Сутність, види та закономірності розвитку інфляції

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центральний банк України. В 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс удвічі і становив 29% від ВВП. Органи монетарної політики, насамперед НБУ, без особливого супротиву монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджетних потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. Піти ж на скорочення бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не вистачило ні політичної волі, ні глибокого розуміння серйозної загрози майбутньому України від гіпервисокої інфляції. Більше того, уряд, Президент та Верховна Рада поперемінно приймали протягом 1992--1993 рр. додаткові рішення щодо істотного підвищення цін та проведення непланових фінансових витрат, мотивуючи їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. Пов'язані з цим додаткові потреби в грошах догідливо задовольнялися НБУ за рахунок нарощування емісії грошей (у формі так званої кредитної емісії). НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалася владними структурами переважно з політичних міркувань.

Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 раза. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньйоражу та його роль у поліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, повірили творцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту (див. рис. 5.2) вправо і вгору, тим далі вліво і вгору зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це красномовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП у період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. -- 8,7%, у 1992 р. -- 9,9%, у 1993 р. -- 14,2%, у 1994 р. -- 23,0%.

Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції в 1993 р.

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «переламаний» завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у 1995 р. до 3 у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.

Четверта особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0% у 1996 р.; -3,0% у 1997 р.). З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким економістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацювала. Проте справа не в монетарній теорії чи політиці. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990--1991 рр., тобто не адекватною ринковим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідповідність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні.

П'ята особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як вісім років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 2001 р.) знизився нижче 10% за рік, а в інші роки підвищувався до 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.

З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вгору попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в інфляційній підтримці з боку держави свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінансових вливань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю основного капіталу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.

Статистичні дані за 1995-2006 роки свідчать про порушення макроекономічних пропорцій.

Суттєве відставання показників ВВП від темпів росту доходів населення (у тому числі номінальної заробітної плати), від зростання грошової маси не може не порушувати вище згадані макроекономічні пропорції. Це є свідченням того, що протягом даного періоду у державі в основному вирішувались завдання та проблеми тактичного характеру. Таким чином проблеми десятирічної давності необхідно вирішувати знову і знову. Фактично уряди України їх перекладали на своїх наступників.

За повідомленням Держкомстату України Індекси споживчих цін (ІСЦ) у грудні 2008 року становили 102,1%, з початку року - 122,3% відповідно.

ІСЦ у 2007-2009 роках (до попереднього місяця)

(Складено за даними http://www.ukrstat.gov.ua)

Динаміка зміни цін протягом року свідчить про гостроту проблем, суперечливість процесів, що протікають в економіці та залежність від багатьох факторів впливу. Особливо це добре видно на зміні цін виробників промислової продукції, де різниця між максимум та мінімум становить 13,1пункти.

Індекси цін виробників промислової продукції (ІЦВ) у грудні 2008 року становили 99,6%, а з початку року 102,3,0%.

ІЦВ у 2007-2009 роках (до попереднього місяця)

Таким чином, з місяця в місяць, з року в рік за винятком 2002 року, інфляція на споживчому ринку поступово “з'їдає” заощадження населення.

За одинадцять останніх, більш помірних з погляду інфляціїї років (з 1 січня 1998 року по грудень 2008 року) інфляція складала 404,8%.. Отже, кошти не вкладені в економіку у середньому за 2,5 роки “згорають” у горнилі інфляції. Це також стає чинником, що суттєво активізує населення на споживчому та кредитному ринках, отже підігріває інфляцію. Найбільш вражаючим було зростання цін у 1992 та особливо у 1993-1994 роках, коли інфляція, відповідно, становила 2100,10256 та 501%.

Саме у цей період було започатковано руйнування фінансового нормування, розпочалося масове завищення цін, що також можна віднести до інфляційних чинників. Якщо суб'єкти підприємництва, що мають стійкий ринок збуту можуть компенсувати втрати за рахунок підвищення цін, то усі інші суб'єкти, як виробничої так і невиробничої сфери, у своїй більшості, такої можливості не мають. Тому темпи інфляції у різних сегментах ринку є різними, що говорить про незбалансованість інфляції в Україні, яка у свою чергу викликає перерозподіл фінансових ресурсів між різними суб'єктами фінансової системи.

Розрахунки на основі статистичних даних про індекси цін за 2000-2006 роки свідчить про їх таку динаміку:

- індекс споживчих цін - 205,5%;

- індекс цін виробників промислової продукції - 186,1%;

- індекс цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами - 201,8%;

- індекс цін інвестицій в основний капітал - 230,9%;

- індекс цін на будівельно-монтажні роботи - 280,5%.

Таким чином найменше зростання цін, у даному часовому проміжку, спостерігалось у виробників промислової та сільськогосподарської продукції, що говорить про більш обґрунтоване ціноутворення, кращі можливості зниження затрат на виробництво та збут продукції, а також

більшу підконтрольність з боку центральних та місцевих органів влади.

Щодо цін на споживчому ринку та цін на будівельно-монтажні роботи, то вони значно випереджають ціни виробників. Це стає можливим, так як основним споживачем, у більшості випадків, є населення, яке просто не має вибору, оскільки в Україні попит традиційно переважає пропозицію. Особливо це яскраво видно по цінах на житло, рівень яких завищено, мінімум, у двічі.

Проте його дефіцит та відсутність альтернативи, спонукає населення до прийняття економічно невиважених рішень.

Пошуки шляхів подолання інфляції, як і вирішення інших проблем сьогодення, необхідно здійснювати на основі проведення теоретичних досліджень та узагальнень, визначення причин, що їх породжують. Оскільки інфляція - це багатофакторне економічне явище, її подолання вимагає запровадження комплексу заходів, які повинні враховувати усі її аспекти. При цьому їх реалізація повинна носити тривалий та системний характер. Одиничні та короткострокові заходи, як правило,успіху не приносять.

Оскільки в Україні часто міняються уряди, а разом із ними і програми діяльності,розраховувати на успіх у даній сфері дуже складно. Розв'язання, у пожежному порядку, найбільш гострих проблем сьогодення, безперечно сприяє пом'якшенню дії інфляційних чинників, проте не дозволяє їх подолати остаточно.

Серед переліку заходів, які реалізують центральні органи влади, можна виділити заходи, що направлені на подолання фінансової кризи в Україні.

Зокрема, Закон України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів в Україні” передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на надання фінансової підтримки окремим сегментам ринку.

Згідно з Указом Президента “Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні” пропонується запровадження механізмів захисту національного товаровиробника, тимчасове квотування імпорту окремих товарів, запровадження до стабілізації фінансово-економічної

ситуації мораторію на підвищення цін суб'єктів природних монополій тощо.

Стосовно діяльності Національного банку України, то тут є доцільним запровадження таргетування інфляції, що має широке застосування у зарубіжній практиці. Воно було запроваджене багатьма країнами Заходу в середині 70-х років ХХ ст. під впливом монетаристських рекомендацій

економістів Чиказької школи. Для того, щоб забезпечити нормальне функціонування грошово-кредитної сфери, центральний банк зобов'язаний боротись із інфляцією.

Дослідження теоретичних основ та особливостей інфляції в Україні дозволяє зробити наступні висновки:

1. Інфляція як складне соціально-економічне явище виступає інструментом стихійного перерозподілу фінансових ресурсів між різними галузями економіки та групами населення, що має суттєвий, та у своїй більшості негативний вплив на фінансову систему, та економіку в цілому.

2. В Україні інфляційні процеси мають свої особливості, тобто свої чинники та наслідки, серед яких у першу чергу можна виділити майже суцільний дефіцит товарів, що має хронічний характер,високі затрати виробництва при низькому рівні оплати праці та надзвичайно низький рівень продуктивності праці.

3. В залежності від особливостей виникнення та впливу інфляційних чинників, на економічні та соціальні процеси, їх можна об'єднати в декілька груп: об'єктивні та суб'єктивні; періодичні та постійні; внутрішні та зовнішні; особливі (специфічні) та загальні.

4. Розв'язання завдання зниження інфляції, а тим більше її подолання, можливе лише при комплексному підході, коли буде задіяно заходи адекватні чинникам, що її породжують.

5. Реалізація рекомендацій жодної з економічних шкіл, які реалізуються в Україні не дає обіцяних результатів, оскільки у своїй більшості суб'єкти фінансової системи та органи управління їх не дотримуються. Як відомо, в Україні інфляція зростає і при падінні заробітної плати, зростанні

числа безробітних та обсягів виробництва окремих товарів, зокрема зернових, металу тощо.

6. Державна фінансова політика повинна охоплювати не лише пріоритетні напрями розвитку,які пов'язані з інноваціями та інвестиціями, що безумовно важливо, але і галузі та виробництва, які в силу об'єктивних та суб'єктивних чинників є генераторами інфляції. Здійснення постійного моніторингу та контроль за цінами, що намагається здійснювати Уряд України, має позитивні

наслідки по їх стримуванню, оскільки впливає на суб'єктивні чинники їх зростання, протеже вирішити проблеми об'єктивного характеру не в змозі.

У зв'язку з цим є необхідною розробка багаторічної програми направленої на зростання обсягів виробництва таких галузей як сільське господарство, переробна промисловість та житлове будівництво. Саме ці галузі, а також комунальне господарство знаходяться найближче до споживача, покликані задовольняти його первинні потреби.

Крім того, важливо приділяти особливу увагу галузям, які поставляють на ринок сировину та енергетичні ресурси. Як перша так і друга група галузей є монополістами. Від їх послуг практично не можуть відмовитись як населення, так і економіка загалом.

Висновки

У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

По своєму характеру, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і означається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а вельми стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються за рахунок держбюджету).

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція сповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Це вельми незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в обігу).

Сьогодні в Україні значну роль у формуванні інфляції грає політичний стан країни. Популярні методи, які використовують політики задля своєї вигоди, прихильності народу (в майбутньому виборців) ведуть не тільки до прискорення темпів інфляції, але й до загального пригнічення економічного розвитку країни. Так, наприклад, улюблені народом зниження податків і збільшення соціальних виплат, невиправдана та необґрунтована додаткова емісія грошей тощо - всі ці методи маніпулювання загальною свідомістю народу ведуть до трагічних наслідків. Причому самі політики прекрасно уявляють та знають до чого призведуть ці дії. Деякі навіть встигають при цьому ще заробити, заздалегідь знаючи інфляційні прогнози. Так кожні вибори в країні супроводжуються стрімким збільшенням рівня інфляції. Поки наші урядовці будуть ставити власні інтереси вище за державні, ми не зможемо побудувати стабільну економіку та контролювати темпи інфляції.

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

Список використаної літератури

1. Бубенко С. Інфляція та експортна політика в Україні // Банківська справа. - 2000. - № 2. - С. 12.

2. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання // Вісник НБУ. - 1997. - № 9.

3. Геєць В. Про політику економічного зростання в Україні // Банківська справа. - 1999. - № 2. - С. 12.

4. Гладких Д. Бюджетний дефіцит як фактор інфляції // Економіка України. - 1998. - № 11. - С. 37.

5. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ, 1999. - Гл. 6.

6. Долан Є.Дж. и др. Деньги, банки и денежно-кредитная политика - СПб., 1994. - С.313-323.

7. Дьялонова І. Удосконалення методів фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. - 1998. - № 11. - С.84-87.

8. Кириченко В. Досвід реалізації програм економічної та валютно-фінансової стабілізації в Латинській Америці і висновки для України. - 2001. - № 8.

9. Клапрів М.С. Теорія оптимального фінансування антикризової діяльності // Економіка України. - 2000. - № 9. - С.35-38.

10. Кораблін С. Динаміка інфляції у постсоціалістичних країнах // Банківська справа. - 1999. - № 2. - С.12.

11. Лігоненко Л. Методологічні засади антикризового управління // Банківська справа. - 1999. - № 3. - С.15.

12. Малий І. Банки та їхня роль в інфляційному процесі // Банківська справа. - 1999. - № 5. - С.33.

13. Малий І.Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 1999. - № 6.

14. Верчканов Г.С., Верчканова Г.Р. Мікро- і макроекономіка. Енциклопедичний словник. - Санки - Петербург: ”Лань”, 2000. - 352с.

15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях і відповідях - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 200с.

16. Степан Панчишин Макроекономіка - Київ: Либідь, 2002. - 616с

17. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх подолання // Економіка України.- 1994.- №1.- С.3-14

18.Сайт Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua)