторської заборгованості до їх оптимальному рівню, а також аналіз причин відхилень, що виникають. Базовим підприємством для проведення аналізу фактичного стану стратегії ціноутворення ми обрали ЗАТ„ Вант ”.

1. Динаміка структури позикового капіталу ЗАТ «Вант»

З даних наведеної таблиці можна зробити висновок, що суттєвих змін в структурі власного капіталу не спостерігається. Єдиним недоліком є те, що в звітному році в підприємстві нерозподілений прибуток зменшився на 860 тис. грн. Кошти цільового фінансування збільшилися на 163тис.грн.

2. Структура активів підприємства ЗАТ «Вант»

З таблиці видно, що за звітний рік структура активів підприємства, яке аналізується, істотно змінилася: зменшилась доля основного капіталу, а оборотного відповідно збільшилась на 2,05%, в тому числі в сфері виробництва - на 2,05%, і в сфері обігу - 0,01%. В зв'язку з цим змінилась органічна будова капіталу: на початку року відношення основного капіталу до оборотного складало 476,75%, а на кінець року - 415,7%, що буде прискорювати його оборотність.

3. Аналіз структури оборотних засобів підприємства ЗАТ„ Вант ”

Аналізуючи дані таблиці №2.1.4, можна сказати, що найбільшу питому вагу в поточних активах займає готова продукція. На початок року на її долю припадало 38,05% поточних активів, або 1000тис.грн. до кінця року абсолютна її сума збільшилась на 308тис.грн., також збільшилась її питома вага (на 7,11%), що свідчить про затовареність ринку збуту, високу собівартість виготовленої продукції, це призводить до замороження оборотних засобів, відсутність грошових коштів, що є негативним для ефективної діяльності підприємства.

4. Показники фінансового стану ЗАТ « Вант»

Проаналізувавши коефіцієнти фінансової стійкості підприємства та показники діяльності підприємства можна зробити такі висновки. Збільшення валюти балансу в загальному обсязі свідчить про посилення ділової активності підприємства, що підіймає рівень платоспроможності.

5. Оцінювання абсолютних і відсоткових показників ЗАТ «Вант» за 2008-2009 р

На початок періоду з кожної гривні реалізованої продукції підприємство отримує 0,35 грн. прибутку, а на кінець - 0,26 грн. Скорочення попиту на продукцію підприємства призвело до зниження рентабельності, як це видно з розрахунку коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції.

Також зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції було викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.

Список використаних джерел: